Конкурсу «Коронація слова»



Сторінка4/40
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.3 Mb.
ТипКонкурс
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

4

Уранці, на диво, голова була ясною.

Збиратися треба було чимшвидше. Ще вчора Мирон показав надруковане в газеті оголошення, що громадяни можуть звертатися зі своїми питаннями до Надзвичайної комісії тільки в будні з десятої до дванадцятої ранку. Охочих потрапити туди у визначений час, напевне, буде чимало. Тож Шеремет хотів прийти бодай на годину раніше, щоб усунутися в чергу. Він схопився й почав чепуритися.

Миронові вдалося зберегти не лише Лідин посаг, а й якісь особисті речі Шеремета. Серед них була бритва, гостра, ще не сточена. Знайшов бляшаний тазик, мило, нагрів води, роздягся до пояса, глянув у дзеркало.

Звідти дивився брюнет із коротким йоржиком на голові. У його обличчі ледь угадувалися азійські риси. Коли мав густу шевелюру, то вияв далеких татарських генів був майже непомітний. До того ж у ті часи лице було кругліше, сказати б, ситіше.

Артем ніколи особливо не соромився своєї звички смачно попоїсти. Навіть устиг свого часу викохати невеличке черевце, що його Ліда називала пікантним, підсуваючи йому часом статті з модних журналів та щоденних газет на тему спортивного й здорового способу життя. Та, хоч це й була мода, дружина жодного разу не поставилася до своїх порад серйозно. Просто жартувала, аж ніяк не засуджуючи чоловіка за його безневинне тяжіння до своєрідного раблезіанства.

Певна річ, ситі часи давно минули. Шеремет уже й забув, як йому велося з пузцем. А Ліда своєю звичкою намагалася жартувати, кажучи з удаваним жалем, що інакшого способу схуднути, як піти воювати, для її чоловіка нема. Так чи інак, але виходить, ніби винна в тому, що в країні почалася війна. Почув якийсь невидимець її нарікання й запустив цю криваву машину.

Тож удовольняйтеся, люди, тим, що маєте. Добра добувши, не шукайте собі кращого. Артем не сприймав гротесків. Але заборонити дружині хоч у такий спосіб рятувати психіку від того, що відбувається довкола і що переживають усі, не міг, не хотів і не вважав, що має на це право.

Шкребучи ліву щоку, трохи порізався: лезо все ж затупилося, на краю навіть утворилася невеличка, ледь помітна щербинка. Поморщившись, Шеремет змив кров, знайшов у речах залишки вати, заліпив ранку. Тепер він мав зовсім кумедний вигляд, сам себе серйозно не сприйняв би. Не те що комісари в губчека... Звісно, із клоччям на щоці нікуди не піде. Однак порізане бритвою лице перетворювало Шеремета на такого собі міського простачка.

«Нічого», — подумав Артем, підморгнувши дзеркалу. Він доведе, що готовий до серйозних розмов і вміє домовлятися.

Мирона о тій порі вже не було вдома. Помчав на службу, залишивши родичеві запасного ключа. Ще й пожартувавши не менш ущипливо, ніж уміла Ліда: тепер, мовляв, кругом така влада, що й ключі з замками не допоможуть. Як захочуть зайти, зламають двері іменем революції. Тож замикався, як сам казав, лише за старорежимною звичкою. Артем відмовився сприймати цю іронію, подумавши, що такий гумор — у Романовських, мабуть, сімейне. Хоч раніше нічого такого за свояком не помічав.

Проте, замикаючи двері на два оберти, все ж таки згадав невеселий жарт.

Розсердившись на себе за те, що дає волю лихим думкам заходити собі в голову, Артем дратівливо сплюнув під ноги. І тут він усвідомив, що раніше ніколи б не дозволив собі отак плювати в парадному...

Цей весняний ранок не тішив погодою.

Сіяв дрібний дощик, який не наближав квітня, а навпаки, зупиняв березень. Принаймні таке відчуття було в Шеремета, коли, засунувши руки в кишені старої синьої тужурки, він вийшов із будинку на Межигірській. Правда, зовсім недавно її, як і більшість київських вулиць (і не лише центральні), перейменували. Нова влада назвала її ім'ям невідомого Артемові товариша Переця, про що негайно сповістила громадян із газетних сторінок. Учора Мирон наполегливо тицяв Шереметові під ніс погано видрукуваний аркуш «Вістей Київського губернського революційного комітету». Там, крім приймальних годин у губчека, був перелік нових назв вулиць. Затвердила колегія комунвідділу — ще один виконавчий орган нової влади. Його суті Артем навіть не намагався зрозуміти.

Проте його зовсім не здивувало, що цей комунвідділ назвав звичні киянам Царські й Купецькі сади на честь Першого травня — культового, як уже знав Артем, пролетарського свята. Миколаївський парк обернувся на Червоний, Миколаївська площа дістала ім'я ватажка повсталих рабів Спартака. А вулицю Катерининську, де колись жили Шереметові батьки, перехрестили на честь Рози Люксембург — прогресивної діячки світового комуністичного руху.

Вивчати нові назви напам'ять він не збирався. Мав надію, що армія Петлюри залиже рани, переформується, набереться сил і ще до кінця цього року повернеться назад до Києва. Тоді й старі назви вулиць поновлять.

Шеремет орієнтувався в політиці лише поверхово, на обивательському рівні. Він цілком щиро вважав, що звичайному громадянинові цього задосить, щоб відповісти на прості питання часу самому собі й підтримати дискусію в товаристві. Так само він обставав за тим, що люди мирних професій воювати не повинні. Не кожен чоловік мусить хапатися за зброю. Надто коли не вміє стріляти й до війни взагалі не лежить душа. За свою зброю він, як справжній лікар, уважав скальпель. Застосувавши його вчасно й грамотно, рятуєш людське життя. Воювати ж повинні ті, хто цього вчився. І навіть коли Центральна Рада закликала добровольців до ополчення, він не зрадив своїх переконань. Проте він ніколи не заперечував, що українську революцію від агресора треба боронити.

Мобілізація до шпиталю — гаразд, ради Бога. Стріляти — ні, прошу дуже, вибачайте.

Одначе буремні події останніх місяців бентежили розум.

Артем із якогось часу зовсім не міг утямити, що відбувається довкола. Хто на чиєму боці воює. І, головне, хто кому ворог, а хто — союзник. Ходячи від села до села, розмовляючи з селянами, ще дальшими від політики, ніж він, дійшов висновку: всі воюють з усіма. Зайнявши кругову оборону. І якщо селянство візьме вила, дрючки й відрізани, — а судячи з усього, вже бере, — то воюватиме не за якусь там владу, а тільки за себе.

І, звісно ж, проти всіх.

Такі настрої людей Шеремет відчував не раз.

У цьому всьому хаосі він усе ж таки намагався бути розважливим, щоб хоч трошки розібратися в ситуації. Артемові не давали спокою кілька думок, і він хотів поділитися ними з Мироном. З'ясувалося, у свояків були кардинально різні погляди на те, що панові Петлюрі слід зробити чимшвидше.

Сам Шеремет схилявся до того, що треба укласти військовий союз із Польщею. Тим паче, що в цьому зацікавлені представники Антанти10. Такий союз, на Артемову думку, міг би дати успіх, як і торішня угода з Німеччиною. Але Романовський, уже добряче хильнувши, в запалі суперечки спітнів, розстебнув сорочку до пупа й почав доводити, що тепер нема для Петлюри кращого союзника, як білий генерал Денікін11.

Пояснював дуже просто: більшовики для білої армії — найбільший ворог. А ворог нашого ворога, як відомо, наш друг. До того ж іще два роки тому, коли в Петрограді панував Тимчасовий уряд, його керівники поволі змінювали своє ставлення до влади в Києві. Газети навіть обережно писали про перші компроміси, що їх почали досягати уряд Керенського й Центральна Рада.

Мирон був глибоко певен, що півтора року тому владу в Петрограді захопили більшовики, якими — тут він для переконливості стукнув по столу — керували німці. Аби ті, прибравши Росію до рук, припинили невигідну для Німеччини війну.

Якби червоним дали гідну відсіч, Київ мав шанс домогтися того, що Центральна Рада репрезентувала б не нову Росію на території колишньої Київської губернії, а очолила повноправну автономну державу. Шанс домовитися був. Переконати Романовського в іншому, здається, не зміг би ніхто. А зараз, вважав він, Петлюрі слід підтримати не Антанту, а пана Денікіна. Якого до війни з червоними спонукають такі самі інтереси: знищити більшовиків, повернути білим Петроград і Москву, а Україну лишити в кордонах, у яких вона була ще місяць тому.

Запалившись у п'яній дискусії, Мирон навіть поклявся: після того як Шеремет викупить Діду з губчека, буде пробиратися через фронт у західному напрямку разом із ними. Щоб дістатися до самого Петлюри й так само палко переконати його: Денікіну треба віддати Харків і всю Харківську губернію. Цим російській генерал вдовольниться. Й охоче підпише з українським урядом нову міждержавну угоду — звісно ж, коли допоможе петлюрівській армії повернути Київ та прилеглі території.

У якийсь момент Артем просто перестав його слухати. А Романовський, окрилений тим, що його не перебивають, почав розводитися ще дужче. Кінець кінцем Шереметова тактика дала бажаний результат: забувши, з чого почав, Мирон остаточно заплутався й легко погодився йти спати.

Зустрічаючи на київських вулицях юрби кепсько вдягнених, але до зубів озброєних та рішучих бійців із червоними стрічками й зірками на шапках і кашкетах, Артем потроху починав розуміти своякову правоту. Ці люди, від яких сахаються й на яких стараються не дивитися без потреби цивільні перехожі, звідси вже не підуть. Здавалося, вони прийшли надовго й далі будуть тільки нападати. Немилосердно, агресивно.

Трошки знаючись на польських та німецьких настроях, Шеремет був упевнений: західні союзники намагатимуться не воювати з більшовиками, а лише домовлятися. Бо ж бачать у них передусім брутальну, малокеровану чи й зовсім некеровану силу, яку можна зупинити лише одним способом: визнати її й запропонувати партнерство. Тимчасом як білі домовлятися з червоними не збираються. Для них знищити цих неграмотних вискочнів — справа честі, хоч дворянської, хоч офіцерської. А коли так, гадав Артем, то їхні погляди й переконання можуть і справді почасти збігтися з Петлюриними.

Хоч... Поживемо — побачимо.

Зрештою, Шеремет і далі визнавав себе дуже слабо підкутим у політиці. Надто в теперішній, коли будь–який політичний прогноз неможливий, коли вже й селяни утворюють власні уряди. Проголошуючи республіками села та хутори і вимагаючи від усіх, незалежно від політичного забарвлення, встановлювати з їхніми псевдодержавами мало не дипломатичні зносини. Ні, вирішив він, наближаючись до будівлі на Садовій. Найкращий на сьогодні політичний прогноз — не робити жодних. Особливо коли йдеться про якусь далеку перспективу. Тепер варто жити днем сьогоднішнім. Не соромлячись дякувати Богові за те, що перебув його з ранку до ночі й вижив.

До губернської надзвичайної комісії він зайшов саме з такими думками.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

Схожі:

Конкурсу «Коронація слова» iconЯзиката хвеська
Ну чисто тобі язиката Хвеська з відомої української народної казки Кримінальна комедія Андрія Кокотюхи свого часу змогла насмішити...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Учитель року 2014» у номінації «Світова література»
Високе мистецтво слова допомагає дітям пізнати великий І складний світ, осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до «царства»...
Конкурсу «Коронація слова» iconНаказ №827 Про результати проведення міського етапу Обласного конкурсу-виставки декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Квітуча Україна»
Центум згідно з інформаційно-методичними рекомендаціями було проведено міський етап конкурсу-виставки
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу мистецтв "Зірковий Час"
Відкриття та конкурсна програма Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Зірковий Час» (вокальний, хореографічний І оригінальний...
Конкурсу «Коронація слова» iconАнкета учасника районного етапуВсеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Прошу дозволити взяти участь у районному турі Всеукраїнського конкурсу „Класний керівник року – 2016”
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурс шевченкознавців Умови та оцінка конкурсу
Учасники конкурсу повинні знати основні І провідні етапи життя Кобзаря, що вплинули на формування його особистості. За кожну правильну...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу юних фотоаматорів «Моя Україно!»
Богуславської районної державної адміністрації від 23. 09. 2013 №198 Про проведення районного етапу обласного конкурсу юних фотоаматорів...
Конкурсу «Коронація слова» icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка