Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»



Сторінка5/18
Дата конвертації19.04.2017
Розмір3.57 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

2. Словники як джерело інформації

У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, – лексикографія (від грец. lexis – слово і grafo – пишу).



Словники – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Вони є одним із засобів нагромадження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.

Далекими попередниками словників вважають так звані глоси, тобто пояснення значення окремих слів без відриву від тексту, на полях і в текстах давніх рукописних книг. Традицію пояснювати незрозумілі і малозрозумілі слова за допомогою глос давньоруські книжники успадкували від візантійських та старослов’янських.

Збірники глос – глосарії – були першими й найдавнішими словниковими працями. Найстаріший глосарій кількістю в 174 слова знайдено в Кормчій книзі (1282). До другої половини XVI ст. глосарії – основний вид лексикографічної праці. У Пересопницькому Євангелії (1556-1561) налічується близько 200 глос. Глоси були матеріалом для перших давньоукраїнських словників.

Усі словники залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання поділяють два типи: енциклопедичні і філологічні. Суттєва відмінність між ними саме в характері матеріалу, який описують у словниковій статті: об’єктом опису в енциклопедичному словнику є поняття, у філологічному – слово.

Слово енциклопедія (з грец. – коло загальноосвітніх знань) первинно означало сім вільних мистецтв: граматику, риторику, логіку, геометрію, арифметику, музику та астрономію. Праці енциклопедичного характеру створювали ще до нашої ери в Давній Греції і Давньому Римі, Китаю, а також у країнах арабської писемності. Першою українською енциклопедією стала «Українська Загальна Енциклопедія» у трьох томах, видана в 1930 – 1935 роках у Львові за редакцією Івана Раковського. Вона мала підзаголовок – «Книга знання».

Енциклопедичні словники за характером матеріалу поділяють на загальні та спеціальні (або галузеві, тематичні).

До сьогочасних загальних енциклопедичних словників належать:



  1. Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – 2-ге вид. – К., 1977-1984.

  2. Український Радянський Енциклопедичний Словник: У 3 т. – К., 1986-1987.

  3. УСЕ Універсальний словник-енциклопедія / Гол. ред. чл.-кор. НАНУ М. Попович. – К., 1999.

Спеціальні енциклопедичні словники подають системні знання з окремих галузевих ділянок. Це, для прикладу, такі словники:

  1. Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський, О.О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін. – К., 2000.

  2. Шевченківський словник: У 2 т. – К., 1983-1985.

Якщо енциклопедичні словники дають всебічні знання про світ, то філологічні заглиблюють у слово. Саме до роботи з ними закликав Максим Рильський:

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

У філологічних словниках слово характеризують із найрізноманітніших боків. Тому їх поділяють на тлумачні, перекладні, історичні, орфографічні, орфоепічні, словники наголосів, іншомовних слів, термінологічні, синонімічні, фразеологічні, діалектні, етимологічні, словники омонімів, антонімів, паронімів, частотні, інверсійні, словники мови письменників, ономастичні та ін.



Тлумачні словники пояснюють, розкривають значення слова та його відтінки, указують на граматичні й стилістичні властивості, подають типові словосполучення і фразеологічні звороти з цим словом.

Словники іншомовних слів є різновидом тлумачних, у них пояснюється значення слів, запозичених з інших мов.

Термінологічні словники містять терміни певної галузі науки, техніки, мистецтва. Вони поділяються на загальні та вузькоспеціальні, водночас перекладні і тлумачні, напр.:

  1. Російсько-український загальнотехнічний словник: Близько 113000 слів / Уклад.: Л. І. Мацько, І. Г. Трегуб, В. Ф. Христенок та ін. – К., 1994.

  2. Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки / Й. Ф. Андерш, С. А. Воробйова, М.В. Кравченко та ін. – К., 1994.

  3. Боярова Л. Т. Російсько-український словник сучасних банківських, фінансово-кредитних та комерційних термінів / Л. Т. Боярова, О. П. Корж. – X., 1997.

  4. Російсько-український словник наукової термінології. Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос / В. В. Гейченко, В. М. Завірюхіна, О. О. Зеленюк та ін. – К., 1998.

  5. Новий російсько-український словник-довідник: Близько 100 тис. слів / Уклад.: С. Я. Єрмоленко та ін. 2-ге вид., доповн. і випр. – К., 1999.

  6. Кілієвич О. Англо-українсько-російський словник економічних термінів: Мікроекономіка: понад 2 тисячі термінів / О. Кілієвич, В. П’ятницький, В. Андрощук. – К., 1995.

Орфографічні словники подають перелік слів, а також словоформи у їх нормативному написанні. Залежно від частини мови слово має певний граматичний коментар, додаткові граматичні форми змінюваних слів тощо.

Орфоепічні словники є довідниками із правильної літературної вимови й нормативного наголосу. У словниках цього типу слова або їх частини, вимова яких не збігається з написанням, подаються в транскрипції.

Акцентологічні словники – це словники, у яких подано нормативне наголошування слів.

Перекладні словники бувають двомовні і багатомовні, наприклад:

  1. Українсько-російський словник: Близько 40 тис. слів. – К., 2000.

  2. Непийвода Н. Практичний російсько-український словник-довідник. Найуживаніші слова і вислови. – К., 2000.

  3. Зубков М. Г. Сучасний російсько-український, українсько-російський словник. – X., 2004.

Словники скорочень подають складноскорочені слова та абревіатури, розшифровують їх, указують на граматичні ознаки роду та числа, подають відмінкові закінчення при змінних формах.

Етимологічний словник подає інформацію про походження слова, його первісне значення, найдавнішу форму, зазначає, чи слово споконвіку належало мові-основі, чи воно запозичене, яким шляхом відбувалося запозичення, містить наукові припущення щодо того, як слово утворилося і яка ознака покладена в основу назви.

Історичний словник – це один із різновидів тлумачного словника, в якому подають слова певної історичної епохи, зафіксовані в тогочасних писемних пам’ятках, з’ясовують їх значення, наводять ілюстрації.

Діалектні словники з’ясовують значення та особливості вимови і вживання слів певного діалекту чи групи діалектів.

Фразеологічні словники містять фразеологічні одиниці мови, пояснюють їхнє значення, особливості вживання, походження, можливі варіанти в живому мовленні. Фразеологічні словники бувають одномовні тлумачного характеру (тлумачать значення стійкого вислову) і перекладні (подають фразеологічні одиниці певної мови і фраземи-відповідники з іншої мови), напр.:

  1. Фразеологія перекладів М. Лукаша: Словник-довідник / Упор.: О. Скопенко, Т. Цимбалюк. – К.,2000.

  2. Вирган І. О. Російсько-український словник сталих виразів / І. О. Вирган, М. М. Пилинська. – X., 2000.

  3. Головащук С. І. Російсько-український словник сталих словосполучень. – К., 2001.

Ономастичні словники є цікавим джерелом інформації про власні імена і прізвища, назви населених пунктів, гір, річок, озер тощо. Словники синонімів охоплюють групи слів, об'єднаних спільним значенням.

Словники омонімів реєструють і пояснюють значення слів, однакових за звучанням, але різних за значенням.

Словник антонімів подає групи слів, що мають протилежне значення:

Словник паронімів розкриває значення слів, близьких за звучанням, але різних за значенням.

Словники мови письменників містять слова й звороти, які вико-ристав той чи інший письменник у своїй творчій спадщині. Це словник тлумачного типу, бо в ньому розкрито всі значення слів, з якими вони функціонують у мові письменника.

Словники-довідники з культури мови допомагають закріпити лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, адже подають проблемні випадки слововживання. Деякі з них мають форму посібника, оскільки вміщують широкі коментарі, наукові і науково-популярні статті, напр.:

  1. Чак Є. Д. Складні випадки вживання слів. – 2-ге вид. / Є. Д. Чак. – К., 1984.

  2. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо / Б. Антоненко-Давидович. – К., 1991.

  3. Культура української мови: довідник / За ред. В. М. Русанівського. – К., 1990.

  4. Словник-довідник труднощів української мови / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К., 1992.

  5. Антисуржик: вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: посібник / За заг. ред. О. Сербенської. – Львів, 1994.

  6. Сербенська О. Екологія українського слова: практичний словничок-довідник / О. Сербенська, М. Білоус. – Львів, 2003.

«Щодо повноти словників, – говорив М. Рильський, – то слід зазначити, що повний словник будь-якої мови – це ідеал, до якого можна лише прагнути і якого ніколи не можна досягти, бо кожен день і кожна година приносять людям нові поняття і нові для тих понять слова».
3. Фразеологія в професійному спілкуванні

Українська фразеологія XIX ст. ґрунтується на міцному фундаменті етнографічних, фольклористичних, етнолінгвістичних, загальнофілологічних, лексико- і фразеографічних праць О. Потебні і М. Сумцова, І. Франка та М. Костомарова, М. Номиса і П. Чубин-ського та багатьох інших. Пізніше, у XX ст., українські мовознавці почали розробляти різні аспекти фразеологічної дисципліни. Семантику фразеологізмів вивчали Б. Ларін, Л. Булаховський, Л. Авксентьев, М. Алефіренко, Ю. Прадід, Л. Юрчук. Стилістичний аспект цікавив Д. Баранника, Г. Їжакевич, Р. Зорівчак, І. Гнатюк, В. Калашника, В. Коптілова. Історія, становлення й етимологія ФО були в центрі уваги О. Горбача, М. Демського, А. Івченка, Л. Коломієць, Ф. Медведева, В. Мокієнка, Л. Скрипник, Я. Спринчака, Ю. Шевельова, О. Юрченка. У кінці XX – на початку XXI ст. активізуються психокогнітивний та етнокультурний аспекти у вивченні української фразеології (О. Селіванова, О. Левченко). Збирається й опрацьовується діалектна (народна, ареальна) фразеологія (Б. Ларін, Н. Бабич, С. Бевзенко, В. Лавер, Р. Міняйло, М. Олійник, Н. Романюк, Г. Ступінська та ін.). Живу сучасну українську мову відображено) у фразеографічних зібраннях В. Білоноженко, Я. Головацького, М. Коломійця, М. Наконечного, І. Виргана, М. Пилинської, Г. Удовиченка, В. Ужченка, В. Чабаненка [Ужченко В. Д.  Фразеолоогія сучасної української мови : навч. посіб. – К. : Знання, 2007. – 494 с. – С. 15].

Термін «фразеологія» вживають на позначення: 1) розділу мовознавства про усталені звороти; 2) сукупності їх у мові. Фразеологізми відтворювані одиниці мови із двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою. Джерелами утворення фразеологічних зворотів та сферами їх функціонування є:


  • жива народнорозмовна мова, зокрема приказки, прислів’я (п’яте колесо до воза; як горох при дорозі; на ладан дише; одного поля ягода).

  • виробничо-професійна діяльність людей (дружній череді вовк не страшний; сім разів відмір, а один раз відріж; грати першу скрипку; дати задній хід).

  • наукова діяльність (дійти до висновку, зробити аналіз, методика дослідження, об’єкт дослідження).

  • біблійні вислови (око за око, зуб за зуб; святая святих; Содом і Гоморра; випити гірку чашу до дна).

  • антична література та міфологія (ахіллесова п'ята; прокрустове ложе; аріаднина нитка; дамоклів меч; танталові муки).

  • влучні вирази відомих людей: Борітеся – поборете (Т. Шевченко); Сміх крізь сльози (М. Гоголь); Хто бере усе той тратить, хто дає усе придбав (Ш. Руставелі).

Кожна мова відзначається своєю оригінальною фразеологією, що пов’язано з неповторністю побуту, звичаїв, культури та й загалом ментальності народу, пор.: укр. коли рак свисне, рос. после дождика в четверг, англ. when the pigs fly (буквально: «коли свині літатимуть»).

Національна своєрідність фразеології й у тому, що в ній зафіксовано реалії життя народу, його історії тощо, наприклад, українські: на рушник стати, дістати гарбуза, передати куті меду, облизати макогона, наче набігла татарська орда, висипався хміль із міха, язик до Києва доведе.

Фразеологізми це майже завжди яскраві, образні вирази, які є важливим експресивним засобом мовлення, зокрема професійного. При цьому слід використовувати нормативні мовні звороти: впадати у вічі, а не кидатися в очі; зайти у безвихідь (у глухий кут), а не зайти в тупик; на щабель вище, а не на ступінь вище; скасувати рішення, а не відмінити рішення; докласти зусиль, а не прикласти зусиль; мати рацію, а не бути правим; доводити до відома, а не ставити у відомість; завдавати удару, а не наносити удар; стягнути недотримку, а не стягнути неустойку; досягати мети , а не добиватися цілі.
Запитання для самоперевірки

1. Назвіть розділ мовознавства, який вивчає словниковий склад.

2. Які лексичні явища Ви знаєте?

3. Що таке суржик?

4. Які типи словників Ви знаєте?

5. Назвіть джерела утворення фразеологічних зворотів та сфери їх функціонування.



Засоби нашої мови, що припускають

можливість вибору, бувши відповідним

способом використані тим,

хто пише або говорить, утворюють те,

що ми звемо словесним стилем

Л. Булаховський
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ МОВИ В КОНТЕКСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ СТИЛІСТИКИ
Лекція 1. Стилістика професійної мови. Науковий стиль української мови: особливості наукового висловлення думки; характерні ознаки різних жанрів наукового стилю

1. Загальні поняття й категорії стилістики. Класифікація стилів сучасної української мови.

2. З історії становлення і розвитку наукового стилю української мови та його загальна характеристика.

3. Репрезентація наукової мови на лексичному рівні.

4. Морфологічні та синтаксичні одиниці мови наукового стилю.
Список використаної літератури

1. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: [навч. посібник] / Н. Ботвина – К. : Артек, 1999. – 264 с.

3. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови) / С. Я. Єрмоленко. – К. : Довіра, 1999. – 431 с.

3. Мацько Л. І. Культура української фахової мови : [навч. посібник] / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. – К. : ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.

4. Мацько Л. І. Стилістика української мови / Мацько Л. І. – К. : Либідь, 2003. – 380 с.

5. Михайлова О. Г. Українське наукове мовлення. Лексичні та граматичні особливості : [навч. посібник] / О. Г. Михайлова, А. А. Сидоренко, В. Ф. Сухопар. – Харків, 2000. – 97 с.

6. Непийвода Н. Ф. Сам собі редактор : порадник з української мови / Н. Ф. Непийвода. – К., 1998. – 240 с.

7. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови : [навч. посібник] / Г. С. Онуфрієнко. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

8. Семеног О. М. Культура наукової української мови : [навч. посібник] / О. М. Семеног. – К. : ВЦ «Академія», 2010. – 216 с.

9. Українська мова: Енциклопедія / Редкол. : В. М. Русанівський та ін. – К. : Українська енциклопедія, 2000.


Ключові слова та поняття: стилістика, функціональний стиль, науковий стиль, його призначення, зміст, мета, функції, завдання, особливості, стильові ознаки, підстилі та жанри.
1. Загальні поняття та категорії стилістики. Класифікація стилів сучасної української мови

Стиль є одним із найдавніших понять гуманітарного знання: воно вживалося в давньоіндійських поетиках, а також риториках і поетиках Давніх Греції й Риму. Давні греки стилем називали дерев’яну загострену паличку для письма, вміння користуватися якою було одним із показників мовної культури. Пізніше це слово асоціювалося з манерою письма та мовлення і аж до середньовіччя пов’язувалося з нормативністю, тобто мовними засобами (тропами, фігурами, лексикою, синтаксисом), які передбачає кожен вид словесності. Нині поняття «стиль» позначає характерну особливість видів діяльності чи її результату і є засобом реалізації понять різних сфер людських знань, діяльності, реалій, про що свідчить його широка сполучуваність: стиль мови, стиль мовлення, стиль твору, стиль письменника, стиль газети, академічний стиль, стиль одягу, стиль поведінки, стиль роботи, стиль плавання тощо.



Стиль (грец. stylos – паличка для письма) (у лінгвістиці) – різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і має особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматичних форм, типів речення тощо). Слово «стиль» вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології, менеджменті та в інших науках.

Стиль – це:

1. Сукупність ознак, які характеризують мистецтво певного часу та напряму або індивідуальну манеру художника стосовно ідейного змісту й художньої форми; сукупність характерних ознак, особливостей, властивих чому-небудь.

2. Сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанрові та ін. манера.

3. Сукупність прийомів, характерних рис якої-небудь діяльності, поведінки, методу роботи, характер, почерк.

4. Характерна манера поводитися, говорити, одягатися та ін..; мода, фасон, крій.

Що ж таке мовний стиль? Спілкуючись у різних ситуаціях протягом дня, ми по-різному говоримо вдома із близькими, у транспорті, на роботі із керівником, колегами, на прийомі в певній вищій установі, під час обговорення чи виголошення доповіді тощо. У чому різниця? Місце і зміст спілкування примушують нас вибирати мовні засоби, міняється ситуація – міняється мовний стиль. Мовний стильце сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання. Щодо мовного стилю є чимало визначень. За образним висловом Дж. Свіфта, «стиль – це потрібні слова на потрібному місці». Так, наприклад, слово говорити – нейтральне й може використовуватися в будь-якій ситуації, ректи – застаріле й урочисте, балакати – розмовне, мовити – урочисте, гомоніти – розмовно-голубливе, просторікувати – зневажливе, патякати – просторічно-зневажливе.



Кожний мовний стиль має:

1) сферу поширення й уживання (коло мовців, які ним послуговуються);

2) призначення (виконує функції засобу спілкування, повідомлення, впливу і под.);

3) форму й спосіб викладу (діалог, монолог, полілог);

4) характерні мовні засоби (слова, вирази, типи речень, граматичні форми й т. ін.).

Обслуговуючи найрізноманітніші сфери суспільного життя, літературна мова залежно від її функцій, спрямування й суспільного призначення може характеризуватися певними специфічними засобами, не втрачаючи, звичайно, своїх загальнолюдських властивостей. Колективно усвідомлені різновиди літературної мови, що об’єднують мовні одиниці за їх призначенням у певні структури, становлять систему функціональних стилів.



Функціональний стиль – сукупність лексичних, фразеологічних, морфологічних і синтаксичних, орфоепічних та акцентуаційних засобів, що використовуються для реалізації функцій мови (спілкування, повідомлення та впливу) у певній сфері та формі взаємин мовців.

Функціональний стиль є сукупністю стилістично-мовленнєвих різновидів, які виникли під впливом позамовних чинників. Тому кожний текст має ознаки макростилю (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, художнього, конфесійного, епістолярного, розмовного) і його конкретного різновиду – підстилю. До системи стилю належить також жанр – конкретна форма організації мовного матеріалу функціонального стилю, текстова реалізація моделей і структур, що сформувалися і закріпилися в мовних ситуаціях.

Функціональні стилі перебувають у постійній взаємодії, тому кожен із них містить в собі елементи іншого. Основу кожного стилю становлять стилістично нейтральні засоби сучасної літературної мови, з якими взаємодіють марковані елементи. Крім функціональних, у сучасній українській літературній мові виділяють також експресивні стилі різновиди мови за ступенем інтенсивності вираження змісту, що мають певний колорит (урочистості, піднесеності – високий стиль; нейтральний – середній стиль; іронічний, зневажливий – низький стиль), який твориться добором і поєднанням відповідних мовних засобів – лексичних, фразеологічних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних. Оцінну семантику мають також текстові структури із відповідною композицією.

Функціональні та експресивні стилі називають об’єктивними. Проте в мові існують також суб’єктивні стилі ідіостилі та ідіолекти. Ідіостиль (індивідуальний стиль ) це системність виражальних засобів мови окремого мовця, яка вирізняє його мову серед інших, сукупність саме текстових (мовленнєвих) характеристик окремої мовної особистості. Ідіолект це сукупність мовних особливостей (постійних характеристик) окремого носія мови.

Сукупність функціональних і експресивних стилів, а також співвідношення стилістично нейтральних і стилістично маркованих мовних одиниць у системі літературної мови становлять стилістичну систему літературної мови. Стилістика вивчає стилістичну диференціацію мови, її функціональні стилі. Це наука про виразові засоби мови, тобто про ті елементи, що приєднуються до власне вираження думки, супроводжують семантичний зміст висловлюваного.

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі основні функціональні стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, конфесійний (сакральний, церковний), розмовно-побутовий. Загальну характеристику стилів, підстилів та їх жанрів подано в табл. 1.



Таблиця 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТИЛІВ, ПІДСТИЛІВ ТА ЇХ ЖАНРІВ

Назва стилю

Сфера

використання

Основне

призначення

Головні

ознаки

Основні

мовні засоби

Підстилі

(їх жанри)

1

2

3

4

5

6

НАУКОВИЙ

Наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання

Систематизування, пізнання світу, служити для повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, представлення наукових даних суспільству

Інформативність, понятійність і предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, точність, лаконічність, переконливість, аргументація, висновки

Абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, посилань, цитат, безсуб’єктність, безособовість синтаксису

Власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців – книги, статті у неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо)

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ

Офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність

Регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадянських потреб людини

Регулювально-імперативний характер, документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, сувора регламентація тексту

Широке використання суспільно-політичної й адміністративно-канцелярської термінології, відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індивідуальності автора, обмежена синонімія

Законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатичний (міжнародні угоди – конвенції; повідомлення – комюніке; звернення – ноти, протоколи; адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти)


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconО. Л. Плетнєва Українська мова за професійним спрямуванням
Українська мова за професійним спрямуванням / О. Л. Плетнєва. – Збірник вправ та завдань для практичних занять І контрольних робіт....
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconКонтрольна робота з навчальної дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів ІV курсу спеціальності
«Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів ІV курсу спеціальності
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconМетодичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисципліни «Українська мова
«Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів усіх спеціальностей
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconМетодичні вказівки до організації самостійної роботи з дисципліни «Українська мова
«Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів усіх спеціальностей
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)" для студентів усіх спеціальностей
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)”...
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconКонтрольна робота з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів заочної форми навчання
В. У 1995 p вступила на спеціальність "Біржова діяльність" Київського індустріального технікуму
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconУкраїнська мова за професійним спрямуванням

Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconПерелік питань до складання диференційованого заліку з навчальної дисципліни: „Іноземна мова за професійним спрямуванням

Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconПредмет І структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зв'язок з правовими дисциплінами



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка