Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів»



Сторінка8/15
Дата конвертації22.03.2018
Розмір3.36 Mb.
ТипКонспект
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15

Експерт (66 КАС України)

Експертом в адміністративному процесі є фізична особа, яка має необхідні спеціальні знання та якій суд доручив дати висновок з питань, які виникли під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань, за результатами дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі. Експерт - дуже важливий учасник адміністративного процесу, оскільки його висновок є засобом доказування (джерелом доказів) в адміністративній справі. На підставі висновку експерта з урахуванням інших доказів суд може встановлювати обставини у справі. Експерт залучається тоді, коли для встановлення інформації про обставини у справі необхідні спеціальні знання, якими він володіє. Наприклад, як спеціаліста може бути запрошено фахівця у галузі комп'ютерної техніки для роз'яснення процесу електронного документообігу, для відтворення електронних документів перед судом тощо. На відміну від висновку експерта, результати роботи спеціаліста не є джерелом доказів, а лише допомагають суду та іншим учасникам процесу розібратися в інформації, яка постає перед ними, та зрозуміти її.

Відповідно до ч. 4 ст. 76 КАС України допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань. Також вона не є джерелом доказів у справі.

Для забезпечення правильності висновку експерта частина друга коментованої статті визначає, що як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Закон України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року встановлює вимоги до особи, яка може бути судовим експертом, щоб гарантувати її спроможність здійснювати судово-експертну діяльність. Стаття 10 Закону України "Про судову експертизу" визначає, що судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, можуть залучатися і есперти, які не є працівниками державних установ, але за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Атестовані судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, який веде Міністерство юстиції України

Експерту заборонено передоручати проведення експертизи іншій особі. Це може зробити лише суд у разі відводу експерта або через неможливість проведення ним експертизи з інших причин.



Права експерта

Для проведення експертизи експерт має право знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження, заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків (пункти 1 - 2 частини десятої коментованої статті, пункт 1 статті 13 Закону України "Про судову експертизу").

За результатами експертизи експерт має право викласти у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення обставини (факти), які можуть мати значення для справи і щодо яких йому не були задані питання (пункт 3 частини десятої коментованої статті, пункт 2 статті 13 Закону України "Про судову експертизу").

Експерт має право бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження, - наприклад, під час дослідження письмових та речових доказів, які є об'єктом дослідження, огляду доказів за їх місцезнаходженням або доказів, що швидко псуються.

Експерт має інші права, встановлені Законом України "Про судову експертизу", зокрема, право заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи, а також право оскаржувати дії суду, якщо ці дії порушують права експерта (пункти 3 - 4 статті 13 Закону України "Про судову експертизу").

Відповідальність експерта

За завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерт несе кримінальну відповідальність (ст384,385 ККУ), адміністративну відповідальність за злісне ухилення від прибуття до суду, яке не мало на меті ухилення від виконання обов'язків експерта частина друга статті 1853 КУпАП.



Спеціаліст

Спеціаліст може бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта

Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду ставити питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних із викликом до суду.



Обов'язки спеціаліста

1) з'явитися за викликом суду;

2) давати усні консультації та письмові роз'яснення;

3) звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів (це одночасно є і правом спеціаліста, оскільки він сам визначає, на які обставини чи особливості доказів необхідно звернути увагу суду);

4) у разі потреби - надавати суду технічну допомогу (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо);

5) відповідати на задані йому питання осіб, які беруть участь у справі, та суду (див., зокрема ч. 2 ст. 149 КАС України).



Права спеціаліста

1) знати мету свого виклику до суду (про мету виклику має бути зазначено у повістці відповідно до ухвали суду про залучення спеціаліста);

2) відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками;

3) при потребі з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам у судовому засіданні;

4) звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів (це одночасно є і обов'язком спеціаліста, якщо, на його думку, такі обставини чи особливості можуть мати важливе значення для оцінки доказів);

5) право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, та інших витрат, пов'язаних з викликом до суду (порядок забезпечення цього права визначено статтею 92 КАСУ).



Лекція № 3

Тема лекції:



«Процесуальні строки в адміністративному судочинстві. Види та порядок розподілу судових витрат»
План лекційного заняття


    1. Поняття та класифікація процесуальних строків у адміністративному судочинстві.

    2. Види та порядок розподілу судових витрат у адміністративному судочинстві.


Література

1. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с.

2. Рябченко О.П. Адміністративне судочинство : навч. посіб. / О.П. Рябченко. – Х. : ХНУ, 2014. – 304 с..

3. Комзюк А.Т., Адміністративний процес України: Навч. посібник. / А.Т. Комзюк, В.М. Бевзенко, Р.С. – К.: Прецедент, 2007. – 531с.

4. Гончарук С.Т., Гусар О.А., Розум І.О. Адміністративне судочинство : навчальний посібник / С.Т. Гончарук, О.А. Гусар, І.О. Розум. – К. : НАУ, 2016. – 238 с.
Зміст лекції
1.1 Поняття та класифікація процесуальних строків у адміністративному судочинстві.
Значення процесуальних строків у адміністративному судочинстві складно переоцінити, зважаючи на закріплення в чинному законодавстві позовного провадження як процесуальної форми вирішення спорів у публічно-правовій сфері суспільних відносин за участі суб'єктів владних повноважень. Установлення та дотримання процесуальних строків є однією з умов здійснення ефективного судового адміністративного процесу, вирішення спору по суті, уникнення фактів затягування розгляду справи адміністративної юрисдикції та зрештою підвищення довіри до судової гілки влади, її спроможності здійснювати захист прав і свобод громадян, прав та законних інтересів юридичних осіб. Слід зазначити, що недотримання процесуальних строків є одним з найбільш поширених порушень при розгляді справи адміністративної юрисдикції. На це звертав увагу Верховний Суд України в постанові "Про стан здійснення судочинства адміністративними судами". Порушення стосувались таких строків: відкриття провадження у справі; розгляду адміністративних справ; надходження позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг до судді-доповідача; відкриття касаційних проваджень тощо.

Однією з причин таких порушень є відсутність чіткості і однозначності формулювання норм Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено певні процесуальні строки, внаслідок чого має місце неоднозначність їх сприйняття суддями при вирішенні справи адміністративної юрисдикції. Зокрема, Вищий адміністративний суд України звертав увагу на особливості врегулювання процесуальних строків при вирішенні спорів у сфері публічної служби, які належать до компетенції адміністративних судів, відповідно до пункту другого частини першої статті 17 КАС України, в Аналітичній довідці про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби від 01.02.2009 р. Разом з тим, така довідка не може бути віднесена до нормативно-правових актів, а тому її приписи слід сприймати як рекомендації, спрямовані на вдосконалення правозастосування.

Першим кроком щодо вирішення зазначеної проблеми постає визначення поняття "процесуальний строк" в адміністративному судочинстві, виходячи з його сутності і змісту.

Наукові здобутки вчених, які, досліджували проблему становлення і розвитку адміністративної юстиції, вдосконалення процесуального порядку розгляду справи адміністративної юрисдикції, правового статусу учасників судового адміністративного процесу (О. Анпілогов, О. Пасенюк та ін.) свідчать про вкрай недостатній ступінь опрацювання питання про процесуальні строки в адміністративному судочинстві. Питання про процесуальні строки висвітлювалось і в навчальних посібниках, підручниках з основ адміністративного судочинства, адміністративного процесу, адміністративно-процесуального права. Аналіз наукових та методичних напрацювань у галузі адміністративної юстиції свідчить про існування розмаїття наукових підходів щодо визначення сутності і змісту загальної категорії судового адміністративного процесу. Зрозуміло, що окремі інститути адміністративного процесуального права, за таких умов, ще не були вивчені достатньою мірою.

Проблема сутності і змісту поняття "процесуальний строк" була вивчена, в основному, російськими вченими - представниками науки цивільного права та процесу Л. Востріковою, О. Їсаєвою, К. Лєбєдєвою. Проблему адміністративно-процесуальних строків вивчали Д. Бахрах, А. Баб як, В. Перепелюк та ін. Вчені приділяли увагу вивченню процесуальних строків, в основному, у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Крім цих строків, А. Баб'як вивчав процесуальні строки у процедурних провадженнях. В. Перепелюк формулював загальне визначення процесуальних строків, однак не зазначав про їх зв'язок із настанням юридичних наслідків.

Частиною першою ст. 101 КАС України процесуальні строки визначені як установлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. У зазначеній нормі процесуальні строки визначені через термін "строки", що не може бути визнано достатнім, а тому потребує уточнення. Таке уточнення може бути здійснене на підставі аналізу співвідношення категорій "строк", "час", адже дослідження сутності часу дозволяє з'ясувати правову природу строку в судовому адміністративному процесі, його соціальне і юридичне значення. Як вірно зазначає К. Лєбєдєва щодо строків у цивільному процесі, саме соціально-правова природа та юридичне значення строків у кінцевому випадку визначають правила їх установлення та визначення, які, у свою чергу, впливають на порядок застосування положень закону про строки та створюють умови для наповнення механізму впливу на суспільні відносини конкретним змістом. Цей підхід вченої щодо ролі соціально-правової природи і юридичного значення строків може бути повною мірою застосований і щодо аналізу проблеми сутності і змісту терміну "процесуальний строк" в адміністративному судочинстві.

А. Баб'як, аналізуючи надбання вчених, які вивчали проблему розвитку процесуальних відносин та їх правового регулювання, зазначав таке. У кримінальному процесі строк сприймався як різновид правових засобів (А. Іуляєв), час для виконання певних процесуальних дій (С. Фомін). При цьому підкреслюється обов'язковість дотримання кримінально-процесуальних строків як їх іманентна властивість. У цивільно-правовій літературі строк розглядався як юридичний факт або як один з елементів фактичного складу, з яким закон пов'язує настання певних юридичних наслідків (А. Жгунова, Б. Черпахін, В. Луць). Аналогічний підхід відзначається і у трудовому праві (П. Жигал кін), де строк сприймається як певний проміжок часу, визначений законом або відповідно до вимог закону вольовими діями людей, із закінченням або настанням якого норми права пов'язують визначені юридичні наслідки.

Статтею 251 Цивільного кодексу України надано зміст дефініцій "строк" і "термін". Строком визначено певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Однак розмежування строку і терміну навряд постає доцільним, зважаючи на їх синонімічне значення, коли строк є одним із значень слова "термін".

На підставі проведеного вище аналізу різних наукових підходів щодо сутності категорій "час", "строк", можна зазначити, що поняття процесуального строку в адміністративному судочинстві можна сформулювати, враховуючи три положення: а) категорію "час"; б) наявність таких елементів часу як момент, тривалість; в) наявність зв'язку факту настання чи спливання із юридичними наслідками.

Таким чином, процесуальний строк можна визначити як установлений законом або судом проміжок часу початок чи закінчення спливання якого або настання якого тягне юридичні наслідки та в межах якого вчиняються процесуальні дії. Це визначення доцільно закріпити в нормі ч. 1 ст. 101 КАС України, замінивши чинну редакцію.


1.2 Види та порядок розподілу судових витрат у адміністративному судочинстві.
Особа, яка оскаржує до суду неправомірні дії (бездіяльність) чи рішення суб’єкта владних повноважень, не лише зазнає шкоду від цих порушень, але і змушена нести додаткові витрати, пов’язані з судовим провадженням.

Якщо рішенням суду встановлено, що дії (бездіяльність) чи рішення суб’єкта владних повноважень були неправомірними, то необхідно не лише нівелювати пряму шкоду, нанесену особі внаслідок цих порушень, але й компенсувати всі витрати, які особа зазнала для захисту своїх прав під час судового оскарження таких дій, бездіяльності чи рішень.Як встановлено Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України) до видів судових витрат належать судовий збір та витрати, пов’язані з розглядом справи. Встановлення видів судових витрат, їх розподіл та визначення судом їх розміру регулюються главою 7 Кодексу. Проте у судовій практиці виникають розбіжності при застосуванні норм КАС України щодо порядку обчислення судових витрат та їх компенсації. Розглянемо питання щодо сплати та компенсації судового збору.

Відповідно до Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі – Закон № 3674) судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно статті 4 Закону № 3674 судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 1 статті 98 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється судом під час ухвалення відповідного судового рішення, шляхом відображення його у резолютивній частині такого рішення.

Згідно Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі – Закон № 4901) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган,здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі – Постанова КМУ № 845) орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, якщо його видано або оформлено з порушенням установлених вимог.

Згідно форми виконавчого листа, встановленої наказом ДАС України від 17.12.2013 року № 174 «Про затвердження Інструкції з діловодства в адміністративних судах», у виконавчому листі зазначається резолютивна частина судового рішення. 

Виходячи з системного аналізу наведених норм права рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). 

З приводу визначення виду виконання рішення суду в цій частині – «зобов’язати» або «стягнути» - суд має керуватися принципами рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом та обов'язковості судових рішень, які встановлені статтею 7 КАС України, та повноваженням суду прийняти рішення про стягнення з відповідача коштів (стаття 162 КАС України), оскільки суб’єкти владних повноважень самостійно формують склад своїх видатків на наступний рік. 

Виходячи з принципу дії нормативно-правового акту у часі, норми КАС України щодо розподілу судових витрат підлягають застосуванню з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, суд має право на ухвалення рішення у разі задоволення майнового позову фізичної чи юридичної особи стягнути з відповідача – суб’єкта владних повноважень на користь адміністративного суду, який ухвалив рішення, на спеціальний рахунок, відкритий в органах Державного казначейства України для сплати судового збору, 90% від суми судового збору.

Зазначений висновок також узгоджується з пунктом 2 наказу Міністерства фінансів України від 29.01.2013 № 43 «Про затвердження порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету», яким визначено, що органи Казначейства відкривають бюджетні рахунки для зарахування надходжень у національній валюті в головних управліннях Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головні управління Казначейства) та Державній казначейській службі України (далі - Казначейство України) для зарахування до державного бюджету доходів та інших надходжень (далі - платежі); здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України тощо.

Органи Казначейства при обслуговуванні доходів та інших надходжень державного бюджету здійснюють операції: за платежами, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України є доходами спеціального фонду державного бюджету; за платежами, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України розподіляються між загальним та спеціальним фондами державного бюджету; за платежами, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України розподіляються між державним та місцевими бюджетами; за іншими коштами, які тимчасово віднесені на доходи державного бюджету та підлягають розподілу відповідними уповноваженими органами згідно з вимогами нормативно-правових актів; за платежами, які належать до власних надходжень бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету тощо.

Крім того, відповідно до принципів цивільного законодавства юридичні особи публічного права, які в даному випадку є суб’єктами владних повноважень – відповідачами в адміністративних справах, наділені статусом юридичної особи, а отже цивільною правосуб’єктністю, що покладає на них обов’язок нести відповідальність у вигляді сплати судового збору у разі встановлення судом порушення права позивача – особи приватного права.

Щодо компенсації інших видів судових витрат, а саме: витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Так, до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.  

При ухваленні рішення суду з приводу розподілу витрат, пов’язаних з розглядом справи, застосовуються ті самі норми, що стосуються розподілу судового збору у разі наявності їх документального підтвердження. Окремо слід звернути увагу на різну практику судів у відношенні компенсації витрат на правову допомогу.

Виходячи з положень частин 1, 2, 4 статті 94 КАС України компенсація витрат на правову допомогу - це надана нормами Кодексу перевага фізичним та юридичним особам – позивачам у справі, оскільки суб’єкт владних повноважень може компенсувати лише витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

У частині 2 статті 16 КАС України зазначається, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами. Як зазначено в частині 1 статті 90 КАС України, до витрат на правову допомогу відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором. Компілюючи статті 16 та 90 КАС України можна дійти висновку, що до витрат на правову допомогу можуть відноситися витрати, пов’язані з оплатою іншого фахівця в галузі права, якщо ця допомога надавалась у випадках, встановлених законом.

Чи може суд довільно вирішувати питання з приводу віднесення юридичних послуг, наданих іншим фахівцем у галузі права, до витрат на правову допомогу у невстановлених законом випадках, за умовою відсутності заборон, встановлених законом, надавати правову допомогу в адміністративному судочинстві іншими фахівцями у галузі права?

Вважаємо, що право на існування має позиція щодо особи, яка доведе:

• що вона є фахівцем у галузі права (наприклад, таким доказом, виходячи з положень частин 3, 4 статті 8, частини 1 статті 9 Закону України від 17.01.2002р. № 2984-III «Про вищу освіту» може бути диплом магістра або спеціаліста за спеціальністю право/правознавство);

• надавала правову допомогу у конкретній судовій справі за договором, укладеним зі стороною справи;

• сторона по справі фактично понесла витрати на таку правову допомогу за договором і існують документальні підтвердження зазначених обставин. 

В такому випадку суд має право віднести такі витрати на правову допомогу до судових витрат.

У разі надання правової допомоги адвокатом вбачається необхідним зазначити про наступне.

Для визначення правомірності компенсації витрат на правову допомогу слід з’ясувати, що особа, яка надавала таку допомогу стороні, є адвокатом та надавала цю допомогу за договором, укладеним із стороною по справі.

Частиною 3 статті 4 Закону України від 05.07.2012р. № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Цей момент вважливий тим, що згідно частин 5, 6 статті 14 та частин 5, 6 статті 15 Закону № 5076 стороною договору про надання правової допомоги буде адвокатське бюро або адвокатське об’єднання, а не адвокат, який фактично надавав правову допомогу з ведення справи у суді. Також адвокатські бюро та об’єднання можуть залучати на виконання укладених об'єднанням (бюро) договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах.

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 6 та статті 17 Закону № 5076 є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в поєднанні з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (що може бути сформований і в електронному виді) на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги. 

Якщо правову допомогу за договором надавало адвокатське бюро або адвокатське об’єднання, постають питання зв’язку осіб, що фактично надавали правову допомогу у судовому процесі з цими об’єднаннями (бюро), що виступають стороною договору про надання правової допомоги. Такий зв'язок у випадку, коли фактично інтереси сторони представляє адвокат (засновник адвокатського бюро, об’єднання або адвокат, якому було передоручено виконання правової допомоги цими організаціями), можна встановити на підставі ордеру.

Згідно частини 1 статті 26 Закону № 5076 документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер

Частиною 5 статті 58 КАС України передбачено, що повноваження адвоката як представника можуть також можуть посвідчуватися ордером.

Як вбачається з Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів № 36 від 17 грудня 2012 року, в цьому документі міститься інформація про адвоката, що надає правову допомогу; ким виданий цей ордер – адвокатським бюро (об’єднання) або адвокатом, що здійснює свою діяльність індивідуально; назва договору, на підставі якого надається правова допомога, що дає можливість встановити зв'язок між адвокатом, що надає правову допомогу по справі, та адвокатським бюро (об’єднанням), що уклало договір зі стороною у справі.

Оформлені з порушеннями або з не чітким змістом послуг договори про надання правової допомоги не рідко стають підставою для відмови або часткового задоволення клопотання про розподіл (компенсацію) витрат на правову допомогу. Підпункти 3, 4 частини 1 статті 1 Закону України від 02.06.2011р. № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» дають наступні визначення:

правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення;

правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Згідно пунктів 2, 6 частини 1 статті 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

При цьому, виходячи з положень статті 1 Закону України від 20.12.2011р. № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу:

• у судовому засіданні;

• під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням;

• під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Але даний закон має назву «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та виникнення якого зумовлено частиною 3 статті 90 КАС України: «Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом».

У частині 2 статті 16 КАС України зазначається, що порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Проте КАС України не передбачено, що види правової допомоги, які підлягають компенсації можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами, тим більш законом, що визначає не види правової допомоги, а граничний розмір їх компенсації.

Тому є всі підстави вважати перелік видів платної правової допомоги, наведений в Законі України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», не вичерпним, а лише переліком видів платної правової допомоги, відносно яких встановлено граничний розмір компенсації на сьогоднішній день.

Якщо, стосовно надання платної правової допомоги у судовому засіданні та під час ознайомлення з матеріалами справи у суді виникають різночитання лише в питанні розрахунку витраченого часу, то стосовно визначення «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням» суди в своїх рішеннях займають під час взаємовиключні позиції.

КАС України не містить чіткого визначення «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням», адже згідно частин 2, 3 статті 122 КАС України судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження.

У наступній статті 122-1 КАС України визначається порядок участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції. І хоча у наведеній нормі передбачається явка учасника процесу в інший суд, але фактично особа буде знаходитися в приміщенні суду, що не розглядає цю справу за юрисдикцією, предметною, територіальною або інстанційною підсудністю.

Таким чином, якщо правова допомога надається у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза залою судового засідання, поза приміщенням суду, який за юрисдикцією та підсудністю розглядає справу, така правова допомога, в розумінні статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», буде віднесена до «участі у судовому засіданні» і не може бути віднесена до «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням», хоча і може трактуватися як «окрема процесуальна дія поза залою судового засідання». Тобто такі поняття є взаємовиключними.

Згідно частин 1, 2 статті 45 КАС України про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення секретарем судового засідання складається протокол. Наступна стаття 46 КАС України встановлює форму протоколу про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання та передбачає зазначення в ньому опису ходу проведення окремої процесуальної дії, у тому числі відомості про заявлені клопотання та ухвали суду; основний зміст пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, усні роз'яснення експертами своїх висновків і відповідей на поставлені їм додаткові питання; консультації спеціалістів.

Виходячи з системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що про вчинення окремої процесуальної дії поза межами зали судового засідання завжди складається протокол секретарем судового засідання, який разом із судом (суддею, що розглядає справу одноособово або колегією суддів) знаходиться на місці вчинення цих дій, але поза межами зали судових засідань.

Дією, поза межами зали судових засідань, яку визначає Кодекс, є огляд доказів на місці (частина 3 статті 147 КАС України).

Оскільки така процесуальна дія є не дуже поширеною, в силу особливостей адміністративного судочинства, то помилкове застосування положень статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» з приводу тлумачення поняття «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням» та віднесення правової допомоги до «окремої процесуальної дії поза залою судового засідання», відображених у статтях 45, 46, 147 КАС України, фактично може нівелювати дію усього механізму компенсації витрат на правову допомогу та скомпрометувати його в очах громадськості.

Безумовно відсутність офіційного тлумачення процесуальних дій зумовлює різне застосування судами положень статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Слід також звернути увагу й на частину 2 статті 5 КАС України, згідно якої провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Оскільки мова йде про час, то логічним є розміщення в цій нормі юридичних фактів у хронологічному порядку: розгляд справи відбувається до вирішення справи. Чи може бути вчинена окрема процесуальна дія до початку розгляду справи? Аналізуючи вищезазначені поняття, можна дійти висновку, що дійсно – окремі процесуальні дії можуть відбуватися до початку розгляду справи та, відповідно, поза судовим засіданням.

Всі процесуальні дії поза судовим засіданням мають спільні риси:

• дії неможливо вчинити під час судового засідання (написання клопотань, заяв, заперечень інших письмових документів; збирання доказів);

• дії вчиняються у межах прав та обов’язків сторін, визначених КАС України;

• дії впливають на правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства шляхом їх виникнення (складання та подання позову, апеляційної, касаційної скарги), зміни (заява про збільшення/зменшення позовних вимог, зміну предмету позову) або мають мету вплинути на процесуальну дію суду (складання та подання клопотань про забезпечення позову – з метою винесення судом відповідної ухвали; збирання доказів, складання письмових пояснень – для кращої аргументації своєї позиції по справі, з метою вплинути такими процесуальними діями на рішення суду по суті).

Таким чином, дії поза судовим засіданням відрізняються від інших видів платної правової допомоги, зазначених в Законі України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»: «участь у судовому засіданні» та «ознайомлення з матеріалами справи». З приводу останнього, слід зазначити, що ці дії прямо не впливають на виникнення, зміну або припинення правовідносин, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства і можуть стати підставою для вчинення окремої дії поза судовим засіданням – складання письмових пояснень, заперечень проти позову тощо.

Як розраховується сума, що підлягає компенсації?

Виходячи з положень статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу.

Частина 2 статті 30 Закону № 5076 відносить порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата) до умов, що визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Але при цьому стаття 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» не дає такого вибору: лише погодинна оплата, при цьому, компенсації підлягає сума за годину роботи, що не перевищує 40% МЗП.

Тому не зважаючи на порядок обчислення гонорару у договорі, для визначення суми компенсації необхідно зазначати і (або тільки) вартість однієї години роботи адвоката, при цьому вартість години роботи встановлюється за згодою сторін договору, але компенсації буде підлягати лише сума, що не перевищує 40% МЗП на момент надання правової допомоги, що відповідає вимогам частині 2 статті 5 КАС України.

До списку доказів, які необхідно подати суду, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Таким чином, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Як визначити цей час? Як оцінити час, витрачений на вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням?

Вищий господарський суд України у п. 6.5 постанови Пленуму від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» пропонує таку позицію: «Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець;… тривалість розгляду і складність справи тощо».

Але такий підхід в цілому не може застосовуватися, оскільки суперечить цілому ряду норм Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Так, згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

А виходячи з положень частини 3 статті 215 ЦК України, якщо жодна із сторін або інша заінтересована особа (а суд не є заінтересованою особою договору) не заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин не є оспорюваним.

Згідно частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Які обставини слід доказувати, виходячи з положень частини 1 статті 94 КАС України, з яких вбачається, що суд присуджує всі здійснені стороною документально підтверджені судові витрати?

Такими обставинами в контексті розподілу судових витрат на правову допомогу є

по-перше: факт понесення витрат на правову допомогу до їх компенсації судом (така позиція відображена й у постанові Верховного Суду України від 01.10.2002 р. у справі № 30/63);

по-друге: документальне підтвердження понесення витрат (банківська виписка з рахунку особи, що надає правову допомогу, із зазначенням оплати правової допомоги згідно договору та надходження суми від сторони по справі. Також таким документом може бути прибутковий ордер (якщо оплата проводилась у готівковій формі) чи інший розрахунковий документ). 

Чи потрібно доказувати обґрунтованість витрат часу на вчинення окремих процесуальних дій поза межами судового засідання при наявності доказів оплати цих годин роботи по наданню правової допомоги з урахуванням складності справи?

Виникає питання про можливість завищення судових витрат на правову допомогу шляхом зазначення великої кількості годин, вартість яких відповідає граничному розміру компенсації, встановленої законом, та можливості суду при наявності всіх доказів на власний розсуд визначити грошовий розмір витрат, щоб запобігти подібним зловживанням.

На прикладі оплати правової допомоги за договором, укладеним між адвокатом, що здійснює свою практику індивідуально (який не є платником ПДВ), та стороною - юридичною особою слід зазначити, що в даному випадку завищення розміру оплати та переведення податкових зобов’язань не є фінансово вигідним сторонам договору з точки зору податкового навантаження: у адвоката загальні податкові відрахування та сплата єдиного соціального внеску становлять 44,772% і фактично відсутня можливість здійснювати витрати; проти 16% ставки податку на прибуток у 2014 році у юридичних осіб на загальній системі оподаткування, вже не кажучи про тих, хто знаходиться на спрощеній системі оподаткування.

Тому зловживання, пов’язані із завищенням витрат на правову допомогу, будуть мати місце дуже рідко, а заінтересована сторона у вигляді відповідного органу державної податкової служби, завжди матиме право оскаржити дійсність подібних договорів, - у суду не має на це повноважень.

Чи підлягають компенсації витрати на правову допомогу в апеляційній та/або касаційній інстанціях?

Відповідно до частини 3 статті 87 КАС України витрати на правову допомогу віднесені до судових витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Виходячи з положень глав 1, 2 розділу IV КАС України існує поняття апеляційний та касаційний розгляд справи, тому логічно, що судові витрати, пов’язані з цим, також підлягають компенсації.

 

Згідно пункту 4 частини 1 статті 206, статей 207, 231, 232 КАС України у резолютивній частині ухвали або постанови суду апеляційної або касаційної інстанцій вирішується питання розподілу судових витрат.



Тому суди апеляційної та касаційної інстанцій мають такі самі повноваження щодо розподілу судових витрат взагалі та компенсації витрат на правову допомогу зокрема, як і суди першої інстанції.

Хто зобов’язаний виконувати рішення про компенсацію витрат на правову допомогу?

Згідно Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України. То чи повинні суди стягувати кошти з Державної судової адміністрації України?

Сумнів у застосуванні цього положення відносно оплатної правової допомоги виникає хоча б тому, що це положення міститься в частині норми, що регулює граничний розмір компенсації «у разі, якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу», тобто безоплатної правової допомоги, але така позиція суперечить і положенню статті 29 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». 

Частиною 1 статті 94 КАС України встановлено, що судові витрати стягуються з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Виходячи з пункту 26 цього Порядку судові витрати безспірно списуються державним казначейством, в якому обслуговується суб’єкт владних повноважень, не на користь якого ухвалено рішення, з рахунку цієї державної установи.

Слід пам’ятати, що низька ефективність механізму, що існує на сьогоднішній день, надає перевагу суб’єкту владних повноваженеь – у будь-якому випадку особа понесе витрати або сплативши суму штрафів, донарахувань, або оплачуючи витрати на правову допомогу, що зазвичай становлять більшу частину судових витрат.

Неефективність механізму компенсації витрат на правову допомогу та судового збору об’єктивно впливає на зменшення кількості обґрунтованих звернень до адміністративних судів. Ефективна діяльність судів з реалізації механізму компенсації судових витрат збільшить довіру суспільства до системи правосуддя в цілому.

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15

Схожі:

Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій методичні вказівки для аудиторних занять
Теорія І практика перекладу. Конспект лекцій. Методичні вказівки для аудиторних занять. // Укладач: Бєкрєшева Л. О. – Луганськ: вид-во...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій «Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів та державних закупівель»
Порушення балансу інтересів та надмірні обтяження для отримувачів публічних послуг
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «сучасні жанри медіа» Модуль «Сучасні жанри преси»
Бахметьєва, А. М. Сучасні жанри преси [Текст] : конспект лекцій з дисципліни «Сучасні жанри медіа» / А. М. Бахметьєва. – Д.:, 2012....
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2015
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з дисципліни «Основи наукових досліджень»
З позиції системного підходу науку можна розглядати як систему, що складається з наступних елементів
Конспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів» iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка