Культурно-просвітницьких заходів



Сторінка1/5
Дата конвертації10.03.2018
Розмір1.06 Mb.
  1   2   3   4   5

Івано-Франківська обласна універсальна

наукова бібліотека ім. І. Франка
Науково-методичний відділ

МАТЕРІАЛИ НА ДОПОМОГУ
БІБЛІОТЕКАМ У ПРОВЕДЕННІ
КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКИХ ЗАХОДІВ
Вип. XХ


Івано-Франківськ

2017
ББК 78.342

М 34
Матеріали на допомогу бібліотекам у проведенні культурно-просвітницьких заходів. Вип. XV / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка, Наук.-метод. від. ; наук. ред. Л. В. Бабій. – Івано-Франківськ, 2014. – 64 с.
У збірнику подані сценарії фахівців бібліотечної справи Богородчанської, Городенківської, Долинської, Коломийської, Косівської, Надвірнянської, Рогатинської, Рожнятівської, Тисменицької ЦБС та Калуської МЦБС, присвячені письменникам-ювілярам 2018 року: В. Сосюрі, О. Олесю, М. Павлику, О. Кобилянській, Г. Квітці-Основ’яненку, В. Стусу, Т. Мельничуку, Н. Чиру, В. Олійнику, Є. Паранюку, К. Цісик.

Видання адресовано бібліотечним працівникам та широкому колу зацікавлених користувачів.


Укладач: Колотило Г. М. – головний методист

науково-методичного відділу ОУНБ ім. І.Франка


Літературний редактор: Горбань Г. В. – заступник директора з наукової роботи ОУНБ ім. І.Франка

Відповідальна за випуск: Бабій Л. В.– директор ОУНБ ім. І.Франка




ВОЛОДИМИР СОСЮРА –

ВЕЛИКИЙ ПАТРІОТ І НІЖНИЙ ЛІРИК
(Сценарій літературно-музичної композиції,

присвяченої 120-річчю від дня народження Володимира Сосюри)
Підготувала Л. Андрейчук – завідувач бібліотеки-філії с.Марківці Тисменицької ЦБС
Оформлення зали: У центрі сцени розміщено портрет Володимира Сосюри. На столі, прикрашеному квітами та рушником, розгорнута тематична книжкова виставка «Любіть Україну, як сонце, любіть…». Мультимедійне обладнання. Презентація про життєвий і творчий шлях поета.

Тихо звучить фонограма пісні «Любіть Україну…»

Виходять ведучі в українських строях
Ведучий 1: Українська поезія щедра на таланти, на щирих і задушевних поетів. Та сьогодні згадаймо лише одного, який любив рідну землю і народ, оспівував їх у віршах і поемах та залишив людям у спадок свій солов’їний голос, свої невмирущі твори. Це – Володимир Сосюра.

Ведучий 2: Коли згадуєш його ім’я, відразу постає в уяві білопінне цвітіння садів, «солодкий дух акацій», «золоті поля», « васильки у полі» і вся наша запашна, вишнева,сонячно усміхнена Україна.

Ведучий 1: Поет безмежно любив Україну, голубив і ніжив у своїх піснях та віршах:

Як не любить той край, де вперше ти побачив

Солодкий дивний світ, що ми звемо життям,

Де вперше став ходить і квіткою неначе

В його теплі зростав і усміхавсь квіткам!

Ведучий 2: Володимир Сосюра чи не найбільше право має називатися душею народу. У кожному його творі ми відчуваємо милування краєвидами рідної землі, захоплені вигуки її світанків та вечорових зір та чуємо гаряче серцебиття тих, хто власною працею утверджує красу рідного краю:

Я так люблю тебе, мій краю,

Красу твоїх степів і гір!

Тебе душа моя вітає

Прибоєм трав і сяйвом зір.

Читець: Читає вірш «Хмарини, хмарини, небес кораблі»

Ведучий 1: Безліч творів поета присвячена патріотичній темі: впродовж цілого життя він повсякчас сповідається в любові та клянеться у вірності рідній землі. При цьому образ Вітчизни поступово розростається – від маленького села Третя Рота на Донеччині, де народився поет – до всього українського світу з неодмінними «ясними зорями» й «тихими водами». Саме за незгасну любов до України неповторному Володимиру Сосюрі судилося зазнати найбільше прикрощів, але жодні приписи чи й навіть вироки не змусили його відректися від найдорожчого.

Читець: Читає вірш « Україна»

Ведучий 2: За «націоналістичні ухили» у 1934 році поета виключають з партії та зі Спілки письменників. У ці кризові роки В. Сосюра майже не пише, займається поетичними перекладами. У 1936 році В. Сосюру все-таки знову приймають до Спілки письменників. У припливі нових сил і надій він повертається до роботи.

Читець: Читає вірш: «Любіть Україну»

Ведучий 1: Патріотичний вірш «Любіть Україну» став причиною найгостріших звинувачень поета в націоналізмі. Цей вірш був апогеєм вияву синівської любові до Вітчизни. Це в той час, коли панувала комуністична партійна ідеологія та існували мрії про побудову країни під спільною назвою «Радянський Союз». Вірш «Любіть Україну» для тодішньої влади виявився своєрідним вибухом. Володимира Сосюру знову перестають друкувати. Він живе під прямою загрозою арешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна. І тоді з’являються нові книги віршів «За мир», «На струнах серця», «Солов’їні далі». При цьому поет згадує:

За вірш «Любіть Україну»

Вона довбала без упину

Мене три роки!.. Горе, жах!

Хоч каявся я в помилках,

Яких не мав. Я ж був не винний!

Хоч я поет не ідеальний,

Я трохи серцем не погас…

Але народ мене морально

Підтримував в страшний той час.



Ведучий 2: Для поета любити Батьківщину, любити Україну означає любити і знати рідну мову українську. Без неї немає нас, немає майбутнього. Рідна мова, рідне слово ввібрали у себе віковічний плин Дніпра, шепіт діброви, колосся, спів солов’я. Для В. Сосюри мова – «це матері мова». Він її любить, плекає,прагне її розквіту і пошани:

О мово українська! Хто любить її,

Той любить свою Україну.

Ведучий 1: В. Сосюра писав про все, чим жив народ, чим жила кожна людина. Події в житті нашої країни захоплювали та бентежили його, відгукувалися у його серці, виливалися на папір дзвінкими співучими рядками:

Я дивлюся на все, що хвилює мене,

І про все це пісні я співаю,

Про життя, що шумить, наче море ясне,

Про народ, що люблю я без краю.

Ведучий 2: Поет тонко відчуває епоху, час, події. Він пристрасний борець за добро і щастя. Безмежною синівською любов’ю він прагне захистити Україну від навали фашизму.

Читець: Читає вірш: «Далеко там»

Ведучий 1: Володимир Сосюра мріє про той час, коли закінчиться війна і з оптимізмом пише:

Діти йдуть, сміються. Матері з квітками.

Гей, радійте, люди, це наш день прийшов.

Вірю я, так буде, знаю я, так буде,

Сніг стече кривавий у яри, яри…

Буде це весною, навесні це буде…



Ведучий 2: У поета кришталево чисто переплітаються всі найкращі людські почуття – любов до родини, країни, мови, рідного краю. Поет тонко бачив красу рідної землі:

Яка прекрасна осінь у Карпатах!

Тут пам’ять Довбуша іще жива…

Немов застигли в споминах крилатих

Багряно-жовті дерева.

Читець: Читає вірш «Облітає під вітром жоржина»

Ведучий 1: Володимир Сосюра – ніжний лірик. Багато поетів світу писали про кохання. Здавалося б, важко написати про нього по-новому і з великою силою. Проте Володимиру Сосюрі це вдалося. Хто уважно вчитується у схвильовані рядки, побачить у них саме Сосюру. Його інтимна лірика неповторна. Це гімн людським почуттям.
Звучить ніжна мелодія, танець двох молодих людей ( фрагмент), а потім хлопець і дівчина поперемінно читають вірш «Так ніхто не кохав»
Ведучий 2: У серці залишається чистий і ніжний слід від зустрічі з віршами Володимира Сосюри, до яких хочеться повертатися знову і знову.

Читець: Читає вірш: «Я так тебе люблю…»

Ведучий 2: Але кохання буває не тільки романтично-святковим, і Сосюра нам доводить це, відтворюючи у своїх поезіях широку гаму людських почувань – радісних, сумних, драматичних. Він виразно показує зародження кохання, його розквіт, розпач гіркого розчарування і навіть зраду.

Ведучий1: Таким є вірш « Коли потяг у даль загуркоче», де чарівність і неповторна краса першої любові заплямовується зрадою. Та кохання сильніше за всі прояви зла:

Я б забув і образу, і сльози…

Тільки б знову іти через гать,

Тільки б слухать твій голос і коси,

Твої коси сумні цілувать.

Ведучий 2: Дуже зворушує та теплота, з якою поет малює образ коханої, підбираючи найніжніші слова. Поет неначе навчає читача високої етики ставлення до коханої людини, етики стосунків між близькими людьми. Розумієш, що не можна не закохатися в очі, які схожі на «васильки з-під вій» (вірш «Васильки»), коли «щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте…» (вірш «Ластівки на сонці»).

Звучить українська народна пісня «Волошки» (сл. Я.Ткачівського)

Ведучий 1: Для лірика В. Сосюри любов, вірність, відданість коханій невіддільні від любові, вірності й відданості рідному краю, своїй Україні:

В тебе і губи, і брови твої,

Як у моєї Вкраїни…

Ось вона іде у вінку як весна…

Стиснулось серце до крику…

В ньому злилися і ти, і вона

В образ єдиний навіки.

Ведучий 2: Тема України, тема її драматичної історії й трагічної сучасності жила й пульсувала в творчості Сосюри впродовж усього його творчого життя. Можна з цілковитою певністю сказати, що з-під пера поета не вийшло жодного байдужого рядка. Кожне його слово кричить болем, любов’ю та пристрастю.

Ведучий 1: Характерною рисою поезії В. Сосюри є спроба заглянути у завтрашній день, полетіти до нього на крилах мрій. І ця закоханість у наше завтра, певність у неминучості його приходу, відчуття його ласкавих променів уже сьогодні є провідною лінією у творчості поета. Володимир Сосюра – талановита особистість, яку не сприймав час через неможливість чи небажання визнати пророка у власному домі. За тридцять років до проголошення незалежності України поет писав такі рядки: «Ти власним світом, Україно, сіяти будеш на землі!».

Чи не пророчі це слова? То ж обов’язково сіятиме, допоки битиметься хоч одне серце патріота. А його шедевр «Любіть Україну» – то заповіт, заклик нам усім серцем своїм і своїм діянням любити незалежну Україну, зберігати і відроджувати національну культуру українського народу. Поет звертається до кожного з нас і до всього народу:

Любіть Україну, як сонце , любіть,

Як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу, і в радості мить,

Любіть у годину негоди!..



Звучить пісня «Любіть Україну»

сл. В. Сосюри, муз.Б. Шиптура
Використана література:
Усі українські письменники / упорядники Ю.І. Хізова, В.В. Щоголева. – Х. : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. – 384с.

Унікальна збірка 2012. Кращі твори. 5-11 класи / уклад. Н. В. Томашевська. – Х. : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. – 768с.

Кравців Б. Володимир Сосюра // Журавлик. – 2016. – січень №1(276). – С.11.

Інтернет-ресурси.



ЦІ СПОГАДИ, СПОВИТІ У ЛЮБОВ…
(Сценарій вечора пам’яті, присвяченого 70-річчю від дня народження Василя Олійника та презентація його останньої збірки «Йордань - вода»)
Підготували: О. Сподар, Я. Савчин,

Т. Карбівська-Закусілова, Л. Фреїв



(м. Долина)
На екрані відео палаючої свічки, звучить голос В. В.Олійника – вірш «Свої гріхи ношу з собою…». В залі обладнана книжкова виставка-портрет «…У людські душі сіяв зерна, які любов’ю освятив».

На сцені ведучі в національних строях

Ведучий: Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі наші гості, шановні земляки! Світлої пам'яті Василь Васильович Олійник промовляє сьогодні до нас із заобрійних світів зворушливим і щирим поетичним словом.

Ведуча: Чисте сяйво його душі зігріває нас із небесного вирію, а незборима сила таланту і плоди невтомної праці залишаються тут, на землі – для нас і наших нащадків, серед коштовних скарбів культурної спадщини нашого народу.

Ведучий: Тож сьогодні в цій просвітянській світлиці ми зібралися, щоб вшанувати пам'ять нашого славного краянина, талановитого поета, журналіста, краєзнавця, громадського діяча, просвітянина, члена Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України Василя Васильовича Олійника.

Ведуча: До нас прибули поважні гості зі Львова, Івано-Франівська, Коломийщини, Калущини, Рожнятівщини, Болехівщини. Зібралися рідні, друзі, колеги по перу, всі, хто знав і шанував Василя Васильовича.

Ведучий: Просимо до молитовного слова радника єпископа Івано-Франківської митрополії, пароха церкви Серця Ісуса та Серця Марії, отця Вітольда Левицького.

Виступ о. Левицького

Ведуча: Просимо вшанувати світлу пам'ять Василя Васильовича Олійника хвилиною мовчання.

Ведучий: Василь Васильович Олійник народився 5 лютого 1948 року в селі Сівка Калуська Калуського району Івано-Франківської області. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка, багато років віддав праці у засобах масової інформації.

Ведуча: Долина стала благодатною землею для розвитку творчості і дозрівання літературних плодів Василя Васильовича. Жодне масштабне свято в цьому місті, жоден культурно-мистецький захід не відбувалися без його участі. Він любив Долину, милувався її ошатними вулицями, вона стала йому рідною і затишною домівкою. Тож закономірним і знаковим стало те, що в оголошеному міською радою конкурсі на кращий текст гімну міста, перемогу здобув саме вірш Василя Олійника.

Виступ представника органів місцевого самоврядування

Звучить «Елегія» (гімн Долини) у виконанні місцевого колективу аматорів

сл. В. Олійника, муз. Б.Погонича

Ведучий: Літературна творчість супроводжувала Василя Олійника впродовж усього життя. Перші поетичні спроби з’явилися ще в шкільні роки, юний автор відвідував літературну студію Йосипа Попадюка в Калуші. Вірші друкувалися в обласній періодиці, у літературних збірниках. А 1981 року побачила світ перша поетична ластівка «Стремено». Натхненна творчість і наполеглива праця спонукали до видання другої збірки поезій «Гармонія площин» 1992 року.

Ведуча: Прийшло визнання поетичної зрілості молодого автора і 1994 року його було прийнято до Національної спілки письменників України. Це збагатило його життя активним спілкуванням з колегами по перу, з'явилися нові талановиті друзі. Багато років Івано-Франківську обласну організацію Національної спілки письменників України очолював світлої пам'яті Ярослав Юрійович Дорошенко, з яким вони стали добрими приятелями і літературними побратимами. Ярослав Юрійович був щирим порадником і творчим натхненником організації Свята ліричної Франкової поезії в Лолині на Долинщині.

Ведучий: Започатковані добрі творчі традиції продовжує підтримувати і сьогоднішній очільник Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України Євген Михайлович Баран – Заслужений працівник культури України, відомий в Україні критик, літературознавець, викладач Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Запрошуємо його до слова:

Виступ Є. М. Барана.

Ведуча: Із плином часу поетичне джерело Василя Олійника не міліло, а ставало повноводною рікою. З’являлися прекрасні поезії, до читачів приходили нові книги. 1997 року видано книгу «Толока», 2000 року «Княгиня». Тоді ж окремою книгою вийшов у світ художньо-документальний нарис «Європейський тенор з Велдіжа» про видатного, але незаслужено забутого українського співака Василя Тисяка, який народився на Долинщині.

Ведучий: Натхненна творча праця давала нові плоди. Так 2005 року на світ з’являється збірка поезій «Крижма», 2008 – «Понад шляхами сивими», 2012 року видано прекрасну книжечку віршів для дітей «В нашім домі новина», 2013 року – збірка поезій «Крихтини для голуба».

Ведуча: Василь Васильович та Олесь Дяк впорядкували і видали «Антологію краю», в якій зібрано творчу спадщину літераторів Долинщини та Болехівщини. Твори учасників свята ліричної Франкової поезії в Лолині зібрано і впорядковано Василем Васильовичем у два збірники: «Столиця Франкового серця» і «З горіха зерня».

Ведучий: Разом з Марією Вайно впорядковано і видано книгу спогадів про керівника Калуської літературної студії Йосипа Попадюка «Сузір’я його душі».

Ведучий: Крім виданих книг, публікацій його нових віршів на сторінках долинського часопису, в якому він тривалий час працював, поезії Василя Васильовича часто друкувалися на сторінках літературного журналу «Перевал».

Ведуча: Сьогодні у нас в гостях головний редактор цього шанованого видання – поет Ярослав Ткачівський. Запрошуємо його поділитися спогадами про творчу співпрацю з Василем Васильовичем.

Виступ Я.Ткачівського

Ведучий: Також з приємністю зустрічаємо багатолітнього творчого побратима Василя Олійника – славного земляка, критика, літературознавця, Дмитра Юсипа. Запрошуємо його до слова, шановний Дмитре Якимовичу.

Виступ Дмитра Юсипа

На ювілейне свято прибула талановита поетеса, викладач Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Світлана Бреславська і молодий поет, журналіст, керівник Надвірнянської студії «Бистрінь» Олександр Букатюк, гості з Коломийщини Іван Війтенко та Ярослав Руданець. Запрошуємо до слова І. Війтенка



Виступ Івана Війтенка

А зараз з музичним дарунком для вас прозвучить пісня «Мальви»



Виконується пісня «Мальви»

сл. Б. Гура, муз. В. Івасюка

Ведуча: Мальви дуже любив Василь Васильович. Він завжди казав: «Я хочу, щоб моя хата була оточена мальвами, соняшниками… Там, напевно, б від ранку до ранку писалися вірші, і ніколи б не вистачало світлоти того дня, і не висихало б чорнило в ручці…»

Ведучий: Багато років тепла дружба і творча співпраця поєднували Василя Васильовича Олійника і Василя Прокоповича Стецика – Заслуженого працівника культури України, композитора, музиканта, керівника музичних колективів Долинщини, автора музичного збірника «Горнусь до тебе, Україно», передмова до якого написана Василем Васильовичем.

Музичний номер. Звучить «Пісня про осінь»

сл. В. Олійника, муз. В. Андрусіва

Ведуча: З сусідською пошаною пам'яті Василя Олійника до нас приїхала група рожнятівських письменників: член НСПУ Любомир Михайлів і молода талановита поетеса Наталія Данилюк. З приємністю зауважуємо, що Любомир Михайлів – наш земляк, вихідець з долинського Кропивника, який тривалий час живе і творить у Рожнятові. Він очолює районну організацію «Просвіти», керує літературною студією «Горгани». Запрошуємо вас до слова.

Виступ Любомира Михайліва

Ведучий: Мила серцю для Василя Васильовича завжди була рідна Калущина, з якої він вилетів у життєві і творчі світи. Але до якої, як і до теплої батьківської хати, завжди повертався з легким і радісним серцем. І, коли була хоч найменша нагода, він соколом летів або сам, або разом з дружиною Любою до рідної хати, до свого села. Його там завжди чекали і любили. Він був людиною з добрим серцем, і кого б на дорозі чи в хаті не зустрів, його обіймали, як рідного сина, бо знали – це Василь Олійник, син Василя, така щира і чуйна людина, з якою можна поговорити про все на світі.

Ведуча: Василь Васильович казав, що коли приїжджає у рідне село – наче повертається в дитинство, в ту сонячну веселу безтурботність, під теплі лагідні крила материнської і батьківської любові. Там серце сповнюється радістю, а душа співає. Василь Васильович любив українські пісні, знав і співав їх багато, але улюбленою була пісня «Два Кольори».

Звучить пісня «Два кольори»

сл. Д. Павличка. муз. О. Білаша

Ведуча: Столиця Франкового кохання – славне село Лолин засвітилося особливою зорею у творчій і громадській діяльності Василя Олійника. Саме тут 1993 року втілилася його ідея – організувати на Долинщині масштабне літературне свято.

Сьогодні про свято ліричної Франкової поезії в Лолині відомо далеко за межами Долинщини і Прикарпаття. Кожного року в останню неділю серпня в це мальовниче село приїжджає багато гостей: письменників, молодих літераторів, журналістів, краєзнавців, професійних та аматорських мистецьких колективів, окремих виконавців. Свій талант демонструють художники, майстри народної творчості, учні шкіл району. Так тут вшановують Івана Франка. Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати: тепер звідусіль дороги ведуть до Лолина.



Звучить пісня «Свічівна»

сл. В. Олійника. муз. М. Кузьмича

Ведучий: Майже десяток років Василь Васильович очолював Долинську районну організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Цю почесну місію він виконував гідно і натхненно, організовував цікаві зустрічі, урочисте відзначення національних свят, величних дат відомих постатей нашого краю, літературно-мистецькі заходи.

Ведуча: Василь Васильович займався і краєзнавчою роботою – відкривав призабуті імена славетних діячів історії і культури нашого краю, організовував і проводив культурно-мистецькі заходи, щоб їх гідно пошанувати. У цій благородній справі він знайшов чимало однодумців. Але найактивніше спілкування і щира дружба пов’язувала його із Романом Скворієм – відомим краєзнавцем, публіцистом, етнографом, засновником Болехівського краєзнавчого музею.

Ведуча: З великою любов’ю і душевним теплом завжди згадував Василь Васильович про Надію Дичку, яка також народилась на Калущині, але її яскраве творче життя розквітло саме в Долині. Надія Степанівна – поет, прозаїк, публіцист, художник, член НСПУ, переможець багатьох Всеукраїнських та міжнародних конкурсів.

Ведучий: Приємною подією у творчому житті Василя Васильовича став вихід нової поетичної книжки у видавництві «Місто-НВ» «Йордань-вода». Передмову до книги написала творча подруга Василя Васильовича – Марія Вайно – поетеса, прозаїк, новелістка, кінодраматург, лауреат конкурсу «Коронація слова». Її презентація планувалась на 20 січня минулого року. Але через хворобу автора була перенесена на пізніший час. Та, на жаль, 6 лютого Долинщину боляче вразила сумна звістка про те, що в Івано-Франківському кардіологічному центрі перестало битися стомлене хворобою, але гаряче серце нашого шанованого краянина, поета, громадського діяча Василя Олійника.

Ведуча: Василь Васильович організував і впродовж трьох десятиліть керував роботою літературної студії «Сонячна криниця», яка діяла при редакції районної газети. Приходили на творчі зустрічі як дорослі автори, так і зовсім юні – школярі, які навчалися в початкових класах. Багато з них знайшли своє покликання в журналістиці чи в літературній творчості.

Як швидкоплинна ріка, ллються спогади, минає невблаганний час, але нам здається, що ще так мало сказано… Важко повірити, що Василь Васильович ось-ось не ступить нам назустріч із доброю, щирою посмішкою, не прочитає щойно написаного нового вірша, не поділиться враженнями від прочитаних книг, не порадіє успіхам наших земляків… Але він назавжди залишається з нами – у наших серцях і в нашій пам’яті… Дякуємо всім, хто прийшов сьогодні вклонитися світлій пам’яті Василя Васильовича Олійника, поділився спогадами, сповитими у любов, причастився його високою і щирою Поезією! Вічна пам’ять світлій людині!



Використана література:


Олійник В. Йордань-вода : поезії / Василь Олійник. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2015. – 120 с.

Олійник В. Крихтини для голуба : поезії / Василь Олійник. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2013. – 72 с.


Василь Олійник // Літературне Прикарпаття : довідник. – Івано-Франківськ, 2013. – С. 295.

Дичка Н. Його покликало небо… : [пам’яті Василя Олійника] / Надія Дичка // Перевал. – 2017. – № 1/2. – С. 230–231.

Михайлів Л. Крихтини думок і почуттів / Любомир Михайлів // Михайлів Л. Вибрані твори : у 3-х т. – Івано-Франківськ, 2015. – Т. 3 : Як маків цвіт. – С. 178–180. – Рец. на кн. : Олійник В. Крихтини для голуба : поезії. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2013.

Михайлів Л. Помер друг : [вірш пам’яті Василя Олійника] / Любомир Михайлів // Михайлів Л. На околиці осені : вибр. поезії, поеми. – Івано-Франківськ, 2016. – С. 457.

Олійник Василь // Ярич І. 1000-ліття в обличчях. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 184-185.

Савчин Я. На білій крижмі : (пам’яті Василя Олійника) / Ярослав Савчин // Савчин Я. Живиця : лірика. – Брустури, 2016. – С. 48.



В ДАЛЕЧІНЬ ВІДІЙДУ, ЩОБ ВЕРНУТИСЬ

ДО СВОГО НАРОДУ…
(Сценарій літературної години, присвяченої 80-річчю від дня народження поета-краянина Нестора Чира)

Підготувала М. Кушнерчук –

провідний методист Надвірнянської ЦБС
Зала оформлена у стилі національної світлиці. Сцена прикрашена квітами, вишитими рушниками, кетягами калини. Зліва портрет ювіляра. Обладнана книжкова виставка «Я кожне слово вишию, мов ружу…»

Голос з-за куліс: Моє життя, мов сад. У нім – доробок мій,

Моя душа і помисли, як вітер.

Мені творилося і в бурі грозовій,

І серед зим, і в буйноцвітті літа.


Читець: Ненадовго, до першого схлипу,

Зазорію, засвічусь вогнем,

Крикну відчаєм, гомоном кликну

І ліловим засіюсь дощем.

Не залишу собі ані вірша,

Подарую Вкраїні усе.

Десь, край неба, самітником грішним

Зорям віщим відправлю есе.

Не у зморі і не в безпросвіті

Я розхитував серце своє.

В кожній кроні карпатського віття,

Мов росина, воно виграє.

Йду дорогою з горем в двобої,

Там відлуння, а там – гримотить

Та нехай… але знаю: за мною

Непідкупності сріберна нить,

Не продажності і не холуйства,

Не блюзнірства… і ще сотні «не…»,

Бо спокуса, огидна і тлуста,

На чуже не зманила мене.

Від закутої в розпач години

До щемкого в любові чуття

Я людиною був… я – Людина

Й це наймення несу крізь життя.



Н. Чир «Я людина»

Ведучі в національних строях

Ведуча: Так, через все своє життя Нестор Іванович Чир проніс це наймення – Людина:
Допоки житиму на цій землі,

Не буду пнутися у «королі»,

До олігархів теж я не пристану,

Хоч будь вони великі чи малі.

Душа моя блукатиме в саду,

Шукатиме надію молоду,

Непізнану ще мною і незнану –

Зорею спалахну, як віднайду.



Ведучий: Нестор Іванович Чир народився 12 березня 1938 року в селі Новий Диків на Жешувщині (Польща). У 1945 році разом із сім’єю зазнав насильницького вивезення в Україну (с. Полівці Чортківського району Тернопільської області), де пройшли його дитинство і шкільні роки. У 1960 р. закінчив Дрогобицький нафтовий технікум і був відправлений на роботу в місто Надвірна, де і проживав. Працював, займався спортом, відслужив в армії, знову праця, родина… Наприкінці 1969 року захворів, почали боліти ноги. Після хірургічного втручання – вирок: ходити не буде. Але, зібравши волю в кулак, вирішив: не здаватися, боротися. І ця боротьба з надокучливою недугою розтягнулася на все життя.

Ведуча: Перші поетичні спроби, публікації в часописах датуються 1987-м роком. Цього ж року в Надвірній створено літературну студію «Бистрінь», яку згодом очолив та опікувався нею як керівник 25 років. Сьогодні літературна студія носить його ім’я.

Ведучий: У 1990 році загострилася хвороба. В Угорщині, в місті Дебрецені Нестору Івановичу зробили третю важку операцію, яка, хоч і зберегла життя, але він так і не позбувся милиць. Повернувшись після лікування додому, знову поринув у громадське і літературне життя. За цей час літературна студія «Бистрінь» видала книгу про Надвірнянщину «Страгора», літературний альманах «Жниво на стерні», окремі книги літстудійців при безпосередній участі Нестора Івановича.

Ведуча: Перша книжка поезій «Пізнє яблуко мого саду» побачила світ у 1998 році в Коломиї, у видавництві «Вік». У чималій за обсягом збірці – сповідь душі, виражена в яскравих поетичних образах свого неповторного внутрішнього світу, поезії громадянського звучання, філософських мотивів, інтимна лірика. В передньому слові до збірки Ярослав Дорошенко писав: «…справляє сильне враження Несторова невичерпна енергія, наявний молодечий запал, живодайна потуга в прагненні творчо зреалізувати давним давно вимріяне, як і те, що спалахнуло моментально, вибухнуло під настрій, засмутило чи окрилило душу».

Читці: Читання віршів із збірки

Ведучий: Другу поетичну збірку «Долоні в крапельках дощу» (Коломия, «Вік», 2001 р.) автор присвятив дружині Аллі «за терпіння і любов». Про що ця книга? В анотації читаємо: «У поетичних рядках автор як би проводить психологічне дослідження самого себе, а водночас – непростих подій і фактів сьогодення, роздумує над долею України через призму пошуку Істини». А Дмитро Юсип в передньому слові «На лінії серця» пише, зокрема, що «своїм словом він вчить творити добро, вчить віддячувати любов’ю на любов…».

Читці: Читання поезій із збірки

Ведуча: Перші дві поетичні збірки Нестора Чира не залишились непоміченими, навпаки, викликали певний позитивний резонанс в літературних колах краю, а також серед читачів. До автора прийшов творчий успіх. У 2001 році він став лауреатом районної премії ім. Надії Попович за збірку «Долоні в крапельках дощу», у 2002-му – прийнятий до НСПУ, за наступну книгу – «Калиновий спалах», яка вийшла друком у 2003 р. Отримав обласну літературну премію ім. В. Стефаника, за дитячу книгу «Котячий обід» – обласну премію ім. Марійки Підгірянки.

Ведучий: У збірці «Калиновий спалах» автор продовжує торкатися тих глибинних тем нашого буття, що й у попередніх: роздуми про долю України, рідної мови, спостереження та філософське осмислення навколишнього світу. У передньому слові до книги Євген Баран пише: «Поетичний досвід Нестора Чира є важливим не тільки в естетичному, але, можливо насамперед, в етичному вимірі. Це той випадок, коли авторське слово і авторський вчинок творять єдину, цільну особистість. Творять Людину».

Читці: Читання вірші із збірки

Ведуча: Зріла поезія Нестора Чира читається із захопленням. Його високоінтелектуальні твори відзначаються чистотою сприйняття світу, відчуттям краси природи, щирістю і відвертістю думок і почуттів. Незважаючи на довгі роки хвороби, його Слово не є скорботне, розпачливе, а сповнене твердості, гідності й глибокої моралі, хоча й присутні нотки сентиментальності, тихої печалі чи суму.

Ведучий: В кожній збірці поета є розділ інтимної лірики, яка звучить по-особливому, щиро, захоплено, емоційно. Чимало віршів присвячено вірному другу, коханій дружині Аллі Федорівні, яка завжди була поруч, опікувалась, допомагала, співчувала.

Читці: Кілька віршів інтимної лірики

Ведуча: «Паморозь дивного світіння» – таку назву має чергова поетична збірка Нестора Чира, яка вийшла друком у Коломийському видавництві «Вік» в 2008 році.

Читці: Кілька віршів із збірки

Ведучий: Нестор Іванович дуже любив сонети, почувався в цьому жанрі вільно, розкуто, справжнім майстром. В кожній книзі подавався розділ з сонетами, а в 2009 році вийшла друком окрема книга – сонетарій «Акорди срібної печалі», в якій відображене світоглядне єство поета, його природне єднання з навколишнім світом і всім тим, чим він живе. У виспіві «Зачерпну з сонетарію – наче із жбана води…» академік Володимир Качкан зазначив: «З розгалуженої тематики нової книги-сонетарію виосібнюється тема любові. Вона – ця тема-лінія – інтенсивна, всеохопна і невичерпна, як і сама любов: чоловіка до жінки, матері до дитяти, громадянина до батьківщини… що не вірш, то дивовижний духовний ландшафт, над яким пильне обсерваційне око майстра слова».

У 2011 році Нестор Чир став першим лауреатом Івано-Франківської міської літературної премії в жанрі сонета ім. Я. Дорошенка за свій сонетарій.



Читці: Кілька сонетів із збірки

Ведуча: Сьома книга-сповідь Нестора Чира – збірка поезій «Білі сльози снігу» вийшла друком у 2011 році. Можна вважати, що вона в якійсь мірі автобіографічна, бо поет щиро ділиться з читачем своїм власним, сокровенним, пережитим і перемученим, але, водночас, не відходить від суспільних проблем, торкається вічних істин буття у світі нашої сучасності. В передньому слові «Білі лілії його печалі» Володимир Качкан пише: «Нестор Чир – поет, що взяв з Божої ласки в розхрестя власного стривожено-виболеного духу жаль, біль, тугу, страждання і як противагу парадигму – віру, молитву, надію, любов.»

Читці: Читання віршів із збірки

Ведучий: Це була остання книга, яка вийшла за життя Нестора Чира. У 2012 році хвороба дала різкий рецидив. Прикутий до ліжка, з тяжкими фізичними болями, поет продовжував творити.

Такі мої ці вірші, як дощі,

Такі, як діти: то сумні, то гойні.

То виростають вишнею в душі,

То світяться, мов яблука червоні.

Ведуча: Поезія рятувала, полегшувала фізичний і душевний біль, однак здолати його не змогла. 15 жовтня Нестора Івановича не стало. Вже після його смерті у 2015 р. вийшла друком його остання, найкраща за висловом Ольги Слоньовської, його книга – збірка поезій «Гортаючи долю». Найкраща, бо сповнена таким болем, такою людяністю і любов»ю! Ця книга – життєвий і творчий підсумок автора, його лебедина пісня.

Читці: Читання віршів із збірки

Ведучий: Слід згадати і окрему вагому сторінку в житті Нестора Чира – активну громадську діяльність. Чотири рази поспіль – 1990, 1994, 1998, 2002 років обирався депутатом обласної ради. До своїх обов’язків перед виборцями ставився дуже відповідально, ним зроблено чимало добрих справ для громад Надвірнянщини, про що свідчать численні листи-подяки, а також урядові нагороди – орден «За заслуги» ІІІ ступеня, Срібний нагрудний знак «За заслуги» ІІ ступеня Міністерства надзвичайних ситуацій України, Почесна Грамота Верховної Ради України, різні грамоти та відзнаки. За заслуги перед Прикарпаттям його ім’я внесено в книгу «Золоті імена ділової еліти Прикарпаття», «Новітня історія України. Хто є хто на Івано-Франківщині», довідник «Гуцульщина в літературі» із серії «Бібліотека гуцульської школи» та в довідник «Дослідники та краєзнавці Гуцульщини».

Ведуча: Нестор Іванович Чир був інтелігентною, комунікабельною людиною. Для «бистріньців» - і батько, і наставник, і друг. Для друзів – добрий, відкритий, готовий прийти на допомогу. Для всіх, з ким спілкувався – відвертий, щирий, тактовний. Для дружини – чудовий чоловік, який з любов’ю і великою повагою ставився до неї. Для дітей, онуків – добрий, турботливий батько і дідусь. Для працівників культури, бібліотек зокрема – надійний творчий партнер, ініціатор різних імпрез, голова бібліотечної ради. Двері його квартири завжди були відкриті для гостей, яких щиро любив приймати і пригощати разом з дружиною.

Ведучий: Сумно, що Нестора Івановича більше нема з нами. Але його добрі справи – в спогадах людей, його Слово живе в книгах і продовжує промовляти до читачів свою мудрістю, позитивом і щирістю.

До сценарію можна долучити пісні на слова Н. Чира, уривки відеосюжетів за участі поета, які можна знайти в You Tube


Використана література:
Чир Н. Пізнє яблуко мого саду : поезії / Нестор Чир. – Коломия : Вік, 1998. – 168 с.

Чир Н. Долоні в крапельках дощу : поезії / Нестор Чир. – Коломия : Вік, 2001. – 202 с.

Чир Н. Калиновий спалах : поезії / Нестор Чир. – Коломия : Вік, 2003. – 124 с.

Чир Н. Паморозь дивного світіння : поезії / Нестор Чир. – Коломия : Вік, 2008. – 231 с.

Чир Н. Акорди срібної печалі : сонетарій / Нестор Чир. – Коломия : Вік, 2009. – 203 с.

Чир Н. Білі сльози снігу : поезії / Нестор Чир. – Коломия : Вік, 2011. – 163 с.

Чир Н. Гортаючи долю : поезії / Нестор Чир. – Коломия : Вік, 2015. – 155 с.

ДЕ Б НЕ БУВ – ДОДОМУ СЕРЦЕ ЛИНЕ
(Сценарій вечора памяті, присвяченого 95-й річниці від дня народження письменника, громадського діяча Євгена Паранюка)
Підготувала Н. Климів – провідний

методист Богородчанської ЦБС


Святково оформлена зала. Портрет Євгена Паранюка, обрамлений вишитим рушником. Розгорнута книжкова виставка «Євген Паранюк: письменник, історик, громадський діяч, меценат»

Звучить пісня «Чуєш, брате мій...» у виконанні Квітки Цісик

сл. Б. Лепкого, муз. Л. Лепкого

На сцені ведучі у національних строях

Ведучий 1: Відлітали у вирій журавлі. Відлітали, щоб більше не повернутись. Безмірна туга і печаль розносилася по світу від їхнього журавлиного плачу. І ось уже більше століття цьому, здається, безконечному пташиному лету, а серце зранене болить, тужить, скочується пекуча сльоза у роз'ятрене тіло матері-України. Для неї однаково дорогі її діти, де б вони не жили...
Ведучий 2: І хто ж ті журавлі, що не дочекалися весни на батьківщині і у вирію так довго забарились? Це наша родина українська, що з волі багатьох обставин розійшлися по різних куточках світу. Земля Америки, Німеччини, Австралії, Франції, Австрії та інших країн стала їм другою домівкою, здебільшого досить пристойною і забезпеченою. Але не будемо заздрити їхньому достатку, бо попри все їхнє заможне життя, якого ми ніколи не мали, у нас було те, чого їм завжди бракувало – вітцівщина: родина близька чи далека, стежина, де залишилися сліди батьків, дідів, прадідів оселя, криниця, берег, те рідне й приємне, котре не можна замінити нічим.

Ведучий 1: У великій шанобі схиляємо голови перед земляком, який через багато років поневірянь на чужині проніс свою любов до рідної України, до рідного краю.

Ведучий: Письменник, краєзнавець-етнограф Євген Михайлович Паранюк – наш земляк, що жив у Нью-Йорку. Він, наче той журавель-веселик, майже щороку повертався на рідну землю, несучи в серці любов, радість, щире й привітне слово.

Читець: Я – журавель. Весни чекаю,

Про рідну землю мрію в снах

Згадки про неї вишиваю,

Оспівую в своїх піснях.

Я журавель. Та вірю, знаю:

І я крилом блакить розкраю

До рідного гнізда.

Ведучий1: Складним, цікавим і неповторним було життя Євгена Михайловича, прекрасної людини, яка ні на хвилину не переставала думати про батьківщину, про те, що зробити для того, щоб бути корисним людям, своїй землі.

Ведучий 2: Народився Євген Михайлович Паранюк 27 червня 1923 року в прекрасній селянській сім'ї. Батько, Михайло Васильович, був майстром на всі руки: господар-рільник, садівник, пасічник, тесляр, різьбяр, ткач, лікар-травник, мисливець... Та ще й талант мав неабиякий – вмів грати на скрипці. Родина Паранюків була гордістю села.

Ведучий 1: Роки дитинства не були веселими. В п’ять років залишився без матері, а мачуха не дуже приязно ставилася до пасинка. Ріс допитливим хлопцем, цікавим до навчання, вчився щось виготовляти й сам. У сім років пішов до школи.

Ведучий 2: 3 дитинства малого хлопця зачарувала краса музики, а особливо вабила батькова скрипка. І вже пізніше він змайстрував і собі скрипку, щоб ніколи не розлучатися з нею.

Ведучий1: В 1936 році закінчив школу. Брав участь у художній самодіяльності села, був секретарем гуртка «Хліборобського вишколу молоді», члени якого в 1937 році брали участь в обласному конкурсі з вирощування сільськогосподарських культур.

Ведучий 2: 1941-й рік повністю змінив ритм життя цієї людини. В червні почалася Велика Вітчизняна війна, яка завдала багато горя українському народові. Не оглянувся, як минуло літо і прийшла осінь. Не знав, що саме цієї золотої пори, коли земля-мати щедро дарувала всім прекрасні плоди, йому доведеться вирушати в далеку дорогу. Та, напевно, так розпорядилася доля.

Читець: Ой летів журавлик з дому на чужину

І у небі плакав тяжко і ридав,

Покидав тополі, покидав калину

І навіки землю рідну покидав.



М. Черемшина

Ведучий1: Так почалося нове життя в незнайомому світі. І хоч чужина справила на простого сільського хлопця неабияке враження, серце все ж таки рвалося додому, в Україну...

Читець: Голубіє мені Україна,

Мерехтить і зринає у снах,

Коли пісня дзвінка, солов'їна

Розіллється в духмяних садах.

Голубій же мені, Україно,

На яву і у сні голубій,

Вповивай мене ніжно і щільно

Непорочним батистом надій. (Б.Бора).



Ведучий2: Спочатку була Німеччина, робота в шахтах, пізніше на промислових заводах, навчання в Українському технічному інституті. В 1949 році Євген Михайлович покидає Німеччину і пароплавом пливе до Америки. Дорогою він знайомиться з Левком Лепким, який написав мелодію до пісні «Чуєш, брате мій». Згодом Євген Михайлович відвідує Каліфорнію, Арізону та переїжджає до Нью-Йорка. Це місто стає його другою батьківщиною.

Читець: Холодний вітер котить долю, як пір'їну,

Через епохи, і кордони, і моря,

І вже далеко, так далеко Україна -

Моя одвічна й недосягнена зоря.

Здається, що ніколи повернутися не зможу

У край батьківський, де калина й солов'ї -

Я тільки ввечері на зорях поворожу,

І тільки вранці сльози висохнуть мої.

Тут є усе, чого душа бажає,

І лиш самій душі не можу дати лад.

А вже роки мої, як птахи відлітають,

І жоден з них не повернувся ще назад.



С. Галябарда

Ведучий1: Будучи далеко за межами рідної Вкраїни, Євген Михайлович цікавиться розвитком української культури, літератури, а в 1953 році виступає на Міжнародному фестивалі пісні і танцю народів різних країн і національностей, які проживають на території Америки. Цей фестиваль проходив в сонячній Арізоні.

Виконується пісня «Моя Україно»

сл. В. Дунця, муз.Р. Рудого

Ведучий 2: Через довгих 50 років прибув Євген Михайлович на рідну землю, пройшовся тими стежками, якими ходив у дитинстві.

Читець: Наче птах повернувсь я додому,

Та ніхто мене там не зустрів,

І упав я додолу на могилі батьків.

І клянуся, щоб їх воскресити,

Хоч на мить, хоч на кілька хвилин,

Я б віддав і багатство, і славу,



Та хіба, та хіба я один.

Ю. Рибчинський

Ведучий 1: Найперше, що вважав своїм обов'язком – це щось корисне зробити для свого села, краю, повернути земляків до духовних скарбів своїх предків. Євген Михайлович зустрічається з відомими вченими, краєзнавцями, письменниками, видає свої спогади про Хмелівку, Росільну, про останні роки життя Івана Франка (написані на основі зустрічей із племінником письменника), стає ініціатором святкування 365-річчя першої писемної згадки про Хмелівку. На честь цієї дати на його кошти виготовлено пам'ятний знак з мармуру.

Ведучий 2: В рідну школу він ніколи не приходив без подарунків. Завдяки Євгену Михайловичу в Хмелівській школі з'явилися піаніно, магнітофон, друкарська машинка, фотоапарат, різні канцелярські приладдя, а також подбав він і про костюми для фольклорної групи школи й села.

Ведучий 1: До бібліотек України він спровадив тисячі книжок, спонсорував десятки видань, а ряд з них написав сам або у співавторстві з українськими друзями. До найвизначніших належать книги, в яких переважають його спогади: «Останні роки життя Івана Франка», «Український Голівуд і Олександр Кошиць», «Мед із духовних сот», «На пошану Михайла Васильовича Паранюка», «Хмелівка: події люди», «Євген Паранюк: письменник, етнограф, дослідник української діаспори, меценат» та ін. Всі вони надруковані коштом автора.

Ведучий 2: У 2007 р. вийшла його книга «Неповторні зустрічі» (упорядники Павло та Михайло Федаки), в якій подано нариси 16-ти діячів української культури про зустрічі з Є. Паранюком та шість спогадів нашого краянина про зустрічі з визначними українцями. В додатку до книги подано «Реєстр визначних українських вчених, громадських, культурних і політичних діячів» української діаспори. Далеко не повний реєстр охоплює в алфавітному порядку 131 ім’я. Про кожного Є. Паранюк подав коротку біографічну довідку, а у деяких випадках і фотографії.

Ведучий 1: Він брав участь в наукових конференціях та конгресах України та за її межами, зокрема у Празі, підтримував творчі зв’язки з десятками визначних представників української науки та культури.

Ведучий 2: За свою благодійну діяльність та внесок в українську культуру одержав низку дипломів і почесних грамот, а Кам’янець-Подільський національний університет обрав його своїм почесним членом.

Ведучий 1: Книги передавав в Україну для Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника та обласної наукової бібліотеки ім. І. Франка, для Богородчанських шкіл та районної бібліотеки і, звичайно, для бібліотек сіл Хмелівка та Росільна.

Ведучий 2: Цікавими та неповторними були спілкування Євгена Паранюка з видатними представниками української держави: літературознавцем М. Жулинським, письменниками – Д. Павличком і його донькою Соломією, етнографом В. Скуратівським, професором філології Ф. Погребенником, співаком Д.Гнатюком. Паранюк був знайомий з академіком В. Грабовецьким, письменником С. Пушиком, краєзнавцями – П. Арсеничем, І. Скрипником, В. Полєком, В. Бабієм.

Звучить пісня «Повези мене, батьку, на Україну»



Сл. і муз. С. Ткачука

М

Ведучий1: Ми знаємо, що багато наших людей в різний час емігрували за межі України. Так уже склалася їхня доля, що на рідній землі вони не могли повністю реалізувати себе. І десь далеко, в чужих краях, розвивався їхній талант, там творили вони українське мистецтво, науку, культуру. На чужині вони зуміли зберегти те, що безжалісно нищилося тут, на батьківщині. І лишень грудочка рідної землі, привезена у вузлику з дому, додавала снаги, вселяла бодай якусь надію хай навіть на далеке повернення на батьківщину.

Читець:

Розігнала доля нас по світу,

Як той вітер листя восени,

Не дала нам ані дня радіти,

Не дала нам сонця, ні весни.

Коротаєм вік свій на чужині

І скриваєм наш сердечний біль,

Гей, повій же, вітре, з України,

Принеси нам запах рідних миль.

Ой ти, доле, нещаслива доле,

Не зупинить цього вітру час,

Зашумить ще українське поле

І Великдень прийде ще до нас

Р. Купчинський

Ведучий 2: Діяльність Євгена Паранюка назавжди вписана в літопис історії Івано-Франківщини як її очевидця і творця. 17 грудня 2015 року відбувся Пленум правління обласної організації Національної спілки краєзнавців України, де було прийнято рішення заснувати краєзнавчу премію ім. Євгена Паранюка. Це людина, яка заслужила на добре слово і пошану.

Ведучий 1: Євген Паранюк зберіг у своєму серці любов до рідного краю та краян, залишив добру згадку про себе як щедрий меценат, краєзнавець, письменник і музикант.

Звучить пісня «Ах, моє ти село»

сл. А. Демиденка, муз. О. Морозова.
Використана література

Бабій В. Євген Паранюк: портрет особистості / Василь Бабій // Мед із духовних сот : есеї. – Івано-Франківськ : Супрун В. П., 2008. – С. 20-27.

Баженов Л. Краєзнавчі дослідження Євгена Паранюка / Лев Баженов // Евген Паранюк: краєзнавець, дослідник української еміграції, меценат (до 85-річчя від дня народження) : матеріали міжнар. наук. читань, м. Кам’янець-Подільський, 11-12 вересня 2008 р. – Нью-Йорк ; Кам’янець-Подільський ; Пряшів : Оіюм, 2009. – С. 50-55.

Грицюк Г. Осяяний світлом «Просвіти» / Галина Грицюк // (записано із спогадів Євгена Паранюка). – С. 14-19.

Паранюки – рід простий, але славний / Євген Паранюк // Мед із духовних сот : есеї. – Івано-Франківськ : Супрун В. П., 2008. – С. 45-70.

Спогади про рідне село / Євген Паранюк // Мед із духовних сот : есеї. – Івано Франківськ : Супрун В. П., 2008. – С. 21-33.



АНТІН КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ – УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК, ЛІТЕРАТУРНИЙ КРИТИК І ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ
(Сценарій вечора-портрета, присвяченого 140-річчю від дня народження Антіна Крушельницького)
Підготували: О. Бжан та О. Паук – завідувач та методист

методико-бібліографічного відділу Рогатинської ЦБС



Зала обладнана в українському стилі. Справа портрет Антіна Крушельницького, обрамлений українським рушником. В залі розгорнута книжкова виставка «Антін Крушельницький – символ української інтелігенції».
Звучить голос диктора: Моя славетна Україна,

Земля незламних козаків,

Була ти мужня і нетлінна

На протязі значних років.

І незалежною ти стала,

Майбутнє жде тебе значне

На цілий світ вже пролунало

Слівце віршоване міцне.

І мова наша солов’їна

Завжди лунає у серцях

У патріотів України

По всім далеким манівцям!



Виходять ведучі в українських строях

Ведуча: Крушельницький Антін Владиславович народився 23липня (4 серпня) 1878 р. у повітовому містечку Ланьцут у сім'ї службовця податкової канцелярії. Юність майбутнього письменника проминула у Перемишлі (нині Польша), тут він навчався у гімназії. Відтак був філософський факультет Львівського державного університету. За свій більш як двадцятип'ятилітній термін на педагогічній, громадсько-просвітницькій ниві А. Крушельницький, як «невигідний професор» для тодішньої влади, часто-густо не зі своєї ласки змінював місце проживання: Станіславів, Коломия, Рогатин, Бережани, Стрий, Городенка та інші містечка.

Ведучий: Спрагла до пізнання й самовдосконалення душа постійно тяглася до пізнання багатьох європейських літератур; відвідував драгоманівські гуртки, поглиблював знання з психології, філософії, естетики, читав лекції на суспільно-політичні теми.

Ведуча: Вплив на формування світоглядного кредо А. Крушельницького мали як естетичні ідеї та принципи І. Франка, М. Павлика, В. Навроцького, О. Терлецького (з ними знайомство відбулося ще у студентській порі), так і їх власний творчий досвід. Як стверджує академік М. Дубина, якраз Франко «допоміг визначити загальне спрямування творчості молодого письменника, схвально оцінив його переклад драматичного діалогу Г. Запольської «В гірничій дуброві».


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Культурно-просвітницьких заходів iconПропозиції на проведення культурно-мистецьких заходів у 2016 році для розгляду на засіданні Експертної ради Міністерства культури України з відбору культурно-мистецьких проектів для надання державної підтримки
А молоді, заходів, пов’язаних із забезпеченням свободи совісті та релігії, державна підтримка регіональних культурних ініціатив та...
Культурно-просвітницьких заходів iconКонференція Шляхами Івана Карпенка Карого
Мета конференції: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях драматурга, його просвітницькими ідеями, участю у культурно...
Культурно-просвітницьких заходів iconЗвіт про роботу відділу культури І туризму райдержадміністрації за грудень 2012 року культурно-масова робота
Відділом культури райдержадміністрації у грудні було забезпечено організацію ряду масових заходів культурно-мистецького та суспільно-політичного...
Культурно-просвітницьких заходів iconЗбірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…»: збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня...
Культурно-просвітницьких заходів iconТема. Іван – Карпенко – Карий. Життєвий та творчий шлях письменника. Багатогранність його літературної та театральної діяльності Мета
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях драматурга, його просвітницькими ідеями, участю у культурно – просвітницьких...
Культурно-просвітницьких заходів iconЗгадаємо всіх поіменно Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 70-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років Рівне, 2014
«Згадаємо всіх поіменно»: збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 70-й річниці Перемоги у Великій...
Культурно-просвітницьких заходів iconПрограмма культурно-видовищних заходів 21. 05 Субота
Музична програма за участю джаз квінтету хоамдт ім. М. Куліша 19: 30-20: 30 Концертна програма «Музичними сторінками «Театральної...
Культурно-просвітницьких заходів iconЗбірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів до державних свят та пам’ятних дат
М’ятних дат, підготовлений співробітниками установ культури України / передмова заступника начальника управління, начальника відділу...
Культурно-просвітницьких заходів iconХроніка культурно-мистецького життя чернівецької області за серпень 2013 року Загальні питання
Центрального палацу культури м. Чернівців; 25 серпня культурно-розважальна програма «В гостях у казки» пройшла у Центральному парку...
Культурно-просвітницьких заходів iconПоложення про конкурс проектів у рамках Програми підтримки невеликих культурно-мистецьких ініціатив Мета
Прагнучи посилити потенціал недержавного культурно-мистецького сектору, мбф «Україна 3000» реалізує програму підтримки невеликих...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка