Конкурсу «Коронація слова»



Сторінка40/40
Дата конвертації29.01.2018
Розмір3.3 Mb.
ТипКонкурс
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40

Післямова та подяки

«Банда Зелёного металась в окружении, как стая волков, была, наконец, прижата к железнодорожному полотну и уничтожена в густом орешнике, куда кинулись на прорыв бандитские тачанки. Бандиты кидались по кустам, где их ждала смерть. Атамана Зелёного взяли под кучей прошлогоднего хвороста; когда его вытащили оттуда за ноги, курсанты удивились — думали: великан какой–нибудь страховитый, оказалось — щуплый, корявый, плюнуть не на что, только бегающие глазки — бесцветные, ненавистные — выдавали его волчью породу. Ему скрутили руки, ноги, чтобы живым доставить в Киев».

Отаким українського повстанського отамана, що про нього ще за життя ходили легенди, явив на сторінках свого роману «Ходіння по муках» радянський письменник Олексій Толстой, на прізвисько Червоний Граф. Представник славнозвісного російського дворянського роду Толстих спершу не сприйняв пролетарської революції, емігрував, але потім повернувся і почав служити радянській владі вірою й правдою. Йому віддали належне: письменник здобув три Сталінські премії. Другу — саме за роман «Ходіння по муках».

У цій багато разів перевиданій і двічі екранізованій у СРСР трилогії досить багато уваги приділено тогочасному українському повстанському рухові. Відтоді й на багато років селянські отамани, за офіційною версією радянських істориків, були названі бандитами, кримінальними злочинцями, куркулями та глитаями. Їхня провина полягала в тому, що вони боролися проти більшовицького терору за незалежну Україну. Саме ця обставина додала їм ще одну статтю серед низки звинувачень — націоналізм.

Роман Олексія Толстого, зокрема третя його частина, «Похмурий ранок» («Хмурое утро»), в якій пунктиром виведено портрет видатного полководця часів Громадянської війни Йосипа Сталіна, був написаний наприкінці 1930–х років. За письмовим столом автор застав і часи Великого терору, і наслідки пакту Молотова — Ріббентропа, згідно з яким Польща була поділена, зникнувши з карти світу, а до СРСР відійшла Західна Україна. Але парадокс полягає в тому, що саме Червоний Граф, вірний слуга режиму й один із класиків соціалістичного реалізму, став першим і чи не єдиним, хто докладно описав період, названий в українській історії Отаманією.

Однозначної оцінки цього явища немає досі. Його суть і феномен важко пояснити кількома реченнями. Як ставитися до нього, не підкаже й роман, що його ви тільки–но прочитали. Найактивніший період Отаманії припадає на 1918–1920 роки. Це явище є невід'ємною складовою україно–російської війни 1917–1921 років, коли по селах, у ворожих тилах, спалахували повстання й обирали отаманів, які очолювали свої повстанські армії та вели запеклу партизанську війну. Але, укладаючи ситуативні військові союзи з регулярними військовим частинами — чи то з армією УНР, чи то з Червоною армією, — отамани будь–якої миті могли розірвати стосунки з союзниками й обернутися на серйозну загрозу для них. Загалом же отамани воювали проти всіх, маючи власне уявлення про те, якою повинна бути незалежна Україна. Прагнення вирішувати долю своєї країни самим вони й виборювали в боях.

У радянській літературі, що була важливим складником ідеології та пропаганди, українських повстанських отаманів зображали здебільшого карикатурно, обкидаючи болотом і перебріхуючи їхні біографії. Про це свідчить наведена вище цитата, яка нічого спільного немає з історичною правдою. Доля Данила Зеленого склалася, як ми вже знаємо, зовсім не так, як описав лауреат Сталінської премії. Але заради справедливості слід зазначити, що цієї теми до та після Толстого майже не висвітлювали ані в російській, ані в українській літературі. Радянські ідеологи, маючи картбланш на викривлення історії СРСР, а надто радянської Україні, не рекомендували приділяти темі Отаманії великої уваги. Вони, безперечно, знали правду і добре розуміли: коли копнути глибше, то наверх випливуть небажані й навіть шкідливі для тодішнього ладу відомості.

Заборона тягне за собою брак інформації. Через те мені було непросто працювати над «Справою отамана Зеленого», бо український повстанський рух першої чверті XX століття системно не досліджено. На відміну від діяльності УПА, про яку щороку з'являються в Україні нові й нові книжки, зокрема й художні. Ось чому мені довелося відтворювати події 1919 року на Київщині так, як підказувала письменницька уява.

Тому й не претендую на істину в останній інстанції. Розуміючи, що це тільки початок дослідження. З'являться нові книжки, і тоді можна буде явити більш–менш повну картину того, що досі вважають за білу пляму в українській історії боротьби за свободу.

Якою мірою це вдалося мені, ви вже можете скласти свою думку.

Лишається подякувати тим знайомим і незнайомим людям, хто своєю клопіткою роботою дав мені інформацію для роздумів та джерела, звідки можна було почерпнути відомості про описаний у романі період.

Найперше це Ярослав Файзулін, кандидат історичних наук, який спершу зі зрозумілою обережністю поставився до співпраці з автором гостросюжетних творів. Але потім, ставши першим читачем роману, не лише визнав його реалістичність і відповідність описаним реаліям, а й дав безліч корисних порад. Вони зробили твір об'ємнішим завдяки багатьом важливим деталям.

Директор Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович поставився до наміру автора створити художній твір на таку ризиковану тему дуже приязно. Саме він порадив мені, до кого слід звернутися по консультацію.

Неоціненним і поки що єдиним повним джерелом інформації як про повстанський рух на Київщині, так і про постать самого Данила Зеленого стала книжка Романа Коваля «Отаман Зелений» (видання друге, доповнене й виправлене).

Також, коли я працював над романом, на моєму робочому столі лежали книжки:

Сергій Богдан. «Повстанці Одещини та Придністров'я»;

Станіслав Кульчицький. «Червоний виклик»;

Євген Стеблівський. «Звенигора. Повстанці. Шабля для комісара»;

«Суперечливі моменти історії України і Росії» (автори Павло Остапенко та Юлія Боковікова);

Анатолий Грицевич. «Борьба за Украину 1917–1921» (книга видана 2011 року в Мінську, Білорусь).



І якщо на основі всього прочитаного вдалося написати художній твір, що не тільки має напружений сюжет, а ще й сьогодні, в непростий для України час, лишається актуальним і розвіює радянські пропагандистські міфи, то автор, тримаючи руку на пульсі кардинальних змін у нашій державі, попрацював недаремно.

16 лютого 1919 року під час другого російського вторгнення в Україну була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), «чрезвичайка» — точний аналог ВЧК (Всероссийская чрезвычайная комиссия). Від самого початку її діяльність спрямовувалася передусім на терор та фізичне знищення незгодних. Діяльність ВУНК гостро засуджував український письменник–гуманіст Володимир Галактіонович Короленко (1853–1921 рр.), який не сприйняв ані Жовтневого перевороту, ані подальших методів правління більшовиків. Перебуваючи в описаний час у Полтаві, Короленко не боявся публічно протестувати проти терору, звертаючись, зокрема, особисто до Леніна.

2Центральна Рада наприкінці січня 1918 року IV Універсалом проголосила Україну незалежною державою, а це викликало різке невдоволення більшовицької Росії. Невдовзі після цього почалася перша російсько–українська війна. Після першого вторгнення більшовиків на територію УНР у січні 1918 року український уряд підписав мирну угоду з Німеччиною та Австро–Угорщиною і, діставши військову підтримку, в березні того ж таки року повернувся до Києва.

3Тепер — вулиця Липська.

4У перші дні, щоб обшукати будь–яке приміщення, службове чи приватне, працівникам ВУНК непотрібні були ніякі документи. Досить було самого бажання або повідомлення про те, що за цією адресою — осередок «контрреволюції». Згодом, згідно зі спеціальною постановою, обшуки та арешти могли робити тільки ті, хто мав відповідний ордер. Хоч виписували його на тих самих підставах. Ордери лише формалізували свавілля.

5Ідеться про Першу світову війну (1914–1918 рр.).

6Товариство Українських Поступовців — таємна надпартійна організація українців у Російській імперії. Створена 1908 року для координації національного руху в період реакції. Вимагала автономії для України. У березні 1917 року відразу після падіння самодержавства на платформі ТУП створено Українську Центральну Раду.

7Проголошена в березні 1917 року, після того як у Росії перемогла буржуазна революція і цар Микола II зрікся престолу, Центральна Рада кілька наступних місяців підтримувала Тимчасовий уряд у Петрограді. Навіть виконувала певні його постанови. Проте з літа 1917 року Центральна Рада ухвалює I Універсал, яким декларує українську автономію. Це значно охолоджує стосунки між Петроградом та Києвом і призводить до розколу в керівництві самого українського уряду. Так тривало до більшовицького перевороту в жовтні 1917 року. Невдовзі Центральна Рада проголошує про створення Української Народної Республіки (УНР). Результатом цього стає перша агресія більшовицької Росії проти України, що вилилася в повномасштабну україно–російську війну 1918–1923 років.

8Одна із чотирьох армійських груп, з яких складалося військо Української Народної Республіки. Досить успішно діяла 1919 року на Поліссі та Волині, стримуючи наступ більшовиків. Її вважають найбільш дисциплінованим і боєздатним з'єднанням УНР.

9Червоний терор — насильство, що його чинили більшовики проти широких соціальних груп (зокрема й проти робітників та селян), оголошених класовими ворогами або звинувачених у контрреволюційній діяльності. Декрет «Про червоний терор» за підписом лідера більшовиків В. І. Леніна ухвалено 5 вересня 1918 року. Він ставив завдання побороти контрреволюцію, спекуляцію та службові злочини ізолюванням класових ворогів у концентраційних таборах і фізичним знищенням усіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів.

10Військово–політичне угруповання, створене в 1904–1907 роках. Головні члени — Великобританія, Франція і Росія. На початку 1919 року Директорія почала переговори з командуванням Анатанти, шукаючи військових союзників. За це Антанта хотіла здобути контроль над українськими землями.

11Денікін Антон Іванович (1878–1947) — головнокомандувач Добровольчої армії — оперативно–стратегічного об'єднання білих. 1919 року армія Денікіна контролювала Південь і Схід України (так звану Новоросію). Вважав Україну частиною Росії, війну проти червоних — боротьбою за відновлення великої й неподільної Росії. На звільнених від більшовиків українських територіях поновлював царські принципи російської великодержавної політики. Зокрема, оголосив російську мову єдиною державною, проте суворо заборонив обмежувати вільний вжиток української. До представників уряду Української Народної Республіки ставився з демонстративною зневагою, вважаючи їх за сепаратистів.

12Раковський (Станчев), Християн Георгійович (1873–1941) — радянський партійний та державний діяч, один з організаторів радянської влади в Україні. Зокрема у 1919–1921 роках — голова Ради Народних Комісарів і нарком закордонних справ радянської України, нарком внутрішніх справ.

13Першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської республіки (УСРР) ухвалили 10 березня 1919 року на більшовицькому з'їзді в Харкові. Вона утвердила на захопленій території України радянську форму державності.

14Оскілко Володимир Пантелеймонович (1892–1926) — військовий і громадський діяч часів УНР. Отаман, генерал–хорунжий Армії УНР, командувач Північної групи військ Директорії. Командувач Північно–Західного протибільшовицького фронту. У квітні 1919 року почав конфліктувати з Симоном Петлюрою, з різних причин перестав виконувати його накази і, зрештою, спробував учинити державний переворот. Йому навіть удалося заарештувати кількох міністрів УНР. Проте захопити самого Головного отамана не зміг. Згодом Оскілко перебрався до Польщі, де перебував у таборах для інтернованих осіб.

15Скоропадський Павло Петрович (1873–1945) — український політичний і державний діяч. Очолював Українську Державу (Гетьманат), утворену замість Української Народної Республіки. Держава існувала від 29 квітня до 14 грудня 1918 року.

16Директорія — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки. Змінила Гетьманат і проіснувала з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Від 13 лютого 1919 року голова Директорії — Петлюра Симон Васильович (1879–1926).

17Лацис Мартин Янович (1888–1938) — справжнє ім'я Ян Судрабс — більшовик, під час першої російської революції 1905–1907 років керував терористичними групами. Активний учасник більшовицького збройного перевороту 1917 року. Із листопада 1917 року — у керівних органах НКВС, пізніше — член колегії ВЧК. Із 1919 року — голова Всеукраїнської ВЧК, особисто організував масовий терор у Києві, Харкові, Одесі, Криму. Небачену жорстокість чрезвичайок, зокрема київської, Лацис уважав за приклад для наслідування. Факти катувань, масових убивств і навіть випадки канібалізму в органах НК були виявлені й зафіксовані зусиллями представників Добровольчої армії Денікіна під час її перебування в Києві влітку 1919 року.

18Тепер — вулиця ім. Богдана Хмельницького в Києві.

19Згадано відоме оповідання класика російської літератури Льва Толстого (1810–1910) — «Після балу» (1911).

20Струк Ілля (Ілько) Тимофійович (1896–1969) — український військовий діяч. У часи україно–російської війни — командувач Першої повстанської армії УНР. До 1914 року — вчитель. Під час Першої світової війни служив на Балтійському флоті. З 1917 року брав участь у створенні українських збройних сил. 1919 року, коли Директорія відступила з Києва, лишився в Чорнобильському повіті, мобілізував довкола себе тисячі повсталих селян. В описаний період під його орудою було близько 35 тисяч повстанців.

21У грудні 1918 року, зайнявши Київ за активною допомогою загонів Зеленого, Головний отаман армії УНР Симон Петлюра заборонив повстанським загонам мати зброю. Готуючись до урочистого параду на Софійській площі, він навіть викреслив з числа його учасників бійців 1–ї та 2–ї Дніпровських дивізій, чим образив особисто отамана Зеленого. Сам Симон Васильович пояснював свій явно невдячний вчинок бажанням запобігти анархічним діям вояків Зеленого, які начебто збиралися за три дні вирізати всіх гетьманських чиновників і багатіїв столиці. Невідомо, чи зеленівці планували погром. Натомість було очевидним: Петлюра позбавляв права на парад тільки ті підрозділи, які симпатизували радянській владі. Зелений же був на той час прихильником радянських поглядів, хоч розумів їх по–своєму. Переконаний противник влади Рад, Симон Васильович побоювався, що влада може перейти до рук лівих радикалів. Цей крок Головного отамана привів до появи першої великої тріщини в стосунках між новим українським урядом, Директорією, і зеленівцями. Заради справедливості слід сказати, що тодішній український уряд хоч і мав багато вад, проте справді не хотів запроваджувати на теренах України радянської системи.

22Григор'єв Никифор Олександрович (1888–1919) — один із лідерів українського повстанського руху 1918–1919 років. Пройшов шлях від кадрового офіцера російської імператорської армії до самопроголошеного гетьмана України. У різний час воював як на боці радянської влади, так і проти неї. Убив його отаман Нестор Махно, звинувативши у погромах та дискредитації повстанського руху.

23Гончар Овсій Іванович (1888–1921), він же — отаман Бурлака — один із перших творців Вільного козацтва на Київщині. 1917 року організував у своїй хаті в селі Казенна Мотовилівка «Просвіту» ім. Бориса Грінченка, яку 1919 року знищили карателі. Свої дії узгоджував з отаманом Зеленим. Організатор Васильківського повстання. 1921 року був заарештований більшовиками. Вивезений до Харкова. Утік із Холодногірської тюрми. Загинув у стрілянині.

24Ангел Євген Петрович (1897–1919 (?)) — уродженець Чернігівської губернії, випускник кадетського корпусу, поручник царської армії. 1918 року організував селянське повстання на Чернігівщині та Сумщині. Підтримував тісні стосунки з отаманом Зеленим. Оголошений радянською владою поза законом.

25Махно Нестор Іванович (1888–1934) — український військовий та політичний діяч, організатор революційного анархістського руху на Півдні України. У різний час укладав військові союзи з більшовиками. Військо батька Махна вирізнялося мобільністю, організованістю і, бувши зразком тодішнього військового мистецтва, вважалося непереможним. Зраджений, утративши значну частину свого війська, Махно повертає зброю проти червоних. Оголошений ворогом радянської влади, змушений був прориватися за кордон. Помер в еміграції.

26Тепер — Європейська площа в Києві.

27Шпак — так вояки зневажливо називали цивільних чоловіків, переважно в часи Російської імперії.

28Магазинна гвинтівка зразка 1895 року, що її розробив Фердінанд Манліхер. Була на озброєнні під час воєн початку XX століття в Європі.

29Буссенар Луї Анрі (1847–1910) — французький письменник, автор пригодницьких романів для юнацтва. У Російській імперії активно перекладався та видавався. Серед романів помітне місце посідають твори про участь молодих романтично налаштованих французів у англо–бурській війні за незалежність Трансваалю від британських колонізаторів.

30У єдину молодіжну політичну організацію комсомол (Комуністичний союз молоді) остаточно оформився в жовтні 1919 року, на другому з'їзді РКСМ. До того часу об'єднав довкола себе різні молодіжні рухи комуністичної та соціалістичної спрямованості. Ідеологія та керівництво формувалося в Москві та Петрограді. У Києві, Харкові та інших великих містах попервах створювалися лише первинні організації. Загалом в описаний період масовим цей рух на теренах України ще не був.

31Оригінальний, нестандартний, хитрий вихід з непростої, суперечливої ситуації.

32У традиціях романтизму від першої половини XIX століття й дотепер — символ фатуму, фатального двійника, провісника смерті, який невпинно іде за тобою.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40

Схожі:

Конкурсу «Коронація слова» iconЯзиката хвеська
Ну чисто тобі язиката Хвеська з відомої української народної казки Кримінальна комедія Андрія Кокотюхи свого часу змогла насмішити...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Учитель року 2014» у номінації «Світова література»
Високе мистецтво слова допомагає дітям пізнати великий І складний світ, осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до «царства»...
Конкурсу «Коронація слова» iconНаказ №827 Про результати проведення міського етапу Обласного конкурсу-виставки декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Квітуча Україна»
Центум згідно з інформаційно-методичними рекомендаціями було проведено міський етап конкурсу-виставки
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу мистецтв "Зірковий Час"
Відкриття та конкурсна програма Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Зірковий Час» (вокальний, хореографічний І оригінальний...
Конкурсу «Коронація слова» iconАнкета учасника районного етапуВсеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Прошу дозволити взяти участь у районному турі Всеукраїнського конкурсу „Класний керівник року – 2016”
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Мистецтво проти засилля корупції»
Міська громадська організація «Асоціація безперервної фахової освіти «атенеум» за підтримки Департаменту сім’ї, молоді та спорту...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурс шевченкознавців Умови та оцінка конкурсу
Учасники конкурсу повинні знати основні І провідні етапи життя Кобзаря, що вплинули на формування його особистості. За кожну правильну...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу юних фотоаматорів «Моя Україно!»
Богуславської районної державної адміністрації від 23. 09. 2013 №198 Про проведення районного етапу обласного конкурсу юних фотоаматорів...
Конкурсу «Коронація слова» icon2-а клас Математика
Англійська мова: вивчити назви числівників від 11 до 20. Повторити слова теми. Виписати в словник нові слова с. 78. Читати та перекладати...
Конкурсу «Коронація слова» iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка