Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів»



Сторінка1/15
Дата конвертації22.03.2018
Розмір3.36 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Навчально-науковий юридичний інститут
Кафедра конституційного і адміністративного права
Конспект лекцій

з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів»

за спеціальністю 081 «Право»

(шифр та повна назва напряму (спеціальності))


Укладач(і): к.ю.н., доцент кафедри Розум І.О.

(науковий ступінь, вчене звання, П.І.Б. викладача)
Конспект лекцій розглянутий та схвалений

на засіданні кафедри конституційного і

адміністративного права

Протокол № ____ від «___»_____20__р.

Завідувач кафедри_____________________


Лекція № 1

Тема лекції:



«Основні засади та завдання адміністративного судочинства

Публічно-правовий спір як предмет юрисдикції

адміністративних судів»
План лекційного заняття
1.1 Історичні витоки становлення адміністративної юстиції і адміністративного судочинства в Україні.

1.2 Сутність, завдання та принципи адміністративного судочинства.

1.3 Правові основи адміністративного судочинства. Система адміністративних судів.

1.4 Публічно-правовий спір як предмет юрисдикції адміністративних судів.
Література

1. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с.

2. Рябченко О.П. Адміністративне судочинство : навч. посіб. / О.П. Рябченко. – Х. : ХНУ, 2014. – 304 с..

3. Комзюк А.Т., Адміністративний процес України: Навч. посібник. / А.Т. Комзюк, В.М. Бевзенко, Р.С. – К.: Прецедент, 2007. – 531с.

4. Гончарук С.Т., Гусар О.А., Розум І.О. Адміністративне судочинство : навчальний посібник / С.Т. Гончарук, О.А. Гусар, І.О. Розум. – К. : НАУ, 2016. – 238 с.
Зміст лекції


    1. Історичні витоки становлення адміністративної юстиції і адміністративного судочинства в Україні

Зародження і розвиток адміністративного судочинства як правового явища нерозривно і органічно поєднано зі становленням і функціонуванням адміністративної юстиції. З’ясування поняття та змісту таких категорій, як адміністративна юстиція та адміністративне судочинство, їх співідношення зумовлено тим, що натепер законодавчого поняття адміністративної юстиції не існує. Немає і єдиних позицій науковців щодо розуміння співвідношення адміністративного судочинства та поняття адміністративної юстиції. Проаналізуємо окремі погляди науковців-адміністративістів щодо бачення цих понять.

У 70-х роках минулого століття поняття адміністративної юстиції визначив у своїй монографії Д. Чечот. Він зазначив, що адміністративна юстиція — це порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі спорів, що виникають у сфері адміністративного управління між громадянами або юридичними особами, з одного боку, і адміністративними органами — з другого, який здійснюється юрисдикційними органами, спеціально створеними для вирішення правових спорів [40, с. 23]. Свого часу Н. Салищева визначила поняття адміністративної юстиції як систему зовнішнього контролю за діями адміністративних органів і їх посадових осіб щодо громадян [66, с. 36].

Окремі науковці адміністративну юстицію пропонують розглядати як установлений законом порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі справ, шо виникають у сфері адміністративного управління між громадянами або юридичними особами з одного боку, і адміністративними органами – з другого, який здійснюється юрисдикційними органами, спеціально створеними для вирішення правових спорів [28, с. 344] .

Загальне поняття юстиції Т. Коломоєць визначає як одну зі сфер адміністративно-політичної діяльності держави, яка охоплює діяльність органів судової і виконавчої влади, що спрямована на розв’язання спорів, забезпечення прав і свобод людини, захисту її інтересів, інтересів підприємств, установ, організацій та держави [31, с. 437].

В академічному підручнику з адміністративного права за редакцією В. Б. Авер’янова адміністративна юстиція визначається як система судових органів (судів), які контролюють дотримання законності у державному управлінні шляхом вирішення в окремому процесуальному порядку публічно-правових спорів, що виникають у зв'язку зі зверненням фізичних та юридичних осіб до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб[27, с. 341].

Власне визначення поняття адміністративної юстиції пропонує Є. Курінний: це інститут адміністративного права, різновид адміністративно-правового захисту, владна форма реалізації суспільних потреб та інтересів, що здійснюється через законодавчо визначений судовий порядок розгляду і вирішення спорів між суб'єктами владно-управлінських відносин[54, с. 24].

Адміністративна юстиція — це судовий захист прав, свобод та правових інтересів учасників правовідносин, які виникають у сфері управлінської діяльності держави та місцевого самоврядування, вважають І. Коліушко та Р. Куйбіда [36, с. 21].

Таким чином, наведені вище погляди окремих вчених дають підстави вважати, що адміністративна юстиціяце правосуддя у сфері діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, тобто, «адміністративна гілка правосуддя». Мета адміністративної юстиції — захист порушених прав і свобод громадян, забезпечення загального порядку і правопорядку, ефективної і законної діяльності публічної адміністрації через систему правосуддя. На думку Ю. Педька, адміністративна юстиція виконує правозахисну, правоохоронну, контрольну, правопоновлювальну, превенційну та юрисдикційну функції, а також функцію управлінського спрямування [69, с. 8].

Отже, можна констатувати дві точки зору, два основні підходи до розуміння адміністративної юстиції:

– вузький підхід, коли адміністративна юстиція розглядається тільки як судовий захист (власне, адміністративне судочинство). Її основну нормативну базу сьогодні відповідно становить КАС України. Ця точка зору є найбільш поширеною. Певною мірою тут поняття адміністративної юстиції та адміністративного судочинства ототожнюються;

– більш широкий підхід, який включає не тільки вирішення адміністративно-правових спорів судами (адміністративне судочинство), а й іншими уповноваженими на те державними органами (наприклад, оскарження управлінських актів в адміністративному порядку). Виходячи з цього підходу, названа законодавча база адміністративної юстиції доповнюється Законом України від 2 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян" та відповідними підзаконними актами [14, с. 7].

Існують і інші точки зору щодо розуміння згаданої категорії. Зокрема О. В. Кузьменко зазначає, що натепер в юридичній літературі є три основні тенденції, відповідно до яких адміністративна юстиція визначається так:

— особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами (Ю. Шемшученко, В. Стефанюк) [75, с. 47; 70, с. 11];

— самостійна галузь правосуддя, мета якої — вирішення судами спорів між громадянами та органами управління (адміністрацією) або між самими органами управління (тобто адміністративне судочинство);

— не тільки особливий вид судочинства, а й система спеціалізованих судів або спеціалізованих судових підрозділів, які здійснюють адміністративне судочинство (В. Бойцова, В. Бойцов)[42, с. 44]. Спільним для цих визначень є те, що адміністративна юстиція повсюдно розглядається як особливий порядок вирішення адміністративних спорів. Відмінність полягає в правовій природі суб'єктів, які уповноважені вирішувати ці спори. [56, с. 28].

У трьох аспектах пропонують розглядати сутність адміністративної юстиції А. Комзюк, В. Бевзенко та Р. Мельник, а саме: матеріальному, організаційному та формальному [56, с. 30].

Матеріальний аспект адміністративної юстиції пов'язаний із природою публічно-правового спору. Він характеризує такі складові інституту адміністративної юстиції, як мету і значущість, сферу здійснення, завдання, суб'єктний склад і підстави публічно-правового спору, межі повноважень органів адміністративної юстиції.

Організаційний аспект обумовлений наявністю спеціальних судових органів (адміністративних судів), створених для розгляду публічно-правових спорів.

Формальний аспект розкриває процесуальний порядок розгляду спорів між фізичними, юридичними особами та суб'єктами владних повноважень, тобто адміністративне судочинство.

У цілому для адміністративної юстиції характерними є такі її властивості:

– вона становить особливу, окрему адміністративну галузь правосуддя;

– до її відання належать спори, що виникають у сфері публічно-управлінської діяльності між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і публічною адміністрацією – з другого;

– наявність системи спеціалізованих судових органів, до компетенції яких належить розгляд зазначених справ за позовами на рішення, дії чи бездіяльність органів публічної адміністрації у сфері публічно-управлінської діяльності;

– особливий процесуальиий порядок розгляду справ;

– правовим наслідком вирішення спору у сфері управлінської діяльності органом адміністративної юстиції є визнання недійсності чи скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб'єктивного права зацікавленої особи [55, с.29-32].

Інститут адміністративної юстиції за своїм змістом і призначенням тісно пов'язаний з визначенням і таких адміністративно-правових категорій, як адміністративний процес, адміністративна процедура та адміністративна юрисдикція.

Щодо співвідношення понять адміністративної юстиції, адміністративного судочинства та адміністративного процесу слід зазначити, шо адміністративне судочинство є процесуальною складовою адміністративної юстиції.Тобто це урегульована нормами права діяльність адміністративних судів з розгляду і вирішення адміністративних справ. В адміністративно-правовій науці натепер не існує єдиного усталеного підходу до поняття, змісту та структури адміністративного процесу. Можна виділити принаймні три основні такі підходи.

Вузьке розуміння адміністративного процесу («юрисдикційний» підхід) передбачає розуміння адміністративного процесу як урегульованого нормами адміністративно-процесуального права порядку застосування до окремих суб’єктів права заходів адміністративного примусу, насамперед адміністративних стягнень та розгляд скарг громадян. У вузькому розумінні адміністративний процес за цією концепцією – це насамперед провадження в справах про адміністративні правопорушення. У такому значенні цей процес має виключно юрисдикційний (правоохоронний) зміст (прибічники цієї точки зору – Н. Саліщева, А. Клюшніченко, В. Самійленко та ін.). Таке розуміння адміністративного процесу інколи називають ще деліктним [31, с. 517].

З урахуванням широкої точки зору на розуміння адміністративного процесу («управлінський» підхід) останній являє собою урегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органами публічного управління, а у передбачених законодавством випадках – і іншими уповноваженими на те органами (прихильники цієї точки зору – В. Сорокін, В. Лорія, Є. Додін, Л. Коваль, В. Марчук, І. Голосніченко та ін.). У цьому розумінні адміністративний процес — це вся сукупність адміністративних проваджень у публічному управлінні. Такий підхід передбачає поширення поняття адміністративного процесу не тільки на юрисдикційну, а й на позитивно творчу, регулятивну діяльність, тобто на всю нормотворчу та правозастосовну діяльність органів публічної адміністрації. Інакше кажучи, адміністративний процес у широкому розумінні охоплює динамічну адміністративну діяльність органів публічної адміністрації.

Широке розуміння адміністративного процесу зараз доцільно поширювати і на діяльність адміністративних судів з вирішення адміністративних справ, тобто на адміністративне судочинство (наприклад, праці О. Кузьменко, С. Ківалова, І. Голосніченка, С. Гончарука та ін.), хоч таке твердження є дискусійним. Ці вчені-адміністративісти, поділяючи погляди щодо широкого розуміння адміністративного процесу, пропонують виділяти окремо два види адміністратвного процесу: управлінський адміністративний процес та судовий адміністративний процес (наприклад, С. Ківалов, С. Гончарук) [33, с.182; 46, с.117] .

Останнім часом намітився ще один підхід до визначення адміністративного процесу – «судочинський». Він походить від розуміння юридичного процесу виключно як форми правосуддя (А. Комзюк, В. Бевзенко, Р. Мельник)[56, с. 21]. Адміністративний процес у цьому випадку розглядається тільки як судовий розгляд публічно-правових спорів, віднесених до компетенції адміністративних судів. Ототожнюючи адміністративний процес з адміністративним судочинством, ці автори стверджують, що адміністративний процес — це лише форма правосуддя, тобто адміністративне судочинство, а діяльність органів публічної адміністрації загалом має не процесуальний, а процедурний характер (адміністративні процедури). Розуміння адміністративного процесу лише як форми правосуддя з адміністративних справ грунтується на визначенні поняття адміністративного процесу, закріпленому у ст. 3 КАС України, хоч воно може мати і подвійний підтекст. Це певною мірою знаходить сьогодні подальше відображення і в законотворчому процесі (наприклад, тепер активно обговорюється проект Адміністративно-процедурного кодексу України, який визначатиме процедури розгляду органами публічної адміністрації індивідуальних адміністративних справ та надання адміністративних послуг).

Таким чином, єдине поняття адміністративного процесу досі залишається остаточно не визначеним. Найменш доцільним є вузький підхід до розуміння адміністративного процесу, більш поширеним залишається його «широке розуміння», тобто «управлінський» та «судочинський» підходи щодо цього поняття.

Водночас, на нашу думку, не варто ототожнювати поняття «адміністративний процес» та «адміністративна процедура». Вони є близькими, однак не тотожними. Їх основною метою є сприяння належній реалізації фізичними та юридичними особами своїх прав, свобод та законних інтересів. Стосовно співвідношення цих понять можна відзначити, що адміністративний процес є більш загальним поняттям відносно адміністративної процедури. Перше поняття охоплює друге. Адміністративний процес можна розглядати як певний вид юридичної діяльності уповноважених на те органів. Процедура ж – це визначений правом порядок провадження такої діяльності (порядок вчинення окремих процесуальних дій, які є складовими такої діяльності). Отже, процедури, на наш погляд, характерні для будь-яких адміністративних проваджень і видів адміністративного процессу.

Зміст та співвідношення понять «аміністративна юстиція» та «адміністративна юрисдикція» розкриває О. Кузьменко. Вона слушно відзначає, що, по-перше, адміністративна юрисдикція — це різновид публічної діяльності, яка провадиться органами публічної адміністрації, а адміністративна юстиція — це система органів правосуддя, які мають публічно-правовий характер та наділені публічно-правовими повноваженнями; по-друге, адміністративна юрисдикція проявляється у встановлених законом компетенційних межах, якими наділена публічна адміністрація щодо здійснення регулятивної та правоохоронної функцій у сфері публічного управління, адміністративна юстиція – це система органів правосуддя, створених для розгляду суперечок про право між публічними органами управління та фізичними і юридичними особами (тобто теж обмежена компетенцією); по-третє, адміністративна юрисдикція певною мірою поєднує в собі повноваження щодо використання примусових заходів до об'єктів публічного управління (зокрема щодо громадян та юридичних осіб); у межах адміністративної юстиції також вдаються до використання примусових заходів [74, с. 11].

Таким чином, стосовно співвідношення самих понять «адміністративна юстиція» та «адміністративне судочинство» в адміністративно-правовій науці сьогодні сформувалися дві основні точки зору.

1. Поняття «адміністративна юстиція» та «адміністративне судочинство» співвідносяться як загальне і часткове; адміністративна юстиція — це «система органів контролю за дотриманням законності у сфері державного управління», тобто – це державні органи, які провадять як свою основну діяльність, так і діяльність з контролю за дотриманням законності у сфері державного управління на відміну від адміністративного судочинства, що здійснюється тільки адміністративними судами, які спеціально створюються для провадження такої діяльності.

2. Адміністративна юстиція та адміністративне судочинство — тотожні поняття, оскільки «адміністративне судочинство становить процесуальний вираз адміністративної юстиції» [33, с.74].

З урахуванням зазначеного можна константувати, що адміністративна юстиція – це система спеціалізованих судових органів, які створені для розгляду і вирішення правових спорів у визначеній законодавством процесуальній формі, що виникають з приводу діяльності органів публічної адміністрації між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і органами публічної адміністрації, їх посадовими особами — з другого, у результаті чого може бути прийняте рішення про визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інший спосіб відновлення порушеного суб'єктивного права заінтересованої особи. Адміністративне судочинство – це нормативно визначена діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, які порушуються з приводу правових спорів, що виникають між органами публічної адміністрації та фізичними і юридичними особами щодо відновлення порушеного суб'єктивного права заінтересованої особи. Адміністративне судочинство є невід'ємною складовою адміністративної юстиції[35, с.12 ].

Запровадження повноцінного адміністративного судочинства в Україні почалося з часу набуття чинності КАС України та створення системи адміністративних судів. Визначальним чинником необхідності запровадження та функціонування в Україні повноцінної системи адміністративної юстиції є стратегічний курс держави на входження до Європейського Союзу, де адміністративне судочинство є одним із важливих соціально-правових інститутів сучасного демократичного суспільства.



    1. Сутність, завдання та принципи адміністративного судочинства


Адміністративне судочинство — це нормативно визначена діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, які порушуються з приводу правових спорів, що виникають між органами публічної адміністрації та фізичними і юридичними особами щодо відновлення порушеного суб'єктивного права заінтересованої особи. Це діяльність адміністративних судів з розгляду і вирішення адміністративних справ, тобто публічно-правових спорів, у яких хоча б однією стороною є суб'єкт публічної адміністрації. Такі спори виникають з приводу порушення органами державної влади прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Отже, можна зауважити, що адміністративне судочинство має виключно юрисдикційний характер, оскільки його основу становлять правові спори.

Кодекс адміністративного судочинства України визначає адміністративне судочинство як діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у визначеному КАС України порядку.

Справи в адміністративних судах розглядаються за правилами, що встановлює КАС України. Зокрема, Кодекс регламентує:

– завдання адміністративного судочинства та принципи його здійснення;

– повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції;

– статус учасників судового адміністративного процесу, у тому числі позивача, відповідача, третіх осіб, секретаря судового засідання, судового розпорядника, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, їх права та обов'язки;

– поняття, види та правила оцінювання доказів;

– види та порядок розподілу судових витрат;

– порядок та строки звернення до адміністративних судів;

– порядок здійснення адміністративного судочинства в адміністративних судах першої інстанції;

– порядок апеляційного та касаційного провадження;

– види та вимоги до судових рішень адміністративного суду;

– особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ;

– порядок перегляду судових рішень;

– порядок виконання судових рішень в адміністративних
справах та інші питання.

Стаття 3 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.



Предметом адміністративного судочинства є адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на підставі чинного законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Названі завдання адміністративного судочинства зумовлені специфікою публічно-правових управлінських відносин, яка полягає у тому, що учасники цих правовідносин, як правило, мають нерівні можливості. Складність захисту у сфері цих правовідносин пояснюється підпорядкованістю, підлеглістю осіб у таких відносинах органам та посадовцям, які здійснюють управлінські функції і мають право приймати обов'язкові владні рішення. У зв’язку з цим надійність такого захисту повинна забезпечуватися розглядом адміністративних спорів незалежним авторитетним органом — судом, перед яким особа і суб'єкт владних повноважень мають рівні права. Адже в адміністративному процесі особі, що потребує судового захисту, як правило, протистоїть потужний адміністративний апарат. У зв'язку з цим у сторін заздалегідь складаються нерівні вихідні можливості і, щоб збалансувати їх, адміністративний суд повинен відігравати активну роль у судовому процесі з тим, щоб сприяти особі у захисті її прав, свобод чи інтересів. Це зобов'язує адміністративний суд вжити всіх заходів, що передбачені законом, аби права людини і громадянина, які влада порушила, були захищені, тобто суд повинен виконувати активну роль, яка обумовлена ще й тим, що переважно саме з вини публічної адміністрації виникають конфлікти, які змушують особу звертатися до суду, або публічна адміністрація не вжила достатніх заходів, щоб цьому запобігти [37, с. 27].

Завдання і предмет адміністративного судочинства обумовлюють більшість його особливостей, тобто те, що відрізняє його від інших видів судочинства. Завдання відображає спрямованість адміністративного судочинства – його кінцеву мету, а предмет вказує на сферу правовідносин, на яку поширюється юрисдикція судів, що здійснюють адміністративне судочинство[54, с. 23].

Завдання адміністративного суду полягає у перевірці правомірності (легальності) рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень з огляду на чіткі критерії, зазначені у ч. 3 ст. 2 КАС України. Згідно з цими критеріями у справах адміністративної юрисдикції адміністративні суди повинні перевірити чи прийняті (вчинені) вони:

– на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

– з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

– обгрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що є значимими для прийняття рішення (вчинення дії);

– безсторонньо (неупереджено);

– добросовісно;

– розсудливо;

– з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

– пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

– з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

– своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ці критерії хоч і адресовані суду, але вони одночасно є вимогами і для публічної адміністрації, адже ігнорування цих вимог може спричинити несприятливі наслідки для суб'єктів владних повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори у сфері публічного управління. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності чинним законодавством установлено інший порядок судового провадження.

Основу адміністративно-процесуальної діяльності суду становлять відповідні вихідні положення, які виражають найбільш важливі її ознаки та властивості. Такі положення називають принципами адміністративного судочинства, що являють собою «зразок», відповідно до якого повинні будуватися відповідні процесуальні норми. Принципи адміністративного судочинства мають важливе значення, оскільки вони є необхідною умовою вдосконалення діяльності судових органів, їх суворе дотримання і реалізація є важливою гарантією захисту прав, свобод та інтересів особи. У принципах адміністративного процесуального права концентруються погляди законодавця на характер і зміст сучасного судочинства з розгляду й вирішення судами адміністративних справ [35, с. 49]. Принципи адміністративного процесу є об’єктивними за своїм змістом. Вони визначаються тими соціальними обставинами, які існують у суспільстві. Їх можна визначати з двох позицій: 1) як історичні категорії, вироблені протягом тривалого розвитку процесу як елемент людської культури; 2) як ідеї, які закріплені в нормах адміністративного процесуального права і мають нормативний характер.

З цього погляду принципи адміністративного судочинства – це визначальні ідеї, основні засади, згідно з якими регулюються відносини, що виникають у сфері адміністративного судочинства, і які виражають завдання правосуддя в адміністративних справах, характеризують методи їх здійснення. Вони закріплюють положення, що визначають зміст правосуддя і є критерієм правомірності поведінки учасників правовідносин, що виникають у сфері правосуддя, визначають структуру всіх процесуальних норм, стадій та інститутів і спрямовують процесуальну діяльність на досягнення цілей та вирішення завдань адміністративного судочинства.

Принципи адміністративного судочинства мають нормативний характер, тобто вони закріплені в нормах права. Більшість цих принципів закріплені в Конституції України, а також у законі України «Про судоустрій та статус суддів» та в КАС України. Встановлені названими нормативно-правовими актами принципи тісно взаємопов’язані і становлять у сукупності відповідну систему. При цьому кожен з принципів відіграє самостійну роль, характеризує адміністративне судочинство в цілому або стадію адміністративного судового процесу зокрема.

Основоположні принципи судочинства в Україні закріплені в Конституції України. У ній зазначається, що в Україні визнається принцип верховенства права, а Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується (1, ст. 8).

У ст. 55 Конституції сказано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (1, ст. 124);

Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Судді, здійснюючи правосуддя, є незалежними і підкоряються лише закону. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Основними засадами судочинства є законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом; обов'язковість рішень суду тощо (1, ст. 129). Такими принципами відповідно до Конституції України також є: виборність і призначуваність суддів (ст. 128); державна мова судочинства (ст. 10); доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина (ч. 3 ст. 8, ч. 4 ст. 32, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. З, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121) та ін. [1].

Положення Конституції конкретизуються у КАС України як кодифікованому нормативно-правовому акті, у якому закріплені норми адміністративного судочинства. Кодекс визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства (ст. 1 КАС України).

Стаття 6 КАС України закріплює загальний конституційний принцип права на судовий захист. Зокрема, ст. 6 Кодексу визначено, що:

– кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом;

– ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена;

– кожен має право на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції в передбаченому законом порядку.

Таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України, користуються в Україні іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи.

Основні принципи адміністративного судочинства визначені в ст. 7 КАС України. Такими принципами як вихідними, кардинальними засадами його здійснення є: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; гласність і відкритість адміністративного процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених КАС України; обов'язковість судових рішень. Розкриємо зміст названих прнципів детальніше.

Принцип верховенства права, яким керується суд під час вирішення справи, зумовлюється, зокрема, тим, що відповідно до Конституції України людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. При цьому звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова у розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ст. 8 КАС України].

Відповідно до принципу законності органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

У разі невідповідності певного нормативно-правового акта чинному законодавству або міжнародному договору суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, що установлені національним законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права) (ст. 9 КАС України).



Принцип рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом передбачає, що всі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників такого процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст.10 КАС України).

Принцип змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, суд може вийти за межі позовних вимог.

Особа, що звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім окремих випадків. Таким правом користуються також особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративно-процесуальної дієздатності.

При цьому суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Він повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (ст.11 КАС України).

Принцип гласності і відкритості адміністративного процесу зумовлюється тим, що особи, які беруть участь у справі, а також інші зацікавлені чи причетні до справи особи не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів розгляду справи. Ніхто не обмежений також у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення.

Цей принцип передбачає також право кожного ознайомитися в установленому законом порядку із судовими рішеннями у будь-якій розглянутій у відкритому судовому засіданні справі, які набрали законної сили. Це право може бути обмежено відповідно до закону лише в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації про особу, а також державної чи іншої таємниці, що охороняється законом.

Розгляд справ в адміністративних судах зазвичай проводиться відкрито. Водночас з метою нерозголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, захисту особистого та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи, а також в інших випадках, установлених законом, суд своєю ухвалою може оголосити судове засідання або його частину закритими. Але і в закритому судовому засіданні розгляд справи проводиться з додержанням усіх правил адміністративного судочинства. Під час такого розгляду справи в судовому засіданні можуть бути присутні лише особи, які беруть участь у справі, а в разі необхідності – також експерти, спеціалісти, перекладачі та свідки.

У процесі розгляду справи в судовому засіданні необхідно забезпечити повне фіксування такого засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. При цьому офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у встановленому порядку.

Закон передбачає можливість особам, присутнім у залі судового засідання, використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео- звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі, крім тих, які є суб'єктами владних повноважень.

Згаданий принцип виражається також і у тому, що судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо ж судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, прилюдно проголошується лише резолютивна частина рішення (ст. 12 КАС України).



Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду у встановлених законом випадках та порядку (ст. 13 КАС України).

Принцип обов'язковості судових рішень полягає в тому, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, тягне за собою відповідальність, установлену законом (ст. 14 КАС України).

В адміністративному судочинстві також діє принцип державної мови ведення провадження. Він передбачає, що в адміністративних судах таке судочинство здійснюється державною мовою. Особи, які беруть участь у справі, і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача у встановленому законом порядку. Судові документи складаються також державною мовою (ст. 15 КАС України).

Кодекс адміністративного судочинства України також закріплює принцип гарантії диференційованої правової допомоги під час вирішення справ в адміністративному суді. Він передбачає право кожного під час вирішення справи в суді користуватися правовою допомогою, яка надається адвокатами й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання ними правової допомоги, їх права і обов’язки визначаються Кодексом та іншими законами. Суд може повністю або частково звільнити особу від оплати правової допомоги і забезпечує її надання у випадках та порядку, встановлених законом, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні такої допомоги (ст. 16 КАС України).

До інших принципів адміністративного судочинства належать: диспозитивність, процесуальна рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, безпосередність.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій методичні вказівки для аудиторних занять
Теорія І практика перекладу. Конспект лекцій. Методичні вказівки для аудиторних занять. // Укладач: Бєкрєшева Л. О. – Луганськ: вид-во...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій «Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів та державних закупівель»
Порушення балансу інтересів та надмірні обтяження для отримувачів публічних послуг
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «сучасні жанри медіа» Модуль «Сучасні жанри преси»
Бахметьєва, А. М. Сучасні жанри преси [Текст] : конспект лекцій з дисципліни «Сучасні жанри медіа» / А. М. Бахметьєва. – Д.:, 2012....
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2015
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Основи наукових досліджень»
З позиції системного підходу науку можна розглядати як систему, що складається з наступних елементів
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка