Конкурсу «Коронація слова»



Сторінка37/40
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.3 Mb.
ТипКонкурс
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40

9

Звістку про спалений хутір приніс Семен.

Важкий рік уже добігав кінця, грудень морозив сильніше, та партизани в Гощівському лісі були готові до цього. Перед морозами, наприкінці осені, поки земля ще подавалася, викопали землянки й обладнали там груби. Димарі вивели так, щоб дим у голому лісі важко було помітити. Перед тим Шеремет звелів перебиратися з болотяних островів на тверду землю. Як лікар, чудово розумів, скільки хвороб можуть захопити й без того виснажені війною чоловіки у вогкій твані. Натомість забралися якнайдалі в ліс, знайшовши для свого табору місцину, що її, неначе рів довкола фортеці, відрізувала від усього світу болотяна смуга.

Обжившись, почали воювати. Артем наче все життя командував військом: засідки, раптові наскоки, нищівні атаки й швидкі відступи з мінімальними втратами вдавалися йому легко. Учорашні зеленівці неабияк пожвавішали. Чутки про нового отамана розійшлися широко, до гощівських партизанів струмочками потяглися з усієї округи нові й нові люди. Поки небагато, але Шеремет випромінював військовий оптимізм, чекаючи до кінця року значного поповнення. Тоді й можна буде нарешті почати втілювати свій план — висуватися до лінії фронту, гуртуючись на рейді, щоб злучитися з військом Петлюри. Щоб стати повноцінною регулярною частиною армії, яка воює за Українську державу.

Не так сталося, як гадалося. До різких вивертів воєнного часу Артемові треба було б уже звикнути. Та все одно, коли щось ішло не за планом, його охоплювала така хвиля люті, ніби сам був у цьому винен.

Із середини грудня червоні раптом перейшли в наступ, ударивши по Добровольчій армії на всьому фронті. Відкинули білих спершу до Києва, а потім за Київ. Ситуація мінялася так стрімко, що Шереметова розвідка, не маючи достатніх сил і засобів, просто не встигала доповідати про ті зміни. Тож уявити собі сяку–таку реальну картину було годі. Гощівські партизани — і це визнав сам отаман — незчулися, як влада в губернії знову перейшла від золотопогонників Денікіна до більшовиків.

Ось коли Шеремет мав усі підстави згадати давню російську примовку, що хрін нічим не солодший за редьку. Червоні тут були не раз, нічого доброго від них ніхто не сподівався. До того ж отаман досі ще сповна не поквитався з ними за свої особисті кривди. Тож ледве на селі з'явилися комісари й оголосили про повалення денікінщини та поновлення роботи сільрад із комуністами на чолі, як уже найближчої ночі ново–спечене начальство або тікало, не завжди навіть відстрілюючись, або каялося перед людьми на майданах і складало з себе повноваження. Затятих, які опиралися новій владі, рубали й стріляли на місці.

Перший каральний загін із Києва прислали незадовго перед Різдвом. Отаман Шеремет чекав на підступах. Партизани вдарили з двох боків, короткий бій відкинув червоних назад, і Артем святкував перемогу. Для нього важливо було якнайболючіше, аж до крові вкусити давнього ворога саме тепер. Бо за кілька днів, як давно надумав, сподівався повінчатися з Марусею. Звісно, про якесь бучне весілля не йшлося. Але на Опанасовому хуторі все вже наготували для обряду. До столу запросили тільки близьких, решта дістала наказ охороняти хутір усіма силами. Так, щоб жодна зараза, як висловився рябий Романюк, не змогла перешкодити отамановому щастю.

А хлопці не знали про все. Та й не мусили знати.

Маруся місяць як була від Артема при надії. Боялася: не доносить, знову викине, як було вже раз. Наречений заспокоював її: мовляв, усе буде добре, він же лікар. Партизанами керує трошки, а людей зводить на ноги куди довше. Сама ж бачила, на собі пересвідчилася, як не дав їй померти.

І тепер сидів у землянці, з якої вигнав усіх зайвих, слухав юного, вкрай розгубленого Семена Середу, що затинався, добираючи слова й побоюючись спалаху Шереметового гніву...

— Як сталося? — запитав Артем, наче від докладної розповіді щось може помінятися.

— Коли приїхав, там догорало все. Вогонь ще був. Здається, зранку ще запалили.

Шеремет сам відрядив Семена по обіді на хутір, щоб хлопець ще раз упевнився, що все тихо, чисто, небезпеки нема. Виходить, отаман і тут чогось недогледів.

— Живі є? Маруся...

— Казав же, батьку отамане...

— Ще раз повтори.

Семен зітхнув.

— Нікого нема. Ні живих, ні мертвих. Хазяї, Опанас із Килиною, Маруся... твоя... словом... Маруся... Нікого нема. Трупів не знайшов. До хати заходив, хоч тліло ще все. На мене ледь стріха не...

Не стримавшись, Шеремет угатив кулаком по столу, збитому зі старих ящиків з–під набоїв. Улупив сильно — той ледве не розвалився.

— Потім про свою стріху, Семене! Потім! Де всі, куди поділися?

— Розвідав я, батьку отамане. Без того б не прийшов. Там, у селі... Родичі в тітки Килини, знаєш... Пробрався туди. Добре, темніє рано. Пости стоять, обминув... Словом, тітки Килини там нема. Але були...

— Значить, жива? Маруся теж?

Середа зітхнув.

— Отамане, ти мене послухай. Я дещо нанюхав. Не збивай, добре? Бо сам нічого не розумію до кінця. Продам, за що купив.

— Слухаю. Кажи.

— Палажка, небога тітки Килини... У неї чоловік, Сидір. Так от, коли я постукав у вікно, тихенько постукав, вийшла спершу сама небога. А тоді відразу чоловік за нею. Ніби чекав... Та яке там «ніби» — точно чекав, отамане. Їй–богу, ось тобі хрест!

Хлопець перехрестився так, немов без цього Шеремет не пойняв би йому віри.

— Ти крутиш щось, Семене.

— Еге, кручу! — легко признався той. — Бо не знаю, як тобі все сказати, щоб ти мене правильно зрозумів. Видаватиметься, ніби мене чека послала...

— Хоч кого, Середо. Тільки не тебе. Чому чека?

— Сидір. Там знали, що прийдуть з лісу. Не аби від кого — ти потрібен чекістам, батьку отамане. Ось Сидір, значить, і передав мені для тебе ніби вісточку від своїх... чи твоїх...

— Не тягни вже, Семене. Злий стану, зовсім злий.

— Вони заарештовані. У підвалі сидять, там, де сільрада знову. Усі. Дядько Опанас, тітка Килина, Маруся твоя, — видихнув Середа, на коротку мить заплющивши очі. — Знали, куди йшли та за ким. Тебе шукають. А Сидір, мабуть, або продався комісарам, або залякали. Ось, просив переказати: якщо хочеш бачити Марусю живою та здоровою, тебе, отамане, чекатимуть саме там.

— Де? У Сидора в хаті?

— Точно так. Переговори це називається...

— Знаю, як це називається, — Артем сплюнув під ноги. — Коли? Час називали?

— Як зберешся, отамане. Чекатимуть від нинішньої ночі.

— Тоді куди тягти далі?..

Шеремет рішуче підвівся з грубо збитої широкої лавки, що правила ще й за ліжко. Застебнув бекешу, насунув папаху на голову, взяв зі стола нагана. Проти кволого світла каганця все ж можна було помітити нерозуміння й навіть переляк у Семенових очах.

— Ти що, підеш туди? Сам?

— Чому? Не сам. Зі мною ти поїдеш. Станеш на околиці, будеш моєю зайвою парою очей. Тримайся так, щоб тебе не побачили. Ну, це ти вмієш. Знадобишся мені. Ну ж бо, збирайся, часу мало.

Середа вже звик до того, що Шеремет миттю опановував себе і вирішував, як діяти далі. Але тепер усе одно неабияк розгубився.

— Чекай. А... Що ти... Що ми скажемо?

— Гукни мені сюди Романюка. Хай рябий тримає людей напоготові. Не повернуся за годину, не дочекаєшся мене — махом назад. Піднімай хлопців, хай погуляють. Про мене не думайте, Остап поведе. Не стій, змерзнеш. Біля кривого дуба чекатиму, на виїзді!

Збираючись, Шеремет розумів: загін переполошиться. Проте за досить короткий час навчився давати повстанцям ладу. Тож знав твердо: ніхто не зрушить з місця, всі чекатимуть на його наказ. Правда, зовсім не був певен, що зможе повернутися живий. Підозрював пастку.

І все ж їхав у неї.

...Короткий грудневий день давно перейшов у затхлий вечір. Їхали мовчки, кожен думав про своє. На хутір, від якого ще тягло димом, Шеремет завертати не хотів — навіщо? Проминули, отаман намагався не дивитися в той бік, щоб іще дужче не ятрити серця. Щойно дісталися сільської околиці, Артем, так само не зронивши й слова, кивнув убік, де бовваніла давно, ще за денікінців, згоріла хата. Зіскочивши з коня, Семен повів його за вуздечку туди, куди показав отаман, і незабаром розчинився в морозяній зимовій темряві.

Артем поїхав далі. Тримався рівно, спокійно. Раз на нього тут чекають, навряд відразу стрельнуть у спину. Чи нападуть гуртом і почнуть рубати наввипередки. Село видавалося пустим, тиша висіла напружена, дзвінка, навіть не всі вікна світилися. Так завжди було, коли наїздили карателі. Білі, червоні — байдуже.

Ось і хата. Поруч, у дворі, зсередини, стояв припнутий до тину осідланий кінь. Значить, тут дожидали гостей.

Не просто гостей — саме його, отамана Шеремета.

Далі не криючись, Артем зіскочив з сідла, прив'язав свого коника поряд з ворожим, поправив папаху, ремені, розстебнув гудзика на револьверній кобурі. Перейшов двір, ламаючи підбитими чобітьми крихку кригу: проти ночі волога земля трошки підмерзала. Ступив на ґанок, постукав, як належить гостеві.

Почекав, нікуди не кваплячись.

Двері відчинив Сидір, його ровесник, Шеремет уже знав це, хоч із самим хазяїном мало спілкувався. Той, розкуйовджений і наляканий, спробував уклонитися отаманові, щось промимривши. Та Артем не дослухався. Рішучим жестом відсторонив того, хто тепер навряд чи був господарем у власній хаті. Пройшов, нахиливши голову.

Ступив у світлицю.

Той, хто чекав на нього, сидів за столом.

Шкіряна куртка, рипуча портупея, новенькі галіфе, підбиті знизу шкірою, кавалерійські. Поруч, на лавці, — темно–зелена вухата шапка з червоною зіркою спереду, на лобі.

— Здоров, чи що, дядьку!






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40

Схожі:

Конкурсу «Коронація слова» iconЯзиката хвеська
Ну чисто тобі язиката Хвеська з відомої української народної казки Кримінальна комедія Андрія Кокотюхи свого часу змогла насмішити...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Учитель року 2014» у номінації «Світова література»
Високе мистецтво слова допомагає дітям пізнати великий І складний світ, осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до «царства»...
Конкурсу «Коронація слова» iconНаказ №827 Про результати проведення міського етапу Обласного конкурсу-виставки декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Квітуча Україна»
Центум згідно з інформаційно-методичними рекомендаціями було проведено міський етап конкурсу-виставки
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу мистецтв "Зірковий Час"
Відкриття та конкурсна програма Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Зірковий Час» (вокальний, хореографічний І оригінальний...
Конкурсу «Коронація слова» iconАнкета учасника районного етапуВсеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Прошу дозволити взяти участь у районному турі Всеукраїнського конкурсу „Класний керівник року – 2016”
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурс шевченкознавців Умови та оцінка конкурсу
Учасники конкурсу повинні знати основні І провідні етапи життя Кобзаря, що вплинули на формування його особистості. За кожну правильну...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу юних фотоаматорів «Моя Україно!»
Богуславської районної державної адміністрації від 23. 09. 2013 №198 Про проведення районного етапу обласного конкурсу юних фотоаматорів...
Конкурсу «Коронація слова» icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка