Козацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері



Скачати 396.9 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації16.03.2018
Розмір396.9 Kb.
  1   2   3






14 жовтня ─ Покрова Божої Матері


Олександр Охапкін. Покрова


Козацька Покрова

14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері

Поміж Богородичними свята-ми церковного року на особи-ву увагу заслуговує свято Пок-рови Божої Матері. Культ Бо-жої Матері як покровительки нашого народу тягнеться золо-тою ниткою від княжих часів до сьогодні. Секрет такої попу-лярності свята полягає, напев-но, у тому, що йдеться тут не про земне, людське, а небесне й могутнє заступництво. А такого заступництва прагне кожна людина, родина й народ. Від початків нашої держави ми мали сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав допомоги й опіки, проти якої не може встояти жодна людська сила, а тією поміччю була якраз поміч Пресвятої Діви. Тому празник Покрови завжди був і є для нашого народу днем вияву великої любові до Пресвятої Богородиці та днем радісного звеличення її Покрову.

За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр Православ’я ─ Констан-тинополь. Мешканці столиці Візантії у гарячій молитві звер-нулися до Богородиці з прохан-ням про порятунок. Богородиця з’явилася перед людьми та вкрила їх омофором, і вороги не змогли побачити народ. Вражений Аскольд та його дру-жинники прийняли християнство.

За іншою версією, приводом для свята стало видіння Андрія Юродивого під час облоги Константинополя військами агарян. Пресвята Богородиця з’явилася мешканцям міста в храмі та прийняла їх під Свій захист і покров. Війська противника відступили.

Відзначення свята Покрови має давню історію в Україні. Покрову вважали своєю пок-ровителькою козаки, будували багато храмів у її честь, і голов-на церква на Січі теж була Покровська. У день Покрови відбувалися вибори нового ота-мана. Свято отримало другу назву ─ Козацька Покрова, а 14 жовтня відзначається ще й як День українського козацтва. В козацькій думі про Самійла Кішку співається:

А срібло-золото на три частини паювали:

Первую часть брали, на церкви накладали,

На святого Межигорського Спаса,

На Терехтемировський монастир,

На святую Січовую Покрову давали –

Котрі давнім козацьким скарбом будували,

Щоб за їх, встаючи і лягаючи,

Милосердного Бога благали.

Відомий дослідник зви-чаїв українського народу Олек-са Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з со-бою образ Покрови Пресвятої Богородиці.

Українська Повстанська Ар-мія (УПА), яка постала в час другої світової війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації бать-ківських земель, теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці.

Багато народних прикмет, приказок та повір’їв пов’язано з цим святом. «Покрова на-криває траву листям, землю ─ снігом, воду ─ льодом, а дівчат ─ шлюбним вінцем». В українських селах і до сьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. По Першій Пречистій починався період сватання та підготовки до весілля. Від Покрови ─ до 27 листопада, початку різдвяного посту ─ пора наймасовіших шлюбів в Україні. На Покрову дівчата просили: «Свята Мати Покровонько, покрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатись дівкою».

Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і роз-вiшувала його над вхiдними дверима. Пiд ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:

Пресвята Покрiвонько,

Перед твоїм кривалом

Голови схиляємо.

Прохаємо, Покрiвонько,

Од лиха укрити,

Здоров’ячко наше

Знов нам обновити.

У Карпатській Україні до Покрови остаточно повер-талися з полонин пастухи з отарами. У степовій Україні завершували останні мандрівки чумаки. Тому й казали: «при-йшла Покрова ─ сиди, чумаче, вдома».

Спостерігали на покрову й за погодою: якщо листя з ви-шень не опало ─ зима буде теплою; якщо сніг не випав ─ не буде його і в листопаді; як-що дує північний вітер ─ зима буде холодною, південний ─ теплою, західний ─ сніжною.

Збереглося повір’я, що в Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: «Ба-теньку Покров, накрий хату теплом, а господаря добром».



Підготувала ЛАРИСА КИРІЙ, група У-32.
Видатні люди

У зв’язку зі святом Покрови дивно було б не згадати про талановиту спі-вачку, вродливу жінку, пре-красну людину, яка прийшла у світ у цей день, ─ Раїсу Панасівну Кириченко. Спі-вачка народилася 14 жовтня 1943 року в звичайній селян-ській родині. Та завжди, як високо б не піднімала її піс-ня, рідною домівкою залишалося саме село Коре-щина Глобинського району Полтавської області. Доле-носним для майбутньої співачки став переїзд до села Кринки, адже саме там дів-чину помітив керівник Кременчуцького автоза-водського хору Павло Оче-наш.

У багатьох куточках Украї-ни довелося працювати Раїсі Кириченко: в ансамблі пісні й танцю «Льонок» у Жито-мирі, у народному хорі в Херсоні, і всюди співачку зустрічали з любов’ю, слуха-ли її голос із завмиранням серця.

Стрімкий злет Раїси Пана-сівни як солістки припав на Черкаський період твор-чості, де, співаючи в Черкаському народному хорі під орудою Анатолія Паш-кевича, талановита викона-виця отримала Шевчен-ківську премію.

1987 року Р. Кириченко повернулася до Полтави, де майстерно поєднувала мис-тецьку діяльність з викла-данням у музичному учили-щі. Навчаючи інших, співачка сама здобувала ви-щу освіту в Харківському інституті мистецтв імені І. П. Котляревського на хо-ровому відділенні.

Плідно працювала співачка в Полтавській фі-лармонії, разом з ансамблем «Чураївна» створила прог-раму «Пісні Марусі Чурай» для українського теле-бачення.

Для свого рідного села Раїса Панасівна стала ніби янголом-охоронцем. Завдяки її невтомним зусиллям у Корещині з’явилася Покров-ська церква. Средня школа в цьому селі носить ім.’я Раїси Кириченко.

Яскраве, глибоко на-ціональне мистецтво нашої славетної землячки від-значено найвищими нагородами. Співачка ─ пов-ний кавалер ордену княгині Ольги, кавалер ордену Миколи Чудотворця «За примноження добра на землі», лауреат премії імені Дмитра Луценка «Осіннє золото». Указом президента України від 31 жовтня 2003 р. співачці присвоєно звання Героя України. У 2004 р. за рішенням ради нашого університету спі-вачку удостоєно звання почесного професора універ-ситету.

9 лютого 2005 р. співачка відійшла за вічну межу… Сумує на самоті мікрофон. Уже не стривожить його голос Берегині, Царівни пі-сень, другої Марусі Чурай, мужньої жінки. Так-так, саме мужньої, адже ви-тримати всі хвороби та операції могла лише мужня й горда жінка.

Але Раїса Панасівна й сто-годні з нами, адже вона часто повторювала: «Я за-певняю вас: я до останнього подиху з вами. Я буду спі-вати стільки, скільки ви будете мене просити». У серцях тих, хто її любить Раїса Кириченко житиме віч-но.

16 березня 2005р. в ПДПУ відбувся вечір пам’яті Раїси Кириченко «Любове ніжна моя, не відлітай!..», на якому з’явилася ідея створення музею співачки в нашому університеті. Ідею втілили в життя 9 лютого 2006 року. Скрипічний ключ, яким відкрито музей ─ віднині частина меморіальної кім-нати, яка складається з трьох експозиційних відділів ─ дитинство і юність, рання творчість; розквіт творчої діяльності; останні роки життя та творчості. Окрім того, в кімнаті є ікона Богородиці-Оранти, вико-нана на натуральній шкірі. Є дві цікаві вітрини: на одній представлені платівки, касе-ти, диски Р. Кириченко, її ручка, автограф, книги про співачку та музей, диплом почесного професора ПДПУ тощо. На іншій ─ концертна сукня Раїси Панасівни, що є творінням майстрині Іраїди Перепелиці. Хранителем музею є Гліб Олексійович Кудряшов, який досконало знає усі подробиці життя співачки.

Музей відвідало вже більше тисячі гостей. Нещо-давно, наприклад, приїз-дили вчителі з Маріуполя.

У музеї є книга відгуків, тож якщо матимете вільну хвилинку обов’язково зазир-ніть сюди, роздивіться гарненько на всі чудесні ре-чі, що є в музеї, і залиште й свої теплі слова про спі-вачку…. Люди до неї з усіх міст України приїздять і навіть з-за кордону. А нам пощастило. Ми з Раїсою Панасівною ─ земляки…

ОЛЬГА ПИЛИПЕНКО, У-42

День Учителя в ПДПУ
Як ми святкували

Як відомо, в ПДПУ ніхто й ніколи не нудьгує, тим більше на факультеті філології та журналістики. День Учителя, святкування якого припало на першу п’ятницю жовтня ─ чудова нагода ще раз проявити себе. З приводу свята був організований святковий кон-церт, на якому справді було на кого подивитися й що показати. За 20 хвилин заходу прозвучало чимало слів подяки викладачам. Студенти вико-нали кілька пісень українською та одна пісня російською. Утім, мова була не головним фак.-тором, бо виконання було таке, що глядачі мало не стоячи аплодували співакам. Добре, що в нас на факультеті є мож-ливість для всебічного розвитку талантів. Дійство традиційно завершилося крас-номовним виступом декана факультету, Миколи Івановича Степаненка, палкого прихиль-ника українського слова.

Не обійшлося й без кумедних випадків. Коли настала черга вітати завідуючих кафедр, один студент-жартівник постійно плутав торти й не за приз-наченням підносив смачненьке. Але головне, що всім було весело. Усі залишилися задо-волені. Ще раз дякуємо вам, шановні викладачі, за вашу невтомну працю, і як каже ведучий Микола на каналі «ICTV»: «Нехай проблеми та незгоди не роблять вам в житті погоди»! Хай вам щастить!

ПОЛТАВСЬКА ГАЛУШКА
Ідеальний учитель: який він?

Усі ми дуже різні, але все ж є те, що нас об’єднує ─ ми майбутні педагоги. Яким же повинен бути учитель, на думку наших студентів? Ось яку «конфіденційну» інфор-мацію ми отримали:



Шевченко Ірина, Ін-25:

«Вважаю, що вчитель повинен бути освіченим і обізнаним у сфері своєї професійної діяльності. Мати належний зовнішній вигляд. Чітко, зв’яз-но й правильно говорити, умі-ти зацікавити слухачів, при-вернути їхню увагу. Свої слова супроводжувати цікавими прикладами, цитатами. Не треба кричати на учнів, авторитет можна завоювати розсудливістю й знаннями. Учитель повинен подавати гарний приклад для наслі-дування».

Петрик Настя, У-25:

«Педагог має бути: розумним, прикольним, активним, при-вітним, працьовитим, добрим, оптимістом,усміхненим, грати на якомусь музичному інст.-рументі, цікавитися музикою».

Кацай Валя, У-31; Овлах Іра, Лозенко Наталя, У-32:

«Педагог повинен творчо тй з розумінням проблеми під-ходити до вирішення проблем в учнівському колективі. Учи-тель має бути актором і психологом».



Кононенко Міша, У-43:

«Риси педагога ─ це: довіра до учнів (більшість молодих пе-дагогів, приходячи в клас, одя-гає «захисну маску», утім, це краще, ніж фамільярність), бажання донести свої знання, самоповага, різноплановість інтересів, наявність власної індивідуальної лінії викладання, невідступність у її дотриманні (Макаренка й Песталоцці ско-піювати все одно не вдасться ), наполегливість (чого очікувати від учнів, якщо в самого педагога руки опус-каються?!)».

Пругло Таня, У-45:

«Сучасний педагог повинен бути оптимістом, справжнім другом для своїх учнів, готовим прийти на допомогу. Окрім того, бути цікавою особис-тістю, бо немає нічого гір-шого, ніж нудний учитель. Звісно, він ще має бути спра-ведливим і чудово знати свій предмет».

Мазняк Аня, У-42:

«Риси педагога: справед-ливість, доброзичливість, пунктуальність, чесність, ви-хованість, культурність, спра-ведливість, відповідальність».

Великим духовним учите-лем всього людства була Мати Тереза. Запа-м’ятаймо назавжди її муд-рі поради:

  • Життя — це шанс. Скористайся ним.

• Життя — це мрія. Здійсни її.

• Життя — це обов'язок. Виконай його.

• Життя - це цінність. Цінуй його!

• Життя - це любов. Насолоджуйся нею.

• Життя - це юдоль бід. Перебори усе.

• Життя - це боротьба. Почни її.

• Життя - удача. Шукай її.

• Життя таке чудове - не загуби його.

• Життя - це краса. Милуйся нею.

• Життя - це виклик. Прийми його.

• Життя - це гра. Стань гравцем.

• Життя - це скарб. Бережи його!

• Життя — це таїна. Пізнай її.

• Життя - це пісня. Доспівай її.

• Життя — безодня невідомого — не бійся, вступи в неї.

• Це твоє життя. Борони його!



Матеріал підготувала АЛІНА ЯКОВЕНКО, У-41
Місто і ми

До Дня Полтави й 65-ї річниці визволення міста від німецько-фашистських за-гарбників на Алеї журна-лістів, яка пролягає по вули-ці Ватутіна, урочисто від-крито Пам’ятний знак – на честь тих, хто віддавав частинку душі і серця заради того, щоб читачі вчасно от-римували найсвіжіші і най-важливіші новини цього бурхливого і неперед-бачуваного життя, заради тих, хто відстоював свободу слова до останнього.

Алея була закладена у Полтаві ще в квітні в рамках ініційованої Національною спілкою журналістів загаль-ноукраїнської акції “Весняна толока”, спрямованої на згуртування журналістських лав, безкомпромісне слу-жіньня правді. Ідею її створення підтримали керів-ництво області й міста, студенти педагогічного уні-верситету, учні Полтавської ЗОШ № 38, журналісти. На ній було висаджено близько півсотні кущів горобини та сажанців липи.

Відкрив нові урочистості головний редактор все-української громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини», голова обласної організації Націо-нальної спілки журналістів України Григорій Гринь. «Ця подія знаменна для всіх журналістів. І ми глибоко вдячні тим, хто причетний до неї, особисто Полтав-ському міському голові Андрію Матковському – за розуміння й підтримку, за відчуття необхідності цієї доброї справи, за її реальне втілення», - сказав він і додав: «За сприяння міської влади нам вдалося закласти Журналістську алею на розі вулиць Пушкіна і Ватутіна, де колись знаходилась редакція газети “Комсомолець Полтав-щини”, приміщення обласної спілки журналістів, редакції сучасних відомих видань, де неподалік мешкала значна частина наших колег - Павло Пустовіт, Павло Кли-менко, Андрій Нанкевич, Леонід Думенко, Тарас Нікітін, Василь Усенко, Павло Здоровило, які пішли за виднокруг, згорівши у журналістських буднях».

Також Андрій Мат-ковський привітав усіх учасників події зі святом міста, відзначивши, що в Полтаві багато красивих і затишних місць. До них, підкреслив він, додалася і Алея журналістів з її Пам’ятним знаком.

– Це перша алея в Україні, присвячена журналістам, які віддали своє життя за кращі людські ідеали, – повідомив голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко. — На з’їзді НСЖУ було вирішено кожного вересня відзначати День пам’яті журналістів, які віддали своє життя за правду, — сказав Ігор Лубченко. — Тож тепер у багатьох містах відкри-ваються зали в музеях та виставки, присвячені жур-налістам, відбуваються зустрічі ветеранів з мо-лодими колегами. Але те, що сьогодні зробили в Пол-таві, — особливе. Це перша алея в Україні, присвячена журналістам. Сподіваюся, приклад полтавців наслі-дуватимуть і в інших містах. Ігор Лубченко вручив Анд-рію Матковському та Михайлу Шлаферу (за ху-дожнє оформлення Пам'ятного знака) почесні знаки Національної спілки журналістів України.

Привітав учасників події від імені визволителів Пол-тави і генерал-майор Ген-надій Котляр. Від імені ве-теранів він вручив почесну медаль голові Київського райвиконкому Віктору Животенку.

Після урочистого відкрит-тя каменю на «Алеї жур-налістів» до присутніх звернувся архієпископ Фи-лип. Владика побажав журналістам наснаги, твор-чих звершень, цікавих ре-портажів, а після виступу освятив камінь.

Побували на відкритті і студенти факультету “Філо-логії і журналістики” нашого університету разом із його деканом Степаненком Ми-колою Івановичем. – Ми, як майбутні журналісти теж прийшли вшанувати пам’ять своїх наставників. Тим біль-ше це гарна можливість набратися досвіду і поспілкуватися з справж-німи професіоналами, - розповіла одна із студенток 1 курсу.



Під святкову музику колеги, гості, полтавці по-клали квіти до Пам’ятного знака. Тепер у затишній алеї лежить уквітчаний камінь як символ вічної пам’ятій да-нини шані майстрам пера і мікрофона, Адже людина живе стільки, скільки живе про неї народна пам’ять ...



ДАША РАЗУМНЯК, Ж-11
Подаруй «квітку життя» дитині


Прогресивна студентська мо-лодь вже не раз підтвердила те, що вона не байдужа до тих со-ціальних проблем, які ото-чують нашу з вами буденність. Цього разу більше 60 сту-дентів-волонтерів з різних вузів Полтави виходила на цент-ральні вулиці міста з 24 по 26 жовтня 2008 року о 11.00 та до 18.00 год. Саме в цей час про-ходила акція «Квітка життя», яка за мету мала зібрати кошти на закупівлю нового об-ладнання для реанімаційних відділень 25 обласних дитячих лікарень. Це допоможе знизити дитячу смертність.

На сьогодні на Полтавщині діє сумна статистика. Кожного року 30 діток захворює на он-кохвороби, з них 12 – на лей-кемію. До цього додаються вроджені патології, тубер-кульоз, віл-інфікованість тощо. Запобігти це можна лише за якісної і вчасної медичної допомоги.

Кому, як не нам, ─ не байдужій і прогресивній мо-лоді, - опікуватися цими проблемами. Адже ми з вами зелений цвіт українського народу. Саме нам будувати країну. І, як знаємо, добробут держави залежить від здоров'я нації.

Особливо відзначилися сту-денти Полтавського держав-ного педагогічного універ-ситету імені В. Г. Короленка. Крім самої організації, відпові-дальний керівник за акцію Аліна Молчан навіть костюми для клоунів власноруч в остан-ню ніч перед заходом шила. З кожним волонтером особисто спілкувалася, радила і вразі потреби допомагала. А голова Студентської ради Юрій Кра-щенко увесь процес особисто контролював. Уважно слід-кував не лише за перебігом акції, а й за дисципліною і на-лежною поведінкою самих волонтерів. Ті ж у свою чергу ходили по місту із символіч-ними скриньками, у які всі не байдужі могли вкласти і свою допомогу на благе діло. Кож-ному, хто відкликнувся на акцію, наклеювали червону квітку.

Цікаво, але найбільше на дану проблему звернула увагу саме молодь. Старше покоління на все це дивилося прискіпливо. Тут, як кажуть, кожен сам за себе.

Дана акція на загаль-ноукраїнському рівні прово-диться за підтримки Мініс-терства охорони здоров'я і Надра Банку. У Полтаві співорганізатором є Студент-ська рада Полтавського дер-жавного педагогічного університету спільно зі Сту-дентською радою м. Полтави. Також великою підтримкою стало Управління у справах сім'ї, молоді та спорту вико-навчого комітету Полтавської міської ради.

Тепер будемо сподіватися, що ці кошти справді надійдуть до свого адресата. Давайте разом змінимо наше життя на краще! Реальні і добрі справи будемо робити на ділі, а не на словах!



МАРИНА БОРИСЕНКО, У-43
Відпочинок




Які несподіванки чекали журналістів II курсу

під час святкування Дня туризму?

Студенти факультету філології та журналістики спасли життя, і не одне!

1 жовтня, в перший день другого місяця осені, весь II курс факультету філології та журналістики відсвяткував день туризму. Святкування відбулося на свіжому повітрі. Студенти разом зі своїми викладачами фізич-ного виховання відпра-вилися у похід .

Між групами проводилися змагання за найсмачнішу кашу та кращу похідну пісню. Студенти з великим азартом приймали участь у таких конкурсах. Кожна група мала пройти участь у конкурсі ”Каші” та “Пісні”. Дехто приготувався ще заздалегідь, а дехто ж спро-бував імпровізувати (як ось, наприклад група Ж-21, адже про конкурс пісні ми дізна-лися за 5 хвилин до початку невеличкого концерта. Але журналісти люди творчі, тож викрутилися, досить таки не погано).

Кожна група, коли несла кашу для оцінювання, презенттувала себе якомога краще. У пісенному конкурсі всі намагалися проде-монструвати, на що здатні. Одні співали власні пісні, інші показували справжні театралі-зовані сценки до свого виступу. Усі раділи, співали й насо-лоджувалися відпочинком. Але конкурс є конкурс і, підрахувавши всі бали, наше об’єктивне журі оголосили групи – переможців. Перше місце за приготування най-смачнішої каші дісталося групі Ін – 26, друге – У – 24, а трійку лідерів замикає група Ін – 25. У конкурсі на найкращу похідну пісню місця роз-поділилися так: перше місце – У – 24, друге розділили між собою дві групи – У – 25 та Ін – 26, на третьому місці група Ін – 28. Незважаючи на результати, всі були задоволені. І кожен з нас ще довго буде зга-дувати той запах вогнища, мелодії пісень та смак каші.

Та це ще не всі сюрпризи, які чекали нашу групу. Адже коли ми поверталися додому з походу, то нам зателефонувала куратор, яка була на той час у Києві, і за-питала: “Шановні, а де ви сьогодні були, і чому вас не було на парах?” – А ми відповідаємо: “Ми ж в похід ходили?” – А Галина Миколаївна на те: “Як в похід?! Мав йти весь II курс, окрім вас!”

Ще одна цікава історія, яка трапилася зі студентами нашого факультету в День Туризму, має більш сентиментальний характер. Одна група знайшла пакет, а в ньому ─ чотирьох маленьких (новонародже-них) цуценяток. І всі відразу зайнялися їх “всинови-ленням”. Володарі скарбу підходили до груп, що ще були не святі, і пропонували “всиновити” сиріток. І, по-вірте, бажаючих знайшлося чимало!

Так що наш факультет не без добрих сердець!




Ой смачна каша гуртова!



Посміхнись: життя

прекрасне!




Фото і текст

ЮЛІЯ ОБЕЛЕЦЬ та ТАМІЛА МИХЕЄВА, Ж-21

З піснею по життю!...




Цікаві зустрічі

Зустрічі з прекрасним... їх багато трапляється в жит-ті, проте лише деякі за-пам'ятовуються надовго. Не-щодавно ми зустрілися із красивим внутрішньо й зовні, талановитим пол.-тавським письменником Іваном Яковичем Нечитайлом, роз-повідь якого залишилася в нашій пам'яті назавжди.

«Народився давно, і сам давній», - так розпочав свою розповідь І. Я. Нечитайло. Його першим університетом було бідне життя родини й села. Допитливий, цікавий хлопчик хотів здобути освіту, тому батьки віддали його на навчання в початкову школу. А середню освіту здобув у білоцерківській школі. Потім працював і самотужки го-тувався до вступу в Київський державний університет. У цей час познайомився із О. Кор-нійчуком, П. Тичиною, який подарував Іванові книжку «Т.Шевченко і М. Чер-нишевський». А далі ─ Москва, служба в армії. Тут Іван Яко-вич навчився боротися за самостійність і свою осо-бистість. Відвідував літературний гурток, де позна-йомився із Б. Дубровіним.

Свою трудову діяльність розпочав у шишацькій район-ній редакції газети, а потім працював заступником голови райвиконкому Шишацького району. У 1952 р. із-під пера письменника виходить перша збірка творів «На сіно-збиранні». Потім були збірки «А життя дається раз» Арабески ─ душі сплески», «Вічно молода Марія». Зараз у творчості письменника переважають новели, але є й збірка гумористичних творів «Хитруни». Творчість І. Я. Не-читайла збуджує душу, примушує її не черствіти. Бути чуйною, відгукуючись на ра-дощі й болі вселюдські. Сама присутність письменника обла-городжує дійсність, а пройняв-шись його настроями, зрозуміти його світо-сприйняття, ми разом з ним замислюємось над важливими проблемами, що хвилюють митця. Хочеться вірити, що вогник, запалений у наших сер-цях творами І. Я. Нечитайла, не може згасити навіть осінній вітер.

РАЇСА ГАЙЧЕНЯ, Ін-16


І. Я.Нечитайло



І. Я.Нечитайло


Фото М. Жеглової та Т. Сисенко
ПОЕЗІЯ І. НЕЧИТАЙЛА

Із книги «Сміх─ не гріх»

Хитруни

Кум Микола й кум Василь

З виборів вертають.

Ну, й за кого, куме, ти?─



Кум Василь питає.

Кум Микола подививсь, Мружачись, на нього:

Спершу знати б я хотів, Куме, ти за кого?



Я за кого? Це сказать

Тільки завтра зможу,

Бо не знаю поки що,

Хто там переможе.
Розшук

Не з'явився чоловік

Другу ніч додому.

Жінка ледве не поминки

Справляє по ньому.

Ну де може він тинятись

Отак дуже довго?

Та про це повідомляти

Не спішить нікого.

Аж на третій в міліцію Подзвонить рішила,

Мовляв, горе безпросвітне:

Десь пропав мій милий.

«Повідомте по радіо,

Може обізветься.

Передайте, що прошу я

Від щирого серця;

Хай вертається скоріше, Забуде всі біди,─

Теща дала телеграму,

Що до нас не їде».
Із книги «Арабески ─ душі сплески»

******

Я часто бачив, як асфальтову скоринку

Пронизує тендітна і тонка травинка.

І так мене дивує тяга до життя ця:

Де ж силу отаку черпає та рослинка?

******

Чомусь у нас лише покійних помічають

І то тільки тоді, коли у гроб ховають, ─

Живим же часто, навіть і достойним,

Належної уваги й шани не вділяють.

*******

Життя прожить ─ не поле перейти.

А треба щось на цьому ще й знайти

Або посіять хоч якесь зернятко…

Тоді вважай: жив недаремно ти.
Пролог із віршованої повісті «Вічно молода Марія»

Багатство і талант, талант і слава —

Не всім таке дається у житті. Для декого багатство — це забава,

Безцільна трата часу в маятті.
Все це і їй навіщувала доля, Багатством не обділена була, Але перемогла марноту воля

І руслом зовсім іншим повела.
Їй так хотілось досягнути слави

І нею світ увесь заполонить. Та на шляху зловісне щось, лукаве

Ставало й норовило зупинить.
Й мети своєї досягало вправно:

Й шмагало з усіляких сил. Здавалося, такі фізичні травми

Й життя вогонь могли враз загасить.
Вона ж долала всі болячки сміло

Й до слави крокувала напролом,

Здоровий дух підтримував і тіло,

А дух у ній — нестримний бурелом.

А ще талант вона від Бога мала

І розвивати прагнула його,

На малість час дарма не витрачала —

Він згаснуть міг, як без дрівець вогонь.
Талант без праці — що без сонця трави:

Можливо, і ростимуть, та бліді. Вона себе всю віддавала славі, Виснажуючи сили у труді.
Й труд возсіяв, хоч і в чужому краї,

Й до слави все-таки привів.

Про неї ми і досі мало знаєм,

А якщо й знаєм, то лише напів.
Короткий вік їй дарувало небо, Але багато встигла все ж зробить.

Вона так мало думала про себе, На славу віддавала кожну мить.
Їй можна заздрить, можна співчувати,

Але найбільш гордитись, мабуть, слід,

Що Україна родить ці таланти,

Які дивують позамежний світ.
Народні таланти



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Козацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері iconСценарій виховної години у 2 (6) класі «Я берегтиму тебе, мамо» Монастирська Надія Михайлівна
Мета: виховувати в учнів почуття любові, шани, поваги до рідної матері, матері України та Божої Матері
Козацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері iconШарль Бодлер 1821-1867 Зміст
Заміжжя матері наклало важкий відбиток на характер Шарля, який в підлітковому віці І в юності в піку думкам вітчима та матері часто...
Козацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері iconОбраз матері у творчості Бориса Олійника
Б. Олійника; формувати уяву про головні життєві цінності; розвивати естетичне сприйняття художніх образів, фантазію, образне мислення;...
Козацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері iconУрок позакласного читання Тема. Материнська свята доброта
Мета: розширити І поглибити знання учнів про значення матері в житті людини, формувати культуру стосунків у сім*ї. Розвивати техніку...
Козацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері iconМарко Вовчок „Горпина, Життя матері кріпачки
Мета : через виразне читання оповідання показати тяжке життя матері – кріпачки силу материнського почуття, виробляти вміння відшукувати...
Козацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері icon25 жовтня 1943 року визволено місто Дніпропетровськ
Дніпропетровськ. Окупований 25 серпня 1941 р. Звільнений 25 жовтня 1943 р військами 3-го Українського фрнту в ході Дніпропетровської...
Козацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері iconДорогий друже! Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом І серцем красу, велич І могут­ність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як
Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям...
Козацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері iconБібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ library sumdu edu ua
Президента України від 4 жовтня 2013 р. №316/2013-рп. Серед отримувачів грантів кандидат фізико-математичних наук, докторант Сумду...
Козацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері iconПрезентація учнівського самоврядування «козацька січ» зош І – ІІ ст. №9 м. Ковеля Школа козацького гарту

Козацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері iconЗапорозька Січ козацька республіка
Використавши методи проектної роботи, залучити учнів до створення мультимедійної презентації


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка