Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе



Сторінка30/37
Дата конвертації17.04.2017
Розмір7.84 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   37

Історична наука тоталітарної доби

381



середньому за рік виходило біля 270 історико-партійних робіт. Проте наукова цінність цих видань залишалася низькою. Основна маса літератури пропагувала положення «Історії ВКП(б). Короткий курс». Група робіт присвячувалася життю і діяльності представників більшовицької партії: Ф.Е.Дзержинського, М.І.Калініна, Й.В.Сталіна, М.В.Фрунзе та ін. Характерно, що представників української партійної еліти в цьому переліку не було. Більшість їх була репресована. Приблизно п'яту частину всіх виданих робіт становили дослідження з окремих питань історії більшовицької партії. Характерними особливостями змісту робіт цього періоду було те, що вони присвячувалися, як правило, керівній ролі партії в жовтневій революції та соціалістичному будівництві. Крім того, була зроблена спроба систематизувати фактичний матеріал, визначити найважливіші етапи партійного життя, їх хронологічні рамки і суть. В цілому ж джерельна база досліджень залишалася вузькою та догматизованою.

Отже, для історіографії історії більшовицької партії 30-х - початку 50-х рр. були характерні такі риси: по-перше, історія Комуністичної партії висвітлювалася схематично і однобічно, зовсім відкидалася роль і значення інших політичних партій в суспільному житті країни. По-друге, історико-партійна наука перетворювалася в складову тоталітарної системи, прислужницю авторитарного режиму. По-третє, історикам навіювалася думка про їх теоретичну неповноцінність, а право на розвиток теорії належало тільки Сталіну. Звідси відмова істориків від вивчення питань суспільно-політичного життя 1920-х - 30-х рр., відхід їх від сучасної історії в деталі минулого. Все це породжувало дрібнотем'я, ілюстративний і описовий характер досліджень. По-четверте, в період культу особи Сталіна історики намагалися «пояснити» доцільність і необхідність зрощування партійного і державного апарату, монополізації політичної влади однією партією. При цьому замовчувалося реальне відчуження трудящих від влади, утвердження режиму беззаконня і політичного терору.

У радянській історіографії ради розглядали як принципово нову, народну владу, яка виникла вперше в історії людства і являла собою державну форму диктатури пролетаріату. Всупереч правилам орфографії термін «ради» писали з великої літери. Ради й справді стали незнаною раніше в історії формою диктатури, хоч не класу, а політичної партії.

Як відзначав у 1920 р. В.К.Винниченко «більшовики діяли тільки для мас». І тут була схоплена головна риса більшовицької влади, що виходила на поверхню, - видимість народності. У такій системі влади В.І.Ленін угледів колосальні можливості для встановлення незримої диктатури власної партії. У багатьох ленінських роботах після революційного періоду вказувалося на підлегле по відношенню до більшовицької партії становище рад. Останнє було зведено до абсолюту в умовах сталінізму. Ради всіх рівнів не вирішували без партії, її органів жодного принципового питання життя суспільства. Радянські органи влади Сталін розглядав як інструмент здійснення політики партії, її допоміжне знаряддя. При цьому першочергового значення він надавав таким «привідним пасам» як профспілки, кооперація, комсомол, і тільки потім - радам.

У 1930-ті роки втверджується сталінська модель централізованої, ієрархічної політичної системи на принципах тоталітаризму. Згідно поглядам Сталіна комуністична партія виступала «свого роду орденом мечоносців всередині Радянської держави, який спрямував її органи і одухотворив їх діяльність». Цим орденом мечоносців керував сам диктатор. Радянські органи і громадські організації «вождь» уявляв як інструмент партії, її допоміжне знаряддя, «за допомогою якого вона передає волю робітничому класу, а робітничий клас з розсіяної маси перетворюється в армію партії». Головна роль в державних органах і громадських організаціях за Сталіним повинна була належати апарату. Таким чином, за сталінською моделлю політичної системи на її чолі стояв сам «вождь». Він керував «орденом мечоносців», тобто комуністичною партією, яка мала «щупальця», котрі складалися з осіб штатного апарату державних і громадських організацій. Подібна модель не мала нічого спільного з науковими уявленнями про політичну систему суспільства, ролі в ній державних органів і громадських організацій, з розвитком демократії. Не випадково у платформі «Групи Рютина» в 1932 р. відзначалося, що «партія і пролетарська диктатура переживають глибоку кризу.... Вона знаходить свій прояв:... у кризі всього механізму пролетарської диктатури і її передавальних пасів (рад, профспілок, кооперації, преси і т.п.)». Але ця підпільно висловлена оцінка політичної системи радянського суспільства на початку 1930-х років була представлена як крамольна і ворожа. Офіційні та наукові висловлювання

382 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

про політичну систему носили апологетичний характер. Ідеологія сталінізму відкидала наукову оцінку стану суспільних відносин, бездоказово оголошувала їх такими, що відповідають закономірностям соціалістичного будівництва. Ці погляди були закріплені, законсервовані в теорії, суспільній свідомості з незначними поправками фактично до середини 1980-х рр., по суті, перетворилися в хрестоматійні істини. Особливо яскраво вони простежувалися у виданнях 30-х рр. з історії ВКП(б), а також в нарисах історії КП(б)У [10]. Догматичне закріплення сталінська концепція політичної системи отримала в «Історії ВКП(б). Короткий курс», особливо, у XII розділі «Партія більшовиків у боротьбі за завершення будівництва і проведення нової Конституції (1935-1937 роки), де всіляко возвеличується значення VIII з'їзду Рад і прийняття нової конституції СРСР, стверджується думка про демократію в суспільстві і партії, хоча насправді на кінець 1930-х рр. «політичний каркас радянського суспільства» був уже понівечений Сталіним і ніяке його лакування не могло приховати це.

Серед перших робіт, які в тій чи іншій мірі висвітлювали діяльність рад, були брошури, статті, виступи партійних і державних діячів: М.І.Калініна, Г.Г. Петровського, П.П.Постишева, А.І.Буценка та ін. їх призначення полягало в тому, щоб популяризувати партійні документи з питань радянського будівництва. У цих виданнях «обґрунтовувалася» керівна роль комуністичної партії в радах, державі, що роглядалося як найважливіша умова участі трудящих у всіх ланках радянської влади і державного апарату. При цьому поза увагою дослідників залишалося те, що сталінське догматичне трактування місця і ролі рад в політичній системі в умовах режиму особистої влади на практиці супроводжувалася підпорядкуванням держави зрощеному партійно-державному бюро­кратичному апарату. У повсякденній практиці партійні органи дублювали функції державного управління, підміняли виконавчі, законодавчі і, навіть, судові органи. Деформації в партії і державі вже тоді бачили деякі комуністи, які робили спроби вести боротьбу з цими явищами. У 1932 р., наприклад, М.Рютин у зверненні «До всіх членів ВКП(б)» писав: «Природа і внутрішня суть пролетарської диктатури викривлена. Ради доведені до ролі убогих придатків партійного апарату, із органів, близьких до народних мас, перетворені в бездумну бюрократичну машину». Але в умовах сталінщини подібного плану

383
Історична наука тоталітарної доби

висновки заборонялися, а їх автори жорстоко наказувалися, включаючи фізичну розправу.

Таким чином, ігнорування реалій життя, поглиблення розриву між розробкою теоретичних питань демократії і її здійсненням на практиці було головним недоліком офіційних виступів і робіт діячів партії і уряду, який, по суті, став характерним для всієї історичної літератури аж до кінця 1980-х рр. Висунута Сталіним «теорія» загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва стала ідеологічною основою масових репресій. Практика повсякденного життя не тільки не гарантувала законне право радянських людей на управління державою, але й не захищала їх від незаконних переслідувань і розстрілів.

У кінці 1920-х - 30-ті роки поряд із журнальними статтями були опубліковані і брошури про радянське будівництво. Розраховані на масового читача і радянський актив, депутатів вони носили, як правило, популярно-ознайомлюючий або інструктивно-методичний характер, пояснювали основні положення радянського виборчого права, нормативні документи, права і обов'язки депутатів, членів секцій і т.д. Більшість робіт була підготовлена не істориками, а практиками радянського будівництва. Публікації мали суто прикладний характер і видавалися, як правило, у зв'язку з тими чи іншими політичними кампаніями і перш за все до виборів рад. Наприклад, у 1934 р. вийшла брошура О.Ю.Войцехівського «Вибори до Рад другого року першої п'ятирічки». У ній обґрунтовувалася керівна роль більшовицької партії, давалася порівняльна характеристика виборів 1928/29 р. і 1930/31 р. У книзі В.П.Авілова «Шляхи зміцнення району і сільради», обґрунтовувалася необхідність переходу до суцільної колективізації і показувалася роль в її проведенні сільських рад. Шляхи зміцнення сільських рад В.П.Авілов вбача в залученні до їх роботи колгоспників, яких вважав політично зрілими і вірними політиці комуністичної партії. Під політичною зрілістю автор розумів «сліпе» виконання партійної лінії. Однак автор не помічав, що напівграмотні і зовсім недосвідчені в політичному плані з відсталим авторитарно-патріархальним рівнем політичної культури становили грунт для піднесення партії над суспільством, були слухняним знаряддям адміністративно-командної системи. Деякі автори робили спроби узагальнення і аналізу практичного досвіду рад, секцій, депутатських



384

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Історична наука тоталітарної доби

385



груп, підсумків виборчих кампаній, торкалися питань впливу робітників на діяльність рад.

У літературі кінця 1920-х - 3 0-х рр. проявилася ще одна негативна риса - теоретичне обгрунтування централістських тенденцій у державному управлінні як дійсно соціальних, несприйняття і рішуче заперечення деяким авторам, які прагнули провести ідею децентралізації в державному апараті. Зрозуміло, що лінія на захист централізації держуправління відображувала інтереси партійно-радянської бюрократії, потреби режиму особистої влади Сталіна. Тоталітарна система державного управління приводила до закостеніння методів і форм роботи рад, розриву між завданнями рад і способами їх вирішення. Публікації з радянського будівництва утверджували апологетичний підхід до висвітлення системи радянської влади, котра представлялася як демократична, в той час зовсім замовчувалися такі явища як масові репресії, беззаконня тоталітарної доби.

З другої половини 1930-х років і до середини 1950-х років число публікацій по радянському будівництву, іншим питанням державного управління різко зменшилося. Спеціальна розробка названих проблем майже не проводилася. У тій чи іншій мірі вона розглядалася лише в контексті історії радянського суспільства. Невипадково, у постанові урядової комісії про конкурс на кращий підручник з історії СРСР у 1937 р. указувалося: «Роль Рад, які складають політичну основу СРСР, змазується... Про те, як Ради виросли і зміцніли в результаті повалення влади поміщиків і капіталістів, завоювання диктатури пролетаріату, не розкривається...». Роботи вказаного періоду були бідними на фактичний матеріал, їм у переважній більшості притаманні описовість, вузька джерельна база, відверто апологетичний характер.

В атмосфері суспільно-політичного життя 30-х років, культу особи Сталіна історики приділяли недостатню увагу питанням державного будівництва, в т.ч. діяльності рад. Більше того, до середини 50-х років роль рад в політичній системі суспільства висвітлювалася у відповідності з догматичними трактуваннями «Історії ВКП(б). Короткий курс». Звідси - головні акценти в історіографії зосереджувалися на підвищенні ролі трудящих у діяльності рад, зростанні авторитету партії в соціально-політичній і духовий сферах, що абсолютизувало дійсність. Література 30-х - першої половини 50-х рр., пропагувала задану

ідеологічну спрямованість, котра зумовлювалася режимом культу особи і видавалася засобами інформації як соціалістичні норми життя. Іншими словами, в атмосфері культу особи публікації мали більше не науковий, а ідеологічний характер. На це звертає увагу дослідниця М.В.Різницька, не погоджуючись з тим, що з кінця 30-х - початку 50-х років публікації істориків мали ознаки наукових праць: точність викладу подій, широкі узагальнення, обгрунтованість висновків тощо.

Можна погодитися з думкою дослідниці, що в умовах панування ідеології сталінізму історики не могли вийти на рівень об'єктивних наукових досліджень реалій радянської дійсності. Історичні праці в деформованому вигляді відображали об'єкти дослідження, відкидали наукові принципи. Усе це не могло забезпечити поповнення історичної науки новими знаннями, породжували причини її майбутніх кризових явищ. Тому не дивно, що концепція радянської політичної системи та ролі в ній рад, запропонована ще в роки довоєнних п'ятирічок, з невеликими змінами збереглася фактично до кінця 80-х рр.

Поряд із радами, органами державної влади і управління складовою політичної системи тоталітарного суспільства були добровільні товариства і спілки трудящих, громадські організації, перш за все профспілки і комсомол. У 1929 р. в Україні нараховувалося більше 60 громадських організацій. Але у даному історіографічному огляді обмежимося розглядом літератури про профспілки та комсомол. Це пояснюється тим, що названі організації були найбільш масові, об'єднували основну частину робітників, селян, інтелігенції. На відміну від інших, які або ліквідовувалися, або перетворювалися в перші десятиріччя радянської влади в інші організації, носили відносно вузьку функціональну направленість, профспілки і комсомол постійно діяли як ланки політичної системи, були головними «передавальними пасами» від влади до мас. Крім того, і це мабуть, головне, їм присвячена найбільша частина досліджень. Необхідно врахувати те, що концеп­туальні підходи і тенденції, які визначалися на тому чи іншому історіографічному етапі у вивченні історії профспілок і комсомолу були характерними для публікацій про інші громадські організації.

Історіографія історії профспілок почала складатися ще в кінці 1920-х - 30-ті рр. В документах керівних органів більшовицької партії і профспілок, виступах і роботах діячів партії і держави, представників



386 Коцур В .П., Коцур А.П. Історіографія історії України

профспілкового активу визначалися роль і місце цієї організації трудящих в суспільстві, найважливіші напрямки організаційного зміцнення профспілок, участь їх у вирішенні соціально-економічних питань. У кінці 1920-х - 30-ті роки історія профспілок знаходить своє відбиття також в публіцистичній і науковій літературі. Тоді з'явилися окремі брошури і статті, в яких висвітлювалася діяльність галузевих профспілок за роки радянської влади. Зроблені були і перші огляди роботи профспілок республіки в цілому, які належали перу їх керівників і містили значний фактичний матеріал.

Уже в 30-ті рр. були опубліковані перші праці, в яких у популярній формі висвітлювалися трудові успіхи робітників, діяльність профспілко­вих і горподарських органів по відбудові народного господарства, втіленні в життя комуністичної доктрини. Ці роботи поклали початок накопиченню і узагальненню фактичного матеріалу, який відображував окремі аспекти діяльності профспілкових організацій, форм і методів їх роботи по мобілізації мас на соціальні перетворення. У деяких історіографічних дослідженнях кінця 1980-х років з історії профспілок визначалося, що література 1920-х рр. об'єктивно оцінювала як позитивну роль профспілок в управлінні народним господарством, так і недоліки, які мали місце в їх діяльності. Але з цими висновками неможна погодитися, вони явно перебільшують значення публікацій того часу для об'єктивного розкриття реальних історичних процесів.

Аналіз робіт 1920-х - першої половини 50-х рр. показує, що тоді формувався технократичний підхід до розуміння ролі і місця профспілок, головною сферою їх діяльності вважалося виробництво, а соціальна політика, захист іетересів трудящих розглядалися як щось скороминуче. Технократичний підхід до висвітлення діяльності профспілок, який намітився в кінці 1920-х - 30-х рр., був зумовлений об'єктивним тиском на історичну науку виробничих завдань, які висувалися на перше місце в ході «підхльостування» «соціалістичного будівництва», максимальною концентрацією тоді сил і засобів на розвитку промисловості і ігноруванням соціальних інтересів громадян країни. Але головна причина полягала в підпорядкуванні історичної науки ідеологічним установкам партії. В кінці 20-х - 30-х рр. в основу трактування діяльності профспілок була покладена сталінська схема, яка визначала головним завданням профспілок «боротьбу» за підвищення ефективності




387

Історична наука тоталітарної доби

виробництва. Висунуте в роботах на перший план завдання активної участі профспілок у справах виробництва, відкинуло на останній план їх основну функцію захисту прав та інтересів трудящих, вирішення соціальних питань. Але в літературі кінця 1920-х - 80-х рр. навіть не ставилося питання про формування в роки перших п'ятирічок технократичного підходу до діяльності профспілок та причини такого стану. Автори в силу відомих обставин йшли по шляху констатації змісту партійних документів і підсилення положень і висновків, які містили вони, фактичним і статистичним матеріалом, стверджуючи, що профспілки посідали належне їм місце в політичній системі суспільства і виконували відповідні їм функції.

Отже, панування культу особи Сталіна і ті деформації, які відбувалися під його впливом в історичній науці, були закріплені в «Історії ВКП(б). Короткий курс», що вийшов у 1938 році. Він завершив процес пристосування історичного минулого до нових політичних стандартів. У постанові ЦК ВКП(б) від 14 листопада 1938 р. «Про постановку партійної пропаганди у зв'язку з випуском «Історії ВКП(б). Короткий курс» ця книга характеризувалася як «могутня ідейна зброя більшовизму», як енциклопедія «основних знань в галузі марксизму-ленінізму». Цей документ зіграв не менш негативну роль, як і сам пропагандистський підручник.

Більше того, в «Історії ВКП(б). Короткий курс» був сформований еталон громадської думки. «Починає оформлятися, - як вважають дослідники О.Волобуєв і С.Кулєшов, - нове громадське «мистецтво» (наукою його назвати ніяк неможливо) - коментаторство до «сталінського підручника». Догми «Короткого курсу» на тривалий час «загіпноти­зували» суспільну думку.

У сталінському виданні історії партії подавалася також схема висвітлення економічного, соціально-політичного життя 1920-х - 30-х рр., а також результатів праці робітників, селян, інтелігенції. В основу цієї схеми Сталін поклав суб'єктивний критерій, базуючись на антинауковій фетишизації партійних директив і власних виступів. Підтвердженням такого підходу стала сталінська періодизація історії ВКП(б), починаючи з 1926 р. Так, 1926-1929 рр. виділялися як період «боротьби за індустріалізацію». В той час як вона фактично ще проводилася і тільки розгорталася. Період «боротьби за колективізацію»

388 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

охоплював 1930-1934 рр. Але ці роки характеризувалися якраз найбільш інтенсивним розвитком індустрії, хоча і здійснювалася паралельно перебудова сільського господарства на основі сталінських уявлень про колективізацію. 1935-1937 рр. Сталін визначив як період «завершення соціалістичного будівництва», що відповідало духу виступу «вождя» на XVIII з'їзді ВКП(б).

Зрозуміло, що сталінська періодизація історії ВКП(б) та наслідки, що витікали з неї, в значній мірі визначили зміст досліджень з проблем соціально-політичного життя України. Будь-які спроби вийти за межі його схем не дозволялися. «Короткий курс» обмежувався лише констатацією успіхів соціально-політичних перетворень в країні, які зводилися до «переведення мільйонів одноосібних селянських господартв на шлях колгоспів, соціалізму» та «заможного життя»; створення «першокласної важкої соціалістичної економіки» а також «умов для невпинного поліпшення матеріального і культурного становища трудящих». Усі ці результати «досягалися завдяки сміливій, революційній і мудрій політиці партії і уряду», які безпощадно «розправлялися з ворогами народу та зрадниками батьківщини». З невідповідаючим дійсності пафосом говорилося у підручнику про громадсько-політичну активність трудящих, розвиток внутріпартійної і радянської демократії. Канонізація «Історії ВКП(б). Короткий курс» і визнання його «енциклопедією» марксизму-ленінізму негативно вплинули на наукову діяльність істориків України, зумовили уніфікацію їх світогляду. Тому до середини 1950-х років (аз цілого ряду принципових підходів до висвітлення проблем історії України фактично до кінця 80-х років) історіографія зазнавала негативного впливу «Історії ВКП(б). Короткий курс». І якщо в період Великої Вітчизняної війни на декілька років були призупинені дослідження з цієї тематики, то відновлення наукової роботи в даному напрямку в післявоєнні роки проходило повністю за схемами «Історії ВКП(б). Короткий курс». Висвітлюючи соціально-політичне життя в Україні, дослідники республіки лише підтверджували або ілюстрували висновки сталінського видання.

Як уже відзначалося, в післявоєнні роки особливо активізувалося дослідження робітничої тематики в Україні. Під цим кутом зору слід розглядати і постанову ЦК КП(б)У про роботу Інституту історії України



389
Історична наука тоталітарної доби

АН УРСР, прийняту 29 серпня 1947 р., в якій указувалося на необхідність першочергової розробки історії робітників республіки. І якщо в 30-ті роки переважали публікації агітаційно-пропагандистського характеру, то в кінці 40-х - першій половині 50-х років збільшилася кількість науково-дослідницьких робіт. За післявоєнне десятиріччя було захищено біля 40 дисертацій, присвячених історії робітників України. Але в цілому ступінь узагальнення фактичного матеріалу в роботах того часу була невисокою. Крім того, помічається крок назад в розробці методологічних питань, порівняно з періодом до початку 30-х рр.

І це зрозуміло, оскільки в умовах панування сталінських концепцій методологія, як засіб посилення наукової думки, ставала просто непотрібною. З цієї ж причини не проявлялася належна увага і до проблем історіографії.

Як бачимо, перший етап в історіографії історії України був досить складним і суперечливим, пов'язаний з багатьма труднощами. З одного боку, ціла низка проблем уже в 1920-ті - 30-ті рр. визнавалася вченими, науковими установами як напрямки дослідницької діяльності. Для її розробки існували певні організаційні, теоретичні передумови та джерельна база. Публіцисти, історики поклали початок вивченню соціально-політичної історії України, здійснюючи поступовий перехід від популярно-пропагандистських до наукових форм роботи, аж до розгортання в кінці 40-х - на початку 50-х років дисертаційної розробки проблеми.

Але наукові розвідки з історії України в перші десятиріччя радянської влади наштовхувалися на серйозні перепони, пов'язані з ідеологізацією суспільного життя, насадженням культу особи Сталіна в історичній науці. Історіографічну спадщину 30-х - першої половини 50-х років слід розглядати під кутом зору серйозної критичної оцінки та аналізу, оскільки саме на цьому етапі відбувалося утвердження догматичних підходів до її вивчення.

Підпорядкування історичних досліджень політичному диктату: традиції політичної кон'юнктури і сучасність. Історія радянського суспільства писалася і переписувалася багато разів, «підганялася» під державних і партійних керівників, «епохи та роки їх правління». Норми науковості виявлялися жорстко пов'язаними з надуманими і світоглядними схемами. Критерій об'єктивності при цьому



390

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   37

Схожі:

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconПедагогічна система К. Д. Ушинського
Кравець В. П. Історія української школи І педагогіки: Курс лекцій. Тернопіль, 1994
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconВступ до курсу «Культурологія»
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика»

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconІсторія хімія (курс лекцій)
Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconЧастина загальна
К66 Кримінальне право І законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського-К.: Атіка, 2001. 432с....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка