Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе



Сторінка18/37
Дата конвертації17.04.2017
Розмір7.84 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   37

Пантелеймон Куліш

історії, літератури й іноземних мов. Однак, через матеріальну скруту пішов з гімназії працювати домашнім вчителем до помі­щиків Глухівського повіту Красовських. Після поліпшення матеріального стано­вища продовжує навчання на словесному, потім юридичному відділенні Київського університету (1837-1839). 1842 р. викладає словесність у Луцькій дворян­ській школі. Тут пише історичні повісті про період Гетьманщини, а також співро­бітничає в альманасі М.Максимовича «Киевлянин». 1843 р. переїздить до Києва й учителює в Подільській школі для дворян, а під час літніх канікул з етногра­фічною метою вирушає в подорож до

Суботова й Чигирина. Цього року виходять друком його твори - перша частина історичної повісті «Михайло Чарнишенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» і поема «Україна», пронизані палкою любов'ю до свого народу.

У 1845 р. П.Куліш отримує посаду викладача російської словесності в Петербурзькому університеті. Він друкує в журналі «Современник» перші розділи історичного роману «Чорна рада, хроніка 1663 року» в російському перекладі, а в часописі для дітей «Звездочка» - «Повесть об украинском народе», висловлюючи думку, що Україна, самостійна держава за княжих часів, могла б за козаччини відновити свою державність, якби не московське панування і зрада місцевої аристократії.

Згодом Петербурзька Академія наук посилає Куліша за кордон для вивчення слов'янських мов. Після повернення він займає посаду ад'юнкта кафедри слов'янських мов і літератури в університеті.

П.Куліша, М.Костомарова, Т.Шевченка об'єднувала щира любов до рідного краю і свого народу. Кирило-Мефодіївське товариство, що утворилося наприкінці 1845 - на початку 1846 р. і головним своїм завданням вважало об'єднання слов'ян, ліквідацію кріпосного права й розвиток національної культури, закладало перші підвалини

218

Коцур В .П., Коцур А.П. Історіографія історії України



Історична думка в Україні першої половини XIX ст.

219



українського відродження XIX ст. В цей час П.Куліш займається культурно-просвітницькою діяльністю, пропагує ідеї європейського гуманізму, поширення культури й народної освіти, виступає за соціальні реформи. Однак товариство було розгромлено, а П.Куліша, як одного з його членів, заарештовано й запроторено до Петропавловської фортеці. Основним звинуваченням проти нього стала книга «Повесть об украинском народе». У вересні 1847 р. П.Куліша заслали у Тульську губернію із забороною писати, де він провів понад три роки.

Після смерті Миколи І й повернення до Петербурга Т.Шевченка та М.Костомарова активізувалась діяльність української громади. Настає зоряний час П.Куліша на терені української науки та освіти. 1856 р. виходить перший том його «Записок о Южной Руси» - своєрідна енциклопедія українознавства. Наступного року П.Куліш видає другий том «Записок...», роман «Чорна рада, хроніка 1663 року» українською мовою, підручник «Граматика» та ін. В епілозі до російського перекладу «Чорної ради...» він уперше чітко сформулював свій погляд на розвиток національної культури і висловив думку, що із занепадом її державності життя нації не припиняється, бо вона може жити самостійним духовним життям і в чужій державі, якщо збереже національну свідомість, яка виявляється в літературі рідною мовою.

Для пожвавлення національного й культурного руху П.Куліш реалізує ідею створення українознавчого журналу. 1860 р. видає альманах «Хата», а 1861 р. бере безпосередню участь в організації журналу «Основа». Фактично вперше зі сторінок підцензурного видання до широкої громадськості Росії було доведено думку про право українського народу на розвиток своєї національної культури.

На початку 60-х рр. П.Куліш сприяє перетворенню української мови на офіційну не лише в школі, а й у справах державних. Щоб довести можливість її використання в наукових працях, починає друкувати в «Основі» «Історію України з давніших часів», а також перекладає з російської «Положення про селян». Слід зазначити, що роки видання журналу «Основа» (1861-1862) - період найбільшої популярності П.Куліша серед української громадськості.

Підвалинами політичної концепції П.Куліша, взагалі його світогляду стає палка любов до України, «неумеренный» патріотизм (саме такий термін знаходимо у матеріалах слідства у справі Кирило-

Мефодіївського товариства), які він ревно сповідував протягом усього життя. У вірші П.Куліша «Святиня» знаходимо слова, що нині звучать в українському гімні, хоча у нього, як відомо, є свій автор: «Годі, браття сумувати! Ще не вмерла наша Мати!»

Втім Україна для П.Куліша - не тільки висока святиня. У його творах глибоко досліджується її історія, культура, взагалі весь шлях з глибин віків.

У зверненні до земляків, яке передувало поемі «Україна», П.Куліш відзначав, що не було в світі люду (одважнішого) завзятішого й славнішого од греків і козаків: нема ні у кого пісень кращих, як у них, що й на землі України «бандурники й кобзарі» співають ті ж самі пісні - пісні про сиву давнину й козацьку славу. У такий спосіб П.Куліш ніби запитує, у своїх читачів: а чим міфи про подвиги Геракла чи героїв Троянської війни кращі, ніж яскраві легенди про славні діяння козацьких гетьманів?

В іншому своєму історичному творі - «Книзі о ділах народу українського і славного війська Запорізького» П.Куліш хотів створити міфологізовану історію України - твір, який може, не зовсім відповідав би суворим академічним канонам, але який розказав би світу про Україну, героїчне минуле її народу, що має таке ж право на існування і власний розвиток, що й будь-який інший.

Символічно, що в П.Куліша ми бачимо таку ж схему, яку потім було розвинуто новим поколінням українських істориків, насамперед М.Грушевським, а тепер у нових умовах українського відродження майже без змін запропоновано нинішнім студентам та школярам. Замість колишнього поділу на суспільно-економічні формації, що накладався на вітчизняну історію, пропонується доба Київської Русі, польсько-литовська доба, Хмельниччина і Руїна, українське відродження. Усе це знаходимо на сторінках П.Кулішевої «України».

Отож, як бачить П.Куліш українську історію? її початковий період викладено дуже стисло. Часи Київської Русі він абсолютно однозначно вважає першою формою українського суспільного життя й української державності. Потім т.з. «литовський» період, коли за словами П.Куліша, український народ мав розвиватися «під однією державою з народом литовським як рівнії з рівним і вільнії з вільним». Основна ж увага

220

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Історична думка в Україні першої половини XIX ст.

221



приділяється козацьким гетьманам. Певною мірою це пояснюється тим, що П.Куліш глибоко перейнявся не тільки їх легендарними діяннями, а й трагічною долею. З особливою силою це звучить у «Книзі о ділах народу українського і славного війська Запорізького». У ній туга за українською славою нерозривно поєднується з ідеєю особливої української значимості і мучеництва. П.Куліш приділяє основну увагу подвигам козацьких гетьманів і ватажків. На зміну молодому романтизму приходить творча й наукова зрілість, досліджено унікальний матеріал, написані ґрунтовні праці, у тому числі нариси «Хмель­ниччина» і «Виговщина» (1861), тритомник «Отпадание Малороссии от Польши», «История воссоединения Руси» у трьох томах, яку було опубліковано у 1874-1877 рр. Вони викликали неоднозначну реакцію і сучасників, і нащадків. Але попри всі звинувачення (адже сьогодні, коли абсурдно й безглуздо цькувати П.Куліша, як «буржуазного націоналіста», на нього можна покласти провину за те, що в праці «История воссоединения Руси» всупереч сучасним поглядам обґрунтовується історична зумовленість возз'єднання України з Росією), він дотримується власної системи поглядів, власної шкали оцінок.

Незважаючи на те, що все життя П.Куліш змушений був нести тавро дисидента і ціною певних компромісів якось співіснувати з царським режимом, він в цілому не відступає від власної шкали, прагнучи замість міфологізованої історії України, дати її об'єктивний і виважений, хоча й не зовсім «патріотичний» аналіз.

Мріючи про неминуче торжество правди, П.Куліш ставить традиційне для «нової української інтелігенції» питання: що ж треба зробити в ім'я цієї мети? П.Куліш виступає проти насильства і революційних дій навіть в ім'я боротьби за свободу. А переконує його в цьому трагічний досвід як козацьких воєн, так і того, що він, як і всі українські історики, назвав Руїною.

Виникає ще одне закономірне питання - ставлення до Росії. Подібно до своїх видатних сучасників і нащадків, П.Куліш не дає на нього однозначної відповіді. Іноді він позитивно оцінює реформи Петра І, діяльність Катерини II і водночас пише про «темних москалів» і «Москву криваву», обґрунтовує історичну неминучість спільного розвитку України і Росії і мріє про те, що українці знову стануть у «слов'янстві рівноправними», посядуть гідне місце серед інших народів.

1864-1871 рр. П.Куліш перебуває за кордоном, де багато пише для галицьких журналів. З послабленням українського національного руху в Росії дедалі більші надії покладає на Галичину. П.Куліш зав'язує дружні стосунки з галицькими провідниками національного руху -істориком О.Барвінським і астрономом та фізиком І.Пулюєм. В журналі «народовців» «Правда» публікує свої праці «Погляд на усну словесність українську», «Потомки українського гайдамацтва» та ін.

Після повернення до Петербурга П.Куліш у 1874 р. видає перші два томи «Истории воссоединения Руси», де вперше грунтовно переосмислює цінності української історичної науки. На думку М.Грушевського, ця праця своїм критицизмом і широким трактуванням козаччини на тлі польсько-українських відносин далеко залишила за собою все зроблене на той час з історії ранньої козаччини. Але він визнавав також, що однобоке висвітлення питань щодо польської культурної місії в Україні й різко вороже ставлення до козаччини разом з претензійним тоном і втомлюючим риторизмом викладу - все це надавало праці негативного відтінку. В «Истории воссоединения Руси» П.Куліш заперечував усе те, що становило непорушну аксіому для українців обабіч кордону. Цього йому ніколи не могли вибачити, але він не хотів рахуватися з тогочасними політичними обставинами, не хотів зрозуміти, що своїми виступами служить зовсім не історичній правді, а ворогам української справи.

У 1876 р. П.Куліш публікує розвідку «Мальована Гайдамаччина» (у львівській «Правді») й видає у Москві третій том «Истории воссоединения Руси», пронизані тими ж антикозацькими настроями. У своїй статті «Казаки по отношению к обществу и государству», вміщеній на сторінках московського історичного журналу «Русский архив», він особливо різко засудив козацтво як деструктивну й анархічну силу, що не дала нічого корисного українському народові в останнє століття його існування. Коли ж М.Костомаров та О.Барвінський досить тактовно виступили проти змісту цих праць, П.Куліш вирішив «поламати своє українське перо», остаточно ізолювавши себе від недавніх товаришів по спільній ідеї та боротьбі.

Після чергового указу про заборону української мови (1876) П.Куліш утверджується в думці, що українцям слід перенести центр своєї культурно-національної діяльності до Галичини, під захист



222

Коцур В.П, Коцур А.П. Історіографія історії України

Історична думка в Україні першої половини XIX ст.

223



австрійської конституції. В 1881 р. П.Куліш їде до Львова, де своєю публіцистичною брошурою «Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 року» закликає припинити конфронтацію між українцями та поляками. Галицькі українці зустріли її досить холодно. Розчарований П.Куліш повертається в Східну Україну, де зазнає переслідувань з боку російських урядовців і таємної поліції за свою попередню політичну діяльність. Відмежувавшись від громадських справ і майже ні з ким не листуючись, поселився на хуторі Мотронівка під Борзною.

У 1889-1890 рр. при сприянні російського історика В.Ключев-ського, який перейняв погляди П.Куліша на історію українського козацтва й дуже прихильно ставився до його наукового доробку, московське «Общество истории и древностей российских» видає його монографію «История отпадения Малороссии от Польши». Ця праця пройшла майже непоміченою в науковому світі. Відірваний від архівів та бібліотек, П.Куліш вже не міг дати українській науці нічого нового.

Свої останні роки життя П.Куліш присвятив перекладацькій діяльності. Він зробив переклад творів Шекспіра, Байрона, Шіллера, Гете, Скотта. І майже повністю поновив український переклад «Біблії».

Після короткочасної хвороби П.Куліш помер -14 лютого 1897 р. у Мотронівці й там похований.

Як історик П.Куліш, незважаючи на надмірний суб'єктивізм, брак наукового підходу до історичного минулого й численні суперечності думок і висловів, дав низку важливих документальних матеріалів і багато критичних оцінок, які, хоч здебільшого не були прийняті в українській історіографії, все ж мали певний вплив на її дальший розвиток. П.Куліш заперечував державотворчі здібності українського народу не як противник української державності, тому що в українському минулому і особливо в сучасному не бачив тієї української суспільної верстви, яка мала б силу й волю до будівництва власної держави. Прагнучи перетворити Україну з «нації етнографічної» на «націю політичну», П.Куліш був глибоко переконаний, що вивести українство з того тяжкого стану, в якому воно тоді перебувало, можна лише шляхом творення великих національно-культурних цінностей. На відміну від сучасників, які вели родовід українства від козаччини, П.Куліш починає його від Київської держави. Всупереч перейнятим народницькою ідеологією українофілам, які виходили з засади, що українська

література мусить залишитися для «домашнього вжитку», а українська літературна мова має базуватися на «народній» (в їх розумінні сучасна жива мова селянства), П.Куліш волів, щоб вона увібрала в себе й елементи старої літературної мови й розвивалася «на предківській основі», «на послугу мислі всечоловічій». П.Куліш був автором української абетки й правопису - т.з. «кулішівки». Ідеї П.Куліша далеко випереджали його добу, а спосіб їх висловлення і велика пристрасть писань П.Куліша, в основі якої була його велика туга за Україною як нацією, рівною іншим самостійним народам, і глибокий біль над її тяжким станом, ізолювали його від сучасників, бентежили наступні покоління і так чи інакше впливали й досі впливають на оцінку великого творчого доробку П.Куліша.

Західноукраїнська історіографія першої половини XIX століття. Визначною постаттю в українській історіографії Галичини першої половини XIX ст. є Денис Іванович Зубрицький (1777-1862). Батько історика походив з дрібної поміщицької української родини, з с.Зубриці, Саноцького повіту. Народився ж Денис Зубрицький у с.Ботячичах, Жовківської округи, де його батько був посесором.

Після домашньої освіти Денис Зубрицький навчався у Львові, де в 1795 р. закінчив гімназію. Він рано став писати, спочатку польською мовою, а згодом так званим язичієм - мішаною мовою, якою писали тоді в Галичині багато освічених осіб. Зубрицький в ранні роки своєї діяльності дотримувався шляхетсько-польської орієнтації. Але в 20-х роках його погляди на національне питання у Галичині міняються. Ці зміни сталися у зв'язку з ближчим знайомством Зубрицького з народним життям, особливо з усною народною творчістю, під час його служби в магістраті містечка Березового, Саноцького повіту, та в адміністративних і судових установах інших сільських місцевостей.

Денис Зубрицький перший у Галичині звернув увагу на значення в історичному житті народних пісень. Він написав ряд статей про галицькі народні пісні і надрукував їх у львівських виданнях.

Від вивчення народної творчості Зубрицький перейшов до заняття питаннями історії.

Зламним моментом в напрямкові критичного дослідження історії Західної України був вступ Зубрицького у 1829 р. в члени Ставропи-гійського інституту у Львові. Повороту в бік вивчення західноукраїнської

224

Коцур В.П, Коцур А.П. Історіографія історії України

Історична думка в Україні першої половини XIX ст.

225



історії сприяло захоплення Зубрицького розробкою західноукраїнських джерел, які він виявив у Львівській Ставропигії. Зубрицький по суті врятував занедбаний Ставропигійський архів і своїми публікаціями довів величезний історичний матеріал до відому громадськості не лише Галичини, а й Росії та країн Середньої і Західної Європи.

Почавши розгляд і впорядкування архіву, Зубрицький на початку 30-х років вмістив ряд статей в німецьких і польських виданнях. Так, у 1830 р. він надрукував статті про Львівське Ставропигійське братство. У 1836 р. Зубрицький опублікував важливе і цікаве для свого часу дослідження з історії книгодрукування в Україні, де показав Ставропигійське братство як центр давньоруської освіти в Галичині.

На основі джерел Ставропигійського архіву і ряду львівських монастирів Д.Зубрицький написав польською мовою одну з останніх у цьому циклі наукову працю — «Нарис з історії руського народу в Галичині і церковної ієрархії в тому ж королівстві».

Свій «Нарис» Зубрицький мав видати в таких відділах: 1. Від введення християнства на Русі до захоплення Червоної Русі Казіміром Великим 988 - 1340 рр. II. Русь Червона під пануванням королів польських від захоплення Казіміром до початку унії з римсько-католицькою церквою 1340-1596 рр. III. Русь Червона від остаточного утвердження унії до ревиндикацї Галичини 1707-1772 р. IV. Становище церковної Руської ієрархії після ревиндикації Галичини і Володимирщини до відновлення Галицької митрополії.

Однак за браком матеріальних засобів авторові не вдалося здійснити свій задум, тобто видати всю працю. З друку вийшла лише перша частина, видана на кошти Ставропигійського інституту.

Наукові праці Зубрицького зробилися популярними серед визначних істориків слов'янських країн. Зубрицький встановив тісні зв'язки з представниками чеського визвольного руху, відомими філологами і істориками Ганкою і Шафариком. В Україні він знайшов собі приятелів по заняттю в особі М.Максимовича, а також науковців з Одеського товариства історії і древностей. Особливо близьким своїм приятелем і однодумцем Зубрицький вважав М.П.Погодіна.

До створення великих узагальнюючих праць з громадянської історії Д.Зубрицький приступив після запрошення його в 1843-1844 рр. львівським магістратом, як досвідченого архівознавця і дослідника,

розглянути і впорядкувати давній Львівський магістратський архів. У цьому архіві Зубрицький знайшов не менші скарби історичних джерел, ніж у Ставропигії. Внаслідок праці над джерелами суто громадянського, цивільного характеру, до яких ще не доторкалася рука дослідника, Зубрицький перш за все написав і видав в 1844 р. своє цінне дослідження «Хроніка міста Львова», обсягом у 492 сторінки, з додатком карти. За цією працею вийшла «Критико-історична повість временних літ Червоної або Галицької Русі». В 1847-1848 рр. Зубрицький надрукував також працю про унію. Остання праця імпонувала поглядам велико­російського монархіста М.Кояловича, який вважав, що праці Зубрицького «служать вказівкою нового шляху в дослідженні литовських уній». В «Пам'ятниках Київської Тимчасової Комісії для розбору давніх актів» Зубрицький опублікував Акти Львівського Ставропигійського братства.

Наступив наповнений бурхливими революційними подіями в Австрії і Угорщині 1848 р. Зубрицький ухилився від громадського руху взагалі і від боротьби за національне відродження слов'янських народів, що перебували під гнітом австрійської монархії. Він ніби навмисне заглибився в суто наукові заняття, щоб бути далі від революційних подій. У 1848 р. в журналі «Пчола», що видавався І.Гушалевичем, Зубрицький вмістив кілька статей. Серед них такі, як «Житіє преподобного Нестора Літописця», «Про народ Чорногорський» та «Чи був феодалізм на Русі».

На схилі літ Д.Зубрицький написав велику працю з стародавньої історії Галицької землі. Це дослідження вийшло під назвою «История древнего галичско-русского княжества». Два перші томи являють собою вступ до великої спеціальної, задуманої автором, праці з додатком родословної таблиці руських князів, яких Зубрицький, стоячи на норманських позиціях, виводить від роду Рюриковичів. Ця праця вийшла з друку в 1852 р. і була присвячена так званому тисячоліттю Русі, відповідно до поглядів, які тоді були властиві історикам монархічного напрямку.

Третій том праці Зубрицького присвячений політичній історії Галицько-Волинського князівства. Четвертий том йому надрукувати не вдалося. Замість цілої четвертої книги він видав уривки з джерел під назвою «Аноним Гнезненский и Иоанн Длугош. Латинские выписки

226

Коцур В.П, Коцур А.П. Історіографія історії України

Історична думка в Україні першої половини XIX ст.

227



из сочинений и статей, относящихся к истории Галицко-Владимирской Руси за период от 1337 по 1387 год, с русским переводом, критическими исследованиями - вместо ІУ-й части Галичской истории».

Таким чином, історичними працями Д.Зубрицького збагатилася і зробила значний крок вперед західноукраїнська історіографія першої половини XIX ст. Д.Зубрицький перший у Галичині критично підійшов до вивчення історичних джерел та впорядкування величезних архівних фондів, урятувавши багато з них від забуття і навіть загибелі. В своїх дослідженнях, узагальнюючих нарисах, багатьох статтях, розвідках та публікаціях Зубрицький великою мірою розширив уявлення читачів про багатовікову і багатогранну історію Галичини і Волині.

30-40-і роки в історії Галичини знаменуються пробудженням національ­ного руху і національної свідомості. Особливо нової якості набуває націо­нальний рух у зв'язку з виникненням гуртка «Руська трійця». Його утворюють вихованці Львівської семінарії Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Метою гуртка було перетворення народної мови на літературну. Група підготувала до видання альманах «Зоря», видання якого заборонила цензура; в 1837 р. вони видали в Будапешті аль­манах «Русалка Дністрова».

В ній М.Шашкевич чітко поставив питання про галицький народ як складову частину цілого великого українського народу, що населяє обидва боки Дніпра і Дністра, та його місце в сім'ї слов'янських народів.

Щоб показати життя українського народу, обгрунтувати його права на історичне існування, «Руська трійця» вдалася до вивчення і показу героїчного минулого своєї Вітчизни. Зокрема Маркіян Шашкевич робив спроби опоетизувати кращі сторінки минулого в таких своїх творах, як «Хмельницького обступлення Львова», «О Наливайку», «Болеслав Кривоустий під Галичем 1139». В прозі він у коротких оповіданнях намагався відтворити деякі сторінки історії





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   37

Схожі:

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconПедагогічна система К. Д. Ушинського
Кравець В. П. Історія української школи І педагогіки: Курс лекцій. Тернопіль, 1994
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconВступ до курсу «Культурологія»
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика»

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconІсторія хімія (курс лекцій)
Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconЧастина загальна
К66 Кримінальне право І законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського-К.: Атіка, 2001. 432с....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка