Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія»



Сторінка2/8
Дата конвертації09.02.2018
Розмір1.57 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8
ТЕМА 2: Загальна характеристика юридичної діяльності.

ПЛАН


  1. Поняття, риси,зміст юридичної діяльності.

  2. Система та види юридичної діяльності.

  3. Моральне регулювання юридичної діяльності.

  4. Правове регулювання юридичної діяльності.

  5. Тенденції розвитку юридичної діяльності на сучасному етапі.


Зміст лекції

1. Поняття, риси,зміст юридичної діяльності.

Юридична діяльність відбувається в особливому середовищі – в суспільстві, яке характеризується своєю неоднорідністю, що дає підстави здійснювати надалі видову класифікацію юридичної діяльності.



Соціальна діяльність визначається як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого, шляхом перетворення та споживання оточуючого світу, відбувається задоволення життєвих потреб та інтересів соціальних субєктів.

Слід враховувати, що життєві потреби та інтереси суспільства досить різноманітні, виходячи з його багаторівневої структурної організації та неоднорідності складу, а це, в свою чергу, передбачає відповідну кількість різноманітних засобів та дій, які б задовольняли соціальний інтерес.

Тому, поряд з юридичною діяльністю існують виробнича, духовна, культурно-виховна, політична, організаційно-управлінська, дослідницька та інші види соціальної діяльності.

Соціальне походження та соціальна обумовленість юридичної роботи дають можливість говорити про обєктивну необхідність та практичне значення, завдяки чому суспільством задовольняється цілий ряд специфічних потреб та інтересів, які безпосередньо грунтуються на праві. Цікаво, що само право як явище, за ознаками свого походження, розвитку, існування та реалізації також має обєктивний характер і з такою ж самою обєктивністю, з якою воно існує в системі соціальних звязків, передбачає існування цілої армії фахівців права, які стоять на захисті його нормативів і створюють всі можливі умови для їх ефективної реалізації. Таким чином, складається відокремлена сфера діяльності суспільства, що обумовлена фактором обєктивного існування засобів регламентації суспільного життя, в тому числі і правових. Цю ситуацію слід розглядати як потребу суспільства, життєво важливий інтерес, на реалізацію якого воно спрямовує свій юридичний потенціал. Це означає, що без діяльності юридичних установ, юристів, без запровадження правових інститутів та процедур право в умовах суспільства функціонувати не може. Юридична діяльність, таким чином, націлюється на обєкт права, чим і забезпечує його функціонування, регулятивний вплив на суспільні відносини, задовольняє соціальну потребу регламентації (нормування, узгодження, впорядкування).

Таким чином, можна визначити юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності , що здійснюється юристами фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних субєктів у відповідності до вимог права.

Нами було розглянуто юридичну діяльність як окремий вид соціальної діяльності, завдяки чому слід визначити ряд особливих ознак, що дозволяють здійснити таке відокремлення:



  • юридична діяльність здійснюється у сфері права. Вже було зазначено той факт, що наявність права в суспільстві передбачає наявність юридичної діяльності, яка і забезпечує функціонування права, тобто його дію. У випадку відсутності правових норм, права в цілому, юридична робота перестає бути такою, тому що втрачає свій обєкт впливу, та свій основний інструментарій. Сфера права – це всі структурні рівні та види суспільних відносин, де право рельно здійснює свій вплив. Це різноманітні сфери суспільного життя, найрізноманітніші життєві ситуації, в яких люди для отримання позитивного результату керуються приписами правових актів. Навіть в таких специфічних сферах соціального життя як сфера релігійної діяльності, сфера діяльності громадських обєднань, право має також свій вплив, хоча дещо в опосередкованій формі;

  • юридична діяльність здійснюється юристами – фахівцями на професійній основі. Це означає, що в сфері юридичної діяльності працюють спеціалісти-професіонали, які володіють спеціалізованими правовими знаннями, відповідними навичками роботи, виконують кваліфіковано юридично-значущі дії, що визначають зміст їхньої роботи. Складність життєвих ситуацій, які вирішуються юристами, висока вимогливість правової процедури, особливість формально-абстрактного мислення та термінології юридичного спілкування передбачають, що юридичну роботу повинні здійснювати лише спеціально підготовлені фахівці. Якщо проаналізувати законодавство України, що регулює діяльність органів прокуратури, суду, адвокатури та деяких інших органів та установ, які здійснюють юридичну діяльність, то однією із вимог до кандидатів на посаду є наявність вищої юридичної освіти. Для заняття особливо відповідальних посад в юридичних установах висуваються додаткові вимоги до претендентів, які передбачають наявність особливого рівня професіоналізму та значного досвіду юридичної практики;

  • юридична діяльність спрямована на організацію діяльності інших субєктів права. Відомо, що право по відношенню до всіх його субєктів здійснює формально однаковий вплив, що обумовлюється формальною рівністю субєктів права перед силою правових приписів. Однак, не зважаючи на це, виділяється спеціальна група субєктів, які крім виконання своїх статусних обовязків повинні визначити правове положення інших осіб, слідкувати за якістю здійснення ними правових норм, допомагати їм у реалізації субєктивних прав та юридичних обовязків, створювати належні умови для забезпечення високого рівня ефективності реалізації правових норм. Своєю діяльністю юристи створюють закони і підзаконні акти, які регламентують життєдіяльність досить значної частини населення. Крім того, на підставі цих фактів фізичні та юридичні особи звертаються до юристів за допомогою у вирішенні конкретних життєвих ситуацій. Розподіл майна, отримання спадщини, реєстрація шлюбу, написання позову до суду – все це нескінченний перелік життєво важливих ситуацій, які вимагають свого вирішення за участю іншої сторони, роль якої виконують юридичні установи та окремо взяті фахівці права, спрямовуючи свою роботу у зовнішнє середовище;

  • метою юридичної діяльності являється впорядкування та узгодження суспільних відносин. Право, як відомо, встановлює певні межі можливостей людини, за які не можна виходити, тому що порушується межа свободи іншої особи, відбувається втручання у сферу прав іншого субєкта. Завдання, які вирішуються у ході юридичної діяльності, в основному полягають в тому, щоб встановлювати межі можливої поведінки субєкта, наповнювати його можливості змістом, захищати сферу можливого від протиправного втручання інших субєктів та зобовязувати винних до відновлення порушеної межі. Якщо за якихось умов цей механізм не спрацьовує, то між учасниками правових відносин виникають певні неузгодженості, суперечності, що не дозволяють задовольнити свій життєвий інтерес, використовувати соціальні блага.Це приходить до суперечності відносин, конфліктності ситуацій, що далеко не на користь окремим особам та суспільству в цілому;

  • в ході здійснення юридичної діяльності використовуються як правові так і не правові засоби. Зрозуміло, що в сфері права неможливо обійтися без таких засобів, які так чи інакше повязані з правом і виконують роль основного інструментарія у реалізації повноважень юристів-фахівців. Такими засобами вважаються норми права, правовідносини, права та обовязки, юридично значущі документи та вчинки,індивідуально-правові вказівки, розпорядження, правова свідомість, акти реалізації права тощо. Всі вони походять від права, являються явищами права. Однак, функціонувати їм доводиться у різних сферах життя суспільства та у взаємодії із неправовими явищами. Останні виконують роль супутніх або допоміжних засобів, що використовуються в практичній діяльності юристів та сприяють підвищенню ефективності їх роботи. Тому, характеризуючи юридичну діяльність, слід говорити про поєднання правових і неправових засобів здійснення своїх повноважень. Наприклад, поряд із складанням протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови про визнання підозрюваним особі, яка є учасником даного процесу, розясняються права та обовязки, сутність вини, протиправних дій та можливі негативні наслідки;

  • правова регламентація юридичної діяльності. Право само по собі – дуже впливовий засіб, це пояснюється його державно-владним походженням. Тому застосування права по відношенню до інших осіб є однією з форм прояву влади. Правові дії юристів тягнуть за собою певні наслідки для інших субєктів, іноді дуже серйозні. Тому діяльність юрістів чітко регламентується нормами права, хоча можна говорити й про регулятивну роль інших соціальних норм (норм моралі, корпоративних норм). Існування цілісної системи органічних законів, що регламентують діяльність суду, прокуратури, адвокатури, міліції, нотаріату, наявність системи процесуальних законів і норм свідчать про відповідну регламентвоаність здійснення правової процедури. Кожна компетенція посадової особи, юридичної установи державного або недержавного походження здійснюється у певній формі за певною процедурою та у визначений строк. Норми процесуального права вказують на те, як звернутися до установи, які відомості про особу або подію фіксуються та у якій формі який орган здійснює попереднє вирішення справи, у який термін можна оскаржити рішення тощо. Але така чітка регламентація юридичної процедури вимагає знання та дотримання її не тільки юристами-фахівцями, але й всіма іншими особами, чиї справи являються предметом правового вирішення;

  • юридична діяльність здійснюється у формі практичної, наукової та освітньої діяльності. З іншого боку – це три окремі сфери правової роботи, які існують та розвиваються за своїми специфічними закономірностями, виконують свою соціальну роль. Між ними існує тісна взаємодія, що пояснюється єдиним походженням цих форм діяльності. Їх існування на цій підставі слід розглядати комплексно, виходячи із специфіки функціонального призначення кожної окремо взатої форми. Так, якщо конкретні життєві ситуації вирішуються шляхом здійснення практичної роботи (форма практичної діяльності), в ході якої реалізуються права та обовязки інших субєктів, вирішуються спірні ситуації, втілюється справедливість у реальне життя тощо, то підготовка фахівців-практиків для юридичної роботи можлива лише за умов здійснення освітньої форми юридичної діяльності. В системі освіти майбутні фахівці отримують спеціалізовані знання, набувають вмінь, навичок правової роботи, формують свою правову свідомість, формально-логічне мислення. В свою чергу, функціонування системи юридичної освіти неможливе без узагальнення юридичної практики, виявлення закономірностей, методів та форм їх здійснення, без вироблення правових концепцій соціального розвитку, без формування окремих юридичних термінів – тобто без наукового дослідження правової дійсності, яке разом із всією системою засобів та умов виробництва нових знань складає окрему форму та напрям юридичної діяльності.

Зміст юридичної діяльності у кожному конкретному випадку складають конкретні дії, перелік яких суттєво впливає на визначення обсягу, сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних звязків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. Тому на сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших соціально значущих дій. До вже існуючого переліку слід додати попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягання до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття норматично-правових актів, здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності. На цій підставі можна визначити перелік найбільш важливих дій, які складають основу юридичної діяльності, вимагають наявності спеціальних знань, навичок та профессіоналізму:

  • ведення юридичної справи як здійснення певного комплексу процесуально юридично значущих дій, повязаних з вирішенням конкретної життєвої ситуації – винесення рішення про прийняття до свого провадження, обшук приміщення, допит підозрюваного, проведення експертного дослідження та давання по ньому заключення тощо;

  • складання юридичних документів в яких відображається або посвідчується інформація, що має правове значення (позов до суду, протест прокурора, нотаріально завірений договір дарування або купівлі-продажу);

  • юридичне консультування, що передбачає надання порад, рекомендацій, визначення обсягу повноважень. Таким чином здійснюється передача необхідної інформації зацікавленій особі, виходячи із наявності спеціальних правових знань юриста-фахівця та його практичного досвіду правової роботи;

  • виступи в юридичних установах, в яких в офіційній формі оголошуються заяви, клопотання, вимоги, висновки аналітичної та експертної роботи, які мають безпосереднє значення для вирішення юридичної справи;

  • тлумачення текстів нормативно-правових актів та інших юридичних документів, за текстуальною формою яких криється істиний зміст норми або воля законодавця. Шляхом розяснення окремих теоретичних конструкцій, термінів їх словосполучень, конкретизуються вимоги правової норми або рішення уповноваженного органу, визначається коло субєктів даного правовідношення, що стало предметом розгляду по справі і т.п.;

  • правове виховання, правова агітація та пропаганда правових знань. За допомогою цих цій здійснюється бажаний вплив на свідомість субєктів права, а значить і на їх поведінку, яка націлюється у русло правомірних дій;

  • правове навчання в юридичних навчальних закладах. Це окремий вид дій, які повязані із процесом отримання спеціальних правових знань, набуття навичок практичної діяльності, формування юридичного світогляду та з іншими процесами, передбаченими навчальними програмами, кваліфікаційними характеристиками, які дозволяють готувати на достатньо професійному рівні юриста-фахівця своєї справи.

2. Система та види юридичної діяльності.

Відповідно до існуючих науково-теоретичних надбань, юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності уявляється можливим розкрити крізь призму цілісної сукупності складових компонентів, які висвітлюють порядок та умови здійснення юридичної діяльності, способи зовнішнього прояву та фіксації її результатів тощо. Таким чином, це такий системний аналіз даного правового явища, який проводиться з метою визначення різноманітних факторів здійснення юридичної діяльності, без наявності яких втрачається цілісність сприйняття явища як певної системи.



З питань системи юридичної діяльності вже склалася певна методика дослідження, яка дозволяє виділити такі складові елементи: субєкти, обєкти, засоби, форми, методи, функції.

Субєкти юридичної діяльності – це професійні юристи, їх обєднання та установи, які можуть бути державного та недержавного походження. В реальному житті – це спеціалісти певного профілю, які володіють відповідними знаннями, досвідом, наділені компетенцією приймати рішення або надавати поради, мають певні навички та вміння юридичної роботи.

Обєкти юридичної діяльності – це явища, процеси та предмети оточуючого світу, по відношенню до яких здійснюється правовий вплив. Серед обєктів слід виділити загальний та безпосередній. До загального відносять відповідність норм права існуючим суспільним відносинам, а до безпосереднього – дії субєктів права, їх правовий статус, правові свідомість та культуру, правові документи, процеси, стани, тощо.

Засобами юридичної діяльності є перш за все норми права, правові категорії, юридична техніка та різного роду предмети матеріального світу, які допомагають у досягненні мети юридичної діяльності, забезпеченні високого рівня її ефективності. Ці предмети виступають як засоби збору та обробки інформації, засоби захисту, охорони та нападу (зброя, речові докази).

Форми здійснення юридичної діяльності – за формами здійснення: освітня, наукова, практична; за формою виразу: усна (вербальна), письмова; за правовими наслідками: установча, правотворча, правоохоронна, правозастосовча, профілактична, інформаційна, виховна, організаційна та ін.

Методи здійснення – це способи та прийоми, які використовуються для досягнення наміченого результату. Розрізняють два основних метода впливу на суспільні відносини – метод примусу та метод заохочення. Хоча зрозуміло, що в кожному конкретному випадку у звязку з тими чи іншими обставинами ми можемо говорити про метод попередження, індивідуального впливу, метод фотографування, проведення допиту або обшуку. Їх використання та поєднання залежать навіть від того, в якій сфері юридичної діяльності ми працюємо – наука, освіта, практична діяльність. Все залежить від реальної ситуації та складності поставлених завдань.

Функції юридичної діяльності. Традиційним є поділ функцій на загально-соціальні та спеціально-юридичні, з метою виявлення більш значущих, цілеспрямованих та відносно-значущих, побічних напрямів впливу. Раніше вже було відзначено, що юридична діяльність має багатоаспектний характер тому, що здійснюється у різноманітних сферах людської діяльності, відносно до регулятивних можливостей права, а у звязку з цим залишає певні “сліди свого перебування”. Це і буде загальний вплив на економічні, політичні, культурні, ідеологічні, організаційно-управлінські відносини, на підставі якого, ми виділяємо відповідні функції. Але є такі напрями впливу на суспільні відносини, в яких розкривається основний зміст юридичної діяльності та відбувається досягнення наміченого правового результату. Тому дані напрями впливу називаються спеціально-юридичними функціями, серед яких, відповідно до аналогічних функцій права, виділяють регулятивну та охоронну. На більш конкретному рівні, виходячи з завдань, що вирішуються у процесі юридичної практики, спеціально-юридичні функції можуть бути поділені на підфункції або функціональні компоненти, які тісно повязані з регулятивною та охоронною функціями, співвідносяться з ними як частка і ціле. Серед таких підфункцій можна виділити уповноважуючу, превентивну, виховну, дослідницьку, розслідувальну, судову, захисну. Кожна з них є лише напрямком функціонування та наповнюється змістовно практичними діями у межах конкретної юридичної спеціальності.

Визначення видів юридичної діяльності залежить певною мірою від того, який критерій взяти за основу класифікації. Нами вже було визначено три види юридичної діяльності за основними формами її здійснення – практична, наукова, освітня, що дуже важливо для її загальної характеристики. Однак, є і інші критерії, використання яких надає змогу охарактеризувати юридичну діяльність в іншій площині, або іншому аспекті через призму науково-дослідницького інтересу. Так, наприклад, виділяють:



  1. За змістом: консультування, тлумачення, виступи в юридичних установах, ведення юридичної справи тощо.

  2. За професійною спеціалізацією або за субєктами здійснення: адвокатська, слідча, прокурорська, судова, нотаріальна.

  3. За соціальними сферами: юридична діяльність в сфері економіки, політики, в духовній сфері.

  4. За кількістю уповноважених осіб, що здійснюють розгляд юридичної справи: індивідуальна (одноособова), колегіальна (колективна).

  5. За змістом інтелектуальної роботи: пізнавально-розшукова, організаційна, реконструктивна, реєстраційна, комунікативна.

Найбільшого практичного значення має проведення класифікації видів юридичної діяльності за спеціальностями, які історично склалися в межах юридичної професії та значною мірою відбивають зміст окремих професійних напрямів юридичної роботи.

3. Моральне регулювання юридичної діяльності.

Моральна культура посідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юриста. Як говорив Френсіс Бекон:”Один несправедливий вирок приносить більше горе, ніж численні злочини, здійснені приватними особами: останні псують лише струмки, тоді як несправедливий суддя псує все джерело.” Це можна пояснити характером та сферою іхньої діяльності, а також тими завданнями, які стоять перед ними в межах професійного обовязку. Як було вже зазначено, їх робота повязана із забезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обовязку перед суспільством і державою, із служінням праву, а значить справедливості, що ставить до всіх працівників юридичної сфери високі моральні вимоги.

Моральні якості, що наповнюють поняття моральної культури, завжди складали ціннісну характеристику особи та відігравали важливу роль у всіх сферах людської діяльності, особливо у тих сферах, де відбувається реалізація життєво важливого суспільного інтересу – політика, економіка, правоохоронна діяльність, соціальний захист населення, мистецтво, освіта. Крім того, відомо, що із ускладненням соціальної обстановки або конкретної ситуації, в якій доводиться виконувати свій професійний обовязок, роль морального фактору значно зростає, про що свідчать приклади історії нашого суспільства.

Особливо слід відмітити важливе значення моральної культури в умовах кризового стану сучасного суспільства, в умовах реформування державного апарату, системи судової системи, правоохоронних органів тощо. В цих обставинах зростає необхідність залучення до правоохоронної роботи найбільш вихованих в моральному плані, безумовно надійних та стійких духом працівників. Це обумовлено тим, що в стані реформування українського суспільства значні дії покладаються саме на правоохоронні органи, на відданих своїй справі фахівців, які вміють поступитися особистим інтересом заради загального блага.

Мораль -це сукупність вимог, приписів, норм і принципів щодо поведінки людини у ставленні її до суспільства, соціальних інститутів, суб’єктів, до інших людей і самої себе з позицій добра чи зла.

Основні функції моралі. Так, світоглядна або ціннісно-орієнтаційна функція визначає мораль як складову частину узагальнених поглядів особистості, спільноти, суспільства на зміст та характер соціальних відносин. Регулятивна функція – як особливий спосіб впливу на поведінку людини. За допомогою пізнавальної функції відбувається пізнання світу через призму добра і зла, обов’язку і відповідальності, осмислення сенсу явищ згідно з моральними критеріями. Оцінювальна функція реалізується через моральну оцінку, що є виразом морального переконання особистості та громадської думки. Через гуманістичну або виховну функцію простежується свідоме, цілеспрямоване виховання людини на загальнолюдських моральних цінностях.

Структура моралі, яка включає моральну практику і моральну свідомість. Слід зауважити, що моральна практика – це моральна діяльність особистостей і моральні відносини, у яких реалізуються моральні почуття, уявлення, формується життєдіяльність суспільства і особистості. А моральна свідомість – це сукупність почуттів, уявлень, переконань, норм, принципів, ідеалів, оцінювальних суджень, у яких виражено духовну складову моралі, вона орієнтує, оцінює та регулює поведінку особистості та функціонує на двох рівнях – емоційно-почуттєвому та раціонально-теоретичному.

Взаємозв’язок права і моралі; студенти повинні підготувати порівняльну характеристику, зазначивши при цьому спільні та відмінні риси права і моралі. Слід пам’ятати, що джерелом моралі є повсякденна практична діяльність людей, а право формулюється законодавцем і виражає загальнодержавну волю. Норми моралі виникають під час діяльності людей і не мають писемного вираження, а правові закріплені у писемній формі, яка надає їм певного змісту та вказує на загальнообов’язковість. Правовим нормам властива детальна регламентація поведінки суб’єктів суспільного життя, моральні норми виступають як загальні, абстрактні. Мораль є гнучкою та динамічною системою соціальних норм, а право (внаслідок набуття формального визначення змісту) це стабільне явище.

Вивчаючи останнє питання, студенти мають з’ясувати соціальне призначення і моральний сенс юридичної професії. Надання працівникам юридичних професій не лише правової, але й моральної санкції на проведення відповідної діяльності покладає на них високу відповідальність за суворе і точне дотримання законності та морально-етичних норм. Адже діяльність працівника юридичної професії базується на загальних моральних і морально-правових принципах гуманізму, справедливості, законності, патріотизму, незалежності. Працівники, які виконують обов’язки представників влади, вирішуючи долю інших людей, повинні мати підвищене почуття обов’язку, розвинуте почуття відповідальності за доручену справу та високий рівень моральної свідомості. Студентам доцільно ознайомитись з основними морально-професійними кодексами юристів, які зазначені у рекомендованій літературі. Це допоможе їм морально-етично осмислити колізії у професійній діяльності юриста, знайти варіанти вирішення проблем правового та морального характеру.

Крім професійних знань, юрист повинен володіти високою культурою поведінки та ведення діалогу, мати глибокі навички аналітичного стилю мислення та інші важливі якості.

4. Правове регулювання юридичної діяльності. Місце норм права серед інших соціальних норм.

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.

Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Ознаки правового регулювання:

1) правове регулювання — різновид соціального регулювання;

2)  за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

3)  правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

4)  правове регулювання має цілеспрямований характер -спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

5)  правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;

6) правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін «регулювання» походить від латинського слова «regulo» (правило) і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає вплив на що-небудь за допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій є близьким, частково збігається, але не є однозначним.

Правовий вплив — це взятий у єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і неправових засобів.

Правовий вплив на людину здійснюється по двох каналах:

1)  інформаційному — за допомогою правових норм до відома учасників доводиться позиція, яку займає держава стосовно дозволеної, необхідної або забороненої поведінки;

2)  ціннісно-орієнтаційному — за допомогою права здійснюється засвоєння суспільством його цінностей, які напрацьовані людством і спадкоємна переходять з покоління в покоління.

Правовий вплив багато в чому зводиться до інформативної та виховної ролі права, підсилити яку можуть пропаганда правових знань, система широкої юридичної освіти.

Відмінності між правовим регулюванням і правовим впливом:

за обсягом: • предмет правового впливу об'ємніше (ширше) предмета правового регулювання — його складають відносини, які не регулюються правом, але на які поширюється дія права;

за змістом: • у правовому впливі не завжди є точний юридичний захід (крім норм права, він містить у собі інші соціальні засоби і форми впливу на поведінку людей), тоді як у правовому регулюванні він є обов'язковим (регулювання відбувається за допомогою певної правової норми).

Сфера правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Інакше: сфера правового регулювання — галузь соціального простору, яка охоплена правом. Це, насамперед, суспільні відносини — економічні, політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів.

Види сфер правового регулювання за характером юридичної діяльності:

- сфера законодавчого регулювання — галузь суспільних відносин, фактично регламентована правовими нормами (законодавча діяльність)

-  сфера регулювання, що реалізує право — галузь громадського життя, в якій фактично здійснюються правові норми (діяльність, що реалізує право).

Види сфер правового регулювання за певними блоками суспільних відносин:

1)  сфера економічних, головним чином майнових, відносин: виробництво, обмін, розподіл. Ці відносини (власності, розподілу, обміну, оплати праці тощо) складають економічну основу суспільства, його каркас і потребують упорядкування;

2)  сфера політичних, головним чином управлінських, відносин усередині країни і на міжнародній арені. Ці відносини (управління справами суспільства і держави з боку громадян, держави, її органів) складають політичну основу суспільства, охоплюють три гілки державної влади — законодавчу, виконавчу, судову. Управління суспільством здійснюється за допомогою механізму субординації (панування — підкорення). У тій частині, де управлінські відносини збігаються з майновими (управління економікою), вони належать до першого блоку;

3) сфера соціально-культурних, у тому числі особистих немай-нових, відносин належить до галузі охорони здоров'я, освіти, культури, науки, соціального забезпечення, її складають відносини (з приводу освіти, медичної допомоги, наукової діяльності, заняття спортом тощо), що регулюються правом і не входять до сфери економічних і політичних відносин, випливають із охорони і захисту особистих прав і гідності громадян;

4)  сфера судових і правоохоронних відносин, тобто відносин, пов'язаних з охороною (відверненням і припиненням порушень) суспільного порядку. Боротьбу з правопорушеннями насамперед ведуть такі органи держави, як органи внутрішніх справ, прокуратура, суд.

Межі правового регулювання — межі владно-вольового впливу держави в особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Вони відокремлюють галузь правового від неправового, встановлюють рамки поширення права, визначають характер впливу права на свідомість і діяльність людини; обумовлюються як самою матерією права, так і особливостями відносин, що регулюються, інтересами держави і суб'єктів права, рівнем культури і цивілізованістю суспільства, економічними, культурно-національними, релігійними та іншими факторами.



Види правового регулювання розрізняють за «обсягом» суспільних відносин, на які воно поширюється, --це нормативне (загальне) та індивідуальне регулювання.

Нормативне регулювання — це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин. Тобто обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно невизначеним.

Індивідуальне регулювання — це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто індивідуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу, наприклад, наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту К.

Нормативне та індивідуальне регулювання є взаємозалежними:

•  нормативне регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і стабільність регулювання;

•  індивідуальне регулювання покликане забезпечити врахування конкретної обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації.

Деякі індивідуальні акти, що не піддягають багаторазовому застосуванню, виконуються або тривалий час (як у разі признаення підвищеної стипендії студенту К.), або одноразово (наприклад, призначення директором заводу громадянина С.).

Способи правового регулювання — складові елементи впорядкованих суспільних відносин: дозволяння, зобов'язування (веління), заборона.

Дозволяння — це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих чи інших благ. Дозволяння превалює в основному в галузях, які належать до приватного права.

Зобов'язування (веління) — покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов'язок забезпечення обвинуваченому права на захист.

Заборона — це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби), наприклад, заборона пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Норми особливої частини Кримінального кодексу є фактично заборонами, оскільки вони встановлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороняють. Зобов'язування (веління) і заборони превалюють в основному в галузях, що належать до публічного права.

5. Тенденції розвитку юридичної діяльності на сучасному етапі.

Ускладнення та динамізм сучасних соціальних процесів обумовлює й відповідні зміни у правовій сфері та юридичній практиці. До основних тенденцій розвитку юридичної діяльності відносяться:



  1. Переорієнтація форм і методів здійснення юридичної діяльності.

  2. У звязку з інтенсивним розвитком системи освіти, значне поповнення системи юридичної діяльності величезною армією фахівців права.

  3. Подальше поширення субєктів юридичної діяльності недержавного походження, які певною мірою складатимуть конкуренцію, особливо в системі освіти і в сфері практичної діяльності.

  4. База нормативного регулювання буде збільшуватися за обсягом, що може скласти певні труднощі регламентації юридичної діяльності, але не тільки за рахунок розвитку національного законодавства, а ще й завдяки нормам міжнародного права.

  5. У співвідношенні до інших видів соціальної діяльності буде спостерігатися взаємодія та взаємне проникнення, що обумовлюється підвищенням регулятивного впливу права на різні сфери соціального життя та підвищення на цій основі його соціальної цінності.

  6. Можна передбачити також реконструкцію окремих правових установ, зміну їхнього статусу в сфері здійснення юридичної діяльності, зниження або підвищення престижності, а значить можливі проблеми кадрового забезпечення. Особливо це стосується державних органів і установ, від якісного забезпечення яких кадрами залежить ефективність роботи, а значить правовий порядок в суспільстві, стабільність та злагода.

  7. Особливого розвитку зазнає юридична діяльність із розвитком компютерної техніки, яка значно полегшує працю юристів, робить більш спрощеним доступ до правової інформації як у своїй країні так і за її межаи. Такий інформаційний обмін відкриє шлях до інтеграції різних національних правових систем, до обєднання зусиль у боротьбі з антисоціальними та протиправними явищами.

Література

  1. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навчальний посібник: Навчальне видання. – 3-тє вид., перероб. – К.: Знання, 2008. – 495 с.

  2. Ведєрніков Ю. А. Юридична деонтологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. А. Ведєрніков, С. О. Кульбач, А. М. Кучук; Ун-т сучас. знань. – Д. : Свідлер А. Л., 2011. – 205 с.

  3. Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник. – Х.: Еспада, 2008. — 400с.

  4. Сливка С. С. Юридична деонтологія: підручник для вузів: рекомендовано МОН України / С. С. Сливка; Львів. держ. ун-т внутр. справ. ─ 3-тє вид., переробл. і доповн. – К.: Атіка, 2012. – 296 с.

  5. Юридична деонтологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [А. Є. Шевченко та ін.]. - Донецьк : Юго-Восток, 2013. – 338 с.

Лекція № 3



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconЮридична деонтологія видання 2-е, перероблене І доповнене

Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «сучасні жанри медіа» Модуль «Сучасні жанри преси»
Бахметьєва, А. М. Сучасні жанри преси [Текст] : конспект лекцій з дисципліни «Сучасні жанри медіа» / А. М. Бахметьєва. – Д.:, 2012....
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2015
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «Основи наукових досліджень»
З позиції системного підходу науку можна розглядати як систему, що складається з наступних елементів
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «історія української культури»
Поняття та сутність культури. Концептуальні підходи до розуміння культуротворчих процесів


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка