Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ



Сторінка10/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір6.99 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   48

З давніх часів на теренах Примор'я й більшої частини Маньчжурії мешкали племена мукрі або мохе (прототунгусів). В епоху середньовіччя вони вступили, перебуваючи на етапі вождівства - ранньоструктурованого суспільства з елементами початкової соціально-майнової диференціації. Наймогутнішими серед мукрійських племінних союзів-чіфдомів доби раннього середньовіччя вважалися об'єднання сумоських і гудоських мохе (кожне з яких на випадок війни виставляло 7 тис. вояків, озброєних примітивними списами, мечами й луками з отруєними стрілами).

_ Ханьці не змогли поширити свій вплив на сопки Маньчжурії та ліси Примор'я, але з утворенням могутнього Тюркютського каганату мохе змушені були на початку VІІ ст. приєднатися до імперії ханів Ашина. Беручи участь у масштабних тюркютських завоюваннях, багатіли за рахунок воєнної здобичі мукрійські вожді, міцніла їхня влада, а після краху каганату прототунгуси знову здобули незалежність. У мохе виділилася спадкова родова знать, а влада вождя передавалася тепер від батька до сина. Проте остаточне перетворення мукрійських вождівств на повнокровну державу відбулося після масового припливу когурьоських іммігрантів (з Північної Кореї) після розгрому в 668 р. їхньої держави китайцями. Пришельці принесли з собою традиції державного управління, шовківництво, наукові знання, ієрогліфіку, що прискорило соціально-політичну еволюцію прототунгуських протодержав та ініціювало завершення наприкінці VІІ ст. процесу державотворення у мукрі. Офіційною датою народження мохеської держави Бохай (Чжень, Пархе, 698 - 926) вважається 698 р., коли верховний вождь мукрійців Да Цзожун, застосовуючи “скіфську тактику”, дав відсіч танським агресорам, а потім, заручившися підтримкою східних тюркютів, “заснував державу Чжень, проголосив себе ваном (“королем”)19.


Да Цзожун постійно розширював свої володіння, кількість його підданих перевищувала 100 тис. дворів, а особиста гвардія налічувала 10 тис. вояків. У разі війни бохайці могли виставити до 150 тис. вояків. Імперія Тан у 705 р. змушена була де-факто визнати Цзожуна суверенним правителем усіх мохе.
Основним заняттям мукрі залишалися тваринництво (насамперед конярство), полювання й рибальство, але після напливу іммігрантів із Кореї дедалі більшу роль у господарстві почало відігравати орне землеробство (особливо в долині р. Мудань). Бохайці культивували чумизу, ячмінь, гречку, просо, коноплі та суходільний рис, сади рясніли абрикосами, сливами й вишнями, а серед ремесел високого рівня досягли шовківництво, обробка заліза, виробництво кераміки, різьба по кості. Велику роль у господарстві мохе відігравало збиральництво, насамперед женьшеню (який разом із хутром складав основу бохайського експорту).
Бурхливо розвивалася бохайська культура. На базі ієрогліфіки мохе створили за допомогою когурьосців власний складовий алфавіт, після чого неписьменним юнакам із знатних родів заборонили одружуватися, аж доки вони не оволодіють грамотою. Державною релігією мукрі залишався шаманізм, але познайомилися вони й з буддизмом, і з конфуціанством. У бохайців японці запозичили неповторний звичай кріпити на поясі гаманці за допомогою спеціальних брелків - нецке.
Вершиною могутності держави Чжень стали 20-ті роки ІХ ст. (період правління войовничого короля Жаньсю), коли Бохай значно розширив свої володіння, мав п'ять столиць (головною з них вважалася “верхня” - Дунцзінь). Мохе підтримували активні дипломатичні й торговельні зв'язки з Японією та Китаєм, успішно відбивали спроби експансії корейської держави Корьо (918 - 1392), але криваві війни з агресивними уйгурами виснажували сили Бохаю. Давалися взнаки і старі родоплемінні міжмукрійські суперечності, клановий сепаратизм і напружені стосунки між корінними мохе (творцями Чжень) і нащадками когурьосців (які вважали себе культуртрегерами в оточенні “дикунів-мукрійців”). У момент, коли на початку Х ст. на східних кордонах Бохаю утворилася агресивна держава киданів, мохеську спільноту роздирали усобиці.
Ослабленням багатого сусіда скористалися войовничі й напівголодні кидані. В 926 р. вони почали масштабну агресію проти Бохаю. Виснажлива війна тривала 10 років. Знесилена чварами держава Чжень героїчно боронила свою незалежність, але сили виявилися нерівними: 926 р. впала остання бохайська столиця, регулярна гвардія загинула в бою, уцілілі <%-1>мукрійці втекли до лісів Примор'я, де врятувалися <%1>від киданьського терору , а більшість чиновників (як правило, когурьоського походження) емігрували до Кореї. На завойованих землях кидані утворили васальну державу (Східну Дань), на яку наклали обтяжливу данину (150 тис. відрізів тканини і 1000 коней на рік).

Держава киданів (907 - 1125).


Кидані (самоназва - китаї) - монголомовний народ, нащадки одного з відгалужень сяньбійського етносу, населяли степи Західної Маньжчурії і до VІІ ст. займалися полюванням та рибальством. Потрапивши під владу тюркютів вони перейняли у сусідів навички тваринництва, а потім по черзі підкорялися Танам, “блакитним тюркам”, уйгурам і тільки після краху Уйгурського каганату й занепаду Танської імперії знову здобули незалежність. Панівною релігією киданів, їхнім офіційним культом був язичницький шаманізм. Жили вони конфедерацією восьми племен під началом єдиного верховного вождя, котрим ставав по черзі на три роки кожен із восьми племінних вождів (даженів - “великих людей”). Такий державний устрій у китаїв зберігався півстоліття, доки в 903_р. черговим великим вождем конфедерації не став Єлюй Амбагянь (Абаоцзи, 903 - 927), який у 907 р. завдяки державному перевороту перетворив киданьську конфедерацію племен на монархічну державу.
Амбагянь народився 872 р. після того, як мати побачила уві сні, як до неї на груди впало сонце. З трьох місяців малюк Амбагянь почав ходити, з року - розмовляти, а “досягши зрілого віку, вирізнятися міцною статурою, сміливістю, войовничістю й кмітливістю. Чудово їздив верхи та стріляв із лука, пробиваючи стрілою залізо...”20. Його опорою стало рідне плем'я іла.
У 905 р. на запрошення “двічі вірного” зрадника Чжу Веня (який намагався за допомогою степняків стати китайським імператором) кидані під проводом Єлюя Амбагяня воювали в Китаї, де захопили багато коштовних трофеїв, а коли в 907 р. настав час здати владу іншому даженю, Абаоцзи за порадою хитрої дружини Шулюй запросив усіх вождів на бенкет, де, напоївши їх вином, відрубав усім даженям голови.
Тоді ж Єлюй Амбагянь проголосив себе “Небесним імператором”, дружину - “Земною імператрицею”, а для згуртування войовничих підданих розпочав масштабні війни з сусідами. Успішні набіги давали киданям багату здобич, і заради матеріального добробуту вони не стали порушувати питання про “нелегітимність” імператорської влади. Рід Єлюй узурпував киданьський престол.
У 911 р. Абаоцзи поневолив татабів, у 915 р. - амурське плем'я угі, а в 916 р. розпочав десятирічну війну з могутнім Бохаєм. Того ж року Амбагянь придумав назву для своєї імперії - Ляо (“Залізна”). В 926 р. за наказом “Небесного імператора” на базі китайської ієрогліфіки була створена перша киданьська писемність (із трьох тисяч знаків).
У 927 р. після гучних перемог над бохайцями й татарами Абаоцзи залишив своєму синові Дегуану (927 - 947) у спадок державу, яка контролювала всю Маньчжурію, та кидані мріяли про більше.
В першій половині X ст. роздроблений Китай являв собою жалюгідне видовище в політичному плані. На півночі мінялися династії, на півдні різалися “десять царств”, а киданів багатства південного сусіда притягували як магніт, і в 936 р. їхня монголомовна орда вторглася в долину Хуанхе.
Ляосці влаштували в долині Хуанхе масовий бандитизм і пограбунок, “спустошили землі, ...перетворивши їх на руїни”21. “Молодих і здорових при цьому вбивали мечами, а старих і малих кидали в рови і канали... Населення втратило майже все майно”22.
Дезорганізовані китайські армії не змогли зупинити агресора, і в 946 р. Дегуан захопив Кайфин, звідки пригнав до Ляо безліч китайських бранців, але жити одним лише бандитизмом держава довго не може, і, приєднавши до Ляо 16 китайських областей, Дегуан запровадив при дворі китайський церемоніал, сформував централізований бюрократичний апарат (за китайським зразком). Нову імперську столицю Яньцзін (сучасний Пекін) прикрасили чудові храми й будівлі, завдяки китайським полоненим розвивалися ремесла й торгівля. Кидані займалися тепер лише війною та конярством (теж із військовим ухилом), їхнє життя протікало у війнах і розвагах, а податки з китайських виробників, підданих Ляо, годували цю монголомовну кочову орду.
Племінник і спадкоємець Дегуана Уюй (947 - 951) довів до апогею китаїзацію ляоського державного організму. “В одязі, ремеслах та мистецтвах” відмінності між Ляо й Китаєм звелися майже нанівець, і “навіть назви чиновних посад - і ті були майже такими самими, як і в “Серединній державі”23.
Проте дуальність ляоської етно-політико-економічної структури швидко далася взнаки. Організувати керівництво складними іригаційними системами кидані так і не навчились, 952 р. в Ляо “сталася велика повінь, унаслідок якої 440 тис. мешканців, які зазнали шкоди, втекли на терени Китаю”24. Серед поневолених киданями кочовиків зростало невдоволення засиллям бюрократії, нехтуванням степових традицій “вільності” племен і масштабами китаїзації. До всіх бід додалося возз'єднання Китаю під скіпетром династії Сун (979 р.), яка створила постійне військо з найманців-професіоналів і розпочала війну за повернення окупованих киданями китайських окраїн. Проте воєнні кампанії 979 та 986 рр. Суни програли (їхню піхоту зім'яла на рівнині закована в лати киданьська кіннота таранного типу, очолювана непереможним ляоським генералом Єлюєм Сюго), а в 1004 р. розгромлений Китай підписав з киданями принизливий мир, за яким імператор Ляо проголошувався “старшим братом” сунського “Сина Неба”, до того ж Китай зобов'язався щорічно сплачувати киданям данину (200 тис. відрізів шовку і 100 тис. зливків срібла; з 1042 р. данину збільшили майже удвоє).
В XI ст. імперія Ляо досягла апогею своєї могутності. Населення становило 4,8 млн підданих (із них 800 тис. киданів). Ляоський сюзеренітет визнали Корея і держава тангутів, а неврожай і голод уразили імперію лише раз за століття (1029 р.). Чимало успішних воєнних операцій провели кидані проти степняків Монголії: у 1089 - 1100 рр. кочова антиляоська конфедерація була розгромлена, а її лідер Могуси потрапив у полон до киданів.
Родовитого бранця ляосці привезли до своєї столиці, урочисто розрубали на шматки на центральному майдані й з апетитом з'їли.
Однак війни, етнічні й релігійні конфлікти, господарські негаразди підточували міць строкатої киданьської держави. Остаточно її доконали чжурчжені (предки маньчжурів, нащадки мукрійського племені телі), які мешкали в центральній Маньчжурії і змушені були платити Ляо обтяжливу данину ловчими соколами, перлами, женьшенем, золотом, воском, тканинами, кедровими горіхами тощо. Непокірних чжурчженьських вождів кидані “били киями, а то й страчували”25.
Чжурчжені розмовляли мовою тунгусо-маньчжурської мовної групи, сповідували шаманізм, жили полюванням, рибальством і збиральництвом (іноді займаючись рільництвом), до яких поступово додалося тваринництво (розводили свиней, овець, биків, коней). Основними видами ремесел були видобування й ковальська обробка металів, примітивне ткацтво, виробництво кераміки, ліків, обробка шкур, дерева й кості, виготовлення зброї. Своїм сусідам продавали коней, перли, женьшень, мед, віск, хутра, а ввозили чай, шовк, книги, посуд, вино й монети з Китаю та Кореї. За антропологічними ознаками чжурчжені належали до монголоїдів, але мали “жовте волосся... жовті очі з зеленими зіницями”26.
Після розгрому держави Бохай (926 р.) чжурчжені разом із іншими мукрійськими племенами були поневолені киданями, однак певну автономію в межах Ляо вони зберегли._Їхні землі виявились далекою, напівдикою окраїною киданьської держави, тому пильний контроль з боку ляоських чиновників був за цих обставин неможливим. Залежність чжурчженів обмежувалася даниною і дискримінаціями в торгівлі, на якій монопольно наживалася ляоська сторона. Користуючись певною автономією, чжурчжені обирали своїх власних вождів (яких потім затверджував імператор Ляо) і навіть вели самостійні війни з сусідами (корейцями, хешиле, бушулу, пуча, ваке та ін.).
Основною військовою силою чжурчженів була легка кіннота, озброєна луками з отруєними стрілами. Жили вони бідно, обтяжені киданьськими поборами, і чутки про незліченні багатства, награбовані ляосцями в Китаї, не давали їм спокою. Тільки-но імперія киданів ослабла, протоманьчжури виступили як самостійна сила на політичній арені Далекого Сходу. В 1113 р. вождем чжурчженів став честолюбивий Агуда з роду Ваньянь. На той час йому виповнилося лише 12 років, але Агуда вже встиг заявити про себе.
Він народився в 1101 р., коли в небі Маньчжурії з'явилася гігантська комета. Перебуваючи з посольством в Яньцзіні, 11-річний Агуда - єдиний із гостей - відмовився танцювати перед п'яним киданьським імператором Яньсі (Тянь-цзо), а коли став верховним вождем свого народу, демонстративно не повідомив киданів про своє воцаріння і назвався дубоцзіле (“верховним вождем”). Киданьський імператор наказав покарати бунтівливого васала, але в тилу Тянь-цзо спалахнули два династичних заколоти. Бунт Яньсі придушив, головних заколотників розрубали навпіл або, вирізавши серця, принесли в жертву в храмі предків, проте каральна акція проти Агуди провалилася, а вцілілі повстанці втекли до чжурчженів. Проти киданів повстали бохайці, а на півдні проти них виступили Суни, які уклали антиляоський союз із чжурчженями, - й тоді настав крах “Залізної” імперії.
Сили були нерівними. Проти 300 - 500 тис. закованих у лати киданьських вояків-професіоналів виступило кількатисячне легкоозброєне ополчення чжурчженів, та недавно ще могутня ляоська державність розвалювалася на очах. Заручившися підтримкою солідних союзників (імперія Сун), Агуда наобіцяв “золоті гори” своїм воякам (“... раби стануть вільними, ... простолюдини - чиновниками, а якщо вони вже мають чин - дістануть підвищення”27). В 1114 р. чжурчжені здобули першу перемогу над киданями, а 1115 р. Агуда проголосив себе імператором держави Цзінь (“Золота”, 1115 - 1234), заявивши, що “хоча сталь (Ляо) й міцна, але, врешті-решт, змінюється, псується і стає крихкою, тільки золото (Цзінь) ніколи не змінюється й не псується”28.
Війна на два фронти швидко знекровила здеморалізовану киданьську армію. Більшість вояків потрапили в полон до Сунів, частина залишила військо і почала грабувати мирне населення, а волю до опору в тих, хто залишився, паралізували масштаби чжурчженьського терору та репресій.
В районах, що намагались боронитися, чжурчжені вирізали “всіх повнолітніх чоловіків. Малюків вони піднімали на списи й танцювали по колу, знаходячи в цьому розвагу”. Всюди, де проходили чжурчжені, “залишалася одна гола земля”29.
У 1124 р. ляоська армія була остаточно знищена, а в 1125 р. останній киданьський імператор Тянь-цзо потрапив у полон до чжурчженів.
Китаїзована химерна імперія Ляо припинила існування, проте в киданьському етносі збереглися сили для недовгої регенерації, символом і вождем котрої став Єлюй Даши.
Єлюй Даши був впливовим киданьським воєначальником. У 1122 р. його військо було розбите чжурчженями, а сам він потрапив у полон. За згоду служити в цзіньській армії Агуда подарував Єлюю Даши дружину-чжурчженку, а за військовий талант - зробив генералом, але невдовзі Даши посварився зі старшим чжурчженьським воєначальником Няньханем. Той “хотів убити Даши... Наляканий Даши повернувся до себе в юрту, полишив дружину, взяв із собою п'ятьох синів і вночі втік”30.
Усвідомивши, що розвал Ляо позбавив киданів будь-яких шансів вистояти, Єлюй Даши зібрав 200 вершників і в 1124 р. перетнув безплідну пустелю Гобі (де “зовсім немає води, і люди вмирають від спраги”31). Незабаром, відкинувши китаєфільські ілюзії, він проголосив себе гурханом (“хан-вовк”?) оновленої держави киданів-степняків.
Гасло відновити киданьську бойову славу на засадах кочівництва знайшло відгук у серцях тих, хто не міг змиритися з чжурчженьським погромом, і невдовзі під началом Даши зібралося до 100 тис. вояків, але визвольний антицзіньський похід 1134 р. через Гобі закінчився невдачею: кидані втратили в безводних пісках коней і повернули назад. “Небо не сприяє мені! Це його воля”32, - вирішив Єлюй Даши й наказав будувати нову киданьську державу в передгір'ях Алтаю (між Тянь-Шанем і пустелею Такла-Макан). В історії вона відома як держава кара-китаїв або кара-киданів (“чорних киданів”, як прозвали монголомовних кочовиків середньоазіати за чорні халати). А коли 1141 р. на рівнині Катаван (між Самаркандом і Ходжентом) Єлюй Даши розгромив мусульманську армію великого сельджуцького султана Санджара, молода кара-китайська імперія (1124 - 1211) остаточно відстояла право на існування.
Пізніше кара-кидані змушені були визнати сюзеренітет Великого Хорезму, а на початку ХІІІ ст. (1211 р.) їхні землі завоювали могутні монголи Чінгіс-хана.

Чжурчженьська імперія Цзінь (1115 - 1234).


Агуда не встиг пожати плоди від повного розгрому імперії киданів, бо помер у 1123 р. Розгром Ляо завершив його наступник, молодший брат Уцимай (1123 - 1135). Розподіл “киданьської спадщини” швидко пересварив учорашніх союзників, і антикиданьська війна за кілька місяців поступово переросла в чжурчжено-китайську, яка завершилася повним розгромом сунських військ. У полон до цзіньців потрапили два китайських імператори, чжурчжені окупували всю долину Хуанхе. За мирним договором, укладеним 1142 р., Південна Сун мала сплачувати обтяжливу данину.
Держава Цзінь перетворилася на могутню імперію, до складу якої увійшли Маньчжурія, Північний Китай, частина Примор'я та Монголії. Чжурчжені (кількість яких не перевищувала 10 % населення) стали в ній панівним етносом, але централізований бюрократичний апарат управління, кодекси законів і двірцевий церемоніал майже повністю копіювали китайсько-конфуціанські традиції. Лише армія, основу якої, крім постійної гвардії, становила система моуке (пільгових земельних ділянок, які чжурчжені отримували в користування від держави за несення військової служби) мала значну національну специфіку. Вона налічувала 1 - 1,2 млн вояків (при населенні в 45 - 55 млн).
Незліченні воєнні трофеї та масштабні доходи від сунської данини (250 тис. зливків срібла, 250 тис. відрізів шовку на рік) забезпечили на перших порах фінансову стабільність чжурчженьській державі, дали можливість зменшити податки з власних підданих (вони були нижчими, аніж у Південносунській імперії). Одначе нові війни й утримання буйної Хуанхе в дамбах вимагали нових коштів, а порушена навалами північнокитайська економіка не могла змагатися з квітучою південносунською (де тривав економічний бум). Зовнішньоторгове сальдо імперії Цзінь виявилося за цих обставин катастрофічно пасивним, бо експорт солі, женьшеню й хутра ніяк не міг покрити імпорт чаю, ліків, цукру, фруктів, овочів, шовку, книг, лаків тощо. Срібло й мідь масово витікали на південь, і ніяка данина не могла компенсувати збитків. Армія й чиновництво “проїдали” 80_% бюджету, а для ремонту дамб на Хуанхе держава Цзінь залучала до 8,7 млн осіб.
Фінансова криза змусила цзіньців урешті-решт увести паперові банкноти, але економіку відбудувати так і не вдалось, тому результатом “геніального нововведення” стала лише карколомна інфляція. За часи існування Цзіньської держави ціни зросли у 60 млн разів (!), що остаточно розвалило господарство.
Давалися взнаки також етнорелігійні суперечності, екологічні негаразди, розширення економічно нерентабельного інституту рабства, бюрократизм, корупція та моральний розклад політичної верхівки. Поступово спадковими стали всі вищі державні посади (їх поділили роди Тутань, Пусань, Танко й Хешиле). Китайці люто ненавиділи своїх поневолювачів-”варварів”, а чжурчжені, яких оселили в Китаї, так і не стали справжніми землеробами. Катастрофічно зростала в суспільстві майнова диференціація, а разом з нею збільшувалося соціальне напруження. “Народ утратив поля й оселі, розпродав жінок і дітей”33, а при цзіньському дворі снувалися інтриги, чинилися династичні вбивства, зради й звірства.
Імперія чжурчженів перебувала в стані глибокої кризи, але вихід, який спробували знайти цзіньці, виявився ще згубнішим: чжурчжені почали організовувати систематичні (раз на три роки) походи у степи Монголії... за рабами.
Ідея була простою: пограбувати й полонити якомога більше степняків, продати їх на ринку (можна навіть на експорт) і в такий спосіб вирішити всі фінансові проблеми влади. Політику цю назвали тактикою “збільшення рабів і зменшення людей”. Раби з кочовиків з'явилися в кожному чжурчженьському домі, але розплата не примусила себе довго чекати, коли в залитому кров'ю степу утворилася монгольська держава Чінгіс-хана.
1Бичурин Н.Я. (Иакинф). Собрание сведений о народах, обитавших в Средней Азии в древние времена: В 3 т. М., 1950. Т.1. С. 159.
2Там само. С. 195.
3Там само. С. 228.
4Там само. С. 256.
5Цит. за: Плетнева С.А. Хазары. М., 1976. С. 33.
6Цит. за: Гумилев Л.Н. От Руси к России: очерки этнической истории. М., 1992. С. 35.
7Повість врем'яних літ. К., 1990. С.102.
8Малов С.Е. Памятники древнетюркской письменности. Тексты и исследования. М.; Л., 1951. С. 37.
9Там само. С. 38.
10Бичурин Н.Я. Вказ. праця. Т. 1. С. 302.
11Цит. за: Гумилев Л.Н. Древние тюрки. М., 1993. С. 354.
12Про сутніть маніхейського віровчення докладніше розповідається в лекції “Імперія Сасанідів (Еран-шахр)”.
13Цит. за: Гумилев Л.Н. Вказ. праця. С. 379.
14Там само.
15Там само. С. 380.
16Там само. С. 382.
17Васильев В.П. Китайские надписи на Орхонских памятниках в Кошо-Цайдаме, Карабалгасуне // Сб. трудов Орхонской экспедиции. СПб., 1897. Вып. 3. С. 25.
18Малявкин А.Г. Историческая география Центральной Азии (материалы и исследования). Новосибирск, 1981. С. 104.
19Цит. за: История Дальнего Востока СССР с древнейших времен до ХVІІ века. М., 1989. С. 185.
20Е Лунли. История государства киданей (Цидань го чжи) / Пер. с кит. В.С. Таскина. М., 1979. С. 41.
21Там само. С. 94.
22Там само. С. 90.
23Игрок в облавные шашки // Дважды умершая. Старые китайские повести / Пер. с кит. Д. Воскресенского. М., 1978. С. 24.
24Е Лунли. Вказ. праця. С. 106.
25Там само. С. 176.
26Цит. за: Кычанов Е.И. Чжурчжени в ХІ в. // Материалы по истории Сибири. Новосибирск, 1966. Вып. 2. Древняя Сибирь. С. 272.
27Цит. за: Воробьев М.В. Чжурчжени и государство Цзинь (Х в. - 1234_г.). М., 1975. С. 49.
28Там само. С. 50.
29Е Лунли. Вказ. праця. С. 179.
30Там само. С. 279.
31Там само.
32Цит. за: Гумилев Л.Н. В поисках вымышленного царства. М., 1992. С._96.
33Цит. за: Воробьев М.В. Вказ. праця. С. 135.
Лекція 4
Великий Степ (закінчення)
Монгольська імперія (1206 - 1388)
Монголія після епохи “великих завоювань”
Джунгарське (Ойратське) ханство (1635 - 1758)
Монгольська імперія (1206 - 1388). Х ст. вважається “темним століттям” в історії кочових номадів Євразії. Небувала засуха, що вразила в цей час Великий Степ, зламала поступовий етнополітичний та культурно-господарський розвиток степняків.
Втративши воду й пасовиська, кочовики-тваринники змушені були залишати насиджені місця й шукати порятунку на нових землях. Знесилені природним катаклізмом, вони не могли їх завоювати, тому, вимолюючи право жити на нових територіях, змушені були змінювати віру, щоб бути допущеними в межі сусідніх держав. Басмали й онгути прийняли несторіанство (до якого прихильно ставилися в Китаї), огузи, карлуки та ягма обрали іслам (їх впустили в Середню Азію), а печеніги й кипчаки (половці) з великим зусиллям вибороли собі “місце під сонцем” у Причорномор'ї і на Дону. В спину їх штовхала пустеля (голод і смерть). Лише кочовики Маньчжурії (яка знаходилася ближче до океану, тому дощі тут випадали) - кидані і чжурчжені - мали воду, трави й пасовиська, а отже диктували умови сусідам. Цивілізований розвиток Степу перервався, й наступні народи номадів (монголи, кераїти, меркити тощо), які після нового зволоження степу з'явилися на історичній арені в ХІІ ст., не зберегли історичну пам'ять про своїх великих попередників (сяньбі, хуннів, жужанів, тюркютів, кок-тюрк, сеяньто тощо). Степняки знову почали писати свою історію наново.
В ХІ - ХІІ ст. у степах поступово відродилася природа (сюди повернулися дощові тихоокеанські мусони), а з нею ожило культурне, господарське й політичне життя. Рівнини від Дунаю до Сирдар'ї контролювали язичники-кипчаки (половці) - європеоїдні тюркомовні блондини. Семиріччя залишалося вотчиною монголомовних монголоїдів кара-киданів - шаманістів, яких мусульмани вперто, але невдало намагалися навернути до ісламу. Оазиси Центральної Азії контролювали мирні тюркомовні уйгури-буддисти (творці гібридної культури купців, землеробів і науковців-перекладачів) та агресивні тангути (мова яких належала до тибето-бірманської гілки) - творці держави Сі Ся (Західна Ся, 990 - 1227). В районі Алтаю мешкали монголомовні номади наймани (в культах яких перемішалися елементи несторіанства, буддизму й шаманізму), мисливці ойрати й тюркомовні землероби киргизи. На територіях, що межували з Китаєм, мешкали підвладні цзіньцям кидані й тюркомовні онгути, а на північному кордоні Степу в Південному Сибіру жили полюванням і рибальством “дикі” язичники меркити й урянхаї. Що ж до Центральної Монголії, то тут за владу й землю конкурували три монголомовних народи: шаманісти татари (монголоїди), несторіани кераїти (монголоїди) і шанувальники “чорної віри” монголи - бородаті європеоїди, високі на зріст, з блакитними очима й світлим волоссям.

Початки “чорної віри” (яка на Тибеті іменувалася бон) коренилися в культі світлого Мітри, що виник задовго до н.е. на рівнинах Середньої Азії. Мітраїзм учив, що спочатку існував єдиний неподільний космос (Пуруша), в якому був простір, але бракувало часу й руху, та після появи часу (Зерван) періодові спокою настав край. Внаслідок появи часу виник рух - і космос розшарувався на дві субстанції: Небо (перс. Ахурамазда, інд. Варуна) й Землю (перс. Ардвісура-Анахіта, інд. Адітья). Ахурамазда уособлював світле, денне Небо, чоловіче, активне начало; його сестра Анахіта - чорну сиру Землю, жіноче, пасивне, сприймаюче начало, а їхній інцест породив світ; причому Ахурамазда очолив безсмертних небесних богів (діви, деви), а Земля дала життя смертним рослинам, тваринам і людям, починаючи з першої людини (перс. Іма, інд. Яма). Сакральним сексуальним контактом вважався дощ, після якого Земля (жіноче начало), зрошена Небом (чоловіче начало), починала плодоносити.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   48

Схожі:

Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2 Види радіоактивних розпадів І випромінювань 8
Лекція № Активність радіонуклідів 15 Лекція № Взаємодія іонізуючого випромінювання з речовиною 23
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconО. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив »; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок» Мета
Тема О. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив»; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок»
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Вступ до курсу історії України План
Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета
Лекція. Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconВіктор Олександрович Міняйло
Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань І блаженств глибоко вросли в грунт великої малої Вітчизни. (А....
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Предмет та основні функції релігії Лекція 2
Термін "релігія" походить, за Цицероном, від латинського "геge1е" шанувати, почитати, І означає "богошанування", "культ"; або ж,...
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЦе рівнинний степ, з балками І ярами, поділений на поля лісовими смугами
В 3-х км на північ від міста Бобринця, по ліву сторону річки Сугоклей, простяглися землі Свердловської сільської ради, Бобринецького...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка