Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе



Сторінка35/37
Дата конвертації17.04.2017
Розмір7.84 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37

Історична наука тоталітарної доби

465



формуванню дійсно наукової концепції соціально-політичного розвитку України.

Сучасний етап історіографії історії України: проблеми та перспективи розвитку. Всю літературу, що вийшла в Україні після 1991 року можна умовно розділити на декілька груп. Це роботи які безпосередньо присвячуються тим чи іншим аспектам соціально-політичних процесів в Україні 1920-х - 30-х років у контексті утвердження тоталітаризму. Серед них слід назвати праці С.В.Куль-чицького «УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.»), «Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)». Перша робота стала продовженням книги СВ.Кульчицького «УСРР в добу «воєнного комунізму» (1917-1920 рр.)», яка була надрукована в Інституті історії України НАН України у серпні 1994 р. Як відомо, у 1995 р. вийшли ще дві книги автора, присвячені «великому перелому» (1929 - 33 рр.) і передвоєнному періоду (1934-39 рр.). Усі чотири книги підпорядковані ідеї побудови концептуальних засад реальної історії України. Тому наукові розвідки мають саме таку назву підзаголовків. В той час тираж виданих праць у 1994-1995 рр. був настільки мізерним (300 екземплярів), що, як визнає сам дослідник, «варто говорити радше не про публікацію, а про фіксацію результатів науково-дослідної роботи». Тому, закономірно, книга «Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)» включає попередні видання, враховує найновіші історіографічні дослідження. Автор висловлює цілий ряд нових концептуальних підходів, на базі яких можуть розгортатися сучасні історичні дослідження. Це, зокрема, висловлені вченим думки про позбавлення суспільства в цілому і окремих його членів самостійних засобів існування, їх залежність від тоталітарної держави; соціальну ціну модернізації суспільства в кінці 1920-х - 30-ті рр.; форму і зміст української радянської держави; способи комунізації села; партійно-радянський апарат у системі влади; громадські організації як «передавальні паси» від влади до мас та ін. Книга характеризується нестандартною інтерпретацією подій і причинно-наслідкових зв'язків між ними в контексті соціально-економічної політики першого десятиріччя радянської влади.

Проте на сьогоднішній день ще глибоко не вивчена проблема тих змін, які відбулися в соціальному складі робітників в результаті масового напливу сільського населення в промисловість під час індустріалізації,

яким чином цей процес вплинув на виробничу дисципліну, кваліфікацію, політичну свідомість виробничників.

Важливо дослідити питання соціальної адаптації колишніх селян в робітничому середовищі, як воно змінювало їх психологію. Цікавим є вияснення ставлення селянського поповнення до дисципліни заводського життя, як воно переносило незадовільні умови побуту тощо. Потребує уваги дослідників і таке непросте питання, як незадоволення селян колективізацією, що позначилося на настроях молодого поповнення робітників.

Ці та інші проблеми, які потребують розв'язання в історіографії історії робітників, зумовлюють перегляд корінного питання: чи відбулися якісно-кількісні зміни робітників за п'ять років, щоб у 1936 р. розглядати їх як «зовсім новий клас?» На наш погляд, говорити про це в середині 30-х років рано. Адже процес «пролетаризації» нових робітників, який без сумніву швидко відбувався в 30-ті роки, не міг завершитися в лічені роки. За півдесятиріччя не можна було перебудувати психологію робітника - колишнього селянина, який зберігав традиційні патріар­хальні цінності в робітничій сім'ї. На грунті переселення величезних мас людей, побутових негараздів, зловживання керівниками службовим становищем, поширення неформальної мережі блатів на житло, дефіцитні товари тощо виникало незадоволення серед робітників, зумовлювало різні форми протесту, соціальну апатію, а також породжувало алкоголізм, злочинність та інші антиподи суспільного життя.

Тому ідеалізований в радянській історіографії образ робітника 1930-х рр. був далекий від істини. Потребують подальшого вивчення питання соціального протесту, який існував серед робітників у 1930-ті роки, особливо, на великих індустріальних будовах, де були незадовільні соціально-побутові умови. З'ясування усіх цих питань дозволить історикам змалювати справжню картину життя, їх реальну, а не міфічну роль в радянському суспільстві.

Важливі аспекти історії робітників, які заново сьогодні переглядаються, - це кампанії та рухи на виробництві кінця 1920-х -30-х рр.(передова праця, виробничі змагання, стахановський рух і т.д.). Звичайно, не можна поставити під сумнів енергію та ентузіазм учасників змагання, як і їх вагомий внесок у збільшення валового продукту, удосконалення навичок праці, раціоналізацію виробництва. Проте



466

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Історична наука тоталітарної доби

467



урочисто-піднесений пафос наукових праць з історії виробничого змагання радянської доби не сприяв об'єктивному висвітленню цього явища, оцінці реального значення та наслідків. Більшість дослідників обмежилася вивченням деталей трудового змагання, уточненням дат появи нових форм, перевиконання планів, установлення рекордів, вияснення процентів участі робітників у змаганні по республіці, галузі, на окремих підприємствах тощо.

У той час необхідно знайти відповіді на непрості питання: як часто рекорди були дутими, за рахунок приписок на виробництві; чому керівний склад на підприємствах часто критично і негативно ставився до робітничих ініціатив; необхідно дати належну оцінку тому факту, що до передовиків виробництва товариші по роботі часто ставилися упереджено; якими були наслідки штурмовщини для техніки і устаткування? А головне: якщо «соціалістичне змагання» мало велике економічне значення, то чому продуктивність праці, дисципліна, а також якість продукції поступалася іншим індустріально розвиненим країнам. Чому «соціалістичне змагання», як прояв нового свідомого ставлення до праці, не викорінювало такі негативні явища, як прогули на виробництві, симптоми антигромадської поведінки і т.п.

Разом з тим, не можна погодитися з думкою, яка висловлювалася на Заході про те, що соціалістичне змагання було новою формою експлуатації робітників, а також із окремими твердженнями англійського дослідника Д.Ж.Барбера, котрий у статті «Рабочий класс в период индустриализации: достижения и провалы советской историографии» (1995 р.) пише про те, що виробниче змагання необхідно розглядати в історичному аспекті, як «спосіб залучення новобранців з села до звичок і менталітету, які вимагалися від промислової робочої сили.» Радянські дослідники, самі не помічаючи того, показали, що виробниче змагання в значній мірі організовувалося і поширювалося партією «зверху» через засоби масової агітації і пропаганди, партійні організації на підприємствах. Але до цього питання необхідно підійти історично, враховуючи конкретну обстановку в суспільстві та ті гасла, які висувала державна партія, обіцяючи трудящим швидку побудову справедливого суспільства загального достатку і щастя. Як відомо, свого часу Гітлеру також удалося нацистською ідеологією обдурити націю, примусити її повірити у реальність фашистських планів. Передова праця, виробниче

змагання покликані були наблизити «соціалістичний рай» для трудящих. На наш погляд, дослідникам Заходу, при всіх ґрунтовних зауваженнях і багатьох оцінках, які можна прийняти, бракує знання атмосфери радянської дійсності, особливостей менталітету людини, яка вірила в те, що будує «нове життя». Раціональний і виважений підхід західного дослідника не завжди спрацьовує, коли досліджується соціально-політичне життя в Україні 1920-х - 30-х рр. Разом з тим, можна погодитися з дослідником П.М.Кравченком у тому, що на окремих будовах відсоток учасників виробничого змагання не був показником зростання виробничої активності працюючих. Більше того, намагаючись виконати постанови партійних органів про перетворення соціалістичного змагання у масове явище, місцеві структури часто вдавалися до приписок та окозамилювання.

Ще один важливий аспект історії робітничого класу, який потребує ревізії — це роль робітників в управлінні суспільством. Радянські історики доклали чимало зусиль, щоб розкрити членство робітників у комуністичній партії, в радах, профспілках, різних громадських організаціях, розкрити їх роль в організації виробництва. Всі ці дослідження покликані були розкрити «провідну роль» робітників в управлінні суспільством. Але виникає питання: чи могли робітники в умовах політичної системи 1930-х рр. виконувати свою провідну роль у прийнятті ключових рішень в господарських, політичних і громадських справах? На сьогоднішній день статистика партійного членства 30-х рр. серед різних груп робітників все ще не містить даних про співвідношення загального числа членів партії і робітників-партійців від верстата, (а не за соціальним походженням). Це співвідношення, як нам здається, зменшилося на початку 30-х рр. Мало досліджене питання ролі робітників у прийнятті фактичних рішень у партійних і державних органах. Радянськими дослідниками їх роль пояснювалася опосеред­ковано, через робітниче походження керівників організацій, установ, інженерно-технічної інтелігенції, які діяли від імені і в інтересах робітників. Але ці твердження виступають як гіпотеза, і потребують фактичного доказу. На сьогоднішній день вони викликають сумніви. Залишається спірним питання провідної ролі робітників у суспільстві ще по одній причині. Радянськими істориками вже після XX з'їзду КПРС був засуджений культ особи Сталіна, розкриті (в дозволених тоді рамках)

468

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Історична наука тоталітарної доби

469



його негативні наслідки для суспільства. У той час чисельні наукові публікації, матеріали преси кінця 1920-х - 30-х рр. засвідчують масові мітинги, на яких підтримувався сталінський курс, одноголосно приймалися рішення про розправу над «ворогами народу.» Наприклад, спілка письменників «Плуг» під час судового процесу по інспірованій ДПУ УСРР справі Спілки Визволення України (СВУ) (1930 р.) оголосила «нещадну» боротьбу з «єфремівщиною» в науці, літературі і мистецтві, а робфаківці Харківського інституту народної освіти відверто вимагали суворого покарання злочинців-інтелігентів ще до початку суду. У зв'язку з цим логічно виникає дилема: або робітники підтримував масові репресії, розправи над «ворогами народу» і тоді слід взяти під сумнів їх прогресивну «провідну роль» в суспільстві, або робітники виступали сліпим знаряддям репресивного апарату, більше того, були своєрідним «прикриттям» беззаконня, яке творилося в суспільстві під гаслом інтересів диктатури пролетаріату. Усе це відкидає попередні підходи істориків до радянського «робітничого класу», його «прогресуючої ролі в суспільстві», спонукає до всебічного і об'єктивного дослідження реального, а не міфічного, місця і ролі робітників у командно-адміністративній системі 1930-х років.

Крім названих проблем є ще один аспект історії робітників, який потребує принципового вивчення - це їх рівень життя. Слід відзначити, що тема життя і побуту робітників найменше досліджена в радянській історіографії. Про що свідчить проведений 25 років тому історіо­графічний аналіз літератури, який не втратив актуальності й сьогодні. Розглядати рівень життя робітників як такий, що постійно покращувався в кінці 1920-х - 30-ті роки, коли відбувалися безпрецендентні темпи капітальних накопичень для промислового будівицтва, а колективізація підривала основи сільськогосподарського виробнитцтва, масові репресії керівних та інженерно-технічних кадрів породжували хаос у промисло­вості - означає піти проти історичної правди. Звичайно, у цей час спостерігається деяке зростання заробітної плати, але номінальної, забезпечення населення житлом, проте тимчасовим, продуктами харчування, споживчими товарами низької якості.

Далекі від реальності і заяви про постійне покращення житлових умов робітників у 1930-ті роки. Статистика новобудов може бути точною, але мати об'єктивне значення тільки при порівнянні із збільшенням

числа міських жителів. І тут стає ясно, що житлова площа на душу населення в 30-ті роки була меншою, ніж у 20-ті роки. Більше того, говорити про нове житло, яке покращувало умови життя робітників, не беручи до уваги, що збудованим помешканням часто були дерев'яні бараки, знову ж таки означає фальсифікувати реальний стан речей. Крім того, те що в 1920-ті роки відкрито називалося «житловою кризою», продовжувалося і ускладнювалося наступного десятиріччя, хоча в офіційній літературі, а також в засобах масової інформації ці проблеми або не згадувалися взагалі, або фальсифікувалися.

Як відзначалося, при наявності певної кількості публікацій про рівень життя робітників, все ще не вистачає об'єктивного узагаль­нюючого дослідження, в якому б висвітлювалися питання оплати їх праці, прибутків, сімейного бюджету. Перша в цьому плані робота О.М.Малафеєва, котра указувала на ціни в 1930 році і заробітну плату в 1928,1932,1937 і 1940 рр., була опублікована більш ніж чверть століття тому. В цілому ж в радянській літературі показником добробуту виступало зростання номінальної заробітної плати, яке не відбивало реальної картини задоволення повсякденних потреб робітників. Недостатня дослідженість питання рівня і якості життя робітників в 1920-ті - 30-ті рр. не тільки робила неповними наші знання з цієї проблеми, але й применшувала ті жертви, які понесли робітники, забезпечуючи могутність і безпеку держави.

Ознаки нового підходу до цієї проблеми з'явилися в кінці 80-х рр. в роботі Л.О.Гордона і Є.В.Клопова. Вперше в радянській історіографії було поставлено під сумнів ідеологізоване твердження істориків про неухильне зростання добробуту населення в 30-ті роки. На основі нових статистичних даних автори спробували показати, що такі основні показники життєвого рівня, як реальна заробітна плата, продукти харчування і житлові умови в 30-ті роки знизилися. Незважаючи напевне покращення соціального забезпечення, ліквідацію безробіття в цілому, — вважають автори, — якість життя населення міст погіршилася.

У 1997 р. дослідником П.М.Кравченком була захищена кандидат­ська дисертація на тему: «Індустріальне будівництво в Україні (друга половина 20-х - 30-ті рр. XX ст.)», де в спеціальному розділі «Соціально-побутові умови і політичні настрої будівельників» висвітлюється

470 Коцур В .П., Коцур А.П. Історіографія історії України

комплекс проблем, пов'язаних із станом їх житлових умов, постачанням продовольчих та промислових товарів, медичним обслуговуванням тощо. Автор приходить до висновку, що «соціально-побутові умови будівельників не відповідали їх елементарним потребам», а це негативно вплинуло на реалізацію індустріального «стрибка». Зусилля партійних, радянських та громадських органів виправити ситуацію на краще шляхом директивного управління не приводили до бажаних результатів. Політика ВКП(б) на селі стала причиною різкого зменшення виробництва продовольства, що призвело до введення карткової системи, яка в умовах гострого дефіциту не могла суттєво поліпшити ситуацію. Ціни у вільній торгівлі на початку 1933 р. перевищували державні у 12-15 разів.

Поряд з названим дослідженням вийшли в світ брошури, статті, присвячені соціальному становищу міського населення в умовах непу 1921 -1928 рр., де частково розглядається і робітнича проблематика. Разом з тим, спеціального дослідження про становище робітничого населення в 1920-ті - 30-ті роки, його умови життя і побуту на сьогоднішній день так і не підготовлено. Хоч, як відзначалося вище, потреба у появі роботи з такої надзвичайно актуальної проблеми очевидна.

Є нагальна потреба у вивченні проблеми взаємовідносин робітників з іншими соціальними групами міста: робітників і директорів підприємств, партійних, профспілкових і державних чиновників. Було б цікаво дослідити якісно-кількісні особливості робітників окремих регіонів, промислових районів, а також кваліфікованих і неквалі-фікованих виробничників, молоді та осіб з великим стажем, за національністю, статтю, сімейним станом тощо.

Заслуговує більш ґрунтовного вивчення спосіб життя робітників, їх побут. Настав час вияснити справжні погляди робітників, їх життєві засади і цінності, розкрити звичаї, традиції, способи праці й відпочинку, а також субкультуру різних категорій робітників. Вирішення цих завдань вимагає тісного співробітництва істориків з філософами, соціологами, етнографами, демографами.

Сьогодні дослідникам слід зосередити увагу на розробці проблеми: яким чином диспропорції в розвитку промисловості, нестача робочих рук і матеріалів, елементи хаосу на будівництві і транспорті, відсутність стимулів відбилися на роботі прибувшого поповнення з села, яке звикло добре працювати, а також їх культурі; важливо з позицій «морального



471
Історична наука тоталітарної доби

виміру» розкрити економічне життя України, наслідки експери­ментування тоталітарного режиму.

Актуальною темою для нових досліджень можуть бути трудові стосунки 1930-х років, які характеризували відносини робітника і керівника: чи задовольнялися їх інтереси, чи були поступки з боку адміністрації. Преса досліджуваного періоду наповнена інформацією про те, як директори протизаконно підвищували заробітну плату, занижували трудові норми, порівняно з плановими, не помічаючи порушення дисципліни, допускаючи низьку якість роботи тощо. Виникає у зв'язку з цим питання: чи не перетворилося все це з часом у стиль роботи, характерний для радянської економіки, який постійно і протягом десятиліть послаблював економічну ефективність?

У літературі сучасного історіографічного етапу значна увага приділяється історії селянства, зокрема проблемам голоду 1932-1933 рр. Цій темі були присвячені праці Н.О.Араловець, С.В.Кульчицького, Штефана Мерля, О.О.Осокіної та ін. У процесі дослідження цього питання виявилися різні підходи авторів щодо причин голоду та числа його жертв.

Слід відзначити, що у 1980-х рр. у Канаді та США проводилася широка кампанія у зв'язку з 50-річчям голоду в Україні. Проти сталінського керівництва СРСР висувалося звинувачення в тому, що голод був спровокований для знищення селянства - бази українського націоналізму. Теза ця була не нова. Вона звучала ще в 50-ті рр., але не знайшла підтримки серед наукової громадськості.

Становище змінилося з виходом книги Роберта Конквеста, відомого спеціаліста в галузі радянської історії. Переклад українською мовою з'явився в 1993 році. Для обгрунтування версії про навмисну організацію сталінським керівництвом голодомору в Україні з метою придушення націоналізму у 1984 р. у США був затверджений науковий проект, який очолив Джеймс Мейс. А у 1986 р. була створена спеціальна комісія конгресу США з питання «українського» голоду. її також очолив Дж.Мейс.

У 1988 р. в доповіді Конгресу США Дж.Мейс прагнув показати, що «Радянський Союз свідомо сприяв поширенню голоду з тим, щоб поставити українців на коліна». Під цим кутом зору розглядає голодомор в Україні і Р.Конквест. Він, наприклад, пише, що, на відміну від

472 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Казахстану, де голод, подібно 1921 р., був штучним, як результат бездумної ідеологічно мотивованої політики, в Україні він викликаний свідомо і цілеспрямовано. На підтвердження своєї думки автори наводять такі аргументи: найбільшою перешкодою на шляху утворення СРСР -адміністративно-централізованої, русоцентричної, озброєної ідеологією російського націоналізму держави були - українці, які вперто боролися за свою незалежність. Активну боротьбу з радянською владою в роки громадянської війни вели козаки Північного Кавказу, які також етнічно належали до українців. У 1918 р. німці Нижньої Волги вітали вступ військ Німеччини на територію України. Тому ці народи, на думку Дж.Мейса, стали жертвами штучно викликаного голоду.

Р.Конквест також стверджує, що в українських містах, населених переважно росіянами, не було голодних смертей. Більше того, він посилається на не зафіксований у історичних джерелах документ, який письменником Василем Гроссманом узятий із радянської «самовидав-ничої» літератури про те, що «Декрет зобов'язував, щоб селяни України, Дону і Кубані були приречені на голодну смерть разом з дітьми». Конквест і Мейс доводять свідому організацію голоду в Україні, спираючись на той факт, що Сталін знав про голод.

Інші погляди на причини голоду в Україні С.В.Кульчицького та Ш.Мерля. Штефан Мерль визнає, що в результаті приходу до влади націонал-соціалістів у Німеччині в кінці 1933 р., які розглядали Україну як житницю німецького рейху, створювалась певна небезпека для сталінського керівництва в плані виникнення в Україні сепаратистських тенденцій. Але це була лише зовнішня причина, яка зумовила московське партійне керівництво в умовах голоду 1933 року прийняти заходи проти українського національного руху. На наш погляд, слід додати ще й внутрішні причини, пов'язані з українізацією, яка вийшла за намічені партією рамки і сприяла відродженню державницької свідомості українського народу, його національних почуттів, культури, що становило також небезпеку для тоталітарної держави. Отже, розправа сталінської каральної системи з національно свідомими елементами в Україні створювала враження, що і сам голод був складовою репресивної політики Москви. Можна погодитися з С.В.Кульчицьким про те, що голод 1932 р. був зумовлений усім попереднім розвитком сільського господарства в умовах більшовицького експериментування. Першо-



473
Історична наука тоталітарної доби

причиною голоду слід вважати продрозверстку, як складову частину запровадженого Сталіним з 1929 р. воєнно-комуністичного штурму. Голод 1932 р. обумовлювався надмірностями в хлібозаготівлях. У районах, де таких надмірностей не було, не спостерігалося й голоду. Негативна дія розверстки паралізуюче впливала на сільськогосподарське виробництво, позбавляла селян стимулів у праці, і як результат цього землеробство деградувало.

У таких умовах виробленої продукції вже не вистачало ні державі, ні самим селянам. Голодомор 1933 р., як вважає С.В.Кульчицький, обумовлений, на відміну від голоду 1932 р., не тільки ексцесами розверстки, до яких треба віднести насамперед все зимові хлібозаготівлі, а й прогресуючою під її впливом деградацією виробництва. До названих глибинних причин додавалися й причини суб'єктивного плану, а саме: здійснення конфіскації хліба у вже голодуючих місцевостях, замовчу­вання голоду, заборона будь-якої допомоги з боку міжнародної та радянської громадськості. Останнє досить переконливо пояснював німецький експерт з аграрних питань Отто Шіллер. Він писав, що радянський уряд багаторічною пропагандою п'ятирічного плану, де відверто пере-більшувалися перемоги, завів себе в таку безвихідь, що визнання катастрофи, якою був голод, було б рівносильне оголошенню абсолютного банкрутства.

Залишаються нерозкритими доводи Р.Конквеста та Дж.Мейса про голод як результат національної політики Москви. По суті справи, голод був спрямований не проти українців, а проти селянства в цілому як результат бездарного соціально-економічного експериментування сталінського режиму. Голод лютував не лише в Україні, але й у сільських місцевостях Західного Сибіру, Південного Уралу, Північного Кавказу, Північного Казахстану, Кубані, на Волзі від Нижнього Новгорода до Астрахані. Він став інтернаціональним явищем.

Не витримує критики спостереження Р.Конквеста про те, що в містах, де проживало переважно російське населення не було голодних смертей. Наприклад, у Києві протягом 1932-1933 рр. поверх середньо-статистичної величини померло 60 тис. осіб або 10% населен-ня.

За даними С.В.Кульчицького, смертність у містах дорівнювала 2,9%, а в селах 8,9%. Частка українців серед померлих приблизно відповідала їх питомій вазі, але це, на думку дослідника, пояснюється



474

Коцур В.П., Коцур А.П.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37

Схожі:

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconПедагогічна система К. Д. Ушинського
Кравець В. П. Історія української школи І педагогіки: Курс лекцій. Тернопіль, 1994
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconВступ до курсу «Культурологія»
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconКурс лекцій із дисципліни «Фольклор І давня література» (модуль «Давня література») для студентів спеціальності 030301 «Журналістика»

Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconІсторія хімія (курс лекцій)
Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”
Курс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе iconЧастина загальна
К66 Кримінальне право І законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського-К.: Атіка, 2001. 432с....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка