Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія»



Сторінка3/8
Дата конвертації09.02.2018
Розмір1.57 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема лекції: Юридична наукова діяльність

1. Поняття та функції юридичної наукової діяльності.

2. Структура юридичної науки.

3. Зміст та структура методології юриспруденції.

4. Процедура конкретного наукового правового дослідження

5. Методологічні підходи юридичної наукиі



Зміст лекції

1. Поняття юридичної наукової діяльності

Поняття "наука" включає суму наукових знань про дійсність, що утворюють у сукупності наукову картину світу, а також діяльність по одержанню цих знань, метою якої є опис, пояснення і прогнозування процесів і явищ дійсності, тобто у широкому розумінні - її теоретичний відбиток. Термін "наука" уживається для позначення однієї з форм суспільної свідомості, системи знань про дійсність, сфери людської діяльності, метою, призначенням і функцією якої є напрацювання і систематизація знань про дійсність, окремих галузей науки. Коли наука розглядається як сукупність знань про дійсність, до її складу входять: гіпотези та теорії, закони та тенденції, принципи та постулати, методи, категорії та поняття, наукові факти, наукові проблеми та завдання тощо. Якщо наука розглядається як специфічна людська діяльність, то до її складу включаються:

¨ суб´єкти діяльності - вчені з їхніми знаннями і вміннями, кваліфікацією і досвідом, поділом і кооперацією праці; наукові установи, творчі колективи і т.д.;

¨ цілі діяльності - пізнання світу, його відбиток;

¨ функції діяльності - описування, пояснення, прогнозування;

¨ засоби діяльності - експериментальне і лабораторне устаткування, системи інформації;

¨ методи діяльності - правила, прийоми, операції науково-дослідної діяльності, понятійний апарат, теорії, концепції, теоретичні конструкції, а також інші форми наукових знань;

¨ форми діяльності - теоретизування, експериментування, дослідження, конструювання і т.д.;

¨ об´єкти діяльності - дійсність або навколишній світ, його окремі фрагменти, сфери, області;

¨ результати діяльності - сукупність наукових знань. Вивчення різноманітних сторін науки здійснюється науковеденням, а також низкою її спеціалізованих галузей, зокрема історією науки, логікою науки, соціологією науки, психологією наукової творчості і т.п.

Юридична наука (правознавство, юриспруденція1) — це спеціалізована галузь наукових знань у сфері гуманітарних наук, наукова діяльність, що спрямована на вивчення права в теоретичному і прикладному аспектах, правових форм організації і функціонування держави, суспільства, їхні окремі інститути.

Функції юридичної наукової діяльності.

Соціальне призначення, місце та роль юридичної науки в суспільстві, гуманітарних науках та правовій системі найбільш повно і конкретизовано розкриваються через поняття та види функцій науки. Завдяки функціям можна простежити шляхи розвитку систем науково-юридичних знань, їх вплив на систему соціальних зв´язків, наукове і практичне значення результатів наукових дослідження, завдання, які стоять перед юридичною наукою. Таким чином, в результаті вивчення функцій юридичної науки стає більш зрозумілим її соціальне призначення та практична цінність, окреслюються основні напрямки впливу на державно-правову дійсність та на процес її перетворення в ході соціальної практики. Юридична наука здійснює як загально-наукові функції, що притаманні будь-якій науці, так і спеціально-юридичні функції, які є прерогативою лише юриспруденції.

До загально-наукових функцій юриспруденції відносяться:

¨ пізнавальна функція, яка передбачає теоретичне відображення держави та права як на рівні їх загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування, так і формування загальних уявлень про окремі державні та правові інститути, а також констатацію існуючого стану розвитку та функціонування державно-правової дійсності;

¨ інтерпретаційна функція спрямована на пояснення сутності державно-правових явищ, висвітлення їх причинного зв´язку, структурної організації, соціального призначення тощо;

¨ прогностична функція відбиває здатність юридичної науки на підставі виявлених закономірностей та тенденцій розвитку державної та правової систем, шляхом висунення гіпотез та прогнозів, аналізу різних варіантів та альтернатив, визначати перспективи їх подальшого розвитку. Наукове передбачення має велике значення для практики соціального будівництва, є однією з найважливіших функцій суспільних наук.

¨ евристична функція за своїм характером близька до пізнавальної функції, але на відміну від неї, означає не теоретичне опанування дійсності та розповсюдження, систематизацію існуючих юридичних знань, а виявлення нових, раніше невідомих властивостей держави та права;

¨ комунікативна функція забезпечує взаємозв´язок та взаємодію юридичних наук, дотримання оптимальних темпів приросту та удосконалення юридичних знань, використання юридичними науками наукових досягнень неюридичної сфери, запобігання дублюванню наукових досліджень та утворенню прогалин в юридичних знаннях, подолання неконструктивних та необґрунтованих дискусій.

¨ прикладна функція відбиває призначення будь-якої науки сприяти вирішенню практичних завдань соціальних перетворень, служити на користь людям. Ця функція юридичних наук реалізується через розробку проектів нормативно-правових актів, концепцій реформування державних та правових інститутів, аналіз та узагальнення юридичної практики, виконання наукових досліджень на замовлення практичних юридичних органів тощо.

¨ ідеологічна функція відображає роль юридичних наук у формування суспільної ідеології, зокрема, правові ідеї, принципи, теорії, концепції є складовими ідеології, закріплюють загально-людські цінності та ідеали, відображають інтереси та волю певних соціальних прошарків, використовуються для утворення партійних програм, визначення основних засад внутрішньої та зовнішньої політики тощо;

¨ виховна функція конкретизує роль науки у проведенні правової освіти, правового виховання різних верств населення, формуванні у членів суспільства певних правових орієнтирів, установок правомірної поведінки, навичок правового спілкування на засадах гуманізму, взаємної поваги тощо.

Спеціально-юридичні функції розкривають ті особливості призначення юридичних наук, які обумовлені їх спрямованістю на дослідження держави та права як особливих соціальних явищ, що мають власну природу та тенденції розвитку, зокрема:

¨ право-орієнтуюча функція відображає роль юриспруденції у визначенні правових орієнтирів, правових цінностей, правових ідей та принципів, шляхів вдосконалення законодавства, правового регулювання, створенні надійних правозахисних механізмів тощо;

¨ інструментальна (практикозабезпечуюча) функція визначає значення юридичної науки як інструмента суспільства та держави щодо наукового забезпечення державно-правової практики, наприклад, за державними замовленнями вченими досліджуються певні проблеми практичного характеру, опрацьовуються відповідні рекомендації, створюються нові технології державно-правової практики, розробляються нові методи та засоби її здійснення тощо;

¨ критично-експертна функція означає, що юриспруденцією не тільки пізнаються загальні закономірності та тенденції державного-правового розвитку, чи визначаються правові орієнтири, прогнози, але й критично осмислюється стан законодавства, організації та діяльності органів держави, їх відповідність загальноприйнятим правовим та демократичним принципам, проводиться наукова експертиза проектів нормативно-правових актів та державної і правової практики.

2. Структура юридичної науки

Юриспруденція є достатньо розгалуженою і диференційованою системою наукових знань, видів і форм наукової діяльності. Кожна її структурна частина обумовлена потребами пізнавальної і практичної правової діяльності і відбиває багато-аспектне і багатоцільове призначення юриспруденції як науки.

Зміст юриспруденції складають такі блоки наукових юридичних знань:

1.Фундаментальні теоретичні й історичні основи юриспруденції.

2.Методологія юриспруденції (парадигми, методологічні підходи, методи побудови наукових знань, теоретичних і емпіричних досліджень).

3. Системи наукових юридичних знань галузевого і проблемного характеру (теорія правопорушень, теорія правоохоронної діяльності, науки цивільного, адміністративного, кримінального права та інші);

4. Системи наукових знань прикладного характеру, що відбивають порядок, форми, методи, прийоми, засоби різноманітних видів правової, зокрема, юридичної діяльності.

5. Зміст систем наукових юридичних знань складають теорії, наукові закони, постулати та аксіоми, проблеми, гіпотези, методи, поняття та категорії, наукові факти.

1. Теорії (доктрини, концепції, вчення) — комплекси поглядів, уявлень, ідей, які спрямовані на тлумачення та прояснення будь-якого явища, форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення щодо закономірностей та сутністних зв´язків певної області дійсності.

2. Наукові закони - це суттєві зв´язки або відношення, що володіють загальністю, необхідністю і повторювальністю за даних умов. Наукові закони юриспруденції відтворюють істотні і необхідні зв´язки (відношення) правових явищ і правових процесів в їх соціальній обумовленості, насамперед зв´язки правових форм соціальної діяльності суб´єктів або їх діянь, або, іншими словами, сталу взаємодію суб´єктів права і їх рівноутворюючу (рівнодіючу) складову, що розкриває сутність явищ і процесів.

3.Постулати та аксіоми - вихідні, незалежні, несуперечні і повні твердження або положення наукових теорій, що при аксіоматичній або дедуктивній побудові теорій приймаються за істинні, і з яких виводяться, за прийнятими у них правилами виводу, всі інші положення (основні абстракції). Істинність аксіом і постулатів доводиться не в рамках даних теорій, а в інших теоріях.

4.Наукові проблеми виникають тільки перед дослідником, і тільки він у змозі їх формулювати, шукати шляхи для їх вирішення та вирішувати їх. Тільки вчений, усвідомлюючи дійсність^ осмислюючи її певним чином на тому або іншому рівні, формулює проблеми, специфічні для наукового пізнання. Він здійснює цей процес, діючи в цілком визначеній конкретно-історичній ситуації, тому наукова проблема обумовлена реальністю. Реально проблема в науці виникає тоді, коли визрівають необхідні для цього умови. Наукова проблема як суб´єктивне уявлення об´єктивної дійсності є вид знання, яке виявляє і межі незнання. У цьому розумінні наукова проблема є "знання про незнання".

5. Гіпотеза - це наукове допущення або припущення, істинне значення яких не визначено і які є найважливішою формою розвитку наукового знання.

6. Метод - це спосіб відбиття і відтворення в мисленні досліджуваного предмета. Застосування науково обгрунтованих методів є важливою умовою одержання нових істинних наукових знань. Головними елементами методу є: принципи, правила, прийоми,способи і засоби.

7. Правові наукові поняття — це змістовні, предметні уявлення, що відтворюють у мисленні (ідеально) об´єктивну суть реальних процесів правової дійсності і відношень, що існують у ній, виражають специфічну правову якісну визначеність даних процесів і явищ. Правові категорії граничні за рівнем узагальнення, фундаментальні абстрактні поняття теорії правознавства.

8. Наукові факти" факт" походить від латинського "fac-tum", що означає "зроблене". це певна форма знання, більш-менш логічно оброблений факт, тобто та сторона або частина дійсності, що перетворилася на об´єкт дослідження і уточнена суб´єктом пізнання за допомогою засобів виміру, опису й ін. Науковий факт - це відображена у висловлюванні реальність. Взагалі, будь-що стає науковим фактом лише тоді, коли воно зафіксоване тим або іншим прийнятим у даній науці способом (протокольний запис у вигляді висловлювань або формул, фотографія, магнітофонний запис тощо).

3. Методологія — це система методів пізнання і практики, тобто система принципів, правил, прийомів, способів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Виходячи з цього визначення:

¨ методологія наукової діяльності — це система методів (принципи, правила, прийоми, способи і засоби), зокрема, пізнання (відбиття) об´єктів зовнішнього світу та* організації (формування) систем наукових знань;

¨ методологія практичної діяльності - це система методів (принципи, правила, прийоми, способи і засоби) впливу на об´єкти, організації практичної діяльності як одного з об´єктів;

¨ вчення про систему методів наукової і практичної діяльності - це сукупність наукових знань щодо змісту, структури наукових і практичних методів, умов та правил їх застосування.

3. Зміст та структура методології юриспруденції.

Методологію юридичної науки можна визначити як систему принципів і способів організації, побудови і здійснення теоретико-пізнавальної юридичної діяльності в області дослідження державно-правової дійсності, а також вчення про цю систему. Методологія сучасної юридичної науки являє собою складне і багатопланове утворення, яким охоплюються:

¨ проблеми структури наукового знання взагалі і наукових правових теорій особливо;

¨ закони виникнення, функціонування і зміни наукових правових теорій;

¨ понятійний каркас юридичної науки та її окремих дисциплін;

¨ структура й операційний склад методів юридичної науки;

¨ аналіз її мови, формальних і формалізованих методів дослідження (методики і процедури дослідницької діяльності), типології систем наукового правового знання і т.д.

Змістові характеристики методології правознавства виявляються в тому, що:

¨ методологія правознавства має ряд компонентів: світоглядну позицію (тип наукового мислення), загальні теоретичні принципи (парадигми), систему методів та засобів пізнання, вчення про неї. Ці компоненти органічно між собою пов´язані, взаємопроникають і збагачують один одного;

¨ ядром методології правознавства є єдність і взаємоперетворення діалектики, гносеології і логіки, кожна з яких несе на собі цілком визначене методологічне навантаження, тобто одна система законів і категорій у діалектиці виступає як світогляд і принципи пізнання об´єктивного світу, у гносеології як засіб вирішення конкретних пізнавальних задач, а у логіці -як форми наукового мислення;

¨ структурно методологія правознавства має декілька рівнів: світоглядний, що визначає головні напрямки і загальні принципи пізнання в цілому; загальнонауковий (міждисциплінарний), який використовується при пізнанні особливої групи однотипних об´єктів; конкретно-науковий, який застосовується у процесі пізнання специфіки окремого об´єкта групою наук; спеціально-науковий — властивий вивченню визначених властивостей об´єкта в межах конкретної науки; рівень процедур і методик - властивому конкретному науковому дослідженню з дослідження тієї або іншої властивості об´єкта.

Між приведеними рівнями методології правознавства існує органічний зв´язок, залежність, підпорядкованість і взаємопроникнення.

2. Структура методології юриспруденції.

Пізнавальні засоби — сукупність теоретичних принципів, підходів, наукових методів пізнання державно-правових явищ;

¨теоретичні положення юридичної науки (апарат категорій і понять, положення про особливості, структуру і типологію юридичного знання і т.п.);

¨ процедури, методики і техніка пізнавальної діяльності.

Проте, можливі й інші класифікації складової методології юриспруденції, коли за різними критеріями та підставами виділяються:

¨ її вертикальна (ієрархічна) і горизонтальна (однорівнева) структура;

¨ методи організації (формування) наукового знання і здійснення наукових досліджень;

¨ методи відбиття об´єктів і зміни (перетворення) їхніх наукових образів;

¨ загальні, загальнонаукові, конкретно-наукові, спеціальні методи;

¨ теоретичні й емпіричні частини методології, причому й в одному і в другому випадках можна виділити методи відбиття та перетворення.

Вертикальну (ієрархічну) структуру методології складають її рівні, утворені в напрямку від вищого до нижчого шляхом виділення компонентів за ступенем їхньої ієрархічної залежності (підпорядкованості). У цьому випадку виділяються:

¨ домінуючий світогляд - цілісна сукупність домінуючих уявлень про світ, ролі в ньому людини, а також похідних від них переконань, ідеалів, принципів, ціннісних орієнтацій пізнавальної і практичної діяльності людей, їхньої життєдіяльності в цілому;

¨ тип наукового мислення — сукупність взаємозалежних і взаємообумовлених наукових ідей, принципів, форм відбиття і пізнання дійсності, її істотних зв´язків і відношень, напрямків розвитку;

¨ парадигми - сукупності загальновизнаних на даному етапі розвитку науки взаємозалежних наукових досягнень, наукових теорій і відповідних їм правил, стандартів, методів наукових досліджень;

¨ методологічні підходи - об´єднані загальними принципами взаємозалежні методи досліджень;

¨ методи - у широкому розумінні - це способи досягнення мети, певним чином упорядкована наукова діяльність або сукупність принципів, правил, прийомів, способів і засобів наукових досліджень;

¨ процедури - системи конкретизованих, формалізованих принципів наукового дослідження, сукупність дослідницьких методик, техніки і методів збору й опрацювання даних

Методи структуруються за ієрархією не тільки на рівні загальної методології, але і на рівні окремої науки або окремої наукової дисципліни, тобто виділяються система і структура методів юриспруденції і структура методів певної юридичної наукової дисципліни. Так, наприклад, система методів криміналістики складається з чотирьох рівнів:

¨ загально-пізнавальні методи, теорія яких розробляється філософськими науками (діалектичною та формальною логікою, наукознавством), частково психологією і математичними науками;

¨ галузеві методи, теорія яких розробляється галузевими науками (фізикою, хімією, соціологією, психологією і т.п.), що розділяються на природно - наукові методи і методи гуманітарних наук;

¨ регіональні методи, тобто конкретизовані галузеві методи, у назві яких відбиті окремі явища, процеси (наприклад, спектральний аналіз, анкетування, кореляційний аналіз і т.п.), теорії яких розробляються відповідними науками;

¨ конкретний метод, що являє собою галузевий або регіональний метод, конкретизований задачею й об´єктом дослідження (наприклад, люмінесцентний аналіз витравлених штрихів із метою їх виявлення).

Загальнопізнавальні методи поділяються на методи емпіричного рівня (спостереження, експеримент і методи фіксації даних спостереження й експерименту - опис і вимір) і методи теоретичного рівня (формалізацію та ідеалізацію, аксіоматизацію, моделювання, математичні методи та ін.). Регіональні методи являють собою нижчий щабель у класифікації галузевих методів, а конкретний метод може входити до будь-якої ланки системи.3

Підводячи підсумок, слід зазначити, що в ході наукових досліджень того чи іншого предмету комплексно використовуються різні методи, що передбачає визначення їх послідовності та сполучення. Іноді один метод складає передумови для використання іншого методу, таким чином, складається ціла система послідовних цілеспрямованих дій, які об´єднуються поняттям "дослідницька діяльність".

Методи юридичної науки

Методи юриспруденції являють собою певні "цеглинки" або "інструменти" методологічних підходів. Метод як засіб пізнання є способом відбиття і відтворення в мисленні досліджуваного предмета. Застосування науково обґрунтованих методів є важливою умовою одержання нових істинних наукових знань. Головними елементами методу є принципи, правила, прийоми, способи і засоби. Структура системи методів може бути розглянута на горизонтальному і вертикальному рівнях.

Горизонтальну структуру складають види методів певного рівня, наприклад, до загально-наукових методів відносяться: структурний, функціональний, системний, історичний, логічний і т.д., а до конкретно-наукових - конкретно-соціологічні, психологічні, математичні та інші методи цього рівня. Внутрішню структуру кожного методу складають: його принципи, правила, прийоми, способи,засоби.

Вертикальну структуру методів утворюють:

¨ загальні методи - це вищий (філософський) рівень, до якого відносяться діалектична і формальна логіка, що використовуються не тільки в науковому пізнанні, але й у практичній діяльності (практичному пізнанні);

¨ загальнонаукові методи - наукові методи, що використовуються усіма науками (у свою чергу поділяються на теоретичні та емпіричні);

¨ конкретно-наукові методи, що використовуються окремими групами наук;

¨ спеціальні методи, що використовуються окремою наукою.

4. Процедура конкретного наукового правового дослідження.

Окреме наукове юридичне дослідження є головною формою одержання знань про державно-правові явища, найбільше формалізованої і конкретизованої, яка за допомогою дослідницьких наукових процедур вивчає конкретні властивості, зв´язки, взаємодії явищ.

Структура наукового дослідження містить у собі приблизно такі етапи і дії:

¨ постановку й уточнення завдання;

¨ висування гіпотез або вихідних положень;

¨ теоретичну розробку гіпотез, їх формальну перевірку, критику й оцінку, створення програм і інструкцій для емпіричного дослідження;

¨ проведення емпіричних досліджень і спостережень, збір і опрацювання емпіричних даних:

¨ порівняння запропонованих гіпотез із даними експерименту й спостережень, остаточну Оцінку (у рамках даного дослідження), прийняття або відкидання запропонованих гіпотез;

¨ формулювання невирішених питань і виявлення труднощів, що ведуть до постановки нових завдань4.

Оскільки для пізнання правового процесу, явища і т.д. необхідно одержати первинну детальну інформацію про нього, її суворий добір і аналіз, то очевидно, що одним із головних інструментів у процесі такого пізнання є емпірична частина наукового дослідження. На відміну від методів, процедура дослідження - це найбільше загальна система дій і спосіб організації наукового дослідження державно-правових явищ.

До головних елементів процедури проведення конкретного юридичного дослідження відносяться:

¨ спосіб - сукупність головних операцій збору, опрацювання або аналізу даних, властивих визначеному методу;

¨ техніка - сукупність спеціальних правил використання того або іншого способу;

¨ методика - сукупність технічних прийомів, пов´язаних із даним способом (а також приватні дії), їхня послідовність і взаємозв´язок;

¨ засоби - матеріальні і нематеріальні "інструменти" збору, опрацювання, аналізу й узагальнення інформації.

Як зазначалося раніше вищий рівень методології юриспруденції складають світогляд, тип домінуючого юридичного мислення та юридичні наукові парадигми, які багато в чому визначають вибір методологічних підходів та методів при проведенні юридичних наукових досліджень.

5. Методологічні підходи в юридичній науці.

Методологічний підхід є одним із головних компонентів парадигми і розглядається як "ансамбль" взаємозалежних наукових методів. Методологічний підхід містить у собі різноманітні взаємозалежні методи, певним чином пов´язані між собою, серед яких один або декілька є головними, а всі інші підпорядковані їм, залежні від них, мають допоміжний характер.

1. Історичний підхід заснований на вивченні державно-правових явищ у їхньому виникненні і розвитку. Домінуючим, але не єдиним, є історичний метод, в основі якого лежить вивчення реальної історії держави і права як елементів суспільства у їх конкретному різноманітті; виявлення історичних фактів і на цій основі розумове відтворення історичного процесу, що розкривається через логіку, закономірності їх розвитку (історична школа права, історичні науки).

2. Логічний підхід - об´єктивні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права розкривається шляхом їх вивчення на вищих стадіях існування, у яких концентровано виявляється і відновлюється в структурі і функціонуванні держави і права головні риси їх історичної еволюції, а це не потребує безпосереднього розгляду ходу реальної історії.

3. Герменевтичний підхід ґрунтується на сукупності принципів і методів тлумачення й інтерпретації юридичних текстів, а останні можуть мати форму як нормативно-правових, так інших правових документів, а також наукових монографій і інших письмових праць вчених. Цей підхід як домінуючий властивий аналітичній юриспруденції.

4. Порівняльний підхід спрямований на виявлення подібних і відмінних ознак між правовими і державними системами різних країн, їх елементів (галузей, інститутів і норм права або органів держави, інших державних інститутів), а також загальних і відмінних закономірностей їх виникнення, розвитку, функціонування. Методологія порівняльного підходу ґрунтується на порівняльному методі і взаємопов´язаних із ним інших наукових методів. Порівняльно-правовий метод застосовується при проведенні класифікацій і систематизацій державно-правових явищ, дає можливість досліджувати їх у широкому соціальному контексті, єдності економічних, соціальних, етнічних і інших чинників правового розвитку. За допомогою порівняльного методу виявляється загальне й особливе в історичних явищах, пізнаються різноманітні історичні щаблі розвитку того самого явища або різних співіснуючих явищ, визначаються тенденції розвитку. До форм порівняльного методу відносяться: порівняльно-логічний, порівняльно-історичний, порівняльно-генетичний.

5. Ціннісний (аксіологічний) підхід - ґрунтується на ряді філософсько-соціологічних концепцій. Згідно з ними людські діяння можуть бути осмислені лише у співвіднесенні з цінностями (благами), якими визначаються норми і цілі поведінки людей. У правознавстві цей підхід використовується при дослідженнях цінності права, правової культури, суспільної значущості (суспільної користі і суспільної небезпеки) діянь у сфері дії права.

6. Системний підхід - розгляд державних і правових явищ як цілісних сукупностей різноманітних елементів (складових частин), що взаємодіють між собою і навколишнім середовищем. До головних положень цього підходу відносяться такі:держави, система права.

7. Синергетичний підхід - явища досліджуються як системи, що самоорганізуються, виникнення і зміна яких ґрунтується на випадкових процесах, особливо в їх кризових, нестабільних станах. Понятійний апарат цього підходу складають поняття не рівноваги, кризи, еволюції, відхилення, імовірності випадку, самоорганізації, непередбачуваності, чинника порядку.

8. Поведінковий (біхевіористський) підхід - акцентує увагу на дослідженні й інтерпретації державних і правових явищ з позицій домінуючого значення їх поведінкових характеристик, тобто процесів взаємодії з навколишнім середовищем, зокрема, зміни своїх станів в залежності від зовнішнього впливу і, навпаки, зміни зовнішнього середовища відповідно до закономірностей свого розвитку. Результатом і предметом юридичних досліджень в межах даного підходу є правомірна і протиправна поведінка, правова активність, правова діяльність, судова діяльність, юридична діяльність, правове спілкування.

9. Гуманістичний підхід передбачає дослідження державно-правових явищ на основі визнання людини найвищою соціальною цінністю, вільний розвиток якої є метою, а не засобом соціального розвитку. Використовуються теорії і. поняття природних прав людини, суб´єктивних прав, свобод і законних інтересів громадян.

10. Кібернетичний підхід - розгляд правової реальності з позицій соціального управління забезпечується в межах кібернетичного підходу з використанням відповідних методів кібернетики, у яких важливу роль відіграють закони необхідного розмаїття, співвідношення стимулів і антистимулів, сполучення зовнішнього регулювання і саморегулювання та ін. Предмет досліджень у межах кібернетичного підходу окреслюється проблемами механізму дії права, поняттями правового регулювання, ефективності дії права, дії правової норми, механізму правотворчості і правозастосування.

11. Інституціональний підхід - орієнтований на вивчення сталих форм організації і регулювання життя суспільства. Соціальна поведінка людей вивчається в тісному зв´язку з існуючою системою соціальних нормативів і інститутів, що забезпечують свідоме регулювання й організацію діяльності соціальних суб´єктів, відтворення повторюваних і найбільш стійких зразків поведінки, навичок, традицій, що передаються з покоління в покоління. Кожний соціальний інститут входить у певну соціальну структуру, організується для виконання тих або інших суспільно вагомих цілей і функцій. Тобто юридичне дослідження припускає вивчення правових і державних інститутів: державних органів, форм правління, державного устрою, державних режимів, правових режимів, форм права, інститутів права і т.д.

12. Структурний підхід - властивий різноманітним теоріям і дослідженням, головним об´єктом яких є структура соціальних, правових і державних систем, а також їх елементів. За допомогою структурного і взаємозалежних із ним методів досліджуються залежність поведінки суб´єктів, виходячи з їх становища, місця і ролі в державно-правових структурах. Зокрема, проблеми правового статусу і правового становища, структури державного апарата, структури правової системи, компетенції посадових осіб.

13. Функціональний підхід — один із головних у юриспруденції. Його сутність складається у виділенні елементів взаємодій різноманітних суб´єктів або елементів, і визначенні їх місця і значення (функції). У тому або іншому вигляді функціональний метод був присутній у всіх концепціях, де суспільство розглядалося системно.

14. Комплексний підхід Методологічні підходи не ізольовані один від одного і можуть мати взаємообумовлений (інтегративний) характер, що викликає появу похідних (повторних, синтезованих) підходів. До таких відносяться комплексний підхід, а також структурно-функціональний, системно-структурний, системно-функціональний і т.д. При вивченні правової реальності принципове методологічне значення має комплексний підхід. Це пояснюється тим, що будь-яке соціальне явище багатогранне, тому важливе дослідження його властивостей як цілого і його різноманітних конкретних складових, а також умов, що визначають таке явище.

14. Системно-функціональний підхід поєднує в собі системний та функціональний методи; орієнтований він на дослідження державно-правових явищ як певних систем, а також на визначення функціональних зв´язків (функцій) елементів та підсистем певної системи, між системами, оточуючим їх середовищем.

15. Функціонально-структурний підхід випливає із розгляду державно-правових явищ як неподільних систем, що мають складну структуру і складові частини яких функціонально пов´язані між собою.

Література


  1. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навчальний посібник: Навчальне видання. – 3-тє вид., перероб. – К.: Знання, 2008. – 495 с.

  2. Ведєрніков Ю. А. Юридична деонтологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. А. Ведєрніков, С. О. Кульбач, А. М. Кучук; Ун-т сучас. знань. – Д. : Свідлер А. Л., 2011. – 205 с.

  3. Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник. – Х.: Еспада, 2008. — 400с.

  4. Сливка С. С. Юридична деонтологія: підручник для вузів: рекомендовано МОН України / С. С. Сливка; Львів. держ. ун-т внутр. справ. ─ 3-тє вид., переробл. і доповн. – К.: Атіка, 2012. – 296 с.

  5. Юридична деонтологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [А. Є. Шевченко та ін.]. - Донецьк : Юго-Восток, 2013. – 338 с.

Лекція № 4



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconЮридична деонтологія видання 2-е, перероблене І доповнене

Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «сучасні жанри медіа» Модуль «Сучасні жанри преси»
Бахметьєва, А. М. Сучасні жанри преси [Текст] : конспект лекцій з дисципліни «Сучасні жанри медіа» / А. М. Бахметьєва. – Д.:, 2012....
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2015
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «Основи наукових досліджень»
З позиції системного підходу науку можна розглядати як систему, що складається з наступних елементів
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...
Конспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія» iconКонспект лекцій з дисципліни «історія української культури»
Поняття та сутність культури. Концептуальні підходи до розуміння культуротворчих процесів


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка