Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія»



Сторінка1/8
Дата конвертації09.02.2018
Розмір1.57 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Навчально-науковий Юридичний інститут

кафедра теорії та історії держави і права
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни «Юридична деонтологія»

Галузь знань: 08 «Право»

Спеціальність: 081 «Право»


Спеціалізація: «Правознавство»
Укладач: доцент

кафедри теорії та історії

держави і права

Макеєва О.М.

Конспект лекцій розглянутий та схвалений

на засіданні кафедри теорії та історії держави і права

Протокол № ____ від «___»_____20__р.

Завідувач кафедри _______ Бородін І.Л.

Лекція № 1

Тема лекції: Юридична деонтологія як наука

План


1.Поняття, мета, завдання та основні ознаки юридичної деонтології.

2. Предмет та методи юридичної деонтології. Основні мотодологічні підходи, що використовуються в юридичній деонтології.

3. Передумови виникнення та основні етапи юридичної деонтології.

4. Джерела (нормативна основа) юридичної деонтології.

5. Функції та принципи юридичної деонтології.

Зміст лекції

1.Поняття та основні ознаки юридичної деонтології.

Юридична деонтологія походить від грецьких слів: деон- дентос потрібне, належне, логос – наука, про належне. Отже наука про належне, тобто яким чином має поводитись особа. Цим терміном користуються, коли вивчають проблеми обов’язку людини, сферу належного, того, як повинно бути з точки зору моральних вимог до діяльності людини та відношення між людьми.

Сам термін деонтологія було введено у науковий обіг у 1834 році англійським філософом і юристом Ієремія Бентамом (1748-1842). Свої вимоги до особи, що має владу, й хоче досягнути вершин своєї кар’єри, він виклав у роботі «Деонтологія або наука про мораль».

Отже на сьогодні юридична деонтологія – це галузь юридичної нуки і авчальна дисципліна, яка є системою знань про кодекс професійної поведінки правознавця, тобто про систему правових політичних психологічних, етичних, естетичних, інформаційних та інших норм вимог, що ставляться до професійної діяльності юриста, до його спілкування з колегами і клієнтами, а також основні види юридичної професії та характерюридичної практики у співвідношенні з її освітою та наукою.



Основні вимоги до діяльності юриста: це кодекс його професійної поведінки (правила). Ці правила носять характер належного

  • Дозволяючого: має право, може (суддя може займатися викладанням лекцій);

  • Забороняючого: не може, не повинен (адвокат не може використовувати конфіденційну інформацію в своїх інтересах.)

  • Зобов’язуючого: повинен дотримуватися, зобов’язаний (слідчий не повинен брати участі у страйках)

  • Рекомендаційного характеру повинен, бажано ( суддя повинен утримуватися від фінансових відносин, які можуть трактувати його безсторонність.

Основні погляди на поняття предмету юридичної деонтології:

    1. Сливка С.С. - наука про внутрішній імператив службового обов’язку, який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у практичній діяльності.

    2. Шмоткін О.В. – це система знань про юридичну науку і практику, вимоги до професійних та особистих якостей юриста, про систему норм цих якостей.

    3. Горшенєв В.М. – це галузь юридичної науки про мудрість спілкування та мистецтво прийняття правильних рішень в юридичній практиці.

    4. Гусарєв С.Д. Тихомиров – вивчає систему юридичних знань, завдань і функцій правознавства, роль юридичних знань у вирішенні питань суспільного буття.

    5. Скакун О.Ф. – система знань про кодекс професійної поведінки правознавця, система вимогдо професійного спілквання та основи юридичної професії.

Мета: дати майбутньому юристу своєчасні уявлення про реальний сенс і зміст ічи іраної професії, представити цілісну картину юридичної діяльності і місце в ній юриста-професіонала, культура поведінки якого відповідає вимогам, які пред'являються до нього суспільством і державою її даний історичний період. Цю мету можна виразити через єдність трьох складових:

  1. ознайомити з видами професій юриста і розкрити характер юридичної практичної діяльності;

  2. визначити стандарти, яким повинен відповідати кожен юрист-практик, зокрема випускник юридичної навчальної установи;

  3. виробити в стінах юридичної учбової установи основні настанови на якісне вивчення юридичних дисциплін, на розвиток професійних умінь і навиків.

Виходячи з мети, завданнями юридичної деонтології є:

  1. визначити нормативи культури поведінки юриста, необхідні для його ефективної професійної діяльності;

  2. навчити правильно розуміти професійний обов'язок, розкрити і» повні етапи його морально-психологічного і професійно-правового мислення;

  1. сприяти гуманізації юридичної діяльності, виключити фор­мальне прикладання знань при наданні професійно-правових по­слуг;

  2. навчити своєчасно виявляти і усувати деформації в юридичній практиці;

  3. розкрити ступінь залучення юриста в політичну та інші сфе­ри соціального життя країни, орієнтувати на можливі обмеження в ступені і формах участі юриста в політиці;

  4. виявити значення міжнародних норм професійної діяльності юриста для вітчизняної юридичної практики;

  5. визначити шляхи підвищення престижу юридичної професії;

  6. стимулювати юриста до активності в підвищенні рівня право­вої культури суспільства та ін.

Ознаки юридичної деонтології як науки:

  1. є юридичною наукою: адже джерела її не тільки етичні стандарти, що містяться в деонтологічних і етичних правилах, розроблені міжнародними співтовариствами, ай нормативно-правовими актами, які офіційно закріплюють спеціально-правовий статус юристів і посадових осіб.

  2. є суспільною наукою:, адже вивчає діяльність юриста в суспільстві, служить для врегулювання суспільних відносин, вирішує долю людей,

  3. нормативна наука: визначає соціальні нормативні приписи етичні правові рекомендації, дозволи, заборони і зобвязання (веління імперативи), що пред’являються до юриста будь-якої професії, нормативи культури.

  4. інтегрована і цілісна наука: тут об’єднане психологічне. політичне етичне і естетичне та юридичне. Юрист керується не тільки законом, але й нормами психології, політики етики, інформатики.

  5. прикладна (практична), адже характеризує юриста в практичній діяльності.

  6. гуманістично-антропологічно орієнтованою наукою, у центрі розгляду особа юриста як високоорганізованого індивіда- учасника політичного життя, носія моральних принципів,носія високо-естетичних смаків

2. Предмет та методи юридичної деонтології. Основні методологічні підходи, що використовуються в юридичній деонтології.

Предмет юридичної деонтології — система (оптимальний звід) правових, політичних, психологічних, етичних, естетичних, інформа­ційних й інших норм-вимог, що загалом визначає соціально-правовий режим професійного спілкування юриста з колегами і клієнтами, і також основні види юридичних професій та характер юридичної практики у співвідношенні її з наукою і освітою.

Соціально-правовий режим професійного спілкування юриста — це атмосфера взаємостосунків по лінії «юрист—громадянин», що розривається в особливих психологічних, етичних, правових та піших зв'язках: юрист—клієнт, юрист—колеги, юрист—родичі клієнта.

Предмет юридичної деонтологіїскладний:


  1. юридичні професії за їх характерними рисами;

  2. юридична практика у взаємовідношенні з юридичною освітою і юридичною наукою;

  3. нормативи поведінки юристів різних спеціальностей, яких ВОНИ повинні дотримуватися в процесі професійної діяльності. Вимоги, що пред'являються до юристів, концентровано виражені а професіограмах юридичних професій.

Предмет юридичної деонтології – система правових політичних, психологічних, етичних та естетичних. Інформаційних та інших норм вимог, що обґрунтовує соціально правовий режим професійного спілкування юриста з колегами і клієнтами, а також види юридичної професії та характер юридичної практики у зв’язку з освітою та науко.

Складові предмета:



  1. види юридичних професій;

  2. юридична практика у взаємозв’язку з юридичною освітою і юридичною наукою;

  3. нормативи поведінки юристів різних спеціальностей.

Роль юриста в суспільстві:

  1. професійна сфера – представник юридичної професії

  2. соціальна – представники держави і суспільства, відповідає за підтримку режиму законності і правопорядку.

  3. приватна – представляє свого клієнта.

Методи – це сукупність логічних прийомів і конкретних способів обґрунтування системи знань про теоретичні осмислення практичного застосування деонтологічних нормативів культури поведінки юриста.

  1. Загальнонаукові:

а) діалектичний, що розкриває генезис, еволюціонує зміст і види юридичної практичної діяльності, врахувати чинники матеріальні і культурні, Діалекти­чний метод починає працювати тільки з поняттями і категоріями, що вже сформувалися, тому його цінність виявляється в єдності з синергетичним підходом (методом соціальної синергетики)

б) метод соціальної синергетики; діалектич­ний метод, який дає можливість розкрити генезис, еволюцію, озна­ки, зміст і види юридичної практичної діяльності; врахувати чинни­ки — матеріальні (матеріалістична діалектика) і духовно-культурні; виявити варіативність системи вимог до культури поведінки юриста різної спеціалізації; уяснити форми взаємодії юриста з суспільним середовищем у процесі виконання службових обов'язків.

в) метод системного аналізу. методу системного аналізу відкриває можливість досліджувати не тільки загальні закономірності в їх системі, і її і випадки (зокрема, дезорганізуючі процеси), що відіграють свою системо утворюючу роль. Юрист нерідко в своїй практичній діяльності стикається з об'єктивними процесами дезорганізації як крайнощами соціальної самоорганізації, в яких знаходиться клієнт. Від нього вимагається їх подолати шляхом пропозиції людині ціннісних правових орієнтирів для виходу з неврегульованого стану. Системний метод передбачає, що всі явища юридичної деонтології є організованою системою і структурно взаємозв'язані.

2.Філософські:

- Феноменологічний

- онтологічний

- герменевтичний

дія якого є найповнішою разом з отнологічним і герменевтичним методами. Якщо онтологічний метод дає можливість аналізувати і пояснити явища і процеси, пов'язані з юридичною практи­кою, а герменевтичний метод сприяє розкриттю сутності правових норм, що регулюють цю практику, то феноменологічний метод, заглиблюючись у глибини свідомості людини, пояснює, за допомогою ЯКИХ певних форм, образів (феноменів) відбувається внутрішнє сприйняття юристом-практиком зовнішнього світу, формується його професійна культура.

3.Спеціальні:

1.психологічний використовується при вивченні психо­
фізіологічних властивостей юриста як особи, його темпераменту, характеру, психічних установок;

2.соціологічний, сприяє розкриттю професійної ді-
і п.мості юриста, складанню професіограм юридичних професій не

3.статистичний метод — застосовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення, наприклад, даних про кількість юристів різних професій, котрі працюють у приватній і дер­жавній сферах тощо;

4.історико-політичний метод — допомагає вивчити специфі­ку політичної культури юриста, конкретно-історичні політичні з'мови практичної юридичної діяльності, політико-ідеологічні стандарти, якими покликаний керуватися юрист при виконанні професійного обов'язку. Так, в УРСР ці стандарти були орієнтовані на керівні по­ложення Комуністичної партії; нині, коли конституційно проголо­шений принцип політичного плюралізму, такими стандартами ста­ли права людини;

5. порівняльно-правовий метод — передбачає зіставлення од-нопорядкових юридичних понять, явищ і процесів і з'ясування між ними схожості і відмінностей. Наприклад, порівняння особливостей юридичної практики прокурорської і адвокатської, нотаріальної і ад­вокатської та ін.

Юридична деонтологія, як спеціальна професійно-прикладна наука, входить у систему юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство (юриспруденція) і пов'язана (прямо або побічно) зі всіма.

Система юридичних наук:


теоретико-історичні

Юридична деонтологія

(як вступна теоретико-правова

наука в теоретичну і практичну

юриспруденцію)



Галузеві

Міжгалузеві

спеціальні прикладні

Зарубіжні

Міжнародні

Предмет юридичної деонтології має відмінності від пред­метів інших наук, що входять до групи історико-теоретичних наук. її об'єднує з теорією держави і права лише те, що теорія дер­жави і права певною мірою є вступом до галузевих наук (конститу­ційного, цивільного, адміністративного, кримінального, екологічного права тощо), а юридична деонтологія — до міжгалузевих (організа­ційним) юридичних наук (прокурорський нагляд, організація право­суддя, правоохоронні органи та ін.). Проте на відміну від юридичної деонтології теорія держави і права є загальнотеоретичною, оскільки виявляє і пояснює основні загальні закономірності розвитку дер­жави і права, виробляє загальні поняття, категорії і принципи, на які спираються інші юридичні науки.

Юридична деонтологія:

1) є вступною наукою і містить відомості, необхідні для поглибле­ного розуміння закономірностей юридичної діяльності слідчого, про­курора, судді, нотаріуса, адвоката і інших професій, створює теоретичні основи для прикладних юридичних наук і спеціальних дисциплін: судової психології, судової етики, юридичної ИОнфліктології тощо, її можна вважати своєрідною узагальнюючою
наукою, загальною частиною прикладних юридичних дисциплін.

2.) поповнює багаж юридичної науки і практики завдяки самостій-иому предмету дослідження, розвиває нові підходи, постачає нову інформацію, що почерпнута з досягнень соціальних наук, і тим са­мим збагачує всю юриспруденцію як прикладну, так і теоретичну.

V цьому сенсі її можна вважати самостійною теоретико-юридичною наукою, що утворилася на стику юриспруденції та інших суспільних наук.

3. Передумови виникнення юридичної деонтології слід шукати п давнині, коли виник суспільний розподіл праці, що перетворив лю­тих на відносно самостійного індивіда і поклав початок професій­ному відособленню соціальних груп усередині суспільства. Суспільний розподіл праці поставив людей в залежність одних від інших. і конфлікти, що виникли між ними, між суспільством і особою, виникали і викликали необхідність в їх урегулюванні. Роль арбітрів виконували найбільш авторитетні і знаючі члени суспільства: старійшини, жерці. V зв'язку з розвитком економічних, політичних, соціальних, культу­рних відносин усередині держави і за її межами, з'явився ряд про фесій, що постійно оновлювався.

Однією із стародавніх є і юридична професія. її оформлення по­в'язане з розвитком права, появою особливого інституту соціальної влади держави, його апарату, спеціалізованих органів: суду, поліції, каральних установ, що володіли владними повноваженнями, і особ­ливого прошарку людей, що займалися управлінням і правовим об­слуговуванням населення — застосовувачів права, юристів-практиків. Першою передумовою появи юридичної деонтології стала суспільна затребуваність в праці юриста. Професія юриста спочатку виникла і розвивалася і як вид со­ціальних послуг, і як засіб виконання управлінських функцій. Як правило, юристи займали високий соціальний стан, а їх клієнти були особами з різним соціальним статусом. Рухомі пошуком справед­ливості, яка розумілася по-різному різними шарами суспільства, клієнти, позбавлені знань у правовій сфері, знаходилися у цілковитій залежності від юриста, до якого зверталися за правовою допомогою. Внаслідок відсутності юридичних пізнань клієнти неспроможні були оцінити законність дій застосовувачів права, у провадженні яких знаходилися їх справи і якими вершилася справедливість. Вони вимушені були покладатися на компетентність і сумлінність юристів. Розбіжності між правосвідомістю юриста і клієнта, диспро­порції в знанні права — друга передумова появи юридичної деонтології.

З розвитком соціальних, економічних і соціально-культурних від­носин відбулася диференціація юридичних професій, збільшилося соціальне навантаження на юридичну професію, чітко визначилася роль юридичної практики. З одного боку, зріс вплив практикуючих юристів на розвиток суспільства, функціонування правової системи держави. Покращала професійна підготовка юристів. Підвищився авторитет юридичної професії. Вона стала виступати одночасно як об'єкт і як суб'єкт регулювання. З іншою, спостерігається зростан­ня правосвідомості населення, зміна культурно-правового рівня клі­єнтів, збільшення їх вимогливості до якості юридичної допомоги. У таких умовах склалася третя передумова розвитку юридичної деонтології, а саме — потреба населення в ефективній юриди­чній практиці.

Етапи розвитку юридичної деонтології як науки тісно пов'язані з передумовами її появи. Виділення етапів є умовним, їх кількість може бути різною, все залежить від критерію, покладеного у підставу розрізнення таких етапів. Відомо, що кожна професія створювала і створює свою деонтологію. На розвиток юридичної деонтології істотний вплив зробила медична деонтологія, яка заро­дилася в античні часи. Початок їй покладено «клятвою» Гіппократа, що містить принципи і правила, котрі регламентують діяльність лі­каря. А в XX—XXI століттях медична деонтологія стала одним із розділів медичної науки, присвячених вивченню ролі психологічних, етичних і інших соціальних вимог до діяльності медичних працівни­ків з метою досягнення максимальної користі в лікуванні і профіла­ктиці хвороб, оздоровленні і продовженні життя людини.

Перший етап розвитку юридичної деонтології, що виразився в уявленнях про те, якою повинна бути юридична діяльність, відно­ситься до часів Стародавнього Риму і пов'язаний з іменами класи­ків юриспруденції (Гай, Ульпіан, Модестин, Павло, Папініан). Вони бачили зміст юридичної діяльності в трьох її складових: а§еге р) І1.ІІП юридичними діями сторін; сауеге — складати формули (Окумснтів; гезропсіеге — давати поради, консультації. Та й сам термін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі в кінці IV — на початку III століття до н. є. (лат. юриспруденція— знання права). Діяльність провідних юристів Стародавнього Риму істотно вплину-іі.і на подальші покоління юристів країн Західної Європи в плані формування професійних якостей, навиків і установок. Проте тер­міном «юрист» тоді ще не називалися фахівці у галузі права. Він ви­користовувався для позначення багатьох явищ правового характеру - права, сукупності законів, справедливості тощо.

У міру ускладнення соціального життя, розвитку моральності культури суспільство передавало накопичуваний обсяг різ­них видів діяльності, що регулюють їх життя і забезпечують цю регуляцію (особливо при вирішенні конфліктів), спеціально виділеним і професійно підготовленим людям. Поступово в усіх країнах світу йшов процес становлення, а потім організаційного і методичного оформлення професійної юридичної освіти. Перші університети, що шіникли в XII—XIII століттях у Болоньї, Падуї, Кембриджі, Сала-манки, Парижі, мали юридичні факультети, де готувалися юристи з урахуванням обсягу і змісту правових робіт і послуг у даному суспільстві. Вже в середньовіччі від термін «]игіз», який, як і в давнину, уживався в різних значеннях, з'явилося слово «іигізіа».

Другий етап розвитку юридичної деонтології пов'язаний з пері­одом розвитку буржуазних відносин і формуванням світського, юри­дичного, світогляду (XVII—XVIII ст.), коли юридична практика змінюється, розширюється її зміст, з'являються нові форми і засоби здійснення. Властива юридичному світогляду буржуазії ідеалізація права як основи суспільства і держави багато в чому сприяла фо­рмуванню інтересу до юридичної професії. Накопичений досвід у дер­жавах Західної Європи став одним з важливих етапів розвитку деонтологічних якостей вітчизняного юриста. Тоді ж у Росії (XVIII ст., при Петрі І) запроваджено в ужиток термін «юрист», запозиче­ний з Німеччини («зигізі»), як похідний від середньолатинського«Іигізіа».

Деонтологічні вимоги пред'являлися до випускників юридичних факультетів університетів дореволюційної Росії і України, які функ­ціонували з 60-х рр. XIX ст. Випускники юридичних факультетів, в основному, йшли на службу в державний апарат по відомству Міністерства юстиції (судді, прокурори, слідчі, нотаріуси) і в юрис­консультські частини казенних і комерційних установ. Багато хто з них обирав «вільну» професію адвоката. Принципи і норми деон­тології залежали від рівня соціально-економічного розвитку, від су­спільно-політичного ладу, способу життя, менталітету народу, його національних і релігійних традицій. Деонтологія завжди була орга­нічно вплетена в систему духовної культури.

Третій етап розвитку юридичної деонтології припадає на поча­ток XX століття і пов'язаний з оформленням перших документів про стандарти юридичної професії (зокрема відомостей з питань юри­дичної деонтології).

Відомо, що тільки в результаті набуття фахової правосвідомості професія досягає якісних найвищих характеристик, що відрізняють її від роду занять. Ці якісні характеристики виявляються в здат­ності професії до саморегулювання (саморегуляції). Завдяки пра­гненню до впорядкування відносин усередині професії відбува­ється внесення її регулюючої дії в суспільне життя. Здатність до саморегулювання втілюється в ідеях, принципах, методах, умовах і порядку регулювання професії. Сформовані правила оформляються в єдиний документ, що приводить їх до одноманітності. Положення таких документів стають корпоративно-нормативними (норматива­ми культури юриста) і набувають значення професійних стандар­тів, тобто розповсюджуються на всіх представників професії, вима­гають підпорядкування і забезпечуються заходами примусу. Саме ці документи служать офіційними джерелами юридичної деонто­логії, їх можна назвати актами про корпоративні норми-стандарти, що пред'являються до юридичної професії, про регулятиви (норма­тиви) культури юриста.

Усвідомлення необхідності регулювання юридичної професії, а значить і досягнення її цілісності, відбулося не відразу. Значний внесок у процес визрівання права професії на саморегулювання і ви­значення корпоративних нормативів культури юриста внесли амери­канські судді Джорж Шарсвуд, котрий опублікував 1854 р. курс ле­кцій «Професійна етика», і Давид Гофман, який в 1856 р. включив п'ятдесят рішень в «Курс правових досліджень». їх напрацювання були використані при складанні Першого професійного кодексу, прийнятого Американською Правовою Асоціацією (АВА) в 1908 р. під назвою «Канони професійної Етики». Положення «Канонів»її їм дсо і іто логічними стандартами, які забезпечували, з одного цілісність професії, а з іншою — довіру до юридичної професії суспільства.

Регулювання юридичної практики в США, як і раніше, здійснює ЧІЛ за допомогою: 1) розробки етичних кодексів (професійних і гандартів), які стають законодавчою базою штатів у цьому питанні, 2) винесення резолюцій (рішень) з різних аспектів адвокатсь-і "і практики, де найзначнішими є роз 'яснення з питань професійної етики. Ці роз'яснення не володіють нормативною силою, проте, виступають «переконливою інстанцією», тобто є своєрідними деонтологічними нормами-рекомендаціями. У 1967 р. АПА видала І [огляди на професійну етику», в 1984 р. — «Формальні і неформальні погляди на етику» (2 томи) та інші.

Четвертий етап розвитку юридичної деонтології пов'язаний і міжнародною уніфікацією вимог, що пред'являються до юри-і і т, виходом за національні рамки, появою міжнародних стандартів у професійно-юридичній діяльності (з 80-х рр. XIX ст.). ( я пилися європейський деонтологічний кодекс, міжнародні станда­рт незалежності юридичної професії, міжнародні кодекси етики та пі (див.: «Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста»). Інтерес до деонтології юридичної професії зріс як у науковій, так і в навчально-освітній сфері.

Годі ж було започатковане викладання (як вступ до юридичної і меціальності) навчального курсу «Юридична деонтологія» в Харківському міському юридичному інституті (нині Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого). Викладання цього курсу і здійснювалися на основі першого навчального посібника з аналогі­чною назвою (1987 р.) за редакцією В. М. Горшеньова і В. В. Ко­марова. Запровадження навчального курсу юридичної деонтології і і имулювало розробку проблем у даній галузі наукових знань.

Отже, впродовж майже всієї історії суспільства потреба в праві, професійній діяльності юристів була різною. Усвідомлення цієї потреби змінювалося. Але завжди в суспільстві жило прагнення мати можливість справедливого вирішення спорів і захисту від сва­ні лля за допомогою



4. Нормативними (регулятивними) основами юридичної деон­тології є Конституція, поточне законодавство країни, кодекси етики, правила поведінки і дисциплінарні статути, інші службові докумен­ти окремих професійних груп юристів, які юридично або морально зобов'язують дотримуватися викладених в них норм при здійсненні професійної діяльності. Коли ми говоримо про нормативи культури (поведінки) юриста-практика, маємо на увазі, що нормативи міс­тяться як в правових актах держави, так і в корпоративних докуме­нтах, в моральних (деонтологічних) кодексах юридичних об'єднань (спілок адвокатів, корпорації суддів і т. п.) — внутрішньодержавних і міжнародних.

Нормативні основи юридичної деонтології:



  1. етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) профе­сійних груп юристів, які прийняті в державі — кодекси національ­них об'єднань (корпорацій) юристів,

  2. етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) юрис­тів, які затверджені як міжнародні стандарти — кодекси міжнаро­дних об'єднань юристів;

  3. законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти держави в тій їх частині, в якій містяться нормативні приписи етичного (деонтологічного) змісту — національне законодавство.

Забезпеченість норм (нормативів), що містяться в цих документах, залежить від суб'єктів їх ухвалення. Ними є національні професійні об'єднання юристів, міжнародні (європейські) організації юристів, правотворчі органи держави4.

І) «Канони професійної етики» — затверджені Американською Правовою Асоціацією; 2) «Правила професійної поведінки» — в кожному штаті для регулювання діяльності членів адвокатур штатів. У їх основі лежать Типові правила професійної поведінки (прийняті АВА в 1983 р. з подальшими поправками). Вони володіють силою нормативного документа на відповідній території; Федеральні правила цивільного процесу» — служать зразком і VI цивільного процесу в штатах; 4) «Кодекс судової етики» — містить такі правила: суддя повинен зберігати чесність і незалежність, судової влади; суддя не повинен здійснювати неналежних дій і своїй діяльності і не допускати сумнівної поведінки; суддя повинен виконувати посадові обов'язки неупереджено і старанно; суддя може займатися позасудовою діяльністю з метою вдосконалення закону, правової системи і процесу здійснення правосуддя; суддя повинен регулярно подавати звіти про свої доходи, які він одержав, правову і позасудову діяльність; суддя не повинен втручатися и політичну діяльність; 5) «Висновки Верховного Суду з етичних Витань» — Верховні суди штатів виробляють етичні роз'яснення або безпосередньо, або через створювані ними органи (комісії, ко­мітети); 6) «Етичні стандарти прокурорів округу Окленд» — прийнятий правоохоронними органами майже в кожному штаті країни; 7) «Статут поліцейських міста Ленсинга», «Кодекс етики поліцейських штату Мічиган»; 8) «Морально-етичний кодекс поліцейського (НІЛ» — служить моделлю для морально-етичних кодексів праців­ників поліції кожного штату.

Етичні правила та інші нормативи культури адвокатів, суддів 1.1 інших юридичних професій діють у Франції, Англії і Уельсі, Шотландії, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Данії, Австрії, Польщі,

На відміну від нормативно-правових актів деонтологічні доку­менти (декларації, рекомендації, принципи, основоположні принципи, керівні положення, етичні кодекси та ін.) не мають обов'язкової юри­дичної сили. Вони, по суті, є заявами про наміри, звичайно націлени­ми на конкретні професійні галузі, наприклад, роль поліцейських, прокурорів, суддів. Проте заяви такого роду є легітимними в межах певної корпорації (об'єднань адвокатів, нотаріусів і т. д.) і з часом можуть бути занесені до нормативно-правових актів, стати обов'я­зковими для виконання (легальними). Якщо ж вони офіційно (на дер­жавному рівні) закріплюються, то тим самим підтверджується їх легальність (законність).



5. Функції і принципи юридичної деонтології Функції юридичної деонтології — основні напрямки її теоре­тичного і практичного призначення, орієнтовані на якісне виконан­ня юристом свого професійного обов'язку. Основні функції юридичної деонтології:

1) пізнавальна (онтологічна), або інформаційна — виража­ється в набутті деонтологічних знань; пізнанні суті юридичної діяль­ності, характеру професійної поведінки юриста, норм-вимог та інших нормативів культури, якими він повинен керуватися; своєчасному ознайомленні з правовими актами, що відносяться до його діяль­ності. Важливо встигати стежити за оперативною інформацією, що стосується питань юридичної деонтології;

2) евристична — полягає в поглибленому пізнанні юридичної практики і розкритті нових закономірностей професійної поведін­ці юриста, «нарощуванні» нових знань, постійному вдосконаленні Моделі (стандарту) юридичної професії, нормативів культури юриста;

3) прогностична — виражається в розробці перспектив розвитку практичної юридичної діяльності, етично-правовому збагаченні. Обов'язку юриста-практика на основі адекватного відображення об’єктивних закономірностей функціонування держави і права, нормативи культури суспільства;

4) аксіологічна (аксіологія — вчення про цінності) — виражається в оцінці людських відносин і явищ соціальної дійсності, в уявленні про те, що таке добро і зло, справедливість і несправедливість. Предметом оцінки є поведінка юриста-професіонала, його наміри, мотиви, особисті якості;

5) ідеологічна — полягає у виробленні фундаментальних ідей (концепцій) про шляхи вдосконалення юридичної практики і професіоналізму юриста, розробці норм-рекомендацій і норм-вимог, норм-заборон і норм-дозволів для юристів різної спеціалізації,.і також відношення до правової політики держави, яку вони покликані проводити в життя;



  1. виховна — виражається у вихованні і самовихованні юриста і згідно з нормативами його професійної культури, стандартами юри­дичної професії;

  2. прикладна — полягає в аналізі вчинків юриста, їх адекват­ності професійному обов'язку в ході юридичної діяльності, включа­ючи ступінь впливу різних видів стимулювання на його професійну практичну активність; у розробці практичних рекомендацій для вирішення проблемних ситуацій в юридичній діяльності та ін.

Принципи юридичної деонтології — вихідні незаперечні вимоги. що пред'являються до професійної діяльності юриста, соціальні орієнтири його поведінки в різноманітних ситуаціях.

Принцип гуманності — означає шанобливе ставлення до кон­кретної людини з урахуванням її індивідуальних особливостей, умін­ня поставити себе на місце клієнта і подивитися на ситуацію з його позиції, співпереживати йому, проявити милосердя, прийняти на себе частину його біди і болю, надати йому допомогу.

Принцип справедливості — передбачає відповідність між прак­тичною діяльністю юриста і його соціальним (і службовим) стано­вищем, між заслугами і суспільним визнанням, між працею і вина­городою, цілями і засобами їх досягнення, правами і обов'язками, злочином і покаранням та ін. Невідповідність у цих відносинах сприймається як несправедливість. Термін «юстиція» в перекладі з латинської означає справедливість, законність, походить від ^5 — право. Вже в самому терміні закладено вимогу до юриста бути справедливим. Праву належить провідна роль у забезпеченні соці­альних гарантій (право на освіту, медичне обслуговування, пенсію в старості, соціальну безпеку особи та ін.), а також у припиненні різного роду порушень щодо справедливості (протекціонізму, не-заслуженого привілейованого становища, злочинного збагачення та ін.). Несправедливим буде, якщо злочинець, виправданий судом, вважається невинним, а потерпілий стає потерпілим не тоді, коли його побили чи обікрали, а лише після винесення про те офіційної ух­вали. За своєю суттю право означає застосування рівного масштабу до всіх людей.

Принцип законності — полягає в тому, що при формуванні вла­сних правил поведінки юрист повинен керуватися поточними зако­нами, які мають відповідати праву, і діяти суворо у відповідності до них. Формально перед законом усі рівні, в тому числі ті, хто його застосовує.

Поєднання принципу законності зі справедливістю і сумлінністю виключає користолюбство і хабарництво.

Принцип істинності — означає встановлення в кожній юриди­чній справі щонайповнішої достовірності. У пошуках істини юрист повинен бути чесним, перш за все перед самим собою, продумано і зважено здійснювати службово-професійні дії, підбирати юридичні факти. Порушення істинності на будь-якому етапі розгляду юридич-

КОІ справи спричиняє його кінцеву безрезультатність. Істинність повинна виявлятися і у висновках в юридичній справі. Виключаєть-I її недомовленість і двозначність (і «так і ні»).

Принцип плюралізму — виражається в терпимості до ідео-Юі і'інііх позицій клієнта, його ідейно-політичної (або релігійної) пере-і оманості або партійної приналежності, до його соціального стану. Цей конкретний принцип юридичної деонтології грунтується на за-і ,і м.ііому принципі юриспруденції — пріоритеті загальнолюдських і\ повних цінностей перед іншими міркуваннями соціального, ідейно-Політичного, релігійного характеру. Юрист повинен керуватися при-писами ст. 15 Конституції України: «Суспільне життя в Україні грун-і \ і і ься на принципах політичного, економічного і ідеологічного рі іноманіття. Ніяка ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова».



Література

  1. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навчальний посібник: Навчальне видання. – 3-тє вид., перероб. – К.: Знання, 2008. – 495 с.

  2. Ведєрніков Ю. А. Юридична деонтологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. А. Ведєрніков, С. О. Кульбач, А. М. Кучук; Ун-т сучас. знань. – Д. : Свідлер А. Л., 2011. – 205 с.

  3. Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник. – Х.: Еспада, 2008. — 400с.

  4. Сливка С. С. Юридична деонтологія: підручник для вузів: рекомендовано МОН України / С. С. Сливка; Львів. держ. ун-т внутр. справ. ─ 3-тє вид., переробл. і доповн. – К.: Атіка, 2012. – 296 с.

  5. Юридична деонтологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [А. Є. Шевченко та ін.]. - Донецьк : Юго-Восток, 2013. – 338 с.

  6. Закон України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05 липня 2012 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 27. – ст. 282.

  7. Закон України „Про Вищу освіту” від 01 липня 2014 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 37-38. – ст. 2004.

  8. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – ст. 272.

  9. Закон України „Про наукову і науково-технічну діяльність” від 26 листопада 2015 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2016. – № 3. – ст. 25.

  10. Закон України „Про національну поліцію” від 2 липня 2015 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 40-41. – ст. 379.

  11. Закон України „Про нотаріат” від 02.09.1993 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – ст. 383.

  12. Закон України „Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2015. – № 2-3. – ст. 12.

  13. Закон України ”Про судоустрій та статус суддів” від 7.07.2010 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – № 41–42, № 43, № 44–45. – ст. 529.

  14. Конституція України від 28.06.1996 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141

  15. Кримінально-процесуальний кодекс від 13.04.2012 р. // ВВР. – 2012. – № 9–10, № 11–12, № 13. – ст. 88.

  16. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського співтовариства (Деонтологічний кодекс), // Бюлетень законодавства і юридичної практики України „Адвокатура в Україні”. – 2000 р. – № 1. – С.24–26.

  17. Кодекс суддівської етики [Електронний ресурс] : затв. ХІ черговим з’їздом суддів України 22.02.2013 р. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/7EE5086FAF9454F5C22 57B1F0048AC02?opendocu ment

  18. Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схвалений Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури [Електронний ресурс] : затв. наказом Ген. прокурора України від 28.11.2012 р. № 123. – Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/ua/kodet.html?_ m=publications&_t=rec&id=113992

  19. Основні засади професійної етики юристів України // Юридичний вісник України. – 2001. – № 23. – С.18–20.

  20. Правила професійної етики нотаріусів України [Електронний ресурс] : затв. наказом Міністерства юстиції України від 04.10.2013 р. № 2104/5. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/ doc/?uid=1207.3522.0.

  21. Правила адвокатської етики: [Електронний ресурс] затверджені
    Установчим З’їздом адвокатів України
    17.11.12 року. – Режим доступу: http:// http://vkdka.org/pravil-advokatskoji-etiki/

  22. Основные принципы, касающиеся роли юристов. ( Приняты на 8-м Конгрессе ООН по предупреждению преступлений. Нью-Йорк, август 1990г.) // Юридичний вісник України. – 2002. – № 40. – С. 4.

  23. Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29.11.1985 р. // Юридичний вісник України. – 2002. – № 40. – С. 7.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconЮридична деонтологія видання 2-е, перероблене І доповнене

Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «сучасні жанри медіа» Модуль «Сучасні жанри преси»
Бахметьєва, А. М. Сучасні жанри преси [Текст] : конспект лекцій з дисципліни «Сучасні жанри медіа» / А. М. Бахметьєва. – Д.:, 2012....
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2015
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «Основи наукових досліджень»
З позиції системного підходу науку можна розглядати як систему, що складається з наступних елементів
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «історія української культури»
Поняття та сутність культури. Концептуальні підходи до розуміння культуротворчих процесів


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка