Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе



Сторінка3/37
Дата конвертації17.04.2017
Розмір7.84 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

Г*

Написи на пряслицях, кераміці та ливарній формі

Слов'яни були творця­ми київської та частково черняхівської культур. Остання становила виключне явище в історії не лише дав­нього слов'янства, а й інших народів Східної Європи. її вивчення пов'язане з іменем В.В.Хвойки, котрий у другій половині XIX ст. розкопав перший могильник у с. Черняхів на Київщині. Приблизно в той же час у верхів'ях Дністра і західного Бугу дослідження пам'яток цієї культури розпочав

К.Гадачек. У нинішній час вивченням історії черняхівських племен займаються українські науковці М.Ю.Брайчевський, В.Д.Баран, О.В.Гудкова, Є.В.Махно, А.Т.Сміленко. Вони вказують на те, що у Північному Причорномор'ї основу носіїв черняхівської культури складають скіфо-сармати, на території нинішніх Молдови та Румунії - дако-гети, в Лісостепу України - слов'яни. Черняхівська культура поєднала в собі виробнично-технічні досягнення римських провінцій і місцеві традиції різноетнічних племен, у тому числі і слов'ян.

Більшою самобутністю відзначалася культура слов'ян другої чверті І тис. н.е., відома в науці як київська й поширена в північній частині Середнього та південній - Верхнього Подніпров'я. Цю культуру відкрив наприкінці 40-х на початку 50-х років XX ст. В.М.Даниленко, а систематичі дослідження здійснюють, починаючи із 70-х рр. Р.В.Терпе-ловський, Н.М.Кравченко, Є.О.Горюнов. Вони науково обгрунтували, що етнічне підґрунтя київської культури було створене зарубинцями, пшеворцями та їхніми сусідами (усім їм загалом належать змішані у своїй основі пізньозарубинецькі старожитності).

Основні форми господарської діяльності ранньослов'янської спільності вивчали П.Л.Корнієнко, Д.Т.Березовець, О.М.Приходнюк, Б.О. Тимощук та ін. Суспільні відносини досліджували Д.Н.Козак, Й.С.Винокур, С.О.Токарєв. Язичницьку міфологію й організовані форми культу слов'ян проаналізували в своїх працях С.О.Токарєв, Б.О.Рибаков, В.В.Сєдов.

У 1992 р. науковці М.О.Чмихов, Н.М.Кравченко, І.Т.Черняков підготували курс лекцій «Археологія та стародавня історія України», що став першим навчальним посібником, спеціально присвяченим археології та давній історії України. В ньому обґрунтовується величезне значення подій вітчизняної історії для становлення загальнолюдської цивілізації. Широко розглядаються питання етногенезу давнього населення нашої країни: походження та розвиток індоєвропейських народів, витоків українського етносу та ін.

Праця «Давня історія України» (1995 р.) підготовлена до друку колективом авторів Інституту археології НАН як навчальний посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів (у 2-х кн.) грунтується на величезній джерельній базі, опрацьованій та осмисленій із позицій нової концепції стародавньої історії України.



28

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України



Історіографія давньої історії України

29


Як відомо, вітчизняна історична наука тривалий час базувалася на універсалізації формаційного підходу, суть якого полягала в конструюванні різноманітних історико-соціологічних схем, розробці головним чином питань способів виробництва, класової боротьби, форм взаємозв'язку базису й надбудови. Водночас явно недостатня увага -аж до цілковитого ігнорування - приділялася гуманістичним характеристикам суспільства, тим або іншим проблемам духовної історії, етногенезу, взаємозв'язку людини і природи та ін. Автори «Давньої історії України», не відкидаючи положення теорії закономірної поступальності історичного процесу, відмовились від практики недалекого минулого, коли через абсолютизацію цієї закономірності кожна наступна епоха неодмінно ставилася вище за попередню. Адже в дійсності історичний процес ніколи не був таким прямолінійно висхідним, як це декларувалося в радянській історіографії, - він знав і періоди стагнацій, регресу. Ось лише один факт: ранні землеробські суспільства на території України неодноразово підходили до порогу станово-класової формації, але подолати його їм щоразу перешкоджали дестабілізуючі дії з боку войовничих степових кочівників.

Та куди важливішим є те, що формаційний підхід не забезпечує вирішення цілого ряду актуальних проблем цивілізаційного характеру, зокрема формування пріорітетів життєдіяльності, способу мислення, світосприйняття, духовності того чи іншого суспільства. А без цього годі й сподіватися осягнути складові риси менталітету населення України на різних етапах його самобутнього історичного шляху, з'ясувати місце українства в світовій цивілізації. Таким чином, нове розуміння історичного процесу зумовлює необхідність гармонійного сполучення досліджень формаційних структур й усього розмаїття духовних — зокрема світоглядних, етнопсихологічних - аспектів суспільного життя. Саме в цьому передусім і полягає одна з підвалин нової концепції давньої історії України, що її проголошують дослідники вказаної праці. «Давня історія України» є першою в вітчизняній історіографії спробою комплексного й систематизованого висвітлення на базі археологічних даних стародавньої історії України від часу появи на її землях людської істоти й до епохи Київської Русі включно. Незважаючи на досить високий рівень історичної інтерпретації наявних джерел, жодна із згаданих та подібних проблем не має поки що загальноприйнятого вирішення, а це спричинює

додаткові труднощі при узгодженні різних точок зору на ті чі інші факти історії українського народу.

Рекомендована література

1 .Археологія та стародавня історія України: Курс лекцій / Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черніков І.Т.-К.: Либідь, 1992. - С. 8 - 40.

2. Ігнатович Е.В. Україна-Іегга іпсо§пі1а. Новий погляд на невідомі факти

ІІ-У ст. нашої ери. - К.: Знання, 1992.

3. Ісаєвич Я. Проблема походження українського народу: історіографічний

і політичний аспект // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: 36. наук, праць.—Львів, 1995.—Вип. 2 — С. 3-17.



  1. Передісторичне минуле української землі. Питання про початки
    українсько-руської державності в історичній літературі / Дорошенко
    Д.І. Нарис історії України. - Львів: Світ, 1991. - С. 32 - 46.

  2. Передмова / Давня історія України: Навч. посібник: У 2-х кн. Толочко

П.П., Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. - К.: Либідь, 1994. - Кн. І. -С. 5-9.

б.Повість минулих літ // Літопис Руський. - К.: Дніпро, 1989. - С. 1 -178.

7. Січинський В. Чужинці про Україну. (Розд. 1. Найстарші відомості про

Україну). - Львів: Світ, 1991. - С. 5 - 10.

8. Сохань П.П. Про прадавню історію України / Джерелознавчий
фундаменталізм - основа наукового методу М.С. Грушевського // Вісн.
АН України. - 1992. - N 5. - С. 44 - 46.

зо

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України



Київська Русь та Галицько-Волинська держава

31


КИЇВСЬКА РУСЬ ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА В ІСТОРИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Деякі питання зародження історичних знань на Русі в ХІ-ХІІ століттях • Літописи ХІ-ХП століть та їх місце в історіографії України • Галицько-Волинський літопис • Проблема виникнення Київської Русі у вітчизняній та зарубіжній літературі • Дискусії навколо питань державно-політичного розвитку Київської Русі

Деякі питання зародження історичних знань на Русі в ХІ-ХІІ століттях. У IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східно-слов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи — Русь. Роль її історичного ядра відігравало Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфо-античних часів. У зв'язку з тим, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі. Широко вживаються також назви Давньоруська держава, Київська держава, Давня Русь.

Охоплюючи величезну територію — від Балтики й Північного Льодовитого океану до Чорного моря, від Волги до Карпат, - Русь

становила собою історично важливу контактну зону між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Це й зумовило її швидке входження до загальноєвропейського історико-культурного процесу.

Про нову могутню державу одночасно заговорили в різних частинах Старого Світу. Повідомлення арабських та візантійських авторів, згадки у скандинавських сагах та французських епічних творах показують Русь як велику країну, яка посідає важливе місце в системі європейських політичних й економічних контактів. За словами арабського історика, географа та мандрівника X ст. Аль-Масуді, руси «утворюють великий народ». Перлина західноєвропейського середньо­вічного епосу «Пісня про Роланда» засвідчує участь руських дружин у війні проти Карла Великого. Візантійський автор Нікіта Хоніат наголошував, що «християнський» руський народ урятував імперію від навали половців.

Одночасно з міжнародним визнанням на Русі зростало й зміцнювалося усвідомлення своєї належності до світової історії. Не випадково на монетах Володимира Святославича великий князь зображувався так само, як візантійський імператор. Визначний церковно-політичний діяч Русі першої половини XI ст. митрополит Іларіон писав, що князі «не вь худь бо и невьдомь земли владьічьствоваша, а нь в Руськь, яже ведома и сльїшиша всьми четьірми концами земли».

Київській Русі належить особливе місце в історії Східної Європи - аналогічне тому, котре посідала імперія Карла Великого в історії Західної. Завершення в Подніпров'ї державотворчих процесів позитивно позначилося на етнічному розвиткові східнослов'янських племен, що поступово складалися в єдину народність. В її основі лежали спільна територія, єдина мова, своєрідна культура, відносно тісні внутрішні економічні зв'язки. Упродовж всього періоду існування Давньоруської держави руська етнічна спільність розвивалася шляхом консолідації, хоч і зберігала при цьому етнографічні регіональні особливості.

Велике історичне значення мала Київська Русь і для багатьох неслов'янських народів. її досягнення в галузі суспільно-політичного, економічного, культурного розвитку ставали надбанням литви, естів, латишів, карелів, весі, мері, муроми, мордви, тюркських кочових племен

32

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України



Київська Русь та Галицько-Волинська держава

33


південно-руських степів. Частина цих народів етнічно й політично інтегрувалася у складі Русі.

Існування відносно єдиної Київської держави охоплює період з IX по 30-ті роки XII ст. Політична форма - ранньофеодальна монархія з елементами федералізму. В 30-ті роки XII ст. вона вступила в період феодальної роздробленості, характеризований дальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, кристалізацією окремих князівств. Видозмінюючи свою федеральну структуру, Русь проіснувала до 40-х років XIII ст. і впала під ударами монголо-татарських завойовників.

Стародавні руські літописи та інші письмові пам'ятки відобразили в собі найхарактерніші риси соціально-економічного, політичного і культурного життя давньої Русі. Літописи, поряд з «Руською Правдою», великою мірою відобразили процес феодалізації Русі. В них знайшли певне відображення характер експлуатації і феодальної залежності смердів, закупів, холопів, яка розвивалась на основі зростання великого феодального князівського, боярського і монастирського землеволодіння. В них ми знаходимо відображення гострих соціальних суперечностей в Київській Русі. Ці суперечності часто набували гострих форм, що призводило до народних антифеодальних повстань XI - XII століть. Найбільші з них - це повстання 1068 і 1113 рр. та ін. В літописних та інших письмових пам'ятках зафіксовані цікаві сторінки соціальних відносин, побуту і культури феодальної знаті і народу, міського і сільського населення, розвиток письменства, архітектури, мистецтва, народної творчості тощо.

Величезна територія Київської Русі приблизно від кінця IX до середини XII століття підкорялась великому князю Київському. Проте окремі землі і князівства були слабо зв'язані між собою економічно. Процес феодалізації раніше й інтенсивніше відбувався на півдні Русі -в Київській, Переяславській, Чернігівській та Галицькій землях.

В Києві, як і в Новгороді, раніше, ніж в інших землях, розвивалося письменство і освіта. Введення християнства, як відомо, прискорило розвиток письменства і взагалі стародавньої культури Русі. В київських монастирях у XI ст. почалося літописання, що було головним засобом поширення історичних знань серед знаті і міського населення та взагалі серед народу. Швидкий розвиток літератури взагалі й історичної зокрема відбувався в зв'язку з усною народною творчістю, що склалася на Русі ще до появи письменства. Лістописання і поширення історичних знань

на Русі було складовою частиною загального розвитку письменства, освіти і культури.

Після прийняття християнства і поширення його відбувався швидкий розвиток і розповсюдження стародавньої літератури як церковної, так і громадянської перекладної літератури, що надходила на Русь з Візантії і Болгарії, та книг місцевого оригінального характеру, написаних мовою, доступною всім слов'янським народам. Цей розвиток був підготовлений тривалим попереднім періодом історії культури наших предків.

Пам'ятки письменства і літератури XI - XII століть збереглися до наших днів переважно в пізнішій переписці. Крім того, їх списки

значною мірою осучаснені і в багатьох випадках змінені пере­писувачами пізніших століть. Оригінальних творів збереглися лише одиниці. Решта загинула в часи тяжких лихоліть, що пережила наша Вітчизна внаслідок монголь­ських завоювань, міжусобних війн князів, пожеж та іншого стихійного лиха.

Від XI ст. до нас дійшло, як

^ відомо, лише кілька оригінальних

дV 111 і І ЬЖ НЬНТV** пам'яток. До таких зразків давньої
****' Руської книги відносяться —


ДАШНУЬТЖТ*

Остромирове Євангеліє. Уривок тексту

«Остромирове Євангеліє» (1056-1057 рр.), написане в Києві дияко­ном Григорієм для новгородського посадника Остромира та «Ізборник» князя Святослава Ярославовича (1073 р.), що служив книгою для домашнього читання родини чернігівського князя Святослава. Взагалі сім'я Ярослава, як і сам князь, за свідченням літописця, захоплювалася книгами.

34

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України



Київська Русь та Галицько-Волинська держава

35






Ізборник" князя Святослава
Ярослав, пише літописець, «книгам прилажа почитая, часто в день и внощи; и собра писцьі многьі, и перекладаше от грек на словенскьш язьік и письма и списаша многьі книгьі и книжками же поучаются вернии людье...» В Софії Київській була велика придворна княжа бібліотека. Передові люди високо цінили книги. Цей факт відобразив літописець своїм ставленням до вчення книжного: «Велика бо полза бьівает человеку от ученья книжного, книгами бо кажеми и учеми есьмьі пути покаянню и мудрость бо обретаем и воздержанье от словес книжньїх; се бо суть рекьі напаяшу вселенную всю, се суть исходяша мудрости, книгам бо єсть неизщетная глубина». «Ярослав же сь якоже же рекохом, - продовжує літописець, — любим бе книгам, и многи списав положи, в церкви святои Софьи южа созда сам». Читання книг було звичайним явищем в родинах синів Ярослава, особливо у двох високоосвічених - Святослава, князя Чернігівського, і Всеволода Переяславського.

Письменство і література, в тому числі історична, розвивалися на Русі в зв'язку із загальним розвитком культури і потреб освіти. Значне місце посідала перекладна література, що запозичалася з Візантії і Болгарії. Це запозичення переломлялося через своєрідну місцеву призму і набувало місцевого, руського колориту. Воно відповідало запитам і потребам руського соціально-політичного і культурного життя.

Запровадження християнства поставило вимогу ведення ряду богослужебних книг і літературних творів християнського вчення. Таке вчення містили в собі насамперед книги старого і нового заповіту - біблії.

Одночасно своїм змістом вони виходили за межі церковних і взагалі релігійних потреб. В книгах старого заповіту відображені часто цікаві, героїчні сторінки історичного життя стародавньої Іудеї.

На Русь надійшло багато історичної візантійської літератури. Найбільшою популярністю серед читачів користувалися історичні жанри перекладної літератури. Нам відомі дві історичні хроніки візантійського походження - Іоанна Малали, складеної в Болгарії в часи її культурного та державного розквіту, і друга, перекладена на Русі, - хроніка Георгія Амартоли, що була вдало використана як джерело староруськими літописцями. Поряд з цими хроніками на Русі відомі були й інші історичні твори, такі, наприклад, як «Летописец вкратце» константино­польського патріарха Никифора, хроніка Георгія Сінкела та ін.

При наявності великого числа перекладної літератури на Русі в XI- XII століттях все ж першорядне місце належить староруським оригінальним пам'яткам письменства. В них найсильніше відбито народні традиції, національну самосвідомість і прагнення об'єднавчих сил Київської Русі відстояти свою незалежність в боротьбі проти зовнішніх ворогів, а також проти відцентрових сил, що тягнули до феодальної роздрібненості. В оригінальній літературі XI - XII століть найвиразніше проявився творчий дух народу, його моральні і духовні сили.






Літописець. Мініатюра Радзивіллівського літопису


Літописи ХІ-ХП століть та їх місце в історіографії України. Протягом тривалого часу основним джерелом вивчення історії Київської Русі були літописи. Аж надто довірливе ставлення до них у минулому нерідко призводило до неправильних висновків. Сьогодні користуватися літописними матеріалами стало значно простіше, чому сприяла велика джерелознавча робота багатьох українських і російських учених різних



Київська Русь та Галицько-Волинська держава
36 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

поколінь - М.І.Костомарова, О.О.Шахматова, М.С.Грушевського, Д.С.Лихачова, М.М.Тихомирова, Б.О. Рибакова, А.М.Насонова, В.Л.Яніна, В.Т.Пашуто, А.Г.Кузьміна, В.Ю.Франчук та ін. Щоправда, вона ще далека від завершення. Літописи - воістину невичерпне джерело яке вимагає від кожного дослідника самостійного критичного аналізу та осмислення закладеної в цьому джерелі інформації.

Основу давньоруського літописання становить «Повість минулих літ». Укладена Нестором у Печерському монастирі близько 1110р., вона піддавалася редакції в 1116 р. ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром, а в 1118 р. - одним з прибічників князя Мстислава Володимировича (після чого, до речі, в ній з'явилася значна норманська вуаль).




«Повість минулих літ» утримується в Лаврентіївському й Іпатіївському літописних зводах. Лаврентіївський зберігся в єдиному примірнику, написану ченцем Лаврентієм у 1377 р. для суздальсько-нижегородського князя Дмитра. Іпатіївський (назва від Іпатіївського монастиря під Костромою, звідки походить список) датується початком XV ст. Він утримує ряд зводів південно-руського літописання, зокрема київський 1198 р. і Галицько-Волинський XIII ст.

Близьким до Лаврентіївського є Радзивіллівський літопис. Він зберігся в «лицьовому» ілюстрованому списку XV ст., однак укладений був ще на початку XIII ст.

У «Повісті» літописець ставив головною своєю метою показати, звідки походить народ руський і держава Русі з центром у Києві. Ці питання були висунуті політичним життям кінця XI ст. й початку XII століття, в часи зростаючих князівських міжусобиць - ознак розпаду Київської держави і спроб Володимира Мономаха зберегти єдність руських земель під зверхністю Києва.

37




Історія Русі розглядається літописцем на широкому тлі з точки зору тодішніх про неї уявлень, з певною державною і церковно-релігійною тенден­ційністю. Незважаючи на цю тенденційність, автори літопису дають дуже багато об'єктивно правдивих історичних даних.

Лаврентіївський літопис. Перша сторінка. 1377 р.

«Повість» складається з певних не чітко окреслених частин, іноді уривків. Почина­ється літопис оповіданням в плані церковно-біблійного викладу всесвітньої історії від легендарного потопу Ноя і поділу світу серед Ноєвих синів до розселення слов'ян у середній і східній Європі. Тут же вміщено церковну легенду про проповідь християнської віри

апостолом Андрієм Первозванним серед населення Криму і по всій течії Дніпра аж до Новгорода. Києву, як центру і вогнищу в справі поширення християнства і освіти, літописець відводив особливе місце як киянин і, разом з тим, як ідеолог і представник християнського віровчення. Історія Києва з землею полян поставлена в літопису на найчільніше місце в житті всієї решти східних, західних і південних слов'ян, починаючи від оповідання без дати про трьох братів - Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь. Старшому з братів - Кию літописець надав княжого походження. Цим він, по-перше, виявив свою ідеологію як представник київської великокнязівської влади. По-друге, від цього місця він почав розв'язувати поставлену в заголовку «Повісті» проблему — «Хто первее почал княжити» на Русі, оскільки ці події були далекими від пори життя і діяльності літописця, то дана проблема, не маючи під собою історичного джерела, не знайшла свого розв'язання. В міру труднощів, перед якими опинився літописець, він шукає шляхів до розв'язання питання про




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

Схожі:

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconПедагогічна система К. Д. Ушинського
Кравець В. П. Історія української школи І педагогіки: Курс лекцій. Тернопіль, 1994
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconВступ до курсу «Культурологія»
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика»

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconІсторія хімія (курс лекцій)
Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconЧастина загальна
К66 Кримінальне право І законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського-К.: Атіка, 2001. 432с....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка