Культурно-просвітницьких заходів



Сторінка2/5
Дата конвертації10.03.2018
Розмір1.06 Mb.
1   2   3   4   5

На фоні мелодії поетичного твору «Не пора, не пора»

сл. І. Франка. муз. Д. Січинського


Читець: Не пора, не пора, не пора,

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара,

Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора

За невігласів лить свою кров

І любити царя, що наш люд обдира,

Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора

В рідну хату вносити роздор!

Хай пропаде незгоди проклята мара!

Під Украйни єднаймось прапор!

Бо пора ця великая єсть:

У завзятій, важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,

Рідний краю, здобути тобі!



Ведучий: Антін Крушельницький якраз належав до тих, хто був чесним перед своїм народом помислами та діяннями, хто прагнув «волі особи, можливості говорити про болі душі, не оглядаючись позад себе», тому так щиро повірив тодішній радянській Україні, яка запросила відомого літератора приїхати на Східну Україну, до Харкова (запрошення передав генеральний консул у Львові В.М.Радченко).

Ведуча: У травні 1934 р. сім'я опинилася у Харкові, де її радісно зустріли. Але вже буквально через п'ять місяців (5 листопада) А. Крушельницького оголошують «ворогом народу», разом із синами Іваном та Тарасом заарештовують. З 13 до 15 грудня тривав суд над «організаторами підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади на Україні» (до цих так званих «організаторів» зарахували Г. Косинку, Д. Фальківського, О. Влизька, Р. Сказинського, Антона, Івана й Тараса Крушельницьких).

Ведучий: Необачно довірившись радянській владі, загинула ціла родина Крушельницьких. Його було засуджено на 10 років і відправлено на Соловки.

Читець: Судіть мене, судді мої,

Без милості фальшивої!

Не надійтесь, що верну я

З дороги «нечестивої»,

Не надійтесь, що голову

Перед вами смирно схилю я,

Що в добрість вашу вірити

Буду одну хоч хвилю я.



Звучить пісня «Чому квіти мають очі»

сл. і муз. Джамали



Ведуча: Як і багато хто з письменників, Антін Крушельницький скуштував «комісняка» від польсько-шляхетського уряду, зазнав поневірянь разом з усією сім'єю від радянської влади. За виявленими академіком М. Дубиною фактами, А. Крушельницький був розстріляний 28 жовтня 1937 р. на Соловках; реабілітований 1958 р. Місце поховання не встановлено.

Про життєдіяльність одного з видатної родини Крушельницьких Антона донедавна правду прочитати практично було ніде.



Ведучий: А. Крушельницький нагромадив величезний досвід як журналіст, публіцист, редактор, організатор видавничої справи. За його плечима співпраця з газетою «Буковина» та «Літературно-науковим вісником»; редагування газети «Прапор» (1907-1912) – органу галицького вчительства; заснування в еміграції (Відень) видавництва «Чайка».

Ведуча: З травня 1929 р. до 1932 р. у Львові виходив антифашистського спрямування щомісячний журнал «Нові Шляхи», який видавала кооперативна видавнича спілка, а редагував А.Крушельницький. Зі сторінок часопису промовляли до читачів В.Бобинський, М.Калинчук, П.Дереш, А.Павлюк, В.Стефаник, Марко Черемшина, Ю.Опільський, О.Кобилянська, Я.Кондра, М.Бажан, Л.Дмитерко, П.Лісовий та багато інших. Друкувалися там твори російської, німецької, французької та інших літератур. Коли 28 вересня 1932р. А.Крушельницького польська влада заарештувала й ув'язнила (тюрма «Бригідки»), а видання журналу «Нові Шляхи» заборонила, письменник усвідомив, що продовжувати літературну й редакційно-видавничу діяльність у таких умовах неможливо. Після заборони «Нових Шляхів» за редакцією А. Крушельницького виходив журнал «Критика» (вийшло тільки чотири номери).

Ведучий: Як публіцист А. Крушельницький має поважну спадщину, яка, на жаль, досі не прочитана і не осмислена як слід. У нарисовій творчості він найперше постає як виогранювач характерів, майстер змалювання середовища, у якому діють конкретні особи. Ось у збірці «Світла і тіни» (Львів, 1900) перед читачем, як живі, постають: учень Михась («Непотріб», серпень 1898 р.), сільські хлопці («При ватрі», серпень 1898 р.), Федір Приймак, що вернувся з війська («Із-за віна», 25 серпня 1898 р.), бідний Грицько («Гостина», 25 жовтня 1898 р.). Через діалог, авторський художній опис місцевості і ситуації розкриваються своєю неподібністю люди.

Ведучий: Значний художній заряд вклав А. Крушельницький у нарисово-етюдного характеру збірку «Артистичні душі» (Львів, 1902. – 104 с. (накладом А. Хойнацького), куди увійшли невеликої прозової форми твори «Артистичні душі», «Молитва вірних», «Заздрісна», «Щасливі», «І для людей, і для слави», «Помиріться!», «Слово по слові», «Культ краси», «Бодай у сні», «Школа життя».

Ведуча: Навіть коли переглянути заголовки, то можна зрозуміти, що А. Крушельницький торкався найбільше моральних засад людського буття. Працюючи в часописі «Нові Шляхи», А. Крушельницький часто виступав у ролі публіциста, беручи під обстріл найпекучіші і злободенні питання, теми й проблеми. Амплітуда зацікавлень автора широка – від дискусій та полеміки з окремими авторами.

Журналістсько-публіцистичний етап позначений у життєдіяльності А. Крушельницького певним схилянням до «східної» ідеології, то з надмірними, іноді несправедливо гострими випадами на адресу національно-патріотичних партій, угруповань.



Ведучий: Але не можемо нині сприйняти як об'єктивну висловлену Ф.Погребенником думку про те, що на ранній стадії творчої діяльності А.Крушельницький віддавав данину модернізмові, та згодом зумів переступити через декадентські впливи.

В частині сімейно-родинного життя знаємо, що А. Крушельницький одружився у жовтні 1901 р. з артисткою і письменницею Марією Слободою.



Ведуча: Педагогічній роботі А. Крушельницький віддав понад 30 літ. Працював викладачем у Ярославській (тепер Польща), Коломийській і Рогатинській гімназіях, а згодом і директором Станіславської, Рогатинської та Городенківської гімназій.

Ведучий: А. Крушельницький і національна школа; просвітньо-публіцистична праця; вічева діяльність; участь у різних інспекціях і комісіях; участь у з'їздах, нарадах освітян; історія просвіти і шкільництва в Галичині; виснажлива праця над укладанням та випуском численних хрестоматій для рідної школи – ось не повний перелік того, що вкладав сам письменник і вчений у поняття « педагогічно-просвітницька діяльність».

Ведуча: Який характер конкретної діяльності не переважав би, завжди і повсякчас на першому місці було виховання національно-свідомої особистості, патріота, а разом з тим і фахівця. Коли ж перечитати прозовий набуток А.Крушельницького, то розкривається широка панорама людських страждань, поневірянь, борінь за щасливу долю.

Ведучий: Чимало перших образків, новелет й оповідань А. Крушельницького були вперше опубліковані у багатьох газетно-журнальних періодичних виданнях, зокрема в «Літературно-науковому віснику». Згодом ці твори склали основу перших прозових збірок («Пролетарі», «Світла й тіни»), у яких, на думку критика, сюжети наче «вихоплені з життя». Написані вони в реалістичній манері, хоча на окремих з них помітний серпанок модерністських віянь.

Ведуча: А. Крушельницький залишив в українській драматургії помітний слід. Його перу належать такі соціально-психологічні, політично-сатиричні, гумористично-комедійні, історико-героїчні п'єси, як: «Серце», «Семчишини», «Тривога», «Демон», «Герої», «Чоловік чести», «Філістер», «Зяті», «Артистка», «Орли». Ці п'єси витримали по кілька видань, мали певний сценічний успіх про ці та інші драматичні твори відгукувалася тодішня театральна критика.

Ведучий: А. Крушельницький залишив помітний слід як історик, теоретик літератури та літературний критик. На превеликий жаль, значна кількість рукописів, видань книжкового типу перебувала під ідеологічною забороною і сьогодні ще дуже поволі пробивається крізь товщу незнання до фахівців і загалом шанувальників красного письменства.

Ведучий: Свіжі й на сьогодні думки, спостереження і теоретичні узагальнення А. Крушельницького про оповідання та новелу, специфіку їх композиції, про історичну еволюційність жанрів, трансформацію та видову модифікацію, жанротворчі риси тощо.

Ведуча: Коли ж розглядати доробок А.Крушельницького як історика літератури, критика, то варто зазначити, що він добре знав літературу, постійно стежив за літературним процесом, умів завжди звернути увагу читачів на непроминальної вартості твори.

Звучить пісня «За Україну»

сл. і муз. М. Вороного
Використана література
Українська літературна енциклопедія. Т. 3. – Київ : УЕ, 1995. – С. 77-78 ; Енциклопедія історії України. Т. 5. – Київ : Наук. думка, 2008. – С. 425-426.

Розстріляне відродження / О. С. Рубльов // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – К. : Наук. думка, 2012. – Т. 9 : Прип. – С. 265.

Антін Крушельницький : літ.-крит. нарис / М. І. Дубина. – Київ, 1993.

Чаграк Н. Антін Крушельницький: педагог, просвітитель, громадський діяч / Н. Чаграк // Джерела. – 1999. – № 4 (20).

Сухорський С. Рубали ліс… : освітнє подвижництво Антіна Крушельницького / С. Сухорський // Рідна школа. – 1997. – № 5.


У ПІСНІ ПЕРЕЙДУ, ПЕРЕКВІТНУ У ЗВУКИ,

ЩО НЕ ВСТИГНУ ДОЖИТЬ, ПІСНЕ , ТИ ДОЖИВИ...
(Сценарій години поезії, присвяченої 80-річчю від дня народження

поета Тараса Мельничука)
Підготувала Р. Грушецька –

завідувач відділу краєзнавчої літератури

Надвірнянської ЦРБ
На сцені символи України, прикрашені гуцульськими серветками, квітами. В центрі портрет письменника. За столиком ведучі в українських гуцульських строях.

Ведучий 1: Цього року відомому українському поету Тарасові Мельничуку виповнилося б 80 років. Людина драматичної долі, вільної вдачі, твердого гуцульського духу, він мав від природи яскравий, самобутній і щедрий талант. Поет створив неповторний і життєствердний світ зі своїм способом думання і почування.

Ведучий 2: Народився Тарас Юрійович Мельничук 20 серпня 1938 року у гуцульському селі Уторопи Косівського району Івано-Франківської області. «Карпати мене народили, а охрестив Піп-Іван», – так писав про себе поет. Народила поета мати-гуцулка Ганна Іванівна від Юрія Степановича Мельничука, сільського майстра, що мав золоті руки. Священик порадив батькам назвати сина іменем Великого Кобзаря. То був перший справжній поет Тарас в Уторопах. Правда, раніше в селі вчителювала Марійка Підгірянка.

Ведучий 1: Сім’я була релігійна. Маленький Тарас батьківську Біблію читав і перечитував. Навчання давалося йому легко. Він багато читав, випускав стінгазети, ріс допитливим. Міг він стати художником, малював образи. Дуже рано почав віршувати. Він позапам’ятовував десятки коломийок, колядок, щедрівок, пісень-балад, серед яких улюбленою була «Ой попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький». Здається, для нього в житті не було нічого важливішого за поетичну творчість. Один з кращих учнів Яблунівської середньої школи, Тарас Мельничук сподівався, що його приймуть на факультет журналістики Львівського державного університету. Він працював на посаді коректора Яблунівської районної газети «Прапор перемоги». Однак до вузу не вступив.

Ведучий 2: Повернувся додому, де жила його вродлива кохана Марія Залуцька. Шлюб реєстрували наприкінці травня, вінчалися в церкві в липні. Перед цим Тарас ще поїхав на лісорозробки в Республіку Комі і на шахти Донеччини. Мріяв заробити копійчину на прожиття. А восени 1957 року 19-річний юнак прощався з вагітною дружиною. Його прикликали на військову службу й повезли далеко-далеко на Схід, в Приморський край, туди, куди переселяли українців.

Ведучий 1: Після армії вступив до Чернівецького університету на філологію. Учорашнього солдата прийняли поза конкурсом. Восени 1958-го став студентом-словесником, два роки його обирали старостою групи. Однокурсники зауважили, що цей впертий гуцул пише вірші не так як усі:

Виходить читець

Читець: Дороги, як долі,схрещуються,

Котра з них моя? Котра?

Напевне, ота – в суперечностях,

Як небо – нова і як небо стара.

А може, дорога моя не визначена?

А може,шукаю дарма?

Тоді мені сили вистачить

Іти по дорозі, якої нема.



Ведучий 1: На третьому курсі університету Тарас покидає навчання і їде на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, упродовж двох років працює теслею на будовах Красноярського краю. 1964 року знову поновлюється в університеті, з якого через півтора року його відраховують. Після цього працює в редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська. В 1967 році у видавництві «Карпати» виходить його перша збірка віршів «Несімо любов на планеті».

Читець: Я різним був. Несмілим і хоробрим.

Бунтарним і спокійним. Наче сон.

Як смерч, жорстоким. Як дитина, добрим.

Палким, як честь. Холодним, як патрон.

Я різним був. І хочу бути різним.

Одноманітність – все одно, що смерть.

Я славлю серце, повне сонця вщерть.

Я славлю братство проліска й заліза.

Ненависть і любов, росу й вогонь.

У кожній барві, в кожнім звуці...

Але найбільше – вірність у розлуці

І чистоту натруджених долонь.

Ведучий 2: На зборах літоб’єднання в Косові в 1967 році Тарас Мельничук прочитав поему «Осанна». Після цього почалися виклики до КДБ.

Доки будемо безголові,

Доки в причасті повстань,

Не запричащаються руки і слово...

Встань!

Ще мало тобі крові?!



В усіх сталінів, мао, ніксонів сталь

Не для пташиних ловів.

Кожна влада – верстат,

Що перелицьовує конфуціїв

На плащі балоньєві,

Серп і молот –

На смерть і голод...

Ведучий 1: У 1968 році Тарас Мельничук вступає на заочне відділення Московського літературного інституту і далі продовжує писати вірші. Пильні стражі тоталітарного режиму не могли не зауважити, що під його пером утверджується вільне й своєрідне українське слово, щира любов до України, жагуче прагнення жити в незалежній країні. З 1972 до 1975 року він був несправедливо позбавлений волі в таборі для політв’язнів на далекому Уралі за те, що у своїх віршах, як зазначено у вироку, «зводив злісний наклеп на радянський державний і суспільний лад, закликав до боротьби проти радянської влади». Збірку віршів «Чага», як речовий доказ, було долучено до справи.

Читець: Бджіл медоносних українські доли,

І сама Вкраїна – вулик золотий...

Було, було...Та відгуло в світи

Й взяло з собою щільники медові.

І покриткою попідтинню доля

Пішла, розп’ята на штики й хрести.

Втіка з Сибіру Кармелюк Устим,

Але дарма – нема Вкраїни вдома.

Є прах. Є страх...З Софії капле кров.

Аж захлинулись Золоті ворота.

І жебраком йде до Москви Суботів,

А до галер прикований Дніпро

Везе своїх братів й сестер в неволю

Повз москалем згвалтовану тополю.

Стародавній сонет («Князь роси», с.38)

Ведучий 2: Поет свідомо прирік себе до того фізичного страдництва в ім’я наближення України до тієї суті, відкритості, яка міститься хіба що в релігії. Із страждання поета народилася справжня поезія.

– Слава Ісусу!

– Слава навіки!

Ні, все о’кей

А те, що в очах темно

Так це нас намотують

На стальні веретена

3 рота кривава піна?

Так це не запусто –

Т. Мельничук « За Україну»



Ведучий 1: Коли уважно вчитуватись у поезію Тараса Мельничука, то відчуємо, що дух Шевченка, святість цього імені тут присутні чи не в кожному вірші. Це так само, як і у Василя Стуса. Цей поет «приречений» на любов і страждання, як це судилося і Шевченкові, і Стусу…

Читець: Свідчення останнього гетьмана

Виводять знов на плац мужчин.

Дроти. І пси (немов міністри)...

Мовчиш, Росіє?.. І мовчи!

Точи, точи на себе вістря!

А ви, кати-наглядачі, всія Росії палачі,

Не мучте – краще нас повісьте...

Чи розстріляйте! – так простіше! –

І єресь випаліть огнем!

…Десь на Вкраїні квітнуть вишні,

Й повстанців-гайдамаків піших

Волочить бусурман конем («Князь роси», с.5)

Ведучий 2: Читаючи поезію Тараса Мельничука, намагаємося зрозуміти болі, з якими поет був усамітнений в таборах, його надії, з якими він поривався до серця матері, – тільки матір здатна зрозуміти і простити надуману вину свого сина.

Мамо, підіть, будь-ласка, у поле,

Зловіть за крильця

Чи за ніжку волю

І перешліть мені у конверті

Я покладу її коло себе:

Нехай стрекоче.

А не захоче – то хай тікає у небо,

Небові теж волі треба.

Ведучий 1: Після виходу з тюрми – типова доля-недоля поета: гнаний, без прописки, без засобів для існування. У 1979 році – знову грати, колонія суворого режиму у Вінниці, а далі післятюремні поневіряння. Наприкінці 80-х Тарас Мельничук слюсарює на Одеській залізниці.

Ведучий 2: Багато років творчість поета замовчувалась, а за кордоном вийшли його збірки «Із-за грат» (Канада), «Строфи із Голгофи» (Великобританія).

Не снись мені, кривавий сон,

Не сніться рани і руїни,

Мені не треба десять сонць.

Живу тобою, Україно.

В мене ланів, в мене пшениць,

Як срібла-злота по всім світу.

За сто чужинських зоряниць

Я не віддам й вишневу віту.

Ведучий 1: Тарас Мельничук один із найсуперечніших митців слова ХХ століття, яке завершилось розпадом соціалістичної системи, Радянського Союзу й воскресінням України. Він творив майже чотири десятиліття в складних, важких, нестерпних умовах, деколи наступаючи на горло власній пісні :

Полум’яніти – і не згоріти.

Стократ зродити – і розцвісти.

Зрубають – пустити нове коріння,

Щоб і не знали, коли ти встиг.

Це право народу, право ясеня,

Це право криниці, слова й зорі.

Це право кожного – не згаснути на землі.



Ведучий 2: Тарас Мельничук був вічно гнаним, невлаштованим, бунтівливим і ніяким начальствам неупокорений. У кожному з його віршів – і туга і печаль і якась тривожна заповітність:

І жить охота, й неможливо.

З таким життям змиритись як?!

Прожив я он, – а ще ж не жив я,

І в цім не лиш моя вина.

Хотілось чесно, принципово,

Та де там принципи оті,

Коли ридає ридма слово

На шибениці золотій.

Весь край, вся Русь – кривава плаха,

Повік з якою не втекти.

Життя моє, підеш ти прахом,

Як скарб загублений в путі.

Іди!..Байдуже...Чорт з тобою...

Мені не жаль убитих літ.

А тільки жаль, що я без бою

Віддам, цей раз нам даний, світ.

Ведучий 1: Мельничукове пристрасне поетичне слово, його гуцульське бунтівне життя, любов до рідного народу надихатимуть і наснажуватимуть тих, хто не збайдужів до фольклорних глибин, не відцурався своїх коренів:

Така Гуцульщина!Тут все співа:

Про волю – птаха, про косу – трава,

Про горе матері – мальована трембіта,

Про чорного джмеля – черемха біла.

Гуцулка древня журними губами

Співа про Довбуша й червону його барду,

Струмок-джигун – про море сиве,

Барвінку синь – про жовть осінню,

Вітри про полонину,ніч про днину,

А кожне серце – про Вкраїну.

Ведучий 2: У 1990 році побачила світ його поетична книга «Князь роси»:

Я князь роси

Я знаю.

Трави міцно прикуті ногами

До галери степу

Море – босе

Писана земля розколота кров’ю

А над гранітами

Душа морозу плаче квітами.

Ведучий 2: У передмові до поетичної книжки Тараса Мельничука «Князь роси» академік Микола Жулинський писав: «Такої емоційної сили і чистоти образного самовираження, яку я відчув і пережив, учитуючись в поезії Тараса Мельничука, мені в останні роки не доводилось пізнавати. Та ні, кривлю душею. Доводилось, коли готував статтю про життя і поезію Василя Стуса».

Ведучий 1: Чесна і висока професійна оцінка виявилася пророчою: за свою збірку поезій «Князь роси» Т. Мельничук 1992 р. був удостоєний Національної премії України ім. Тараса Шевченка в галузі літератури. На урочистому засіданні з нагоди вручення Шевченківської премії з уст Мельничука прозвучали слова: «Встати! Суд іде!». І продовжив: «Так починалися мої муки...»

Ведучий 2: У віршах поета переважає трагізм, але він світлий, будуючий, він піднімає, окрилює. Тарас Мельничук прислухався до єдиного голосу – голосу власного сумління, до єдиного болю – болю за свій народ, за рідну Україну:

В цих горах я засипав комори неба зірками,

В цих горах я росу не ударив,

І не зламав пасткою крил

Жодній птасі, жодному звіру й людині,

В цих горах, в цих горах на Україні.



Ведучий 1: Блискучий творчий дар Мельничука – це чисте духовне джерело, яке вливається в національну свідомість наших сучасників, збагачує їх внутрішній світ:

Серце місяцем повне

Світиться тополя квітуча,

Томлюся знічев’я у світі

А то все прекрасне й минуле.
Ведучий 2: Поетичний світ „Князя роси” розлогий, широкий. В ньому немає ні часу, ні простору. Він ширяє у наших віруваннях, легендах, це той світ нашого національного буття, нашого національного космосу:

Уста летіли на словах

А поцілунки – на устах,

А руки пальцями припали

До дерева зорі,

Таке внизу таке вгорі

І ніч ніхто не спине,

І золотий ставок зорі купає Україну.



Ведучий 1: Багато віршів у творчості Тараса Мельничука присвячено інтимним почуттям.

Читець: Я знав, що найкраща птаха на світі – це жінка,

Я кохав і вона кохала мене,

А потім їй стало сумно зі мною,

Вона вийшла у сад

Щоб я не бачив,

Приміряла золоті крила –

І полетіла.

Я плакав, обіймаючи на ліжку

Її біле, ледь засмагле тіло.

Ведучий 2: Побратимкою по перу, людиною, котра чимало значила у трагічній долі Тараса Мельничука, була поетеса з Вінничини Ніна Гнатюк. Її схвильоване слово багато що пояснює нам у біографії поета: «Ми познайомились з ним, відтак разом поїхали в Ірпінь. Потім я зрозуміла, що щасливіших днів на моїй життєвій дорозі, аніж ті – ірпінські не було. Пам’ятаю, як я дивилася через вікно кімнати десятого корпусу, а на підвіконня ліг великий букет сон-трави. Тарас писав ночами по 10-20 і більше віршів, за 12 днів мав їх більше сотні. А я мала 12 букетів вологої сон-трави на своєму підвіконні».

Я стану в твоєму місті каштаном –

Для життя я дощем пропливу – для веселок,

Ти вийдеш найкраща травина з сімейства трав

І скажеш я Ніна,

Тут дощ босоногий за мною скакав.



Ведучий 1: 1979 року, перебуваючи за гратами у Вінниці, в колонії суворого режиму, де він сидів з грабіжниками, убивцями, і там не вивітрив світло зі своєї багатої душі. Він просив поетесу Ніну Гнатюк принести йому не шматок ковбаси, пачку цигарок, а зеленої трави, зеленого листя, бо там довкола все сіре: і мури, і одяг, і обличчя...

Упродовж тих трьох років він мав право на сімдесят два листи. Ніні він прислав 56. А в тих листах – кілька сотень віршів. То ціла книга, книга болю і страждань.


Читець: Якщо ти та, що рани лікує.

Вилікуй мене від сивини,

Щоб мене не брались ні інші жінки, ні кулі

І щоб не сирість війни, а крила птахів,

Як золоті лани, – стелились перед мене щоднини...

Бо не летиться, Ніно, без Батьківщини.

Приручи мене, жінко,

Як приручають щирого звіра,

Скажи, що ті кілометри, що я пройшов, мертві

І що попереду мені дано засівати

Луг зорями і зерном.

Всюди люди, люди й Христос.

Але не прийде ніхто й не звідають.



Ведучий 2: У 1990 році, у день поетового народження, невідомі люди спалюють його рідну хату в селі Уторопах на Косівщині, в якій згоріли дві валізи з рукописами. Новітня влада у Коломиї так і не спромоглася на те, аби виділити поетові нормальне житло, а дала йому квартиру, яка не опалюється.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Культурно-просвітницьких заходів iconПропозиції на проведення культурно-мистецьких заходів у 2016 році для розгляду на засіданні Експертної ради Міністерства культури України з відбору культурно-мистецьких проектів для надання державної підтримки
А молоді, заходів, пов’язаних із забезпеченням свободи совісті та релігії, державна підтримка регіональних культурних ініціатив та...
Культурно-просвітницьких заходів iconКонференція Шляхами Івана Карпенка Карого
Мета конференції: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях драматурга, його просвітницькими ідеями, участю у культурно...
Культурно-просвітницьких заходів iconЗвіт про роботу відділу культури І туризму райдержадміністрації за грудень 2012 року культурно-масова робота
Відділом культури райдержадміністрації у грудні було забезпечено організацію ряду масових заходів культурно-мистецького та суспільно-політичного...
Культурно-просвітницьких заходів iconЗбірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…»: збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня...
Культурно-просвітницьких заходів iconТема. Іван – Карпенко – Карий. Життєвий та творчий шлях письменника. Багатогранність його літературної та театральної діяльності Мета
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях драматурга, його просвітницькими ідеями, участю у культурно – просвітницьких...
Культурно-просвітницьких заходів iconЗгадаємо всіх поіменно Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 70-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років Рівне, 2014
«Згадаємо всіх поіменно»: збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 70-й річниці Перемоги у Великій...
Культурно-просвітницьких заходів iconПрограмма культурно-видовищних заходів 21. 05 Субота
Музична програма за участю джаз квінтету хоамдт ім. М. Куліша 19: 30-20: 30 Концертна програма «Музичними сторінками «Театральної...
Культурно-просвітницьких заходів iconЗбірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів до державних свят та пам’ятних дат
М’ятних дат, підготовлений співробітниками установ культури України / передмова заступника начальника управління, начальника відділу...
Культурно-просвітницьких заходів iconХроніка культурно-мистецького життя чернівецької області за серпень 2013 року Загальні питання
Центрального палацу культури м. Чернівців; 25 серпня культурно-розважальна програма «В гостях у казки» пройшла у Центральному парку...
Культурно-просвітницьких заходів iconПоложення про конкурс проектів у рамках Програми підтримки невеликих культурно-мистецьких ініціатив Мета
Прагнучи посилити потенціал недержавного культурно-мистецького сектору, мбф «Україна 3000» реалізує програму підтримки невеликих...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка