Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ



Сторінка17/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір6.99 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   48

У його концепції все, що існує навколо нас, розглядається як різноманітні прояви єдиного начала - вселенського Будди. Отже, людина і Будда - однакові за природою, а тому зло і страждання не закладені в нас, а містяться в наших неправильних вчинках, про шкідливість яких людина може й не знати. Тому завдання наставника полягає в тому, щоб коригувати діяльність учня й усіх адептів, і тим самим наблизити її до вчинків Будди, до ідеалу. Це автоматично приведе до злиття адепта з Буддою (бо зникнуть останні відмінності між ними), а це і є нірвана. Визначальною позицією Сінгон у політиці став курс на союз із сінтоїзмом, що сприяло збільшенню кількості послідовників секти: для цього ототожнювали близьких “за функціональними обов'язками” сінтоїстських богів і буддійських святих. У Х ст. була створена навіть синкретична сінто-буддійська доктрина рьобу-сінто.
У складі того ж посольства до Китаю прибув інший видатний проповідник - Сайтьо. Він прийняв інший різновид буддизму - Тяньтай (“Опора Неба”), в доктрині якого підкреслювалося, що і люди, і сам Будда є скупченням дхарм, тому будь-які книжкові знання є зайвими, необхідне <%-2>лише самопізнання через “поринання у споглядання”, точніше, у самоспоглядання (метод чжи-гуань), бо якщо ми з Буддою однакові за природою, то, пізнавши себе, ми пізнаємо і його - а це злиття з Буддою і є нірвана. В Японії секта дістала назву Тендай (кит. Тяньтай), а замість книг Сайтьо завіз на острови чай. У політиці Тендай обрала курс на тісний союз із Фудзівара. З цією метою Сайтьо розробив спеціальну політологічну доктрину союзу престолу та його секти, згідно з якою Тендай освячує трон, а держава - підтримує секту у воєнно-економічному відношенні. З перемогою Фудзівара Тендай здобула безліч привілеїв, проте в ІХ ст. вона почала дробитися на школи (Санмон, Дзімон та ін.), які перегризлися між собою.

Духовні батьки японського народу займалися не лише філософією та політикою: Сайтьо розводив чайні кущі, а Кукай зажив слави як художник, скульптор, каліграф, мистецтвознавець і навіть співавтор нової японської писемності (разом із монахом Кібі Мабі).


Ман'йогана виявилася надзвичайно громіздкою і незручною, що стало однією з причин занепаду японської національної (япономовної) культури в середині VІІI ст., коли вплив Китаю на “Країну Вранішнього Сонця” досяг апогею. Нове піднесення національної культури почалося в ІХ_ст., й було пов'язане з переломною подією в історії острівної цивілізації - появою двох складових абеток (хірагана й катакана, створених на базі ієрогліфіки) і <%-2>синкретичного комбінованого азбучно-ієрогліфічного письма.
Поява зручної писемності сприяла відродженню й розквіту класичної японської цивілізації. Центром і практично єдиним осередком культурного життя країни стали імператорський двір (де панував рід Фудзівара) і столиця у широкому розумінні цього слова. Ця культура залишалася невідомою й незрозумілою для народу, але у вузькому середовищі аристократів досягла витонченої рафінованості. Основною естетичною категорією тих часів вважалося моно- но аваре (“сумна привабливість речей”), тобто прихована привабливість явища чи предмета, про яку не говорять прямо, а лише натякають. Як писав монах-письменник Кенко-хосі (Урабе Канейосі, 1283 - 1350): “Складати частини в єдине ціле погано. Цікаво, коли що-небудь незакінчене і так залишене, - це викликає відчуття довготривалості життя”6.

У ІХ ст. з'явилася японська літературна проза - моногатарі (своєрідний синтез поезії та прози), жанр, що виник із пояснювальних текстів до віршів. Його зародження ознаменувалося появою “Такеторі-моногатарі” (“Повість про бамбукоруба”). Хейанську прозу прославили також твори дзуйхіцу (“вільний пензель”) Сей-Сьонагон (Х ст.), любовно-моралістичний роман Мурасакі Сікібу (978 - 1016) - придворної імператорської фрейліни - “Гендзі-моногатарі”.


Найвідомішим зібранням тогочасних поетичних творів була “Кокін вакасю” (“Збірка нових і старих пісень Ямато”), складена у 922 р. Кі Цураюкі. З японської літератури майже зникли нагаута й седока, зате розквітла танка, а свідоме обмеження форми та стагнація канону сприяли поглибленню омонімії, багатозначності у віршах-піснях. Зрозуміти всі тонкощі, зокрема подвійно-потрійний зміст такої літератури, могла лише обмежена кількість естетично освічених людей, для яких вона й існувала.
“Золотий вік культури” проявився не лише в літературі. Придворний лікар Фукає Сукехіто створив на початку Х ст. енциклопедію природничих знань. Неперевершеним досягненням фудзіварівської архітектури вважається столичний ансамбль імператорського палацу Дайдайрі, й узагалі нова столиця країни Хейан - утілення нарських традицій містобудування.
Бурхливо розвивалося буддійське зодчество, але якщо раніше його осередками виступали міста (оскільки буддійська церква, фактично, була державною), то тепер, коли головну роль у японському буддизмі стали відігравати секти Сінгон і Тендай, центрами храмового зодчества стали ліси й гори. Це зумовлювалося особливостями доктринальних основ даних сект (пропаганда більшого злиття людини з природою), а також впливом сінтоїзму, який сприяв зменшенню офіціозності буддизму. Тому шедеври тогочасного буддійського зодчества містилися далеко від столиці (гірський монастир Муродзі, славетний храм Енрякудзі), навіть Конгобудзі (заснований у 816 р.), розташований біля Хейану, і той знайшов собі місце в горах, покритих лісами.
Як справжнє культурне досягнення епохи поціновується класичний японський живопис, який спирався своїми фундаментальними основами на запозичені з Китаю естетичні канони [сувої Кукая, Кудара Каванарі, Такума Таменарі (ХІ ст.)]. Гордістю хейанівської скульптури стали твори Дзьоттьо (ХІ ст.).

Але перебудова японського суспільства давалася дорогою ціною. Фудзівара чудово зналися на літературі та мистецтві, були рафінованими естетами, проте погано орієнтувалися в державних справах, в економіці, й навіть не бажали вчитися цим “ганебним”, з точки зору аристократів, професіям. Проте “бути вправним у поезії чи музиці - непогано, та, хоча й говорять, що перше й друге високо цінують правитель та піддані, схоже на те, що в наші часи марно сподіватися з їхньою допомогою керувати світом. Золото - це чудово, але в залізі, здається, значно більше користі”7. Розтринькування державного майна, некомпетентність міністрів і нехтування проблемами економічного життя призвели до розвалу державності в Японії, ослаблення її воєнно-політичного та економічного потенціалу, а зубожіння народу породило “дев'ятий вал” злочинності, який захлеснув країну (особливо столицю). Жах наводили імена легендарного розбійника Хакамадари, першого японського мафіозі Ясусуке.


Хейанську поліцію формували з колишніх злочинців (хомен), які, використовуючи своє службове становище, брали хабарі, грабували та гвалтували підслідних (навіть аристократок), а бандити захоплювали заложників, тілами яких у разі невиконання їхніх вимог годували бродячих собак. Столичні аристократи, які служили в провінціях, обдирали підлеглих, наживаючи неймовірні багатства, а в столиці серед чиновників і тих же аристократів стало звичним їздити в екіпажах голими. При зустрічі з бандитами вони, аби врятувати своє майно, пояснювали, що їх уже обібрали до нитки по дорозі.
Розвал не обминув навіть общини буддійських монахів, що славилися раніше своєю дисципліною: настоятеля славетного храму Гіон та знаменитого буддійського проповідника Домьо викрили як розпусників, а тут іще землетрус зруйнував у роки Сайко (854 - 856) столицю, й голова статуї Дайбуцу храму Тодайдзі звалилася на землю, що було сприйнято як свідчення занепаду Закону Будди в Японії. Нормою серед буддистів-священиків стало порушення м'ясних і рибних постів, серед впливових бонз поширилася мода на власні таємні гареми наложниць, а звичайні монахи відкрито відвідували гетер у “веселих кварталах”. Уразливий імператор Йодзей (876 - 884) схилявся до того, щоб узагалі заборонити буддизм, але коли гвардієць Мітінорі навчив його чорної магії, тенно настільки захопився цією справою, що збожеволів.
Ситуацію ускладнили негаразди на північних кордонах, де в 800 - 801 та 811 рр. велися важкі війни з айнами. У 875_р. “варварам” удалося зберегти за собою північну частину Хонсю: айнські вожді Такамару Лютий та Сіро Червоноголовий зупинили на певний час японську агресію на північ.
Суспільство опинилося в глибокій кризі, чим спробував скористатись рід тенно, метою якого було відродити пряме імператорське правління, державність нарського зразка. Генератором цих ідей став імператор Уда (887 - 897), а ідейним натхненником - придворний аристократ Сугавара Мітідзане (845 - 903).
Розвал суспільства наприкінці ІХ ст. досяг такого рівня, що Фудзівара у цій плутанині “пропустили” на трон Уда, мати якого не належала до клану регентів-канцлерів. Мітідзане блискучу чиновницьку кар'єру забезпечили “божественне” аристократичне походження та неабиякі таланти науковця. Рід Сугавара вважав своїм пращуром-засновником позашлюбного сина Аматерасу - Аме-но Хохі.
Молодий енергійний імператор одразу ж розпочав реформи, з метою перебудови Японії на конфуціанських принципах і буддійських засадах, в ідеальну державу з повновладним імператором на чолі. Всупереч традиціям, Уда не призначив канцлера й керував самостійно, хоча радився із Сугавара Мітідзане. Одначе Фудзівара контролювали абсолютну більшість міністерських посад. Японію роздирали соціально-економічні суперечності, двірцеві інтриги, а рятувало те, що в сусідів ситуація була ще гіршою.
Китай перетворився на полігон усобиць після жахливої 10-річної війни Хуан Чао, Корея була охоплена полум'ям внутрішніх воєн внаслідок розвалу держави Сілла, а кочовики Великого Степу за браком флоту не могли перекинути свою кінноту на острови. Міцною залишилася держава Бохай (Східна Маньчжурія та Примор'я), але вона підтримувала дружні стосунки з Японією: між обома країнами здійснювалися широкі міждержавні та культурні контакти. Від бохайців, зокрема, японці запозичили брелки-нецке, які стали, з часом, одним із символів японської культури.
Але розвал досяг нечуваних масштабів, і Японія зважилася на безпрецедентні кроки: за порадою Сугавара Мітідзане у 895 р. “Країна Вранішнього Сонця” вперше “закрилася” від зовнішнього світу, обірвавши майже всі офіційні контакти з зарубіжними країнами. Такий вчинок для того часу був вражаючим, якщо врахувати вплив континентальних країн на побудову японської цивілізації; зате почався процес опанування, переробки та “японізації” запозичень, що їх країна встигла набрати за попередні століття. Японія остаточно перестала уявляти себе провінцією китайської цивілізації, гостро відчула свій культурний та політичний суверенітет і своєрідність, почала відходити від китайських стандартів у державно-політичному та ідеологічному житті. Почався процес усебічної “японізації” “Країни Вранішнього Сонця”, який і зробив Японію Японією.
Проімператорські реставраційні реформи Уда також не довів до логічного завершення. Імператор більше полюбляв каліграфію та жінок, уславився як ловелас і тримав величезний гарем, тому боротьбу з політиком-прагматиком Фудзівара Мотоцуне він, звичайно, програв, зрікся престолу, а ставши екс-імператором створив славетний літературний салон. Сугавара Мітідзане одразу відправили служити дрібним чиновником у глуху провінцію на Кюсю, де він невдовзі помер. Одначе в ХІ ст. ідея імператорського правління знову відродилася, але тепер островитяни, відкинувши китайські стандарти, пішли своїм, неторованим шляхом.
Зародження самурайського стану. Слово самурай (“служивий”) походить від давньояпонського дієслова самурау - “служити, охороняти”. Так називали озброєних слуг-супутників, що супроводжували аристократа в дорозі. Невелика частина самурайського стану справді вийшла з таких слуг, але основним джерелом походження низів воєнізованого дворянства Японії стали гьосі.
Досвід показав, що поєднання військової служби з селянською працею укупі з цілою низкою податків - шлях непродуктивний. Тому за умов розвалу державної надільної системи й загальної військової повинності для охорони кордонів і воєн з айнами держава створила загони гьосі - привілейованих вільних селян, військових поселенців, солдат-селян, які за користування землею несли військову службу, але не платили податків. Саме від гьосі й пішла більшість самурайства (в Японії популярніший термін бусі - “воїн”). Хоча не всі гьосі стали бусі, бо статус самурая давав не лише додаткові привілеї, а й багато до чого зобов'язував (зберігати вірність сюзерену, дотримуватися жорсткої дисципліни тощо). Прошарок гьосі залишався в системі японського традиційного суспільства протягом усієї середньовічної епохи, поповнюючись селянами, які поєднували в собі дух авантюризму, войовничість, схиляння перед законом. Певною мірою стан гьосі можна порівняти з нашими реєстровими козаками.
Розвал державності в період правління Фудзівара нікого не влаштовував, але для боротьби за владу самураям потрібні були організаційні структури. В тогочасній Японії партій не знали, а їхню роль відігравали клани, що грунтувалися на родинних зв'язках. Самурайські низи та гьосі формувалися без урахування родинності, й тут за справу взялася аристократія.
В Японії часів Фудзівара військова служба вважалася заняттям грубим, придатним лише для неуків-мужланів, тому до самураїв більшість родовитих сімей ставилися зневажливо. Однак аристократичних кланів у столиці було явно забагато (1182 роди), тому боротьба за “місце під сонцем” ішла шалена, й природно, що в ній траплялися роди-невдахи, яких витиснули зі столиці на службу в провінцію, де частіше був потрібен меч для придушення непокірних і воєн з айнами, аніж сувої з малюнками чи віршами. Для багатьох аристократичних родів управління провінціями завершилося крахом, бо вони не бажали виконувати “брудну роботу”. Однак ті, хто її не злякався, хто згуртував навколо себе гьосі, зробивши їх самураями (тобто включивши їх у систему свого клану), хто оперся на їхню військову міць - здобули вагомий козир у політичній боротьбі. Кланова система таких аристократичних родів стала каркасом, на який наклався неорганізований матеріал гьосі, і в такий спосіб сформувалися самурайські клани, на чолі яких опинилися відгалуження аристократичних сімей, що порвали зі своїми рафінованими столичними родичами, “огрубіли”, але тримали відтепер у руках реальну військову міць.
Виникнення самурайського стану відбулося наприкінці Х - на початку ХІ ст. внаслідок складного соціального процесу мілітаризації деяких аристократичних родів у провінції шляхом зміни “профілю діяльності” на військовий самих аристократів і частини їхніх слуг з одночасним включенням до складу цих кланів частини гьосі. Це породило соціальну мутацію таких кланів із аристократичних у самурайські й призвело до появи в суспільній структурі Японії нового стану - бусі (самурайства).
Правління інсей.
Панування Фудзівара влаштовувало далеко не всіх, навіть усередині правлячого клану, який розпався на чотири гілки. Його північне угруповання дійсно було правлячим. Решта родів і кланів, а також Фудзівара інших гілок були позбавлені навіть надії на можливість наблизитися до політичного Олімпу Японії. Влада Фудзівара гнітила імператорів, які не забули часів Нарської монархії, буддійські храми, для яких рід регентів-канцлерів був подвійним конкурентом (при розподілі захоплених сьоенів і в науці та мистецтві), а на політичну арену виходила нова сила - самурайство. Ситуацію ускладнила вкрай невдала економічна політика Фудзівара, точніше цілковита її відсутність, що породило самоізоляцію країни.
Для врятування своєї влади Фудзівара хапалися за все, включаючи магію, стверджували, що силач Ватанабе Цуна (953 - 1024) упіймав самого чорта, але ситуація від цього не поліпшилася. Продовженням жахливих бід стала політична анархія 10-х років ХІ ст., коли з восьми імператорів лише один пробув на троні більше року, а серед канцлерів з'явилися люди, позбавлені будь-яких талантів, і навіть п'яниці. Склалася ситуація, “коли те, що задумувалося на добре, безумовно ставало таким, за що потім доводилося каятися”8.
Політико-економічна криза поставила питання про необхідність зміни системи правління, ліквідацію влади секкан (регентів-канцлерів), але Фудзівара так глибоко вкоренилися у владні структури при дворі, що вирвати у них міністерські портфелі стало марною справою. Потрібна була політична мудрість, щоб розв'язати цей “гордіїв вузол” і водночас зберегти, не розвалити остаточно японську державність, для якої “великі потрясіння” за таких обставин були категорично протипоказаними. Країна потребувала реформ. Їх проведення пов'язують з іменами двох імператорів: Госандзьо та Сіракави - автора та виконавця новаторської політичної ідеї.
Ще наприкінці Х ст. для боротьби з Фудзівара тенно запровадили інститут курандо - особистий секретаріат при імператорі, через який “нащадки Аматерасу” намагалися вирішувати державні справи, обминаючи регентів-канцлерів. Переконавшись, що вирвати владу у Фудзівара при дворі неможливо, імператор Госандзьо у 1072 р. зрікся престолу і, прийнявши сан буддійського монаха, створив власний, паралельний двір екс-імператора, спираючись на який почав вершити державні справи.
Діяльність Госандзьо виявилася досить успішною. Вдалося упорядкувати державні фінанси, ввести єдину систему мір і ваги. Екс-імператор всіляко сприяв розвитку літератури й філософії. Раптова смерть (1073 р.) перешкодила йому довести справу до кінця. Лише його наступник Сіракава (тенно у 1072 - 1086 рр.) зумів побудувати після свого зречення у 1086 р. систему інсей (“храмових правителів”) - правлячих екс-імператорів-монахів.
Сіракава проявив себе фанатичним буддистом. Особисто здійснював паломництво до святих місць у гори Коя-сан і Кумано, побудував безліч пагод і буддійських статуй, заборонив убивати в країні будь-яку живність, і навіть у побуті намагався бути прикладом для своїх підданих. Якщо більшість тогочасних японців спала головою на схід (як Конфуцій) або на південь, то правлячий екс-імператор спочивав у позі Будди Шак'я-Муні: на правому боці, головою на північ і обличчям на захід.
Після офіційного зречення Сіракава прийняв постриг, залишив Хейан і переїхав до монастиря Хейдзан (Ходзюдзі), де створив власний двір, штат придворних і чиновників, варту та інші атрибути влади. Звідси він почав видавати укази та закони, керувати поточними державними справами, ігноруючи офіційний Хейан. Відбувся “тихий” державний переворот: Фудзівара офіційно не втратили своїх постів, залишилися на посадах регентів, канцлерів, міністрів, отримували відповідну платню, але замість влади тримали в руках повітря - реальну владу перехопив інсей. Політичної кризи це не викликало, бо Фудзівара ніколи не виказували особливого завзяття в державних справах. Вони з радістю зосередилися виключно на проблемах літератури й мистецтва. Екс-імператора підтримали сінтоїстські храми (адже імператор вважався першосвящеником сінто), буддійські секти зі своїми воєнізованими загонами монахів (бо інсей - це буддійський монах-імператор), армія та чиновницький апарат, яким набрид політичний і економічний безлад у країні.
В ХІ ст. екс-імператори спромоглись відібрати владу у Фудзівара, та коли це, зрештою, сталося, тенно-монахи опинилися перед невтішною реальністю: державна надільна система, на яку традиційно спирався імператорський двір, давно “канула в Лету”, а “сьоенізація” призвела до того, що становим хребтом японської економіки став вільний заможний селянин (мьосю - “іменний хазяїн”). Податний двір, сплативши податки, далі сам вирішував усі внутрішні проблеми, сам вів господарство, ставши співвласником і розпорядником землі. Це прискорило розвиток японської економіки. Було започатковано сівообмін, збільшилася кількість добрив, що вносилися в землю. Деякі селяни стали отримувати два-три врожаї на рік, населення країни перевищило 11 млн, але все це відбувалося без участі представників інсей, бо до керівництва приватними маєтками (сьоенами) їх не допускали, а державних земель майже не залишилося. На початку ХІІ ст. екс-імператори-монахи спробували повернути собі економічну владу завдяки збільшенню власного родового земельного домену, але, відбираючи землі, зіткнулися з опором колишніх союзників - буддійської церкви і самураїв. Селяни теж не виказали бажання повертатися під тотальний державний контроль і відповіли на нову політику серією повстань. Самурайські дружини і загони озброєних монахів придушили бунти, але перемога виявилася “пірровою”: cистема інсей себе дискредитувала.
Нестабільність посилили незгоди на півночі Хонсю, де в середині ХІ_ст. повстали айни на чолі з Абе Йорітокі: його озброєні отруйними стрілами вояки наводили жах на самураїв та гьосі. Лише після смерті непереможного вождя “варварів” японцям удалося придушити наприкінці ХІ ст. айнський масовий визвольний рух, але криваві сутички тривали.
Самураї відчули себе єдиною силою, спроможною навести порядок у країні. Відтепер вони взяли курс на встановлення в Японії військової диктатури.
1 Норито. Сэммё / Пер. со старояп. Л.М.Ермаковой. М., 1991. С.93.
2 Цит. за: Кузнецов Ю.Д. и др. История Японии. М., 1988. С.25.
3 Ман'йосю: Ні-кан сенсю. (Збірка десяти тисяч віршів): У 2 т. Токіо, 1982. Т.1. С.43 (№ 2).
4_Цит. за: Мещеряков А.Н. Герои, творцы и хранители японской старины. М., 1988. С.78.
5 Там само. С.93.
6 Сэй-Сёнагон. Записки у изголовья; Камо-но Тёмэй. Записки из кельи; Кэнхо-хоси. Записки от скуки. Классическая японская проза ХІ - ХІV веков / Пер. со старояп. М., 1988. С.352.
7 Там само. С. 370.
8 Гукансьо (Записки дурня). Токіо, 1967. С.325.

Лекція 7
Японія (закінчення)

Диктатура Тайра
Камакурський сьогунат
“Реставрація Кемму”. Утворення сьогунату Муроматі. Японія в епоху “двох династій”
Сьогунат Муроматі
Японія на шляху до возз'єднання
Утворення сьогунату Токугава (Едо). Самоізоляція країни та її наслідки
Диктатура Тайра. Самурайський клан Тайра вів свій родовід від принца Кадзурахари, п'ятого сина імператора Камму (781 - 806), а прізвище Тайра дістав принців онук, коли його вислали зі столиці служити губернатором у провінцію. Провінційне “животіння” Тайра не влаштовувало, і 937 р. їхній лідер Масакадо влаштував заколот. Фудзівара придушили виступ силою зброї та “чорної магії”: Масакадо убили “містичною стрілою” (мабуть, його отруїли фудзіварівські шпигуни).
Опинившися в провінції, колишній аристократичний клан Тайра став самурайським і почав розширювати земельні володіння навколо столиці, спираючись на самураїв, а після відчайдушної баталії за столицю у 1156 р. встановив у Японії свою диктатуру військового типу. Грізні вояки швидко зламали опір аристократів, а коли були переможені конкуренти з інших самурайських родів, диктатором країни став глава клану Тайра Кійоморі (1118 - 1181). Свою штаб-квартиру Тайра розмістили в Рокухарі (квартал Хейану), над якою тепер гордо майорів червоний прапор - клановий стяг Тайра.
Ігноруючи фудзіварівські традиції самоізоляції, Кійоморі відновив широку торгівлю з континентом, для чого побудував новий порт Хього (сучасний Кобе). Швидко прогресувало японське сільське господарство, а гордістю ремесла стали найкращі на Далекому Сході самурайські мечі.

Їхнє лезо нагадувало сандвіч із надзвичайно загартованої сталевої пластини, на яку з боків накладали смуги м'якого заліза, що запобігало руйнуванню твердої, але дуже крихкої вуглецевої серцевини.


Японія масово експортувала золото, срібло, ртуть, віяла, ширми, лак, мечі, деревину, а імпортувала шовк, парчу, пудру, фіміам, фарфор, мідні монети.
Японську літературу збагатили анонімна “Ейга-моногатарі” (“Повість про славу”) та історична хроніка “Мідзу-кагамі” (“Водне дзеркало”). Занепад влади китаїзованих естетів Фудзівара й вихід на арену японської історії самураїв революціонізували образотворче мистецтво, породивши поряд з кара-е (“китайським живописом”) стиль ямато-е (“японський живопис”), який вирізняли надривний ліризм, акцентовані журба й туга, емоційна перенасиченість творів, на відміну від надто холодного для японців кара-е. Кодифікаторами ямато-е вважаються Тоба Сьодзо (1053 - 1140), Фудзівара Такайосі (1150 - 1174) та Фудзівара Таканобу (1142 - 1205).
Зберігши офіційно всі владні посади (тенно, сессю, кампаку, інсей тощо), самураї залишили аристократам платню із їхніх же сьоенів, дали можливість досхочу займатися науками й мистецтвом, водночас жорстоко караючи за спроби політичних інтриг. Але з часом Тайра пригадали своє аристократичне походження й почали втручатися в спадкову номенклатуру державного апарату імператора, чим викликали активне невдоволення столичної аристократії.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   48

Схожі:

Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2 Види радіоактивних розпадів І випромінювань 8
Лекція № Активність радіонуклідів 15 Лекція № Взаємодія іонізуючого випромінювання з речовиною 23
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconО. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив »; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок» Мета
Тема О. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив»; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок»
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Вступ до курсу історії України План
Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета
Лекція. Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconВіктор Олександрович Міняйло
Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань І блаженств глибоко вросли в грунт великої малої Вітчизни. (А....
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Предмет та основні функції релігії Лекція 2
Термін "релігія" походить, за Цицероном, від латинського "геge1е" шанувати, почитати, І означає "богошанування", "культ"; або ж,...
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЦе рівнинний степ, з балками І ярами, поділений на поля лісовими смугами
В 3-х км на північ від міста Бобринця, по ліву сторону річки Сугоклей, простяглися землі Свердловської сільської ради, Бобринецького...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка