Конкурсу «Коронація слова»



Сторінка31/40
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.3 Mb.
ТипКонкурс
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   40

3

Це трапилося, коли прийшло бабине літо.

Радіти останнім теплим дням, що їх, як і годиться, змінить справжня осінь, багряна, застуджена й насторожена, селянам не випало й цього року. «Одна напасть змінила другу», — так бурчав Федір Палій, тепер командир окремого летючого загону.

Скоро вже місяць, як Зелений воював проти добровольців Денікіна, створивши з Петлюриним військом єдиний фронт, куди несподівано для отамана влився зі своєї армією й батько Махно. Били переважно по тилах, удаючись до нищівних рейдів. На той час села стогнали під золотопогонниками так само, як і тоді, коли там жирували червоні.

Палій і надалі зберігав величавий спокій. Шереметові здавалося, що порушити його не зможе навіть раптове виверження вулкану, якби котрийсь, наперекір усім законам природи, прокинувся десь у глибинах київської землі. Бійців до групи, яку сам і очолив, Федір брав тільки перевірених, надійних. Тому Артемові було дивно, бо ж він, лікар, який тільки–но навчився міцно тримати шаблю й стріляти не лише в повітря, досі не вважав себе за вояка. Видно, Федір цінував його за щось інше. Хоч би й за надійність, що в партизанській війні надто багато важить.

А втім, Шеремет остаточно вже заблукав у власних думках, перестав сушити голову над тим, ким він є в армії отамана Зеленого, і поводився так, як справжній солдат на війні, — треба вижити сьогодні, щоб, коли Бог дасть, перемогти завтра. Тож щоразу, коли починалася баталія, робив лише те, що мусив робити. І дедалі менше слухався інстинкту самоохорони.

Війна вела його сама.

Підхопила бурхливою течією, закрутила виром. Лишалося триматися на плаву, чекаючи, куди понесе й де винесе.

Але він лишався також лікарем. Тому бачив ще одну напасть, якої не помічав Палій. Коли кругом точилася війна, людей убивали не тільки кулі та шаблі, а й недуги, бруд, руїна... Артем розумів, що маленьким містечкам загрожує голод. Постійні реквізиції, — хоч з наказу більшовиків, хоч нікінців, як по селах називали білу гвардію, — були вже не примхою влади, а звичайною боротьбою за виживання.

Села, що були під опікою загонів Зеленого, часто–густо вже не боронили, а відбивали своє, нахабно забране в них на очах іменем революції. Проте до селян потяглися міняйли. Гроші ніби були, влада друкувала, проте давно не ходили. На харчі вимінювали золото й срібло. Учорашні аристократи розпачливо знімали з себе навіть натільні хрестики. Дехто з них осідав, приживався в селах, дбаючи про власну безпеку.

Бо ближче до осені з'явилися дезертири з обох армій, червоної та білої.

Голодні, немиті втікачі принесли з собою вошей. Вижарювати одяг і вимивати людей не було де і як. Тож губернію помалу охопив ще один ворог, що його годі було подолати партизанщиною чи потужним єдиним фронтом.

Тиф.

У загоні Палія з вошами боролися завзято. Шеремет, особисто наглядаючи за здоров'ям повстанців, змусив їх наголо збрити чуприни — гордість усякого козака — і стежив, щоб усі милися гарячою водою з милом, тільки–но випадала нагода.



Дивно, але багато кому з бійців це не подобалося: той–таки Василь Сивий нарікав на буржуйські забаганки та й узагалі після розстрілу комсомольського загону косо зиркав на Артема. Жодного приводу Шеремет не давав. Чи вважав, що не давав. Семен Середа, або Малий, як хлопця тут називали, мав більше підстав косувати на «пана доктора» за не зовсім зрозумілий випадок тоді у верболозі. Та нічого, заспокоївся, змирився: чого не буває, коли кругом війна? Зате Сивий, відколи отаман привселюдно не дав йому видерти з корінням жидівське зілля, чомусь підозріло зирив саме на Артема. Мабуть, швидкий лікарів погляд, що його Василь зловив тоді на собі, досі його насторожував, заронивши в душу недовіру до Шеремета. Щоправда, впертість Сивого Палій сприйняв за звичайне нехлюйство, висварив при всіх, і відтоді в загоні справи з гігієною налагодилися.

Але тифозна пошесть чіплялася незалежно від походження й політичної належності, вигубивши за кілька тижнів до ноги цілі родини. Уражала вона й денікінців — їхні каральні та розстрільні команди працювали так само активно, як і червоні загони смерті, що їх вони вигнали звідси. Жертв не поменшало. Мертві тіла далі звалювали на купу, а спритні тифозні воші перескакували з мертвих на живих. Раду цьому давали не завжди, але злість вибухала зі щораз більшою силою. Коли черговий обоз приходив у село по харчі, а з хати, де лежали хворі на тиф, виносили останнє, селяни забували навіть про рештки страху, притлумленого всередині всякої живої людини. Зчинявся ґвалт, налягали гуртом, брали на вила, нещадно шарпали чи волокли забитих на сільські майдани.

Того ранку Федір Палій вів своїх хлопців на допомогу одній такій громаді.

У невелике село Луб'янку, що неподалік Опанасового хутора, де прижилася врятована влітку Маруся Григоренко, зайшла епідемія. Ніяких ліків, звісно, там не було, й люди, намагаючись хоч якось боротися, тримали у своїх хатах карантин і не пускали нікого зі сторонніх. Не знаючи до пуття, що слід робити, деякі спритники десь добували хлорку, розчиняли її у воді й протирали все довкола. Мовляв, хай ядуча суміш пропікає очі. Звісно, це аж ніяк не рятувало. Проте іншої ради, крім хіба молитви, все одно дати ніхто не міг.

Саме під таку пору до Луб'янки принесло з Києва черговий загін золотопогонників. Цього разу не лише вимагали харчів. Поручник, що був за командира, виголосив коротку й запальну промову. Нагадавши, скільки горя завдала селянам більшовицька комунія, і підкресливши при нагоді, що саме генерал Антон Іванович Денікін — їхній справжній визволитель, молодий російський офіцер закликав селян поповнювати лави визвольної армії. Той двір, що дасть добровольця, продовольчого податку не сплачуватиме. Тобто, кажучи просто, того не грабуватимуть. Не візьмуть нічого й там, де викажуть дезертира, якого, можливо, переховують. Ні самому втікачеві, ні тим, хто, криючи його, порушує закони, нічого не буде. Його нагодують, дадуть чистий одяг, попросять скласти присягу й візьмуть до війська. Отже, вчорашній дезертир боронитиме селян у складі Добровольчої армії.

Нікого з громади пропозиція поручника не зацікавила. І тоді почався звичний уже содом: солдати пішли по садибах. Їх не зупинили навіть заклики і благання тих, у кого в хатах лежали тифозники. Навпаки, хвороба для нещасних зробилася смертним вироком. Поручник особисто наказав розстріляти недужих, наголосивши, що коли кругом війна, то вона й мусить боротися з епідеміями. Серед страчених були й жінки. Одну матір білогвардієць заколов багнетом, прохромивши ним і дитину.

Це стало останньою краплею.

Селяни давно були готові спалахнути. Тут–таки народний гнів линув через край, без кипіння. Коли люди зусібіч кинулися на солдата–вбивцю, він устиг стрельнути разів зо два й у когось влучив. Та це не спинило хвилі народного гніву. Страх кудись зник — тільки ненависть живила й несла ту хвилю. Його звалили з ніг і забили на смерть усім, що траплялося під руку. Поки один гурт розправлявся з катом, інші, озброївшись хто гвинтівкою жертви, хто своєю до часу глибоко захованою зброєю, а більшість звичними для селянина вилами й граблями, посунули на зайд.

Залп не зупинив натовпу.

Перші падали, на їхні місця ставали інші — і чоловіки, і жінки. Село піднялося дуже швидко, денікінців оточили, затисли в кільце, поручника закололи з трьох боків, решту роззброювали й добивали. Навіть якби ніхто з білогвардійців не зміг звідси втекти живим і покликати підмогу, то по зниклий обоз однаково б послали якийсь спеціальний каральний загін. Це, певна річ, сталося б не відразу, а за якийсь час. Але з десяток щасливців таки уникли розправи й накивали п'ятами, і тепер луб'янці, згуртувавшись, чекали, хто наспіє раніше — зеленівці, по яких негайно послали гінця, чи все ж таки нікінці, що розташувалися за тридцять верстов звідси, в селі Дубовому...

Партизанам і денікінцями треба було здолати майже однаковий шлях. Лиш селяни оговталися з невеличким запізненням, бо оплакували жертв різанини й думали собі, як краще тримати оборону й до чого готуватися.

Вирішити це Палій міг сам, не радячись з отаманом. До того ж Зелений із нечисленним загоном саме висувався на Канів. Там мала відбутися ще одна військова нарада з представником петлюрівського війська — принаймні так пояснив Федір. Тож їхньому загонові сам Бог велів мчати на допомогу повсталим селянам.

Як устиг показати Палій на карті наближеним особам, що до них віднедавна належав і Шеремет, узяття під контроль Луб'янки й прилеглих територій загалом не суперечило отамановій стратегії посунути лінію партизанського наступу в київському напрямі.

Як колись навесні, Данило Зелений, повернувшись у рідні краї, знову збирався йти походом на Київ.

Тільки зараз — ширшим фронтом, бо мав союзників.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   40

Схожі:

Конкурсу «Коронація слова» iconЯзиката хвеська
Ну чисто тобі язиката Хвеська з відомої української народної казки Кримінальна комедія Андрія Кокотюхи свого часу змогла насмішити...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Учитель року 2014» у номінації «Світова література»
Високе мистецтво слова допомагає дітям пізнати великий І складний світ, осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до «царства»...
Конкурсу «Коронація слова» iconНаказ №827 Про результати проведення міського етапу Обласного конкурсу-виставки декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Квітуча Україна»
Центум згідно з інформаційно-методичними рекомендаціями було проведено міський етап конкурсу-виставки
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу мистецтв "Зірковий Час"
Відкриття та конкурсна програма Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Зірковий Час» (вокальний, хореографічний І оригінальний...
Конкурсу «Коронація слова» iconАнкета учасника районного етапуВсеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Прошу дозволити взяти участь у районному турі Всеукраїнського конкурсу „Класний керівник року – 2016”
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурс шевченкознавців Умови та оцінка конкурсу
Учасники конкурсу повинні знати основні І провідні етапи життя Кобзаря, що вплинули на формування його особистості. За кожну правильну...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу юних фотоаматорів «Моя Україно!»
Богуславської районної державної адміністрації від 23. 09. 2013 №198 Про проведення районного етапу обласного конкурсу юних фотоаматорів...
Конкурсу «Коронація слова» icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка