Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів»



Сторінка3/15
Дата конвертації22.03.2018
Розмір3.36 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Лекція № 2
Тема лекції:
«Юрисдикція адміністративних судів та підсудність адміністративних справ. Особливості процесуального статусу осіб, які беруть участь у справі. Процесуальне представництво»
План лекційного заняття


    1. Компетенція і підсудність справ в адміністративному судочинстві.

1.2 Організація діяльності адміністративних судів та її складові.

1.3 Склад осіб, які беруть участь у справі. Поняття та зміст адміністративно – процесуальної правосуб’єктності.

1.4 Права та обов’язки осіб, які беруть участь в справі.

1.5 Процесуальне представництво.

1.6 Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

1.7 Інші учасники адміністративного судочинства.
Література

1. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с.

2. Рябченко О.П. Адміністративне судочинство : навч. посіб. / О.П. Рябченко. – Х. : ХНУ, 2014. – 304 с..

3. Комзюк А.Т., Адміністративний процес України: Навч. посібник. / А.Т. Комзюк, В.М. Бевзенко, Р.С. – К.: Прецедент, 2007. – 531с.

4. Гончарук С.Т., Гусар О.А., Розум І.О. Адміністративне судочинство : навчальний посібник / С.Т. Гончарук, О.А. Гусар, І.О. Розум. – К. : НАУ, 2016. – 238 с.
Зміст лекції

1.1 Компетенція і підсудність справ в адміністративному судочинстві.
Статею 17 КАС України встановлено підвідомчість справ, або предметну компетенцію адміністративного суду, під якою розуміється коло справ, віднесених законом до розгляду і розв’язання системою адміністративних судів.

Як раніше вказувалось, при визначенні підвідомчості справ адміністративним судам слід враховувати критерії, що стосуються суб’єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин. Щодо першого критерію, то обов’язковим учасником публічно-правового спору є суб’єкт владних повноважень, за другим — предметом судового розгляду в адміністративному суді є публічно-правовий спір.

Згідно зі ст. 4 КАС України правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Їх юрисдикція поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Отже, адміністративна юрисдикція постає правовою категорією, яка визначає зміст компетенції адміністративних судів щодо розгляду певних адміністративних справ. До юрисдикції адміністративних судів належать правові спори, з тією особливістю, що вони мають публічний характер, тобто це спори з правовідносин, що виникають у сфері публічної адмііністрації. За межами предмету адміністративної юрисдикції знаходиться законодавча діяльність і діяльність щодо ухвалення судових рішень. Дипломатичні спори, які виникають в рамках міжнародного публічного права і за змістом також є публічно-правовими, не належать до предмету адміністраіивної юрисдикції, оскільки вони не можуть розглядатися національними судами.

Спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, увільнення від неї спеціально виділені окремо, щоб їх помилково не ідентифікували як трудові спори і не відносили до цивільної юрисдикції. Відносини, що виникають у сфері публічної служби (служба в органах державної влади і місцевого самоврядування), є предметом регулювання адміністративного права і законодавства, трудове законодавство може застосовуватися до них лише субсидіарно, але через це вони не перестають бути адміністративними.

Частину спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, так само можна віднести до категорії спорів із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Адже у них найчастіше йдеться про оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії чи комісії з референдуму, які мають владні повноваження. Якась частина виборчих спорів, а саме та, що розглядається за зверненням виборчої комісії, охоплюється категорією спорів за зверненням суб'єкта владних повноважень. Однак є низка виборчих спорів, де суб'єкта владних повноважень може й не бути, — йдеться про спори між кандидатами на виборну посаду, партіями (блоками) тощо. Тому виникла необхідність окремо виділити спори щодо правовідносин, які пов'язані з процесом виборів чи референдумів — особливості провадження у таких спорах визначені у статтях 172-179 КАС України, про що буде йтися в подальшому.

До юрисдикції адміністративних судів також не можна відносити вирішення справ про притягнення осіб до відповідальності за вчинення ними адміністративних проступків. Водночас адміністративні суди за предметом своєї юрисдикції розглядають адміністративні позови щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень стосовно притягнення осіб до адміністративної відповідальності .

Не можуть бути предметом розгляду в адміністративних судах, спори у відносинах, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян, є сферою його внутрішньо-статутної діяльності або виключної компетенції (наприклад, спори стосовно позбавлення особи членства у політичній партії, формування виборчого списку партії, обрання особи керівником громадської організації тощо). Йдеться про спори, які, хоч і мають ознаки публічності, але є внутрішньою справою об'єднання громадян.

Як слушно зауважує О.П. Рябченко, юрисдикція адміністративних судів у спорах, що випливають із публічно-правових відносин, поширюється тільки на ті спори, які виникли внаслідок прийняття управлінськими інститутами публічної влади, їх посадовими і службовими особами імперативних рішень, повязаних із реалізацією їх компетенції, що має організаційну, регулятивну сутність1.

Таким чином, у КАС України від юрисдикції адміністративних судів відокремлено публічно-правові справи (спори):

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Проблема відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів судової юрисдикції є однією з найскладніших проблем спеціалізації судів. Сучасні правовідносини настільки різноманітні та багатогранні, що часто їх важко ідентифікувати та визначити відповідну їм судову юрисдикцію.

Статтею 17 КАС України встановлено, що компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних


повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Дана стаття встановлює предметну компетенцію системи адміністративних судів, яка поєднується з підвідомчістю їм певного кола адміністративних справ. Така градація необхідна для розмежування підвідомчості справ між адміністративними судами та суб’єктами іншої юрисдикції.

Отже, для визначення підвідомчості справ адміністративаним судам слід враховувати два фактори: по-перше, характер тієї чи іншої адміністративної справи (це має бути публічно-правовий спір) та суб’єктний склад сторін такого спору (хоча б однією із сторін повинен бути суб’єкт публічно-владних повноважень).

Підвідомчість справ адміністративним судам (предметна компетенція) може бути альтернативною, виключною, імперативною та договірною залежно від того, відносить закон вирішення спорів до компетенції виключно одних конкретних органів чи до компетенції декількох за вибором заявника чи згодою сторін. Виключна підвідомчість характерна для випадків, коли компетенція адміністративних судів чітко визначена, тобто розгляд певної категорії справ віднесено лише на розгляд адміністративного суду (зокрема в ч. 1 ст. 17 КАС України); альтернативна – коли розгляд окремих справ віднесено до компетенції кількох судів за вибором позивача, який звертається за захистом своїх прав і законних інтересів. Імперативна підвідомчість означає, що адміністративна справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності. Договірна – коли відповідно до закону орган юрисдикції вибирається за згодою сторін.

Практичне значення підвідомчості знаходить прояв у процесуально-правових наслідках недотримання правил про підвідомчість справ адміністративному суду. Якщо справа не є підвідомчою адміністративному суду, суддя на стадії подання позову та порушення адміністративної справи може відмовити у прийнятті позовної заяви (ч. 1 ст. 109 КАС України). У випадку, коли непідвідомчість справи адміністративному суду виявляється на стадії судового розгляду, адміністративний суд припиняє провадження у справі (ч. 1 ст. 157 КАС України).

Розмежовуючи підвідомчість публічно-правових спорів адміністративним судам, КАС України встановлює коло спорів, які хоча й мають публічно-правовий характер, проте вирішуються в порядку іншого судочинства.

Крім компетенції адміністративних судів КАС України встановлює також поняття підсудності адміністративних справ. Якщо норми про компетенцію (підвідомчість) встановлюють коло справ, віднесених до розгляду адміністративних судів як окремої системи юрисдикційних органів, то інститут підсудності дозволяє розмежувати справи, підвідомчі адміністративним судам, у межах системи адміністративних судів між окремими її елементами.

Підсудністю є коло адміністративних справ, вирішення яких віднесене до компетенції певного адміністративного суду. Підсудність визначається також як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм адміністративних справ. Отже, правила підсудності у своїй сукупності становлять критерій обрання компетентного адміністративного суду для розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи.

Поняття підсудності можна розглядати як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду та вирішення адміністративних справ. Отже, підсудністю є коло адміністративних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного адміністративного суду. Таким чином, поняття підсудності пов’язане із поняттям юрисдикції та компетенції адміністративного суду, його конкретизації. Щоб обрати з багатьох адміністративних судів той суд, який розглядатиме ту чи іншу справу, позивачеві потрібно звернутися до правил підсудності адміністративних справ.

За загальним правилом не допускається об’єднання в адміністративному позові вимог, що підсудні не одному суду (ч. З ст. 21 КАС України). Правила підсудності у своїй сукупності складають алгоритм визначення компетентного адміністративного суду для розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи. Чи підсудна адміністративна справа за позовною заявою конкретному адміністративному суду, з’ясовує суд після одержання позовної заяви при вирішенні питання про відкриття провадження в адміністративній справі (п. 4 ч. 1 ст. 107 КАС України).

Кодекс визначає предметну (ст.18), територіальну (ст.19) та інстанційну (ст.20) підсудність справ.

Предметна підсудність (об’єктивна компетенція) визначає компетенцію різних ланок судової системи з розгляду адміністративних справ по першій інстанції залежно від предмета спору або суб’єктного складу сторін спірних правовідносин. Повноваження щодо вирішення у першій інстанції адміністративних справ розподілено між місцевими загальними судами (районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди), що при розгляді адміністративних справ діють як місцеві адміністративні суди, й окружними адміністративними судами. Варіант дворівневої системи місцевих адміністративних судів дає можливість одночасно забезпечити доступність правосуддя для кожної людини і незалежність суддів від стороннього втручання, особливо органів виконавчої влади [31, с. 72].

Правила предметної підсудності дозволяють визначити, адміністративний суд якої ланки розглядатиме справу по першій інстанції. Завдяки предметній підсудності визначається суд, який може розглядати певну адміністративну справу по першій інстанції, враховуючи характер справи та категорію суб’єктів публічно-правового спору.

Предметна підсудність залежить від предмету спору або суб’єктного складу сторін спірних правовідносин. Більшість справ вирішується саме по першій інстанції судами найнижчої ланки — місцевими судами, що зумовлено намаганнями створення для осіб, які потребують судового захисту своїх прав та інтересів, найкращих умов для участі у судочинстві, залучення всіх зацікавлених у справі осіб.

Виходячи з вимог доступності правосуддя в адміністративних справах, незалежності суддів, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи, в яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Такі спори одноособово вирішують судді, які спеціалізуються у розгляді адміністративних справ. Кваліфікації судді місцевого загального суду має бути достатньо для ухвалення законних та неупереджених рішень у цих справах.

Окружним адміністративним судам відповідно до ч. 2 статті 18 КАСУ підсудні адміністративні справи, в яких однією із сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади АРК, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

Однак було б несправедливо в усіх випадках зобов’язувати особу подавати адміністративний позов щодо дій, наприклад, дільничного чи податкового інспектора аж до окружного адміністративного суду. Тому із загального правила КАС України зроблено виняток — справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються й вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача. Такий підхід дає особі можливість самостійно визначити, що для неї важливіше — доступність правосуддя чи додаткові гарантії щодо незалежного розгляду справи.

Цей виняток не стосується справ про адміністративні проступки, адже усі спори з приводу рішень у цих справах віднесено до підсудності місцевих загальних судів як адміністративних судів.

Частиною 3 статті 18 КАС України встановлюється, що справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача. Це положення надає особі можливість самостійно визначати, до якої з ланок системи місцевих адміністративних судів їй звернутися. У першому випадку критерієм обрання суду є більша доступність суду, в другому — додаткові гарантії щодо незалежності розгляду адміністративної справи.

Враховуючи те, що деякі категорії адміністративних справ, пов’язані з реалізацією виборчих прав, потребують негайного та остаточного вирішення, вони за підсудністю віднесені до компетенції Вищого адміністративного суду України як суду першої і останньої інстанції. До таких ч. 4 згаданої статті віднесені справи: 1) щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму; 2) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

У разі невизначеності КАС України предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Альтернативна предметна підсудність (за вибором позивача) встановлена також для випадків, про які не згадано у КАС України, але які можуть мати місце на практиці. Йдеться, наприклад, про випадки, коли відповідачем є не орган державної влади чи місцевого самоврядування, і не їх посадова чи службова особа, а інший суб’єкт (наприклад, підприємство), що виконує делеговані повноваження. У цьому випадку предметну підсудність треба визначати за правилом ч. 5 ст. 18 КАС України: справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Спеціальні правила предметної підсудності передбачені також гл. 6 "Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ" (частини 3–5 ст. 172, ч. 2 ст. 173, ч. З ст. 174, ч. З ст. 175, ч. 1 ст. 176, ч. 1 ст. 180, ч. 1 ст. 182).



Територіальна підсудність (суб’єктивна компетенція) розмежовує повноваження щодо розгляду адміністративними судами справ між однорідними адміністративними судами залежно від території, на яку поширюється їх діяльність, персоніфікуючи адміністративні суди, визначаючи, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції. Територіальну підсудність можна поділити на такі види, як загальна, альтернативна, договірна, виключна, по зв’язку справ.

За загальним правилом територіальної підсудності (ст. 19 КАС України) адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Таке правило обумовлене тим, що певне рішення суб’єкта владних повноважень, яке стосується прав багатьох осіб, може бути оскаржено багатьма позивачами. Якби позов можна було подавати за місцем свого проживання, то виникали б ситуації, коли правомірність такого рішення було б піддано перевірці паралельно не одним адміністративним судом. Як наслідок, можливі різні результати перевірки. Щоб не виникало подібних ситуацій і щоб рішення суб’єкта владних повноважень було предметом розгляду лише в одному адміністративному суді першої інстанції, запроваджено правило про розгляд справи за місцем знаходження відповідача. Таке правило встановлено і в інтересах відповідача для тих поодиноких випадків, коли відповідачем є фізична чи юридична особа за позовом суб’єкта владних повноважень.

Якщо ж позивач оскаржує рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, що стосуються інтересів лише позивача, то заяву належить подавати за місцем знаходження позивача.

Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача (ч.2 ст. 19 КАС України).

Усі інші адміністративні справи вирішуються адміністративними судами за місцем знаходження позивача, якщо ним є суб’єкт владних повноважень, або за місцем знаходження (перебування, проживання) відповідача — юридичної чи фізичної особи, яка не є суб’єктом владних повноважень.

Пленум Вищого Адміністративного Суду України у своїй постанові “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ” від 6 березня 2008 року за № 2 зазначає, що судам слід враховувати, що, згідно зі ст. З Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні”, місцем проживання фізичної особи вважається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місцем перебування — адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше ніж шість місяців на рік. Місцем знаходження юридичної особи, відповідно до ст. 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, є адреса органу або особи, які, відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону, виступають від її імені, а місцем проживання фізичної особи-підприємця є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок із фізичною особою-підприємцем. Положеннями зазначених законів повинні керуватися суди під час установлення місця проживання, перебування чи знаходження позивача для визначення територіальної підсудності адміністративної справи.

Разом з тим судам потрібно мати на увазі, що, виходячи із завдань та принципів адміністративного судочинства для визначення територіальної підсудності спору, під місцем перебування позивача слід розуміти також його фактичне перебування в межах адміністративно-територіальної одиниці, де виникли спірні правовідносини у зв’язку з цим перебуванням. Тому такий позивач має право звернутися до суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на ту адміністративно-територіальну одиницю, в межах якої виникли спірні правовідносини та де перебуває позивач, що не виключає його права звернення до суду за місцем проживання (перебування).

Щодо визначення територіальної підсудності спорів, що виникають із адміністративного договору, слід зазначити, що такі спори мають бути підсудні адміністративному суду за місцем виконання договору, якщо в договорі не визначена інша підсудність.

Крім того, в названій постанові зазначається, що судам необхідно розрізняти правові наслідки недотримання правил предметної і територіальної підсудності. Так, у разі відкриття провадження в адміністративній справі без дотримання правил предметної підсудності суд повинен передати справу на розгляд адміністративного суду, якому вона підсудна, незалежно від того на якій стадії розгляду справи виявлено порушення правил цієї підсудності, оскільки суд, який відкрив провадження у справі з таким порушенням, не є компетентним у її розгляді (п. 2 ч. 1 ст. 22 КАС України). Порушення правил предметної підсудності є підставою для скасування рішень судів нижчих інстанцій з направленням справи на новий розгляд до належного суду.

У разі недотримання правил територіальної підсудності адміністративну справу також необхідно передати до належного суду, але за умови, якщо це було виявлено після відкриття провадження в справі і до початку судового розгляду справи (п. З ч. 1 ст. 22 КАС України). Проте якщо недотримання правил територіальної підсудності виявлено вже під час судового розгляду, то суд повинен завершити розгляд справи та ухвалити судове рішення по суті спору. При перегляді справи у суді вищої інстанції саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не може мати наслідком скасування судового рішення.

На відміну від ч. 1 ст. 19 КАС України, якою встановлено загальну територіальну підсудність для зазначених у ній категорій адміністративних справ, ч. З цієї статті запроваджує виключну територіальну підсудність. Виключна територіальна підсудність унеможливлює можливості вибору позивачем підсудності іншої ніж та, що встановлена адміністративним процесуальним законом для розгляду даної категорії спорів. Так окремі адміністративні справи вирішуються тільки окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ. Згідно з Указом Президента України таким судом є Окружний адміністративний суд м. Києва. До його виключної підсудності віднесено:



  • адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Нацбанку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України;

  • адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа;

  • адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії;

  • щодо рішень, дій або бездіяльності ЦВК, членів цієї комісії (крім тих, що стосуються встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму);

–– щодо дій чи бездіяльності кандидата на пост Президента України, ініціативних груп всеукраїнського референдуму, інших суб’єктів ініціювання всеукраїнського референдуму, що порушують законодавство про вибори чи референдум;

–– про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності;

У разі невизначення КАС України територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Правило територіальної підсудності адміністративних справ для їх перегляду в апеляційному порядку зазначено у ч. 2 ст. 20 КАС України. Відповідно до неї судове рішення місцевого адміністративного суду переглядає апеляційний адмінсуд, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває відповідний місцевий адміністративний суд. Територіальну юрисдикцію апеляційних адміністративних судів встановлено Указом Президента України "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів".



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій методичні вказівки для аудиторних занять
Теорія І практика перекладу. Конспект лекцій. Методичні вказівки для аудиторних занять. // Укладач: Бєкрєшева Л. О. – Луганськ: вид-во...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій «Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів та державних закупівель»
Порушення балансу інтересів та надмірні обтяження для отримувачів публічних послуг
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «сучасні жанри медіа» Модуль «Сучасні жанри преси»
Бахметьєва, А. М. Сучасні жанри преси [Текст] : конспект лекцій з дисципліни «Сучасні жанри медіа» / А. М. Бахметьєва. – Д.:, 2012....
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2015
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Основи наукових досліджень»
З позиції системного підходу науку можна розглядати як систему, що складається з наступних елементів
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка