Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»



Сторінка6/18
Дата конвертації19.04.2017
Розмір3.57 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18



1

2

3

4

5

6

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ

Громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання

Служити розв’язанню суспільно-політичних питань, активно впливати на читачів, переконувати у справедливості певної ідеї

Спрямованість на новизну; політична, суспільна, морально-етична оцінка того, що пишеться або мовиться; динамічність; актуалізація сучасності; інформаційність; декларативність; закличність; переконливість; авторська пристрасть

Суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні найменування (подій, дат, учасників, місця); багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу читача і вплинути на нього

Власне публіцистичний (газети, часописи, радіо, телебачення, реклама); художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе); науково-публіцистичний (критичні статті, аналітичні огляди, соціальні портрети тощо)

ХУДОЖНІЙ

Індивідуальна і колективна творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта

Впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки

Образність, поетичність, естетика спілкування, експресія як інтенсивність вираження, зображуваність

Багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням слів конкретно-чуттєвого сприймання (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак)

Епічний (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричний (поема, балада, пісня, поезія); драматичний (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); комбіновані (ліро-епічний твір, усмішка тощо)



1

2

3

4

5

6

КОНФЕСІЙНИЙ

Культові установи: церкви, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки, релігійні громади, віруючі родини

Допомагати віруючим у спілкування їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, об’єднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога

Урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність) стильової норми

Маркована (конфесійна) лексика, до якої можна віднести такі стилістеми: Ісус, Різдво, причастя, святий, священник, Водохреще, церква, ікона, лжепророк, небеса, воздати, Богородиця, чудотворець та ін.


Підстиль проповіді;

підстиль богослужбових книг, відправи;

підстиль богословської літератури


РОЗМОВНО-ПОБУТОВИЙ

Побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими, усне повсякденне спілкування у побуті, на виробництві

Обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи надання допомоги, виховний вплив; засіб невимушеного спілкування

Усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників

Побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки, неповні речення тощо; багатство інтонацій, суфіксів суб’єктивної оцінки, різних типів простих речень, можливі діалектизми, фольклоризми, скорочені слова

Розмовно-побутовий підстиль;

світський підстиль; ораторський підстиль;

підстиль усної народної творчості



2. З історії становлення і розвитку наукового стилю української мови та його загальна характеристика

Науковий стиль сучасної української мови (мова науки), почав формуватися ще в давній книжній українській мові за зразками і під впливом грецької і латинської мов (латина на той час була мовою наук усієї Європи). Частково науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шляхом спеціалізації їх вжитку і термінологізації значень. Хоч «наука» Київської Русі, за винятком богослов’я, була популяризаторською, все ж вона мала істотне значення для становлення наукового стилю української мови. Визначними творами наукової літератури того часу були історичні переклади, зокрема переклад світової історії Іоана Малали (VI ст.), що являв собою історію Давньої Греції, Риму та Візантії; «Хроніка» Георгія Амартола (Многогрішного), в якій ідеться про історію Візантії, та хроніка Георгія Сінкела. Елементи наукового викладу є і в «Ізборнику» Святослава (1073). Крім історичних творів, у X-XI ст. були поширені й природничі. Це насамперед «Шестодневи» – виклад природознавства у формі коментаря до історії шести днів творення світу. Містять вони також короткий виклад світської «науки» і полеміку щодо неї, філософське вчення про елементи, про рух небесних світил, про тварин та рослин. Популярним тоді був «Фізіолог» – збірка оповідань про навколишній світ. Науковий характер мав також збірник сентенцій знаменитих людей «Бджоли» та ін.

У XVI-XVII ст. наукові книги – монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання, бесіди – готувалися і видавалися українськими вченими в Острозькій академії, Львівському братстві («Адельфотес»), Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України. У Києво-Могилянській академії, наприклад, було розроблено теорію онтології терміна, виділено властивості наукових номінацій, закладено передумови дихотомії «слово-термін».

Відсутність українських наукових установ та вищих навчальних закладів в Україні у часи бездержавності, постійні заборони урядів різних держав викладати українською мовою і друкувати книги негативно позначилися на розвитку наукового стилю. Тільки у середині XIX ст. почав формуватися науковий стиль нової української мови у своєму науково-популярному різновиді. Сподвижниками загальнонаціональної наукової мови в Україні були Пантелеймон Куліш (1819-1897), Микола Костомаров (1817-1885), Михайло Драгоманов (1841–1895), Іван Франко (1856-1916), Іван Верхратський (1846-1919), Володимир Антонович (1834-1908), Іван Огієнко (1882-1972), Михайло Грушевський (1866-1934), Костянтин Михальчук (1840-1914), Сергій Подолинський (1850-1891), Михайло Павлик (1853–1915), Агатангел Кримський (1871-1942), Борис Грінченко (1863-1910), Микола Сумцов (1854-1922), Володимир Гнатюк (1871-1926), Василь Сімович (1880-1944), Олена Курило (1890-?) та ін.

Ці вчені вважали, що створення наукової української мови є цілком закономірним і неминучим процесом у розвитку літературної мови Журнал «Основа» та заснована в 1868 р. «Просвіта» були першими і на той час єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. У 1878 р. М. Драгоманов, М. Павлик і С. Подолинський започаткували видання «Громада», основним завданням якого було вироблення українського наукового стилю і його термінології.

У 1873 р. у Львові почало працювати Літературне товариство імені Тараса Шевченка, зорієнтоване на розвиток української науки, освіти, культури. У 1892 р. з ініціативи І. Франка воно реорганізувалося в Наукове товариство імені Тараса Шевченка і мало історико-філософську, філологічну, математико-природничу секції. Тоді ж було засновано видання «Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка», в якому публікувалися матеріали з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. Ці товариства видавали українською мовою наукові записки, збірники, матеріали; періодичні видання (часописи, вісники), монографічні праці і підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки. У 1939 р. діяльність Товариства імені Тараса Шевченка в Україні припинилася, але продовжилася за кордоном (Париж, Сідней, Нью-Йорк, Торонто), де воно пропрацювало 50 років. У 1988 р. Наукове товариство імені Тараса Шевченка повернулося до Львова.

Однією з проблем Наукового товариства імені Тараса Шевченка було формування української наукової термінології. Завдяки його роботі уже наприкінці XIX ст. існували загальнонаукова, гуманітарна й фахова термінології, що відображали рівень науки на той час: аналіз, синтез, абстракція, аргументація, аспект, ґенеза, абсолютизм, методологія, об’єктивний, полеміка, діагностика, симетричний та ін.

У 1918 р. при київському Науковому товаристві було створено Термінологічну комісію, покликану виробити термінологію природничих наук. Важливою подією у розвитку термінознавства було створення в 1919 р. Орфографічно-Термінологічної (Правописно-Термінологічної) комісії при Українській академії наук. Комісія мала природничу, технічну, правничу, орфографічну секції.

У 1921 р. при Академії наук було створено Інститут української наукової мови, основним завдання якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що існував в СРСР, уже наприкінці 20-х років XX ст. жорстоко обірвав ці починання. Термінологічні комісії інституту намагалися інтенсивно працювати, але запиту на українську термінологію не було, бо українська мова витіснялася російською з управління, науки, виробництва, освіти.

Питання термінології висвітлювалися і на сторінках науково-популярного журналу «Рідна мова» (заснований у 1933 р.), головним редактором і видавцем якого був Іван Огієнко. «Термін, – писав І. Огієнко, – це зовнішній знак певного наукового розуміння. Найперша вимога від кож­ного терміна – щоб він найвідповідніше передавав сховане в нім розуміння». Ця думка була визначальною упродовж п'яти років існування журналу. Статті часопису присвячувалися питанням юридичної, шкільної, військової, автомобільної та інших терміносистем. Фахівці аналізували семантику слів-термінів, виділяли з-поміж існуючих ті, які точніше, на їхню думку, передають суть поняття або вже сприйняті народом. Сам І. Огієнко працював над виробленням цілісної системи термінологічної розбудови української літературної мови, орієнтуючись на термінографічну практику Інституту української наукової мови, на теорію терміна, розроблену київськими вченими. Результати його праці були відображені на сторінках часопису. Тобто журнал «Рідна мова» продовжив традиції розвитку української термінології, вироблені українською термінологічною школою кінця XIX – початку XX ст.

Наприкінці XX ст. з утвердженням незалежності України, з прийняттям Закону про мови, яким за українською мовою визнано її статус державної, почався процес оздоровлення науки, наукової термінології, збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами і терміносполученнями. Однак слід пам’ятати, що жодна мова не має своїх чистих терміносистем, без запозичень. Природа наукової мови така, що вона різною мірою, але завжди запозичує у якості термінів слова з інших мов1.
Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і науки. Він належить до книжних стилів літературної мови, яким властиві попередня підготовленість висловлювання, ґрунтовна обізнаність з проблемами і темами, монологічність, унормованість мови. Сфера його використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта. Загальну характеристику наукового стилю мови подано за класифікацією О. М. Семеног див. таблицю 11.

Таблиця 1



Загальна характеристика наукового стилю

Сфера використання

Наука, техніка, виробничі відносини

Ознаки

Офіційний характер стосунків учасників мовлення, підготовленість мовлення, переважно писемна форма мовлення у вигляді монологу, логічна послідовність викладу, однозначність, точність, стислість за інформативної насиченості змісту, конкретність, об'єктивність викладу

Особливості

Насиченість термінами, наукова фразеологія, превалювання абстрактної лексики, застосування форми однини у значенні множини, вживання переважно іменників, багатокомпонентних складних речень

Функція

Наукове спілкування

Тип мови

Міркування; використання опису і розповіді як спосіб аргументації в міркуванні

Науковий стиль виконує такі основні функції:



  • інформативну (функція повідомлення);

  • епістемічну (наукове тлумачення явищ, з’ясування, обґрунтування гіпотез, класифікація понять, систематизація знань);

  • комунікативну (передавання спеціальної інформації);

  • перформативну (встановлення певних фактів або зв'язків за допомогою мовного матеріалу);




  • гносеологічну (пізнавальну, спрямовану на роз­ширення знань читача);

  • когнітивну (отримання нового знання);

  • функцію впливу (прагнення автора переконати читачів (слухачів) у правильності своєї позиції);

  • функцію аргументованого доказу (наведення доказів або фактів, які підтверджують істинність пояснення і думки);

  • діалогічну (звернення автора до думки читача, зіставлення автором свого погляду з підходами, позиціями інших науковців).

Основні стильові ознаки наукового стилю і специфічна мовна системність визначаються позамовними стилетвірними чинниками:

а) призначення – віднайдення ідеї, визначення понять і категорій, формулювання концепцій, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань;

б) зміст стилю – теоретичні відомості та практичні знання про людство, природу і Всесвіт;

в) мета стилю – повідомлення нового знання про дійсність і доведення його істинності (мета коригується в кожному конкретному випадку створення тексту);

г) комунікативне завдання стилю – передавання адресату знань у переконливій і доступній формі.

Основними стильовими ознаками наукового стилю є абстрагованість, узагальненість, підкреслена логічність, однозначність і точність, ясність і об’єктивність викладу та ін.



Абстрагованість наукового стилю створюється шляхом широкого використання мовних одиниць абстрактного й узагальненого значення, зокрема абстрактної лексики, слів, що виражають узагальнені поняття та ін. Абстрагованості тексту сприяють не тільки лексичні засоби, а й морфологічні та синтаксичні. Наприклад, у науковому стилі частотність вживання іменників порівняно з іншими частинами мови дуже висока, що визначає іменний характер цього стилю. В узагальнено-відстороненому значенні виступають абстрактні іменники (клімат, швидкість, гравітація, сюжет, діалектика, категорія, вічність, фактор, функція) та дієслова широкої семантики (існувати, мати, виявляти, проявлятися).

Підкреслена логічність наукового стилю виявляється в послідовності, несуперечливості висловлювання, в його доказовості й аргументованості, побудові мовлення відповідно до законів логіки із збереженням відношень і зв’язків реальної дійсності. Підкреслена логічність викладу виявляється у вживанні однорідних членів речення із узагальнювальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять. Широко вживаються у наукових текстах вставні слова і словосполучення, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже та ін.). Для об’єднання частин тексту, зокрема тісно пов’язаних логічними зв’язками абзаців, використовуються слова і словосполучення, які вказують на цей зв’язок: тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо. Підкресленій логічності і послідовності викладу сприяє також і прямий порядок слів у реченні.

Обєктивність викладу в науковому стилі полягає у зваженості оцінювання ступеня дослідження проблеми, шляхів її розв’язання, ефективності певної теорії, рівня завершеності її вивчення, обґрунтованості результатів тощо.

Науковий текст кваліфікується як монологічний, але йому, як і будь-якому іншому тексту, властива спрямованість на адресата. Вчений пише для колег з метою передати класні спостереження і висновки, спростувати чи підтвердити попередні дослідження, висловити своє бачення розв’язання якоїсь проблеми тощо. Тому він вступає в діалог, а то й полілог з попередниками та з майбутніми читачами. Діалогічність виражається у використанні запитань – відповідей, проблемних запитань, чужої мови у вигляді цитат, часто з оцінкою наведеної думки, оцінних мовних засобів, вставних і вставлених слів і конструкцій, спростування позицій опонентів тощо.



Точність і однозначність наукового стилю формуються на основі зв’язку мовлення з дійсністю і мисленням. їх можна досягти за умови глибокого знання предмета мовлення, мовної системи і вироблених мовленнєвих навичок. Точність мови Ясність наукового стилю визначають як його зрозумілість. Забезпечується вона точністю та логічністю викладу. Ясності усного мовлення сприяють чітка дикція, логічне й фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений і уповільнений ритм, спокійний і ввічливий тон.

На письмі ясності досягають послідовністю викладу матеріалу, що відображає логічне розгортання думки, точним називанням, членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки, повтором домінантних, ключових і наскрізних слів.

Точність залежить від вибору слова чи вислову, а також від уміння мовця зіставляти слово, предмет (річ, ознаку, явище) і поняття. Точне слововживання забезпечується знанням системи лексичних значень, розмежуванням значень багатозначного слова, слів-синонімів, омонімів, паронімів.

Ясність наукового стилю визначають як його зрозумілість. Забезпечується вона точністю та логічністю викладу. Ясності усного мовлення сприяють чітка дикція, логічне й фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений і уповільнений ритм, спокійний і ввічливий тон.

На письмі ясності досягають послідовністю викладу матеріалу, що відображає логічне розгортання думки, точним називанням, членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки, повтором домінантних, ключових і наскрізних слів.



Обєктивність викладу в науковому стилі полягає у зваженості оцінювання ступеня дослідження проблеми, шляхів її розв’язання, ефективності певної теорії, рівня завершеності її вивчення, обґрунтованості результатів тощо1.

Науковий стиль реалізується в різних підстилях та жанрах. Функціональна класифікація дає змогу виділити такі підстилі наукового стилю: власне науковий, науково-навчальний (дидактичний), науково-технічний (виробничо-технічний), науково-популярний, науково-інформативний (науково-реферативний), науково-довідковий (довідково-енциклопедичний), науково-діловий. Частина вчених зараховує науково-інформативний та науково-довідковий різновиди до власне наукового підстилю. У межах наукового стилю виокремлюють також науково-публіцистичний та науково-фантастичний підстилі. Підстилі наукового стилю та їх жанрові різновиди подано за класифікацією О. М. Семеног (див. таблицю 2)2.

Таблиця 2

Підстилі наукового стилю та їх жанрові різновиди


Різновид

наукового стилю

Жанрові різновиди

Власне науковий

Статті, дисертації, монографії, наукові доповіді

Науково-популярний

Нариси, книги, лекції

форма організації мовного матеріалу в межах певного стилю мовлення, що історично склалася і характеризується функціонально-смисловою специфікою і стереотипною композиційною структурою.



Науково-навчальний

Підручники, навчальні посібники, програми, збірники вправ, лекції, конспекти

Науково-інформативний

Реферати, анотації, рецензії, відгуки, огляди, резюме

Науково-довідковий

Словники, енциклопедії, довідники, каталоги

Науково-технічний

Інструкції, патенти, авторські свідоцтва, доповідні записки, службові листи, промислова реклама

Науково-діловий

Наукові звіти, довідки про впровадження результатів досліджень, угоди про наукову співпрацю

Науково-публіцистичний

Науково-публіцистична стаття, хроніка, науковий огляд, наукове інтерв'ю, репортаж

Науково-фантастичний

Фантастичні оповідання, повісті, романи

Серед вчених найбільш розповсюдженою є внутрішньостильова диференціація наукового стилю, яка передбачає три підстилі: власне науковий (академічний), науково-навчальний, науково-популярний.



Власне науковий (академічний) підстиль. Призначений він для написання первинних і вторинних наукових текстів, що повідомляють наукову інформацію, доводять її новизну. Характерними ознаками власне наукового підстилю є академічність викладу, насиченість термінами, книжність, чіткість визначень, точність, переконливість аргументації, синтаксичних конструкцій, логічна послідовність викладу, лаконічність форми. Тексти цього різновиду адресовані фахівцям відповідного профілю. Власне науковий підстиль має інтернаціональні загальнонаукові терміни.

Науково-навчальний підстиль. Ним послуговуються при написанні підручників, навчальних та методичних посібників, практикумів (збірників завдань і вправ), навчальних програм, курсів лекцій, словників, конспектів, методичних рекомендацій, хрестоматій тощо. Наукову інформацію такий підстиль подає аргументовано і доступно для студентів чи учнів. Науково-навчальні тексти характеризуються дидактичною спрямованістю, ілюстраціями, логікою і стрункістю. Відбір матеріалу, зміст і форма навчальної літератури залежать від адресності для вищої школи, середньої, інших типів шкіл. Науково-навчальний підстиль характеризується доступністю викладу інформації, спрощеністю системи доведень, програмністю викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення студента, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики.

Науково-популярний підстиль. Використовують його для написання статей, есе, наукових праць, інтерв’ю, оглядів наукової інформації. Завдання науково-популярної літератури – в доступній і зрозумілій формі з допомогою різних прийомів активізації уваги читача (яскраві образи, порівняння) ознайомити читача з науковими знаннями. У науково-популярному підстилі використовуються й елементи художнього мовлення (епітети, порівняння, метафори), щоб зацікавити читача.

Наукові положення у таких текстах ілюструють прикладами. Натомість уникають спеціальних умовних позначень, символів, формул, складних схем. Замість вузькоспеціалізованих термінів пропонують загальновживану лексику, подають спрощені визначення. Науково-популярним текстам властиві прості речення, рідше – складні синтаксичні конструкції.

Кожний підстиль охоплює різні жанри і види текстів (табл. 2).

Жанр (франц. genre – вид, стиль, жанр) – форма організації мовного матеріалу в межах певного стилю мовлення, що історично склалася і характеризується функціонально-смисловою специфікою і стереотипною композиційною структурою.

За ступенем узагальнення розрізняють первинні і вторинні жанри. До первинних наукових текстів, мета яких передавання первинних наукових відомостей, триманих у процесі наукових досліджень, належать монографія, дисертація, дипломні, магістерські роботи, наукова стаття, наукова доповідь та ін. До вторинних наукових текстів (їх мета опис змісту первин­них текстів) зараховують конспекти, реферати, анотації, рецензії, тези, науково-технічні огляди, наукові звіти, резюме, протоколи засідань наукових товариств тощо.

За формою жанри наукового мовлення поділяють на великі і малі. До великих жанрів належать дисертації, енциклопедії, монографії, довідники, навчальні посібники, до малих – наукові статті, реферати, анотації, тези, огляди, рецензії.

Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний підстиль і жанр характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. У науковому стилі добір і поєднання мовних засобів значною мірою залежить від підстилю, жанру. У кожному підстилі і жанрі існує відповідна текстова організація із загальномовними і стильовими нормами1.

У межах наукового функціонального стилю виокремлюють такі типи мовних висловлювань: опис, розповідь, міркування, доказ. В описах перераховують у певній послідовності ознаки та властивості того чи того об’єкта. Кожний наступний елемент додає нові відомості до попереднього. Наприклад: Індивідуальне завдання – це форма організації навчання, що має на меті поглибити, узагальнити та закріпити знання, які студенти отримують у процесі навчання (В. Дороз). В описі досліджень, приладів використовують неозначено-особові речення, які дають змогу зосередити увагу на дії: Основоположним принципом будь-якого наукового дослідження вважають методологічний принцип об’єктивності. Він виражається у всебічному врахуванні факторів, які зумовлюють те чи інше явище, умов, в яких вони розвиваються, адекватності дослідницьких підходів і засобів, які дають можливість одержати справжні знання про об'єкт, передбачають виключення суб’єктивізму, однобічності й упередженості в підборі й оцінці фактів (С. Гончаренко).

Розповідь у науковому тексті застосовують для повідомлення. Вона характеризується, як правило, наявністю різновидових дієслів. Приклад: Випрацювання української морфологічної термінології на живомовній національній основі припадає на середину – другу половину XIX ст. Національне іноді стихійно, але більшою мірою цілеспрямовано вироблялося в західноукраїнських граматиках Т. Глинського, І. Могильницького, М. Лучкая, М. Осадци, П. Дячана, О. Партацького, О. Огоновського, С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера та ін. (І.  Ярошевич).

Власне описові та розповідні наукові тексти функціонують рідко. Частіше використовують змішаний тип викладу – розповідно-описовий.

У текстах-міркуваннях досліджують явища або предмети, розкривають їх внутрішні ознаки і доводять певні положення. Міркування дає змогу на основі зафіксованих фактів осмислити їх, зіставити, дійти до певного висновку. У таких текстах можливі два способи розташування матеріалу: 1) від загального до часткового, від узагальнень до фактів, спостережень, тобто спочатку подають тезу, а відтак аргументи та ілюстрації; 2) від часткового до загального, від спостережень і фактів до узагальнень, висновку. Наприклад: У дисертації зосереджено увагу на лінгвістичній об’єктивації феномену неокласичного тексту, де критерій стилістичної домінанти в аналізі аргументується дослідницькою увагою до екстра- й інтралінгвальних факторів. До екстралінгвальних віднесено позамовну культурну ситуацію, що спричинила текст, зумовила його цілісність і приналежність до «поля культури». Інтралінгвальна сутність зумовлена особливостями мовної свідомості, репрезентованої в тексті та його одиницях, що розгортається у просторі мовної системи, можливості реалізації функцій (А. Калєтнік).

Доказ у науковому мовленні є одним із різновидів міркування. Науковий доказ оформлюють як текст із чіткою структурою (теза – аргументи (система умовиводів) – висновок) і системою мовних засобів, що необхідні для досягнення істинності висловленого судження.

Тези містять відповідь на запитання «Що доводиться?», аргументи реалізують мету – надати теоретичні або емпіричні узагальнення, які переконують в істинності тези, демонструють закономірний зв’язок явищ. До типових мовних засобів доказу належать сполучники і прислівники якщо, так що, звідси, тоді, тому, дієслова 1-ї особи множини на позначення логічних операцій (визначимо, отримаємо, знайдемо) та ін. Висновок доказу будують як своєрідний повтор тези і оформлюють за допомогою слів висновок, результат, наслідок, вставних слів (отже, так), конструкцій наслідку (встановлено, що...; можна легко довести...: це підтверджується існуванням...; вважаємо, що такі умови достатні для...). Наприклад: Не будь-який пошук відповіді на запитання можна зарахувати до проблемних. Якщо в результаті дослідження з’ясується, що аналізоване нами відоме явище підпорядковане вже відомому закону, то поставлене запитання не є проблемним. Отже, до проблемних відносимо монографічні дослідження, які містять поєднання аналізу непізнаного, невідомого з припущенням про можливість дії невідомого з припущенням про можливість дії невідомого закону в певному непізнаному середовищі (С. Гончаренко).

За сферами наукового знання тексти наукового стилю поділяють на науково-технічні (містять описи технічних об’єктів, аналіз технологій та ін.), науково-природничі (тексти з біології, хімії, фізики, географії, що подають опис наук про живу і неживу природу) та науково-гуманітарні (тексти з філології, культурології, філософії, історії, що осмислюють феномен культури, людської особистості).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconО. Л. Плетнєва Українська мова за професійним спрямуванням
Українська мова за професійним спрямуванням / О. Л. Плетнєва. – Збірник вправ та завдань для практичних занять І контрольних робіт....
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconКонтрольна робота з навчальної дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів ІV курсу спеціальності
«Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів ІV курсу спеціальності
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconМетодичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисципліни «Українська мова
«Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів усіх спеціальностей
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconМетодичні вказівки до організації самостійної роботи з дисципліни «Українська мова
«Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів усіх спеціальностей
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)" для студентів усіх спеціальностей
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)”...
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconКонтрольна робота з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів заочної форми навчання
В. У 1995 p вступила на спеціальність "Біржова діяльність" Київського індустріального технікуму
Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconУкраїнська мова за професійним спрямуванням

Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconПерелік питань до складання диференційованого заліку з навчальної дисципліни: „Іноземна мова за професійним спрямуванням

Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconПредмет І структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зв'язок з правовими дисциплінами



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка