Краєзнавчий біобібліографічний нарис



Скачати 183.23 Kb.
Дата конвертації16.03.2018
Розмір183.23 Kb.

g:\трипольський\обкладинка.jpg

63.3(4Укр)622.78

К 63

Пам'ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, вона не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. 
   Пам'ять... Вона втілюється не тільки в бронзі, мармурі, граніті, вона живе у душах людей, в спогадах про ті, уже далекі, але до болю тривожні роки війни. Пам'ять про героїв живе у серцях вдячних нащадків.
   Плинуть роки, але ми завжди будемо схилятися перед мужністю тих, хто відстояв нашу землю у другій світовій війні.




Краєзнавчий біобібліографічний нарис «Командир підводного човна», присвячений 115-й річниці від дня народження Героя Радянського Союзу Олександра Володимировича Трипольского.

Видання знайомить з біографією та бойовим шляхом легендарного героя, вміщує бібліографічний список літератури та рекомендовані інтернет – джерела.

Нарис адресований краєзнавцям, бібліотечним працівникам, учням, студентам, а також всім, хто цікавиться славетними нашими земляками.

результат пошуку зображень за запитом

Видання підготувала А. Сергієнко



f:\трипольський\фотография трипольского а.в. - экспозиция музея балтийского флота - калининградская область город балтийск улица кронштадтская дом 1..jpg

Є обеліски, плити і колони.
І урочисті квіти роковин.
І хто ми є? Усім усі мільйони,
А хтось комусь однісінький один.

Тебе немає. Але є мій спомин.


І не згадаю, ні, я спом’яну.
І спом’яну, і пом’яну. 
І ще раз війни прокляну.

Ліна Костенко.

Він був одним із тих, кому судилося накреслити найперші рядки героїчного літопису нашого підводного флоту. Його ім’я шанобливо згадується в мемуарах колишнього наркома Військово-Морського Флоту СРСР М.Кузнєцова, у численних спогадах бойових побратимів. «Прославлений підводник, Герой Радянського Союзу капітан 1-го рангу Олександр Володимирович Трипольський. 25 років свого життя присвятив зміцненню й розвитку Військово-Морського Флоту Радянської Батьківщини...» Так писали про нього в некролозі, вміщеному в газеті «Червоний Флот» 25 січня 1949 року, видатні флотоводці адмірали Юмашев, Октябрьський, Головко, Левченко, Ісаков, Колишкін.

Славетний син України прожив недовго, але весь його ратний шлях у ті «фатальні сорокові» був яскравим і сліпучим, як і його щаслива зірка-доля...

Народився Олександр Володимирович 12 грудня 1902 року в селі Межирічка Коростенського району, що на берегах тихоплинного Ужа, в звичайній селянській родині. Рано помер батько, залишилося четверо дітей. З дитинства прийшлося привчатися до праці. Закінчив три класи сільської школи.f:\трипольський\трипольський скан\img116.jpg


Осінню 1924 року односельці проводжали молодого працівника лісництва Сашу Трипольського служити на флот. Мати Марія Тихонівна сплакнула, а межиріцькі хлопці і дівчата, ватажком яких він був, наказали служити сумлінно. Невдовзі Олександра, уже водолаза крейсера «Профінтерн», що базувався в Севастополі, зараховують курсантом об’єднаної школи штатних фахівців Чорноморського флоту. Помітивши працелюбність молодого матроса, його прагнення до високопрофесійного володіння спеціальністю, командування відряджає Олександра до об’єднаної школи штатних спеціалістів Чорноморського флоту. З квітня по жовтень 1928 року він - інструктор, командир відділення Артилерійської школи, потім до січня 1930 року - старшина шифрувальних-штабної служби 1-го дивізіону підводних човнів, з червня 1930 року по листопад 1934 року - старший фахівець бригади підводних човнів Червонопрапорних Морських сил Балтійського моря, перетворених в січні 1935 року в Червонопрапорний Балтійський флот.
1936 року він успішно закінчує спеціальні курси командного складу при навчальному загоні підводного плавання імені С.Кірова в Ленінграді. Потім — служба в першій бригаді підводних човнів Балтійського флоту. Невдовзі його призначають командиром підводного човна «Л-55».

Цікава доля цієї субмарини. Свого часу її побудували на верфях Британського адміралтейства, у громадянську її використовували білогвардійці. Влітку 1919-го, після невдалої спроби атакувати революційні кораблі в Капорській затоці Балтики, її потопив червоний міноносець «Азарт». Через дев’ять років епронівці підняли її з грунту, відремонтований човен поставили в стрій під колишньою назвою «Л-55». Згадуємо про це не випадково: досвід командування «англійкою» знадобився Олександру Володимировичу під час другої світової — влітку 1944-го на Північному флоті.

1939 рік О.Трипольський зустрів уже командиром підводного човна «С-1». Субмарини цієї серії тоді були останнім словом радянської підводної техніки. Кораблі середнього класу, вони мали відмінні морехідні якості, були добре пристосовані для проживання, озброєні чотирма носовими та двома кормовими торпедними апаратами, 100-міліметровою носовою гарматою та 45-міліметровим напівавтоматом на кормі для стрільби по повітряних цілях. Ці човни було також оснащено новітньою апаратурою зв’язку, шумопеленгаторами. Автономність плавання становила 30 діб, дальність плавання економічним ходом — до 10 тисяч миль. Опановуючи нову техніку, екіпаж «С-1» продовжував удосконалювати бойовий вишкіл. І настав день, коли в її відсіках пролунав сигнал уже не навчальної, а бойової тривоги. Почалася та зимова «незнаменита» війна з Фінляндією...

«Крижаний похід» січня 1940-гоf:\трипольський\трипольський скан\img129 (2).jpg


Газета «Правда» у нарисі «Пам’ятний похід 1940-го. Капітан-лейтенант Трипольський», опублікованому 8 лютого 1940 року, писала: «Наближалася зима, нечувано сувора для Балтики. У морі з’явилися спочатку окремі крижини, а невдовзі суцільні крижані поля.

І в цих суворих умовах капітан-лейтенант Трипольський продемонстрував блискучу майстерність, талант моряка в свій перший похід часів війни з білофінами, коли льодова крига була найпідступнішим ворогом і прокляттям підводників. Він командував тоді човном «С-1».Крижані поля заважали рухові човна, затрудняли маневр. f:\трипольський\трипольський скан\img129 (3).jpg

Лід намерзав на корпусі й палубі, величезними бурулями звисав з рубки, антени.

— Праворуч по борту корабель противника! У відсіках лунає сигнал бойової тривоги. Капітан-лейтенант веде спостереження в перископ. Відстань між кораблем та човном зменшується. Трипольський командує:

— Апарати... товсь! Наблизившись до корабля, човен, обліплений кригою, виходить в атаку.

— Залп!

Влучення точне, корабель одержав пробоїну. Його заливає вода...». Ворожий транспорт добито кількома пострілами з гармат, зробленими з надводного положення. А коли човен повертався на базу, на нього, як сніг на голову, звалилися два ворожих «фокери». Олександр Володимирович вирішив прийняти бій — вперше у практиці підводного флоту. Артилеристи спрацювали чітко: вогнем кормової зенітки одного стерв’ятника було збито, а другий ганебно втік.


f:\трипольський\газета правда от 08.02.1940 - стр 1.jpg



За цей похід Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 лютого 1940 року О.Трипольському було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу, всю команду нагороджено орденами та медалями, а «С-1» стала першою Червонопрапорною субмариною Балтійського флоту.

Друга світова війна застала Олександра Володимировича на посаді командира дивізіону підводних човнів. Але повоювати на Балтиці випало недовго. Навесні 1942 року його терміново відрядили на Тихоокеанський флот...

Через два океани й сім морівf:\трипольський\портрет героя.jpg


…Тихий океан, Далекий Схід. Порівняно з Балтикою, це був глибокий тил, хоча потужний японський флот і відбірна Квантунська армія зовсім поруч.f:\трипольський\1941-1942 фотография трипольского а.в. - экспозиция музея балтийского флота - калининградская область город балтийск улица кронштадтская дом 1..jpg


Третій дивізіон 1-ї бригади підводних човнів, командування яким прийняв О.Трипольський, складався з чотирьох субмарин знайомої серії: «С-51», «С-54», «С-55» і «С-56». День у день наполегливе бойове навчання, перевірки, виходи в море. І одного разу — погожого вересневого ранку 1942 року — наказ: поставити субмарини в сухий док, провести скрупульозну ревізію механізмів. Командир бригади А.Родіонов оголосив телеграму: 4 вересня Державний комітет оборони прийняв постанову про посилення корабельного складу Північного флоту за рахунок Тихоокеанського. Що це практично означало для підводників, описав у своїх спогадах «17000 небезпечних миль» колишній командир «С-56» Григорій Щедрін: «Наш дивізіон було наказано до 5 жовтня підготувати до перебазування в Полярний (головна база Північного флоту). Завдання човнів — у найкоротший термін, максимально таємно перейти на Північ Панамським каналом, через Тихий і Атлантичний океани... Пунктами постачання човнів за кордоном призначалися Датч-Харбор (Алеутські острови), Сан-Франциско, бази в Панамі й на Кубі, а також канадський порт Галіфакс і Рейк’явік (Ісландія)». Почувши це, «брати-слов’яни», як у бригаді називали командирів човнів І.Кучеренка, Д.Братішка, Л.Сушкіна й Г.Щедріна, схвально перезирнулися: нарешті й вони вступають у битву, яку вів весь народ. Майже одночасно з дивізіоном на Північний флот перебазувалися ще два підводні човни — «Л-15» і «Л-16». Командувати всім загоном наказали О.Трипольському. 5 і 6 жовтня субмарини попарно вийшли в море. 21-го перетнули «лінію зміни дат» — 180-й меридіан. А за добу до приходу на американську базу на Алеутах Датч-Харбор одержали радіограму наркома ВМФ, що повідомляла про загибель «Л-16» (вона разом із «Л-15» мала приєднатися до дивізіону в Сан-Франциско). Її торпедувала субмарина, національну приналежність якої так і не вдалося встановити. Далі Г.Щедрін згадує про перші враження від перебування в Датч-Харборі: «Щойно швартові було віддано й підводники зійшли на причал, американці засипали їх запитаннями, серед яких були й такі: «Чи ваші це підводні човни, де й ким їх побудовано? Чи є на них іноземні інструктори й чи повністю екіпажі укомплектовані студентами?» З острова Кадьяк прилетів подивитися на наші човни командуючий Алеутським сектором оборони США. Обійшов увесь дивізіон, а «С-51» оглянув особливо прискіпливо. Порядок і чистота у відсіках справили на нього враження.

— Корабель утримується зразково, — сказав він командиру Івану Хомичу Кучеренку. — Нашим підводникам слід у вас повчитися...

...Ранком 5 листопада з’явився на обрії американський берег. Над Сан-Франциско висіли численні аеростати повітряного загородження. Підводні човни зустрів і супроводжував до входу в бухту патрульний дирижабль. Рівно о 10.00 човни пройшли протоку Золоті Ворота (Голден Гейт) і відшвартувалися в затоці біля одного з чисельних пірсів суднобудівної верфі «Неві Ярд» за 40 миль від міста. 9 листопада в офіцерському клубі військово-морської бази Сан-Франциско командир американської флотилії підводних човнів дав бенкет на честь радянських підводників. Визнаючи їхню високу майстерність, наочно підтверджену океанським переходом, американці урочисто вручили О.Трипольському та командирам радянських підводних човнів нагрудні знаки підводників флоту Сполучених Штатів.

Через три дні, 12 листопада, дивізіон залишив Сан-Франциско. До траверзу Сан-Дієго його супроводжував американський корвет — у цьому районі з’являлися ворожі субмарини.f:\трипольський\трипольський скан\img113.jpg


Дивізіон взяв курс на Панаму. Незабаром пересікли тропік Козерога. З кожним днем посилювалася спека на містку і задуха у відсіках. Температура повітря сягала 40 градусів за Цельсієм, а забортної води – 28 градусів. Корпуси човнів розпікалися так, що до них не можна було доторкнутися. Загрозливо підвищувався тиск повітря в торпедах, падала потужність дизелів і головних електродвигунів. На вахтах – нестерпна спека, морякам видавали грудочки льоду.

Шість годин дивізіон рухався Панамським каналом і нарешті вийшов в Атлантику. У районі Саргасового моря 8 грудня на нього обрушився тропічний ураган. Човни жбурляло по хвилях, наче тріски. У бурхливій океанській стихії вони втратили один одного і з’єдналися вже в канадському порту Галіфакс, де О.Трипольського та командирів човнів запросили до командуючого флотом Канади адмірала Муррея, для їх зустрічі вишикували почесну варту.

Останній стрибок через Атлантику почався напередодні нового 1943 року. Океан дихав дванадцятибальними штормами. Поблизу протоки Девіса зустрілися з айсбергами. Човни вкривалися кригою. І оперативна обстановка була тривожною. Англічани в радіограмах повідомляли про знаходження в цьому районі фашистських субмарин.

…Через два океани й сім морів, відбивши 23 торпедні атаки ворога, крізь нестерпну спеку тропіків і крижаний подих Арктики всі п’ять наших субмарин прийшли на Північний флот. Три з них були такого рівня готовності, що могли відразу йти на бойове завдання. 8 березня 1943 року О.Трипольський, який прийшов у Полярний на «С-56», доповів командирові бригади підводних човнів І.Колишкіну про перехід.

Човни, що прибули з Тихого океану, потопили на Півночі 30 кораблів противника. За бойові успіхи «С-51» нагородили орденом Червоного Прапора, «С-56» стала Червонопрапорною та гвардійською, а їхні командири І.Кучеренко й Г.Щедрін — Героями Радянського Союзу...
На ти з «англійками»

На початку травня 1944 року О.Трипольському наказали передати дивізіон під командування І.Кучеренка і прибути в штаб флоту для одержання нового особливо відповідального завдання командування. Олександр Трипольський мав прийняти в Мурманську екіпажі чотирьох підводних човнів (особовий склад нового дивізіону), прибути з ними на одну з баз флоту Великобританії Розайт, прийняти й освоїти чотири англійські підводні човни, організувати їх перехід у Полярний. Субмарини передавалися Радянському Союзу в рахунок нашої частки італійського флоту, що вже став трофеєм країн-союзниць. Ось тут і знадобився Олександру Володимировичу досвід командування «англійкою» «Л-55»: він особисто бере участь у прийманні кораблів, пояснює значення англійських термінів, вузлів і агрегатів човнів, вимагає їх вивчення та якнайшвидшого освоєння. Вся операція прийому човнів та ознайомлення з ними забрала не більше місяця. Англійці неабияк дивувалися, бачачи, як швидко наші моряки освоюють незнайомі кораблі. Розайтом прокотилася чутка: «Росіяни привезли інженерів, перевдягнених у матроську форму».c:\users\sergienko\desktop\img123.jpg


... Першими до рідних берегів вийшли по черзі підводні човни під командуванням Героїв Радянського Союзу Я.Іосселіані, самого О.Трипольського, І.Фісановича, а також І.Кабо. Похід головної субмарини «В-1», якою командував Герой Радянського Союзу І.Фісанович, на жаль, закінчився трагічно — її атакували з повітря й потопили. Решта човнів протягом 3—6 серпня прийшли в Полярне й були зведені в дивізіон під командуванням О.Трипольського. Комдив особисто брав участь у шести бойових походах, затопленні двох транспортів та пошкодженні одного сторожового корабля противника. За успішне виконання завдань командування й виявлені при цьому мужність та відвагу у період бойових дій на Півночі Олександра Володимировича було нагороджено двома орденами Червоного Прапора й орденом Нахімова II ступеня.

«Альбатроси» сідають на воду

А потім знову був Тихий океан. Остання битва Другої світової — розгром мілітаристської Японії. На початку липня 1945-го Олександра Володимировича, командира 2-го окремого дивізіону підводних човнів, несподівано викликали до заступника командуючого ВПС флоту генерала Є.Преображенського. Він відразу ж увів Трипольського в курс справи: для виконання особливих завдань флот готує десантні операції, загальне командування якими доручено йому, генералу Преображенському.

— А вам, Олександре Володимировичу, доручено готувати головний загін десанту і командувати ним. Розумію ваш подив — із глибин морських і в простори небесні... Але наказ є наказ! Тож покладаємося на ваш досвід роботи з особовим складом у найекстремальніших умовах.

Півтора місяця Трипольський посилено готував бійців загону. Оскільки десант готувався як повітряно-морський, десантники небезпідставно називали себе «буревісниками-альбатросами».

24 серпня 1945 року десантне судно «ДС-32» допровадило загін із Владивостока на морський аеродром у Суходолі, де базувалися передані нам американцями літаючі човни «Каталіна». Загону Трипольського виділили 10 літаків, на яких і розмістилися всі 135 десантників.

— Уперед і вище! — скомандував Олександр Володимирович.

— Як альбатроси — на гребені урагану!

І дав дозвіл на зліт. Політ «на гребені урагану» зайняв понад п’ять годин – спочатку над Японським морем, обігнули Корейський півострів, пройшли над північною частиною Жовтого моря і на світанку 25 серпня всі десять «Каталін» сіли на воду в акваторії гавані Порт-Артура. Радянські моряки, попри великі хвилі, швидко та спритно пересідали на плавзасоби й діставалися берега. Все це викликало радісне збудження китайського населення й буквально шокувало японський гарнізон. Через три години було встановлено контроль над портом, о 8.00 над фортецею Порт-Артур замайорів радянський військово-морський прапор...

f:\трипольський\трипольський скан\img117.jpg




До бойових нагород, отриманих Олександром Володимировичем на Півночі, додалося ще два ордени Червоного Прапора й орден Вітчизняної війни 1-го ступеня. Після закінчення війни він командував з’єднанням підводних човнів, потім був начальником штабу Порт-Артурської військово-морської бази. Але на початку 1948 року здоров’я Олександра Володимировича різко погіршилося: боліли руки, обморожені ще на фінській війні, ревматизм уразив і серце.

Він помер 21 січня 1949 року. Поховали його на Новодівичовому кладовищі в Москві. f:\трипольський\пам\'ятник на могилі в москві на новодівичім кладовищі.jpg




На Корабельній набережній Владивостока стоїть на гранітних опорах-п’єдесталах легендарна «С-56» — одна з тих субмарин, що їх вів у перший в історії нашого підводного флоту кругосвітній похід О.Трипольський. f:\трипольський\трипольський скан\img115 героїчна с-56(командир г.і.щедрін) із дивізіону о.в.трипольського, учасниця навколосвітнього переходу на північний флот.човен-музей, владивосток.jpg


У ній, гвардійській і Червонопрапорній, тепер музей історії вітчизняного підводного плавання. Це — увічнена в металі та граніті пам’ять про всіх радянських героїв-підводників, серед яких було чимало українців...



На батьківщині Героя Радянського Союзу в мальовничому куточку в центрі села Межирічка 21 вересня 2007 року було урочисто відкрито обеліск О.В.Триполькому.



f:\трипольський\пам\'ятник у межирічці.jpg







Хатина, в якій народився Олександр Володимирович, потопає в зелені, проте не радує, а печалить, бо нині це – напівдикі зарослі. До війни Трипольський щоліта приїздив до села: косив з колгоспниками, їздив кіньми. Після війни бував рідко. Вже давно виношується ідея створити в хаті музей та встановити меморіальну дошку. результат пошуку зображень за запитом


Одна із вулиць Коростеня носить ім’я героя-підводника.




…Колись він писав матері і сестрі Ніні в Межирічку: «Ось закінчиться війна, приїду до вас, мої дорогі, скупаюсь у чистих водах Ужа, вийду з косою на росяний лужок…». Нові покоління межирічан виходять нині на той лужок, на якому Олександру Володимировичу так і не довелося побувати після війни. І вони повіки вдячні своїм героям-землякам, що завоювали їм щастя світлого

майбутнього.

Бібліографія

Література:

Указ Президиума Верховного Совета СССР.

О присвоении звания Героя Советского Союза капитан-лейтенанту Трипольскому А.В. [Текст] // Красный флот. – 1940. – 8 февр.

А. В. Трипольский [Текст] : некролог // Красный флот. – 1949. – 25 янв.

Ананьин, И. Мужество и бесстрашие [Текст] // Красный флот. – 1940. – 10 февр.

Біргер, О. Відважний син Полісся [Текст] / О. Біргер // Радянське Полісся, 19[?]

Біргер, О. Син Полісся – герой Балтики [Текст] / О. Біргер // Радянське Полісся. – 1981. – 25 липня.

Біргер, О. В глибинах морів і океанів [Текст] / О. Біргер, Касянович С. // Радянське Полісся. – 1973. – 28 серп.

Бойко, О. Курс на північне сяйво [Текст] / О. Бойко, Корольов С. // Україна. – 1974. - №16 - С. 16-17.

Бочківська, В. Трипольський Олександр Володимирович [Текст] : короткий список літератури / В. Бочківська. – Коростень, 1975. – (До 30-річчя Перемоги над фашизмом).

Веселик, Р. У водах сивої Балтики [Текст] / Р. Веселик // Радянське Полісся. – 1968. – 20 лют.

Геманов, В. Первая раснознаменная… [Текст] / В. Гетманов // Страж Балтики. – 1971. – 19 декаб.

Геманов, В. Подвиг у Арктиці [Текст] / В. Гетманов // Радянська Житомирщина. – 1972. - 6 серп.

Зеньковский, Ю. Капитан-лейтенант Александр Трипольский [Текст] / Ю. Зеньковский // Ленинградская правда. – 1940. – 9 февр.

Зосименко, П. Герой з Межирічки [Текст] / П. Зосименко // Іскоростень. – 2013. – 2 лют.

Климчук, О. Відрито пам’ятник Герою [Текст] / О. Климчук //Древлянський край. – 2007. – 3 жовт.

Колышкин, И.И.В глубинах полярных вод [Текст] / И. Колышкин. - Москва : Воениздат, 1966. -326 с. – (Военные мемуары).

Корольов, С. На гребені урагану [Текст] / С. Корольов // Древлянський край. – 2002. – 21 груд.

вільного життя.

Корольов, С. Щаслива зірка Олександра Трипольського [Текст] / С. Корольов // Іскоростень. – 2005. – 16 квіт., 23 квіт.

Кузнецов, Н.Г. На флотах боевая тривога [Текст] / Н. Кузнецов. – Москва : Воениздат, 1971. -318с. – (Военные мемуары).

Межирічка [Текст] // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. – Київ : Інститут Історії АН УРСР, 1973. – С. 337

Михайловский, Н. Капитан-лейтенант Трипольский [Текст] / Н. Михайловский // Правда. – 1940. – 8 февр.

Морозов, М. Э. Подводные лодки в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг. Ч. 3: Северный флот [Текст] / М. Морозов. — Москва : «Стратегия КМ», 2005. — С. 42.

Морозов, М. Э. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина [Текст] / М. Морозов, К. Кулагин. — Москва : Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008. — 128 с.

Пам’ятати завжди [Текст] // Нова доба. – 2007. – 29 верес.

Петрович, Л. Герой Советского Союза Александр Владимирович Трипольский [Текст] / Л. Петрович // Красный флот. – 1940. – 8 февр.

Прохацкий, К. Через три войны [Текст] / К. Прохацкий, М. Шевель // На страже Заполярья. - 1973. – 27 июл.

Романов, Д.Ф. Командир подводной лодки [Текст] // Золотые Звезды Полесья: очерки о Героях Советского Союза. – Киев : Политиздат Украины, 1972. – С . 401 – 402.

Романов, Д. Через дев’ять морів і два океани [Текст] / Д. Романов // Радянська Житомирщина. – 1973. - 29 лип.

Сиса, О. Легендарна особа [Текст] / О. Сиса // Нова доба. – 2008. – 23 лют.

Сорокажердьев, В. Они сражались в Заполярье: Герои Советского союза 1939—1945 гг. [Текст] / В. Сорокажердьев. — Мурманск : Книжное издательство, 2007.

Щедрин, Г.И. На борту «С-56» [Текст]. – Москва : Воениздат, 1971. – 380 с.

Щедрин, Г. 17000 опасных миль [Текст] // Военно-исторический журнал. – 1973. - №2. – С. 73-78 ; №4. – С. 69-74.
Електронні джерела:

Трипольский Александр Владимирович [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/ - Дата останнього доступу: 29.04.2017. – Назва з екрану

Трипольский Олександр Володимирович [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wikiТрипольський. - Дата останнього доступу: 29.04.2017. – Назва з екрану

Трипольский Александр Владимирович. Герои страны. [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?id=15355- Дата останнього доступу: 29.04.2017. – Назва з екрану Подводная лодка « С-1» типа «С» IX серии [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.deepstorm.ru/DeepStorm.files/17-45/c%20IX/c1/c1.htm. - Дата останнього доступу: 29.04.2017. – Назва з екрану

Щаслива зірка Олександра Трипольського [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/schasliva_zirka_oleksandra_tripolskogo.html. - Дата останнього доступу: 29.04.2017. – Назва з екрану

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Краєзнавчий біобібліографічний нарис icon«мій іскренний друже…» ( до 200-річчя від дня народження) Біобібліографічний нарис Київ, 2008 Біобібліографічний нарис «Мій іскренний друже»
Біобібліографічний нарис «Мій іскренний друже» присвячений 200-річному ювілею знакової постаті української культури Івана Максимовича...
Краєзнавчий біобібліографічний нарис iconБіобібліографічний нарис
Корнія Чуковського: ( до 130-річчя від дня народж та 30-річчя присвоєння б-ці №8 імені письм.): біобібліогр нарис / цбс поділ р-ну...
Краєзнавчий біобібліографічний нарис iconПоетеса тетяна ульянівна корнійчук (до 60-річчя від дня народження) Біобібліографічний нарис
Поетеса Тетяна Ульянівна Корнійчук : біобібліогр нарис до 60-річчя від дня народження / Сарненська центральна районна бібліотека;...
Краєзнавчий біобібліографічний нарис iconУправління культури, національностей
«Весь світ театр, а люди в ньому – актори»: біобібліографічний нарис / [уклад. Н. О. Кліменко]; Київська обласна бібліотека для юнацтва....
Краєзнавчий біобібліографічний нарис iconУкраїни для дітей Серія «Дитячі письменники України». Вип. Серію засновано 2009 р. Борис Комар: «Найдорожчий маєте скарб добру душу» Біобібліографічний нарис Київ 2013
Борис Комар: «Найдорожчий маєте скарб — добру душу» : біобібліогр нарис / Нац б-ка України для дітей; авт уклад. Н. В. Загайна, О....
Краєзнавчий біобібліографічний нарис iconМединська О. В. – головний бібліограф Галицької ЦБ. Відповідальна за випуск: Сорочинська-Городецька І. В
Микола Руденко : письменник, філософ, правозахисник[Текст] : біобібліографічний нарис: до 95-річчя від дня народження Миколи Руденка...
Краєзнавчий біобібліографічний нарис iconКонкурс на кращу розробку уроку з використанням краєзнавчого матеріалу Номінація : історія Урок-екскурсія в краєзнавчий музей
Вступ. З цього уроку учні дізнаються про події Великої Вітчизняної війни на Гайсинщині. Урок проводиться у формі екскурсії в міський...
Краєзнавчий біобібліографічний нарис iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Наука краще багатства : біобібліографічний нарис/ [уклад. Н. О. Кліменко]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2015. –...
Краєзнавчий біобібліографічний нарис iconІван Рябенко Біобібліографічний покажчик Суми – 2012 Передмова Біобібліографічний покажчик «Іван Рябенко»
Біобібліографічний покажчик «Іван Рябенко» має на меті вперше зібрати інформацію про публікації відомого краєзнавця Сумщини, голови...
Краєзнавчий біобібліографічний нарис iconКраєзнавчий потенціал центральних районних та міських бібліотек Сумської області
Краєзнавчий потенціал центральних районних та міських бібліотек Сумської області : аналітична записка за підсумками соціологічного...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка