Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе



Сторінка20/37
Дата конвертації17.04.2017
Розмір7.84 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   37

' |-

239




розвідки з історії в «Черниговских губернских ведомостях». Серед них відзначимо «Опыт указателя источ­ников для изучения Малороссийского края в историческом и географическом отношениях». Ця замітка свідчила про ґрунтовне знання молодим дослід­ником літератури і джерел з історії та географії Лівобережної України від давніх часів до середини XIX ст.

Олександр Лазаревський

У 1858 р. О.М.Лазаревський закінчив історико-філологічний фа­культет Петербурзького університету й поїхав на батьківщину, у Чернігів, де паралельно з виконанням службових обов'язків займався вивченням історії Лівобережної України. Ще раніше він познайомився із славістом і архео­графом О.М.Бодянським, який видав багато джерел з історії України, та з краєзнавцем Г.О.Милорадовичем, який публікував документи із свого фамільного архіву.

Для плідної наукової роботи О.М.Лазаревського в Чернігові були певні умови, оскільки там були сконцентровані цінні документи, привезені з полкових міст Лівобережної України, зокрема, фонди гетьманської канцелярії й Малоросійської колегії. Лише у 80-х роках XIX ст. їх перевезли до Харкова. Крім того, значна частина документів знаходилася в архіві Чернігівської казенної палати. Це монастирські акти, ревізії, частина Румянцевського опису тощо. В результаті вивчення цих матеріалів О.М.Лазаревський підготував до видання й опублікував цілий ряд цінних історичних джерел, а саме: «Отрывки из нежинских магистратских книг 1657-1674 гг.» (1887 р.), «Акты по истории землевладения в Малороссии (1630-1690 гг.)» (1890 р.), «Отрывки из дневника гетманской канцелярии. 1722-1723 гг.» (1898 р.), «Акты по истории монастырского землевладения в Малороссии. 1636-1730 гг.» (1899 р.), «Малороссийские переписные книги 1666 г.»(1899р.), «Цеховые акты Левобережной Малороссии (1622-1645 гг.)» (1901 р.) та багато інших.



240

Коцур В .П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Українська історіографія другої половини XIX ст.

241



Понад 20 років О.М.Лазаревський працював у судових установах Чернігова, Лолтави, Кременчука, Ніжина, Курська, займаючись переважно селянськими справами, що, безумовно, вплинуло на характер його наукових досліджень. З 1880 р. і до останніх днів свого життя він перебував на керівних посадах в окружному суді та судовій палаті Києва.

О.М.Лазаревський опублікував близько 450 праць. Серед них такі великі, як «Описание Старой Малороссии» (3 томи), «Малороссийские посполитые крестьяне», «Очерки малороссийских фамилий», «Люди Старой Малороссии». Вчений був членом різних наукових товариств, у тому числі історичного товариства Нестора-літописця й Чернігівської вченої архівної комісії, а також одним із засновників і редактором (до 1902 р.) журналу «Киевская старина» (існував з 1882 по 1906 рр.).

Оцінки творчого доробку,та поглядів О.М.Лазаревського на історичний процес містяться в більш ранніх матеріалах, присвячених пам'яті вченого, та у працях радянських дослідників. Зокрема, в монографії В.Г.Сарбея, поряд з у цілому позитивною оцінкою творчого доробку О.М.Лазаревського простежено також еволюцію його світогляду вправо, від демократичного просвітительства до буржуазного лібералізму. Для нього було характерне нерозуміння вирішальної, творчої ролі народних мас та явна переоцінка ролі особи в історичному процесі, приниження активних виступів селянства, безпідставна ідеалізація діяльності деяких царських урядовців в Україні у XVIII ст. тощо.

Буржуазно-ліберальні погляди О.М.Лазаревського, хибні тлумачення ним деяких історичних подій і явищ, звичайно, дещо применшують значення його внеску в історіографію України. Однак у порівнянні зі своїми попередниками і сучасниками він усе ж чимало зробив для розвитку історичної науки.

Документальні матеріали, замітки, статті й великі праці вчений друкував переважно в «Черниговских губернских ведомостях», «Киевской старине», «Русском архиве», «Чтениях в Историческом обществе Нестора-летописца». Він співробітничав також у «Чернигов­ском листке», який очолював у 1861-1863 рр. відомий український байкар Л.І.Глібов, був видавцем «Записок Черниговского губернского статистического комитета», де опублікував, зокрема, працю «Малороссийские посполитые крестьяне (1648-1783 гг.)» та цінне

історичне джерело «Описание Черниговского йаместничества Д.Р.Пащенко» (публікацію не завершено).

., У своїх працях О.М.Лазаревський широко використовував дані з фамільних архівів. Він провів велику роботу по виявленню і збереженню документів із зібрань українських багатих родин - Миклашевських, Милорадовичів, Марковичів, Сулим та ін.

Окремими збірками вчений видав матеріали кількох фамільних архівів, які містять цінні відомості по соціально-економічній історії й культурі Лівобережної України ХУП-ХІХ ст. Першою такою великою публікацією був «Сулимовский архив», в якому налічувалося 183 документи. Особливо цінними в збірнику є грамоти й універсали на володіння селами та містечками, які свідчать про дальше закріпачення селян і зміцнення економічного й політичного становища українських феодалів. Він видав також «Мотыжинский архив» (93 матеріали). Це грамоти й універсали, купчі акти на землю, листування в майнових Справах тощо. Вони висвітлюють шляхи дальшого зростання феодального землеволодіння. Ряд актів стосується історії міського управління кінця ХУП-першої чверті XVIII ст.

В 60-80-х роках ХГХ ст. в «Черниговских губернских ведомостях» значну кількість документів із свого фамільного архіву опублікував Г.О.Милорадович. У 1898 р. О.М.Лазаревський продовжив цю справу публікацією «Любецкого архива графа Милорадовича». Серед 198 його матеріалів - різні записки, реєстри, сімейне листування та інші документи за 1637-1789 рр.

Використовуючи головним чином матеріали з фамільних зібрань (опубліковані й неопубліковані), вчений зміг написати такі ґрунтовні праці з генеалогії, як «Очерк малороссийских фамилий» (1875-1876 рр.), «Люди Старой Малороссии» (1880-1882 рр.), а також «Описание старой Малороссии», три томи якого він встиг опублікувати. Смерть (31 березня 1902 р.) перешкодила йому завершити роботу над описом Полтавського полку.

О.М.Лазаревський видав також «Дневник генерального хорунжего Н.Ханенко» та «Дневник генерального подскарбия Якова Марковича», що являють собою надзвичайно цікаві й важливі історичні джерела для дослідження соціально-економічної історії та культури Лівобережної України у XVIII ст.

242

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України



Українська історіографія другої половини XIX ст.

243



Своєрідним поєднанням наукової розробки джерел й їх публікації є видане вченим «Обозрение Румянцевской описи Малороссии», куди ввійшли матеріали Чернігівського, Ніжинського і Київського полків. Вони були спочатку опубліковані в «Черниговских губернских ведомостях», а згодом вийшли окремим виданням.

Праці О.М.Лазаревського мають важливе значення для дослід­ників, які вивчають соціальні відносини на Лівобережжі, розвиток форм землеволодіння, цехового виробництва, адміністративне управління, побут. За своє життя О.М.Лазаревський зібрав велику колекцію старовинних книг і рукописів з історії України, які заповів бібліотеці Київського університету. Нині це зібрання, в якому налічуються десятки тисяч справ, знаходиться у рукописному відділі ЦНБ НАН України. Та й опубліковані праці О.М.Лазаревського (історичні джерела та дослідження) мають важливе наукове значення. Все це свідчить про те, що вчений залишив помітний слід у історіографії історії України.

О.Я.Єфименко. Серед відомих українських істориків кінця XIX — першої половини XX ст. одне з найпочесніших місць належить Олександрі Яківні Єфименко - історику, етнографу, педагогу, яка своїм дослідницьким талантом, різнобічністю творчих інтересів і блискучим стилем викладу матеріалу здобула заслужену повагу не лише з боку науковців, а й широкої громадськості. Цілком слушними є слова

професора С.Платонова, який, виступа­ючи на ювілеї з нагоди 40-ччя наукової діяльності О.Я.Єфименко, що відзна­чався у стінах рідних їй Бестужевських жіночих курсів, сказав про її почесне місце серед великих істориків: «Природа обдарувала вас з дивовижною щедрістю: вона дала вам рідкісну логічну здібність і здатність юридично мислити, дар художньої уяви й чудовий стиль. Вона дала вам величезну праце­здатність і такі необхідні витримку і скромність...»



Олександра Єфименко

О.Я.Єфименко (Ставровська) народилася ЗО квітня 1848 р. в с. Варзуга

Кримського повіту Архангельської губернії в багатодітній сім'ї колезького асесора Я.Ставровського. 1850 р. Ставровські переїхали до Архангельська, а 1857 р. Олександра вступила до жіночої гімназії. За успіхи й зразкову поведінку її рік у рік нагороджували похвальними грамотами.

Матеріальне становище Ставровських було складним. Незабаром помер батько, залишивши дружину й шестеро дітей. 1863 р. Олександра отримала атестат з відзнакою і їй присвоїли звання домашньої вчительки. Тоді вона ступила на тернистий шлях науки: вивчає історію губернії, опрацьовує архівні матеріали про життя жителів Півночі, спілкується із засланими. 1870 р. бере шлюб з одним із них- студентом Харківського університету П.Єфименком. За це її звільняють з педагогічної роботи, встановлюють поліцейський нагляд, забороняють виїжджати без спеціального дозволу. Незважаючи на тяжкі умови, О.Я.Єфименко готує для видання свої перші наукові праці. Протягом 1870-1873 років вона уклала словник місцевих говірок, збірник матеріалів про правові звичаї північних народів, надрукувала ряд статей, зібрала матеріали для таких ґрунтовних праць, як «Артели Архан­гельской губернии», «Сельская женщина», «Народно-юридические взгляды на брак» та ін. В 1873-1874 рр. вони були опубліковані в «Архангельских губернских ведомостях», в журналах «Знание» та «Дело».

П.Єфименко також займався науковою роботою. Праці Єфименків, опубліковані в газетах і журналах, привернули увагу громадськості. В грудні 1872 р. молоде подружжя за дозволом міністерства внутрішніх справ виїхало до Воронезької губернії, а в січні 1874 р. було звільнене від нагляду поліції. У вересні цього ж року Єфименки переїхали в Самару, а згодом - до Чернігова.

З Україною пов'язаний період розквіту таланту О.Я.Єфименко -жінки-історика, вченого яскравого самобутнього обдарування. її ім'я стало відомим серед фахівців, а також широкого кола читачів. Поряд із суто науковими статтями та ґрунтовними працями з історії («Одна из наших народных особенностей», «Трудовое начало в народном обычном праве», «Литературные силы провинций», 1878 р.) у журналі «Детское чтение» з'явились перші оповідання О.Я.Єфименко: «Мурманские промыслы», «День крестьянской семьи».

244 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

1879 р. подружжя оселилося в Харкові—великому економічному, політичному й культурному центрі України. Там працювали такі видатні вчені як мовознавець О.Потебня, математик А.Ляпунов, історик Д.Багалій. З ними Єфименки підтримували дружні стосунки.

Видавничу діяльність Київської Тимчасової комісії для розгляду давніх актів очолював відомий учений, професор В.Антонович, який, за словами Д.Багалія став «заочним керівником О.Єфименко». 1882 р. було засновано часопис «Киевская старина», що об'єднав наукові сили всієї України. Використовуючи безцінні матеріали Київського централь­ного архіву, О.Я.Єфименко підготувала свої перші праці з історії Правобережжя. Проживаючи в Харкові, подружжя організувало історичний гурток, який згодом перетворився на харківську школу української історіографії, брало активну участь у роботі історико-філологічного товариства, заснованого при університеті.

Відома українська громадська, культурно-освітня діячка і педагог С.Русова у своїй книжці «Наші визначні жінки» захоплено писала про О.Я.Єфименко, в якої на той час було п'ятеро дітей: «Що то за ясний розум у цієї жінки і як він виявляється в усіх деталях її особистого життя! Вона така певна себе, так завжди заглиблена в книжки, науку... Це була вчена жінка, але цілком самоук, яка сама взяла з сирих наукових матеріалів знання й освітлювала їх своєю ясною думкою».

На грунті матеріалів місцевого історичного архіву О Л.Єфименко написала низку розвідок про історію Слобідської України. В 1888-1895 рр. у «Киевской старине» було опубліковано її праці: «Двенадцать пунктов Вельяминова», «Турбаевская катастрофа», «Два наместника», «Бедствия евреев в Южной Руси XVII века», «Очерки по истории Правобережной Украины».

1884 р. О.Я.Єфименко запрошують на археологічний з'їзд в Одесі й обирають головою юридичної секції. Згодом вона бере участь чи не в усіх археологічних з'їздах Росії. На одному з них, що відбувся 1893 р. у Вільно, О.Я.Єфименко виступила з доповіддю: «Про копальні суди Лівобережної України». Присутні гаряче аплодували їй, а голова засідання В.Василевський висловив доповідачці свою вдячність.

За походженням вона була росіянка, але всі, хто знав її особисто, засвідчували шанобливе ставлення О.Я.Єфименко до українства. Так, Г.Хоткевич у своїх спогадах зазначав, що ця росіянка «зуміла стати

245
Українська історіографія другої половини XIX ст.

гідною дружиною Петру Савичу й кровно зрозуміти і його, і його суспільність». С.Русова писала: «Сама за походженням росіянка, вона вся віддалася проблемам українського народу і своїм талановитим пером показала в російській пресі несправедливе ставлення до його національних справ...»

Як справжній учений, О.Я.Єфименко не раз ставала на захист українства. 1880 р. в журналі «Слово» вона опублікувала статтю «Малороссийский язык в народной школе» з вимогою до міністерства освіти запровадити в українських школах викладання рідною мовою. Наступного року в журналі «Неделя» надрукувала статтю «По поводу украинофильства», присвячену українській культурі та інтелігенції.

В творчій спадщині О.Я.Єфименко особливе місце займає «История украинского народа» — синтетичний, узагальнюючий виклад історичного процесу в Україні з найдавніших часів і до XIX ст. Книга була написана між 1896 і 1906 рр. Причиною для написання цієї праці став конкурс, який оголосила в 1896 р. редакція журналу «Киевская старина» на кращу узагальнюючу науково-популярну працю з історії України. Окремі фрагменти книги побачили світ ще до її видання в остаточному варіанті. Так, частина перша і друга розділів у 1901-1903 рр. друкувались в популярному періодичному виданні «Журнал для всех». Повністю книга перша була видана в Петербурзі 1906 р. в серії «История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время».

Структура книги О.Я.Єфименко побудована за традиціями поділу матеріалу, характерними для другої половини XIX ст. Перший розділ присвячений доісторичній епосі і слов'янським племенам, які населяли Україну в давнину, другий і третій - історії Київської Русі та періоду феодальної роздрібленості, четвертий і п'ятий - становищу українських земель у складі Великого князівства Литовського і шляхетської Польщі, шостий і сьомий - характеристиці часів «Хмельниччини», так званої «Руїни», і реконструкції ходу розвитку українських земель у XVIII ст. І, нарешті, восьмий - становищу України у XIX ст. Сьогодні можна сперечатись і навіть не погоджуватись з принципами, які було покладено в основу авторської періодизації історії, з термінологією, назвами окремих розділів, однак головна суть полягає в тому, що в книзі систематично, послідовно викладено матеріал в рамках певних історичних періодів, у доступній науково-популярній формі висвітлені складні питання

246

Коцур В .П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Українська історіографія другої половини XIX ст.

247



економічного розвитку, зображено переплетіння політичних подій, розкриті ті чи інші проблеми етнокультурної ситуації в Україні.

Безумовно, сучасний читач помітить, що не всі питання розкриті з достатньою глибиною, мають місце певні диспропорції в розподілі фактичного матеріалу і його викладі, мало уваги приділяється показу розвитку різних сфер культури українського народу, суспільно-політичної думки, антифеодальної боротьби селянсько-козацьких мас та ін. Але не ці і подібні їм недоліки визначають місце «Истории украинского народа» в творчій спадщині О.Я.Єфименко, як і в цілому в українській історіографії другої половини ХІХ-початку XX ст. Автор слідом за М.С.Грушевським («Очерк истории украинского народа». - СПб., 1904) підготувала науково-популярний курс, в якому з відповідних наукових та ідеологічних позицій викладені найважливіші етапи розвитку українського народу.

В книзі детально описані сторінки давньої історії, перші століття існування слов'янського світу. Подаються яскраві замальовки з життя первісного населення, племен епохи неоліту, потім скіфів, готів, гуннів. Слід також зазначити, що з точки зору сучасної історіографії виклад матеріалу О Л .Єфименко часто спрощений, а в деяких випадках—просто невірний. Так, навряд чи можна погодитись з її поясненнями обставин появи та зникнення тих чи інших археологічних культур та племен, їх локалізації та розвитку. Всупереч теорії, яка існувала вже в той час і пояснювала виникнення Київської Русі внутрішніми фактами, О.Я.Єфименко дотримувалась концепції про норманське походження Русі і підкорення варягами слов'янських племен.

Грунтовно, із залученням фольклорної спадщини О.Я.Єфименко описує Русь періоду феодальної роздрібленості, прагнучи при цьому показати причини, що обумовили нові тенденції в житті єдиного в минулому політичного організму, висвітлити внутрішні процеси в Київській, Переяславській, Чернігівській, Галицько-Волинській землях (князівські міжусобиці, розвиток міст, торгівлі), зміни в соціальній структурі, роль вічевих традицій, боротьбу з кочівниками та ін.

Найбільш складним, на думку автора, виявилось дослідження історії українських земель в наступний період, який вона назвала «зовсім темним». Проте залучення широкого кола документальних джерел та спеціальної літератури дало можливість О.Я.Єфименко реконструювати

достатньо повну, а головне, правдиву картину соціально-економічного і суспільно-політичного життя України в складі Великого князівства Литовського. Це один із найбільш цінних і самостійних розділів книги. Використання порівняльно-історичного методу дослідження дало змогу науковцю розкрити процес входження частини українських земель в склад феодальної Литви. Цікаві також її спостереження над процесом формування феодального землеволодіння і виникнення різних категорій залежних селян.

О.Я.Єфименко значну увагу приділяє Люблінській унії 1569 р., внаслідок якої переважна частина українських земель ввійшла до складу шляхетської Польщі. Однак теза про те, що «южнорусский народ» (так автор визначає етнічну приналежність українців) лише з цього часу виходить на суспільну арену в якості історичного діяча, потребує коректування: адже відомо, що до середини XVI ст. українська народність пройшла вже довгий шлях свого розвитку, в процесі якого інтенсивно кристалізувались її основні риси.

На сторінках «Истории украинского народа» важливим є і акцентування авторської уваги на релігійному факторі у взаємо­відносинах України та Польщі. Через призму творчості І.Вишенського, діяльності братств, П.Могили О.Я.Єфименко показує гостроту протиріч між православними і католиками, напруженість атмосфери в суспільстві напередодні Визвольної війни українського народу середини XVII ст. під керівництвом Б.Хмельницького.

Про Запорізьку Січ автор говорить як про справжній своєрідний політичний організм, підкреслюючи тим самим якісно нову ступінь у розвитку українського козацтва. О.Я.Єфименко наголошує, що виникнення Запорізької Січі мало для українського народу велике історичне значення: вперше за багато століть свого існування селяни змогли вирватись із кайданів феодальної залежності і отримати справжню волю. Дослідник відзначає роль запоріжців у ході Визвольної війни середини XVII ст., розглядаючи цю подію як закономірне явище, обумовлене відповідними соціально-економічними і суспільно-політичними причинами. В книзі міститься ряд цікавих авторських спостережень над еволюцією поглядів Б.Хмельницького відносно соціальної політики чи над його планами остаточного розриву України з Польшею, опис зв'язків гетьмана з іншими країнами.




248

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії Укра»

Характерною рисою реконструкції автором історичного процесу того часу є його помітна персоніфікація. Основні віхи історії О-Я.Єфименко розглядає через призму діяльності гетьманів І.Виговського, Ю.Хмель­ницького, П.Дорошенка, І.Самойловича та ін. Значне місце відводиться характеристиці особистості І.Мазепи. О.Я.Єфименко прагне до об'єктивних оцінок політичного портрету цього діяча, відзначаючи його розум, дипломатичну гнучкість і в той же час розповідаючи про нього як про великого феодала, який проводив яскраво виражену кріпосницьку політику. Вчена прагне розібратись в психології І.Мазепи, з'ясувати мотиви, якими він керувався під час переходу на бік Карла XII.

При висвітленні історичного процесу наступного періоду (XVIII-початок ХГХ ст.) О.Я.Єфименко розкрила нові тенденції в господарському і політичному розвитку України. В соціально-економічній сфері це був період, з одного боку, дальшого різкого посилення феодального гноблення селян, розширення земельної власності козацької старшини, посилення її прагнення висунутись в ряди російського дворянства, а з другого - прискорення процесу зубожіння селян і рядового козацтва, їх обезземелення, втрати ними майже всіх своїх прав і, нарешті, узаконення кріпосництва. Зміни в суспільно-політичному житті України були пов'язані з подальшим наступом царизму на автономний устрій Лівобережжя, ліквідацією державних структур, що виникли ще в роки Визвольної війни.

Аналізуючи авторські концепції, висновки, характеристики, потрібно, безумовно, враховувати обстановку, в якій створювалась «История украинского народа». Наступ царизму на все передове, прогресивне, посилення національного гніту українців - всього цього була свідком О.Я.Єфименко. Ось чому відображення нею окремих питань і оцінки деяких питань та подій історичного минулого, що пов'язані з політикою самодержавства в Україні, так емоційні, а нерідко - запальні, різкі.

1907 р. виходить книга «История Украины и ее народа», яка по суті, була підручником для молоді. За видатні успіхи в галузі історії Харківський університет присвоїв їй звання професора і почесного доктора історії.

О.Я.Єфименко була однією з основоположниць жіночого руху в Україні. Вона заснувала товариство «Трудящих жінок», де виступала з



249

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   37

Схожі:

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconПедагогічна система К. Д. Ушинського
Кравець В. П. Історія української школи І педагогіки: Курс лекцій. Тернопіль, 1994
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconВступ до курсу «Культурологія»
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика»

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconІсторія хімія (курс лекцій)
Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconЧастина загальна
К66 Кримінальне право І законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського-К.: Атіка, 2001. 432с....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка