Курс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика»



Сторінка5/5
Дата конвертації21.03.2018
Розмір1.22 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5
Тема 5. Життєвий шлях і філософські погляди Григорія Сковороди


  1. Життєвий шлях Г. Сковороди, його спадщина.

  2. Філософські переконання Г. Сковороди: теорія «трьох світів» і «двох натур», проблема матеріального і духовного та «сродної» праці, педагогічні й естетичні погляди.

  3. Творчість мандрівного філософа.




  1. Життєвий шлях Г. Сковороди, його спадщина

Григорій Сковорода (1722–1794) народився в селі Чорнухи на Полтавщині в козацькій родині. Початкову освіту здобув у сільській школі та в мандрівних дяків. У віці шістнадцяти років він вступив до Києво-Могилянської академії і навчався там два роки. Невдоволений навчанням, у дев’ятнадцятирічному віці він покинув академію, бо ще студентом був запрошений завдяки своїм музичним і співочим здібностям у придворну хорову капелу імператриці Єлизавети, яка саме приїздила тоді до Києва. Але розкіш придворного життя юнака не зацікавила. За три роки перебування при дворі він зрозумів, що багатство – джерело всякого зла, а царський палац – місце, де панують обман і злочини. Зненавидівши придворне життя, Г. Сковорода покинув палац і повернувся в Києво-Могилянську академію закінчувати своє навчання. Силою, що змусила його повернутися, була любов до наук. На цей раз Г. Сковорода перебував в академії шість років, він досконало вивчив грецьку, латинську, німецьку, давньоєврейську мови, філософію, літературу і став одним із найосвіченіших вчених свого часу.

Завдяки фундаментальним знанням Г. Сковорода був включений до складу посольської місії в Угорщину, в якій прослужив п’ять років. Він побував в Австрії, Польщі, Німеччині, мав зустрічі із вченими цих країн. За кордоном Г. Сковорода удосконалював свої знання, але прагнув реалізувати себе як викладач. Тридцятирічним повернувся він на батьківщину, де був запрошений на посаду вчителя поетики в Переяславській семінарії. У цьому навчальному закладі він виявив нові погляди на науку поезії і написав працю «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной». На цьому ґрунті він мав конфлікт із переяславським епископом, який вимагав від Сковороди відмовитися від нових поглядів і читати свій предмет за традиційними вимогами. У відповідь Г. Сковорода сказав, що не має наміру цього робити і додав латинське прислів’я: «Одна справа пастирський жезл, а інша – пастуша сопілка». Внаслідок цього філософ змушений був залишити семінарію і востаннє повернутися в академію. Як здібного викладача тодішній митрополит рекомендував його домашнім учителем у село Ковраї на Полтавщині в маєток поміщика-дворянина Степана Томари, де він навчав панського сина, Василя Томару. І тут також довелось Г. Сковороді зіткнутися з пихою господаря та його дружини. Через це він покинув їхню сім’ю і здійснив подорож до Москви, де побував у Троїце-Сергієвій лаврі і попрацював у тамтешній бібліотеці. Зрозумівши, кого втратив, полковник Томара переміг свою пиху, попросив домашнього вчителя повернутися і поводився з ним як із рівним.

У цей період Г. Сковорода розпочав свою літературну творчість. У Ковраях він написав перші вірші, які згодом увійшли до збірки «Сад божественних пісень». Закінчивши навчання хлопчика, Г. Сковорода став учителем у Харківському колегіумі, викладав поетику, синтаксиму і грецьку мову. Проте через вільнодумство і своєрідність викладання знову мав конфлікт із наставником закладу, через що його тричі звільняли з роботи. Серед учнів колегіуму Сковорода зустрів справжнього друга – Михайла Ковалинського, який згодом став його першим біографом.

У віці сорока чотирьох років Г. Сковорода назавжди покинув колегіум і більше туди не повертався, а пішов у свою славнозвісну мандрівку і протягом майже тридцяти років був мандрівним філософом. Саме в цей період були написані його головні філософські твори – трактати, діалоги та притчі, загалом 17 оригінальних праць і кілька перекладів з латинської мови. Серед найвідоміших творів Г. Сковороди є такі: «Начальная дверь ко христіанскому добронравію», «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни», «Разговор, называемый алфавит, или букварь мира», «Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе», «Пря бесу со Варсавою», «Благодарный Еродій» та інші.

Г. Сковорода помер 9 листопада 1794 року в селі Іванівці на Харківщині (на сьогодні село Сковородинівка). Він сам собі придумав епітафію (напис на могилі): «Світ ловив мене, але не спіймав». Найвідомішою частиною творчої спадщини філософа є його збірка поезій «Сад божественних пісень» та збірка байок «Байки харківські».


  1. Філософські переконання Г. Сковороди: теорія «трьох світів»

і «двох натур», проблема матеріального і духовного та «сродної» праці, педагогічні й естетичні погляди

Формуванню філософських поглядів Г. Сковороди сприяли глибокі знання, здобуті ним у Києво-Могилянській академії, у яких поєднувались творчо переосмислені ідеї античності, схоластики (від гр. – школа), гуманізму і Реформації, а також елементи Просвітництва, філософські концепції нового часу, зокрема Коперника, Галілея, Декарта, Спінози та інших.

Проте філософія Г. Сковороди вже була якісно новим етапом розвитку вітчизняної філософії, вона розвивала традиції, які були опозиційними для ідеології суспільної верхівки того часу, спиралась на народну мудрість. Велику роль у формуванні світогляду Г. Сковороди відіграли вчення Горація, Діогена, Піфагора, Платона, Сенеки, Сократа, Епікура, Ціцерона та інших, чиї імена він неодноразово згадує у своїх працях. Як стверджують дослідники, йому було досить спілкування з ними, з самим собою, з найближчим оточенням. Його мало цікавило, який резонанс мають його твори, а про думку нащадків він взагалі не замислювався. Рукописи свої він або носив із собою в торбі, або роздаровував друзям. У центрі уваги Г. Сковороди перебували морально-етичні проблеми, зокрема проблема людського щастя.

В основі філософської концепції Г. Сковороди лежить вчення про «три світи» і «дві натури»: макросвіт (всесвіт), мікросвіт (людина) і символічний світ (Біблія). Вихованець Києво-Могилянської академії, яка відіграла велику роль у поширенні коперникіанства, Г. Сковорода визнавав множинність світів: «Обитаемым мірам несть числа …». За Сковородою, всесвіт, природа розвиваються за своїми власними законами: «Природа есть первоначальная всему причина и самодвижущая пружина».

Г. Сковорода, як і його сучасники – французькі матеріалісти XVIII століття, головним завданням філософії проголошував пізнання природи людини, але, на відміну від них, не вважав індивідуальні чуттєві спонукання, а зокрема приватний інтерес, визначальними у цій природі. Навпаки, світ індивідуальних, приватних інтересів, своєкористя і наживи був для нього уособленням зла. У цьому позиція Г. Сковороди була співзвучна позиції І. Канта.

На думку філософа, моральні основи поведінки людини визначаються не її тілесною організацією, а її духовним світом. Цей світ повинен панувати над тілом, визначати дії і вчинки людини. Тому для Сковороди людина – не просто тілесний індивід, а окремий світ – мікрокосмос. Пізнати людину – не просто знати її плоть, а осягнути її внутрішню, духовну природу. Пізнати істинну людину означає пізнати Бога в людині.

Науку про людину та її щастя Сковорода вважав головною, найважливішою і найвищою з усіх наук. Свою концепцію «двох натур» і «трьох світів» він поклав в основу власного вчення про людину і смисл її життя. На думку Г. Сковороди, люди повинні пізнати себе, свої здібності і виробити спосіб життя, відповідний своїй природі.

Ще один світ у філософії Г. Сковороди – Біблія, «богообразный мир», «мир фігуральный». Філософ закликає шукати в Святому Письмі прихований зміст, бо якщо розуміти цю книгу в прямому значенні, буквально, то вона буде не що інше, як «ложь», «седмиглавый дракон». Крім цього, Г. Сковорода допускав існування четвертого світу, пов’язаного із соціумом, саме цей світ не зміг його спіймати, хоч як намагався.

Кожен із зазначених світів має подвійну природу, або дві «натури»: внутрішню – приховану і зовнішню – видиму. Перша – духовна, вічна, друга – матеріальна, тлінна. Перша натура – це зовнішня оболонка, земне тіло, тлінна плоть. Друга – внутрішня суть, вічний дух, божественне начало. Діалектика (боротьба протиріч) полягає в тому, що в людині обидві натури і об’єднані, і водночас самостійні. Головне для Г. Сковороди те, що істинна людина – це її невидима натура, дух, а натура видима, плоть, тіло є лише тінь істинної людини, «тень безбытная», яка не має власного буття: «не внешняя наша плоть, но наша мисль – то главный наш человек. В ней-то мы состоим. А она есть нами».

Для Г. Сковороди було важливим поняття «плану» для упорядкування світу, його внутрішньої організації. Творець того «плану» – слово Боже, Його поради. Тому пізнання людини, пізнання самого себе – це і є шлях до Бога. Під словом «Бог» мислитель розуміє певну нематеріальну основу, вічну і незмінну першопричину всього сущого. Він називає Бога то «невидимою натурою», то просто «натурою». Таким чином, Г. Сковорода розчинив Бога в природі, ставши на позиції пантеїзму (ототожнення Бога з природою). До такого Бога даремно звертатись із молитвами, бо він нічого не може змінити у своїх вічних законах: людина повинна пізнати Його накреслення і діяти відповідно до нього. Природа, за Сковородою, –це безмежна кількість світів. Вона безкінечна в просторі, вічна в часі, невичерпна в своїх проявах, ніколи ніким не створена і ніколи не загине.

Важливим аспектом відношення матеріального і духовного у філософії Г. Сковороди є морально-етичний аспект. Духовне і матеріальне мислитель розуміє як два протилежних моральних чинники, чинники добра і зла. Розмірковуючи про добро і зло, він прямо пов’язує ці морально-етичні категорії з бідністю і багатством.

Г. Сковорода стверджував, що оточуючий світ мертвий без людини. Щоб побачити в ньому істину, тобто пізнати цей світ, потрібна людська точка зору. Але перш за все необхідно відкрити себе в собі самому: «измерить самих себе».

Отже, пізнання світу і самопізнання – нерозривні. Пізнання матерії, на думку Г. Сковороди, є першим необхідним ступенем до пізнання внутрішньої форми, сутності. Спираючись на чуттєве пізнання плоті, матеріального, що є основою, людина пізнає невидиме – головне. Другий ступінь пізнання, за Г. Сковородою, – пізнання сутності за допомогою засобів раціонального абстрактного мислення. Разом із тим філософ надавав великого значення досвіду і практиці: «Опыт есть отец искусству, видению и привычке. Отсюду родилися все науки, и книги, и хитрости»; «Во всех науках и художествах плодом есть правильная практика… Нельзя построить словом, если то же самое разорять делом».

Самопізнання Г. Сковорода пов’язував із «сродною» працею, бо саме через неї пролягає шлях до щастя. Першим в українській літературі філософ побачив у праці не Боже прокляття за первородний гріх, не просто засіб до існування, а джерело радості, душевної насолоди, найважливішу умову щастя. Відповісти на запитання: в чому щастя? як бути щасливим? Г. Сковорода спробував у відомій праці «Разговор, называемый алфавит или букварь мира». Автор упевнений, що в пошуках щастя людина повинна спочатку пізнати себе, бо якщо цього не зробить, то занапастить, зіпсує своє життя. Пізнаючи себе, людина впускає в свою душу Боже світло, усвідомлює своє призначення у світі. У формі розмови п’яти друзів Г. Сковорода з’ясовує, які шляхи ведуть до щастя, а які – до нещастя. Люди бувають нещасні тоді, коли виконують роботу, до якої нездатні; навчаються того, до чого не мають хисту; дружать з людьми, які їм не підходять. Людина починає шкодити суспільству, погано виконує свої обов’язки, бо не відчуває бажання і не має старанності до праці. Письменник наголошує, що бажання в людині – дуже сильний стимул до діяльності, воно сильніше будь-якого чужого примусу. Працювати за власною охотою і покликанням людині значно приємніше і корисніше. Г. Сковорода застерігає сучасників від гонитви за високими посадами, прибутками, матеріальними вигодами, адже невідомо, чи підуть вони їм на користь. Нерозумно чинить той, хто просить у Бога багатства, а не задоволення потреб; дорогої їжі, а не відчуття смаку й апетиту; м’якої постелі, а не солодкого здорового сну; гарної одежі, а не сердечного спокою.

Обирати своє життя, керувати природою людина нездатна. Життєвий шлях і покликання визначає Творець і керує ним. Зате яка насолода працювати, коли праця визначена «нетлінною рукою вічного»! Якщо людина не зрозуміла і не знайшла свого призначення, вона стає подібна до каламутної води, що застоялась у тісній посудині.

Обираючи працю, не потрібно прицінюватися: благородна вона чи ні, принесе багатство чи злидні. Головне в тому, чи є вона природженою. Тому і рай, і щастя, і мир, і Бог – все це в кожному із людей. З поняттям спорідненості («сродності») пов’язані такі явища, коли різні люди виконують одне і те саме діло, зайняті однаковою справою, але результати мають різні. Одна людина звеселяє інших і дрібною послугою, а інша – і дорогим подарунком засмучує. Від однієї людини й докори приємно вислухати, а від іншої неприємно почути навіть ласкаву похвалу. Секрет цього – Боже чудо спорідненого людині заняття в житті.

Г. Сковорода вважає, що краще розлучитись із розкішним житлом, ґрунтами, чинами, ніж втратити душевний спокій. Найкраще, найвигідніше діло, якщо воно не є «сродним», втрачає свою цінність і нікому не приносить радості. Не потрібно боятися бідності, простого побуту чи низького суспільного стану, адже це все минуща оболонка нашого життя, бо головні цінності для людини – її душа і серце.

Багато хто, зневаживши природу, обирають собі модне і прибуткове ремесло, але помиляються, бо не відчувають від нього задоволення, душевної радості. Якщо люди позбавляють себе «сродної» праці, вони пізнають сум, нудьгу, страх, незадоволення життям. Душевна пустка веде до психічних хвороб, сердечних пристрастей, неспокою, втрати сенсу і мети життя. Свою нудьгу люди прагнуть розігнати вином, музикою, картами, розвагами, але все це веде до загибелі.

Щоб бути щасливим, треба пізнати себе і відшукати свою «сродну» працю. Для полегшення пошуків природа подбала про те, щоб все, що потрібне людині, стало їй неважким, а все важке – непотрібним. Краще бути, вважає Г. Сковорода, звичайним котом, ніж левом із ослячою натурою. Цим можна пояснити таке явище, коли одному і в достатку всього мало, а інший і в злиднях не відчуває скрути. Недаремно народна мудрість говорить, що багатий не той, хто має всього багато, а той, хто не відчуває потреби мати більше, ніж у нього є. Страшно жити в тілесних розкошах і втратити спокій і душевну втіху. Щастя наше – всередині нас. Воно – не у високих посадах, не в достатках. Воно залежить від покликання, воно – це праведне серце, чистота, непорочність, свобода і душевний спокій.

Таким чином, критерієм моральних людських вчинків стає для філософа те, чи дотримується людина тієї праці, до якої народжена.

З ученням про споріднену працю тісно пов’язані й педагогічні ідеї Г. Сковороди. На думку філософа, найкращим учителем є природа, якщо людина йде їй назустріч, прислухається до її голосу. Він надає великого значення практиці, вправам, що полегшують людині пошуки свого місця в житті, неодноразово застерігає від «праздности» і фізичної, і духовної. Виховання, на думку Г. Сковороди, повинне не лише вчити, як знайти істину, пізнати себе і світ, а й прищеплювати – і це чи не найголовніше – почуття любові, дружби, вдячності, вірності та ін. Цінними з точки зору виховання та освіти є твердження Г. Сковороди про значення педагогічної діяльності, школи, вчителя; про те, що той, хто бажає навчати мудрості інших, повинен перш за все довго навчатися сам. До того ж, він розрізняє поняття ученість (кількісне) і мудрість (якісне) і стверджує, що вони не тотожні. Найголовнішу роль, принаймні у початковому вихованні, Г. Сковорода відводить батькам, вбачаючи у спілкуванні з власними дітьми їх головний обов’язок.

Філософ вважає, що для будь-якого мистецтва (живопису, музики, поезії та ін.) потрібно народитися, мати схильність. Навчання будь-якій справі може лише вдосконалити природні здібності, розвинути їх. Але якщо немає природної основи, то навіть навчання не зможе нічим зарадити.

Мистецтво, на думку Г. Сковороди, повинне служити справі самопізнання людини. Людині, яка займається мистецтвом, повинні приносити насолоду не слава й почесті, а сам процес творення. Поезія, вважає філософ, повинна, крім того, виконувати не розважальну, а морально-дидактичну функцію.


  1. Творчість мандрівного філософа

Як поет, Г. Сковорода формувався під впливом традицій книжної української поезії XVI– XVIII століть. Однак чи не найістотнішим був зв’язок його творчості із фольклором. У ній він прагнув виразити ставлення до навколишнього життя, до світу загалом, це бажання відобразилось у збірці «Сад божественних пісень», до якої увійшло три десятки творів. Найвідомішими серед них є твори «Весна люба, ах, пришла! Зима люта, ах, пройшла!», «Всякому городу нрав и права», «Не пойду я в город богатый. Я буду на полях жить», «Ой ты, птичко жолтобоко», «Кто сердцем чист и душею», «О дражайше жизни время» та інші. У них поет намагається охопити глибини людської душі, свідомості, серця – він досліджує мікрокосм – світ людини, тому й звертає основну увагу на пошуки причин душевного смутку, неспокою, печалі і знаходить їх у відмові людини від життя простого, скромного, гармонійного. Як і письменники епохи Бароко, Г. Сковорода розкривав трагічні суперечності життя і смерті, добра і зла. У своєму ставленні до світу він спирався не стільки на аналіз соціального середовища, скільки на осмислення гуманістичної сутності суперечності людини і світу, протилежних начал у самій людині.

У поезії «Весна люба, ах, пришла!..» автор жене від себе печаль і гріхи, переконує, що його душа прагне невинності, любові і миру. У хрестоматійному творі «Всякому городу нрав и права» поет описує людське суєтне життя, нікчемні пристрасті й захоплення своїх сучасників: хтось вислужується перед вельможними заради кар’єри, хтось дурить покупців чи лихварює, наживаючись на людському горі; хтось скуповує землі і заводить худобу; хтось веде розпусне життя чи крутить законами, як йому вигідно; хтось чманіє від кохання або від навчання. Одним словом, кожна людина божеволіє по-своєму, маючи в голові власний розум. На жаль, ніхто з них не думає про те, що буде, коли прийде смерть, від якої і не втечеш, і не відкупишся. Тільки ліричному героєві твору думка про неминущість Божого суду «не йдет с ума», бо він точно знає: смерті не боїться той, у кого «совесть як чистый хрусталь».

У багатьох віршах Г. Сковороди звучить мотив свободи, вольності, наголошується на духовній свободі, яка є найбільшою цінністю життя. Зокрема в поезії «Не пойду я в город богатый …» наявний «антиурбаністичний» настрій, автор переконаний, що в життя людини місто вносить багато зла, тому говорить про нього з неприязню, з ним пов’язує «печаль духа» – духовне занепокоєння, бажання «красных одежд», а не гармонії. Поет переконаний, що широкі ворота міста відкриті в гірку неволю і в море печалі, тому не приваблюють його міські принади – кар’єра, слава, бо під ними ховаються «горе, печали, страх и мятеж». З усіх тілесних утіх – для нього найцінніша воля і милий спокій, які забезпечують людині мудрість і перемогу над гріхами.

Своєрідна філософія життя закладена і в поезії «Ой ты, птичко жолтобоко», в якій автор застерігає від надмірного захоплення підійматися в кар’єрному і життєвому зростанні все вище, бо там, у високості, віють буйні вітри і ширяють хижі яструби, які можуть вкоротити віку чи зламати долю. Чи не краще для пташки, міркує поет, класти гніздечко на зеленій траві, біля потоку, де сама природа є захистом. «Нехай у тих мозок рветься, хто високо вгору дметься», – резюмує автор, вирішивши для себе «коротати милый век» тихо і спокійно, а тому і щасливо.

Поезія «О дражайшее жизни время» є роздумом про те, як людина марнує життя, як витрачає дорогоцінний час на дрібниці, ніби й не думає помирати, щось планує, за чимось шкодує, не усвідомлюючи, що ні минуле, ні майбутнє їй уже не належать. Краще годину жити чесно, ніж цілий день у брехні; краще один день святий, ніж безбожний рік; краще один рік чистий, ніж десяток осквернених гріхом; краще з користю прожити десять років, ніж безплідно усе життя.

У вірші «Осень нам проходит, а весна пришла» Г. Сковорода закликає людину жити радісно, бо той, хто в собі носить печаль, не живе насправді; він доводить, що життя прекрасне не довготою, а добротою; якщо хочеш жити щасливо, потрібно нікому не заздрити, а задовольнятися малим.

Зміст пісень Г. Сковороди допомагає зрозуміти, чому він відмовився від церковної і світської кар’єри, чому наголошував на тому, що втрата особистої свободи, захоплення владою і багатством стають причинами нещастя і загибелі людини. Всі пісні збірки «Сад божественних пісень» супроводжуються епіграфами із Біблії, а іноді й багатьма примітками-коментарями, які містять додаткову інтерпретацію змісту.

З ім’ям Г. Сковороди пов’язаний і розвиток байки. Збірка письменника «Байки харківські» містить 30 творів, у яких автор, як і його попередники на ниві байкарства, підносить любов, дружбу, розум, вірність та інші позитивні людські риси, показує, що справжня цінність людини визначається не одягом, зовнішньою красою, багатством, походженням, титулами, посадами і таке інше, тобто не зовнішніми, а внутрішніми якостями. Ці якості – розум, працьовитість, чесність, справедливість – визначають справжні глибини людської душі. Найбільший інтерес становлять байки, в яких Г. Сковорода викриває суспільні вади. Насамперед він говорить про небезпеку честолюбства і «сластолюбія»», прагнення до грошей й маєтків, показує ненадійність багатства, яке пов’язане з небезпеками і клопотами, що призводять до втрати людиною внутрішньої свободи. Серед його байок є кілька виразно сатиричних, спрямованих проти зажерливих і ненаситних людей. У них пропагується ідея «сродної» праці, критикуються суспільні закони, за якими людина цінується не за знання, а за звання, де знатне походження важить більше, ніж здібності та моральні чесноти. Такими є байки «Пчела и Шершень», «Кукушка и Косик», «Собака и Кобыла» тощо. Найвиразніше ця критика звучить у байці «Оленица и Кабан». Тут автор говорить про те, що гідність людини визначають не зовнішні, а внутрішні якості, що не родом, не титулами, не чинами і не маєтками визначається благородство душі, а вчинками. Якщо Кабан назбирає багато звань і титулів, але все одно матиме покликанням рити землю, – він залишиться Кабаном, навіть якщо матиме патент на звання Барана і на походження від Бобрів. Так само можна і мавпу нарядити в людський одяг, але від цього вона не навчиться говорити.

Усі байки Г. Сковороди мають силу – філософський підсумок розказаної історії. Вони мають афористичне звучання:


  • разумный человек знаєт, что охуждать, а безумный болтает без разбору;

  • сердце и нравы человеческие, кто он таков, свидетельствовать должны, а не внешние качества. Дерево от плодов познается;

  • кто не любит хлопот, должен научиться просто и убого жить;

  • кто родился к тому, чтобы вечностью забавляться, тому приятнее жить в полях, рощах и садах, нежели в городах;

  • кто на погоды или на урожаи сердится, тот против самого Бога, всястроящаго, гордится;

  • лучше у одного розумного и добродушнаго быть в любви и почтении, нежели у тысячи дураков;

  • чем лучшее добро, тем большим трудом окопалось, как рвом. Кто труда не перейдиот, и к добру тот не прийдет;

  • великое изобилие оскудеть и высохнуть, как озеро, может, а честное ремесло есть неоскудевающий родник не изобильного, но безопасного припитания.


Висновки. Григорій Сковорода своєю творчістю завершував тривалий період розвитку філософії в Україні. Його філософські погляди розвивалися під впливом кількох ідейно-теоретичних джерел – філософських учень античного світу, середньовіччя і Відродження, вітчизняного просвітництва і народної мудрості. Сковорода був переконаний у закономірностях розвитку природи, у можливості пізнання світу і людини, у можливості досягнення людиною щастя за умови, якщо вона знайде свою «сродну» працю і житиме за покликанням, а не в гонитві за матеріальною вигодою. Про це йдеться і в поезії, і в байках Г. Сковороди, які мають високу ідейну цінність і належать до творів філософії і до художньої літератури.
Список літератури


  1. Грицай М. Давня українська література / М. Грицай, В. Микитась, Ф. Шолом. – К. : Вища школа, 1978. – 415 с.

  2. Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов. – К. : Феміна, 1995. – 688 с.

  3. Іваньо Г. Григорій Сковорода / Г. Іваньо // Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи. – К. : Наукова думка, 1994. – С. 3–34.

  4. Мишанич О. Григорій Сковорода / О. Мишанич // Сковорода Г. Твори : в 2 т. – К. : Наукова думка, 1994. – Т. 1. – С. 9–34.

Завдання до теми 5

Тести закритої форми

1-й рівень


  1. Де народився Г. Сковорода:

а) у селі Чорнухи на Полтавщині;

б) у селі Піски на Чернігівщині;

в) у селі Біївці на Полтавщині?

2. Зазначте дати народження і смерті Г. Сковороди:

а) 1814–1861;

б) 1722–1794;

в) 1681–1736.

3. У якому навчальному закладі Г. Сковорода здобував освіту:

а) у Львівському університеті;

б) у Краківській академії;

в) у Києво-Могилянській академії?

4. Який із названих творів належить Г. Сковороді:

а) «Разговор, называемый алфавит или букварь мира»;

б) «Історія Русів»;

в) «Воскресіння мертвих»?

5. Який напис на власній могилі заповів зробити Г. Сковорода:

а) «Так проходить семна слава»;

б) «Світ ловив мене, але не спіймав»;

в) «Все своє ношу з собою»?

6. Яка із названих поетичних збірок належить Г. Сковороді:

а) «Світ, розглянений по частинах»;

б) «Лютня Аполлонова»;

в) «Сад божественних пісень»?

7. Який із трьох світів Г. Сковорода вважав світом символів, фігуральним світом:

а) макросвіт (всесвіт);

б) мікросвіт (людина);

в) Біблія?

8. У якій поезії Г. Сковорода наголошує, що смерті не боїться той, у кого «совесть как чистый хрусталь»:

а) «Ой ти, птичко жолтобоко …»;

б) «Всякому городу нрав и права …»;

в) «Не пойду я город богатый …»?

9. Яка із зазначених поезій належить Г. Сковороді:

а) «Весна люба, ах пришла!..»;

б) «Похвала Дніпру»;

в) «Веселка ясніє – кожен радіє»?

10. Скільки байок входять до збірки «Байки харківські»:

а) 25;

б) 30;


в) 50?
2-й рівень

  1. Прокоментуйте вислів Г. Сковороди: «Иное дело пастырский жезл, а иное – пастушья свирель».

  2. Поясніть значення автоепітафії Г. Сковороди: «Світ ловив мене, та не спіймав».

  3. Підтримайте або спростуйте вислів Г. Сковороди: «Кто не любит хлопот, должен научиться просто и убого жить».

  4. Прокоментуйте одну байку Г. Сковороди (на вибір, зазначивши назву).


Список рекомендованої літератури

1. Грицай М. Давня українська література / М. Грицай, В. Микитась, Ф. Шолом. – К. : Вища школа, 1978. – 415 с.

2. Загребельний П. Золотий гомін давнини / П. Загребельний // Повість минулих літ. Літопис. – К. : Веселка, 1989. – С. 219–221.

3. Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов. – К. : Феліна, 1995. – 688 с.

4. Іваньо Г. Григорій Сковорода / Г. Іваньо // Сковорода Г. Вірші: Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи. – К. : Наук. думка, 1994. – С. 9–34.

5. Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Гром'яка та ін. – К. : Академія, 1997. – 750с.

6. Махновець Л. У віках безсмертна / Л. Махновець // Слово о полку Ігоревім та його поетичні переклади і переспіви. – К. : Наукова думка, 1967. – С. 5–35.

7. Мишанич О. Проблеми вивчення давньої класичної української літератури / О. Мишанич // Слово і час. – 2002. – № 2. – С. 13–19.

8. Мишанич О. Григорій Сковорода / О. Мишанич // Сковорода Г. Твори : в 2 т. – К. : Наукова думка, 1994. – Т. 1. – С. 9–34.

9. Сліпушко О. Софія Київська. Українська література середньовіччя: доба Київської Русі (X–XIII століття) / О. Сліпушко. – К. : Аконіт, 2001. – Кн. 1. – 800 с.

10. Огієнко І. Українська культура / І. Огієнко. – К. : Знання, 1992. – 346 с.

11. Нудьга Г. На літературних шляхах: Дослідження, пошуки, знахідки / Г. Нудьга. – К. : Дніпро, 1990. – 349 с.

12. Петров В. Г. С. Сковорода. Спроба характеристики / В. Петров // Київська старовина. – 2001. – № 4. – С. 109–121.

13. Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Русі епохи середньовіччя IX–XV століть : в 2 кн. / за ред. проф. В. Яременка. – К. : Аконіт, 2002. – Кн. 1. – 784 с.

14. Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Русі епохи середньовіччя IX–XV століть : в 2 кн. / за ред. проф. В. Яременка. – К. : Аконіт, 2002. – Кн. 2. – 784 с.

15. Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV–XVI століття) та в епоху Бароко (кінець XVI–XVIII століття) : в 4 кн. – К. : Аконіт, 2006. – Кн. 1. – 800 с.

16. Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV–XVI століття) та в епоху Бароко (кінець XVI–XVIII століття) : в 4 кн. – К. : Аконіт, 2006. – Кн. 2. – 800 с.

17. Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV–XVI століття) та в епоху Бароко (кінець XVI–XVIII століття) : в 4 кн. – К. : Аконіт, 2006. – Кн. 3. – 800 с.



18. Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV–XVI століття) та в епоху Бароко (кінець XVI – XVIII століття) : в 4 кн. – К. : Аконіт, 2006. – Кн. 4. – 800 с.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Курс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика» iconДавня українська література — література українського народу XI-XVIII ст. Давня українська література — література українського народу XI-XVIII ст
Нова періодизація давнього письменства базується на схемі Д. Чижевського, поданій в "Історії української літератури"
Курс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика» iconРобоча програма навчальної дисципліни зарубіжна література
...
Курс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика» iconМіністерство освіти та науки України
Антична література. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів факультету журналістики за напрямом підготовки журналістика,...
Курс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика» iconМетодичні рекомендації до вивчення дисципліни «Літературна праця журналіста»
«Літературна праця журналіста» для студентів денного та заочного відділень спеціальності 030301 «Журналістика» / Укл.: О. Ю. Пода....
Курс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика» iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Курс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика» iconРобоча програма навчальної дисципліни історія України напряму підготовки 030301 Журналістика для спеціальностей
Робоча програма навчальної дисципліни Історія України для студентів І курсу факультету журналістики
Курс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика» iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Курс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика» icon«Українська література» (семестр другий) напрям підготовки 030301 Журналістика Теми практичних занять
Жанрово-композиційні особливості романів «Князь Єремія Вишневецький» І «гетьман Іван Виговський»
Курс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика» iconТема: Давня українська поезія
...
Курс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика» iconКонспект лекцій із дисципліни «Сучасна українська мова» (Лексикографія. Лексикологія. Фразеологія. Фонетика) для студентів спеціальності 020303
Лексикографія. Лексикологія. Фразеологія. Фонетика для студентів спеціальності 020303


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка