Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів»



Сторінка2/15
Дата конвертації22.03.2018
Розмір3.36 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

1.3. Правові основи адміністративного судочинства. Система адміністративних судів в Україні
Вітчизняне законодавство про адміністративне судочинство натепер включає такі нормативно-правові акти: Конституцію України; Кодекс адміністративного судочинства України; закони, якими вносяться зміни до згаданого кодексу; Закон «Про судоустрій і статус суддів», міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, окремі укази Президента України та відомчі нормативно-правові акти.

Конституцією України визначено основоположні засади адміністративного судочинства, які знайшли своє подальше закріплення в КАС України.



Кодекс адміністративного судочинства України є нині основним правовим актом щодо здійснення адміністративного судочинства в Україні. Він складається із восьми розділів, які охоплюють вісімнадцять глав. Зокрема: розділ I – «Загальні положення»; розділ II – “Організація адміністративного судочинства»; розділ III – «Провадження в суді першої інстанції»; розділ IV – «Перегляд судових рішень»; розділ V – « Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах»; розділ VI – «Заходи процесуального примусу»; розділ VII – «Відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі»; розділ VIII – «Прикінцеві та перехідні положення».

У розділі І «Загальні положення» визначено завдання адміністративного судочинства, значення основних понять і категорій, що вживаються у Кодексі, а також розкрито зміст принципів адміністративного судочинства.

Розділ II «Організація адміністративного судочинства» стосується положень, що розкривають зміст основних інститутів адміністративного процесу. У ньому визначається обсяг адміністративної юрисдикції і компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ та підсудність таких справ; склад суду та відводи судді, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста чи перекладача; здійснення судових викликів та повідомлень; фіксація адміністративного процесу; процесуальний статус учасників адміністративного процесу; докази в адміністративній справі та здійснення доказування; види судових витрат та їх розподіл між сторонами; обчислення процесуальних строків та ін.

Розділ III «Провадження в суді першої інстанції» розкриває особливості адміністративного процесу в суді першої інстанції. У ньому визначено: як звернутися до адміністративного суду; за яких умов і в якому порядку суд відкриває провадження в адміністративній справі; як суд готує справу до судового розгляду (підготовче провадження); як відбувається судовий розгляд справи; що може стати підставою для залишення позовної заяви без розгляду, для зупинення або закриття провадження у справі; які рішення і в якому порядку ухвалює суд першої інстанції; якими є особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ (щодо оскарження нормативно-правових актів; щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; чи прийнято рішення (вчинено дію) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Розділ IV «Перегляд судових рішень» визначає порядок оскарження та перегляду судового рішення. У ньому зокрема встановлено: як подається апеляційна скарга і як здійснюється апеляційне провадження, які судові рішення може прийняти суд апеляційної інстанції; як подається касаційна скарга і як здійснюється касаційне провадження, яке судове рішення може ухвалити суд касаційної інстанції; як, на які судові рішення і з яких мотивів може бути подано скаргу до Верховного Суду України, як здійснюється провадження за винятковими обставинами і яке судове рішення може ухвалити Верховний Суд України; як і в яких випадках може бути подано заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, як здійснюється провадження за такими обставинами та якими можуть бути результати перегляду.

Розділ V "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах" визначає: коли судове рішення в адміністративній справі набирає законної сили; у яких справах постанова суду виконується негайно; у якому порядку виконується судове рішення і які питання може вирішувати суд у процесі виконання судових рішень; як суд може контролювати виконання судових рішень в адміністративних справах.

Розділ VI «Заходи процесуального примусу» визначає, які заходи суд може вжити за порушення встановлених в суді правил або за протиправне перешкоджання здійсненню адміністративного судочинства.

У розділі VII «Відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі» визначається порядок відновлення повністю або частково втраченого судового провадження в адміністративній справі, закінченій ухваленням судового рішення або в якій провадження закрите.

У розділі VIII "Прикінцеві та перехідні положення" установлено дату і порядок набрання чинності Кодексом, урегульовано розподіл адміністративної юрисдикції в процесі створення адміністративних судів між загальними і господарськими судами, передбачено ведення протоколу судового засідання, якщо не ведеться запис технічними засобами, а також вносяться необхідні зміни до окремих законів України.

Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною радою України відповідно до ст. 9 Конституції, є частиною національного законодавства (ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори»). Чільне місце серед міжнародних договорів, що визначають засади адміністративного судочинства, займає Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий суд у справах про цивільні права та обов'язки, але Європейський суд з прав людини дає досить широке розуміння таких справ, тому у багатьох випадках вимоги цієї статті щодо справедливого і відкритого розгляду справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, поширюються безпосередньо на адміністративне судочинство [3].



Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 2 ст. 5 КАС України). Можливі ситуації, коли момент реалізації права учасника адміністративного процесу і момент вирішення судом питання щодо цього права розірвані в часі і регулюються різними законами. Наприклад, право на звернення за судовим захистом реалізується через подання позовної заяви відповідно до одного закону, а суд розглядає питання про відкриття провадження у справі вже на підставі нового закону. Якщо новим законом установлено додаткові обов'язки щодо подання позовної заяви, які не були передбачені попереднім, то суд не може вимагати їх виконання та застосовувати будь-які інші негативні наслідки. Це випливає з принципу юридичної визначеності, який, зокрема, вимагає, щоб особі не чинилися на підставі нового закону перешкоди у реалізації її права, якщо вона вчинила усі дії щодо реалізації свого права відповідно до попереднього закону, який був чинним на той час.

Відповідно до КАС України адміністративні справи розглядають і вирішують адміністративні суди. Адміністративний суд – суд загальної юрисдикції, до компетенції якого кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ (п. 2 ст. З КАС України).

Це означає, що у процесуальному розумінні адміністративним судом є не лише суд, який в офіційній назві містить слово «адміністративний», а й будь-який інший суд, який розглядає і вирішує адміністративні справи.

Отже, адміністративними судами в контексті КАС України є:

1) місцевий загальний суд при розгляді і вирішенні ним адміністративних справ;

2) окружний адміністративний суд;

3) апеляційний адміністративний суд;

4) Вищий адміністративний суд України;

5) Верховний Суд України під час перегляду судових рішень в адміністративних справах.

Таким чином, функції адміністративного судочинства здійснюють також і місцеві суди загальної юрисдикції, які діють як адміністративні.

Під терміном «суд» у КАС України мається на увазі суддя адміністративного суду, який розглядає і вирішує адміністративну справу одноособово, а також колегія суддів адміністративного суду. Тож адміністративний суд у кодексі – це судовий орган, а суд – це склад суду для розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи. Термін «адміністративний суд» найчастіше вживається у кодексі під час встановлення підсудності адміністративних справ, а термін «суд» – при визначенні порядку провадження в адміністративній справі [59, с. 247].

Судова система України являє собою сукупність усіх судів, яка побудована відповідно до їх компетенції, завдань та цілей і ґрунтується на конституційних засадах правосуддя. Судочинство здійснюється відповідно до ст. 124 Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції, у свою чергу, будується за принципами територіальності та спеціалізації.

Відповідно до принципу територіальності в кожній адміністративно-територіальній одиниці створюється свій місцевий суд, а у кожній області – апеляційний суд. Спеціалізовані суди створюються з урахуванням компетенції, специфіки розгляду і вирішення окремих категорій справ. До них належать господарські та адміністративні суди.

Отже, законом передбачено у системі судів загальної юрисдикції систему спеціалізованих судів, до яких, зокрема належать і адміністративні суди. Місцеві адміністративні суди є основною ланкою судової системи, оскільки розглядають переважну більшість адміністративних справ. Вони є судами першої інстанції, що вирішують справи по суті.

Як місцеві адміністративні суди у КАС України визначаються місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди.

Система адміністративних судів на відміну від інших судів загальної юрисдикції має, таким чином, свою специфіку. Якщо місцеві суди загальної юрисдикції створюються на рівні адміністративно-територіальних одиниць (районні, районні у містах тощо), то КАС України запроваджено дворівневу систему місцевих адміністративних судів, яка є найбільш оптимальною щодо доступності правосуддя у адміністративних справах.

Створення місцевих адміністративних судів як судів першої інстанції відповідає принципам територіальності та спеціалізації. Стосовно побудови адміністративних судів по вертикалі, вона відповідає розгляду справ у першій інстанції, в апеляційній інстанції та у касаційній інстанції.

Для перегляду в апеляційному порядку рішень місцевих загальних судів з адміністративних справ, як і рішень окружних адміністративних судів, створено апеляційні адміністративні суди округів, які діють відповідно до апеляційних округів — на рівні декількох областей. Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які перебувають у межах їх територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

Згідно з указом Президента України від 16.11. 2004 р. «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі» створено 7 апеляційних адміністративних судів відповідно до семи апеляційних округів [21]. Указом Президента України «Про кількість суддів Апеляційного суду України та Вищого адміністративного суду України» від 7 листопада 2002 р. установлено кількісний склад суддів для означених судів: для Апеляційного суду він становить 50, для Вищого адміністративного суду — 65.

Як суд касаційної інстанції в системі адміністративних судів визнано Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ). Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку, визначеному ч. 6 ст. 177 КАС України, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.



Касаційною інстанцією, до якої може звернутися суб’єкт права на касаційне провадження, також визнано Верховний Суд України, який є вищим органом у системі судів загальної юрисдикції. Слід зазначити, що Верховний Суд України наділений повноваженнями щодо перегляду в порядку повторної касації рішень адміністративних судів лише за винятковими обставинами.

Отже, систему адміністративних судів України утворюють: місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди, місцеві адміністративні суди округів), апеляційні адміністративні суди округів, Вищий адміністративний суд України, Верховний Суд України.


1.4. Публічно-правовий спір як предмет юрисдикції адміністративних судів
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори у сфері публічного управління. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності чинним законодавством встановлено інший порядок судового провадження (ст. 2 КАС України) .

Поняття справи адміністративної юрисдикції (адміністративної справи) визначає ст. 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Визначення основних теоретичних засад розуміння публічно-правового спору є досить важливим. Головною особливістю такого спору є те, що він виникає у сфері реалізації публічної влади і обов’язковою стороною має бути представник цієї влади. Поняття публічно-правового спору є родовим щодо до поняття адміністративно-правового спору. У свою чергу адміністративно-правовий спір є юридичним конфліктом між державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами з одного боку, та фізичними і юридичними особами з другого боку, що виникає внаслідок порушення суб’єктивних прав останніх [35, с. 49].

Предметом адміністративного спору є суб’єктивні права та обов’язки, щодо яких у зв’язку з прийняттям адміністративного акта виникли розбіжності та суперечки, а також питання законності самого акта, або питання про порушення адміністративним актом таких законних інтересів. Підставами адміністративного спору є фактична сторона конфлікту.

Адміністративно-правовий спір (здебільшого – управлінський спір) є різновидом публічно-правового спору. Однак поняття публічно-правового спору є більш широким ніж адміністративно-правового, оскільки публічно-правовими спорами можна вважати також кримінально-правові відносини щодо переслідування особи за вчинення злочину, які вирішуються в порядку кримінального судочинства. Зрозуміло, шо природа цих відносин унеможливлює віднесення їх до юрисдикції адміністративних судів. Так само юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення публічно-правових спорів не поширюється на спори, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України [44, с. 32-35].

Поняття «адміністративно-правовий спір» можна розглядати у вузькому та широкому значеннях. У вузькому значенні під адміністративно-правовим спором розуміють спір, що виникає із суто адміністративних правовідносин, тобто відносин, урегульованих нормами адміністративного права. Так, на думку Д.М. Чечота, спір вважається адміністративним, якщо юридичне питання, що становить зміст спору, є питанням адміністративного права[40, с. 10].

Проте сьогодні серед учених поширеним є розширене тлумачення терміна «адміністративно-правовий спір». Прибічниками такої позиції є, зокрема, А.Б. Зеленцов, А.Г. Кучерена, Ю.С. Педько, В.А. Сьоміна та ін. [62, с. 9].

Варто підтримати позицію науковців, які відстоюють широке тлумачення терміна «адміністративно-правовий спір». Як відомо, адміністративно-правові спори – це спори, що виникають у сфері публічного управління. Окрім норм адміністративного права, публічно-управлінськими є і переважна більшість норм екологічного, фінансового, земельного, значна частина норм господарського права. Зазначені галузі права В.Б. Авер’янов цілком обґрунтовано називає вторинними [26, с. 12]. На думку В.С. Стефанюка, вирішення публічно-правових спорів про законність правових актів та дій органів публічної влади має міжгалузевий характер, оскільки забезпечує реалізацію норм не тільки адміністративного права, а й фінансового, трудового, муніципального права та ін. [70, с. 31].

Таким чином, можна стверджувати, що адміністративно-правовими є всі спори, що виникають із публічних управлінських правовідносин: адміністративних, екологічних, фінансових, публічних господарських тощо.

Нерідко складно відмежовувати адміністративно-правові спори від господарських. Правові спори, які розглядають господарські суди, можуть бути поділені на приватні (спори, що виникають при укладанні, зміні, виконанні і розірванні господарських договорів) та публічні (спори про визнання недійсними актів, дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень у частині, що стосується господарської діяльності). Вбачається, що приватні господарські спори по суті є цивільно-правовими, а публічні господарські спори – адміністративно-правовими. Таку ж думку мають В. Бойцова та В. Бойцов, які вважають, що з господарськими спорами можуть перетинатись категорії спорів, визначені в пунктах 1, 3, 4, 5 ч.2 ст.17 КАС України [42, с. 42-53].

Сьогодні частина адміністративних спорів, а саме ті, які стосуються господарської діяльності, розглядаються не в порядку адміністративного судочинства, як це передбачено КАС України, а за правилами Господарсько-процесуального кодексу України внаслідок їх господарського характеру. Вбачається, що таку невизначеність створено тим, що між указаними кодексами існує певна неузгодженість щодо критеріїв для визначення спорів, які підвідомчі відповідним судам.

Повертаючись до питання про розширене тлумачення терміна «адміністративно-правовий спір», слід зазначити, що аналіз змісту положень п.1 ч. І ст. З та ч. 2 ст. 4 КАС України свідчить, що вони опосередковано вказують на визначення поняття адміністративно-правового спору в широкому розумінні. Це випливає зі змісту ч. 2. ст. 4 КАС України, де вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок вирішення. З аналізу чинного законодавства України випливає, що інший порядок вирішення публічно-правових спорів установлено для конституційних та міжнародних публічних спорів. Отже, за логікою норм КАС України усі інші публічно-правові спори належать до юрисдикції адміністративних судів, тобто є адміністративними спорами. Кодекс адміністративного судочинства України, розкриваючи у п. 1 ч. 1 ст. З поняття справи адміністративної юрисдикції, по суті визначає, який спір є адміністративним, а саме - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно- правовий спір, у якому хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень [53, с. 18].

Резюмуючи викладене, можна зауважити, що адміністративно-правовими у широкому розумінні слід визнати всі спори, що виникають із публічних управлінських правовідносин, у тому числі урегульованих нормами адміністративного, екологічного, фінансового, господарського та деяких інших галузей права.

Щодо співвідношення адміністративного і публічного спорів можна зауважити таке. Виходячи з концепції поділу права на приватне та публічне, усі правові спори можуть бути класифіковані на приватно-правові та публічно-правові за критерієм належності спірних матеріальних правовідносин відповідно до приватного чи публічного права. Оскільки адміністративне право є однією з публічних галузей, то спори, що виникають з адміністративних правовідносин, є публічно-правовими. На це вказується і у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», у якій зазначається необхідність звернення суддів до правової доктрини щодо поділу права на публічне і приватне, а також положень статтей 3 і 17 КАС України [22]. Як зазначалось, до адміністративно-правових належать усі спори, які виникають у галузі публічного управління. Проте публічно-правовими є також конституційні та міжнародні публічні спори. Тому вбачається, що терміни «публічно-правовий спір» і «адміністративно-правовий спір» співвідносяться як ціле і частина.З огляду на зазначене ці терміни ототожнювати не слід. Зокрема, не варто включати конституційні спори до складу адміністративних. Конституційні та адміністративні спори необхідно розмежовувати за критерієм предмета спору. Предмет конституційних спорів становлять питання про конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України та ін.

Отже, адміністративний і конституційний спори розглядаються як різні види юридичних спорів. При цьому адміністративний спір є одним із видів публічно-правового спору.

Слід зазначити, що КАС України не оперує поняттям «ад- міністративно-правовий спір», а застосовує передусім термін «публічно-правовий спір». Крім того, у Кодексі використовується і термін «спори з приводу публічно-правових відносин» (ч. 2 ст. 48).

Водночас законодавець визначення публічно-правового спору ототожнює з більш узагальненим поняттям «справа адміністративної юрисдикції» або «адміністративна справа».

Уперше термін «адміністративна справа» на законодавчому рівні з’явився у Законі "Про судоустрій України" після малої судової реформи. У цьому законі такі справи називаються справами адміністративної юрисдикції і визначаються як адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління. У науковій літературі висловлюються критичні зауваження щодо терміна «справи адміністративної юрисдикції», і з ними частково можна погодитись, з огляду на те, що під адміністративною юрисдикцією нерідко розуміють діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, уповноважених законодавством розглядати і вирішувати справи про адміністративні правопорушення.

Латинський термін «юрисдикція» має досить широке тлумачення. Ось як трактує його великий тлумачний словник сучасної української мови: «Юрисдикція – 1. Право чинити суд, розглядати і вирішувати правові питання. Повноваження давати правову оцінку фактам, розв’язувати правові питання. 2. Сфера, на яку поширюється таке право». Термін «адміністративна юрисдикція» цей же словник тлумачить, як «передбачена законом або іншим правовим актом правомочність органів державного управління розглядати індивідуальні адміністративні справи» [45, с. 1644].

Поняття адміністративної юрисдикції охоплює комплекс відповідних державно-владних повноважень і визначений адміністративно-процесуальними нормами порядок реалізації таких повноважень, у тому числі специфічну діяльність компетентних суб’єктів щодо вирішення підвідомчих їм адміністративних справ. Отже, адміністративна юрисдикція в такому розумінні ототожнюється зі встановленою законом чи іншим нормативно-правовим актом сукупністю повноважень відповідних органів чи окремих посадових осіб вирішувати адміністративно-правові спори (адміністративно-правові колізії), тобто оцінювати певні дії суб’єктів права з позиції їх правомірності, приймати відповідні рішення та застосовувати санкції. Нерідко юрисдикцію ототожнюють із судочинством, судовим провадженням, з підвідомчістю чи підсудністю справ, які вирішуються. Саме в такому значенні, на наш погляд, вживається термін «адміністративна юрисдикція» в КАС України. Глава I розділу II Кодексу так і називається: «Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністративних справ».

Специфіка публічно-правового спору зумовлена також його підставою: він виникає у випадку порушення суб’єктом публічного управління суб’єктивних публічних прав та інтересів громадян або юридичних осіб.

Особливості публічно-правового спору визначає також суб’єктний склад цього спору і тісно пов’язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду. Йдеться передусім про адміністративні справи. Предметом судового розгляду тут є публічно-правові спори, у яких однією зі сторін є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Особливістю правовідносин, що виникають, є їх публічно-правовий характер, пов’язаність зі сферою реалізації публічної влади [62, с. 32].

Обов’язковим учасником публічно-правового спору є суб’єкт публічного управління: органи державної влади (насамперед виконавчої влади, їхні посадові особи), органи і посадові особи законодавчої влади, місцевого самоврядування. Ці суб’єкти є виразниками державних і суспільних інтересів, носіями публічної влади. Суб’єкт публічного управління, обов’язковий учасник публічно-правових відносин, має особливий правовий статус, оскільки наділений владними управлінськими повноваженнями щодо об’єкта управління. Разом з тим носій владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій обмежений повноваженнями, наданими йому законом. Іншою стороною публічно-правового спору можуть бути громадянин, організація або інша юридична особа як суб’єкт управлінських правовідносин.

Безперечно, визначення поняття адміністративної справи в адміністративному судочинстві пов’язане зі сферою юрисдикції адміністративних судів, їх повноваженнями. Термін «адміністративна справа» також має широке тлумачення, пов’язане передусім з правовідносинами у сфері публічного управління. Не зважаючи на те, що це поняття поширюється і на справи про адміністративні правопорушення, воно цілком охоплює і характер та зміст справ, що підлягають розгляду в процесі адміністративного судочинства.

Таким чином, питання юрисдикції адміністративних судів (адміністративні справи) та питання публічно-правового спору, зокрема і адміністративно-правового, тісно пов’язані між собою. Головною ознакою публічно-правового спору є те, що він виникає у сфері реалізації публічної влади і його обов’язковою стороною має бути представник цієї влади. Поняття публічно-правового спору є родовим, власне ширшим за поняття адміністративно-правового спору. У свою чергу адміністративно-правовий спір є юридичним конфліктом між державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами з одного боку фізичними і юридичними особами з другого, що виникає внаслідок порушення суб’єктивних прав останніх з питань публічно-управлінського характеру.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій методичні вказівки для аудиторних занять
Теорія І практика перекладу. Конспект лекцій. Методичні вказівки для аудиторних занять. // Укладач: Бєкрєшева Л. О. – Луганськ: вид-во...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій «Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів та державних закупівель»
Порушення балансу інтересів та надмірні обтяження для отримувачів публічних послуг
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «сучасні жанри медіа» Модуль «Сучасні жанри преси»
Бахметьєва, А. М. Сучасні жанри преси [Текст] : конспект лекцій з дисципліни «Сучасні жанри медіа» / А. М. Бахметьєва. – Д.:, 2012....
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2015
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Основи наукових досліджень»
З позиції системного підходу науку можна розглядати як систему, що складається з наступних елементів
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка