Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ



Сторінка22/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір6.99 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   48
Свій авторитет буддисти зміцнювали спочатку виключно здобутками в галузі науки й культури, де, запозичивши багато чого в сусідів (особливо в індійців та китайців), тибетці досягли світових вершин. Крім уже згаданих діячів, “Дах світу” прославили видатні історики Будон (1290 - 1364), Шоннубал (1392 - 1481) й Соднам-Чжалцан (1312 - 1375); математик Рінченбал (1230 - 1309), письменник Бротонба (1004 - 1064), перекладачі Балцег, Ємей-де, Гой-Чойдуба. Всесвітньовідомі успіхи тибетської медицини, основи якої викладені в загадковому каноні “Чжуд-ши” (“Чотири тантри”), секрети котрого не може розкрити простий переклад 23.
Проте гола наука, не оперта на силу зброї, не приносить владу - і це добре розумів видатний політик, історик та філософ, п'ятий далай-лама Агван-Лобсан-Чжамцо (1617 - 1682). Його план вражає простотою й ефективністю. На рубежі ХVI - ХVІI ст. ламаїзм масово прийняли монголи - і саме на підтримку цих войовничих єдиновірців вирішив спертися п'ятий далай-лама.
Степняки в цей момент були політично роздроблені на три крила: ойратів, халхасців та “південних”. “Південних” у 1634 р. поневолили маньчжури, халхасці були далеко, зате могутні ойрати (джунгари) щиро сповідували ламаїзм, і коли в 1637 р. Агван-Лобсан-Чжамцо звернувся до них за допомогою, джунгарський хан Гуши (четвертий великий хан ойратської орди) не став довго вагатися.
У 1637 р. “він прийшов на Кукунор і в битві, що відбулася того ж року, погромив вщент 40-тисячне військо Цокто”24, а в 1642 р. Гуши-хан “прибув до Цзану, захопив Цзанба-хана (головного суперника далай-лами)... і став царем Тибету” 25.
Джунгарське завоювання Тибету супроводжувалося масовими звірствами й різаниною, спаленням храмів і селищ, десятками тисяч жертв, проте далай-лама “пробачив” хану всі гріхи заради торжества ламаїзму. Секта галукпа стала пануючою в Тибеті, а далай-лами зробили перший крок до повної державної влади.
Останнім конкурентом ламаїстської теократії залишалися колишні союзники - ойратські хани, що “мали абсолютний контроль над збройними силами... також вважалися номінальними главами цивільного уряду”26. Але повністю втілити свою ідею в життя Агван-Лобсан-Чжамцо не встиг, бо помер у 1682 р., залишивши нащадкам 25 томів своїх творів. Лише в 1717 р., скориcтавшися загальним занепадом джунгарської могутності, тибетці позбавилися ойратського нав'язливого сюзеренітету над своєю батьківщиною. У Тибеті остаточно сформувалася ламаїстська, чисто теократична держава, функції чиновницького апарату в якій перехопила жорстко централізована церковна ієрархія секти галукпа. Проте ця політична еволюція залишила Тибет без армії, а отже, беззахисним перед будь-якою агресією, бо монахам-ламам убивати забороняла релігія, а немонахів до владних структур не допускав режим жорсткої буддійської релігійної теократії.
Продовжувала розвиватися самобутня тибетська культура. Зокрема, на грунті фольклору зародилася на рубежі ХVІI - ХVІІI ст. новаторська для Тибету світська лірична поезія (засновником якої вважається шостий далай-лама - поет Цанчжан-Чжамцо (1683 - 1706)). У ХVІI ст. було завершено 1000-літнє будівництво центрального царського палацу Лхаси - кам'яної Потали, яка приголомшувала сучасників своїми розмірами, неприступною суворістю, монументальним лаконізмом і масштабами (999 кімнат!).
Без постійного війська будь-яка влада безсила, тож панування холодного ламства (від якого вимагалася цнотливість) не вселяло надій на якісь внутрішні державні зміни в майбутньому. Після краху Джунгарського ханства (1758 р.) беззахисний Тибет змушений був визнати себе васалом Маньчжуро-Китайської імперії Цин, яка сама на той час уже перебувала в цивілізаційній пастці постсередньовіччя.
1 Цит. за: Календарные обычаи и обряды народов Восточной Азии. Годовой цикл. М., 1989. С. 267.
2 Цит. за: Гумилев Л.Н. Величие и падение Древнего Тибета // Ритмы Евразии: эпохи и цивилизации. М., 1993. С. 389.
3 Цит. за: Там само. С. 389.
4 Цит. за: Там само. С. 395.
5 Цит. за: Гумилев Л.Н. Старобурятская живопись. М., 1975. С. 24.
6 Цит. за: Богословский В.А. Очерк истории тибетского народа. М., 1962. С. 41.
7 Цит. за: Гумилев Л.Н. Величие и падение Древнего Тибета. С. 405.
8 Цит. за: Гумилев Л.Н. Древние тюрки. М., 1993. С. 348.
9 Тибетская летопись “Светлое зерцало царских родословных” / Пер. с тибет. Б.И.Кузнецова. Л., 1961. С. 29.
10 Цит. за: Гумилев Л.Н. Старобурятская живопись. С. 26.
11 Цит. за:Гумилев Л.Н. Величие и падение Древнего Тибета. С. 421.
12 Цит. за: Там само. С. 425 - 426.
13 Цит. за: Кычанов Е.И. Император Великого Ся. Новосибирск, 1991. С. 40.
14 Цит. за: Кычанов Е.И. Очерк истории тангутского государства. М., 1968. С. 78.
15 Цит. за: Там само. С. 104.
16 Цит. за: Там само. С. 295.
17 Цит. за: Кычанов Е.И. Император Великого Ся. С. 123.
18 Цит. за: Кычанов Е.И. Очерк истории тангутского государства. С._313.
19 Цит. за: Введение в изучение Ганчжура и Данчжура: Историко-библиографический очерк. Новосибирск, 1989. С.118.
20 Цыбиков Г.Ц. Цзонхава и его сочинение “Лам-рим чэн-по” // Избранные труды: В 2 т. Новосибирск, 1991. Т. 2. С.61.
21 Цит. за: Рерих Н. Алтай - Гималаи: Путевой дневник. Рига, 1992. С._33 - 34.
22 Пагсам-Джонсан: История и хронология Тибета / Пер. с тибет. Р.Е._Пубаева. Новосибирск, 1991. С. 41.
23 “Чжуд-ши” - памятник средневековой тибетской культуры / Пер. с тибет. Д.Б. Дашиева, С.М. Николаева. Новосибирск, 1988.
24 Цит. за: Цыбиков Г.Ц. Буддист-паломник у святынь Тибета // Избранные труды: В 2 т. Т. 1. С. 59.
25 Цит. за: Там само. С. 231.
26 Цит. за: Там само. С. 233.
ТЕМА ІІ
ЗАХІДНА АЗІЯ ТА ПІВНІЧНА АФРИКА В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Західна Азія охоплює території Ірану, Месопотамії (Іраку), Східного Середземномор'я, Малої Азії (Анатолії) та Аравійського півострова. Разом із Північною Африкою ці терени стали батьківщиною найдавніших людських цивілізацій (Єгипет, Дворіччя) і являли собою строкатий конгломерат різноманітних географічних регіонів, етнополітичних утворень, соціально-економічних та культурних структур. Однак ще в епоху давнини значна частина їх неодноразово об'єднувалась у складі Ассирійського та Нововавилонського царств, перської імперії Ахеменідів, потім під владою Александра Македонського, внаслідок чого через елліністичну, а пізніше - римську експансію все відчутнішим ставав тут вплив західних культурно-цивілізаційних надбань. Саме тоді з'явилося поняття Близького Сходу, який був для Європи “близьким” не лише географічно, а й цивілізаційно. Унікальний для регіону вплив європейської культури, майже не притаманний для решти країн Азії та Африки доколоніальної доби, залишався в регіоні й надалі, але його масштаби в епоху середньовіччя були значно скромнішими.


Початок середньовіччя в Західній Азії ознаменувався крахом останніх залишків еллінізму та перемогою східних цивілізаційних принципів, форпостом яких стала перська імперія Сасанідів. Проте основною цивілізаційною домінантою, що остаточно об'єднала близькосхідні народи в єдиний суперетнос, став іслам. Завдяки арабо-мусульманським, тюркським і турецьким завоюванням всі ці території перетворилися на певну спільноту - ісламський світ, цивілізаційні протуберанці якого поширилися з часом на Судан, Індію, Індонезію, Середню Азію та Східну Європу.
Близькосхідний суперетнос вирізняла висока політизація релігій і водночас релігійний, навіть сакральний характер влади, висока централізація і жорсткість розгалужених управлінських структур. Більшого поширення в регіоні набули приватна власність і рабство (на засадах тієї ж приватної власності). Причому, на відміну від держав китайсько-конфуціанського типу (не кажучи вже про індусо-буддійські), багатство на Близькому Сході завжди користувалося повагою і цінувалося, але суттєвою компенсацією цих “західницьких” особливостей залишилося необмежене, унікальне навіть для Сходу всесилля влади, сувора регламентація державою всіх людських взаємостосунків, жорстка обрядово-етична дисципліна, структурно-державницький консерватизм, релігійна нетерпимість, тотальна “рівноправність” усіх підданих у плані абсолютного безсилля перед правителем. До цього треба додати високий ступінь імперської мілітаризації всіх близькосхідних суспільств і хронічно-тотальну корумпованість будь-якого державного апарату, що випливала із престижності багатства в суспільстві та всесилля чиновництва. Таким всевладним чиновництво було ще тільки в Китаї, але там його “апетити” обмежувала конфуціанська етика (престижність праці та здобутої цією працею власності, потяг до суспільної гармонії, пропаганда ідей особистого самовдосконалення тощо). Близький Схід такої етики не знав, тому після краху залишків еллінізму хабар (“бакшиш”) став майже узаконеним елементом функціонування чиновницького апарату.
Склавшись у середні віки, близькосхідний суперетнос проявив себе надзвичайно агресивним, войовничим та експансіоністським культурно-господарським і політичним конгломератом, який протягом середньовіччя постійно розширював власний географічний ареал, втягуючи в орбіту своїх цивілізаційних принципів нові території, але його серцевиною залишалися Західна Азія та Північна Африка, які навіть політично іноді з'єднувалися в єдину державу. Це змушує розглядати історію Близького Сходу як єдину спільноту (полікультурну, поліетнічну, багатоукладну, різноманітну всередині, але спільноту) на фоні інших суперцивілізацій Сходу.
Лекція 9
Держава Cасанідів (Еран-шахр)
Природно-кліматичні умови
Середньовічний етнос персів-зороастрійців
Іран на світанку середньовіччя. Утворення держави Сасанідів
Розбудова сасанідської державності. Боротьба з Римом і маніхейством
Імперія Сасанідів у ІV - V ст. Маздакізм та його наслідки
Еран-шахр за правління Хосрова І Ануширвана (531 - 579)
Занепад і крах держави Сасанідів
Природно-кліматичні умови. Кордони імперії Сасанідів динамічно мінялися протягом усього періоду її існування і, переважно, перетинали з певними варіаціями території Ірану, Дворіччя (Іраку), частини Афганістану та Закавказзя. Іноді під тимчасову юрисдикцію Еран-шахру потрапляли також Східне Середземномор'я, Південна Аравія, частина Середньої Азії і, можливо, форпости на Цейлоні. Проте закріпитися там надовго Сасанідам не вдалося.
Корінними землями Еран-шахру залишилося Іранське плоскогір'я, розташоване між Індом і Тигром, Каспієм і Перською затокою. Річок тут багато, але всі вони дрібні і не мають природного стоку в море, а губляться в сухих степах та пісках пустель. Переважна частина плоскогір'я - це неродючі, кам'янисті або солончакові пустелі й напівпустелі, над якими панують вітри (особливо навесні), майже не буває дощів, повітря надзвичайно сухе, чисте й прозоре, а сяйво зірок уночі нагадує денне світло. Періодично цю ідилію порушують снігові або піщані бурі, але дощові хмари зустрічаються лише на вузьких приморських смугах окраїн. Клімат суворий, континентальний: влітку панує нестерпна спека, а взимку - сильний холод. Родючі землі зустрічаються лише на прикаспійській низині та в Хузистані (південний захід Ірану), де природні умови давали можливість отримувати багаті врожаї. На решті території умови для землеробства вкрай несприятливі, але можна було займатися скотарством, виганяючи на випас у спекотливий сезон коней, велику та дрібну рогату худобу на гірські пасовиська Ельбрусу, Загросу, Південно-Іранських чи Туркмено-Хорасанських (Копет-Даг) гір. Там же, в горах, поряд з альпійськими лугами, зеленіли в середні віки ліси, багаті на деревину, звірину й птаство.
У наш час основним багатством Ірану стала нафта, використання якої в середні віки було досить обмеженим, але надра країни містили в собі також золото, срібло, олово, мідь, свинець, залізо, самоцвіти (зокрема, червоно-синій коштовний лазурит, родовищами якого славився Афганістан).
Суворі природно-кліматичні умови компенсувалися надзвичайно вдалим географічним розташуванням плоскогір'я на шляху між Сходом (Індія, Китай) і Заходом. Одомашнення верблюда та наявність оазисів давали можливість розвивати караванну торгівлю, тому перси контролювали європейський імпорт шовку, а також боролися з конкурентами (араби, візантійці, ефіопи, євреї) за панування над товарними потоками прянощів, перлів, самоцвітів тощо. Отримуючи за посередницькі послуги величезні бариші, Сасаніди до кінця боролися за цю монополію, аж доки їхня держава не впала під натиском арабів.
Житницею імперії була Месопотамія - країна з багатотисячолітньою землеробською культурою, бідними на копалини, але надзвичайно родючими землями (внаслідок розливів Тигру та Євфрату), бідною флорою (очерет, верба, фінікова пальма) і досить багатою фауною.
На рівнинах Ірану й Месопотамії водилися азіатські леви, дикі віслюки, бики, кабани, газелі, зайці, страуси, а в горах - гірські барани й козли, ведмеді й барси. Річки й озера були багаті на рибу, в пустелях панували змії та ящірки. Комашня тут дошкуляла не більше, ніж у Європі, і лише очеретяні болота єдиної в середні віки Тигро-Євфратської дельти кишіли смертоносним гнусом і вічними бацилами лихоманки, малярії та інших жахливих хвороб.
Природні ресурси регіону в давнину були досить багатими, але людська активність суттєво їх підкосила, а в часи середньовіччя популяції деяких рослин й особливо тварин майже зникли. Причинами екологічних проблем була не лише експансія антропогенних ландшафтів, а й настанови зороастризму, які поділяли всіх тварин на корисних і шкідливих, причому останні підлягали знищенню. Екологічний бандитизм згубно вплинув на місцеву флору й фауну. Лише завдяки меншій, аніж у Китаї, густоті населення природа змогла витримати цей удар, але й за таких умов місцеві популяції азіатських левів і барсів люди вибили майже поголовно, а дикий ячмінь залишився тільки в горах.
Природа Ірану й Іраку характеризується багатьма контрастами. Рівнини і гори, пустелі і ліси, спека і холод стикаються тут, як ніде на Сході - і це виховало у місцевих мешканців відповідне чорно-біле мислення. Безкомпромісність природи вчила безкомпромісності людей, зробила конфронтаційний дуалізм психологічною домінантою середньоперського етносу (персів-зороастрійців).
Середньовічний етнос персів-зороастрійців. Іран у середні віки пережив не одне потрясіння, бачив десятки династій. На його теренах різалися перси, вірмени, араби, візантійці, тюрки, монголи, турки, хорезмійці, багато інших народів. Проте, незважаючи на свою строкатість, етнічна історія Ірану доби середньовіччя поділяється на два якісно різні етапи, пов'язані з фундаментальними цивілізаційними змінами в регіоні. Перший із них - епоха доісламська, сасанідська, що грунтувалася на глибинному зороастрійському корінні перського етносу; другий - часи мусульманського Ірану. Ці етноси мали більше відмінного, аніж спільного, тому розглядатимуться вони окремо, хоч і в руслі єдиної іранської домінанти.
Як етнос перси-зороастрійці сформувалися ще в епоху Ахеменідів (VІ - ІV ст. до н.е.), але після завоювань Александра Македонського надовго (на цілих сім століть!) утратили власну державність, з чим пов'язаний і певний занепад їхньої етнічної самосвідомості. Відродження зороастрійської імперії у ІІІ ст. розглядалося офіційною пропагандою як відновлення і логічне продовження ахеменідської державності. Проте сасанідські перси уже помітно відрізнялися від своїх давніх пращурів (мовою, суспільно-становою структурою, військовими традиціями, масово-психологічними звичками, сімейним укладом), що свідчить про існування окремого середньовічного перського етносу на зороастрійських засадах, динамічну історію якого насильницьки перервало арабо-ісламське завоювання.
Сасанідські перси були дуже своєрідними людьми. Як і китайці, вони вважали себе єдиним цивілізованим народом Всесвіту, завжди прагнули виконувати нелегку месіанську роль. Все іноземне вони вважали не просто чужим, а апріорі поганим, а всі інші народи - огидними “варварами”, і ставилися до них з надзвичайним презирством (наприклад, арабів перси-зороастрійці зневажливо називали “ящероїдами”). Себе сасанідські перси вважали своєрідною кастою особистостей, свою віру (зороастризм) - єдино правильною, а “варвари” сприймалися ними як недорозвинені істоти, що не мали права навіть переходити в зороастризм, занадто складний для їхніх примітивних голів, з точки зору пихатих персів. “Вогнепоклонником” можна було лише народитися (якщо і батько, і мати - зороастрійці). При цьому всі сусіди (окрім Геродота, якого явно ввели в оману) відзначали їхню надзвичайну підступність, хитрість, недовірливість, чванливість, схильність до містики і переобтяженість забобонами.
За антропологічними ознаками перси належали до індосередземноморської раси, великої європеоїдної раси.
Розмовляли перси-зороастрійці середньоперською мовою, яку ще називають пехлевійською, індоєвропейської мовної сім'ї.
Ця мова стала результатом логічної еволюції давньоперської (ахеменідської) мови, завдяки спрощенню її граматичних категорій (зокрема, в іменників не стало родів і відмінків, у дієслів минулого часу зникла безліч особових форм тощо). Писали тогочасні перси справа-наліво знаками арамейського письма, причому канонізовано позначалися лише приголосні з довільною або нульовою голосною, яка не мала значущого змісту. Науковці називають таку писемність квазіалфавітною.
Родина у сасанідських персів була патріархальною, але моногамною, із досить високим статусом жінки (особливо матері). Тільки правителі, окрім дружини, тримали гареми наложниць. Особлива увага приділялася питанням “чистоти крові”, тому заохочувалися шлюби тільки між зороастрійцями (навіть між братом і сестрою)<$FМоральний кодекс вимагав від зороастрійця “виказувати шляхетність, молитися, бути у вірі твердим, вступати у кровнородинні шлюби”, а зороастрійський патріарх ІV ст. Атурпат Міхраспандан прямо наказував: “Беріть дружину із свого роду, щоб рід ваш продовжувався”. Див: Изведать дороги и пути праведных / Пер. со среднеперс. О.М.Чунаковой. М., 1991. С. 83, 97.>, діти від яких ставали повноправними персами - “вогнепоклонниками”. Напівкровки втрачали право на сповідування “віри Заратуштри” і статус належності до панівного етносу сасанідської імперії. Такі традиції породжували в державі етнодемографічні проблеми, бо кількість стопроцентних персів-зороастрійців постійно зменшувалася. Проте від своїх освячених релігією сімейних канонів “вогнепоклонники” не відійшли.
Основою економіки Еран-шахру залишалося зрошувальне землеробство. В імперії вирощували ячмінь, пшеницю, рис, чечевицю, боби, крок, просо, дурру, квасолю, горох, кунжут, вику, а також цукрову тростину, з якої виробляли найкращий в тогочасному світі сніжно-білий цукор. Серед плодових культур найпоширенішими були маслини, айва, гранати і яблука, а серед баштанних - дині й кавуни. Разом із продуктами виноградарства це забезпечувало щедрий та різноманітний стіл, куди потрапляли також кокоси й прянощі, але останні завозилися з інших країн. Пили перси воду, вино й пиво, молоко, а їжу вживали тільки у другій половині дня: сніданку в персів-зороастрійців не було.
Не втратило своєї ролі й тваринництво: особливо полюбляли “вогнепоклонники” молоко і сир, хоча вживали також і м'ясо (овець, корів, кіз). Тварин, як і весь живий світ, зороастрійці поділяли на дві частини - служителів добра (корисних) і служителів зла (поганих). До останніх відносили змій, жаб, свиней, будь-яких комах і слимаків, мишей, пацюків, левів, слонів, гієн, котів, рисей. Вживати м'ясо “тварин Арімана” (темної сили) категорично заборонялося, зате священним правом і обов'язком вважалося знищувати їх.
На щастя, технічні можливості та технології в ті часи були значно скромнішими, аніж сьогодні (інакше не уникнути б Західній Азії глобальної екологічної катастрофи). Проте й своїми царськими полюваннями перси звели нанівець у середні віки місцеве поголів'я тигрів і азіатських левів.
Колосальну роль у сасанідському господарстві та забезпеченні побутових потреб відігравала транзитна торгівля, хребтом якої був “Великий шовковий шлях”. Своїх еспортних товарів Еран-шахр майже не мав, а золото й срібло перси більше любили накопичувати, аніж віддавати за дорогі заморські товари, тому торгівлею на теренах імперії займалися майже виключно “інородці” (вірмени, євреї, араби, візантійці, согдійці та ін.). Зате митні збори за транзит озолочували країну. Сасаніди до кінця трималися за посередницьку монополію, билися за неї з арабами, ефіопами, візантійцями, ефталітами, тюрками, хазарами, і до VІI ст. контролювали ситуацію, а коли втратили панування над торгівлею - загинув Еран-шахр.
Одяг тогочасних персів складався з шовкових штанів, сорочки та накидки з бавовнику, а взимку до них добавлялися кафтан (каба) або сюртук (сердарі) та кожух із овечої шкури. Обов'язковим для кожного вірного зороастрійця був сакральний пояс (кусті). Він складався з трьох мотузок, а вручав його хлопчику на повноліття (15 років) жрець один раз, після чого зороастрієць носив кусті все життя. Комплект чоловічого одягу доповнював капелюх, який в еліти та жерців був конічним, гостроверхим, а в решти - овальним. До жіночого одягу входили сорочка, штанці або шаровари, з пришитими до них панчохами, кофта й середньої довжини плісирована спідниця, туфлі без задників.
Колір одягу визначався становим статусом носія: жерці носили білий одяг, воїни - червоний (колір крові) і т. ін.
Традиційне глинобитне або цегляне житло мало плоский дах, критий соломою або очеретом, але не мало вікон, які заміняли двері та отвори у стелі (дощі в Ірані - рідкість). Лише в багатих лісом горах будинки споруджувалися з дерев'яних колод і мали двоскатний або конічний дах.
На вулицю така будівля була повернута, як правило, глухою стіною. Внутрішнє убранство складали килими, матраци, посуд і м'які меблі. Взимку помешкання обігрівала спеціальна жаровня під широким столом (курсі).
Особливості природно-кліматичних умов (контрастність природи), цивілізаційних традицій (тісні контакти із Заходом) та господарської діяльності (паразитизм транзитного монополіста) виховали у сасанідських персів повагу до власності та багатства, потяг до накопичення, національне самолюбство. Їх вирізняли надзвичайна вразливість і дотепність, хитрість і спокійне ставлення до несправедливості, обожнювання влади та панічний страх перед її силою, обдарованість, але не дуже велика стійкість у власних переконаннях, жвавий розум, але відсутність у маси підданих патріотичного духу, розчавленого безмежним державним деспотизмом.
Іран на світанку середньовіччя. Утворення держави Сасанідів. Наприкінці ІІ ст. н.е. наймогутнішою державою Західної Азії було Парфянське царство, утворене войовничими іраномовними кочовиками парнами (дахами) - шанувальниками дракона, вихідцями з південної Туркменії. На чолі Парфії стояла єдина династія Аршакідів, але в політичному відношенні імперія являла собою федерацію напівнезалежних “царств”, залежність яких забезпечувала тільки військова могутність парфян.
Основну ударну силу царської армії складала краща на той час у світі парфянська кіннота, насамперед, важкоозброєна, закована в обладунки кавалерія, коли лати покривали і воїна, і коня. Структурно військо складалося з кланових родових загонів, очолюваних могутніми родами парфянської військової знаті (Карени, Сурени, Міхрани та ін.). Що ж до системи адміністративного устрою, то кожне з 18 “царств”, підвладних “царю царів” з династії Аршакідів, мало власний управлінський апарат. Від васалів парфяни вимагали лише сплати данини та допоміжних військових контингентів на випадок війни.
Парфянська державність мала яскраво виражений воєнно-політичний і родоплемінний характер, але в культурно-цивілізаційному відношенні імперія Аршакідів залишалася останнім реліктом елліністичного світу, що було наслідком попереднього панування Селевкидів у регіоні. Грецька мова залишалася однією з трьох офіційних мов парфянського діловодства, великі полісні привілеї мала більшість міст Парфії, а в мистецтві панували естетичні традиції високого еллінізму. В країні продовжували шанувати античних богів, процвітало рабовласництво.
Відсутність державної централізації розмивала імперську єдність, і на початку ІІІ ст. в регіоні знову посилилися перси, політичним центром яких залишалася область Парс (Персида) - одне із залежних “царств” Парфії. Їхньою ідеологічною зброєю стало гасло відродження повнокровної зороастрійської імперії персів ахеменідських масштабів, а в реальній політиці - ліквідація залишків “західницьких” елліністичних традицій в регіоні та відновлення в Західній Азії деспотичної державно-політичної структури східного типу. Очолив персів Арташир, “син Папака із сімені Сасана”.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   48

Схожі:

Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2 Види радіоактивних розпадів І випромінювань 8
Лекція № Активність радіонуклідів 15 Лекція № Взаємодія іонізуючого випромінювання з речовиною 23
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconО. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив »; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок» Мета
Тема О. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив»; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок»
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Вступ до курсу історії України План
Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета
Лекція. Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconВіктор Олександрович Міняйло
Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань І блаженств глибоко вросли в грунт великої малої Вітчизни. (А....
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Предмет та основні функції релігії Лекція 2
Термін "релігія" походить, за Цицероном, від латинського "геge1е" шанувати, почитати, І означає "богошанування", "культ"; або ж,...
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЦе рівнинний степ, з балками І ярами, поділений на поля лісовими смугами
В 3-х км на північ від міста Бобринця, по ліву сторону річки Сугоклей, простяглися землі Свердловської сільської ради, Бобринецького...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка