Культурно-просвітницьких заходів



Сторінка5/5
Дата конвертації10.03.2018
Розмір1.06 Mb.
1   2   3   4   5

Ведуча 1: Доброго дня, шановні гості нашої бібліотечної світлиці! Сьогодні ми зібралися, щоби вшанувати визначну постать в українській літературі – Григорія Квітку-Основ’яненка, якого сучасники вважають батьком української прози. Цього року виповнюється 240 років від дня його народження.

За доброю християнською традицією запрошуємо нашого духовного наставника розпочати літературну зустріч молитвою.



Ведуча 2: Григорій Квітка-Основ’яненко – український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик, культурно-громадський діяч, основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Народився 29 листопада 1778 року в селі Основа, нинішній околиці Харкова.

Ведуча 1: Рід Квіток був здавна відомий на Слобожанщині. Предки його обіймали високі старшинські посади в українських козацьких полках. Частим і шанованим гостем родини був український філософ і письменник Григорій Сковорода, який мав звичку відвідувати лише близьких за переконанням людей. Як згадував Григорій Квітка, він із старшим братом та сестрами вивчали напам’ять твори Григорія Сковороди й виконували їх під час різних урочистостей.

Ведуча 1: Маєток Федора Івановича Квітки розташувався на Основі серед соснового гаю. Двері будинку постійно були відкриті для гостей, тому хазяїна його за гостинність і привітність називали «хлібосолом».

Про заснування селища Основа в свій час сам Квітка-Основ’яненко висунув цікаву версію (але, невідомо, чи було це сімейною легендою, чи це вигадав він сам). Наче селище Основа (та й сам Харків) було засновано його предком Андрієм Квіткою – сином московського боярина, який втік за кордон і помер там у в’язниці. Його сина Андрія взяв під опіку польський пан. Панська дочка прозвала хлопця за красу Квіткою, і це прізвисько залишилось за ним в якості прізвища. З часом між молодими людьми виникли почуття, вони побралися і втекли з Польщі. Подорожуючи, вони натрапили на холм, який згодом назвали «Університетською гіркою». Ця місцевість так сподобалась йому, що він вирішив заснувати тут поселення. Подружжя оселилося на Основі, куди Андрій став заохочувати нових поселенців із Задніпров’я. І недарма згодом літературним псевдонімом Григорія стала назва рідної оселі – Основи. 



Ведуча 2: Народився Григорій Квітка-Основ’яненко у багатій родині, але з дитинства був пригнічений страшною недугою. Внаслідок тяжкої хвороби він втратив зір. Лікарі й знахарі нічого не могли вдіяти. Лише на шостому році життя Гриць прозрів. Це сталося за таких обставин, які поглибили його релігійність і породили ще одну легенду. Хлопчик поїхав з матір’ю в Куряж поклонитися відомій на всю Слобожанщину чудотворній іконі Озерянської Божої Матері. Того пам’ятного дня Гриць несподівано відчув, що з очей спадає поволока. Він побачив світло, що йшло від ікони і прозрів. Туман поволі розвіявся, погляд ковзнув по оздобленій золотом іконі, з якої на нього дивилися кришталеві очі. Грицеві стало моторошно: а раптом це видиво зникне і знову все поглине темрява. При цьому хлопець тихо запитав: «Матусю, а що то за образ?». «Хіба ж тобі видно?», – здивувалася вона. «Так, мені розвиднілося», – відповів шестирічний Гриць. 

Це дивне несподіване одужання – саме в церкві, в часі молитви – наповнило душу Григорія глибокими релігійними почуваннями, які згодом пронизували його творчість.



Ведуча 1: Виростав Григорій в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва, що панувала в сім’ї Квіток. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простого люду.

Ведуча 2: Початкову освіту Григорій здобув вдома, пізніше дядько забрав його до себе в курязьку монастирську школу. Після закінчення його віддали на військову службу, але вона не вабила Квітку. У 1804 році, всупереч бажанню батьків, він подав заяву до Старо-Харківського Преображенського монастиря з проханням постригти його в ченці.

На фоні мелодії музичного твору «Ностальгія» В. Моцарта

звучить поезія письменника-ювіляра

Читець: Стояв сірий дощовий день наприкінці березня. На широкому подвір’ї Старо-Харківського монастиря було порожньо і незатишно. Коли-не-коли промайне зігнута постать у чорній рясі. Раптом з вікон однієї келії полилася така недоречна тут ніжна й тужна мелодія. Це грав на флейті двадцятишестирічний послушник Григорій, син багатого і впливового дворянина з козацької старшини Федора Івановича Квітки, якому належало село Основа. Всі знали, що з дозволу настоятеля в келії послушника є ще й піаніно та багато книжок. Але ж як опинився тут молодий чоловік? Цьому було декілька причин. Родина Квіток була дуже набожною, і хлопчикові з перших років життя наполегливо вселяли віру в усемогутність Бога. А до того ж в юнацькі роки він закохався в багату шляхтянку, але вона знехтувала його почуттям, що викликало важкі переживання, прагнення сховатися десь від цього безжального світу зі своїм горем.

Пробувши в монастирі десять місяців, Григорій переконався, що далеко не всі ченці вели богобоязливий спосіб життя. До того ж веселий і жвавий Григорій важко переносив монастирське життя. В нього поволі визрівав намір залишити монастир. Через такі суперечливі шукання Квітку вважали диваком.



Ведуча 2: З Харковом пов’язане життя першого українського прозаїка Григорія Квітки-Основ’яненка, розвиткові цього міста віддав він всю свою невсипущу енергію, уміння, розум і талант. Він брав активну участь у громадсько-культурному житті міста. У Харкові Квітку знали як людину, охочу до веселого дотепу, жарту, як автора влучних анекдотів, та найбільше поважали його за чуйне серце, простоту і незрадливу любов до рідного міста. Квітка дуже любив дітей, ладен був для них годинами розповідати смішні історії, казки, організовувати забави, влаштовувати феєрверки. Він часто розповідав українські гумористичні оповідання, грав на флейті, виконував на піаніно різні пісні власної композиції. Написав слова і музику відомої пісні «Грицю, Грицю, до роботи».

Звучить пісня «Грицю, Грицю, до роботи»

сл. і муз. Г. Квітки-Основ’яненка

Ведуча 1: Крізь усе життя Квітка-Основ’яненко проніс любов до театру. У 1812 році він організував постійний професійний театр у Харкові і перший час був його директором. Навколо цього авторитетного митця і народознавця гуртувалася передова українська молодь. Як директор і режисер, він керував роботою стаціонарного професійного театру, в репертуарі якого були його власні твори – комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» та інші. Він також організував «Товариство добродіяння», кошти якого використав для створення Інституту благородних дівчат. Та хоч йому вдалося зібрати чималу суму серед дворян і він сам вклав багато своїх грошей в цю справу, проте коштів не вистачало. Енергійний Квітка запросив кращих професорів міста, серед яких був і Петро Гулак-Артемовський, для безоплатного читання лекцій в інституті. За яку б справу не брався – виконував її сумлінно, захоплювався до самозабуття, не шкодував ні сил, ні часу, ні власних коштів.

Ведуча 2: Організаційний талант Квітки придався і для створення в Харкові журналу «Український вісник», який почав виходити з січня 1816 року. У 1817 році його обирають предводителем повітового дворянства. Ця посада не тільки дозволила Григорію зробити чимало для освіти і культури на Харківщині, але й надала йому щедрий матеріал для подальшої літературної діяльності.

Ведуча 1: Йому ішов уже сорок третій рік і от врешті він зважився на заручини з Ганною Григорівною Вульф, яку вперше зустрів в Інституті шляхетних дівчат, де вона була класною дамою. Розумна, освічена, душевна, майже вдвічі молодша від нього. Не можна сказати, що красуня, але, як говориться, з краси не пити роси. Щире, відкрите обличчя свідчило про її душевну врівноваженість. У 1821 році вони одружилися і прожили щасливе життя.

Ведуча 2: У 1833 році в Харкові завдяки Григорію Квітці було відкрито губернську бібліотеку. З 1832 року протягом дев’яти років він був совісним суддею Харкова, а з 1840 року – очолював Харківську палату карного суду. Довгі роки напруженої праці, важкі розчарування й переживання поволі підточували здоров’я письменника. У липні 1843 року він тяжко захворів. Перші дні ще писав листи й деякі давно задумані твори, читав, трохи гуляв, але дедалі все слабшав. Листувався з Тарасом Шевченком та багатьма відомими письменниками того часу. У листуванні Шевченко звертався до Квітки «батьку ти мій, друже», а також написав вірш-присвяту «До Основ’яненка», який прозвучав сьогодні на початку літературно-музичної імпрези.

Ведуча 1: Помер Григорій Квітка-Основ’яненко 20 серпня 1843 року в Харкові у своєму маєтку на руках дружини. Був похований на Холодногірському кладовищі, з якого відкривався чудовий краєвид на рідне місто, якому він присвятив усе своє життя. Пізніше прах і пам’ятник перенесено на міське кладовище. Там, де раніше був маєток Квітки, сьогодні – парк, який носить ім’я письменника. На велелюдному похороні письменник Ізмаїл Срезневський сказав: «Пам’ятай, Україно, цю людину. Тут похований той, хто, оживлений любов’ю до тебе, захищав твій звичай та мову».

Ведуча 2: Григорій Квітка-Основ’яненко довів, що українською мовою можна писати і високохудожні прозові твори. Його повісті й оповідання нікого не залишали байдужим. Письменник досконало знав народні звичаї і традиції, детально описував обряди сватання, весілля, похорону, у своїх творах пересипав живу народну мову прислів’ями та приказками. Євген Гребінка признавався, що, читаючи їх «не раз плакав від щирого серця або реготавсь, як той козак, до знемоги». Простих людей ці твори захоплювали до сліз, бо оповідали про їхнє ж життя, розказані до того ж правдиво, зі співчуттям.

Пропонуємо Вашій увазі уривок із сентиментально-реалістичної повісті «Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка.


На фоні мелодії музичного твору В. Моцарта «Мелодія серця» звучить уривок із повісті «Маруся»

Ведуча 1: Квітка був неординарною людиною і мав виняткову пам’ять. Він ніколи не розлучався з прадідівським золотим ланцюгом, з яким, за легендою, була пов’язана пам’ятна подія в житті його предків. Повсюди в будинку Григорія Федоровича стояли каламарі, щоб в кожну хвилину письменник міг занотувати раптову думку.

Ведуча 2: Відомі твори Квітки-Основ’яненка: «Конотопська відьма» (1833), «Салдацкий патрет» (1833), «Маруся» (1834), «Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1835), «Козир-дівка» (1838), «Ганнуся» (1839), «Бой-жінка» (1840), роман «Пан Халявский» (1840), «Сердешна Оксана» (1841), нариси «Головатый» (1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841).

Найкращі твори Квітки одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 році в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Твори Основ’яненка перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами.

Для нас творчість Григорія Квітки-Основ’яненка – це спадщина наших предків, це правдиві картини народного життя, і за це ми вдячні письменникові.

Ведуча 1: Сьогодні ми разом пройшлися життєвими і творчими стежками цієї визначної постаті в українській літературі, людини із чуйним серцем і незрадливою любов’ю до рідного краю. Для всіх поціновувачів творчості Квітки-Основ’яненка, які зібралися у цій світлиці, місцеві аматори дарують пісню про рідну Україну.

Звучить пісня «Моя Україна»

сл. Ю. Рибчинського, муз. Н. Петраша

Ведуча 2: Нехай Господь дарує нашій Україні мир, спокій і процвітання. А ми, українці, пам’ятаймо і шануймо людей, які творили і зараз творять нашу історію і культуру, які працювали і працюють на благо України.

Дякуємо за увагу! До нових зустрічей!


Використана література
Білоцерківський В. Історія України : навч. посіб. / Василь Білоцерківський,. – 3-тє вид., випр. і допов. – Київ : Центр учбової літератури, 2007. – 535 с.

Бойко О. Історія України : навч. посіб. / Олександр Бойко,. – 3-тє вид., випр. і допов. – Київ : Академвидав, 2007. – 687 с.

Квітка-Основ’яненко Г. Вибрані твори / Г. Квітка-Основ’яненко. – Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1964. – 530 с.

Квітка-Основ’яненко Г. Зібрання творів в семи томах. Т.1. / Г. Квітка-Основ’яненко. – Київ : Наукова думка, 1978. – 493 с.

Квітка-Основ’яненко Г. Повісті та оповідання / Г. Квітка-Основ’яненко. – Київ: Дніпро, 1978. – 534 с.

Українська класична література: Жіноча доля і кохання / укл. С. М. Заготова. – Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2009. – 416 с.



ВКЛОНІМОСЯ ПАМ’ЯТІ ВЕЛЕТНЯ ДУХУ

(Сценарій літературної години, присвяченої 140-й річниці

від дня народження Олександра Олеся)
Підготувала С. Берметюк – завідувач

бібліотеки-філії с. Лісний Хлібичин

Коломийської ЦБС
На сцені портрет Олександра Олеся, прикрашений вишитим рушником. Поруч родинне фото. Справа цитата:

Душа розірвана, як рана…

Бальзам далеко так, як сонце,

А сонце, сонце, як і щастя,

Там, там, лише в краю коханім.

О. Олесь

В залі розгорнута книжкова виставка «Сторінками великого життя».

На сцені ведучі в національних строях

Ведучий: Народився Олександр Олесь (справжнє ім’я і прізвище Олександр Іванович Кандиба) 4 грудня 1878 року в селі Верхосулі на Сумщині. Від природи чутлива до краси душа малого Олеся жадібно вбирала в себе музику рідних полів, шовковий спів широких слобожанських степів, мелодії тужливих народних пісень, сповнених сльозами і гнівом. Важке життя трудового народу, чарівна українська народна пісня, краса природи рідного краю – це ті основні джерела, що живили поетичний світ О.Олеся не тільки в роки дитинства й юності, а й в час розквіту його поетичного таланту.

Відео-сюжет «Олександр Олесь – лірик, співець кохання, патріот»

(https://www.youtube.com/watch?v=j-Mmhi07Lvw)

Ведучий: Коли Олесь вчився в середній хліборобській школі в Деркачах під Харковом, учитель літератури вже тоді звернув на нього увагу і казав іншим учням: «Кандиба – ледар, але розумніший від вас усіх».

Закінчивши середню освіту, Олесь став вільним слухачем агрономічного відділу Київської політехніки, а від 1903 року – дійсним студентом Ветеринарного інституту в Харкові, який закінчив 1908 року. Хотів іти далі на студії до Воєнно-медичної академії в Петербурзі, але треба було заробляти на прожиття родини.



Ведуча: Знаменною подією в житті молодого поета була його поїздка влітку 1903 року до Полтави на свято відкриття пам’ятника зачинателю нової української літератури Івану Петровичу Котляревському. Тут він зустрів багатьох відомих письменників: П. Мирного, Л. Українку, В. Короленка, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, В. Стефаника. На цьому святі Олесь, як ніколи, відчув себе сином великого народу, що бореться за своє соціальне і національне визволення. Устами кращих своїх представників народ стверджував , що він живий, що ніхто не зможе вбити його душу, його мову, його культуру.

І зазвучали струни душі молодого поета. Зазвучали ніжно, часом сумовито, але все ж таки життєствердно. Народжувався новий поетичний талант.



Того ж 1903 року Олександр познайомився зі своєю майбутньою дружиною Вірою Антонівною Сватковською. Пізніше вони одружилися і у них народився син Олег, якого він називав ласкаво і ніжно Лелекою. Називав так ,очевидно, тому, що в цей час перебував у розлуці з сім’єю, навчався у харківському інституті і чекав зустрічі із сином, як чекають діти ранньою весною лелек із вирію.

Ведучий: Перша збірка Олександра Олеся вийшла в світ у 1907 році в Петербурзі під назвою «З журбою радість обнялась». Від неї повіяло молодою свіжістю, юнацькою щирістю і безпосередністю. Повіяло здоровими настроями молодої душі, що прагне світла й боротьби за рідний край, за людське життя.

Ведуча: На 1905-19017 роки припадає розквіт таланту поета. Під впливом загального революційного піднесення, що охопило всю країну, він написав немало талановитих поезій, в яких звучав пристрасний заклик до боротьби за волю трудящих. Зосередившись з 1907 року на літературній роботі, Олександр Олесь за десять років видав п’ять поетичних збірок. Чотири з них назв не мали, лише порядкові номери. Твори, що виражали думки, почуття, настрої простих людей, зустрічаємо в перших двох збірках, у наступних трьох переважають настрої суму і втоми.

Читець:

Ми не кинемо зброї своєї:
Наше військо сміється б’ючись,
Наше військо в боях бенкетує,
Наше військо вмира сміючись.
Ми не зложим червоного стяга...
Кров червона із нас пролилась...
Власну кров ми ворожою змиєм...
Гострі коси залізні у нас!
Ми не підем з кривавого бою!
Наші друзі по тюрмах гниють,
Наші друзі в Сибіру конають,—
Ми назад їм проложимо путь.
Ми не кинем боротись за волю:
Наші браття упали в борні,
Їхня кров ще гаряча на ранах,
Їхні рани горять ще в огні.
Ми не зложимо зброї своєї...
Дужі в нас і бажання, і гнів,
Ми здобудемо землю і волю
І загоїмо рани віків.
Ми не підем з кривавого бою:
Наше військо сміється б’ючись,
Наше військо в боях бенкетує
І в боях умира сміючись!..

О. Олесь «Ми не кинемо зброї своєї»

Ведучий: Кого не схвилює ніжна лірична поезія. Приємно-болісний щем, прекрасне і чисте поривання до життєвих радощів, до людської привабливості, до дивовижного світу в собі і навколо. У Олеся завжди «пісня ранку на устах» у всеобіймаючому напливі почуттів, він із самою природою на «ти» і освідчується їй мовою степового вітру.

На фоні звучання ліричної музики звучать вірші: «Не забуду я… о, ні!», «Вишиває осінь на канві зеленій», «Чи я люблю тебе, - не знаю»

Ведучий: Недарма поезії Олександра Олеся відразу припали до душі багатьом композиторам. Більше ста його віршів дарували натхнення десяткам українських музик: М. Лисенку, Я.Степовому, К.Стеценку, С. Людкевичу та іншим.

Є квіти, до яких не можна доторкнутися навіть люблячою рукою. Від дотику вони в’януть. Такі й інтимні поезії О. Олеся. Настрій більшості з них просто неможливо передати. При спробі перекласти його на мову прози він в’яне і зникає.



Звучить пісня «Чари ночі»

сл. О. Олеся, муз. В. Безкоровайного

Ведуча: Драматична напруга життя, що вривалася у творчість поета, спонукала його освоювати нові жанри, у яких з більшою експресією можна було висловити почуття й думку. Олександр Олесь створює низку драматичних етюдів – «Злотна нитка», «По дорозі в казку», «Над Дніпром», «Трагедія серця», «Ніч на полонині».

Ведучий: Події 1917 року породили в душі поета великі надії, великі сподівання, на зміну яким прийшло гірке усвідомлення безвиході. Петлюрівці розстріляли брата його дружини, на очах загинув від кулеметної стрілянини найкращий друг Костянтин Хороманський. Письменник зважився емігрувати, але й на думці не мав, що це затягнеться на чверть століття: у Києві на нього чекала молода дружина та син.

Читець: Уймають біль єдині сни,

У сні лише мій біль стихає,-

Ні зір, ні сонця, ні весни

Без краю рідного немає.

Тут не співає ліс пісні,

Казок тут струмінь не шепоче,

Тут не сміються дні ясні,

Тут не чарують сині очі

Тут, як в труні, нема життя.

Болять лише криваві рани,

Та плаче в грудях каяття,

Що кинув ти свій край коханий.



О. Олесь «Уймають біль єдині сни»

Ведуча: Книга «Княжа Україна», написана в Чехії у 1920 році за якихось 17-20 днів, довгий час пролежала в рукописах. Роман Купчинський підкреслив, що Олександр Олесь взявся віршами переповісти давній відтинок історії рідного народу «не для власного артистичного вдоволення», а для потреб дня, для популяризації лицарської доби. Великий поет не думав «про побільшення своєї слави, а про поширення знань рідної історії серед широких кіл народу».

Ведучий: Прагнучи віддалитися від тяжкого від нього оточення, поет у цей період часто звертається до далекого історичного минулого, поетично переспівує народні перекази, легенди, казки, особливо пише багато казок для дітей: «Злидні», «Микита Кожум’яка», «Грицеві курчата», прекрасну поему «Водяничок», написану для другого сина Олександра, якого наприкінці життя Олесеві подарувала доля.

Добрим словом варто згадати перекладацьку діяльність поета. Він перекладав з англійської, німецької, російської, польської, болгарської, сербської, грузинської мов.



Ведуча: Звістка про загибель сина Олега, замордованого у концтаборі Заксенхаузен, не давала спокою до кінця життя. Посеред літа 1944 року далеко від рідної землі, на чужині помирав відомий український поет. Біля нього, схилившись над мольбертом, художник закінчував портрет. Співець довго вдивлявся у власний образ, ніби пізнавав себе, потім кволою рукою підписав: Олесь. Це був останній автограф письменника. Позаду лишилося 65 прожитих років, – за словами поета, – повість радощів і мук, прочитана ним до заключної сторінки… Лишалося тільки закрити ту сумну книгу…Часто думав про її майбутню долю, аби не загинула разом із ним на чужині, а знайшла дорогу на Вкраїну до свого народу, який повинен знати про нього все.

Ведучий: Прах поета Олександра Олеся і його дружини Віри Антонівни перевезено з Праги і перепоховано на Лук’янівському кладовищі в Києві – на спеціально виділеній алеї для перепоховань видатних українців.

Ведуча: Прямим спадкоємцем Шевченка із усім його полум’яним натхненням і пристрасною любов’ю до батьківщини є поет Олександр Олесь...Його пісня звучить закликом до свободи. І цей заклик є прямим відгуком на голос Шевченка.

Читець:

Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду,
Той ім’ям не вмре ніколи
В спогадах народу
Хто поїв, як струмінь, край свій
І не згинув в морі,
Ой не раз того згадають
Влітку квіти-зорі.

Хто угледів в час безчасся
Сонце крізь тумани,
Той для люду рідним батьком
І пророком стане.
Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду,
Тільки той віддав всю душу,
Все, що зміг, народу.

О. Олесь «Хто зберіг любов до краю»
Ведучий: Олександр Олесь виголосив справжній гімн українському слову, нагадуючи всім, що ми не повинні забувати мови своїх батьків. Його гнів спрямовано проти відступників, котрі відреклись від мови і культури українського народу, потоптали його національну гідність і права. Поет мав надії на своє слово, яке може стати справжнім мечем.
Використана література
Відео-сюжет «Олександр Олесь – лірик, співець кохання, патріот» https://www.youtube.com/watch?v=j-Mmhi07Lvw

Лащенко Г. Молодість Олександра Олеся : [з архіву діаспори] / Галина Лащенко // Літературна Україна. – 2014.– 13 берез. – С.15.

Назаренко Л. Олександр Олесь – неординарна особистість / Людмила Назаренко // Українська мова і література в школах України. – 2015. – №3. – С.43-50.

Олесь О. Вибране / Олександр Олесь. – Київ : Школа, 2007. – 352 с.

Олесь О. Все навколо зеленіє / Олександр Олесь. – Київ : Веселка, 1990. –318 с.

Олесь О. З журбою радість обнялась / Олександр Олесь. – Київ : Веселка, 1968. – 151с.

Олесь О. Княжа Україна / Олександр Олесь. – Київ,1991. –143 с.

Олесь О. Твори / Олександр Олесь. – Київ : Шкільна бібліотека, 1971. – 343 с.



Процюк О. Розрита могила Олександра Олеся : [про перепоховання праху письменника] / Оксана Процюк // Галичина. – 2017. – 26 січ. – С. 1,16-17.

Якименко Л. Зігріті поезією : [Надія Суровцова про Олександра Олеся] / Людмила Якименко // Дивослово. – 2012. – № 10.– С. 46-49.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Культурно-просвітницьких заходів iconПропозиції на проведення культурно-мистецьких заходів у 2016 році для розгляду на засіданні Експертної ради Міністерства культури України з відбору культурно-мистецьких проектів для надання державної підтримки
А молоді, заходів, пов’язаних із забезпеченням свободи совісті та релігії, державна підтримка регіональних культурних ініціатив та...
Культурно-просвітницьких заходів iconКонференція Шляхами Івана Карпенка Карого
Мета конференції: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях драматурга, його просвітницькими ідеями, участю у культурно...
Культурно-просвітницьких заходів iconЗвіт про роботу відділу культури І туризму райдержадміністрації за грудень 2012 року культурно-масова робота
Відділом культури райдержадміністрації у грудні було забезпечено організацію ряду масових заходів культурно-мистецького та суспільно-політичного...
Культурно-просвітницьких заходів iconЗбірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…»: збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня...
Культурно-просвітницьких заходів iconТема. Іван – Карпенко – Карий. Життєвий та творчий шлях письменника. Багатогранність його літературної та театральної діяльності Мета
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях драматурга, його просвітницькими ідеями, участю у культурно – просвітницьких...
Культурно-просвітницьких заходів iconЗгадаємо всіх поіменно Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 70-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років Рівне, 2014
«Згадаємо всіх поіменно»: збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 70-й річниці Перемоги у Великій...
Культурно-просвітницьких заходів iconПрограмма культурно-видовищних заходів 21. 05 Субота
Музична програма за участю джаз квінтету хоамдт ім. М. Куліша 19: 30-20: 30 Концертна програма «Музичними сторінками «Театральної...
Культурно-просвітницьких заходів iconЗбірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів до державних свят та пам’ятних дат
М’ятних дат, підготовлений співробітниками установ культури України / передмова заступника начальника управління, начальника відділу...
Культурно-просвітницьких заходів iconХроніка культурно-мистецького життя чернівецької області за серпень 2013 року Загальні питання
Центрального палацу культури м. Чернівців; 25 серпня культурно-розважальна програма «В гостях у казки» пройшла у Центральному парку...
Культурно-просвітницьких заходів iconПоложення про конкурс проектів у рамках Програми підтримки невеликих культурно-мистецьких ініціатив Мета
Прагнучи посилити потенціал недержавного культурно-мистецького сектору, мбф «Україна 3000» реалізує програму підтримки невеликих...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка