Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»



Сторінка2/7
Дата конвертації09.04.2017
Розмір0.82 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7

Г.Моска - теорія еліт. [ Електроний ресурс]. Режим доступу: http://the-law.at.ua/publ/politologija/politichna_elita/gmoska_teorija_elit/8-1-0-55

  • В. Парето. Теория циркуляции елит. [ Електроний ресурс]. Режим доступу http://vikent.ru/enc/1946/


  • Ашин Г. К. Современные теории элиты: критический очерк. – М., 1985.

  • Блондель Ж. Политическое лидерство. Путь к всеобъемлющему анализу. – М., 1992.

  • . Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990.

  • Вятр Е. Социология политических отношений. – М.: Прогресс, 1979. 2002.

    Зміст лекції

    Лекція 2. Поняття еліти. Основні теорії еліт

    Концепція еліти («правлячого класу») як суб’єкта суспільно-політичного процесу була сформульована Г. Москою у книзі «Основи політичної науки», що вийшла у 1896 р. й одержала широку популярність після другого переробленого й розширеного видання у 1923 р. Але особливо зросла популярність Моски після перекладу його книги англійською мовою під назвою «Правлячий клас» (“The Ruling Class”). Звернемося до цієї книги — класики елітології.

    Вихідний пункт концепції Моски — розподіл суспільства на пануючу меншість й політично залежну більшість (масу). Ось як формулює Моска своє кредо: «Одне стає очевидним навіть при найповерхневішому розгляді1 . У всіх суспільствах, починаючи з тих, що ледь наближаються до цивілізації й закінчуючи сучасними передовими й потужними суспільствами, завжди виникають два класи людей — клас, що править, і клас, яким правлять. Перший клас, завжди менш чисельний, виконує всі політичні функції, монополізує владу, у той час як інший, більш чисельний клас, управляється і контролюється першим, причому в такий спосіб, який забезпечує функціонування політичного організму... У реальному житті ми всі визнаємо існування цього правлячого (або політичного) класу»2. Цю цитату наводить більшість дослідників елітаризму як «класичне» формулювання основ теорії політичної еліти.

    Але оскільки керування суспільними справами завжди «перебуває в руках меншості впливових людей», з якими свідомо або несвідомо рахується більшість, Моска ставить під сумнів сам термін «демократія»: «Те, що Аристотель називав демократією, було просто аристократією для досить великого числа членів суспільства». Він вважає демократію камуфляжем тієї ж влади меншості, плутократичною демократією, визнаючи, що саме у спростуванні демократичної теорії «полягає в основному завдання даної роботи».

    Причому влада меншості над більшістю в тій або іншій мірі легітимізується, тобто здійснюється за згодою більшості (інакше ситуація була б зворотною, тобто більшість управляла б меншістю). Як же пояснити цей феномен? Насамперед, це пов’язано з тим, що правляча меншість завжди є організованою меншістю — у будь-якому разі, у порівнянні з неорганізованою масою («суверенна влада організованої меншості над неорганізованою більшістю неминуча. Влада кожної меншості неподоланна для будь-якого представника більшості, який протистоїть тотальності організованої меншості»). Однак є й ще одна обставина, що легітимізує цю владу меншості: «Вона так зазвичай сформована, що складові її — індивіди, які відрізняються від маси керованих якостями, що забезпечують їм матеріальну, інтелектуальну і навіть моральну перевагу... Іншими словами, представники правлячої меншості незмінно володіють якостями, реальними або уявними, які глибоко шануються у суспільстві, в якому вони живуть». (Це — обґрунтування ціннісного підходу до еліти, яке у майбутньому будуть заперечувати прихильники функціонального підходу).

    Більш переконлива теза Моски не про «моральну перевагу» владців і не про «військову доблесть» їх (на чому він наполягає стосовно ранніх стадій розвитку суспільства, але це має важливе значення й у суспільствах, що відрізняються високим рівнем цивілізації), а про зв’язок управлінської меншості з багатством: «Домінуючою рисою правлячого класу стало більшою мірою багатство, ніж військова доблесть; правлячі скоріше багаті, ніж хоробрі». І далі: «У суспільстві, що досягло певної стадії зрілості, де особиста влада стримується владою суспільною, владці, як правило, багатші, а бути багатим — значить бути могутнім. І дійсно, коли боротьба із броньованим кулаком заборонена, у той час як боротьба фунтів і пенсів дозволяється, кращі пости незмінно дістаються тим, хто краще забезпечений коштами». За Москою, зв’язок тут двосторонній: багатство створює політичну владу, так само, як політична влада створює багатство.

    Тим не менше Моска, на відміну від К. Маркса, стверджував, що фундаментом суспільного розвитку служить не економіка, а політика. Правлячий або політичний клас концентрує керівництво політичним життям у своїх руках, тому що поєднує індивідів, що володіють «політичною свідомістю» і впливом. З переходом від однієї історичної епохи до іншої змінюється склад правлячого класу, його структура, вимоги до його членів, але як такий цей клас завжди існує, більше того, він визначає історичний процес. А раз так, то завдання політичної науки полягає у дослідженні умов існування політичного класу, утримання ним влади, взаємин з масами. Моска розрізняє автократичний і ліберальний принципи організованої меншості залежно від характеру політичної ситуації й критикує концепції народного суверенітету й представницького правління. На питання про те, який тип політичної організації є кращим, Моска відповідає: «Той, який дає всім елементам, що володіють якою-небудь політичною цінністю, можливість розвиватися, піддаватися взаємному контролю й дотримуватись принципу індивідуальної відповідальності». Владу еліти він ставить у залежність від того, у якою мірою якості її членів відповідають потребам епохи; правляча меншість рекрутується різними способами, але головним критерієм є здібності, бажані для політичного керування в певну епоху. Найважливішим завданням політології Моска вважав аналіз складу, організації правлячого класу. Зміни в структурі суспільства, на його думку, можна підсумувати змінами в складі еліти. Італійський соціолог Е. Альбертоні відзначає, що для Моски політичний клас — не сила, що грубо панує над масою, але та організована меншість, що володіє «моральною перевагою над пасивною більшістю» (Albertoni E., 1974), і тому її влада «виправдана». Оцінювати даний тезис Моски я не маю наміру в цій роботі, оскільки її метою не є критичний аналіз тверджень автора на предмет релевантності (в даному разі — поняттю «моральності»). На загальних моментах подібної критики я зупинюся нижче в розділі 3 та у висновках.

    За Москою, правляча меншість завжди більш-менш консолідується, має тенденцію перетворитися в закритий клас. «Всі правлячі класи прагнуть стати спадкоємними, якщо не за законом, то фактично». У цій фразі — велика частина істини, пов’язаної з елітами різних політичних систем — від східної деспотії до партноменклатури «реального соціалізму». Втім, Моска справедливо відзначає тенденцію переходу від більше закритих правлячих класів до менш закритих, від спадкоємних привілейованих каст, де еліта або, як воліє писати Моска, правлячий клас явно обмежений числом сімейств, і народження є єдиним критерієм приналежності до нього, — до більш відкритого суспільства, де, зокрема, освіта відкриває шлях до урядових постів. Однак і тут панівний клас виявляє тенденцію монополізувати навчання (здається, що було б точніше звузити це положення до монополізації саме елітного навчання), й «тим самим аж ніяк не усувається та особлива перевага для певних індивідів, яку французи називали перевагою роisitions deja вже зайнятого становища».

    Для Моски певний приплив в еліту нових людей — ґарантія здоров’я суспільства. Втім, Моска зазначає, що це тільки за умови переваги стабілізуючої суспільство консервативної тенденції, збереження наступності й відновлення еліт за рахунок кращих вихідців з мас. Таким чином, Москі явно ближче концепція трансформації, а не зміни еліт.

    Можна дорікнути вченому у приниженні ролі народних мас в історії, у нігілістичному ставленні до демократії (хоч це не зовсім так: у своїх останніх роботах його ставлення до демократії трохи змінюється, про що мова йтиме нижче). Моска відзначив дві тенденції у правлячому класі — аристократичну й демократичну. Перша веде до окостенілості, відсутності мобільності в еліту й до виродження суспільства (що особливо підкреслював Парето), друга має місце головним чином у періоди соціальних змін, коли відбувається поповнення правлячого класу найбільш динамічними й здібними представниками соціальних низів.

    Завершуючи огляд поглядів Моски, відзначимо, що для нього правління еліти — ідея, за допомогою якої правляча меншість прагне виправдати свою владу, намагається переконати більшість у її легітимності.

    2.2.Іншим засновником елітології вважається Вільфредо Парето — один з найвизначніших представників позитивістської соціології кінця XIX — початку XX століття, який заявляв, що його ціль створити «винятково експериментальну соціологію», подібно хімії й фізиці; він сприяв широкому проникненню в соціологію математичних і статистичних методів дослідження. На творчість Парето вплинули, з одного боку, ліберальні установки позитивістів Кона, Д. Міля, з іншого боку — індивідуалістичні й «аристократичні» установки Ніцше. Суспільство Парето розглядав як цілісність, а його частини — як функціональні елементи цілого (відзначимо, що провідний соціолог школи американського структурного функціоналізму Т. Парсонс вважав його одним з попередників функціональної теорії). Парето виходить із того, що фундаментальним соціальним законом є закон «соціальної гетерогенності», внутрішньої диференційованості, серцевиною якого є протиставлення маси керованих індивідів невеликому числу керуючих, яких він і називає елітою. Соціальна система, за Парето, прагне до рівноваги, причому ця рівновага не статична, а динамічна, і динаміка соціальної структури ініціюється й навіть детермінуєтся елітою — правлячими меншістю.

    Вичленовування еліти — вихідний пункт соціального аналізу Парето: «Не згадуючи про виключення, нечисельні і недовговічні, усюди ми маємо обмежений чисельно правлячий клас, що втримується у влади частково за допомогою сили, частково за згодою керованого класу, більше численного».

    Для виявлення того, хто може бути віднесений до еліти, Парето пропонує статистичний метод: «Припустимо, що у всіх областях людської діяльності індивідові дається індекс, що є ніби оцінкою його здатностей, подібно тому, як ставлять оцінки на екзаменах з різних предметів у школі. Дамо, наприклад, тому, хто довершено робить свою справу, індекс 10. А тому, чиї успіхи зводяться тільки до наявності єдиного клієнта, — індекс 1, так, щоб можна було поставити 0 кретинові. Тому, хто зумів заробити мільйони (неважливо, чесним або безчесним шляхом), ми поставимо 10; людині, що заробляє тисячі франків, — бал 6, тим, хто ледь уник будинку для бідних — 1, залишивши 0 тим, хто туди потрапив... Сукупність людей, кожний з яких одержав у своїй сфері діяльності найвищу оцінку, назвемо елітою. Для мети, яку ми ставимо, підійшла б будь-яка інша назва або навіть проста буква алфавіту».

    Отже, багаті утворять вершину соціальної піраміди, бідні — її підніжжя. Втім, класифікувати суспільство можна, на думку Парето, і за іншими чинниками, приміром, за здібностями у будь-якій області діяльності: «Дамо, наприклад, найвидатнішому юристові бал 10; тому, хто не роздобув жодного клієнта — 1, резервуючи 0 для ідіота. Спритному шахраєві, що обманює людей і не попадається під кримінальний кодекс, ми поставимо 8, 9 або 10 залежно від числа роззяв, яких він заманив у свої мережі, або кількості грошей, які він у них виманив. Злиденному дрібному шахраєві, що краде столові предмети в трактирника до того ж схопленому за шкірку жандармами, ми поставимо 1... Шахістам можна присвоювати більш точні індекси, ґрунтуючись на кількості і якості виграних партій. І так далі для всіх сфер діяльності... » Таким чином, підхід Парето нейтральний у ціннісному відношенні, у його розумінні в еліти не слід шукати моральний або метафізичний зміст, а лише спробу об’єктивного осягнення соціальної диференціації. Еліту становлять ті, хто виявляється нагорі в реальній боротьбі за існування.

    Графіки ієрархічного розподілу людей за різними показниками (авторитет, уміння, освіта) будуть частково збігатися із графіком розподілу багатства, і все-таки останній виявляється «осьовим». Неминучість розподілу суспільства на еліту й масу Парето виводив з нерівності індивідуальних здатностей людей, що виявляється у всіх сферах соціального життя. Індивіди, що володіють більшим впливом, багатством, утворюють «вищу страту суспільства, еліту». До неї Парето відносить насамперед комерційну, політичну, військову, релігійну верхівку. Причому не має сенсу ставити питання про те, справжня або не справжня еліта й чи має вона право на дану назву, це еліта де-факто.

    Як бачимо, це гранично широке трактування еліти. Але ми зустрічаємо у Парето й розуміння еліти у вузькому змісті. Це та частина еліти, що відіграє визначальну роль у політиці, будучи правлячою елітою (тобто элита у вузькому змісті слова виявляється аналогом політичного класу Г. Моски). Отже, не всі члени еліти входять в еліту у вузькому змісті слова, тобто у правлячу еліту, деякі з них утворюють неправлячу еліту. Так, видатні вчені входять в еліту, але не чинять значного впливу на уряд. Соціальна структура, за Парето, здобуває наступний вигляд: вищий шар — еліта, що розділяється на правлячу й неправлячу, і нижній шар — маса.

    Матеріальні й духовні цінності розподіляються в суспільстві найвищою мірою нерівномірно, а особливо влада, багатства, почесті. «Нерівність у розподілі багатства, очевидно, залежить набагато більше від самої природи людини, ніж від економічної організації суспільства»; нерівний розподіл багатства є неточним відбиттям соціальної гетерогенності, тобто нерівного розподілу євгенічних властивостей, оскільки адекватній відповідності перешкоджають соціальні перегородки (однак, Парето при цьому не додає, що в них у першу чергу зацікавлена саме еліта. — І. О.). Зазначена нерівномірність пов’язана з тим, що меншість керує більшістю, вдаючись до сили й хитрості, причому прагне легітимувати свою владу, навіюючи керованим, що вона виражає інтереси суспільства, що обов’язок маси — підкорятися еліті.

    Для пояснення соціальної динаміки Парето формулює свою відому теорію «циркуляції элит»: соціальна система прагне до рівноваги й при виході її з рівноваги із часом повертається до неї; процес коливання системи й приходу її до «нормального стану» рівноваги утворюють соціальний цикл; цикл залежить від характеру циркуляції еліт. Парето прагне представити історичний процес у вигляді вічної циркуляції основних типів еліт. Схема цієї циркуляції має мало спільного з історичним підходом до суспільного розвитку, досить спекулятивна у своїх претензіях на універсальність: «Еліти виникають із нижчих шарів суспільства й у ході боротьби піднімаються у вищі, там розквітають і зрештою вироджуються, знищуються й зникають... Цей кругообіг еліт є універсальним законом історії». Історія для Парето — це історія наступності привілейованих меншостей, які формуються, борються, досягають влади, насолоджуються владою, занепадають, замінюються іншими привілейованими меншостями.

    Чому відбувається зміна еліт, а їхнє панування, як правило, хитливе й нетривале? По-перше, тому, що багато аристократій є переважно військовими (у всякому разі такими, що спираються на військову силу), і вони винищуються у нескінченних війнах. А найголовніше, через кілька поколінь аристократія стає зніженою, губить життєстійкість і рішучість у використанні сили. Якості, що забезпечують еліті панування, змінюються в ході циклу соціального розвитку; звідси змінюються й типи еліт, а історія виявляється «цвинтарем аристократії».

    За Парето, існує два головних типи еліт, які послідовно змінюють одна одну. Перший тип — «леви» (Парето, як бачимо, використає термінологію Макіавелли), для них характерний крайній консерватизм, грубі, «силові» методи правління. Другий тип — «лиси», майстри обману, політичних комбінацій, інтриг. Стабільна політична система характеризується перевагою еліти «левів». Натомість, нестійкість стану політичної системи вимагає прагматично мислячих енергійних діячів, новаторів, комбінаторів. Кожній еліті властивий один із двох основних методів керування: еліті «лисів» — маніпулятивний, що включає компроміси, соціальну демагогію, і еліті «левів» — метод грубого придушення. Постійна зміна однієї еліти іншою є результатом того, що кожний тип еліт має певні переваги, які, однак, із часом перестають відповідати потребам управління суспільством. Тому збереження рівноваги соціальної системи вимагає постійного процесу заміни однієї еліти іншою в міру того, як перед елітами виникають інші, загалом повторювані ситуації. Суспільство, де переважає еліта «левів», являє собою суспільство ретроградів, воно нерухоме, «застійне». Натомість, еліта «лисів» динамічна. Представники першої люблять спокій, вкладають свої капітали в ренту, представники другої витягають прибуток з будь-яких коливань ринкової кон’юнктури. Механізм соціальної рівноваги функціонує нормально, коли забезпечений, відповідно до вимог ситуації, пропорційний приплив в еліту людей першої й другої орієнтації. А припинення циркуляції призводить до виродження пануючої еліти, революційного ламання системи, виділення нової еліти з перевагою в ній елементів з якостями «лисів», які із часом вироджуються в «левів», прихильників твердої реакції, і відповідний «цикл» повторюється знову.

    При цьому, попереджав Парето, не слід змішувати силу еліти з насильством, що часто є супутником слабкості. «Поки французькі правлячі класи наприкінці XVIII століття займалися розвитком своєї «чутливості», заточувався ніж гільйотини». Революції, за Парето, всього-лише зміна й боротьба еліт: правлячої еліти й потенційної еліти (контреліти), яка, щоправда, маскується тим, що говорить нібито від імені народу, але це лише обман для непосвячених. Парето відзначає, що вища й нижча страти (еліта й маси) неоднорідні. У нижчій є люди, які володіють здатностями до керування суспільством. В еліті ж постійно накопичуються елементи, що не володіють якостями, необхідними для керування, і вдаються до насильства, терору. «Аристократія переживає не лише кількісний, але і якісний занепад». Разом з тим історія — не тільки «цвинтар аристократії», але й наступність аристократії. «Правлячий клас поповнюється родинами, які походять з нижчих класів». Еліта, борючись з контрелітою, може використати один із двох способів (або обидва відразу): або знищити її, або абсорбувати, причому останній спосіб — не тільки більш гуманний, але й найбільш ефективний, оскільки дає можливість уникнути революцій.

    Варто сказати, що англійська еліта досягла, мабуть, найбільшого успіху в абсорбції потенційних контреліт: кілька століть вона тримає відкритими (або краще сказати, привідкритими) двері для найбільш мобільних представників непривілейованих класів. Значно нижча соціальна мобільність в еліту в Іспанії, Португалії, країнах Латинської Америки. Будь-якому суспільству загрожує нестабільність. Закритість еліт рано чи пізно призводить до старіння суспільства і його занепаду.

    Цікавий аналіз Парето нелогічних (алогічних) вчинків людей, коли об’єктивна послідовність подій, вчинених людьми, не відповідає їхнім суб’єктивним намірам. Відомий французький соціолог і політолог Р. Арон, ілюструючи думку Парето, пише: «Так, революціонери-більшовики скажуть, що вони хочуть взяти владу, щоб забезпечити волю народу. Зробивши насильницьким шляхом революцію, вони самим непереборним ходом речей втягуються у встановлення авторитарного режиму».

    Демократичні режими Парето називав плутодемократичними, вважаючи їхньою владою еліти «лисів», що надають перевагу хитрості і спритністі, ніж голому насильству, й підтримуючи свою владу пропагандою й політичними комбінаціями, маневруванням.

    У своїй фундаментальній праці «Соціалістичні системи» Парето погоджується з Марксом у тому, що класова боротьба — найважливіше явище світової історії, але стверджує, що невірно думати, ніби класова боротьба породжується економічними причинами, що випливають із відносин власності на засоби виробництва. Він вважає, що боротьба за політичну владу може бути першопричиною як зіткнення еліти й мас, так і суперництва правлячої й неправлячої еліт. Наслідком класової боротьби в сучасну епоху буде не встановлення диктатури пролетаріату, як стверджував Маркс, а панування тих, хто виступає від імені пролетаріату, тобто знов-таки привілейованої еліти (подібну думку сформулював у свій час М. Бакунин. Відзначимо, між іншим, що першою дружиною В. Парето була Олександра Михайлівна Бакунина). «У наш час соціалісти відмінно засвоїли, що революції кінця XVIII століття просто привели до влади буржуазію на місце колишньої еліти... але вони щиро вважають, начебто нова еліта політиків буде міцніше тримати свої обіцянки, ніж ті, які змінювали один одного дотепер. Втім, всі революціонери послідовно проголошують, що минулі революції зрештою закінчувалися тільки обдурюванням народу, що справжньою стане та революція, яку готують вони. «Всі рухи , що відбувалися дотепер, — говориться в «Маніфесті Комуністичної партії» були рухами меншості або відбувалися в інтересах меншостей. Пролетарський рух є самостійний рух величезної більшості в інтересах величезної більшості». На жаль, ця справжня революція, що повинна принести людям безхмарне щастя, є лише оманливим міражем, що ніколи не стає реальністю. Вона схожа на золотий вік, про який мріяли тисячоліттями». Що ж, можна поздоровити Парето майже через сторіччя за його прозорливість.


    Лекція № 3

    Тема лекції: Історичні аспекти формування політичної еліти Соціологія еліт як наука



    План лекції

    1. Політична думка стародавнього світу про еліти.

    2. Проблема елітарності суспільства в поглядах Геракліта, Сократа, Платона, Арістотеля.

    3. Політична думка Середньовіччя і епохи Відродження про еліти..

    4. Політичні теорії Нового часу.  Політичні теорії Нового часу. 

    Література

    1. Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2015.

    2. Ашин Г. Лидерство: социально-политические и психологические аспекты // Политика: проблемы теории и практики. – М., 1990. – Вып. 7. – Ч. 2.


    3. Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   2   3   4   5   6   7

    Схожі:

    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconОпорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального"
    В соціологічній літературі назва цієї науки конструюється з латинського слова societas (суспільство) та грецького слова „lodos”
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
    Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
    Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconРобоча програма навчальної дисципліни економічна соціологія
    «соціологія», спеціальністю 030101 –«соціологія», 030102 «соціальна робота»
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій з дисципліни «сучасні жанри медіа» Модуль «Сучасні жанри преси»
    Бахметьєва, А. М. Сучасні жанри преси [Текст] : конспект лекцій з дисципліни «Сучасні жанри медіа» / А. М. Бахметьєва. – Д.:, 2012....
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
    Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconПрограма навчальної дисципліни соціологія реклами для студентів спеціальності 054 «Соціологія»

    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій з дисципліни «Основи наукових досліджень»
    З позиції системного підходу науку можна розглядати як систему, що складається з наступних елементів
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
    Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...


    База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка