Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе



Сторінка25/37
Дата конвертації17.04.2017
Розмір7.84 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   37

Українські історичні дослідження на початку XX ст.

305



В оцінках вченим Переяславського договору і так званих Березневих статей 1654 р. читач знайде також чимало суперечливого. Визнаючи добровільність цього акту, М.С.Грушевський одночасно кваліфікує його юридично-правовий аспект то як протекторат, то як тимчасову угоду, то як військовий («мілітарний») союз.

Щодо наступного етапу взаємовідносин Б.Хмельницького з російським царем (1654-1657), то на відміну від своїх попередніх праць (зокрема, «Ілюстрованої історії України»), на сторінках «Історії України-Руси» М.С.Грушевський подає дещо інші оціночні характеристики. Описуючи динаміку та напрями їх розвитку, вчений в основному звертає увагу на суперечності, що виникали між обома сторонами, показує самодержавну політику царизму щодо України. Особливо велике обурення козацької старшини, на думку М.С.Грушевського, викликали контакти представників царської Росії з польськими дипломатами та їх сепаратні переговори про перемир'я. Проте ні в 1655, ні в 1657 рр. гетьман та його найближче оточення не виношували планів остаточного розриву з Москвою. Ця принципова теза міститься на багатьох сторінках праці (Т.9.- С.1252, 1255, 1498).

В характеристиці постаті, поглядів та планів Б.Хмельницького вчений прагнув до широких наукових висновків і глибоких історичних аналогій. В узагальненому вигляді вони викладені на сторінках розділу VIII другої частини т.9-го. Автор застерігає, що в процесі поглибленого вивчення документального матеріалу він змушений був відмовитися від деяких своїх попередніх поглядів, окремі з них переглянути або доповнити. М.С.Грушевський дискутує також з рядом вчених в особі представників української, російської і польської історіографії (В.Б.Антонович, М.І.Костомаров, П.О.Куліш,Г.Ф.Карпов, Ф.Равіта-Гавронський, Л.Кубаля, П.М.Буцінський, В.Липинський та ін.), показує сильні та слабкі сторони їх праць. На сторінках розділу читач знайде якнайширшу гаму оцінок діяльності гетьмана, від піднесених і цілком справедливих, до упереджених і далеко не схвальних. З окремими можна погодитися, інші — не приймати або заперечувати. Важливіше інше — це була видатна постать в українській історії, діяльність якої відбивала як загальнонародні, так і вузькостанові інтереси, яка зробила справжній прорив у формуванні соціальної політики, об'єднала в один повстанський табір найрізноманітніші суспільні сили, організувала та спрямувала їх на

І

повалення влади польської шляхти в Україні, стояла біля джерел створення Української держави.

З висоти XX століття можна бачити непослідовність і навіть половинчастість дій гетьмана, відзначати нелогічність окремих його вчинків, говорити про відсутність деяких ціннісних орієнтирів і т.п. Але всі оцінки потрібно узгоджувати з контекстом тогочасної доби -неоднозначної і суперечливої, де переплітались старі порядки і нові явища, де все ще панував середньовічний світогляд, але з'явились суспільні установки, характерні для XVII ст. В оточенні ворожих сил гетьману доводилось маневрувати, йти на компроміси, часто відмовлятись від своїх планів і задумів. Але генеральної лінії свого життя, глибокий філософський сенс якої полягав у звільненні рідної землі від ненависного іноземного гніту, Б.Хмельницький дотримувався до останнього подиху.

Десятий (і останній) том праці присвячений історії українських земель у 1657-1658 рр. Це був надзвичайно складний, спресований у величезну кількість різних за своїм характером та змістом подій час, коли руйнувалися старі суспільні уявлення та виростали нові соціальні сили, укладалися неоднозначні державні угоди, та на політичному горизонті з'явилася ціла низка історичних осіб, які в роки Визвольної війни затуляла могутня постать великого гетьмана. М.С.Грушевський на сторінках цього тому у висвітленні частини питань намітив лише наукові орієнтири (наприклад, надзвичайно цікаві його спостереження над процесом поляризації соціальних інтересів селянства і рядового козацтва та старшинської верхівки), інші розглянув більш глибоко і детально. Щодо останніх, то тут можна виділити дві групи проблем: по-перше, ті, що характеризують зміни у внутрішній ситуації в Україні, пов'язані із захопленням гетьманської булави колишнім генеральним писарем І.Виговським, і, по-друге, ті, які висвітлюють переорієнтацію нового гетьмана та його найближчого оточення у сфері міжнародній. Якнайтісніше пов'язані між собою, вони дають цілісну картину двох років життя України після смерті Б.Хмельницького. Читач знайде цікаві характеристики та оцінки найважливіших подій того часу - повстання під керівництвом полтавського полковника М.Пушкаря та кошового отамана Я.Барабаша, обставин укладення шведсько-української угоди та відновлення кримсько-українського союзу. Відтворено перші кроки



306 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

царизму на шляху ліквідації автономного устрою України, показано дипломатичну гру обох сторін, поступове наростання напруженості між гетьманською адміністрацією і царським урядом, яка вилилась у відкритий конфлікт і спробу ревізії рішень Переяславської ради 1654 р. Безперечно, в центрі авторської розповіді - висвітлення комплексу питань, пов'язаних з укладенням Гадяцької угоди 1658 р. між І.Виговським і польським королем. М.С.Грушевський прагне об'єктивно розібратися у причинах, які обумовили цей крок гетьмана та осіб із його оточення, аналізує зміст самої угоди, намагається передбачити безпосередні і більш віддалені наслідки для України в разі її реалізації. Принциповим і справедливим видається авторське твердження про те, що «Гадяцька унія - унія шляхетська, яка має забезпечити політичні впливи української шляхти, більше того - відреставрувати економічне і політичне посідання марних недобитків цієї соціальної верстви, вернути те, чим вона колись була або бажала бути» (ТЛО. - С.372). Вчений оцінює угоду також як «цілком нежиттєздатну», а «ті, що тримались і проводили її, цією дорогою мостили собі стежки до повороту до коронних провінцій, - а не до нового державного українського будівництва... Мостив цю стежку Тетеря, мостив і Виговський, мостило багато інших» (Т.10.-С.375).

Зрозуміло, що коло наукових питань, порушених у багатотомній «Історії України-Руси», не вичерпується лише розглянутими на сторінках цього курсу лекцій. Воно значно ширше і різноманітніше. Окремі з них М.С.Грушевський висвітлював лише у постановочному плані (наприклад, про етнічну та суспільну свідомість різних верств українського народу), інші розробив більш глибоко і різнобічно. Науковою заслугою вченого було й те, що в процесі підготовки своєї подвижницької праці він залучив величезну кількість нового документального матеріалу, почерпнутого із вітчизняних архівів та архівосховищ зарубіжних країн. Ці документи не втратили свого значення понині і становлять надійну джерельну базу для створення наукових праць сучасними істориками.

Ще одна важлива особливість праці М.С.Грушевського - свої висновки та наукові спостереження вчений ніколи не вважав істиною в останній інстанції. Тому не випадково цілий ряд томів «Історії України-Руси» містить додатки у вигляді «Приміток», де автор прагне показати свою творчу лабораторію, вміщує якнайширшу бібліографію, дає


307
Українські історичні дослідження на початку XX ст.

критичний аналіз спеціальної літератури, присвяченої різноманітним питанням вітчизняної історії. Для вченого це був один із важливих засобів визначення надійних орієнтирів щодо поглибленого вивчення окремих проблем історичного процесу в Україні.

Неупереджений аналіз тексту свідчить про те, що незалежно від часу, коли писався той чи інший том праці, і своєї політичної орієнтації, вчений прагнув до максимальної об'єктивності і дотримання принципів історизму у висвітленні історичного процесу.

Зрозуміло, що характеристика наукової концепції М.С.Грушев­ського не вичерпується лише фундаментальною працею «Історія України-Руси». Свої погляди на наступний період української історії (60-ті рр. XVII - початок XX ст.) він виклав на сторінках таких широковідомих популярних праць як «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована історія України», у багатьох наукових статтях та публіцистичних працях.

Фундаментальні праці М.С.Грушевського з історії України були на рівні світової історіографії. Незважаючи на дискусійність або застарілість окремих оцінок історичних подій, наукова спадщина М.С.Грушевського (насамперед «Історія України-Руси») має непересічне значення. До неї звертались і звертатимуться численні вітчизняні та зарубіжні дослідники. Праці історика спонукають до справжньої творчої роботи і нових наукових пошуків. Про широке визнання творчості М.С.Грушевського свідчить, зокрема, його величезне за обсягом листування з багатьма діячами науки і культури.

Праці М.С.Грушевського мали також велике політичне і громадське значення. В умовах національного гноблення і пере­слідування української культури з боку царського самодержавства, австрійської монархії, панівних класів Польщі вихід у світ історичних творів М.С.Грушевського справив значний вплив на активізацію національно-визвольного руху в українських землях, розчленованих державними кордонами. Вчений переконливо показав, що український народ пройшов довгий, складний і самобутній історичний шлях, вистраждав право на свою мову, етнічну культуру, власну державність. Вся творча спадщина вченого і нині вражає не лише глибиною наукового висвітлення історичного процесу, а й надзвичайною актуальністю її повчального змісту для сьогодення.

308

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Українські історичні дослідження на початку XX ст.

309



Історичні праці М.Грушевського були найвищим досягненням народницької історіографії. Але його «Історія України-Руси» вказала українській історичній науці нові проблеми й відкрила широкі й далекосяжні обрії. Українська історіографія перших десятиліть XX ст., спираючись на історичні традиції від часів Київської і Галицько-Волинської держави, через Козацько-Гетьманську державу, гю-новому підходить до українського національно-політичного відродження. Основна традиція була державницька і вона стала провідною ідеєю новітньої української історіографії, визначивши весь її дальший розвиток.

Зародження української державницької історіографії. Перші ознаки нового напряму позначилися ще в часи розквіту народницької історіографії. -Поодинокі критичні думки проти панування народницького напряму прозвучали у працях М.Драгоманова та Ф.Уманця. Потрібні були нові історіографічні ідеї з питань української державності. Це й зробили В.Липинський і С.Томашівський, і саме вони стали основоположниками української державницької історіографії.



В'ячеслав Липинськии

В.К.Липинський (1882-1931), досліджуючи на підставі багатого й здебільшого нового архівного матеріалу історію української шляхетської верстви та національно-політичні і культурні змагання ХУІ-ХУП ст. («Шляхта на Україні», «Україна на переломі. 1657-1659», всього понад 200 наукових праць) присвятив головну увагу питанням складання української держав­ності в часи Б.Хмельницького. У центрі історичних досліджень («Станіслав Михайло Кричевський», «Листи до братів-хліборобів») Липинського -новий, відмінний від концепцій М.Грушевського, В.Антоновича, польської та російської історіографії погляд на Хмельниччину як на процес будування української державності. Липинськии вважає Б.Хмельницького

найбільшим генієм української політичної думки, свідомим будівничим української держави. На думку вченого, намір створити незалежну українську державу виник у гетьмана на самому початку Визвольної війни, а то й раніше. Без цього задуму, зауважує Липинськии, сама справа Хмельницького^ була б неможливою.

Липинськии відрізняв Переяславську умову від пізнішої переяславської легенди про добровільне прилучення України до Москви, що виникла, на думку вченого, під час зруйнування козацької державності й набула своїх ідеологічних форм за часів Мазепи. Звертаючись до тих дослідників, які вбачали в Переяславській умові легенду про добровільне «возз'єднання» Русі, він застерігає, що кожен, хто дотримується подібної думки, «мусить спершу доказати, що гетьман Хмельницький підняв повстання проти Польщі в ім'я прилучення України до Москви і, що Переяславська угода являється тільки формальним закінченням, послідовним скріпленням на папері отого ним задуманого діла. Але ж, розуміється, ніхто не може доказати того, чого не було». Липинськйй переконаний, що, підіймаючи повстання проти Польщі, Хмельницький не мав наміру прилучити країну до Москви, що Переяславська угода 1654 р. була для гетьмана таким самим випадковим союзом, зверненим проти Польщі і уладеним з метою визволення України з-під Польщі, якими були всі його попередні такі ж самі союзи з Кримом і Туреччиною. На думку Липинського, московський цар, ставши протектором України/мав давати останній військову допомогу проти Польщі і за цю допомогу отримувати від України певну щорічну грошову данину. Таким чином, учений трактує Переяславську угоду не як акт возз'єднання, а як міжнародний союз проти Польщі й татар, забезпечений формою протекторату, укладеного ^гетьманським урядом в ім'я українських державних інтересів.

В.Липинський у своїй концепції побудови української


державності обґрунтовує необхідність п'яти основних підвалин, на яких
вона має засновуватись: 1) аристократія; 2) класократія; 3)
територіальний патріотизм; 4).український консерватизм; 5) релігійний
етосг ,

Стабільність концепції Липинського базувалась на таких юридичних та економічних підставах: 1) гарантія недоторканості особи; 2) забезпечення права приватної власності на землю; 3) проведення



310

Коцур В .П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Українські історичні дослідження на початку XX ст.

311



аграрної реформи; 4) гарантія об'єднання в українській державі всіх українських земель («До українських хліборобів»).

Майбутня держава, за Липинським мала спиратися на три незалежні форми влади: законодавчу, виконавчу та судову, які врівноважували б одна одну. Така влада за своєю суттю є надпартійною і не бере участі в партійних змаганнях.

Якщо Липинський бачив завдання новітньої української історіографії у відродженні традицій козацько-гетьманської доби, то С.Т.Томашівський (1875-1930), звертався до вивчення історії княжої України і дав їй оцінку в своїх книгах «Українська історія. Старинні і середні віки», «Вступ до історії церкви на Україні», «Джерела до історії України-Руси» та ін. Концепція Томашівського базується на трьох основних критеріях: 1) земля, тобто освоєння майбутніми українськими племенами територій, на яких вони проживали; 2) нація, тобто утворення її внаслідок відокремлення українських земель від великоруських після розпаду Київської держави і поступової сепарації Галицько-Волинського князівства; 3) становлення першої української національної держави — Галицько-Волинського князівства як завершення цих двох процесів.

Критерій «українська земля» Томашівський розуміє дещо інакше, ніж його попередники, зокрема М.Грушевський та інші українські вчені, які розглядали Україну як етнічну територію і саме з цих позицій інтерпретували історичні події, що тут розвивалися. Томашівський розглядає українську землю як географічну цілісність, ігноруючи тим самим етнічний характер окремих частин України. В своїх історичних дослідженнях він відштовхується не від певної землі, заселеної певним народом, який творить свою історію, а від географічного становища України, яке начебто само по собі творило історію української нації.

Як і Липинський, Томашівський виводить свою концепцію історичного розвитку України з огляду на вплив протилежних чинників, які мали вирішальне значення в історії українського народу: з одного боку, конструктивних, позитивних і творчих, а з іншого - деструктивних, негативних, руїнницьких. В його «Українській історії» ми постійно наштовхуємося на різко негативне ставлення вченого до будь-яких антидержавницьких та анархічних проявів, князівських міжусобиць та боярської анархії в Київській і Галицько-Волинській державах ХІІ-ХІУ ст.

У збірнику статей «Під колесами історії» Томашівський акцентує увагу на слідуючих державницьких ідеях: 1) особлива роль Галичини та уніатської церкви в майбутньому державному творенні; 2) український консерватизм; 3) об'єднуюча національна ідея; 4) європеїзація українського руху з опорою на власні (особливо в Галичині) традиції. Тут же Томашівський вказує на основні причини втрати Україною своєї державності 1917-1920 рр.: 1) відсутність єдиної, спільної всім українцям національної державної ідеї; 2) відсутність політичної, економічної і культурної рівноваги між містом і селом; 3) політична гіпертрофія українського народу. Томашівський переконаний, що лише західноукраїнські землі зуміли зберегти в усіх історичних катаклізмах «український дух» завдяки своїй близькості до Заходу та опорі на церкву й державу.

Відродження Української держави 1917-1920 рр. відкрило широкі перспективи для розвитку української історичної науки. Наукові дослідження минулого України стали важливою державною справою. Заснування Української Академії Наук у Києві, українських університетів (Київ, Кам'янець-Подільський), Національного Архіву, Національного Музею, Національної Бібліотеки, розгортання наукових видавництв, - все віщувало українській історичній науці розквіт.




Великої популярності в цей час набула «Історія України-Руси» Миколи Аркаса, зредагована В.Дбманицьким (вид. 1908, 1912, берлінське вид. 1922 р.), що її перевидається аж до останнього часу.

Загальне визнання здобули собі наукові і популярні курси Дмитра Дорошенка. Особливо цінним є «Огляд української історіографії» (Прага, 1923 р.), його університетський курс «Нарис історії України» (Варшава, 1932-1933 рр., у 2-х т.) й «Історія України 1917-23» (Ужгород, 1930-1932, у 2-х т.). ^

Широко розповсюджені були видання популярного курсу історії України Омеляна Терлецького та Івана Крип'якевича, Миколи Андрусяка та Бориса Крупницького.

312

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Українські історичні дослідження на початку XX ст.

313



Історик української літератури Сергій Єфремов видав низку капітальних монографій про письменників XIX ст. та кілька тисяч праць з історії українського літературознавства, в т.ч. фундаментальну «Історію українського письменства» (1911 р.), що лишається досі одним з основних підручників по даній темі.

Окупація України більшовицькими військами і поділ українських земель поміж чужими державами великою мірою змінили обставини не на користь української науки. Українські історики змушені були або емігрувати, або ж, залишаючись під владою радянського режиму, втратити цілком або часткою можливості для вільних наукових досліджень. Все ж, навіть за таких несприятливих обставин, невмирущий дух української історичної науки не згас. Приймаючи і розвиваючи далі традиційну схему українського історичного процесу, наукою обгрунтовану й оформлену М.Грушевським, і заповнюючи її новим ідейним державницьким змістом і духом, українські вчені в еміграції, в Галичині, і навіть на окупованій більшовиками батьківщині продовжують наукові дослідження, розпочаті в часи відродження української державності (1917-1920 рр.), й підносять її на новий рівень.



Рекомендована література

1. Ващенко В.В. Фактори формування історичної концепції в українській

історіографії кінця XIX - початку XX ст.- Дніпропетровськ, 1998.

2. Грицак Я.Й. Формування модерної української нації: історіографія та

історіософія проблеми.-К., 1996.

3. Дашкевич Я.Р. Стан і напрями джерелознавчих та історіографічних

досліджень історії України (друга половина XIX - XX ст.): Доп. на здобуття наук. ст. докт. іст. наук.- К., 1994.

4. Заруба В.М. Постаті. - Дніпропетровськ: Україна, 1993. - С.3-73.



  1. Кармазіна М.С. Ідея державності в українській політичній думці
    (кінець XIX - початок XX ст.).- К., 1998.

  1. Коцур А.П. Українська національна ідея (вітчизняна державознавча

думка XIX - початку XX ст.) // Науковий вісник Чернівецького ун­ту. Вип. 36. Історія.-Чернівці, 1998.-С.88-96.

7. Кузьмінець О. Михайло Грушевський // Історія України в особах: XIX-

XX ст. - К.: Україна, 1995. - С.188-197.

8. Кухта Б. З історії української політичної думки. - К.: Генеза, 1994. -

С.149-290.

9. Кучер Р.В. Наукове Товариство ім. Т.Шевченка. - К.: Наук, думка, 1992.



  1. Лекції з історії української історичної науки другої половини XIX -
    початку XX ст.: Навч. пос. / Під. ред. В.В.Ващенка.- Дніпропетровськ:
    ДДУ, 1998.

  2. Полонська-Василенко Н. Нарис історіографії України (історіографія
    ХІХ-ХХ ст.) // Історія України: у 2-х т.- К.: Либідь, 1992. - ТІ. -
    С.17-29.

12. Потульницький В.А. Історія української політології (Концепція
державності в українській зарубіжній історико-політичній науці). —
К.: Либідь, 1992.

13. Потульницький В.А. Нариси з української політології (1819-1991).


- К.: Либідь, 1994. - С.17-25, 41-299.

14. Сергієнко П.П. Соборна Україна: від ідеї до життя. - К.: Знання,


1993.- С.22-48 (Розд. «Розвиток ідеї соборності в українській
суспільно-політичній думці»).

  1. Смолій В.А., Сохань П.С. Видатний історик України // Грушевський
    М.С. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн.- К.: Наук, думка, 1991. -
    Т.1.-С.8-39.

  2. Солдатенко В.Ф., Сиволоб Ю.В. Витоки і передвісники української ідеї
    // Українська ідея. Перші речники (Кол. авт.) -К.: Знання, 1994. - С.5-25.

17. Українські історичні досліди на поч.^ХХ ст. // Енциклопедія
українознавства: в 3-х т.- К.: 1995. - Т.2. - С.402-405.

314

Коцур В.П., Коцур А,П. Історіографія історії України

Історична наука тоталітарної доби

315



ІСТОРИЧНА НАУКА ТОТАЛІТАРНОЇ ДОБИ ТА ПОСТТОТАЛІТАРНОГО СУСПІЛЬСТВА

Основні етапи розвитку історіографії історії України.




  • Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   37

Схожі:

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconПедагогічна система К. Д. Ушинського
Кравець В. П. Історія української школи І педагогіки: Курс лекцій. Тернопіль, 1994
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconВступ до курсу «Культурологія»
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика»

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconІсторія хімія (курс лекцій)
Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconЧастина загальна
К66 Кримінальне право І законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського-К.: Атіка, 2001. 432с....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка