Конспект лекцій з навчальної дисципліни соціологічне забезпечення зв’язків з громадськістю харків 2017 рік



Сторінка7/14
Дата конвертації18.01.2018
Розмір3.15 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14
Тема 7. Галузі функціонування PR (2 год)

1 Політичні PR. Політик як об’єкт політичних PR.

2 PR державних органів влади

3 Фінансові PR

4 PR силових структур і спецслужб

5 PR некомерційних сфер як діяльність

6 Міжнародні PR
Якщо на Заході лідирують фінансові, урядові й кризові паблік рилейшнз, то на території колишнього Союзу на перше місце виходять ПР політичні. Та й увесь розвиток ПР тут бере свій початок від парламентських або президентських виборів. За підрахунками експертів, 60% замовлень у російських ПР-фірмах становлять політичні ПР. Витрати на один голос в середньому становлять 3 долари, в деяких випадках проходження одного депутата обходиться в мільйон доларів.

Політичні ПР, в першу чергу, включають у себе виборчі технології. При цьому поведінка ПР-спеціалістів йде шляхом, уже апробованим у галузі реклами. Використовуються ті самі бігборди, плакати, листівки, тролли.

У цьому сенсі значний досвід нагромадила практика ПР у США, складовими елементами якої є:

Вибір кандидата. Основними критеріями при цьому є відповідність образу кандидата за політичними та особистісними параметрами уявленням виборця, а також привабливість пропонованої кандидатом програми. У зв'язку з цим партії приділяють головну увагу добору кандидатів, а виборчі кампанії мають там персоніфікований характер.

Кандидатами від партій, як правило, стають особи, які користуються широкою популярністю, авторитетом серед різних верств населення і мають бездоганну репутацію. Велике значення мають вік кандидата (для початку кар'єри — 30—55 років), національність і віросповідання, фото- і телегенічність. Для претендентів на виборні посади влаштовують спеціальні курси, на яких вони опановують стратегію і тактику виборчих кампаній, проходять акторську й режисерську підготовку, психологічний тренінг;

Підготовка співробітників апарату партій, менеджерів й активістів, які обслуговують кампанію кожного кандидата. Для них організовують заняття з історії виборів, методики аналізу громадської думки, методів залучення добровільних помічників, пошуку фінансів, прийомів політичного рекламування.

Добре підготовлений апарат партій вивчає програми політичних суперників, шукає в них положення, які можуть виявитися неприйнятними для певних груп суспільства, з метою використання їх у політичній боротьбі;

Організація досліджень. Метою їх є з'ясування популярності ймовірних кандидатів, їх сильних і слабких сторін у сприйнятті виборців, проблем, що турбують населення, поглядів на способи їх розв'язання. Такі дослідження здійснюються щотижня (а перед виборами — щодня), щоб кандидат міг вчасно коригувати свої виступи й програму. Не реагувати на настрій виборців вважається згубним для політика;

Розроблення програми кандидата. Для цього враховують виявлені у процесі досліджень проблеми, соціально-демографічний і професійний склад виборців, дбаючи, щоб програма кандидата максимально відповідала їх запитам;

Інформування виборців про кандидатів. Ознайомлення виборців з біографіями і програмами кандидатів є відповідальним елементом виборчої кампанії, оскільки нерідко ставлення виборців до кандидатів формується під впливом інформації про них і взаємодії з ними. Таку інформацію вони отримують із ЗМІ. Широко використовується і реклама.

Усі інформаційні матеріали обов'язково містять виклад програми політичного діяча, бо для виборців важливо підтримати не просто гарну людину, а здатного вирішувати важливі проблеми кандидата. Вони віддають перевагу тому, хто має яскравіші людські якості, пропонує конструктивні і конкретні дії, вміє обстоювати власну точку зору, знає їх проблеми, близький їм психологічно, готовий вести з ними діалог. Виборці оцінюють не лише програму депутата. Їх цікавить його досвід, інтелектуальні якості, уміння виступати, зокрема в пресі, деталі біографії;

Організація зустрічей з виборцями. Різні форми зустрічей (особисті, групові, виступи по радіо, телебаченню) мають свою специфіку і вимагають особливої підготовки.

Розроблення основних гасел. Одні з них мають містити оцінку (критику) актуальних проблем, інші — прогнозувати конструктивні рішення. Їх необхідно широко розповсюджувати з використанням усіх доступних засобів;

Забезпечення підтримки кандидата організаціями, групами, окремими людьми (відомими політиками, ученими, письменниками, популярними артистами). При цьому визначають групи, регіони, політичні та інші організації, яких можна залучити до підтримки кандидатів;

Оцінювання сили опозиції. Ця робота надзвичайно важлива для вироблення програми кандидата, стратегії і тактики виборчої боротьби, коригування дій, вибору ефективних методів протидії.

Формулюються характерні риси певного кандидата, розробляються шляхи донесення його образу до виборців, планується ряд заходів, щоб кандидат йшов до своїх виборців не лише зі словами. Розробляється також контрпропаганда і негативна реклама стосовно конкурента. В кампаніях бувають випадки, коли вже неможливо здобути більшої кількості позитивних голосів, тоді кампанія може повернути в бік зменшення таких голосів у супротивника.

Важливу роль у проведенні кампанії відіграють соціологічні опитування. Вони допомагають менеджеру кампанії у вирішенні таких завдань:

Визначення "больових точок" певного регіону, роблячи акцент на які, можна проводити кампанію;

Визначення рейтингу кандидата, що дає змогу не лише об'єктивно простежувати ситуацію, але й здійснювати певну маніпуляцію громадською думкою шляхом публікації рейтингу в пресі;

Визначення основних каналів комунікації цього регіону;

Складання портрету своїх прибічників і своїх противників;

Визначення кількості чужих прибічників, котрі готові перейти до вас у разі відмови їх кандидата від перегонів.

Початковим етапом стає позиціонування кандидата. З одного боку, кандидат вже має свій інформаційний образ. З іншого, умови інтенсивної кампанії вимагають акцентування лише на певних його характеристиках.

Гітлер у період виборів кожного разу по-особливому поставав перед своєю ключовою аудиторією. "Імідж Гітлера, створюваний Геббельсом, не обмежувався одним лише героїчним аспектом його особистості. Портрет фюрера його роботи являв собою попурі з усього на світі. Студентам та інтелектуалам він представляв Гітлера як художника і архітектора, відірваного від свого навчання в 1914 році необхідністю служити нації. Для осіб сентиментальних у Геббельса був Гітлер, котрий плекав любов до дітей. Робітникам він подавав Гітлера-робітника. Перед ветеранами Гітлера представляли в образі невідомого солдата Першої світової війни"42.

Об'єкт часто ставлять в один ряд з уже відомими, і це зрозуміло: навіщо витрачати кошти на розробку іміджу, якщо краще скористатись уже наявним іміджем. Так, усі генсеки в нашій історії розглядалися як "вірні ленінці". Буш у виборчій кампанії 1988 р. Йшов як продовжувач Рейгана. Коли ж Андропова потрібно було позиціонувати в іносередовищі, про нього стали розповідати як про людину, котра любить джаз і віскі, знає англійську мову. Тобто в цій ситуації задавався зовсім інший набір складових. У боротьбі з Клінтоном у сенатора Доула був один негативний параметр — вік. Йому виповнилося 73 роки. Але й ця характеристика позиціонується його прибічниками як позитивна. "Вік, зазначив один з його помічників, — цінна якість у боротьбі проти Клінтона. Це досвід, лідерство, характер, ідеали, тобто все те, чого немає у нинішнього президента"45. Відомі образи (господарник — Лужков, силовик — Лебідь, вчений — Явлінський) також надають індивідуального забарвлення політикам, не дозволяючи іншим займати їх місце. Коли Б. Федоров намагався вести кампанію на кшталт В. Жириновського, він програв, оскільки Жириновський вже "приватизував" образ епатуючого публіку політика, і цей образ виявився таким, що не личить банкіру Федорову.

Стів Ривкін, власник консультаційної фірми в Нью-Йорку, так відповідає на запитання про проблеми позиціонування компанії: "Позиціонування компанії означає входження в пам'ять гаданого клієнта одного концепту, що запам'ятовується, чи набору ідей про цю компанію. Основним підходом до позиціонування є не створення чогось нового і відмінного, а швидше маніпуляція тим, що вже є в пам'яті, спробою зв'язку

Замість того, що вже записано" .

Він розчленовує процес позиціонування на ряд етапів, підкреслюючи, що починати треба не з себе чи компанії, а з гаданого клієнта.

Етап перший становить дослідження того, як виглядає компанія в очах ринку. Сприйняття людьми виявляється важливішим, ніж сама реальність. При цьому не можна довіряти власним відчуттям чи відчуттям своїх працівників. Погляд збоку може виявитися зовсім іншим.

Етап другий — це досягнення внутрішньої згоди з питання, якою ви хочете бачити свою компанію. Якщо всі хочуть різного, досягти потрібного результату буде не так легко.

Етап третій представляє визначення того, хто стоїть на шляху досягнення необхідного для вас іміджу, чиї результати заслоняють вас.

Етап четвертий — це гроші: чи вистачить їх для здійснення потрібної мети. "Гроші потрібні для досягнення позиції; гроші потрібні, щоб втримати позицію, котру ви встановили".

Етап п'ятий — це постійне бажання триматися цього напряму рік за роком: "Скільки років ви дивитесь на людей, що скачуть на захід сонця, в рекламі Мальборо?"

Етап шостий — все, що ви говорите, має відповідати обраній позиції.

По-особливому позиціонують себе жебраки. Дані по Москві засвідчують, що виручка жебраків, які стоять, наприклад, біля валютних готелів, сягає ста доларів за день. Такий результат, природно, вимагає свого позиціонування. Тільки дореволюційні класифікації жебраків нараховували до двадцяти видів стратегій, серед котрих: "мандрівники" (просять на квиток), "севастопольці" (відставні солдати, поранені під час оборони Севастополя), "письменники" (одержують подаяння за допомогою написаного тексту), "мамахи" (жінки з дітьми), "залізничники" (просять у вагонах) та ін.48 І тут стратегія має будуватися на мінімальній візуальній інформації, спираючись на людський потік, в якому завжди знайдеться той, хто подасть. "Погорільці" в минулому навіть мазалися сажею. "Чорнили одяг, обличчя, голоблі на возі. І проносило! Брехали аж на мільйони"49.

Відповідно всі нові партії, які виникають у країнах колишнього Союзу, автоматично позиціонуються за вже діючими ярликами, називаючи себе то лібералами, то демократами, не закладаючи при цьому ніяких явних відмінностей.

Містечку Салем . Природно, що в такому контексті слова, сказані ним у перерві між роботою, звучать уже по-іншому, здійснюючи потрібне позиціонування: "Хочу сказати вам, що я витратив масу часу на проблему підпалу церков. Я це робив тому, що це випробування нашого національного характеру, і тому, що ми ніколи не сміємо ступати на дорогу, яка веде до чорних троп убивств у Боснії, триваючої агонії на Близькому Сході чи в будь-якому місці світу, де люди°не уживаються разом, позаяк наполягають на своєму способі життя, в основі якого зверхній погляд на тих, хто від них відрізняється, замість того, щоб намагатися підняти кожного до себе, оскільки всі вони діти Божі." Тим самим президент позиціонував себе в ряду важливих для його виборців тем.

Позиціонування лідера — "інтимний" процес, саме тому у виборчих штабах практично завжди працюють близькі родичі кандидата. Саме вони знають його краще від інших, і часто тільки через них можна передати кандидатові деяку інформацію, яка може змусити його змінитися. Хоча у прикладі з "бронзовим лідером" зробити це важко. Хілларі Клінтон активно була зайнята іміджем свого чоловіка. Дружина і дочка привели до влади Жака Шірака. У Бориса Єльцина також були задіяні дружина і дочка. І це відбувається не тільки в політиці: дружина відомого французького актора Жерара Депардьє Елізабет, оберігаючи його від уваги преси, згадала одну із складових іміджу актора — бути завжди

Трохи в тіні, не виставляти назовні всього того, що стосується її та їхніх дітей .

У сім'ї Горбачова під час виборів 1996 р. Дочка і Раїса Максимівна були проти висунення його кандидатом. При цьому цікаво, що в інтерв'ю "Парі-матч" Горбачов позиціонує себе як атеїста, хоча всіх колишніх членів Політбюро вже помічено із свічками в долонях.

чному просторі, дає такі можливі варіанти подачі торгової марки на ринку61:

Бути найпершим. Ніша "першого" успішно використовується в попередніх і наступних кампаніях (наприклад, так подають себе Партія регіонів і БЮТ після парламентських виборів 2006 р.).

Бути найкращим. Цю нішу займають серед товарів і годинники "Ролекс", і "Мерседес-Бенц", наприклад, і дуже важливо: люди згодні платити більше за кращу якість.

Бути найменш, дорогим. Споживач ганяється не тільки за якістю, а й°за ціною.

Бути найдорожчим. Люди хочуть демонструвати свій статус, і, наприклад, у магазині людина може попросити показати їй найдорожчу охоронну сигналізацію і т. П.

Чим ми не є. Можливим шляхом розповіді про марку товару є оповідь про те, чим він не є. Наприклад, на соку написано, що в ньому немає консервантів. Кандидат у депутати підкреслює — "В КПРС не був".

Позиціонування за статтю. Багато різновидів товарів розраховані або на чоловіків, або лише на жінок. Наприклад, багато типів чоловіків-політиків мають великий жіночий електорат.

Позиціонування за віком. Однакові набори інтересів звичайно об'єднують ті чи інші вікові групи. Наприклад, прибічники комунізму/капіталізму в Україні дуже чітко розподілені за віком: люди старші 50 в основному тяжіють до минулого ладу, молодші 30 — до теперішнього.

Окремим варіантом стратегії в політиці стає видача негативної інформації про опонента, антиреклама. Американці вперше активно скористалися негативними кліпами у виборчій війні Ліндона Джонсона проти Баррі Голдуотера в 1964 р. Хоча Джонсон лідирував у співвідношенні 62% проти 29%, він зажадав повалити Голдуотера повністю. Так, в одному з кліпів дівчина обривала пелюстки, а голос за кадром рахував у зворотному порядку — десять, дев'ять, вісім... Потім виникав ядерний вибух і голос Джонсона за кадром: "Такі ставки. Нам треба любити один одного, або ми помремо". Два інших негативних кліпи використовували ту ж ідею. В одному дівчина їла морозиво, а в цей час повідомлялось, що за президента Голдуотера в ньому буде повно стронцію. У другому — вагітна жінка з дівчинкою гуляла по парку, при цьому в коментарі звучали слова про те, як багато шкоди можуть завдати дітям ядерні випробування. Однак цей кліп не було випущено, оскільки не було точно відомо, чи підтверджується ця інформація науковими дослідженнями. У випадку з Картером у 1980 р. На противагу Едварду Кеннеді негативна інформація видавалася непрямо. Наприклад, коли слід було закцентувати "сімейний" характер одного кандидата і "зруйновану" сім'ю іншого. У ролику Картер допомагав своїй дочці Елі робити домашні завдання, а голос за кадром говорив: "Чоловік. Батько. Президент. Він чудово робить усі ці три справи".

Під час передвиборчих перегонів, як свідчить досвід, найчастіше критики конкурентів зосереджують увагу громадськості на таких їх особливостях:

А)        суспільна репутація (заяви політика, позиція голосування при розв'язанні важливих питань, невиконані обіцянки, неадекватна поведінка під час проведення суспільних заходів тощо);

Б)        неадекватні заяви (смислова невиразність, стильова незграбність висловлювань, використання ненормативної лексики, хибні прогнози, нездатність лаконічно, чітко і зрозуміло сформулювати свою позицію з тих чи інших питань);

В)        передвиборні обіцянки, які неможливо виконати через відсутність ресурсів; обіцянки, які не можуть бути підтримані в суспільстві;

Г)         приховування джерел власних доходів (наявність дорогої нерухомості, іномарок тощо);

Ґ) сумнівні джерела фінансування виборчої кампанії (використання бюджетних коштів, одержання коштів із зарубіжних джерел);

Д)        використання службового становища для сприяння в будь-якій спосіб фірмам (організаціям), конкретним особам за фінансову підтримку виборчої кампанії;

Є) ігнорування реальних проблем населення (байдужість до вимог страйкарів, окремих верст населення);

Є) вади біографії (карне минуле, розтрата коштів, ухиляння від сплати аліментів, порушення правил дорожнього руху з важкими наслідками);

Ж)       звільнення зі служби (державної, в збройних силах або силових структурах) за серйозні порушення;

З)        відсутність кваліфікації або досвіду роботи на державній посаді чи в політиці;

И)        відмова від участі в публічних дебатах;

І) поєднання роботи на державній чи виборній посадах із заняттям бізнесом.

Наведемо приклади динамічної кампанії. Так, при обранні Клінтона його команда раптом виявила, що виборцям нічого не відомо про дружину Клінтона і його дочку.

Довелося знову запускати образ його сім'ї. Хілларі стала всюди з'являтися з дочкою, виходила навіть на сцену із власноручно спеченим печивом.

У США, на відміну, наприклад, від Франції, "будь-який американський виборець має право поцікавитися тим, як у кандидата функціонують печінка, шлунок і вегетативна система. Медичний висновок складається до початку президентської гонки. Претендент на місце у Білому домі з допомогою особистого лікаря готує прес-реліз і розголошуєЛікарську таємницю" .

Спілкуючись з населенням, спеціалісти тримають у голові основні типи публіки, з якими їм треба буде працювати. Вони орієнтують свої ключові повідомлення саме на неї. Так, у випадку з Тетчер було встановлено, що 'її виборцями є "вищий прошарок робітничого класу", і, відповідно, всі події планувалися під ті вечірні телевізійні новини, які дивляться саме ці виборці. Щоб попасти в ці новини, спеціалісти створювали події, від яких не може ухилитися жоден телевізійний редактор. Новини показували, наприклад, як Тетчер гладить телятко, котре щойно народилося, як Тетчер гуляє із собакою по узбережжю тощо.

При цьому Фрезер Зейтель пропонує розмежувати такі типи публіки68:

Зовнішня і внутрішня — зовнішня не пов'язана прямо з організацією, сюди входять преса, уряд, клієнти, постачальники, населення; внутрішня — це працівники;

Первинна, вторинна і маргінальна — первинна публіка найбільшою мірою може допомогти чи завадити організації, вторинна — здатна на це вже меншою мірою, ще меншою — маргінальна;

Традиційна і майбутня — це різниця між сьогоднішніми і потенційними покупцями, які є співробітниками, і тими, хто зможе їх замінити, та ін.;

Прибічники, противники і нейтрали — організації слід поводитися по-різному з тими, хто за неї, і з тими, хто проти. У політиці велику роль відіграють ті, хто приймає рішення в найостанніший момент виборів.

У цілому Брендан Брюс пропонує проводити кампанію за такими чотирма

Основоположними принципами :

Розкриття іміджу має починатися задовго до того, як починається кампанія.

Мова має бути проста, а обговорювані проблеми — стосуватися життя простої людини.

Необхідне залучення зовнішніх експертів.

Створення іміджу є доповненням, а не зміною політики.

Проте використовується й маніпулювання масовою свідомістю, громадською думкою. Можливості для цього відкривають деякі вади законодавства, що регулює інформаційну роботу. Відчутно впливають на виборчий процес недостатня обізнаність громадян із загальними нормами законодавства, монополізація доступу до засобів масової інформації окремих суб'єктів виборчого процесу, недобросовісна політична реклама, яка іноді приховується чи змішується із загальною інформацією про вибори. Як свідчить аналіз кампанії на виборах президента України (2004), майже всі телекомпанії намагалися маніпулювати думкою глядачів.

Протистояти цьому повинні законодавчі норми з однозначним тлумаченням правових колізій, запровадження ефективних санкцій за порушення стандартів коректної інформаційної діяльності.

Складність роботи урядових ПР зазначена в словах Конфуція, які можна взяти як епіграф для цього виду діяльності: "Служіння Государю з виконанням усіх правил люди визнають як підлещування". Так склалося на нашій території, що населення з великим ступенем недовіри ставиться до слів і дій своєї влади. Тому тут завданням має бути не те, щоб населення полюбило владу, але хоча б почало її поважати.

Наші урядові ПР тільки починають розвиватися, тому нас особливо цікавить чужий досвід. Особливість його також і в тому, що урядові комунікації на Заході функціонують у набагато жорсткішому режимі, оскільки там роками виховувалося почуття контролю з боку платника податків. Водночас активно працює опозиція на рівні тіньового кабінету. Не менш важливий і третій учасник — мас-медіа. Усе це вимагає дуже серйозної роботи як з пресою, так і з громадською думкою. Причому в ряді випадків вихід на громадську думку намагаються зробити таким, щоб звести до мінімуму можливі маніпуляції мас-медіа, для чого розробляється цілий ряд можливих прийомів. Внаслідок цього виникла одна із спеціальностей ПР з подібних взаємовідносин з пресою, вона одержала назву "Spin doctor". Дієслово sріп означає обертати, вертіти. Ситуацію має бути "вивернуто" так, щоб адміністрація постала в найвигіднішому світлі. Робиться це шляхом численних методів переконання преси і публіки. Чарльз Ларсон визначає "Spin doctor" як роботу, спрямовану на те, щоб преса давала правильну інтерпретацію словам і ділам кандидата97.

Активні комунікативні зусилля західної влади пов'язані, на нашу думку, з принципово іншою дійсністю. Західні структури влади працюють в умовах такої групи відмінностей:

Сильна опозиція;

Якісна преса;

Активне населення.

Ці три складові змушують владу західних країн докладати величезних зусиль щодо створення сприятливих для себе і своєї діяльності інформаційних потоків. Наприклад, урядові служби Германії "ведуть" п'ять тем, кожна з яких коштує кілька мільйонів. Прикладом такої теми може бути така: "Інноваційна діяльність приносить нові робочі місця". Звідси зрозуміло, що подібні теми відображають певні "больові точки" в стосунках влади і населення.

Роберт Діленшнейдер, президент провідної ПР-фірми США "Нііі & Knowlton", говорить: "Уряд є тією частиною американського життя, котра перебуває під постійним контролем громадян і пильною увагою мас-медіа. Приклади неправильних дій зазвичай впадають у вічі і широко обговорюються"98.

В цілому подібні урядові інформаційні служби складаються з двох підрозділів: одне вирішує поточні, щоденні завдання (це і є прес-служба в нашому звичайному розумінні), друге — зайняте довгочасним плануванням (це служба комунікації). Ми можемо також поділити їх за принципом тактичних і стратегічних комунікацій.

Результати роботи Служби комунікації видно, коли, наприклад, Білий дім постає перед нами як добре налагоджений та ідеально працюючий механізм. Водночас ми нічого не знаємо про його потаємні пружини, про те, що змушує чинити так чи інакше у взаємовідносинах з громадськістю. До речі, термін ПР щодо урядових служб не вживається, оскільки вважається, що платник податків буде незадоволений тим, що його гроші витрачаються на дещо зайве. У західних країнах термін ПР більше стосується комерційних структур. Так, у межах Білого дому подібну функцію несе Служба комунікації. Брендан Брюс, наприклад, працював як директор з комунікацій консервативної партії, коли 'її очолювала Маргарет Тетчер. Коли подібну структуру Білого дому очолював Девід Герген (з тридцятьма працівниками), вона мала такий вигляд 99:

Служба комунікації (1982)

Прес-служба            Зв'язки           Суспільні      Написання промов/

З пресою       зв'язки           дослідження

Випередження

Радіо/газетні новини

Фотослужба

Для порівняння можна навести ще одну схему часів Рейгана. Заслугою керівника цього часу стало те, що він зробив Рейгана більш доступним для журналістів візуально, хоча при цьому не допускав журналістських запитань. Його група планування двічі на тиждень зустрічалася в Білому домі в складі, що доходив іноді до дванадцяти чоловік, включаючи прес-секретаря, представників уряду і Ради національної безпеки. Раз на тиждень до них приєднувався дослідник громадської думки Р. Веремін, що давало можливість планувати тематичні повідомлення адміністрації і підтримувати довгострокові комунікативні стратегії, однією із яких було відвертання суспільної уваги від справи Іран — Контра. Стратегія в цьому випадку полягала в репозиціонуванні Рейгана і винесенні на перше місце інших питань, засоціювання президента з іншими проблемами. Усі ці серйозні проблеми вирішувалися структурою такого виду:

Служба комунікації (1987)

Зв'язки з пресою Суспільні зв'язки Написання промов Прес-служба

Політичні/внутрішньоурядові зв'язки    Розклад         Випередження

Президенти не однаково займалися відносинами з громадськістю і пресою, одержуючи різні результати. Так, у Картера, наприклад, був один з найнижчих рейтингів довіри серед усіх американських президентів у період кризи — 13,8%. Ніксон йшов зі своєї посади, так і не налагодивши відносин з пресою. При цьому про Кеннеді американці говорили, що вони простили йому провал операції у затоці Свіней, оскільки він їм був приємний, і не простили в'єтнамської війни Ліндону Джонсону, оскільки той не викликав симпатій.

У цілому Служба комунікації з неоднаковими ступенями ефективності при різних президентах США ставила і вирішувала такі завдання:

Довгочасне планування ПР-роботи;

Поширення "ідеї дня" за допомогою всього апарату, коли вся президентська команда говорить одним голосом, що не дає можливості виходу конфліктуючих між собою повідомлень;

U незалежність від вашингтонської преси завдяки безпосередньому виходу на регіональну аудиторію;

U підготовка повідомлень, готових для безпосереднього використання всіляких ЗМІ;

U вплив на місцеву аудиторію за допомогою поїздок з виступами, використання супутникових технологій, розсилання готових статей.



Цей тип роботи було привнесено в адміністрацію з досвіду політичних виборчих кампаній і закріпився він у Білому домі з часів Ніксона, з 1968 р. (хоча частково ці функції, звичайно, виконувалися і раніше). Саме Ніксон створив у Білому домі Службу комунікації, а згодом вона стала невід'ємною частиною апарату кожного американського президента. Зрозуміло, чому саме Ніксон зробив це. По-перше, він важко знаходив спільну мову з пресою, і належало розробити ретельні процедури, як у цих умовах не втрачати свого обличчя. Одним з рішень у цій ситуації стало використання телебачення, для того щоб обійти негативно налаштованих репортерів. По-друге, Ніксон програв свої перші вибори Кен-неді саме в цій площині, зазнавши поразки в телевізійних дебатах. Крім того, тоді він пробував виконати свою обіцянку відвідати всі п'ятдесят штатів, а Кеннеді замість цього спілкувався з містами, де було найбільше число виборців і потужні ЗМІ. Отримавши такий урок, Ніксон міг правильно оцінити надавані новою службою можливості. Ще однією особливістю цих служб (окрім завдань координування всієї комунікаційної діяльності апарату) є забезпечення суспільної підтримки дій президента. Така стратегія дістала назву "йти в публіку"102. Найбільш активно це "ходіння в народ" почав використовувати вже Джон Кеннеді, у нас ми побачили це у Михайла Горбачова. Якщо в минулому президенти здійснювали свій контроль здебільшого через Бюро з бюджету, то тепер головним став контроль над комунікаційною діяльністю всієї виконавчої влади, здійснюваний через Службу комунікації. Ніксон створив цю службу в Білому домі у зв'язку із своїми непевними відносинами з вашингтонськими бюрократами, боячись, що вони стануть поширювати інформацію, спрямовану проти нього. Водночас її було створено для "менеджера з комунікацій" Герберта Клейна, колишнього редактора "San Diego Union" і особистого друга президента. Хоча інші дослідники говорять, що подібну службу було б створено незалежно від існування Клейна. Як бачимо, особисте і суспільне сильно переплелися в цій історії, яка в результаті привела до створення наймогутнішого засобу з управління пресою і через неї — громадською думкою. До того ж Ніксон просто потребував служб, котрі могли "закрити" його, оскільки за своєю психологічною суттю він не любив індивідуального спілкування, а старався базуватися на письмових меморандумах, йому важко було сказати "ні" чи звільнити кого-небудь. Основною функцією Клейна стала координація всіх операцій, пов'язаних з пресою, хоча він, звичайно, зустрічався з пресою, вів брифінги, відповідав на запитання. Коли Ніксон став президентом, Клейн уже не відправлявся в поїздки з Ніксоном, як раніше, тепер це було доручено іншому працівнику служби Клейна. Сам Клейн був у гарних стосунках з журналістами, які сприймали його як професіонала. Однак у подальшому Ніксон не захотів бачити в його особі прес-секретаря, тому він і одержав нову посаду "Директора з комунікацій". Директор з комунікацій був відповідальним за координацію новин усієї виконавчої влади, за зв'язки з місцевими редакторами, видавцями і електронними ЗМІ, контролював інтерв'ю і телевізійні появи всіх офіційних осіб адміністрації і пов'язаних з нею членів Конгресу та партійних лідерів. Вони поділили між собою тактику і стратегію: тактичні, щоденні питання потрапили до ведення Прес-служби, стратегічні — до Служби комунікацій. Сам Клейн говорив, що якщо прес-секретар є голосом президента, то він є голосом усієї адміністрації.

Пізніше виникла Служба зв'язку з громадськими групами як ще одна структура адміністрації. Завданням її стало вислуховування погляду будь-якої організованої групи громадян, представлення її на рівні уряду, а також мобілізація даних груп на підтримку президента. Правда, під час роботи ці дві служби втратили координацію і вступили в

Конфлікт. Ще однією службою, що вимагала координації, була Служба зв'язків з Конгресом.

3. Конкретні завдання в рамках урядових ПР і шляхи розв'язання подібних завдань на Заході

ПР є впливовим суспільним чинником протидії порушенням органами державної влади законодавства, які нерідко проявляються в необґрунтованій відмові від надання інформації, навмисному її приховуванні, в перешкоджанні поширенню певної інформації, а також у наданні недостовірної інформації, сфальсифікованих відомостей, використанні і розголошенні інформації про особисте життя без згоди громадянина; порушенні порядку зберігання інформації; необґрунтованому застосуванні до окремих видів інформації обмеженого доступу.

Для забезпечення ефективної участі в розробленні, прийнятті і реалізації оптимальних управлінських рішень ПР-структура в складі органу управління повинна володіти необхідними функціональними правами й обов'язками, що передбачає визначення її статусу і службової підпорядкованості, схеми і процедур взаємодії з керівником.

Упровадження високих інформаційних технологій в органах державної влади дало змогу використовувати сучасні системи електронного управління. На веб-порталах і вебсайтах нині розміщують тексти проектів і прийнятих документів, відомості про керівників органу влади, контактні телефони й адреси, інформацію про обов'язки відповідальних осіб щодо роботи із зверненнями громадян, години роботи служб і відповідальних осіб. З них можна довідатися новини, відомості про економічні ресурси, отримати інформацію про бізнес-структури регіону з телефонами та адресами, адреси шкіл, лікарень, аптек, вищих навчальних закладів, театрів та інших соціально значущих об'єктів. Існують також форуми для обговорення проектів документів.

Тепер звернемося до деяких конкретних завдань, що стоять перед урядом і президентською адміністрацією України, і спробуємо знайти на них відповіді в рамках напрацьованих американських та англійських технологій. Можна виділити дванадцять найбільш актуальних і типових проблем:

Проблема злочинності завжди стоїть у центрі уваги, саме в цій галузі у громадян найбільше число претензій до влади. Міністерство внутрішніх справ у своїй роботі з громадськістю породжує велике число матеріалів, телепередач, розкриваючи,, перед населенням той величезний рівень злочинності, який є. Цілком зрозуміла реакція міністерства: чим більшу роботу ми покажемо, тим краще будемо виглядати. Але подібний показ проблеми при впливі на населення має і зворотний ефект — нічого не робиться, нас захлеснув вал злочинності.

Приклад розв'язання того ж завдання у США. В часи Ніксона Білий дім примусив ФБР переписати прес-реліз, що висвітлював статистику злочинності. ФБР, як і в нашій ситуації, хотіло підкреслити негативний аспект, бажаючи одержати великі суми від Конгресу на боротьбу із злочинністю. Білому ж дому потрібні були успіхи в його "війні із злочинністю". Тому Служба комунікації примусила ФБР зробити акцент на двох точках позитивної статистики, а саме на тому, що зменшилась частка насильницьких злочинів, і на тому, що рівень злочинності у великих містах знизився. У зв'язку з цим газети виходили із заголовками: "Насильницька злочинність падає" і "Злочинність у великих містах пішла на спад", що дало можливість мільйонам американців відчути: адміністрація Ніксона виконує свої обіцянки з боротьби із злочинністю.

Вихід на місцеву пресу. У нас, як і в США, місцева преса орієнтується на свої проблеми. З іншого боку, соціологами відмічено, що жителі також втрачають інтерес до проблем великої політики, котра "готується" немовби для всіх. Можна було не звертати на це уваги в минулій системі, коли газети виходили значно більшим

Лобізм – важливий фактор формування іміджу будь-якої країни в міжнародному середовищі та захисту її інтересів. Проте досі, на наше переконання, лобістська діяльність не стала ефективним засобом просування інтересів України ні в певних країнах світу, ні на рівні міжнародних організацій. Теоретична розробка цієї проблеми взагалі і, зокрема, дослідження технологій міжнародного лобіювання може сприяти активізації українського лобі, яке буде забезпечувати позитивний імідж України та її входження в світовий економічний, політичний і соціокультурний простір

Лобіювання – специфічний вид паблік рилейшнз, пов’язаний з комунікаціями різних соціальних груп і організацій з представниками влади для захисту своїх інтересів під час прийняття тих чи інших рішень органами державної влади і управління [23]. Аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду свідчить, що лобіювання поширюється не лише на національному і локальному рівнях влади, але й у системі глобального управління. В умовах глобалізації та формування глобального управління воно все більш стає міжнародним.

Проблемам дослідження лобізму надається досить багато уваги. Останнім часом це явище все частіше розглядають не тільки як складову політичної системи, але і як важливий елемент громадянського суспільства [11; 21; 25] та специфічну частину зв’язків організацій з різними групами громадськості. (Практично у всіх підручниках з паблік рилейшнз, що вийшли в Росії й Україні, є спеціальні розділи, присвячені аналізові місця і ролі лобізму в системі зв’язків з громадськістю) [6; 10; 14; 22; 25; 26].

Проте поза увагою науковців і досі лишається проблема міжнародного лобіювання. Дослідження його лише починають з’являтися. Є. Пашенцев та І. Семененко аналізують принципово новий прояв лобізму – тиск представників різних європейських країн на інститути ЄС в Брюселі [16; 20]. На думку С. Бєлобородова, нині актуалізувалася проблема лобіювання за допомогою міжнародних комп’ютерних мереж [7].

Предметом нашого дослідження стало з’ясування структури та завдань лобізму як складової міжнародного PR, аналіз глобального, регіонального та національного рівня міжнародного лобіювання.

Можливість розвитку міжнародного лобізму випливає з глобалізації, яка не лише відкриває кордони, а й наближує народи один до одного, збільшує кількість міжурядових і транснаціональних контактів. Рішення урядів та міжнародних організацій стосуються різних груп світової спільноти, а тому їх діяльність має бути транспарентною і відкритою.

Політичні інститути, яким це властиво, викликають значно більшу довіру та бажання співпрацювати, вкладати інвестиції. "Через породжуваний глобалізацією світової економіки тиск, що змушує підвищувати конкурентоспроможність і проводити модернізацію, – зазначають німецькі дослідники, – в урядів практично немає сьогодні іншого вибору, аніж як підтримувати процес відкриття власних суспільств, чи, відповідно, розвивати його і тим самим ніби свідомо обмежувати регулятивну здатність у власній країні" [9].

У демократичному контролі за рішеннями окремих урядів, міжнародних організацій та інших міжнародних суб’єктів зацікавлені не лише їхні громадяни чи учасники, а й ті, хто перебуває за їх межами. Лобізм є одним з інструментів впливу та контролю за діяльністю національних і міжнародних суб’єктів, рішення яких зачіпають інтереси світової спільноти або окремих її сегментів.

У структурі міжнародного лобізму як специфічної форми комунікацій з громадськістю можна виокремити кілька основних елементів, які забезпечують його здійснення. Клієнтами, що ініціюють комунікацію та представляють інтереси, які лобіюються, можуть бути суб’єкти різного рівня: національні фірми та установи, транснаціональні корпорації, національні держави, міжнародні організації та неурядові інституції національного чи міжнародного характеру – тобто практично всі міжнародні актори та учасники глобального управління.

Аналізуючи лобізм на рівні ЄС, виокремлюють три основні групи інтересів. Проте, на нашу думку, ці групи представлені не лише в європейському просторі, вони існують і на національному, і на міжнародному рівнях.

Це інтереси виробників (комерційні), що виступають від імені підприємців і лобіюють максимально сприятливі умови для поступового економічного розвитку ЄС, збільшення конкурентоспроможності й отримання прибутку; інтереси невиробничого характеру (некомерційного) сектора, у складі якого були представлені громадські організації і асоціації за професіями та лобіюються або широкі громадські чи групові інтереси членів груп (екологісти, мігранти тощо) або безпосередні інтереси членів груп (наприклад, пільги для професій, які вони репрезентують); інтереси регіонів, що поєднують у своїй діяльності обидва типи мотивацій (і безпосередню матеріальну зацікавленість, наприклад, у просуванні тих чи інших проектів, і збільшення питомої ваги регіональної складової у європейському будівництві в цілому).

Крім того, мабуть, було б помилкою ігнорувати ще одну, четверту групу – політичні інтереси, які у європейському просторі репрезентують держави і політичні партії та рухи. Не секрет, що національні інтереси держав та ідеологічні орієнтації політичних лідерів поки що залишаються суттєвими важелями при вирішенні проблем на регіональному і міжнародному рівнях.

Проте найпомітніші позиції, зрозуміло, посідають комерційні інтереси. І це не випадково, оскільки основний обсяг законодавчого регулювання ЄС (до 60%) стосується бізнесу. За деякими даними, кількісне співвідношення груп, які виступають від імені інтересів виробників та некомерційних інтересів, складає приблизно 100:1. До того ж, підприємницькі інтереси краще об’єднані, мають галузеві та міжгалузеві асоціації, спроможні спрямовувати значні матеріальні ресурси на представництво [20].

Важливу роль у лобіюванні інтересів бізнесу на європейському рівні відіграє Європейський круглий стіл промисловців, який об’єднує понад 40 найбільших промислових європейських і транснаціональних груп і виступає за те, щоб Єврокомісія захищала єдині інтереси всіх країн-учасниць. Його члени застерігають від ерозії повноважень виконавчого органу ЄС в економічній галузі на користь окремих країн чи використання принципу "розділеної відповідальності".

Водночас дослідники звертають увагу на помітне зростання недержавних і некомерційних груп інтересів як на національному, так і на міжнародному рівнях, що призводить до збільшення числа лобістів, які їх представляють. Так, наприкінці 1960-х років у США спостерігався вибух активності лобіювання питань організаціями, що переймаються такими проблемами, як громадянські права, екологія, захист споживачів, охорона здоров’я тощо.

Це спонукало федеральний уряд активізувати свою діяльність у цих сферах. Найбільшими та найвпливовішими стали дві організації – "Спільна справа", що мала різноманітні цілі, зокрема удосконалення етики уряду і реформування Конгресу, а також "Член суспільства" – конгломерат груп особливих інтересів, що прагне впливати на державну політику в усіх напрямках [4]. Подібну тенденцію можна зараз спостерігати і на європейському рівні.

Суб’єктами міжнародного лобіювання можуть бути як окремі лобісти (найняті для лобіювання конкретних питань державами, міжнародними організаціями, ТНК, фірмами або штатні фахівці зі зв’язків з громадськістю транснаціональних корпорацій), так і організовані групи – PR-агентства чи фірми, що спеціалізуються у цій галузі. На думку фахівців, ефективнішим є коаліційне лобіювання, оскільки кожне рішення владних інституцій стосується кількох груп інтересів. І було б стратегічною помилкою не координувати зусилля лобістів, що висувають схожі пропозиції стосовно певної проблеми [5].

Дослідники зазначають, що європейські PR-агентства, котрі спеціалізуються на лобізмі, постійно розширюють спектр послуг стосовно підвищення ефективності лобіювання загальноєвропейських інституцій. Наприклад, пропонується "огляд політичних біографій" з аналізом поглядів відповідальних брюссельських функціонерів, або "політичний аудит", у якому розглядається можливий вплив рішень, що готуються, на становище компанії. Їх експертиза складається не тільки зі звітів, а й містить аналіз подій і тенденцій у Єврокомісії та на парламентському рівні. Такий аналіз становить неабиякий інтерес для провідних промислових, комерційних і фінансових структур.

Так, англійські фірми – давно не новачки у європейських справах – охоче звертаються до послуг брюссельських PR-спеціалістів. Іноді PR-компанії виконують завдання своїх лондонських клієнтів, в інших випадках лондонські фірми відкривають свої представництва в столиці Бельгії. Питання не в тому, вважають фахівці, потрібна чи ні присутність в ЄС, а в тому, як цього добиватися, оскільки єдиного рішення тут не існує [16].

Суттєве значення для підвищення рівня прозорості та відкритості діяльності будь-яких міжнародних структур та лобістів, які при них працюють, повинне мати широке залучення до підготовки та вироблення рішень всіх зацікавлених сторін. Альтернативою лобістським формам впливу в рамках Євросоюзу стали дискусії про конституцію та реформування ЄС, до яких приєднуються різні європейські та національні організації, національні парламенти, академічні кола і представники громадськості. Комісія ЄС сприяє цьому діалогу за допомогою власного Інтернет-форуму – сторінки Futurum (кількома мовами), де всі політичні організації й окремі громадяни можуть опублікувати свої статті, тези, міркування.

Як повідомляв журнал ЄС "Європа", прийнято також рішення проводити частину засідань Ради міністрів відкритими для громадськості. Крім того, В. Ж. д’Естен запропонував зробити систему управління в ЄС і терміни, що використовуються при цьому, більш зрозумілими для пересічних громадян. Він вважає, що варто спростити деякі назви та поняття, допускати їх дублювання, сформулювати у новій, доступнішій редакції багато положень договору про створення ЄС.

Об’єктами міжнародного лобіювання є організації та установи, що ухвалюють рішення, які зачіпають інтереси світової спільноти або її окремих сегментів. Незважаючи на зростання наднаціональної та регіональної складової процесу прийняття рішень, національний рівень, як і раніше, залишається пріоритетною сферою лобістських зусиль. Водночас, якщо самоідентифікація учасників процесу розробки та прийняття рішень прив’язана до національного рівня, то зміст цих рішень має наднаціональний характер.

Існує ще одна, на наш погляд, позитивна тенденція, властива євролобізму, – інститути ЄС, які є об’єктами лобіювання, самі стимулюють підключення груп інтересів, що репрезентують некомерційні інтереси, до обговорення актуальних проблем. Зацікавленим групам надаються місця в консультативно-дорадчих органах і навіть утворюються фонди для фінансової підтримки таких єврогруп. За деякими даними, наприкінці 1990-х років під егідою ЄС працювало близько тисячі комісій, які мали дорадчий, експертний або консультативний статус.

Вони зводили разом експертів, що представляли різні інтереси (приватні та державні, комерційні та некомерційні, господарчі та громадські). При їх формуванні і фінансуванні перевага віддавалася єврогрупам, структурно організованим на наднаціональному рівні (наднаціональні асоціації бізнесу, профспілок тощо). Тобто "згори" заохочувалася тенденція груп інтересів до самоорганізації та інституалізації. Вважають, що таким чином на рівні ЄС складається "комітетська система" підготовки рішень, яка активно взаємодіє з наднаціональними інститутами [2].

Відповідно до об’єктів лобіювання, можна говорити про три рівні міжнародного лобізму – національний, регіональний і глобальний. Перший пов’язаний із просуванням інтересів інших держав представниками певної країни (внутрішній лобізм), а також тиском транснаціональних корпорацій або окремих держав на уряди інших країн з метою прийняття рішень, що відповідають їхнім інтересам (зовнішній лобізм). Останні – із впливом на рішення регіональних і міжнародних організацій.

Предметом лобіювання є рішення, що мають наднаціональний характер або стосуються інтересів окремих груп сегментів світової спільноти (частіше, на нашу думку, все ж таки превалює спроба захистити національні інтереси на міжнародному рівні).

Отже, міжнародна лобістська діяльність є взаємодією юридичних чи фізичних осіб зі структурами державної влади та інституціями управління, що складаються на глобальному рівні, задля впливу на розробку та прийняття ними рішень у своїх інтересах чи інтересах конкретних клієнтів. Основними завданнями лобістської діяльності в міжнародному середовищі є:


  • налагодження комунікацій з національними державними структурами та міжнародними інституціями, їх інформування з питань, пов’язаних з предметом лобіювання;

  • моніторинг роботи у сферах, що стосуються інтересів країни чи організації;

  • забезпечення представництва інтересів держави чи організації іншої країни на різних рівнях державної влади або глобального управління;

  • вплив на законодавство, що зачіпає інтереси відповідних сегментів світової спільноти;

  • забезпечення поінформованості і розуміння законодавцями їх проблем та діяльності.

Важливою складовою міжнародного лобіювання є лобіювання інтересів окремих країн або груп країн у регіональних і міжнародних організаціях та союзах. Як зазначала ще в середині 1990-х років "Нью-Йорк таймс", компанії повсюди у світі шукають нових шляхів, щоби "вступити в контакт" з урядовими посадовими особами.

Щоразу, коли урядовий орган керує ресурсом, якого потребує бізнес (дозволяє, ліцензує, виділяє субсидії), чи встановлює правила, згідно з якими бізнес може функціонувати, виникає лобіювання, щоби впливати на процес управління. Не випадково, що і ЄС зустрівся з явищем лобізму. Особливого впливу зазнає Єврокомісія, законодавчий і адміністративний орган ЄС з штаб-квартирою в Брюсселі. Тут, згідно з дослідженнями 1994 року, нараховувалося понад три тисячі груп, що використовували понад 10 тисяч лобістів для впливу на членів комісії і чиновників.

Лобісти захищають багато різних інтересів. Майже всі великі європейські корпорації, торгові групи і профспілки мають лобістів. Те ж саме стосується і японських торгових асоціацій і компаній. Американська Торговельна палата представляє американські компанії, а деякі з них мають тут власних лобістів.

Оскільки Єврокомісія встановлює правила, за якими розвивається загальноєвропейський ринок, ставки дуже високі. За спостереженням автора статті, у Брюсселі лобісти діють по-іншому, ніж у США. Вони можуть, наприклад, готувати довідку для чиновників комісії і співпрацювати відкритіше з її членами. Вивчення "євролобізму" вимагає часу, грошей і людей. Журналіст прогнозував збільшення числа лобістів у Брюсселі до кінця століття майже удвічі [2].

Дослідники зауважують, що в умовах демократичного дефіциту ухвалення рішень на рівні різних міжнародних інституцій можна очікувати розширення каналів доступу до цього процесу груп інтересів, представлених лобістами. Вже сьогодні представники громадських організацій вважають, що інституції ЄС відкриті для лобіювання ззовні, хоча голос громадського сектора, на їхню думку, далеко не такий сильний, як урядових, комерційних і промислових лобістських груп. Однак організації, пов’язані із захистом навколишнього середовища, ефективно використовують євролобізмом вже досить давно [13].

На рівні ЄС спостерігається не лише визнання, але й прихильне ставлення до лобізму як способу просування інтересів та доведення думок зацікавлених груп до учасників процесу прийняття рішень. Доступ лобістів прямо заохочується самими органами ЄС, які в умовах кадрового дефіциту захлинаються від величезної поточної роботи. При цьому дослідження лобістської діяльності в ЄС свідчать, що лобіювання сприяє високому рівню розробки технічних аспектів законопроектів за рахунок їх кваліфікованого експертного забезпечення та відкриває доступ до нормотворчості багатьом учасникам [20].

Як вже зазначалося, національний рівень міжнародного лобіювання забезпечується двояко: вплив на владні структури тієї чи іншої країни можуть ініціювати чи здійснювати як власні лобісти, так і зарубіжні. Внутрішнє лобіювання спрямовується на підтримку тих чи інших країн та їх компаній у власній країні. На думку С. Гончарова (Центр оцінки політичних ризиків) найбільш ефективним лобістом російського капіталу в Україні є група А. Деркача, об’єднана в рух "У Європу – разом з Росією", що останні 2 – 3 роки сприяла зростанню російських інвестицій у проекти, частина яких має стратегічний характер.

Я. Жалило (президент Центру антикризових досліджень), зазначаючи, що в нас немає цивілізованого процесу лобіювання, зауважує: українські політики умовно розділилися на дві групи – перші намагаються просувати інтереси Росії, другі – питання, пов’язані з вимогами міжнародних організацій (МВФ, Всесвітнього банку і ВТО).

Зовнішнє лобіювання, яке ініціюється зарубіжними клієнтами, спрямоване, насамперед, на формування позитивного до них ставлення, котре може забезпечити прийняття вигідних їм рішень. Політика лобіювання на державному рівні – нормальна світова практика. Це своєрідна мова міжнародного спілкування, володіння якою навіть за наявності у країни авторитету чи економічної потуги відіграє значну роль для її зовнішньоекономічних успіхів.

Лобізм на національному рівні може використовуватися як одна з технологій в PR-кампанії. Під час здійснення такої кампанії 1996 року нігерійським воєнним урядом, що мав на меті змінити негативний міжнародний імідж, який погіршився після страти одного з лідерів опозиції, поряд з іншими засобами, було застосовано лобіювання американського парламенту. Нігерійська влада надіслала до Вашингтона делегацію, яка повинна була вплинути на Конгрес США, переконати його у правомірності дій уряду Нігерії – нібито він все чинив згідно з законодавством.

Делегацію очолили два афроамериканці. Завдання її було сформульовано так: по-перше, шляхом детального обґрунтування судочинства щодо справи страченого лідера опозиції опорочити його та створити йому імідж "канібала" і одночасно піднести лідера воєнного уряду як "людини честі"; по-друге, переконати Конгрес виявити терпимість до існуючого режиму до передачі влади демократично обраному урядові. Вважають, що маневр нігерійців, незважаючи на складність завдання, не був марним – адміністрація Б. Клінтона утрималася від таких радикальних санкцій, які вона застосовувала для впливу на Іран, Лівію і Кубу. І хоча PR-кампанія в цілому не досягла мети, вона допомогла уникнути запровадження нафтового та економічного ембарго [17].

У свою чергу, США також постійно лобіюють власні інтереси в інших країнах, використовуючи найрізноманітніші технології. Так, наприкінці 1994 року Торговельна палата США організувала в Японії зустрічі з лідером правлячої партії і членами кабінету міністрів, включаючи прем’єра. Це була спроба вийти безпосередньо на людей, які "роблять політику" [1]. Нерідко американська адміністрація застосовує для впливу на рішення інших держав візити держсекретаря, колишніх президентів, конгресменів. Найпоширенішою американською практикою міжнародного лобіювання, є не пряме, а опосередковане лобіювання, пов’язане із впливом на громадську думку в інших країнах за допомогою інформаційних засобів або фінансування гуманітарних проектів.

Отже, лобізм – важливий фактор формування іміджу будь-якої країни в міжнародному середовищі та захисту її інтересів. Проте досі, на наше переконання, лобістська діяльність не стала ефективним засобом просування інтересів України ні в певних країнах світу, ні на рівні міжнародних організацій. Теоретична розробка цієї проблеми взагалі і, зокрема, дослідження технологій міжнародного лобіювання може сприяти активізації українського лобі, яке буде забезпечувати позитивний імідж України та її входження в світовий економічний, політичний і соціокультурний простір.
Модуль 2. Використання PR в управлінні організацією: планування, дослідження, оцінка



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14

Схожі:

Конспект лекцій з навчальної дисципліни соціологічне забезпечення зв’язків з громадськістю харків 2017 рік iconУкладач: доцент, кандидат філологічних наук Грицюта Н. М. Історія реклами та зв’язків з громадськістю робоча навчальна програма для студентів спеціальності „Реклама та зв’язки з громадськістю”
Реклама та зв’язки з громадськістю”. Рекомендується викладати на І курсі протягом 1 семестру обсягом 72 години з них лекцій 18 год.,...
Конспект лекцій з навчальної дисципліни соціологічне забезпечення зв’язків з громадськістю харків 2017 рік iconКонспект лекцій з навчальної дисципліни "Комп’ютерні технології в юридичній дільності"
Програми для комп’ютерної підтримки зазначеного курсу розраховані на сучасне технічне та програмне забезпечення, яке в наш час використовується...
Конспект лекцій з навчальної дисципліни соціологічне забезпечення зв’язків з громадськістю харків 2017 рік iconКонспект лекцій для студентів технічних спеціальностей Харків
України. / Г. Ю. Каніщев, Ю.І. Кисіль, В. О. Малишев, Г. Г. Півень, О. А. Яцина. – Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей....
Конспект лекцій з навчальної дисципліни соціологічне забезпечення зв’язків з громадськістю харків 2017 рік iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

Конспект лекцій з навчальної дисципліни соціологічне забезпечення зв’язків з громадськістю харків 2017 рік iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій з навчальної дисципліни соціологічне забезпечення зв’язків з громадськістю харків 2017 рік iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
Конспект лекцій з навчальної дисципліни соціологічне забезпечення зв’язків з громадськістю харків 2017 рік iconПояснювальна записка до навчальної дисципліни нормативна програма навчальної дисципліни тематичний план на поточний навчальний рік

Конспект лекцій з навчальної дисципліни соціологічне забезпечення зв’язків з громадськістю харків 2017 рік iconПояснювальна записка до навчальної дисципліни нормативна програма навчальної дисципліни тематичний план на поточний навчальний рік

Конспект лекцій з навчальної дисципліни соціологічне забезпечення зв’язків з громадськістю харків 2017 рік iconКонспект лекцій з нормативної навчальної дисципліни циклу природничо-наукової підготовки «біологія» для студентів денної форми навчання
Напрям підготовки: 040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»
Конспект лекцій з навчальної дисципліни соціологічне забезпечення зв’язків з громадськістю харків 2017 рік iconРобоча програма навчальної дисципліни зв’язки з громадськістю
За напрямом підготовки політологія, спеціальністю політологія., 2010. 31 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка