Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»



Сторінка4/18
Дата конвертації19.04.2017
Розмір3.57 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Види спілкування

За характером комунікантів у просторі та часі

Контактне та дистантне

За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника

Безпосереднє (пряме) – опосередковане (непряме)

За формою існування мови

Усне і письмове

З погляду змінної – постійної позиції «я – мовця» і «ти – слухача»

Діалогічне, монологічне й полілогічне

За кількістю учасників

Міжособистісне (особисте) й масове

З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується,

Приватне й офіційне

Спілкування – це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету.


2. Мовний етикет та вимоги до нього. Конструкції службового мовного етикету

Слово етикет французького походження (etiquette) на початку позначало товарну етикетку, згодом так називали церемоніал при дворі, тобто правила чемності й норми поведінки. Саме з цим значенням (після прийняття французького церемоніалу при Вінському дворі) слово етикет почало функціонувати в німецькій, польській, російській та інших мовах. Етикет – це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у різних ситуаціях.



Мовний етикет – сукупність словесних формул ввічливості прийнятих у певному колі людей, у певному суспільстві, у певній країні. Це функціональна підсистема мови із своїм набором слів, стереотипних фраз, правилами поєднання їх.

Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, ділові перемовини та ін. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб’єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.



Функції мовного етикету:

    • контакто-підтримувальну – встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

    • ввічливості (конотативну) – прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

    • регулювальну (регулятивну) – регулює взаємини між людьми у різних комунікативних ситуаціях;

    • впливу (імперативну, волюнтативну) – передбачає реакцію співбесідника – вербальну, невербальну чи діяльнісну;

    • звертальну (апелятивну) – привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

    • емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Структуру мовного етикету визначають такі елементи комунікативних ситуацій, як: звертання; привітання; прощання; вибачення; подяка; прохання; знайомство; поздоровлення; запрошення; пропозиція; порада; згода; відмова тощо.

Узвичаєно виокремлювати за сферою використання такі види етикету:



    • загальногромадський – сукупність правил і традицій, яких дотримуються громадяни в усіх сферах їх діяльності.

    • дипломатичний – правила поведінки дипломатів та інших офіційних осіб при контактах один з одним на міжнародних прийомах, візитах;

    • військовий – набір загальноприйнятих в армії правил, традицій і умовностей.

    • придворний – чітке регламентування порядку і форм поведінки, установлені при дворах монархів.

    • діловий етикет – норми поведінки і спілкування різних соціальних груп;

    • службовий – система особистісних взаємовідносин керівника з підлеглими.

Визначальний принцип службового етикету – співпраця і взаєморозуміння. Детальніше зупинимося на конструкціях службового мовного етикету.


СИТУАЦІЇ ДІЛОВОГО КОНТАКТУ

КОНСТРУКЦІЇ СЛУЖБОВОГО МОВНОГО ЕТИКЕТУ

Відповіді на співчуття

    • Дякую.

    • Дякую за співчуття.




Висловлювання компліменту

    • Ви прекрасний майстер!

    • Ви рідкісний фахівець!

    • З тобою так цікаво розмовляти!

    • Ти сьогодні прекрасно виступив!

    • Приємно бачити, як ви посвіжішали, відпочили…




Відповіді на комплімент

    • Спасибі!

    • Дякую за комплімент!

    • Це вам тільки так здається (на перебільшену похвалу).

    • Спасибі, але Ви явно перебільшуєте!

    • Я радий це чути.

    • Мені приємно почути це від Вас.

    • Я це саме можу сказати про Вас.




Висловлювання вдячності через подарунок і побажання

    • Прийміть мій скромний подарунок.

    • Ось мій тобі подарунок.

    • Це Вам від мене.

    • Це тобі на згадку.

    • З нагоди вашого весілля дозвольте подарувати…

    • Бажаю вам (усього кращого, успіхів, щастя…).

    • Прийміть мої найкращі (щирі, теплі, сердечні…) побажання!

    • Дозвольте побажати вам успіхів (перемоги, щастя…)!




Наголошення на позитивних якостях ділового партнера при повідомленні про власні досягнення

    • Дякую Вам, ми змогли…

    • Ви мали рацію тоді, коли…




Наголошення на спільних помилках при негативних результатах

    • Мені здається, що ми припустилися помилки, коли вирішували цю справу




Висловлювання прохання

    • Прошу Вас…

    • Будьте люб’язні…

    • Будь ласка…

    • Дозвольте…

    • Мені хотілось би попросити Вас…

    • Вам не важко буде…

    • Чи не могли б Ви…

    • Пробачте!




Висловлювання пробачення

    • Даруйте!

    • Пробачте, будь ласка!

    • Даруйте мені, прошу!

    • Пробачте мені, прошу!

    • Прости мене, друже!

    • Дозвольте мені вибачитися перед Вами!

    • Я не можу не вибачитися перед Вами!

    • Я не можу не попросити у Вас пробачення.

    • Я хочу попросити у Вас пробачення.




Висловлювання подяки

    • Дякую Вам!

    • Прийміть мою щиру вдячність…

    • Дозвольте висловити Вам подяку…

    • Дуже вдячний за Вашу турботу…

    • Щиро вдячний і зворушливий Вашою увагою…

    • Це дуже люб’язно з Вашого боку, спасибі…

    • Не знаю, як Вам і дякувати…

    • Спасибі, Ви дуже люб’язні!

    • Дякую! Ви так багато зробили для мене!

    • Спасибі! Я Вам так зобов’язаний!




Відповіді на подяку і побажання

    • Немає за що.

    • Немає за віщо!

    • Прошу!

    • Дякую!

    • Спасибі!

    • Дякую за побажання!

    • І Вам бажаю щастя!

    • Вам теж бажаю успіхів!

    • Сподіваюся, що Ваші побажання здійсняться.




Висловлювання співчуття (висловлюється тільки особисто або листом, написаним власноручно)

    • Прийміть моє найщиріше співчуття…

    • Дозвольте висловити Вам…

    • Прошу прийняти мої найщиріші співчуття…

    • Я хотів би висловити Вам…

    • Я розумію Ваше горе…

    • Я сумую разом з Вами…




Знайомство без посередника

    • Я хотів би з Вами познайомитися.

    • Мені хотілося би з Вами познайомитися.

    • Дозвольте з Вами познайомитися.

    • Дозвольте відрекомендуватися…

    • Мене звуть Володимир, моє прізвище Шевченко.




Знайомство через посередника

    • Я хочу познайомити Вас з…

    • Дозвольте познайомити Вас з…

    • Дозвольте відрекомендувати Вам..

    • Познайомтеся, Микола Іванович, Володимир Володимирович. У Вас є багато спільного, ви швидко знайдете, про що розмовляти.

    • Іване Петровичу! Дозвольте відрекомендувати Вам молодого, талановитого аспіранта Петренка.




Засвідчення знайомства

    • Дуже приємно!

    • Я радий з Вами познайомитися.

    • Мені дуже приємно з Вами познайомитися.

    • Дуже радий, що знайомство нарешті відбулося.




Ви не розібрали імені нового знайомого

    • Пробачте, погано розібрав (почув) Ваше ім’я по батькові, прошу, повторіть ще раз.




Встановлення анонімного контакту

    • Пробачте! Скажіть будь ласка…

    • Пробачте, Ви не скажете…

    • Пробачте, ви не могли б сказати…

    • Пробачте за турботу! Ви не знаєте…

    • Будьте так люб’язні, скажіть…

    • Пробачте, можна Вас запитати?

    • Дозвольте Вас запитати?

    • Пробачте, можна Вас на хвилинку?




Засвідчення контакту при позитивній відповіді

    • Слухаю Вас.

    • Прошу!

    • Будь ласка!

    • Добре, що ми про все домовилися.

    • Дякую за цінні поради, за нову для мене інформацію.

    • Дякую, що вислухали мене.

    • Дякую, що знайшли час зустрітися зі мною.




Засвідчення контакту при негативній відповіді

    • На жаль, не можу… Дозвольте порадити Вам…

    • Шкода, але… Чи можу я дати Вам пораду…

    • Я б з радістю, але… Я дуже раджу Вам…

    • Шкодую, що не зміг… Може, вам слід було б…

    • З задоволенням би, але,.. Я порадив би Вам…

    • Я радий би дозволити, але…

    • Мені не зручно відмовляти, але…





Етикет – явище національне. Мовний етикет українців постає з живої мовної практики українського народу. В основі спілкування українського народу лежать такі загальнолюдські морально-етичні цінності, як доброзичливість, любов, лагідність, привітність, ґречність. Цими чеснотами здавна славився український народ.

Звертання – найяскравіший і часто вживаний вид мовного етикету. Суть його полягає в тому, щоб звернутись до співрозмовника із проханням чи із пропозицією, як усно так і письмово. В українській мові за мовним етикетом, коли ми звертаємося до особи на ім’я, ім’я та по батькові, бажано використовувати кличний відмінок. Називному відмінку притаманна офіційність, а кличному – ознака прихильного, люб’язного ставлення до співбесідника. Пам’ятаючи те, що слово − серце гріє (Іван Огієнко), розмову доречно розпочинати звертанням у кличному відмінку. У кличний відмінок ставиться й ім’я й по батькові, не можна ім’я використовувати в називному відмінку, а по батькові в кличному.

У сучасній українській мові узвичаєні слова-звертання до офіційних осіб, громадян, співробітників, такі як: добродію, добродійко, колего, пане, пані, панно, товаришу, товаришко, друзі, друже тощо. Припустимо до них додавати шановний, вельмишановний, високоповажний.

Вибір звертання залежить від тональності спілкування. Офіційна величальна функція закріпилася сьогодні за звертанням панове, пане (до чоловіка чи хлопця від 18 років), пані (до жінки), панно (до дівчини до 25 років, якщо вона незаміжня.).

Відповідно до літературної норми треба говорити (писати): Пані Валентино або Валентино Петрівно (без пані); пане Олександре або Олександре Івановичу (без пане); пане Петренко, пані Тимчук.

Шанобливо-ввічливе звертання пан поширилось в українській мові під впливом польської й узвичаїлося як ввічлива форма звертання до людей незалежно від їх соціального статусу. До речі, у грецькій міфології пан означає покровитель усієї природи, господар. У словнику української мови слово пан має три визначення. Воно вживається в сімох слов’янських мовах: українській, білоруській, чеській, польській, словацькій, верхньолужицькій і нижньолужицькій.

Звертання добродію вважають давньою почесною назвою осіб, що роблять добро.

Звертання товаришу з’явилося наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. і використовувалося в інтелігентському середовищі зі значенням: 1) людина, пов’язана з кимось дружбою; 2) ідейно зв’язана з іншими. У радянський час воно витіснило всі інші звертання.

Звертання громадянине обмежується правовою, юридичною сферою й підкреслює рівність усіх перед законом.

Однією з форм звертання до незнайомих є слово друзі.

Варто запам’ятати:

1. У звертаннях, що складаються із двох власних назв (імені та по батькові) або із загальної назви та імені, обидва слова мають форму кличного відмінка: Анатолію Миколайовичу, Олено Володимирівно, пане Іване, пані Маріє.

2. У звертаннях, що складаються із загальної назви й прізвища, кличну форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі називного відмінка: пане Федорінов, пані Кудерська.

3. У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, кличну форму обов’язково має перше слово, а друге може виступати у формі як називного відмінка, так і кличного: пане ректоре, пане ректор.

Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у поєднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти своє негативне ставлення. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися, беручи до уваги ментальні особливості комунікантів. Детальніше зупинимося на національних традиціях вітання.
3. Традиції вітання у різних країнах світу

Крім традиційного «здрастуйте», ми говоримо «доброго ранку», «добрий день», «добрий вечір». Гостей зустрічаємо: «Ласкаво просимо», «Ласкаво просимо». Брати-слов’яни з сусідніх держав теж вітають словами: «Здоровенькі були», «Ласкаво просимо». Давнє «Ісполать» (слава тобі) і билинне «Гой еси!» Пішли в минуле ... А що в інших країнах?

У Німеччині ідіома «як ся маєте» в дослівному перекладі означає «як Вам йдеться»: «Wie geht es Ihnen» або простіше – «Wie geht's?». Втім, для французів це теж характерно: «Comment allez-vous?», Тобто «як ви йдете?», Або «Comment a va?» – Як воно йде?

В Індії, як і в Непалі, перш ніж питати, «Як справи?», «Як здоров’я?», «Все в порядку?» (або вранці: «Чи не дуже турбували Вас комарі цієї ночі?»), висловлюють побажання «Намасте» (уклін тобі) і «Намаскар» (буквально: роблення поклону). Звичай добрих побажань при зустрічі тягнеться з стародавніх часів. Давні греки в таких випадках вимовляли коротко і ясно: «Радуйся!» (Хайре!). Хороший заклик, нічого не скажеш. Я б на нього неодмінно відгукнулася посмішкою. А от для римлян важливіше було побажати «Будь здоровий!» (Salve!).

Італійці можуть запитати: «Come sta?» (Як стоїш?). Шведи теж лаконічні: «Як стоїть?». Малайзійці можуть запитати: «Куди йдеш?». На це питання відповіддю служить: «Погуляти».

У румунів прийнятий мовний зворот дбайливого характеру: «Вам добре?» Або, принаймні – «Ви благополучні?». Данці, що цікаво, вітають схоже: «Ви благополучно живете?». Китайці починають зустріч словами: «Ні хао ма» або трохи коротше: «Ні хао», що сприймається зараз «як справи?», але дослівно перекладається «Їв ти сьогодні?».

У центрально-азіатських країнах прийнято закидати, зустрівши знайомого, цілим каскадом питань: «Як здоров’я? Як діти? Як вдома? Як машина? Як собака (або інша живність)?». І нарешті: «Як дружина»? Такий порядок дозволяє чоловікові упевнитися, що до його дружини немає особливого інтересу, передусім, інтимного плану.

Хто не знає, що «Салам!», як і «Шалом» означає благе побажання «Мир тобі!». В Афганістані прийнято вітати словами: «Мандала баші!» (Так не будеш ти стомленим!). У горах Паміру і Гіндукушу заклик «Не знай втоми» прийнятий здавна, так само як й інший: «Пильнуй!». В Ірані кажуть: «Та не зменшиться ніколи твоя тінь!». Вельми символічно, знаєте, особливо якщо врахувати, що відсутність тіні вказує на нечисть, прийняла плотський образ ... Але вітаються і з допомогою іншої фрази, яка перекладається як «Будь веселим».

Підсумовуючи, треба зазначити, що дотримання правил мовного етикету є складовою загальної культури людини. Культура мови – це володіння літературними нормами на всіх рівнях, вміння користуватися мовними засобами. Вона передбачає смислову точність, різноманітність, чіткість, художню виразність.

Правила культури поведінки людини, мовний етикет вимагають того, що потрібно враховувати ситуацію спілкування: в родині, з друзями, з незнайомими людьми. Мовний етикет справедливо вважають культурним обличчям нації. Він втілює найтиповіші риси мовної поведінки людини в найрізноманітніших життєвих ситуаціях.


Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення поняттям культура мови та суржик.

2. Назвіть та проаналізуйте аспекти культури мови.

3. Що Ви розумієте під поняттям літературна норма?

4. Якими формами звертання послуговуються українці?

5. Традиції вітання яких країн світу Вас найбільш вразили?



Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється й ожива,

Як їх почує!

Т.  Шевченко
Лекція 4. Лексика і фразеологія української мови в ефективному професійному спілкуванні

1. Словниковий склад мови. Класифікація української лексики.

2. Словники як джерело інформації.

3. Фразеологія в професійному спілкуванні.


Список використаної літератури

  1. Авксентьева Л. Г. Фразеологія сучасної української мови / Л. Г. Авксентьева, В. С. Калашник, В. Ф. Ужченко. – Х.: ХДУ, 1977. – 61 с.

  2. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української літературної мови / Л. А. Лисиченко. – Харків: Вища шк., 1976. – 116 с.

  3. Мацько Л. І. Культура української фахової мови. / Л.І. Мацько, Л.В. Кравець – К., 2007. – 198 с.

  4. Сучасна українська літературна мова: лексика і фразеологія / За ред. І.К.Білодіда. – 1969. – 440 с.

  5. Сучасна українська літературна мова: підручник / За ред. М. М. Плющ. – 2-е вид., перероб. і допов. – К. : Вища школа, 2000 – 414 с.

  6. Українська мова за професійним спрямуванням : курс лекцій / Л. К. Лисак. – Краматорськ: ДДМА, 2008. – 210 с.


Ключові слова та поняття: слово, лексика, словниковий склад, лексикологія, синоніми, антоніми, пароніми, омоніми, діалектизми, жаргонізми, сленг, суржик, арготизми, фразеологізми, лексикографія, лексикографічні праці, енциклопедії, словники, мовна культура.
1. Словниковий склад мови. Класифікація української лексики

Основною одиницею мови є слово. Усі слова, що вживаються в певній мові, становлять її лексику, або словниковий склад. Розділ мовознавства, у якому вивчається словниковий склад мови, називається лексикологією (від грецьких слів lexis – слово, logos – вчення).



Словниковий склад мови є не хаотичною множиною елементів, а становить упорядковану систему мовних одиниць, які класифікують за різними ознаками:

1) за функціями розрізняють слова повнозначні (слова, які виконують номінативну (називну) функцію (іменники, прикметники, числівники, дієслова, прислівники)) і службові (виражають різні відношення та зв’язки між повнозначними словами (прийменники, сполучники);

2) за кількістю значень одно- і багатозначні (уживаючись у багатьох значеннях, слово має одне основне, або пряме, значення – первинне, нейтральне значення слова, зрозуміле в контексті й поза контекстом. Інші значення – непрямі, або переносні – виникають унаслідок перенесення назв одних предметів, явищ, дій, ознак на інші, напр., ринок: 1) місце, де відбувається торгівля; 2) сфера товарного обороту: критий ринок, центральний ринок, упорядкований ринок і національний ринок, світовий ринок, зовнішній ринок, ринок праці тощо. Слова в прямому значенні вживаються в усіх стилях мови, особливо в науковому та офіційно-діловому, а в переносному – лише в художньому, публіцистичному та розмовно-побутовому);

3) за співвідношенням форми й значення:

  • синоніми (слова, що називають те саме поняття, спільні за своїм основним значенням, але різняться значеннєвими відтінками, напр.: керувати, правити, управляти, розпоряджатися; синоніми увиразнюють мову, допомагають створити яскраву образність, усунути лексичну тавтологію (повтори слів), уникнути одноманітності мови);

  • антоніми (слова із протилежними значеннями: купівля – продаж (але не продавати), будувати – руйнувати (а не руйнівний); правильне використання антонімічних протиставлень допомагає чітко розмежувати поняття, сприяє точності та яскравості вираження думки);

  • омоніми (слова, які звучать однаково, але значення мають різні, напр.: виступ (промова) і виступ (суші); омоніми слід уживати дуже обережно, особливо в наукових та офіційно-ділових текстах, щоб, висловлюючи думку, уникнути двозначності);

  • пароніми (слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значеннями, напр.: запитання (звертання, яке вимагає відповіді) – питання (звертання, яке вимагає відповіді, проблема), банківський – банковий; еміграція – імміграція; рідкий – рідкісний; неприпустимо замінювати один паронім іншим, оскільки це спотворює зміст вислову);

4) за стилістичними ознаками – стилістично нейтральні (вживаються в будь-якій ситуації, у будь-якому стилі мови) і стилістично забарвлені (суспільно-політична лексика (нація, приватизація, парламент, права людини), офіційно-ділова (справа, акт, бланк, реквізит), термінологічна й виробничо-професійна (плотер, сальдо, дощувальна машина, консоль), просторічна або лексика побутової розмови (ляпати, тута, паскуда, трудяга);

5) за походженням власні й запозичені. До власної лексики належать слова, що входили до української мови в різні історичні періоди, починаючи з найдавніших – індоєвропейські (мати, брат, дочка, бик, вовк, м’ясо, сіль), спільнослов’янські (свідок, посол, боліти, холодний, дев’ять, я, він, там), східнослов’янські (батько, дядько, кулак, собака, урожай, хороший, сьогодні, тепер), власне українські (багаття, батьківщина, напувати, очолити, линути, малеча, гай, смуга, дружина, мрія, бандура, розкішний, чарівний).

У різні історичні епохи українська мова збагачувалася словами, запозиченими з інших мов. У сучасній українській мові їх порівняно небагато – 10-15%. Усі запозичення української мови поділяють на дві групи:



  • слова, запозичені зі слов’янських мов: з польської (скарб, байка, полковник, петрушка, барвінок), російської (паровоз, завод, взвод, безробіття, декабрист), білоруської (дьоготь, бадьорий) та ін.);

  • слова, запозичені з неслов’янських мов: із грецької (ангел, монастир, історія, біографія, поема, атмометр), латинської (акваріум, радіус, активатор, диктатура), тюркських (отаман, сарай, барабан, кизил, базар), французької (парад, кабінет, сержант, сюжет, ажур, салют), англійської (матч, баскетбол, смокінг, мітинг, лідер, фініш, бар), німецької (офіцер, штаб, єфрейтор, бухгалтер, вексель, масштаб), голландської (флот, брезент, дамба), італійської (банк, опера, помпа), іспанської (гітара, карамель, пума), фінської (камбала, морж, пельмені).

Причини запозичень:

1. Запозичуються разом із поняттями і не мають українських відповідників: студент, академія, курорт…

2. Деталізація уявлення про предмет, який уже існує в мові: десерт – солодощі, які подають після обіду, бар – невеликий ресторан.

3. Заміна словосполучення одним словом: транспорт – засіб пересування, круїз – подорож на пароплаві…

Іншомовні слова в українській мові можуть бути єдиними назвами, або виступати синонімом – обмежувати – лімітувати, пам’ятник – монумент.

Поряд з іншомовними словами виділяють варваризми – іншомовні слова, які вживаються в українському тексті, але не засвоєні українською мовою.

Поради щодо вживання запозичених слів у професійній мові:

1) не слід використовувати іншомовні слова, якщо є їхні прямі відповідники;

2) при використанні запозичених слів, перевіряйте їх тлумачення за словниками та довідниками, щоб не виникло якоїсь нісенітниці.

3) не можна використовувати в одному тексті іншомовне слово і його відповідник, перевага надається державній мові.

Використовуючи іншомовне слово в мові, зокрема, у діловій, варто добре усвідомлювати його значення; іноді замість іншомовних слів доречно використати рівноцінні українські відповідники: анархія – безладдя; дебати – обговорення; дефект – недолік, вада, хиба; конвенція – угода; лімітувати – обмежувати; прерогатива – перевага; репродукувати – відтворювати; симптом – ознака.

6) за частотою вживання – активні й пасивні. Активна лексика – це слова, які часто вживаються в повсякденному спілкуванні. Вони зрозумілі для кожного члена мовного колективу. Пасивна лексика – це рідковживані слова, які не належать до повсякденного мовного вжитку.

7) за сферами вживання – загальновживані й спеціальні. Загальновживану лексику кваліфікують як загальнонародну. До її складу належать слова, що використовуються всіма носіями мови незалежно від їх розрізнювальних ознак. Це назви предметів побуту, явищ природи, процесів трудової діяльності тощо: стіл, кімната, дощ, батько, нести, садити, ми.

На відміну від загальновживаної, спеціальній лексиці властиві певні обмежувальні ознаки. Так, до спеціальної лексики належать такі групи слів:



  • слова, що використовуються в сфері професійної діяльності людей (терміни й професіоналізми).

  • діалектизми – це слова, які використовуються жителями певних територій, напр.: черес (широкий шкіряний пояс); крисаня (чоловічий капелюх); балабухи (різновид печива). Діалектна лексика є важливим джерелом поповнення словникового складу літературної мови, вона широко вживається в художніх текстах, але не може використовуватися в діловому мовленні.

  • жаргонізми – це слова, що використовуються людьми певних соціальних груп. Така лексика поділяється на, або сленг (слова, уживані в мовленні людей, об’єднаних спільними інтересами, віком, соціальним станом тощо (хвіст (академзаборгованість), вишка (вища математика), бабки (гроші)) та арготизми слова, характерні для людей, які свідомо прагнуть зробити свою мову незрозумілою для інших. Для цього вони вживають спеціально створені або деформовані слова, які мають відповідники в літературній мові, наприклад: перо – ніж; хаза – хата; хавати – їсти. Уживання жаргонізмів та арготизмів в усному й писемному діловому мовленні неприпустиме.

Специфічним мовним явищем, яке найвиразніше подане на лексичному рівні, є суржик – суміш елементів української і російської мов (у млинарстві «суржик» означає «суміш різного зерна – пшениці, жита, вівса, ячменю; борошно з такої суміші»), напр.: предложив, получив, сапоги, оп’ять, таможня.

Дослідники вважають, що суржик не становить системи, що це мова безладу, яка руйнує граматику й синтаксис. Суржик – мовна мутація, наслідком якої може стати втрата української мови як самобутнього, неповторного феномену.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconО. Л. Плетнєва Українська мова за професійним спрямуванням
Українська мова за професійним спрямуванням / О. Л. Плетнєва. – Збірник вправ та завдань для практичних занять І контрольних робіт....
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconКонтрольна робота з навчальної дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів ІV курсу спеціальності
«Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів ІV курсу спеціальності
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconМетодичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисципліни «Українська мова
«Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів усіх спеціальностей
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconМетодичні вказівки до організації самостійної роботи з дисципліни «Українська мова
«Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів усіх спеціальностей
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)" для студентів усіх спеціальностей
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)”...
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconКонтрольна робота з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів заочної форми навчання
В. У 1995 p вступила на спеціальність "Біржова діяльність" Київського індустріального технікуму
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconУкраїнська мова за професійним спрямуванням

Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconПерелік питань до складання диференційованого заліку з навчальної дисципліни: „Іноземна мова за професійним спрямуванням

Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconПредмет І структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зв'язок з правовими дисциплінами



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка