Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»



Сторінка9/18
Дата конвертації19.04.2017
Розмір3.57 Mb.
ТипКонспект
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18
. – Загол. з екрану. – Мова укр.

  • Зелінська Н. В. Наукова рецензія у жанровій палітрі української публіцистики ХІХ – початку ХХ ст.: проблематика, структура, особливості викладу / Н. В. Зелінська // Зб. пр. Наук.-досл. Центру періодики. – Л. : Львів. наук. бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, 2004. – Вип. 12. – С. 186-201.

  • Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: навч. посібн. / Г.С. Онуфрієнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

  • Панько Т. І. Українське термінознавство: підручник / Т. І.Панько, І. М. Кочан, Г. П. Мацюк. – Львів: Світ, 1994. – 216 с.

  • Практичний посібник з наукового мовлення / [І. Є. Намакштанська, О.В. Романова, О.В. Кровицька та ін.]. – Макіївка, 2002.

  • Прикладне термінознавство. Навчальний посібник / За ред. В. В. Дубічинського та Л.А. Васенко. – Харків: НТУ «ХПІ», 2003 – 145 с.

  • Семеног О.М. Культура наукової української мови: навч. посібн./ О. М. Семеног. К.: Академія, 2010. – 216 с.


    Ключові слова та поняття: план, види плану, компресія наукового тексту, тези, конспект та його види, анотація, алгоритмічні приписи до складання наукових текстів; реферат як жанр наукової літератури, мовні і ситуативні кліше; наукова стаття, пошуково-дослідницька тема, фахові наукові видання, мовні стандарти-кліше; доповідь, види доповідей, різновиди наукових доповідей, науковий виступ; курсове (дипломне) проектування, курсова (дипломна) робота, наукове дослідження, експеримент.

    1. Згортання наукової інформації до рівня плану, тез

    Складання плану – вид роботи з текстом, засіб засвоєння і розуміння прочитаного, шлях до вивчення (складання, підготовки) композиції тексту. а відміну від конспектів і тез, які варто готувати після повного прочитання матеріалу, план укладають під час ознайомлювального читання тексту. План залежить від змісту тексту, його основної ідеї. Виділяючи в науковому творі окремі частини і в кожній частині головну думку та називаючи її певним заголовком, важливо усвідомлювати сутність цієї назви для розкриття основного змісту твору.

    Принципами складання плану готового наукового тексту є: а) поділ тексту на смислові блоки (частини); б) визначення головної думки кожного смислового блоку (частини); в) формулювання пунктів плану (заголовків). Складання плану сприяє кращому розумінню наукових текстів, які не мають детальної рубрикації (поділу на розділи, параграфи, підрозділи), наприклад наукових статей. Однак план не передає фактичного змісту наукового тексту, а лише пропонує певну схему.

    Читання наукового тексту супроводжується також визначенням смислових частин і зв’язків між ними, тобто проведенням компресії. Компресія (лат. сотрressіо – стискання) наукового тексту – членування тексту на блоки інформації, їх називання, розкриття смислової структури тексту. Компресія тексту – особливий вид переказу, який передбачає передання зі сприйнятого тексту основного (суттєвого), використовуючи мовні засоби. Досягається за рахунок вилучення надлишкових елементів висловлювання, що мають другорядну інформацію, а також завдяки використанню більш компактних конструкцій (за рахунок лексичних і граматичних трансформацій). Компресія тексту необхідна для створення рефератів, тез, анотацій, рецензій, ґрунтується на розкритті смислової структури тексту-першоджерела. Робота над компресією тексту сприяє більш глибокому його розумінню. Лише той текст по справжньому осмислений, головний зміст якого можна презентувати у стисненій формі. Читаючи текст, варто виділяти смислові частини (підтеми тексту) і визначати зв’язки між ними, оскільки компресія здійснюється через розчленування тексту і називання виокремлюваних блоків. Інакше кажучи, уміння працювати з текстом великою мірою залежить від розуміння його структури.

    Різновидами компресії наукового тексту є, зокрема, тези, конспект, анотація, реферат. Тези (грец thesis – положення, твердження) – послідовно сформульовані основні ідеї, думки та положення доповіді, лекції, статті. Тези – коротко сформульоване положення абзацу, тексту лекції, доповіді тощо. Обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту.

    Відповідно до мети тези бувають вторинними та оригінальними. Відповідно вторинні тези призначені для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) при прочитанні та реферуванні, їхнє призначення – використання для подальшого наукового дослідження.

    Оригінальні тези створюються як первинний текст для подальшого виступу на семінарі, конференції чи іншому науковому зібранні. Такі тези друкуються найчастіше у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо. Тези можуть виступати ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (як план, начерк основних положень).

    Тези є одним із найстійкіших жанрів. Вони мають суворо нормативну змістово-композиційну структуру, в якій виділяються: преамбула, основне теоретичне положення, завершальна теза (висновок). Чітке логічне членування змісту тез підкреслюється рубрикацією, а в деяких випадках – і виділенням абзаців під однією рубрикою.

    За змістом тези поділяють на три типи:


    1. Тези визначення проблеми (короткий вступ про актуальність теми; огляд існуючих поглядів на проблему чи опис ситуації в предметній галузі; окремі власні думки на цю тему; передбачувані напрями дослідження; висновок).

    2. Тези, що висвітлюють результати дослідження (короткий вступ як постановка проблеми; гіпотеза (у випадку експериментального дослідження); перелік застосованих методів; параметри вибірки; власне результати; інтерпретація і висновки).

    3. Тези, що репрезентують нову методику роботи (вступ, що описує сферу застосування методики; опис існуючих методик; опис результатів застосування, методику оцінювання ефективності; висновки).

    Мовностилістичне оформлення тез також має відповідати нормам наукового стилю. Це, зокрема, висока насиченість висловлювання предметно-логічним змістом, термінами і абстрактними словами, абсолютна недопустимість емоційно-експресивних означень, метафор, інверсій тощо. Тези повинні мати характер модально стверджувального судження чи висновку, а не конкретно-фактологічної констатації. Твердження у тезах мають бути короткими і місткими, обґрунтованим.
    2. Конспектування наукового джерела

    Конспект (лат. соnspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Не варто конспектувати під час першого прочитання наукового тексту. Потрібно спочатку одержати загальне уявлення про твір загалом. Після цього (під час повторного читання) слід конспектувати, звертаючи основну увагу на ключові слова, так звані інформаційно-смислові центри.

    Для конспектування доцільні опис, розповідь, міркування. Опис використовують за необхідності відтворити певне явище або процес, викласти нову інформацію. Розповідь застосовують при хронологічному викладі фактів. Міркування передбачає доповнення конспекту власними роздумами з питань, які розглядаються.



    Процес конспектування включає два етапи:

    1. змістова орієнтація та планування;

    а) структурно-змістовий аналіз тексту джерела;

    б) визначення і фіксація на папері плану-програми розроблюваного конспекту:



    1. реалізація розробленого плану-програми:

    а) відбір інформації для конспекту в суворій відповідності до визначеного плану;

    б) коректна компресія відібраної інформації;

    в) запис опрацьованої інформації в лаконічній та зручній формі.

    Особливу увагу варто приділяти структуруванню опрацьованого матеріалу, побудові логічних схем, які чітко відображають набуті дослідником знання. Такий конспект слугує основою для підготовки наукової доповіді, написання статей тощо.


    3. Анотація як різновид наукового тексту

    Анотування (лат. аnotation – примітка) – особливий вид усної чи письмової інформації, у якій наявний перелік основних позицій повідомлення чи коротка характеристика зміст книги, статті, рукопису, тобто максимально скорочений обсяг джерела інформації. В анотації коротко подано зміст документа, що уможливлює розуміння його теми, перераховано проблеми, які з’ясовано в першоджерелі. Текст анотації зазвичай стандартизований. Складниками анотації є: інформація про зміст, мета анотації, адресат. Анотація – це найбільш загальна й коротка характеристика книги або статті. У будь-якій анотації зміст першоджерела не викладається, а лише презентується (називається тема, мета, перераховуються проблеми). В анотації може бути відображено композицію джерела: вступ, основну частину, висновки (з характеристикою їх композиційних та змістових особливостей). Обсяг анотації залежить від обсягу представленого в ній джерела. Зазвичай анотація містить 30-50 слів (або 3-5 речень), у деяких випадках анотація може бути представлена складним реченням.

    За змістом та метою анотації бувають довідкові та рекомендаційні. Довідкові (інформативні) анотації – це коротка об’єктивна інформація про тематику книги або статті. У ній не розкривається зміст як у рефераті, а тільки перераховуються питання, що розкриті в джерелі. Окрім того, у такій анотації можуть бути сформульовані мета роботи, методи подачі інформації, структура роботи, зазначено наявність ілюстративного матеріалу, сформульовано головний висновок, зроблений автором. Рекомендаційні анотації зазвичай містять не тільки інформацію про джерело, а й подають рекомендації щодо його використання тією чи тією категорією читачів. При цьому враховуються рівень їх підготовки, вікові характеристики тощо. Інакше кажучи, рекомендаційна анотація акцентує увагу, якому колу читачів може бути адресовано інформацію в анотованому джерелі.

    За кількістю джерел анотації бувають монографічні та групові. Монографічна анотація подає характеристику лише одного друкованого джерела – однієї книги або статті. Групова анотація – це анотація, що містить характеристику двох і більше друкованих джерел, що зазвичай близькі за тематикою та проблематикою. У груповій анотації розкривається інформація про спільність тематики представлених джерел, а також розкривається специфіка кожної книги або статті із групи представлених. Групова анотація передбачає вказівку, на кого розраховано інформацію.

    В анотації можливі такі мовні кліше:

    Дані про автора – автор монографії, відомий український…;

    Жанр твору – монографія видатного дослідника; у навчальному посібнику розглядаються…; у збірнику наукових праць вперше представлено...; це перший в Україні підручник, у якому …;

    Характеристика видання – у посібнику подано програму, змістові модулі і теми, короткий словник...; навчальний посібник створено відповідно до сучасних концепцій; значне місце займає розгляд…; наводиться статистичний матеріал ...; монографія присвячена сучасним проблемам лінгводидактичної підготовки; в монографії здійснено аналіз...; автор, аналізуючи (що?), зупиняється на…; у колективній монографії досліджуються малорозроблені проблеми (чого)…; у книзі вміщено наукові та науково-популярні студії, розвідки та навчальні розробки відомого мовознавця; головна увага звертається на ...; у роботі знайшли відображення питання ...; робота завершується оглядом…; коротко викладається історія…; розкривається суть…

    Призначення – рекомендовано студентам, аспірантам, молодим ученим, для широкого кола читачів, розраховано на викладачів, аспірантів, студентів...; монографія адресована …; призначений для студентів і викладачів…; прислужиться усім, хто прагне ефективно використовувати мовний ресурс в усіх ділових ситуаціях...

    Кожний автор, видавець намагається уникнути монотонності й одноманітності викладу, загострити увагу на сутності питань, викладених у книзі, тому в анотаціях пропонуються і такі мовні кліше: систематизовано розглянуто найактуальніші проблеми …, предметом особливої уваги є …; враховано найновіші гіпотези, що сформувалися в межах …; викладені в підручнику положення проілюстровано…; у підручнику розглядаються вузлові питання…; книга побудована на нових концептуальних засадах мовної освіти в Україні; подано також зразки…;, спеціальні завдання, що сприятимуть глибшому засвоєнню матеріалу; особливу увагу приділено …; засвоєнню проблематики, наближенню знань до практичних потреб сприятимуть запропоновані завдання; подано зразок аналізу художнього твору з використанням структурного аналізу; теоретичні відомості проілюстровано прикладами з художньої літератури…

    В анотаціях широко використовують дієслівні форми на зразок: з’ясовано, описано, акцентовано, визначено, проведено, проаналізовано, установлено, простежено; виявлено та ін.

    Приклад анотації до науково-довідкової літератури:

    Юридичний словник-довідник / за ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : Феміна, 1996. – 696 с.

    У виданні в доступній формі наведено й прокоментовано основні юридичні поняття, що стосуються державного устрою і правової системи України, прав та обов’язків громадян, правового статусу підприємств, установ, організацій тощо. Особливу увагу приділено висвітленню нового національного законодавства, прийнятого після проголошення незалежності України.

    Для працівників органів законодавчої, виконавчої і судової влади, підприємств, установ та організацій, а також підприємців, управлінців і всіх, хто прагне знати закони і практику їх застосування.

    Анотації подають переважно на початку книг. Анотації на дисертації пишуть в кінці автореферату дисертації. Після кожної анотації подають ключові слова відповідною мовою. Загальна кількість ключових слів – від трьох до десяти.


    4. Реферат як жанр наукової літератури

    Мета реферування – здійснити аналітико-синтетичне опрацювання наукового джерела (статті, монографії), тобто проаналізувати поданий документ, його основні положення, факти, результати, висновки. Реферат виконує інформаційну (подає інформацію про певний документ) і пошукову функції (використовується в інформаційно-пошукових, зокрема автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації). Реферати класифікують за належністю до певної галузі знань (реферати із гуманітарних, природничих, суспільних, технічних та інших галузей науки), за автором (автореферати, реферати, укладені працівниками реферативної чи інформаційно-бібліографічної служби) та ін.

    Реферуючи наукове джерело, на етапі ознайомлювального читання з метою проведення оглядового аналізу читаємо заголовок, вступ (передмову), зміст тексту, висновки, анотацію. На етапі поглибленого аналізу тексту документа з’ясовуємо особливості об’єкта, можливість його практичного застосування. Виділяємо факти, нові ідеї й гіпотези, експериментальні дані, нові методики, переваги застосування запропонованого варіанту вирішення проблеми. При потребі включаємо до реферату ілюстрації, таблиці, бібліографічні посилання.

    Текст реферату складається, як правило, із трьох частин: вступу, основної і заключної частин. Вступ містить вихідні дані наукового джерела. Описуючи його, можна скористатися такими зворотами, як: пропонована стаття (книга, монографія) подає детальний розгляд питань; тема статті (питання, що розглядаються) становить значний інтерес...; вибір теми статті (дослідження) не випадковий...; на початку статті (дослідження) автор подає обґрунтування актуальності теми (проблеми, питання, ідеї)...; у статті узагальнюється досвід, обґрунтовується принцип…; у книзі описана методика…; у роботі аналізуються різні підходи до вирішення проблеми…

    В основній частині подається характеристика основних положень тексту, тому доречне використання таких мовних кліше: аналізована книга складається з ... частин...; автор подає визначення (порівняльну характеристику, огляд, аналіз)...; потім автор зупиняється на таких проблемах, як ...; дослідник детально з’ясовує історію виникнення (появи, становлення)...; автор детально досліджує причини (умови) виникнення…; особливу увагу автор приділяє коментуванню отриманих результатів..; важливе значення мають дані, що свідчать про...; автор вважає за необхідне навести додаткову аргументацію ...; автор доводить ..., заперечує ...; у посібнику наведено низку прикладів, що ілюструють...; у статті (дослідженні) узагальнюється ...

    Завершальна частина містить загальні висновки до роботи. Мовні кліше цього складника такі: у висновках автор наголошує, що ...; викладене дозволяє автору прийти до висновку про те, що...; слід підкреслити, що…

    Для характеристики композиції тексту-джерела використовують слова узагальнено-абстрактного значення (огляд, підходи, погляди, основні положення, досвід); слова, що називають елементи структури наукового тексту (аргументація, доказ, ілюстрація, історична довідка, відомості, узагальнення, оцінка (результатів), висновки), слова, які більш точно, повно характеризують або оцінюють суть змісту окремих частин тексту-джерела, але не використані автором (недоліки, особливості, відмінності, аспекти, необхідність, сукупність, тенденції).

    Виконуючи мовне оформлення реферату, варто звернути увагу також на:


    • цитування, тобто дослівне відтворення фрагментів первинного документу;

    • перефразування, що передбачає часткову зміну (скорочення, об’єднання, заміну, згрупування та інші подібні процедури) окремих фрагментів тексту первинного документу;

    • заміщення (заміну фрагменту тексту – речення загалом чи його частини, словосполучення чи слова, якщо це не спотворює зміст документа словами такі, подібні, вищезазначені, розглянуті попередньо);

    • опущення (пропуск слова чи словосполучення на зразок ця стаття, таким чином, відповідно, наприклад, зокрема без спотворення смислового змісту тексту реферату);

    • суміщення (два чи кілька речень, де є подібні елементи, накладають одне на одне, утворюючи складну конструкцію).

    Текст має вирізнятися конкретністю, чіткістю, лаконічністю, не бажано використовувати громіздкі речення, за якими важко сприймати зміст.

    5. Стаття як самостійна наукова робота

    У словниково-довідковій літературі науковою статтею називають один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, накреслюються перспективи наступних напрацювань. Обсяг наукової статті складає від 6 до 24 сторінок, тобто 0,35–1 др. арк. За змістом наукові статті поділяються на власне наукові, науково-популярні, науково-навчальні, науково-методичні, науково-публіцистичні. Зазвичай призначаються вузькому колу або широкому загалу науковців, спеціалістам певної галузі або кількох галузей. За кількістю авторів наукові статті бувають одноосібні або колективні.

    Відповідно до постанови Президії ВАК України від 15.01.2003 р. № 705/1 наукові статті зараховуються як фахові при наявності таких необхідних елементів:


    • постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями;

    • аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;

    • формулювання цілей статті (постановка завдання);

    • виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

    • висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

    При виборі напрямку науково-дослідницької роботи, по-перше, треба врахувати, що пошуково-дослідницька тема повинна бути:

    а) актуальною як з практичної, так і з теоретичної точок зору;

    б) посильною для виконання;

    в) перспективною для подальшого продовження роботи в цьому напрямку у студентському науковому товаристві;

    г) достатньо забезпеченою відповідним первинним матеріалом;

    д) безумовно, цікавою для дослідника, що стимулює пошукову ініціативу.

    Намітьте план та етапи основних заходів подальшої роботи над темою. Для їх реалізації передбачте:


    • обґрунтування теми, вибір об’єкта і визначення мети дослідження;

    • добір і аналіз наукової літератури з обраної теми, розробка гіпотези;

    • складання плану та структури роботи, розробка програми і методики дослідження;

    • створення своєї картотеки, проведення науково-дослідницького експерименту в лабораторіях, пошукових експедиціях, партіях тощо;

    • по можливості створення своєї експериментальної бази;

    • використання інформації міжнародної мережі INTERNET та ін.;

    • проведення дослідження і узагальнення його результатів, висновки;

    • оформлення пошуково-дослідницької роботи;

    • рецензування роботи, захист одержаних результатів.

    Написання наукової статті вимагає передусім чіткого уявлення про рівень розробки досліджуваної теми в науці. Ось тому потрібно ознайомитись із основною літературою, що стосується обраної теми (монографії, статті). Пошукові цієї літератури допоможуть систематичний та алфавітний збірники, а також різноманітні бібліографічні покажчики. Літературу доцільно записувати на окремі картки чи в зошиті, зазначаючи всі дані про працю – прізвище та ініціали автора, назву монографії, статті чи збірника статей, тез, місце, рік видання, назву видавництва, кількість сторінок, маленький зміст або цитати.

    Посилює достовірність одержаних результатів комбіноване використання джерел різних типів, але дуже важливо, щоб ці джерела точно відповідали поставленим завданням і співвідносились із темою наукової роботи. Фактичний матеріал найзручніше записувати на окремих картках із обов’язковим наданням джерела (назва твору, журналу, газети, словника і сторінки тощо). Записаний на картки фактичний матеріал зручно аналізувати, класифікувати. Результати проведених експериментів можуть подаватись у графіках, таблицях, формулах. Без цього неможлива, наприклад, жодна робота природничо-математичного циклу.

    Традиційно структура наукової роботи містить такі компоненти: вступ, основну частину, висновки, перелік використаної літератури. Можливі також перелік умовних скорочень, перелік використаних джерел і додатки. Для зручності користування зміст доцільно подавати відразу після титульної сторінки роботи із зазначенням сторінок. Зауважимо: він може бути оформлений як простий чи розгорнутий план.

    Наукова стаття – один із основних видів наукової роботи. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання за темою дослідження, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

    Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам’ятки авторам. Оптимальний обсяг наукової статті – 6-12 сторінок (0,5-0,7 друкованого аркушу).

    Рукопис статті, як правило, має містити повну назву роботи, прізвище та ініціали автора, анотації трьома мовами (українською, російською, англійською) на окремій сторінці, список використаної літератури. Стаття має просту структуру, її текст, як правило, не поділяється на розділи і підрозділи.

    Умовно в тексті можна виділити такі структурні елементи:

    1. Вступ – постановка наукової проблеми, її актуальність, зв’язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (1 абзац або 5-10 рядків).

    2. Основні (за останній час) дослідження і публікації, на які спирається автор; сучасні погляди на проблему; труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стаття (0,5-2 сторінки машинописного тексту через два інтервали).

    3. Формулювання мети статті (постановка задачі) – висловлюється головна ідея поданої публікації, яка суттєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з теми (1 абзац, або 5-10 рядків).

    4. Виклад змісту власного дослідження – основна частина статті. У ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, виявлені закономірності, зв’язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз фактичного матеріалу, особистий внесок автора в досягнення і реалізацію основних висновків тощо (5-6 сторінок).

    5. Висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість; коротко накреслюються перспективи подальших розвідок з теми (1/3 сторінки).

    Жанр наукової статті вимагає дотримання певних правил:



    1. у правому верхньому куті розміщуються прізвище та ініціали автора; за необхідності вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

    2. назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (якомога менше слів, краще – до п’яти);

    3. ініціали ставлять перед прізвищем;

    4. варто уникати стилю наукового звіту чи науково-популярної статті;

    5. недоцільно ставити риторичні запитання; мають переважати розповідні речення;

    6. не варто перевантажувати текст цифрами 1, 2 та ін. при переліках тих чи інших думок, положень; перелік елементів, позицій слід починати з нового рядка, відокремлюючи їх одне від одного крапкою з комою;

    7. у тексті прийнятним є використання різних видів переліку: спочатку, на початку, спершу, потім, далі, нарешті; по-перше, по-друге, по-третє; на першому етапі, на другому етапі.

    8. цитати в статті використовуються дуже рідко; необхідно зазначити основну ідею, а після неї в дужках указати прізвище автора, який уперше її висловив;

    9. усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг статті присвячують викладу власних думок; для підтвердження достовірності своїх висновків і рекомендацій не слід наводити висловлювання інших учених, оскільки це свідчить, що ідея дослідника не нова, була відома раніше і не підлягає сумніву;

    10. стаття має завершуватися конкретними висновками і рекомендаціями.

    Рукопис статті підписується автором і подається до редакції у двох примірниках: на папері та на електронному носії. Особливо цінними є статті, опубліковані у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України. Обов’язковою вимогою до наукових публікацій дослідника є відображення в них основних результатів наукової роботи, а також наявність в одному випуску журналу не більше однієї статті автора за темою дослідження. Статті, опубліковані до появи відповідних Переліків ВАК України, вважаються лише такими, що додатково відображають наукові результати.

    Кожний дослідник прагне довести результати своєї праці до читача. Підготовка публікації – процес індивідуальний. Одні вважають за необхідне лише коротко описати хід дослідження і детально викласти кінцеві результати. Інші дослідники поступово вводять читача у свою творчу лабораторію, висвітлюють етап за етапом, докладно розкривають методи своєї роботи. Висвітлюючи весь дослідницький процес від творчого задуму до заключного його етапу, підбиваючи підсумки, формулюючи висновки і рекомендації, учений розкриває складність творчих пошуків. При першому варіанті викладу автор зважає на порівняно вузьке коло фахівців. Він користується ним при написанні монографії, статті. Такий варіант викладу дає змогу краще оцінити здібності науковця до самостійної науково-дослідницької роботи, глибину його знань та ерудицію.

    Суттєвою допомогою в підготовці публікацій стане володіння дослідником певною сумою методичних прийомів викладу наукового матеріалу.

    Використовують такі методичні прийоми викладу наукового матеріалу:



    1. послідовний;

    2. цілісний (з наступною обробкою кожної частини, розділу);

    3. вибірковий (частини, розділи пишуться окремо за будь-якою послідовністю).

    Залежно від способу викладу різним буде темп і кінцевий висновок. Послідовний виклад матеріалу логічно зумовлює схему підготовки публікації: формулювання задуму і складання попереднього плану; відбір і підготовку матеріалів; групування матеріалів; редагування рукопису. Перевага цього способу полягає в тому, що виклад інформації здійснюється в логічній послідовності, що виключає повтори та пропуски.

    Його недоліком є нераціональне використання часу. Поки автор не закінчив повністю черговий розділ, він не може перейти до наступного, а в цей час матеріал, що майже не потребує чистового опрацювання, чекає на свою чергу і лежить без руху.

    Цілісний спосіб – це написання всієї праці в чорновому варіанті, а потім обробка її в частинах і деталях, внесення доповнень і виправлень. Його перевага полягає в тому, що майже вдвічі економиться час при підготовці білового варіанта рукопису. Разом з тим є небезпека порушення послідовності викладу матеріалу.

    Вибірковий виклад матеріалу досить часто використовується дослідниками. За ступенем готовності матеріалу над ним працюють у будь-якій зручній послідовності. Необхідно кожний розділ доводити до кінцевого результату, щоб при підготовці всієї праці їх частини були майже готові до опублікування. Кожний дослідник вибирає для себе найпридатніший спосіб для перетворення так званого чорнового варіанта рукопису в проміжний або біловий (остаточний).

    У процесі написання наукової праці умовно виділяють такі етапи: формулювання задуму і складання попереднього плану; відбір і підготовка матеріалів; групування матеріалів; опрацювання рукопису. Формулювання задуму здійснюється на першому етапі. Потрібно чітко визначити мету роботи; на яке коло читачів вона розрахована; які матеріали в ній подавати; яка повнота і ґрунтовність викладу передбачається; теоретичне чи практичне спрямування; які ілюстративні матеріали необхідні для розкриття її змісту. Визначається назва праці, яку потім можна коригувати.

    На етапі формулювання задуму бажано скласти попередній план роботи. Інколи необхідно скласти план-проспект, який вимагає видавництва разом із замовленням на видання. План-проспект відбиває задум праці і відтворює структуру майбутньої публікації.

    Відбір і підготовка матеріалів пов’язані з ретельним добором вихідного матеріалу: скорочення до бажаного обсягу, доповнення необхідною інформацією, об’єднання розрізнених даних, уточнення таблиць, схем, графіків. Підготовка матеріалів може здійснюватися з будь-якою послідовністю, окремими частинами, без ретельного стилістичного відпрацювання. Головне – підготувати матеріали в повному обсязі для наступних етапів роботи над рукописом. Групування матеріалу – вибирається варіант його послідовного розміщення згідно з планом роботи.

    Гранично полегшує цей процес персональний комп’ютер. Набраний у текстовому редакторі твір можна необхідним чином структурувати. З'являється можливість побачити кожну з частин роботи і всю в цілому; простежити розвиток основних положень; домогтися правильної послідовності викладу; визначити, які частини роботи потребують доповнення або скорочення. При цьому всі матеріали поступово розміщують у належному порядку, відповідно до задуму. Якщо ж комп’ютера немає, то рекомендується кожний розділ писати на окремих аркушах або картках з однієї сторони, щоб потім їх можна було розрізати і розмістити в певній послідовності.

    Паралельно з групуванням матеріалу визначається рубрикація праці, тобто поділ її на логічно підпорядковані елементи – частини, розділи, підрозділи, пункти. Правильність формулювань і відповідність назв рубрик можна перевірити на комп’ютері. За інших умов це можна зробити через написання заголовків на окремих смугах паперу. Спочатку вони розкладаються в певній послідовності, а потім приклеюються до відповідних матеріалів. Результатом цього етапу є логічне поєднання частин рукопису, створення його чорнового макету, який потребує подальшої обробки. Опрацювання рукопису складається з уточнення його змісту, оформлення і літературної правки. Цей етап ще називають роботою над біловим рукописом.

    Шліфування тексту рукопису починається з оцінки його змісту і структури. Перевіряється і критично оцінюється кожний висновок, кожна формула, таблиця, кожне речення, окреме слово. Варто перевірити, наскільки назва роботи і назви розділів і підрозділів відповідають їх змісту, наскільки логічно і послідовно викладено матеріал. Доцільно ще раз перевірити аргументованість основних положень, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, її висновки і рекомендації. Необхідно мати на увазі, що однаково недоречними є надмірний лаконізм і надмірна деталізація у викладі матеріалу. Допомагають сприйняттю змісту роботи таблиці, схеми, графіки.

    Наступний етап роботи над рукописом – перевірка правильності його оформлення. Це стосується рубрикації посилань на літературні джерела, цитування, написання чисел, знаків, фізичних і математичних величин, формул, побудови таблиць, підготовки ілюстративного матеріалу, створення бібліографічного опису, бібліографічних покажчиків. До правил оформлення друкованих видань висуваються специфічні вимоги, тому потрібно керуватися державними еталонами, довідниками, підручниками, вимогами видавництв і редакцій.

    Заключний етап – це літературна правка. Її складність залежить від мовностильової культури автора. Одночасно з літературною правкою автор вирішує, як розмістити текст і які потрібні в ньому виділення. Варто зважати на те, що написану від руки роботу важко редагувати. В машинописному або комп’ютерному тексті легше виявити упущення і недогляди.




    Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

    Схожі:

    Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
    Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
    Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconО. Л. Плетнєва Українська мова за професійним спрямуванням
    Українська мова за професійним спрямуванням / О. Л. Плетнєва. – Збірник вправ та завдань для практичних занять І контрольних робіт....
    Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconКонтрольна робота з навчальної дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів ІV курсу спеціальності
    «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів ІV курсу спеціальності
    Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconМетодичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисципліни «Українська мова
    «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів усіх спеціальностей
    Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconМетодичні вказівки до організації самостійної роботи з дисципліни «Українська мова
    «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів усіх спеціальностей
    Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)" для студентів усіх спеціальностей
    Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)”...
    Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconКонтрольна робота з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів заочної форми навчання
    В. У 1995 p вступила на спеціальність "Біржова діяльність" Київського індустріального технікуму
    Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconУкраїнська мова за професійним спрямуванням

    Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconПерелік питань до складання диференційованого заліку з навчальної дисципліни: „Іноземна мова за професійним спрямуванням

    Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» iconПредмет І структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зв'язок з правовими дисциплінами



    База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка