Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»



Сторінка7/7
Дата конвертації09.04.2017
Розмір0.82 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7

Г.Моска - теорія еліт. [ Електроний ресурс]. Режим доступу: http://the-law.at.ua/publ/politologija/politichna_elita/gmoska_teorija_elit/8-1-0-55

  • В. Парето. Теория циркуляции елит. [ Електроний ресурс]. Режим доступу http://vikent.ru/enc/1946/


  • Ашин Г. К. Современные теории элиты: критический очерк. – М., 1985.

  • Блондель Ж. Политическое лидерство. Путь к всеобъемлющему анализу. – М., 1992.

  • Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990.

  • Вятр Е. Социология политических отношений. – М.: Прогресс, 1979. 2002.


    Лекція 7. Теорії політичного лідерства

    У сучасній світовій науці існує чимало теорій, які намагаються пояснити феномен лідерства, визначити його функції. Функції політичного лідера: інтеграція суспільства, прийняття оптимальних рішень та ін. (схема 24). У центрі уваги авторів знаходяться різні аспекти прояву лідерства, досліджуючи які вони (автори) пропонують індивідуальні варіанти інтерпретації його природи й змісту. Серед цих теорій можна назвати теорію рис, ситуаційну теорію, психологічні теорії і марксистську концепцію лідерства. У чому їхня суть?

    Теорія рис (Є. Богардус, Ф. Гальтон та ін.) пояснює природу політичного лідерства видатними індивідуальними якостями людини, що приводять його до влади. Серед рис, властивих лідеру, називають розвинений інтелект, силу волі, цілеспрямованість, організаторські здібності, компетентність та ін. У цивілізованих країнах до обов'язкових якостей політичних лідерів добавляють зовнішню привабливість, комунікабельність і високу моральність.

    Варто зауважити, що перелік та ієрархія соціальних якостей політичного лідера значно змінюються залежно від історичних конкретних ситуацій і традицій тих або інших держав. Навіть у сучасних умовах особливі якості лідерів, яким віддає перевагу народ, істотно відрізняються, наприклад у СІНА, Росії, Північній Кореї і Україні. До того ж в авторитарних і тоталітарних режимах політичними лідерами часто стають пересічні особливості, що не володіють особливо видатними індивідуальними якостями. Існуючі тут системи формування правлячих еліт орієнтуються насамперед на такі якості, як відданість певним ідеям, лояльне ставлення до існуючого політичного режиму, близькість до народу, професійні знання й організаторські здібності.

    Різновидом теорії рис є факторно-аналітична концепція. Відповідно до цієї концепції розрізняють індивідуальні якості лідера, що виявляються в міжособисто-му спілкуванні в повсякденному житті, і якості, пов'язані з досягненням певних політичних цілей. Між цими двома групами якостей може бути істотна різниця.

    Факторно-аналітична концепція доповнює теорію лідерства властивостями індивіда, пов'язаними з його прагненням до влади. У результаті взаємодії індивідуальних якостей людини і стоячих перед нею політичних цілей виробляється певний стиль її поведінки, що характеризується роздвоєнням її сутності.

    Подібну роздвоєність політичного лідера можна проілюструвати на прикладі Леніна як лідера. Його індивідуальні риси, що виявлялися у відносинах з близьким оточенням, характеризують його як гуманну і турботливу людину. Однак його одержимість комуністичною ідеєю і прагнення до її здійснення на практиці зробили з нього диктатора, що заперечує загальнолюдські норми моралі. Заради утримання влади і реалізації політичних рішень він, по суті, не зупинявся ні перед якими злочинами.

    Ситуаційна концепція (Р. Согдилл, Т. Хілтон, А. Голдієр) обґрунтовує і розвиває ідею залежності поведінки лідера від соціальних умов. Лідерство виявляється в якійсь конкретній ситуації. Людина, що є лідером в одній ситуації, зовсім не обов'язково буде ним в іншій. Саме конкретні обставини диктують необхідність у політичному лідері, визначають його функції і поведінку. Наприклад, лідер, що успішно справляється з управлінням на рівні малих соціальних груп, не завжди настільки ж ефективно зможе діяти в загальнонаціональному масштабі.

    Ситуаційна теорія при поясненні природи політичного лідерства пріоритет віддає соціальним обставинам, з огляду при цьому й на індивідуальні якості особистості. З погляду цієї теорії, лідерські якості релятивні, відносні. Одна людина може виступити як лідер на мітингу, друга — в організаційно-партійній роботі, третя — в ідейно-теоретичній і т. п. Однак за всіх обставин політичного лідера відрізняють компетентність, цілеспрямованість і соціальна відповідальність.

    У західній науці велике поширення мають різні психологічні концепції політичного лідерства. Основна теза всіх цих теорій у тому, що витоки лідерства знаходяться в людській психіці. Австрійський лікар-психіатр і психолог 3. Фрейд пояснював лідерство несвідомим потягом індивіда до панування над іншими. У психоаналізі Фрейда це прагнення одержало назву лібідо. Це внутрішня психологічна енергія індивіда, здатна привести до значних, за термінологією дослідника, сублімацій (від лат. sublimatio — піднесення) соціальної дійсності, у тому числі політичної. Стосовно лідерства Фрейд виділив дві категорії індивідів. До першої він відносив тих, у кого серед усіх природно-біологічних потягів переважає прагнення панувати над іншими, тому представники цієї категорії прагнуть до влади. Друга категорія — це індивіди, що відчувають внутрішню потребу в підпорядкуванні. Зміст їхнього існування й основний спосіб самоствердження — схиляння і самоприниження перед вождями, уявними та реальними авторитетами.

    Приблизно таке саме трактування лідерства дає відомий французький дослідник психології мас Г. Лебон (1841—1931). Він поділяє народ на лідерів і натовп. Значення лідерів у громадському житті Лебон перебільшує, а натовпу — навпаки, недооцінює. На його думку, лідери можуть усе, досить тільки їм навчитися володіти психологією мас. Лебон у своїй роботі «Психологія народів і мас» розкриває докладно механізм впливу на натовп, що завжди шукає вождя і сам прагне до підкорення і рабства.

    Психологічні теорії про політичне лідерство одержали свій подальший розвиток у працях Є. Фромма і Т. Адорно. Вони виявили психологічні особливості індивідів, що визначають авторитарний тип політичного лідера. Індивіди, для яких влада є внутрішньою інстинктивною потребою, при певних соціальних умовах перетворюються в авторитарних вождів. Така особистість формується найчастіше в суспільствах, які знаходяться в стані глибокої загальної кризи, що породжує масові фрустрації і розпач. У цих умовах народ шукає рятівника і готовий довірити йому свою долю.

    Авторитарний лідер, вміло використовуючи сформовану соціальну ситуацію, прагне підкорити своєму впливу всі структури громадянського суспільства. Такий лідер схильний до утопій і містики, демагогії і брехні, він не терпить інакомислення і демократії. Авторитарний лідер будує свої відносини з людьми крізь призму відносин сили і слабості, перед сильними він схиляється, а слабким наказує і загрожує.

    Важливе місце в політичних науках у трактуванні природи політичного лідерства приділяється марксистським теоріям. Останні в поясненні природи лідерства виходять із соціально-класових основ суспільства. Політичні лідери, відповідно до марксистів, з'являються у відповідь на об'єктивну суспільну потребу. Якщо соціальна й історична обстановка вимагають лідерів, то вони неминуче з'являються. Політичні лідери завжди виступають як представники певних класів. Лідери краще усвідомлять інтереси і потреби цих груп, вказують шляхи їх досягнення.

    Як стверджує марксизм, політичний лідер завжди діє в рамках об'єктивної необхідності. Він її не в змозі скасувати, але він може на неї впливати. Якщо лідер знає об'єктивну спрямованість суспільних процесів, володіє їхніми законами, діє відповідно до них, тоді він може творити історію.
    Лекція № 8

    Тема лекції: Формування національної політичної еліти



    План лекції

    1. Поняття національної політичної еліти Теорії політичного лідерства.

    2. Національна політична еліта і національна державність. Теорії “героїв” (Т. Карлейль, Дж. Дауд, Е. Дженнінгс) і “Теорії рис” (Л. Бернард, В. Бінхам, С. Кілбоурн).

    3. Шляхи формування національної політичної еліти: Класифікація лідерів за М. Вебером (традиційні, харизматичні, раціонально-легальні, бюрократичні).

    4. Створення національної державної програми формування політичної еліти, політичне виховання молоді.

    Література

    1. Чупрій Л. В. Становлення концепту «національна ідея» в контексті розвитку українознавства /Л. В. Чупрій // Українознавство: концептуальні та теоретико-методологічні основи розвитку: Монографія / П. П. Гай-Нижник (керівник проекту). – К.: «МП Леся», 2015.– С. 222–233.

    2. Чупрій Л. В. Політика національної безпеки Української держави в гуманітарній сфері: Монографія. / Л. В. Чупрій – К.:ФОП Кожуховський І. І., 2015. – 508 с.

    3. Ашин Г. Лидерство: социально-политические и психологические аспекты // Политика: проблемы теории и практики. – М., 1990. – Вып. 7. – Ч. 2.
    4. Г.Моска - теорія еліт. [ Електроний ресурс]. Режим доступу: http://the-law.at.ua/publ/politologija/politichna_elita/gmoska_teorija_elit/8-1-0-55

    5. В. Парето. Теория циркуляции елит. [ Електроний ресурс]. Режим доступу http://vikent.ru/enc/1946/


    6. Ашин Г. К. Современные теории элиты: критический очерк. – М., 1985.

    7. Блондель Ж. Политическое лидерство. Путь к всеобъемлющему анализу. – М., 1992.

    8. Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990.

    9. Вятр Е. Социология политических отношений. – М.: Прогресс, 1979. 2002.


    Тема 8. Формування національної політичної еліти

    Винятковий інтерес у теоретико-практичному плані становить класифікація, визначення особливостей політичної еліти в сучасній Україні. Багато авторів, зокрема В. Полохало, доводять, що в сучасній Україні треба вести мову не про еліту, а про так звану псевдоеліту як явище, притаманне саме тоталітарним і неототалітарним суспільствам. З такою точкою зору важко не погодитися, оскільки фактично багатьох політиків у нашій країні не можна розглядати як носіїв певної інноваційної організаційної культури, яка, врешті, є головним елементом конкретних системних змін у суспільстві. За визначенням відомого історика О. Субтельного, з 1991 р. в Україні сформувалися і діють кілька типів або груп політичних еліт. Це правляча еліта,опозиційна еліта, молода еліта (яка лише формується), регіональна і міжрегіональна еліти. Не вдаючись до кількісного і якісного аналізу кожної з цих груп, зазначимо, що ступінь і ефективність їх впливу на суспільно-політичні процеси в Україні загалом, на окремі державотворчі процеси, на політику за межами держави суттєво залежать від соціально-політичних підмурків: оточення у суспільстві, яке їх підтримує; владних повноважень і можливостей впливу на суспільний загал; підтримки окремими соціальними групами і регіонами тощо. Політичну еліту в Україні сьогодні можна також поділити на дві головні групи: політики, які працюють у вищих ешелонах влади, починаючи з Президента України і закінчуючи найвпливовішими лідерами партійних організацій; політики — вищі керівники економічного рівня, провідні підприємці країни. Тривалий час в Україні еліту поділяли також на "східняків" і "за-хідняків" і ретельно зберігали пропорцію між ними. Так, з часів Л. Брежнєва в Києві та й в усій Україні господарював дніпропетровський клан, що здебільшого представляв інтереси воєнно-промислового комплексу. Потім, за часів М. Горбачова, республікою фактично керували вихідці із Слобожанщини, а з обранням Президентом України Л. Кравчука була зроблена спроба встановити правління представників еліти Західної України. Однак до влади на найвищому рівні швидко прийшов Л. Кучма як представник того ж дніпропетровського клану. Певною мірою існує й спадкоємність у політичній еліті. Для сучасної української еліти, наприклад, характерний києвоцентризм з наявністю значної частки дніпропетровської еліти. Політична еліта сучасної України надто строката. Це еліта класів, прошарків, різних соціальних груп населення; еліта політичних партій, громадських організацій, об'єднань; еліта державних інституцій (Верховна Рада України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, судові органи, міністерства і відомства тощо); еліта регіонів та ін. Загалом до політичної еліти в Україні можна зарахувати сьогодні не більше трьох — п'яти тисяч лідерів, активістів, державних і громадських діячів. Політичну еліту в Україні умовно можна поділити на "стару" і "нову.



    Домінуючою при цьому за кількістю, обсягом влади, повноважень є саме "стара" еліта — колишні партійні лідери, державні службовці, комсомольські працівники й активісти. Ця частина еліти і дотепер має вагомі переваги перед "молодою" елітою, тією, що лише формується, насамперед завдяки своїй теоретико-практичній підготовці, а понад усе — досвіду організаційно-господарської роботи. "Стара" еліта (номенклатура КПРС, КПУ) з самого початку економічних реформ фактично розкололася на дві нерівноцінні частини. Перша швидко зреклася ідей та ідеалів, які сама ж пропагувала, а потім так само швидко прихопила і нову владу, і власність. Друга, що раніше займала пости нижчого рівня — на міському, районному рівнях, виявилася обійденою і сьогодні фактично не просто опонує першій, а й звинувачує її в усіх негараздах.Важливо мати на увазі й те, що "стара" еліта України, сформована в умовах тоталітаризму, була спроможна вирішувати здебільшого проблеми регіональні, а не загальнодержавні, загальнонаціональні. Ця влада притаманна багатьом представникам української політичної еліти. Принципове значення для соціального статусу, авторитету і дієвості "нової" української еліти мас те, що вона, особливо з часу проголошення незалежності України, формувалася як носій головним чином національно-культурних ідей і цінностей. Однак поступово до ключових постів, починаючи з президентського, прийшли лідери господарського економічного типу. В усіх гілках влади починаючи з Верховної Ради України прихильники національно-культурних ідей (діячі культури, науки, літератури і мистецтва) дедалі більше поступаються підприємцям, банкірам тощо. Формуючи виборчі списки, політичні партії вдалися до активної спроби вплинути на виборців, залучивши їх на свій бік за рахунок авторитету і популярності людей, на які Україна ніколи не була бідна, яких любила, якими пишалася і пишається. Серед них чільне місце посідали саме діячі науки, культури, літератури та мистецтва. Це був унікальний феномен у політиці України. Тоді у перших десятках кандидатів у тридцяти партіях з'явилися відомі діячі літератури і мистецтва — Ада Роговцева, Ірина Калинець, Валерія Заклунна,Софія Ротару, Володимир Бистряков, Ніна Матвієнко; вчені — Петро Толочко, Дмитро Мельничук, Микола Михальченко; релігійні діячі — Петро Лебідь та ін. Другою помітною особливістю "нової" політичної еліти є те, що на етапі боротьби за незалежність України, її самостійність ця еліта була висунута нагору саме масами, громадянством, а не певними владними структурами, партійно-бюрократичною верхівкою, як то бувало раніше. Вона й нині має великі переваги (це особливо помітно демонстрували рухівські, національно-демократичні лідери ще три — п'ять років тому), головна з яких — уміння швидко і результативно вирішувати існуючі політичні проблеми. Водночас "нова" політична еліта потерпає від браку організаторсько-господарського досвіду, який нині конче необхідний у процесі здійснення ринкових реформ. "Нова" еліта поки що не стала правлячою, вона ще не має підтримки більшості українського загалу і тому часто потрапляє до численних пасток, які їй розставляє "стара" еліта. Наприклад, ще не так давно "нова" еліта завойовувала авторитет у пересічного громадянина за рахунок критики бюрократизму, формалізму, роздутих апаратів управління. За вісім останніх років у цьому плані відчутних змін на краще в Україні не спостерігається. Те саме можна сказати про критику корупції, колишніх привілеїв старої номенклатури. Значна частина еліти, що прийшла до влади, нині має привілеї незрівнянно більші, ніж її попередники. І "новій" еліті цим постійно дорікають: мовляв, ви так нічого на краще й не змінили. Дедалі нагальнішою за такої ситуації стає необхідність поділу влади, запровадження справжнього політичного плюралізму, який сприяв би відкритому змаганню політичних еліт саме на тлі вирішення доленосних для України проблем формування державності, а не заради лише задоволення дріб'язкових політичних амбіцій. Серед української еліти найкомфортніше сьогодні почуваються ті її представники, які встигли не лише прихопити власність, а й забезпечити свою сім'ю, влаштувати дітей на навчання чи проживання за кордоном, їхнє майбутнє вирішене і гарантоване на відміну від проблем вкрай потрібної нині інтелектуальної еліти — вчених, діячів культури і мистецтва. Українська політична еліта має досить вагому частку так званої політичної контреліти, мета якої — послабити владу панівної еліти і поступово перебрати їїфункції на себе. Та хоч би якою була контреліта, вона проте контролює правлячу еліту, обмежує зловживання владою, порушення законності. Найменш розмита і більш організована контреліта утворює опозиційні сили, працює в їх середовищі. Контреліта в сучасній Україні досить неоднорідна, однак умовно єдиним показником для неї є іноді нестале, тимчасове несприйняття влади, окремих її гілок, діяльності окремих діячів з правлячої еліти. Представники цієї частини політичної еліти завжди готові зайняти місце правлячої еліти, як, до речі, і представники регіональної і міжрегіональної еліти. Останні, зазвичай, мають значно більший авторитет і вплив на електорат у регіонах, ніж навіть правляча еліта, яка у цьому плані завжди очікує підтримки регіональної та міжрегіональної еліти.  Особлива складність формування сучасної української еліти, зорієнтованої саме на позитивні державотворчі процеси, зумовлена неоднозначністю історичного минулого нашої політичної еліти. Десятиліттями українська еліта змушена була боротися проти когось, а не за щось, змушена була руйнувати, бо можливості будувати, і насамперед власну державність, вона була позбавлена. 

    Сучасна "нова" еліта в Україні і, на жаль, навіть її краща частина, яка спробувала започаткувати нове, справді демократичне суспільство і свято вірила в це, стоїть перед загрозою, хоч як це парадоксально, якщо не перетворитися на тоталітарну еліту, то набути рис деспотизму, відірватися від власного народу. І однозначних рецептів для запобігання цій ситуації практично не існує. Цьому може зарадити широка відкритість суспільства, гласність і свобода слова, які б нікому не давали переваг у володінні засобами масової інформації. 



    1 Звернемо увагу на цю думку, якій звичайно не надають значення й у якій, може бути, більше змісту, ніж спочатку вкладав у неї автор: елітарист фіксує те, що очевидно вже для повсякденної свідомості — наявність у суспільстві керуючих і керованих, тобто повсякденній свідомості, якій не зрозуміла причина розподілу суспільства на класи, сутність соціально-політичних відносин, уже очевидна ця загалом тривіальна істина — є владці і є безвладні, певна констатація, яку ще належить інтерпретувати на рівні наукового розуміння

    2 Відзначимо, що таке ототожнення не точне, і надалі Моска був змушений внести певні корективи. Дійсно, поняття «правлячий клас», з одного боку, більш широке, ніж поняття «політичний клас» (це відзначає, зокрема, дослідник творчості Моски Е. Альбертоні): у перше поняття входять й інші, неполітичні структурні елементи (економічна, культурна еліти і т.д.). Однак , з іншого боку, поняття «політичний клас» є більш широким, ніж поняття «правлячий клас»: воно включає не тільки пануючу групу, але й опозицію.




    Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   2   3   4   5   6   7

    Схожі:

    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconОпорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального"
    В соціологічній літературі назва цієї науки конструюється з латинського слова societas (суспільство) та грецького слова „lodos”
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
    Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
    Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconРобоча програма навчальної дисципліни економічна соціологія
    «соціологія», спеціальністю 030101 –«соціологія», 030102 «соціальна робота»
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій з дисципліни «сучасні жанри медіа» Модуль «Сучасні жанри преси»
    Бахметьєва, А. М. Сучасні жанри преси [Текст] : конспект лекцій з дисципліни «Сучасні жанри медіа» / А. М. Бахметьєва. – Д.:, 2012....
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
    Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconПрограма навчальної дисципліни соціологія реклами для студентів спеціальності 054 «Соціологія»

    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій з дисципліни «Основи наукових досліджень»
    З позиції системного підходу науку можна розглядати як систему, що складається з наступних елементів
    Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт» iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
    Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...


    База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка