Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів»



Сторінка11/15
Дата конвертації22.03.2018
Розмір3.36 Mb.
ТипКонспект
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

1.6 Залишення позовної заяви без розгляду. Зупинення та поновлення провадження у справі. Закриття провадження у справі
Під час розгляду справи у першій інстанції суд за наявності підстав може залишити позовну заяву без розгляду, якщо:

  • позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;

  • позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

  • у провадженні цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

  • позивач повторно не прибув у судове засідання без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

  • надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви;

  • особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, установлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти адміністративного позову і від неї надійшла відповідна заява;

  • провадження в адміністративній справі було відкрите за позовною заявою, яка не відповідає вимогам ст. 106 КАС України, і позивач не усунув цих недоліків у строк, установлений судом;

  • позивач до закінчення судового розгляду залишив судове засідання без поважних причин і не звернувся до суду із заявою про судовий розгляд за його відсутності.

Ухвала суду про залишення позовної заяви без розгляду може бути оскаржена. Після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, вона знову може бути подана до адміністративного суду позивачем або його представником у загальному порядку.

Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі в разі:



  • смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, а також у разі ліквідації органу, злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, ˗ до встановлення правонаступника;

  • необхідності призначення або зміни законного представника чи третьої особи ˗ до вступу у справу законного представника;

  • неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, ˗ до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі;

  • звернення обох сторін з клопотанням про надання їм часу для примирення ˗ до закінчення строку, про який сторони заявили у клопотанні.

  • Крім того, суд має право зупинити провадження у справі в разі:

  • захворювання особи, яка бере участь у справі, підтвердженого медичною довідкою, що перешкоджає прибуттю до суду, якщо її особиста участь буде визнана судом обов'язковою, ˗ до її одужання;

  • перебування особи, яка бере участь у справі, у відрядженні, якщо її особиста участь буде визнана судом обов'язковою, ˗ до повернення з відрядження;

  • призначення судом експертизи ˗ до отримання її результатів;

  • наявності інших причин за обгрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до терміну, встановленого судом.

Ухвала про зупинення провадження у справі може бути оскаржена. Провадження у справі поновлюється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду, якщо відпадуть обставини, які були підставою для зупинення провадження. Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій воно було зупинене.

Суд закриває провадження у справі:



  • якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (одночасно суд повинен роз'яснити позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ);

  • якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмова прийнята судом;

  • якщо сторони досягли примирення;

  • якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з одного того самого спору і між тими самими сторонами;

  • у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.

Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

Постанова приймається, складається і підписується в нарадчій кімнаті складом суду, який розглядав справу.

У виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладене на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи. При цьому вступна та резолютивна частини постанови підписуються всім складом суду, проголошуються в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи.

Ухвали, які викладаються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання до журналу судового засідання.



Лекція № 5

Тема лекції:



«Поняття, види, форма та зміст судового рішення.

Особливості провадження в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень»
План лекційного заняття


    1. Поняття, види, форма та зміст судового рішення.

    2. Особливості провадження в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Література

1. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с.

2. Рябченко О.П. Адміністративне судочинство : навч. посіб. / О.П. Рябченко. – Х. : ХНУ, 2014. – 304 с..

3. Комзюк А.Т., Адміністративний процес України: Навч. посібник. / А.Т. Комзюк, В.М. Бевзенко, Р.С. – К.: Прецедент, 2007. – 531с.

4. Гончарук С.Т., Гусар О.А., Розум І.О. Адміністративне судочинство : навчальний посібник / С.Т. Гончарук, О.А. Гусар, І.О. Розум. – К. : НАУ, 2016. – 238 с.
Зміст лекції


    1. Поняття, види, форма та зміст судового рішення.

Останнім етапом судового розгляду є прийняття судового рішення. Порядок ухвалення судового рішення визначений статтями 153, 154 та гл. 4, 5 розділу III КАС України.

Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (приміщення, спеціально призначеного для ухвалення судових рішень) для ухвалення рішення у справі, оголосивши орієнтовний час його проголошення.

Якщо під час ухвалення рішення виявиться потреба з'ясувати будь-яку обставину через повторний допит свідків або через іншу процесуальну дію, суд постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Справа у цьому разі розглядається в межах, необхідних для з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.

Після закінчення поновленого розгляду справи суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо проведення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявилося неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошення перерви.

Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

Як окремий документ викладаються ухвали з питань (ч. 4 ст. 160 КАС України):

1) залишення позовної заяви без руху;

2) повернення позовної заяви;

3) відкриття провадження в адміністративній справі;

4) об'єднання та роз'єднання справ;

5) забезпечення доказів;

6) визначення розміру судових витрат;

7) продовження та поновлення процесуальних строків;

8) передачі адміністративної справи до іншого адміністративного;

9) забезпечення адміністративного позову;

10) призначення експертизи;

11) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок (ст. 169 КАС України);

12) відмови в ухваленні додаткового судового рішення;

13) роз'яснення постанови;

14) зупинення провадження у справі;

15) закриття провадження у справі;

16) залишення позовної заяви без розгляду.

Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.

Ухвали, які викладаються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті та підписуються складом суду, який розглядає справу.

Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання.

Ухвали, постановлені в судовому засіданні, проголошуються невідклано після їх постановлення.

Виправлення в судовому рішенні мають бути застережені складом суду, який його ухвалив.

Про виявлення порушень закону під час розгляду справи суд може постановити окрему ухвалу. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше як за один місяць після надходження окремої ухвали. Окрема ухвала може бути оскаржена (ст. 166 КАС України).

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується.

Суд приймає постанову іменем України невідкладно після закінчення судового розгляду (ч. 1 ст. 160 КАС України).

Під час прийняття постанови суд вирішує (ст. 161 КАС України):

1) чи є обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які є значущими для вирішення справи, та докази їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайно виконати постанову;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

Вирішуючи справу по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд до закінчення судового розгляду справи може прийняти постанову щодо частини позовних вимог за клопотанням особи, яка бере участь у справі, якщо з'ясовані судом обставини дають можливість без шкоди для справи вирішити частину позовних вимог. Постанова щодо частини позовних вимог може бути оскаржена у загальному порядку.

Судове рішення проголошується негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий на судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження (ст. 167 КАС України).

Відповідно до ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд ухвалює додаткове судове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття на судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання.

Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Додаткове судове рішення або ухвала суду про відмову в ухваленні додаткового судового рішення можуть бути оскаржені.

Статтею 170 КАС України передбачено роз'яснення судом судового рішення за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця, якщо судове рішення є незрозумілим. При цьому таке роз'яснення оформлюється ухвалою. Зміст судового рішення у процесі роз'яснення не змінюється. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. Подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а також строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
1.2 Особливості провадження в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 3 Конституції України проголошено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

У ч. 2 ст. 6 Конституції закріплено обов’язок органів законодавчої, виконавчої та судової влади здійснювати свої повноваження у встановлених нею межах і відповідно до законів України.

Аналізуючи коментовані конституційно-правові норми, зауважимо, що діяльність суб’єктів публічного адміністрування, що реалізується у процесі практичного виконання покладених на них владних управлінських функцій, повинна протікати в площині чітко нормативно визначених правових форм та методів, установленої компетенції, а також дотримання прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних осіб, прав та охоронюваних законом інтересів юридичних осіб.

Частиною 1 ст. 55 Основного Закону прямо гарантовано і забезпечено право кожного на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, якими порушено, невизнано або оспорено суб’єктивні права, свободи та охоронювані законом інтереси фізичних осіб, права та охоронювані законом інтереси юридичних осіб.

Адміністративно-процесуальними нормами розділу 6 глави ІІІ КАС України врегульовано особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ, що обумовлюється специфікою публічно-правових спорів, суб’єктного складу сторін публічно-правових відносин, із котрих такі спори випливають, а також предмета оскарження. Виходячи із цього, серед сукупності таких адміністративних справ можна виділити окрему їх групу, у якій предметом оскарження виступають рішення, дії або бездіяльність суб’єктів владних повноважень.

Характеризуючи рішення суб’єктів владних повноважень як предмет оскарження до адміністративних судів, слід зауважити, що вони є правовими формами публічного адміністрування, у котрих знаходять свій зовнішній вираз владні повноваження публічної адміністрації правотворчого, правозастосовного, регулятивного та охоронного характеру. До них слід віднести як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правовим актом є акт правотворчості, що виходить від компетентного суб’єкта публічної адміністрації та містить норми права. Нормативно-правовий акт характеризується тим, що діє безперервно, призначений для регулювання невизначеного кола одноманітних і повторюваних адміністративно-правових відносин і обов’язковий для виконання невизначеним колом суб’єктів. Видання нормативно-правових актів є особливою формою діяльності публічної адміністрації, яка передбачає дії щодо встановлення певних правил у сфері публічного адміністрування. Ця форма пов’язана з офіційним закріпленням норм права шляхом формування приписів, їх зміни, доповнення чи скасування.

На відміну від нормативно-правового акта правовий акт індивідуальної дії – це індивідуальний юридичний акт, що вирішує конкретну справу, персонально визначає поведінку адресата, має владний характер, видається уповноваженим суб’єктом публічної адміністрації в установленому порядку відповідно до його компетенції. Правові акти індивідуальної дії містять в собі точно визначені і персоніфіковані юридично владні приписи. Указаним актам публічної адміністрації притаманний ряд специфічних ознак:



  • носять індивідуальний характер, тобто, по-перше, ними вирішуються конкретні за своїм змістом питання у сфері публічного адміністрування, а по-друге, вони спрямовані на конкретного адресата, який має дотримуватися закріпленого в акті припису;

  • мають юридичну природу, тобто владний характер, і є обов’язковими для виконання тими суб’єктами, котрим вони адресовані. Виконання актів гарантується і забезпечується можливістю застосування уповноваженим суб’єктом до зобов’язаного суб’єкта заходів державного примусу;

  • виходять від компетентного органу (посадової особи) публічної адміністрації – суб’єкта застосування норм адміністративного права;

  • тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення адміністративних правовідносин.

Дії суб’єктів владних повноважень як предмет оскарження до адміністративних судів – це активна поведінка таких суб’єктів, що може мати вплив на права, свободи та охоронювані законом інтереси фізичних і юридичних осіб у сфері публічного адміністрування.

Бездіяльність суб’єкта владних повноважень – пасивна поведінка суб’єкта владних повноважень, зобов’язаного чинним законодавством до вчинення певної позитивної дії на користь визначеного суб’єкта, яка впливає на реалізацію прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічного адміністрування (наприклад неприйняття рішення за скаргою).

Ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди зобов’язані перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

До групи адміністративних справ, предметом оскарження в яких виступають рішення, дії або бездіяльність суб’єктів владних повноважень та особливості провадження у яких урегульовано розділом 6 глави ІІІ КАС України, можна віднести:


  • адміністративні справи щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень;

  • адміністративні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

  • адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності;

  • адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби.


Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень.

Особливості провадження у такій категорії адміністративних справ урегульовано ст. 171 КАС України.

Правила, закріплені адміністративно-процесуальними нормами вказаної статті Кодексу, поширюються на розгляд адміністративними судами адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

При цьому слід враховувати, що згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Публічно-правові спори щодо конституційності законів, міжнародних договорів, підзаконних актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР до повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Окрім того, в абз. 3 п. 5 Постанови «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013 р. № 8 Пленум Вищого адміністративного суду України акцентував увагу адміністративних судів на тому, що в порядку адміністративного судочинства не можуть бути оскаржені і переглянуті правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо їх конституційності. Проте у справах щодо оскарження підзаконних правових актів інших суб’єктів владних повноважень адміністративний суд може перевіряти їх відповідність Конституції України, міжнародним договорам, ратифікованим в Україні, законам України та іншим правовим актам вищої юридичної сили.

За правилами ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб’єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб’єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на ч. 2 ст. 171 КАС України, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної адміністративно-процесуальної норми можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Як випливає з вимог ч. 3 ст. 171 КАС України, у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта адміністративний суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Так, згідно з п. 1 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 р. № 503/97 акти Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях, якими є: «Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур'єр». Акти Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Пунктом 1 Указу Президента України «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України»» від 13.12.1996 р. № 1207/96 встановлено, що в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» публікуються державною мовою, зокрема: постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер; нормативно-правові акти Національного банку України; нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України. Нормативно-правові акти місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування оприлюднюються у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами.

Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до судового розгляду. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується адміністративним судом протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

Згідно з ч. 8 ст. 171 КАС України за результатами розгляду суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Однак, якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, які впливають на прийняття постанови у справі, то адміністративний суд, керуючись вимогами ч. 9 ст. 171 КАС України, визнає такі акти чи їх окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили. Як слушно відзначають окремі науковці, адміністративні суди відповідно до приписів адміністративно-процесуальної норми, передбаченої ч. 9 ст. 171 КАС України, наділені повноваженнями здійснювати так званий непрямий контроль.

Як убачається з ч. 10 ст. 171 КАС України постанова суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку.

Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Правила ст. 171 КАС України застосовуються також і у випадках, коли питання про законність нормативно-правового акта чи відповідність його правовому акту вищої юридичної сили постало під час розгляду іншої адміністративної справи.


Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у зазначеній категорії адміністративних справ закріплені законодавцем у ст. 1711 КАС України.

Правила, установлені цією статтею, поширюються на розгляд адміністративними судами адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;

2) актів Вищої ради юстиції;

3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції;

4) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Із урахуванням вимог ч. 2 ст. 1711 КАС України акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Розподіл таких справ між суддями Вищого адміністративного суду України здійснюється без урахування спеціалізації суддів.

У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта Верховної Ради України, Президента України Вищий адміністративний суд України зобов'язує відповідача опублікувати про це оголошення. Оголошення публікується з дотриманням вимог, установлених ч.ч. 3–5 ст. 171 КАС України. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи.

Адміністративна справа щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів вирішується колегією суддів у складі не менше п'яти суддів протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може:

1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів незаконним повністю або в окремій його частині;

2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії;

3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені ст. 162 КАС України.

У разі визнання незаконним і нечинним нормативно-правового акта резолютивна частина постанови суду невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Рішення Вищого адміністративного суду України щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення, дії чи бездіяльності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному КАС України. При цьому судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його перегляд Верховним Судом України, якщо таку заяву не було подано, а у разі подання заяви, якщо його не буде скасовано, після набрання законної сили рішенням Верховного Суду України, прийнятим за наслідками перегляду.


Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Особливості провадження у відповідній категорії адміністративних справ урегульовано ст. 1712 КАС України.

Предметом оскарження до адміністративних судів у таких справах є рішення, дії або бездіяльність суб’єктів владних повноважень із приводу притягнення осіб до адміністративної відповідальності.

Усі адміністративні справи вирішуються місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом п'яти днів з дня відкриття провадження. У виняткових випадках із урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш як на п'ять днів.

Частиною 2 ст. 1712 КАС України (у редакції Кодексу станом на 28 березня 2015 р.) було встановлено, що судові рішення у справах із приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності є остаточними і оскарженню не підлягають.

Рішенням Конституційного Суду України від 08 квітня 2015 р., прийнятим у справі № 1-6/2015 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, положення наведеної адміністративно-процесуальної норми визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

При цьому у п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційний Суд рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судових рішень адміністративного суду першої інстанції, ухвалених за наслідками розгляду такої категорії справ адміністративної юрисдикції.

Враховуючи викладене, зауважимо, що оскільки із дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення у справі № 1-6/2015 положення ч. 2 ст. 1712 КАС України (як такі, що є неконституційними) втрачають чинність, то у зв’язку із цим усі судові рішення у справах із приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності можуть бути оскаржені та переглянуті у загальному порядку, регламентованому розділом IV Кодексу, до моменту законодавчого врегулювання Верховною Радою України особливостей відповідної процедури.


Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби.

Особливості провадження у таких адміністративних справах урегульовано ст. 181 КАС України.

Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

При визначенні юрисдикції адміністративних судів щодо розгляду й вирішення публічно-правових спорів, предметом яких виступає правомірності рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, слід також враховувати і роз’яснення Пленуму Вищого адміністративного суду України, надані в Постанові «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13.12.2010 р. № 3 (далі - Постанова).

Розглядаючи відповідну категорію справ адміністративної юрисдикції, адміністративні суди повинні керуватися положеннями Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, КАС України, законами України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини тощо.

Зауважимо, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі – Закон України «Про виконавче провадження»), крім тих, щодо яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Частиною 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Із викладеного прямо слідує, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

У розумінні ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому слід ураховувати, що до сторін, які можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, належать також їх представники за законом чи договором.

Виходячи із цього, у абз. 6 п. 2 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду України акцентував увагу на тому, що до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.

У той же час справи за позовами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) належать до справ адміністративної юрисдикції незалежно від суб'єкта звернення до суду.

Із ч. 1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» убачається, що кілька відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника об'єднуються у зведене виконавче провадження. В аспекті викладеного необхідно мати на увазі, що за приписами цієї статті об'єднуються у зведене виконавче провадження кілька відкритих виконавчих проваджень тільки про стягнення коштів та лише з одного боржника. Усі справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть у разі, коли у зведеному виконавчому провадженні відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.

Юрисдикцію судів щодо вирішення справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення в межах конкретного виконавчого провадження, яке об'єднано (приєднано) у зведене виконавче провадження або зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження по виконанню рішень судів однієї юрисдикції, необхідно визначати з урахуванням положень ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження».

Слід ураховувати й ту обставину, що відповідно до розділу XIV-1 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 р. № 1798-XII та глави 2 розділу VIII Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 р. № 1618-IV розгляд заяв про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та видачу такого виконавчого документа здійснюють господарські суди та суди з розгляду цивільних справ. У зв'язку з цим до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання таких виконавчих документів за позовами учасників виконавчого провадження (крім сторін та їхніх представників) чи осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Юрисдикція адміністративних судів також поширюється на публічно-правові спори щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, прийнятих (учинених, допущених) під час виконання виконавчих написів нотаріуса (ч. 5 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження»).

Постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, не виконана самостійно, є підставою для її примусового виконання.

За змістом п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Виходячи з цього, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Окрім цього, до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

За змістом ч. 5 ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження» постанови начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, про скасування постанови або іншого процесуального документа (його частини), прийнятих державним виконавцем, про визнання недійсним акта державного виконавця, постанови начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або державного виконавця про виправлення граматичної чи арифметичної помилки, постанова керівника вищестоящого органу державної виконавчої служби щодо виявлених порушень вимог закону можуть бути оскаржені в десятиденний строк із дня їх винесення, зокрема й у судовому порядку. Юрисдикція таких справ визначається з урахуванням положень ч. 1 ст. 181 КАС України та ч.ч. 4, 5 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вищенаведені акти виносяться у конкретному виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» до юрисдикції адміністративних судів належать також і справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні вироків судів у частині, що підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою (про стягнення штрафів, конфіскацію майна тощо), за винятком справ за позовами сторін виконавчого провадження.

Визначаючи предметну та територіальну підсудність справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, необхідно враховувати, що за приписами п. 5 ч. 1 ст. 18, ч. 6 ст. 181 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених п.п. 1-4 ч. 1 ст. 18 Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні. При цьому місцевим загальним судам як адміністративним судам також предметно підсудні адміністративні справи з приводу оскарження постанов державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу в ході виконання ними ухвалених цими судами рішень (п. 5 ч. 1 ст. 18 КАС України).

Справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконавчих документів, виданих цими судами в інших справах, крім передбачених п.п. 1-4 ч. 1 ст. 18 КАС України, підлягають розгляду місцевими загальними судами як адміністративними судами, які видали виконавчий лист, у разі звернення сторін виконавчого провадження. Справи за позовами інших учасників виконавчого провадження чи осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій під час виконання таких виконавчих документів, підсудні окружним адміністративним судам. Територіальна підсудність таких справ визначається відповідно до положень ст. 19 КАС України.

Ураховуючи положення ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», у разі оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо виконання рішення окружного адміністративного суду такі справи територіально підсудні окружному адміністративному суду, який видав виконавчий документ, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 19 КАС України визначається територіальна підсудність справ про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських та загальних судів (крім тих, де позивачами є сторони) та рішень інших органів (посадових осіб).

Слід також враховувати, що всі адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, учинених під час проведення виконавчих дій, розглядаються з особливостями, установленими ст. 181 КАС країни. Щодо адміністративних справ про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності цих органів, то такі справи розглядаються за загальними правилами КАС України. Це слід розуміти так, що на адміністративні справи щодо оскарження інших рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, не пов'язаних із проведенням виконавчих дій, не поширюються особливості, встановлені ст. 181 КАС України, у тому числі й щодо скороченого 10-денного строку розгляду адміністративних справ.

Відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

З урахуванням вимог ст. 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 р. № 202/98-ВР органами державної виконавчої служби є:

- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень;

- управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Згідно зі ст. 181 КАС України позивачами у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, котрі вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси.

Перелік учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, визначений ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження». З урахуванням вимог правових норм згаданої статті учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання. Прокурор має право звернутися з позовом у вказаних справах не лише як учасник виконавчого провадження, статусу якого він набуває при відкритті виконавчого провадження за його заявою у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»), а й тоді, коли він вступає у виконавче провадження, відкрите не за його заявою, за умови, що він здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді у відповідній справі.

Окрім того, для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, поліцейських, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Частиною 2 ст. 181 КАС України встановлено спеціальні строки звернення до суду з адміністративним позовом у відповідній категорії справ адміністративної юрисдикції. Так, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути оскаржено у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, а щодо оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк. У разі порушення вказаних строків при зверненні з адміністративним позовом суди повинні застосовувати процесуальні наслідки, регламентовані ч. 1 ст. 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Необхідно звернути особливу увагу і на ту обставину, що суб'єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби, і висновки експерта є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу. Тому вимоги заявника в частині оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, не підлягають розгляду адміністративними судами. У разі якщо експерт, суб'єкт оціночної діяльності – фізична особа, висновок експерта слід оскаржувати в порядку цивільного судочинства, якщо експерт, суб'єкт оціночної діяльності – юридична особа, – у порядку господарського судочинства.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Схожі:

Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій методичні вказівки для аудиторних занять
Теорія І практика перекладу. Конспект лекцій. Методичні вказівки для аудиторних занять. // Укладач: Бєкрєшева Л. О. – Луганськ: вид-во...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій «Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів та державних закупівель»
Порушення балансу інтересів та надмірні обтяження для отримувачів публічних послуг
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «сучасні жанри медіа» Модуль «Сучасні жанри преси»
Бахметьєва, А. М. Сучасні жанри преси [Текст] : конспект лекцій з дисципліни «Сучасні жанри медіа» / А. М. Бахметьєва. – Д.:, 2012....
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2015
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Основи наукових досліджень»
З позиції системного підходу науку можна розглядати як систему, що складається з наступних елементів
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка