Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля



Сторінка3/4
Дата конвертації08.04.2017
Розмір0.85 Mb.
1   2   3   4

Віра

Від гніву народу ніхто не врятує вже владу.


Запущену вбивства машину зупинять вкраїнці.
І лише самі знайдем відповідь й раду:
Історії нашій ми віримо кожній сторінці.
Залежить від нас: або нині, або вже ніколи!
Лише б не зневіритись, — мужній народ переможе.
У нас є той стержень, якому є назва — це віра.
Бо довго тривати зло, впевнені, вже і не може.
Тиск сили лише викликає у нас протидію.
Ще висохнуть сльози і всі залікуються рани.
І в люті морози молитва і віра нас гріє.
У душах козацьких нащадків — мільйонні Майдани.

Катерина Бутовська
Синові на Миколая

Зима така тринадцята,


з колючими морозами,
Та ти на це, мій Ангеле,
сьогодні не зважай, —
Бо десь за перелазами,
бо десь за перелогами
В свою щорічну подорож
рушає Миколай.
Як солодко чекається гостинців
під подушкою,
Але у час святковості
назавжди ти затям, —
Щоб не прийшов поганий
той Антипко із тітушками, —
Потрібно бути чемними
і чесними всім нам.
І байдуже, що тато твій
з колючою щетиною,
Що пахне незвичайно так
він димом барикад, —
Бо стоїмо ми з хлопцями,
що стали побратимами,
І знаємо — не ступимо
ні кроку вже назад!
Цілую твоє фото я
губами перестиглими,
Всміхаєшся до мене ти
у вранішній імлі, —
Ще свого Миколая ми
разом зустріти встигнемо
На кращій, на оновленій
і звільненій землі!

Олег Вітвіцький

Тож не будемо забувати, хто ми з вами. Ми – Українці! Тільки об’єднавшись, ми збудуємо шлях до зірок!


Каденюк Владислав,

учень 6(10) класу, 2015 рік

Лист Кобзареві
О Великий Кобзарю! Я звертаюся до тебе з початку ХХІ століття тому, що люблю Україну, як ти її любив, і такою. Якою ти її любив, не опалену Чорнобилем, не стоптану ворожими чобітьми. Не змучену політичними сварами.

Багатостраждальна моя Україно! Мученицька доля випала їй. Упродовж століть палили її, топтали вороги. Від цього боліло її знеможене тіло, а ще більше боліла душа. Боліла вона від того, що серед кривдників були її власні діти, яких вона виносила, вигодувала, підняла на ноги, а вони скривдили її, відмовились, відцурались рідної мови. Відцурались свого роду.

І все ж Україна щаслива, бо більшість її синів гідно несла ім’я «Українець», ніколи не забуваючи своєї рідної землі та рідної мови. Понад усе на світі вони любили та шанували свою Батьківщину, свою рідну землю, рідну мову. Пишається Україна такими дітьми. До них належиш і ти, великий Кобзарю.

Важкою була твоя доля. Народжений матір’ю-кріпачкою, ти прожив таке тяжке життя, випробувань якого вистачило б на декількох чоловік.

З дитинства ти зазнав страждань кріпацтва. Не було у тебе ні справжнього дитинства, ні юності. Коли в двадцять чотири роки ти став вільною людиною, то вирішив цілком присвятити себе Україні. Страждання кріпаків були твоїм особистим горем, серце твоє билося в один такт з серцем усього українського народу. Коли в 1847 році за участь в роботі Кирило-Мефодіївського братства тебе було заарештовано і відправлено спочатку до Петербурга, а потім у далекі оренбурзькі степи, ти і в тюрмі, і в засланні ні на хвилину не забував про свій великий народ, завжди переймався його тяжкою долею, писав про лихе життя українців.

Український народ, як і кожен народ світу, має свої святині. Найціннішою святинею українського народу є ти та твої вірші.

Твори твої залишаються сучасними і до нашого віку. Чому так, адже в них розповідається про часи, які давно минули? Немає зараз ні кріпацтва, ні царя. Україна стала незалежною державою. Проблеми тих часів стали історією, залишились десь у минулих сторіччях. Проте сьогодні на Україні відбуваються події, якоюсь мірою схожі на події твого часу, виникають схожі проблеми. Панує свавілля влади. У більшості українців, як і в часи твого життя, немає коштів для гідного існування, лікування та освіти. На вулицях з’явилося багато дітей та дорослих, що жебракують. Такі діти не знають материнської ласки, не навчаються, невідомо, де ночують і що їдять. Їх відправляють у дитячі будинки. Але ж не про таке майбутнє українського народу мріяв ти. Ти мріяв про заможне життя кожної української сім’ї, кожної людини. Ти мріяв про вільну країну з вільним народом. Картину ідеальної України ти створив в поемі «Сон», де

…вся країна

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається.

Сонце зустрічає…

І нема тому почину,

І краю немає!

Хто з нас і тепер не мріє про те, що наша країна буде такою ж гарною та щасливою, про яку мріяв ти! Український народ вже здобув незалежність і волю та намагається забезпечити гідне та щасливе життя своїм дітям.

Завдяки твоїм творам ми маємо змогу ознайомитися з багатьма історичними подіями, подивитися на них очима сучасників. Зокрема, дуже цікавою для нашого покоління є тема визвольної боротьби українського народу. Такі твори, як «Гайдамаки», «Єретик», «Гамалія», відтворюють героїчне минуле нашого народу, їх можна назвати історичними творами. А без знання минулого неможливо будувати майбутнє.

Українці – це народ Шевченка. У кожній хаті на покуті під вишитими рушниками висів твій портрет, на людей дивилися очі їхнього духовного батька. Кожна хата, де був «Кобзар» Шевченка, була твердинею духу народу. Люди шанували геніального поета.

Нас просто не існує без Шевченка. У тобі вся історія наша, наші мрії та наше майбутнє. Колись ти писав: «Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини». Тепер Україна та українці без Шевченка, що без неба над головою. Ти – вершина нашого родового дерева. Навіть тіло твоє вознесене на вершину. Іншої такої могили на планеті немає. Вона, мов козацька вежа, біля якої палав вогонь при наближенні ворога. І цей вогонь не згасає – це народна пам’ять.

«Учитесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь», - ці слова з поеми «І мертвим, і живим…» стали девізом українців на всі часи. Ти хотів пробудити в українцях почуття національної гідності й честі, посилити їхню національну свідомість. Ти радив освіченим землякам шукати відповідь на питання, які ставила перед ними українська дійсність, не за кордоном, а на рідній землі, у єднанні з народом. Це був прямий заклик до патріотичного служіння власному народові і створення національної культури.

Ти завжди виступав проти рабського схиляння перед іноземними авторитетами. Ти засуджував слов’янофілів, які боролися за об’єднання слов’янських народів, але під головуванням російського царя. Хіба можна шанувати інші народи, не люблячи свого?

Розповідаючи на сторінках своїх творів про історію України, ти твердив нам про те, що народ повинен мати своїх славних гетьманів і свою історію, не підроблену ніким, що треба життя побудувати так, щоб настала і національна, і соціальна воля. А це можливо зробити тоді, коли не відгороджуєшся від рідного народу, коли передову культуру не шукаєш в чужому краї. А створюєш її на рідній землі, бо

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра…

Український народ має всі підстави для формування своєї культури, оскільки в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.

Ти вчив переймати з культури інших країн усе прогресивне, не забуваючи рідної першооснови.

Отож, ми не цураємося рідної мови, своєї історії, вивчаємо, збагачуємо її, маємо національну гідність. Доки існуватиме український народ, доки звучатиме українська мова, доти народ буде читати і вчити вірші Шевченка.

Україна… Моя рідна країна, земля наших батьків, на якій нам судилося народитися і жити, яка стала для нас Вітчизною.

Велична і трагічна історія моєї країни.

Тривалий час Україна, втративши незалежність, стогнала під ярмом поневолювачів. Але тліла в народі під попелом неволі «іскра вогню великого», невмирущим виявився нескорений дух, прагнення до свободи. Ти був першим, хто сказав про це на весь світ:

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

Твої традиції підхопили і продовжили твої численні послідовники – всі ті, кому не байдуже, хто ми, чиї сини? Яких батьків?

Саме завдяки їхній титанічній праці, самозреченості заради Вітчизни Україна нарешті здобула самостійність, стала незалежною. На цьому шляху зроблено тільки перші кроки. Багато ще складних проблем у молодої нашої держави. Хочеться вірити, що всі труднощі будуть подолані і стане Україна щасливою і радісною домівкою мого народу, бо він того гідний.

Сьогодні на небі моєї Батьківщини сяє сонце, дивляться в чисте небо сині очі річок та озер. Звичайно, нам ще далеко до створення нового вільного суспільства, що не знає лиха, але перші кроки в цьому напрямі вже зроблені.

Не один раз я замислювалась над тим, що може зробити шістнадцятирічна людина для добробуту своєї країни? Як виконати свій святий обов’язок – відродити Батьківщину для нової слави, для щастя, для злагоди? Все минає у цьому світі. Повільною, але впевненою ходою крокує історія.

Молоді повинні вчитися, вивчати історію, щоб у майбутньому не допустити помилок наших предків.

Кожен із нас піде дорогою свого життя, хтось створить сім’ю, хтось – кар’єру, хтось буде двигати вперед науку. Але всім нам треба запам’ятати: що б ми не робили, це обов’язково вплине на подальшу долю країни.

Я вважаю, що саме в моїх руках і в руках моїх однолітків майбутня доля України, бо всі і кожен окремо – складова частина великого українського народу. А народ має неабияку силу, він спроможний суттєво впливати на перебіг подій – таких прикладів багато в історії. Завжди з’являється лідер, який поведе народ відстоювати свої права. До таких лідерів належать Святослав, Богдан Хмельницький, Павло Полуботок і ти, Великий Кобзарю, -- Тарас Григорович Шевченко.

Ти уособив у собі погляди народу твого часу. І тепер, у наші дні, обов’язково з’явиться людина, яка з гордістю скаже: «Я -- українець», і не пожаліє свого життя задля кращого майбутнього країни.

Людина, змінюючи щось на краще у своєму житті, у своїй праці, змінює на краще і країну в цілому. Отже, кожен з нас у змозі поліпшити суспільство. Я сподіваюсь, що кожен з нас докладе хоч невеличку частку своїх зусиль, щоб змінити нашу державу на краще, і наступні покоління українців зможуть дивитися у своє майбутнє без остраху.

Я вірю в це, Кобзарю!


Чернявська Марія,



випускниця 2012 року
ІV Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді«Моя Батьківщина – Україна »

За напрямком «Духовна спадщина мого народу»
Дослідження на тему:

«Життєвий і творчий шляхОстапа Вишні»

ОСТАП ВИШНЯ

(1889 - 1956)

Остап Вишня - письменник-гуморист. Упродовж життя написав близько двох з половиною тисяч творів: це гуморески, нариси, фейлетони, памфлети, мемуари, щоденник, переклади. Започаткував у літературі новий жанр - усмішку (різновид гумористичного оповідання, у якому оповідь про події була короткою, точною, дотепною і доброю). Провідна тема всієї творчості письменника: розвінчання недоліків людини і суспільства.

Біографія

Справжнє ім'я - Павло Михайлович Губенко. Інший псевдонім: Павло Грунський.  Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській родині. Навчався в початковій школі, у 1903 р. закінчив Зіньківську двокласну школу, отримав свідоцтво поштово-телеграфного чиновника. У 1907 р. закінчив військово-фельдшерську школу в Києві, працював фельдшером у армії, а пізніше –в хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Склавши екстерном екзамени за гімназію, у 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання й зайнявся журналістською та літературною діяльністю.

У 1919р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, діячів, урядовців УНР, потрапив до Кам'янця-Подільського, де написав перший твір – фейлетон «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який за підписом «П.Грунський» був надрукований у кам'янець-подільській газеті «Народна воля».

У 1920 р. він повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК і як «особливо важливий контрреволюціонер» відправлений на додаткове розслідування до Харкова. Не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, у 1921 р. його випустили із в'язниці. У квітні цього року П. Губенко став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше – відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагував С.Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис Остап Вишня.

Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходили одна за одною збірки усмішок: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп'яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо.

Протягом тривалого часу Остап Вишня офіційно не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., після ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Проліт-фронту. Приятелював із М.Хвильовим і М. Кулішем. У 1930-1931 p. Письменник створив повноцінний драматургічний твір комедію «В’ячеслав », де порушив проблеми виховання. Твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957 р. у книзі «Привіт! Привіт!». 26 грудня 1933р. Остап Вишня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає численних тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 23 лютого 1934 р. судова «трійка» визначила міру покарання – розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув'язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Виконував різні роботи, працював фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк», де написав 22 нариси про трударів, які мріють завоювати суворий північний край.

У 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, наступного року повернувся до літературної діяльності, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла усі фронти, часто звучала по радіо.

Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети «Самостійна дірка» (1945), збірки гумору «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та ін. Він працював над перекладами творів російських та світових класиків - М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О’Генрі, Я- Гашека, Я- Неруди. Проводив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу «Перець» і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України).

У 1955р. Остап Вишня був реабілітований судовими органами, а 28 вересня 1956р. письменник помер. Могила Остапа Вишні на Байковому кладовищі в Києві.

Остап Вишня – письменник, який у 20-х pp. заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був «королем українського тиражу». За життя гумориста побачило світ понад 100 збірок його творів, деякі неодноразово перевидавалися.

Остап Вишня - «король українського тиражу»

У великому творчому доробку письменника представлені різноманітні жанри малої прози (усмішка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічне оповідання), але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усмішкою. Лаконізм, влучність, дотепність, іронічність, обов'язкова присутність автора (в ліричних відступах, окремих репліках оповідача) створюють загальну викривальну тональність такого твору. В Остапа Вишні є цілі тематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо. Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках – багатий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади, недоліки. Можна сказати, і персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмислені автором, – це сама дійсність, це саме життя села в неповторній вишнівській художньо-гумористичній інтерпретації. В усмішках і фейлетонах «Село-книга», «Як гусениця у дядька Кіндрата штани з'їла...», «Газета – дуже велике діло»,. «Сільська юстиція», «Гіпно-баба» персонажі розкриваються в несподіваних життєвих ситуаціях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно підмітити негативне, своєрідно «вжитися» в створюваний образ героя чи антигероя, знання оригінальних людських типів, численних життєвих бувальщин, зрештою всіх тих реалій, що природно ввійшли в його гумористику (сюжети, комічні колізії, риси облич і вдачі героїв, дотепи, вихоплені з народного мовлення слівця, фразеологізми, інтонації тощо).

Остап Вишня бачив порочне й потворне в житті, але ототожнював його з «хворобами» зростання, які, вірилося, можна з часом перебороти. Втім, це була одна з численних ілюзій, що їх у 20-ті роки сповідувало чимало сумлінних, чесних митців. Гуморист зі щирою вірою в успіх справи створює цикл українознавчих усмішок «Українізуємось» (у 1926-1929 pp. збірка витримала шість видань), у яких провідним був мотив відродження національної гідності народу. В усмішках ставляться проблеми розвитку національної мови, культури, вільного й повного впровадження мови в державне користування. Не випадково майже п'ять десятиліть для цих творів було визначено «надійне» місце зберігання – спецфонд: закладені в них ідеї були не сумісні з ідеологічними догмами щодо загального інтернаціоналізму, «зближення» й «злиття» націй.

З добрим усміхом, не уникаючи й іронічних клинів над недоліками Остап Вишня відтворює окремі епізоди з літпроцесу («Плуг», «Понеділок», «Вісті»); друкує добірку шаржів на М. Хвильового («Синя трясовина»), Г.Косинку («Однокутний бій»), М. Зерова «Воскресла») та ін. У театральних усмішках, мистецьких силуетах, усмішках літературних, дружніх шаржах (в останніх використовуються засоби пародійного жанру) влучно відтворюються індивідуальні особливості митців, атмосфера тогочасного літературно-мистецького життя.


«Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літературі – явище унікальне

Але найбільшу увагу серед творів Остапа Вишні привертають, безперечно, «Мисливські усмішки», які він складав протягом тривалого часу, а найповніше видання було здійснене вже після його смерті – в 1958 році. «Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літературі – явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою. Усмішки «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ведмідь», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Як засмажити коропа», «Дика гуска», «Екіпіровка мисливця» перейняті по-справжньому щирим, життєствердним настроєм. Письменник разом зі своїм героєм, який зазвичай є й оповідачем, радіє довколишньому світові, милується природою. Він по-дитячому зворушливий і сентиментальний. Він не прийшов на полювання когось убивати чи «добувати харчі», він прийшов торкнутися якогось іншого, чистого світу, відчути й себе його часткою. Герой-оповідач Остапа Вишні трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця чи лисиці, в поверненні здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки, але завжди іронічний, доброзичливий і наївний, наче дитина.

Часом розповідь набуває повчального тону, удаваної серйозності, що вже само по собі створює веселий настрій, примушує всміхнутися. І, звісна річ, чимало мисливських усмішок пересипані розповідями невдах-полювальників (як і сам автор) про якісь неймовірні мисливські подвиги чи бувальщини. Любить письменник обігрувати і якусь деталь (наприклад, стопку, рушницю, забуту вудку), яка вносить комічний струмінь у ситуацію.

«Як варити і їсти суп із дикої качки» - одна з найдотепніших і

найліричніших «Мисливських усмішок» Остапа Вишні

«Як варити і їсти суп із дикої качки» – одна з найдотепніших і найліричніших «Мисливських усмішок» Остапа Вишні. Присвячена вона Максимові Рильському. Вперше надрукована в журналі «Перець» 1945 p., вже після повернення письменника із заслання. Від самого початку оповідач веде читача на тихе плесо рідного лугового озерця, де, виявляється, як спостеріг «всесвітньовідомий орнітолог», теж водяться дикі качки. Збираєтеся, «берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток у круту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...». За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів і метушні, умиротворення. Далі пояснюється сенс вечірньої (на яку ви вже спізнилися) і вранішньої «зорьки» – час, коли дика качка з'являється на воді. Спізнення на вечірню «зорьку» – своєрідний ритуал, можливість «посмакувати», насолодитися довколишнім світом.

«Мисливські усмішки» Остапа Вишні, хоч і «мисливські», але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самого автора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею.

Отже, слід наголосити, що визначальними особливостями гумору Остапа Вишні є багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги – один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.
Цікаві факти з життя Остапа Вишні

У Остапа Вишні було шістнадцятеро рідних сестер і братів.



Остап Вишня фельдшерував. Він уже був письменником, друзі звертались до нього за різними порадами в тому числі медичними. Поміж його друзів був талановитий поет-сатирик і публіцист Василь Еллан. Так от, коли Василь Михайлович занедужав, а був він людиною дуже хворобливою, то просив Остапа Вишню: – Ви хоч веселого некролога про мене напишіть. – Краще я вам веселу історію зараз розповім, – відказував письменник. І його жарт примушував хворобу ще раз одступити.

Мати й батько Остапа Вишні були доволі освіченими людьми, на відміну від багатьох тогочасних селян. Напевно, й від них письменник успадкував любов до книги.

«Не любив я тільки «Руського паломника», що його років з двадцять читала мати, – згадував пізніше Остап Вишня. – Велика дуже книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене аж душа у п’ятах»

Чи не найперша книга, яку прочитав письменник – «Сорочинський ярмарок» Гоголя. Згодом були прочитані й перечитані інші твори Миколи Васильовича: «Майська ніч», «Вечір напередодні Івана Купала», «Страшна помста», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».

Вже в зрілі роки Остап Вишня займався перекладом драматичних творів Миколи Гоголя на українську мову. Письменник переклав «Ревізора», «Одруження» та інші твори. «Робота моя не досконала, – писав гуморист у щоденнику. – Щоб наблизити твори Гоголя до оригіналу, слід працювати, може, ціле життя».

«Так от з дитинства до старості з Гоголем, – казав Остап Вишня. – Чи мав вплив Гоголь на мою творчість? Ну, а ви як гадаєте?». Гуморист, як і Микола Васильович, вважав, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися».

Остап Вишня також захоплювався такими письменниками, як Т.Шевченко, Леся Українка, І.Франко, О.Пушкін, І.Котляревський, О.Прокоф’єв, О.Твардовський. З Рильським, Хвильовим, Кулішем і Досвітнім був знайомий особисто і міцно дружив.

Письменник – вірний друг. Коли був заарештований його близький друг Максим Рильський, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся до Києва на допомогу родині поета. Також знайомі Остапа Вишні оповідали, що навіть у важких ситуаціях він знаходив якесь добре тепле слово для зневірених. Сидячи по тюрмах і таборах, гуморист буквально рятував товаришів своїм гумором.

Але був ще інший Остап Вишня – жорстокий і невблаганний, нещадний і нестримний у своєму гніві. Такий він був для своїх ворогів. Кажуть, що в робочому кабінеті письменника, над його письмовим столом висів аркуш паперу, а на ньому чіткі рядки:

«Мої «друзі», будь вони тричі прокляті!…»

Далі йшов список тих «друзів». Це були бюрократи, підлабузники, спекулянти й інші «добрі люди».

А нижче, наче клятва:

«Про це я повинен думати і писати…»

Гуморист є засновником нового жанру – усмішка. Він писав: «Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» більш українське від «фейлетону». Остап Вишня – редактор гумористичного журналу «Перець».




Коробов Андрій,

учень 4 (8) класу, 2016 рік


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля iconКуп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мудре слово вислови про Україну, рідний край, українську мову та пісню
Щоб крилаті вислови були завжди під рукою, ми уклали збірку «Мудре слово», до якої уміщено вислови видатних митців сучасності та...
Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля iconПлан роботи куп’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №12 куп’янської міської ради харківської області з вечірньою (змінною) формою навчання на 2013/2014 навчальний рік
Куп’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №12 куп’янської міської ради харківської області
Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля iconМатематичний віночок
Жижченко Інна Яківна, вчитель математики Кислівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Куп’янської районної ради Харківської...
Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля iconМій рідний край, моя земля…
Кіровоградщини; поглибити зміст поняття «Батьківщина», формувати у школярів ціннісне ставлення до Батьківщини, до держави, народу,...
Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля iconІ., Здвр випускний бал-2014!!!
Доброго вечора, моя земля, мій отчий край, батьківська сторона, родинне гніздо, мій рідний Новомиргород. Сьогодні ти увесь тут. Сьогодні...
Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля iconУправління культури облдержадміністрації
До збірки „Зоря світанкова” увійшли поетичні твори та публіцистика читачів бібліотек з регіонів – переможців обласного літературно-краєзнавчого...
Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля iconХарківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №129 харківської міської ради харківської області
Харківської міської ради Харківської області, присвячені ювілею Т. Г. Шевченка за період жовтень-грудень 2013
Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля iconПодорожненська зш I-III ступенів «Мій рідний край – Кіровоградщина моя»
Мета І завдання: Збагатити учнів відомостями про рідний край – Кіровоградщину: про її рослинний І тваринний світ, про внутрішні води...
Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля icon«Про мій Харків моїм учням»
Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №16 Харківської міської ради Харківської області
Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля iconКонкурсу фотоколажів «Мій рідний край в роки війни»
«Мій рідний край в роки війни», що присвячений Дню визволення м. Кривого Рогу від фашистських загарбників


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка