Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ



Сторінка24/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір6.99 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   48
Популістський принцип “зрівнялівки” забезпечив Маздаку широку підтримку серед не переобтяжених майном низів, а узаконена сексуальна розпуста сподобалася “нерозумним молодикам” і Каваду, який до того ж мріяв руками маздакітів винищити неугодних впливових вельмож. Маздак став вазург-фрамадаром (“великим розпорядником” - прем'єр-міністром) Еран-шахру, другою після шаха людиною в державі. Його вчення панувало в країні 40 років (488 - 528), аж доки не поставило Іран перед катастрофою внаслідок господарського краху, занепаду моралі і внутрішнього терору маздакітів, які грабували й убивали незгодних, знущалися з жінок і дівчат.
Спробою припинити жахливий соціальний експеримент став заколот 496 р., коли двірцева верхівка ув'язнила Кавада й посадила на престол його брата Дьямаша. Але Маздак врятувався, а Кавад утік з полону. Й цього разу йому знову допоміг шурин-тесть - ефталітський владика (Кавад одружився на його дочці, тобто своїй племінниці). Ефталітська інтервенція 499 р. повернула Каваду престол, і все почалося спочатку. Дьямаша осліпили, заливши очі киплячим жиром.
Повний розвал в економіці, повна незахищеність людини перед терором бандитів-люмпенів, моральний занепад, зникнення інститутів сім'ї і власності - ось що приніс маздакізм Ірану. “Маздак, син Бамдада, був дияволом у подобі людини, гарний обличчям, але з чорною душею, приємної зовнішності, але з мерзенними намірами, солодкий на словах, але гіркий на ділі”8, - писав про нього середньовічний ісламський філолог Абу Мансур ас-Са'алібі.
Та все має свій кінець. Візантійці під керівництвом молодих, енергійних полководців Сіти й Велісарія “вдерлись у підвладну персам Персовірменію, спустошили значну частину цієї землі, захопивши в полон багато вірменів”9 і місцеві родовища золота. З півдня тисли араби, а соціальний протест усередині країни став масовим, і в 528 р. настав перелом.
У цьому році під тиском нечисленних уже вельмож і сина-спадкоємця Хосрова пристарілий шаханшах Кавад, якого дівчата перестали вже турбувати, дав нарешті добро на викорінення “диявольського вчення”. Зороастрійські жеpці пішли протореним шляхом: Маздака викликали на диспут, де визнали його концепцію неправильною, після чого повісили догори ногами, аж доки він не помер від крововиливу в мозок. Найвідоміших маздакітів також догори ногами закопали живцем у землю, а решту “бунтівників” просто знищили. Особливу активність виявила при цьому аристократична молодь, яка прагнула помститися за смерть батьків. Жахливим фіналом “смутних часів” стало повстання християн на чолі з Анушзадом, яке також потопили в крові. Всі в імперії Сасанідів жадали спокою і порядку, а знесилену державу звідусіль тіснили вороги. Саме в цей час до влади прийшов Хосров І Ануширван (Нушинраван - “безсмертний дух”) - син Кавада від ефталітської княжни, яка, у свою чергу, була його (Кавада) племінницею.
Еран-шахр за правління Хосрова І Ануширвана (531 - 579). Останні роки життя Кавад царював, а не правив, втративши інтерес до політики. Розправу над маздакітами очолив спадкоємець престолу Хосров, який став реальним володарем країни, знищив, щоб позбавитися конкурента, рідного брата Зава, а після смерті батька у 531 р. зійшов на престол.
Маздакський терор зліквідував будь-які залишки непокори владі в країні. Навіть жерці та знать плазували перед шаханшахом, але й сама влада опинилася в надзвичайно скрутному становищі. За часів смути загинула абсолютна більшість азадів, внаслідок чого держава залишилася без армії. Імперії потрібні були широкомасштабні реформи, щоб оздоровити економіку, стабілізувати ситуацію в країні. Їх провів Хосров І, якому вдалося укріпити могутність і політичний авторитет Еран-шахру. Видатну роль у здійсненні реформ відіграв також перший міністр Еран-шахру, напівлегендарний геній адміністративного управління Бузурджмехр (Вузургміхр) - великий мудрець і радник Ануширвана.
Насамперед державі потрібне було військо. Хосров І сформував найману армію, кістяк якої становили 12 закованих у залізо кінних корпусів найманців-професіоналів, які отримували від шаханшаха зброю й зарплату. Водночас ліквідовано посаду еран-спахбеда (військового міністра). Функції останнього розподілено між чотирма паткоспанами (військово-адміністративними намісниками чверті імперії). Збереглися й посади марзбанів-шахрабів (намісників областей), які тепер наввипередки з паткоспанами писали один на одного доноси шаху, і Хосров міг повністю контролювати ситуацію. Військо підкорялося тепер тільки шаханшаху.
Була проведена також податкова реформа. В період воєн, смут і усобиць зловживання чиновників довели податки до 1/3 урожаю, що в умовах Ірану призвело до хронічного голодування селян. Тепер податки стали фіксованими, бо нараховувалися не від урожаю (який чиновник визначав на свій розсуд), а від кількості та якості землі. Перепис земель зменшив можливості проявлення чиновницької сваволі і сприяв відродженню продуктивних ресурсів виробництва. Податки доповнювалися грошовою подушною податтю на чоловіків 20 - 50 років із четвертого стану (залежала від майнового статусу) і митними зборами з купців.
Стабілізація фінансів дала можливість збільшити військо, бойовий потенціал якого забезпечила повна професіоналізація та система матеріальних заохочень для найманців.
Реформи подобалися не всім, бо “Хосров, син Кавада, був характеру неспокійного, надзвичайним любителем усіляких нововведень. Тому й сам він завжди перебував у тривозі й неспокої і був причиною того ж і для всіх інших. Невдоволені його правлінням, найдіяльніші з персів стали радитися, щоб обрати собі іншого царя з дому Кавада”10. Проте основним методом упровадження реформ став жахливий терор, масштабами якого Хосров І виділявся навіть на фоні своїх далеко не гуманних попередників. Кількість засуджених на смерть у сасанідських тюрмах щоденно сягала іноді 800 осіб. Своєму старшому синові, запідозреному в інтригах, Хосров І “наказав випалити розпеченим залізом нижні й верхні повіки, щоб він уже не міг претендувати на трон”11.
Реформи зміцнили Еран-шахр. Бурхливо розвивалися науки, література й мистецтво. За правління Ануширвана у столичному Тісфоні було збудовано величний шахський палац Такі-Кісра з випаленої цегли, з вишуканими мозаїками, що свідчило також і про розвиток хімії. Світової слави зажив “звіриний стиль” сасанідського срібного лиття, не схожий на скіфський, але так само вражаючий своєю вишуканістю. Там же, в Такі-Кісра, був створений чарівний сад із золота, срібла й самоцвітів. Підлогу палацу вкривав парадний килим. Через 100 років цей сад і килим порубали на шматки араби, щоб поділити військову здобич між усіма “воїнами Аллаха”. Килим прикрашали золоте шиття й коштовності, тому майбутній четвертий халіф Алі продав свій “шматочок” за 20 тис. дирхемів (срібних монет!). Енергійно працювала колегія сасанідських перекладачів, які за наказом Хосрова І переклали середньоперською мовою багато грецьких та індійських книг, серед них славетну індійську “Панчатантру” (в перекладі - “Каліла й Дімна”). Національну літературу збагатили масштабні мелодраматичні романи “Валік і Азра” та “Віс і Рамін”.
Така держава не могла вже миритися з візантійською експансією, яка особливо посилилася за правління іншого кривавого володаря, славетного константинопольського василевса Юстініана Великого (527 - 565). І Еран-шахр відновив битву за політичну й економічну гегемонію на Близькому Сході.
Хосров І не дарма коронувався свого часу в храмі Атур Гушнасп (Південний Азербайджан), вогонь якого освячував стан воїнів. У 540 р. перси перейшли в наступ у Сирії: захопили Суру, Халеб, Ієрополь, Апамене, Дару, навіть Антіохію. У Візантії спалахнула епідемія моровиці, тому за перемир'я візантійський імператор Юстініан зобов'язався сплачувати щорічно по 400 фунтів золотом, і Візантія платила їх Еран-шахру до 571 р. (І це за правління великого Юстініана, коли візантійці відвоювали у “варварів” Північну Африку, Італію, розбили готів та вандалів і майже відродили Римську імперію в її колишніх кордонах!)
Наступним місцем зіткнення інтересів Візантії й Ірану стала Південна Аравія, через яку Європа намагалася торгувати зі Сходом, обминаючи персів, але в 575 р. Ануширван провів блискучу акцію. Він відправив на завоювання Південної Аравії засуджених до страти злочинців, яким пообіцяли в разі успіху амністію та здобич. Очолив кримінальне військо досвідчений полководець Вахріз. Коли професійних убивць, грабіжників, розбійників та злодіїв привезли кораблями до Ємену, вони стерли на порох місцеву цивілізацію, і до 628 р. в Південній Аравії правили сасанідські намісники. За деякими даними, наприкінці царювання Хосрова І його флот захопив навіть частину Шрі-Ланки, ставши гегемоном у західній половині Індійського океану, а на сході Хосров І у союзі з тюркютами розгромив державу ефталітів. Вирішальна битва (565 р.) поблизу Несефа тривала вісім днів. Більшість ефталітів союзники вирізали, а решта, рятуючись від тюркського геноциду, підкорилася персам.
У 571 р. знову відновилася ірано-візантійська війна за Вірменію, але довести її до кінця Хосров І не встиг.
За правління Ануширвана Еран-шахр досягнув вершини своєї могутності, але іноді перемоги діють згубніше, аніж поразки, і цю істину імперія Сасанідів невдовзі відчула.
Занепад і крах держави Сасанідів. Після смерті Хосрова І шаханшахом став його син Хормузд ІV (579 - 590), мати якого була тюркютською царівною. Свого часу Ануширван одружився на ній, щоб закріпити династичним шлюбом антиефталітський союз із каганом Істемі. Але тюркюти в цей час активно викачували данину шовком з Китаю і мріяли масово продавати цей товар у Європу, тому ірано-тюркські відносини швидко попсувалися, і степняки уклали антиперський союз із Візантією через посередництво грузинського царя Гуарама Багратіда. Скоординувавши свої дії, на Еран-шахр у 589 р. напали візантійці з заходу, тюрки зі сходу, з півдня, через пустелю, виступили арабські шейхи Аббас Кривий та Амр Блакитноокий, а з півночі через Дар'яльську ущелину до перського Закавказзя вдерлися хазари.
Ситуацію ускладнювала внутрішньополітична криза, в яку ввергнув державу Сасанідів Хормузд ІV. Шаханшах без особливої причини вирізав 13 тис. представників сасанідської політичної верхівки - весь панівний прошарок суспільства.
Еран-шахр залишився без полководців, дипломатів, міністрів, науковців, кваліфікованих жерців і адміністраторів, а на питання “навіщо?”, Хормузд ІV відповів: “Я не знайшов у них ніякої провини, але побачив, що жах передо мною у серцях їхніх безмежний і вони не довіряються повністю моєму царюванню. Я злякався, як би вони із жаху зазнати від мене зло, не задумали знищити мене. Тому я застосував слово мудреців, що мовили: Бійся того, хто боїться тебе... Тому змія кусає пастуха у п'яту, що боїться, як би не розбив він їй голову каменем...”12 Керуючися такими геніальними “аргументами”, Хормузд ІV розв'язав тотальний терор проти власних “державних мужів”, а коли напав ворог - залишив країну беззахисною.
Ситуацію урятували мобеди та генерал Бахрам Чубіне - виходець із давнього аристократичного парфянського роду Міхранів. За порадою мобедів Хормузд віддав візантійцям спірні території, чим купив мир. Хазари й араби, обтяжені награбованою здобиччю, повернулися додому, але з тюркютами, які розсіяли 70-тисячне сасанідське прикордонне військо, довелося вступити в битву.
Армії у персів не залишилося, і проти 300 - 400 тис. тюркютів Бахрам Чубіне зібрав лише 12 тис. воїнів, але це були добірні вояки 40 - 50 років, ветерани-головорізи. Сам Бахрам наводив жах на ворогів своїм виглядом. “Був він темношкірий, високий на зріст, сухорлявий; тому його звали Чубін (“Дерев'яний”)”13.
Хитрі перси заманили тюркютів у вузьку Гератську долину-ущелину 12 км завширшки, де розстріляли ворожих слонів вогняними стрілами, цілячись у хоботи й очі. Налякані “тварини-танки” потоптали своїх хазяїв-тюркютів, які не вміли поводитися зі слонами. У вузькій долині почалися паніка, давка й різанина, а перси рубали тікаючих. З походу повернулася додому ледве 1/10 тюркського війська.
Еран-шахр вистояв, але Хормузд ІV боявся популярних лідерів і наказав у 589 р. Бахраму здати армію. Чубіне не став чекати і збунтувався. Знать також не збиралася більше терпіти витівки кривавого шаханшаха: у 590 р. заколотники скинули й осліпили Хормузда, посадивши на престол малолітнього Хосрова ІІ Парвіза (590 - 628). Проте Бахрам Чубіне сам зажадав стати шаханшахом і коронувався в тому ж році, вигнавши Хосрова ІІ із столиці. Першою акцією нового шаха була страта сліпого Хормузда ІV.
Іран розколовся, але Хосров ІІ проявив себе здібним політиком. Віддавши Візантії Вірменію, Картлі й Північну Месопотамію, він уклав “вічний мир” і союз з імператором Маврікієм (582 - 602). Об'єднана ірано-візантійська армія розбила військо Бахрама Чубіне, і Парвіз знову став повновладним шаханшахом. Бахрам утік до тюркютів, де загинув внаслідок інтриг сасанідської дипломатії. Від нової тюркської навали знесилений Еран-шахр врятувала китайська імперія Суй, яка в 603 - 604 рр. зламала хребет великому степовому каганату.
Хосров ІІ Парвіз (590 - 628) був останнім “стабільним” володарем із династії Сасанідів. Він дуже полюбляв рибні страви, чим дивував своїх підданих. Його дружиною була красуня-вірменка Ширін, а оскільки вірмени сповідували монофізитське християнство, в Еран-шахрі знову запанувала віротерпимість. При дворі Парвіза творив славетний музикант, співак і композитор Барбед, ім'я якого стало на Близькому Сході символом генія музики, а храмово-палацовий комплекс Такі-Бостан, збудований поблизу сучасного Керманшаха на рубежі VІ - VIІ ст., вважався шедевром сасанідського зодчества.
Але мир, спокій та ідилічна дружба із Заходом тривали недовго. У 604 р. спалахнула нова ірано-візантійська війна. Візантія на той час переживала справжню громадянську війну, тому за 18 років виснажливих походів перси захопили Північну Месопотамію, Сирію, Вірменію, окупували Єгипет і тричі облягали Константинополь. Антивізантійськими союзниками Сасанідів стали могутні авари, та енергійний імператор Іраклій (610 - 641) зумів переломити хід подій. На озброєння візантійського війська надійшла нова зброя - “грецький вогонь” (горюча суміш смоли, селітри, сірки, нафти, масел, секрет якої залишився невідомим) - справжній рідкий напалм.
Секретну суміш нагрівали в герметичних котлах, а потім відкривали мідний сифон. Кипляча рідина під великим тиском викидалася з котла, запалюючись у повітрі, й живим вогнем знищувала ворога. Загасити її водою було неможливо.
У 626 р. авари та перси на чолі з Сарвазаром втретє облягли Константинополь і вперше зіткнулися з “грецьким вогнем”. Візантійці здобули повну перемогу, й до 628 р. повернули всі захоплені персами землі. Рятуючи становище, Хосров ІІ увів надзвичайні податки, але країну спіткала екологічна катастрофа: жахлива повінь Тигру та Євфрату знищила весь месопотамський врожай. Війну програли, господарство занепало, в імперії запанував голод, і в 628 р. Хосрова ІІ вбили заколотники.
У державі Сасанідів почалася вакханалія убивств і переворотів. За наступні чотири роки змінилося шість шаханшахів. Із них один зарізав у боротьбі за престол батька й 18 братів, одного під час офіційної коронації вразив кривавий понос, а двоє взагалі були жінками. Лише останньому Сасаніду Йєздигерду ІІІ (632 - 651) вдалося затриматися на престолі, але знесилена імперія уже гинула.
Новий хазяїн “Білого палацу” (офіційної резиденції шаханшахів), онук Парвіза, Йєздигерд ІІІ (632 - 651) був здібним правителем. Він дбав про відродження сасанідської економіки, зменшив податки з виробників. Великі державні запаси коштовностей, золота й срібла спрямували на відбудову месопотамської іригації, розвиток культури і науки. Черговим генієм музики при дворі став Шахін, вершиною сасанідської історіографії визнана “Книга владик” (“Хвадай-намак”) - повне канонічне зведення історії Ірану. Вірною опорою молодого, енергійного і не дуже жорстокого шаханшаха стала армія на чолі з досвідченим полководцем Рустамом. Візантію роз'їдали соціально-політичні усобиці “зеленої” та “блакитної” партій і релігійні чвари халкедонітів і монофізитів, тому серйозної небезпеки для Ірану вона не становила, але часу для відбудови Еран-шахр уже не мав.
У 633 р. араби на чолі з Мусанною ібн Харісом захопили Хіру і розтрощили персів у “ланцюговому бою”. Іранці боялися фанатичних мусульман і скували себе ланцюгами, щоб ніхто не міг утекти. Але під час бою це завадило персам маневрувати і навіть бігти, тому всі вони або загинули, або потрапили в полон.
У 634 р. Рустам взяв у арабів відчутний реванш: полоненого ісламського командувача Абу Убейда прилюдно й урочисто розтоптали слоном. Проте генеральну битву 637 р. поблизу Кадісії перси програли начисто.
Різанина тривала три дні, але на четвертий день з півдня подув вітер пустелі. Хмари піску засліпили сасанідських вояків, бо дуло їм в обличчя, а арабам - у спину. Перські коні й слони в паніці почали топтати своїх, а мусульмани довершили розгром. Араби захопили іранську столицю Тісфон з усіма державними багатствами, військова здобич переможців сягнула 900 млн дирхемів (!), городян перетворили поголовно на рабів (навіть дочку шаханшаха продали до гарему Хусейна - онука пророка Мухаммеда).
Еран-шахр залишився без скарбниці і регулярної армії, а спішно зібрані ополченці були легко розсіяні мусульманами в битві поблизу Нехавенду (642).
Дев'ять років після цієї поразки Йєздигерд ІІІ метався по колишній імперії, тікав від арабів і шукав вихід, але жоден намісник не підтримав шаха, що опинився без війська і грошей. У 651 р. покинутого усіма “царя царів” зарізав на околиці Мерву безвісний мельник, поласившись на багатий одяг невідомої йому людини.
1 Книга деяний Ардашира сына Папака / Пер. со среднеперс. О.М.Чунаковой. М., 1987. С. 72.
2 Цит за: История древнего мира: В 3 т. М., 1989. Т. 3. Упадок древних обществ. С. 266.
3 Фрагмент о вознесении Мани // Поэзия и проза Древнего Востока. М., 1973. С. 534.
4 Цит за: История древнего мира. Т. 3. С. 269.
5 Цит. за: История стран Азии и Африки в средние века: В 2 т. М., 1987. Т. 1. С. 100.
6 Цит. за: Фирдоуси. Шахнаме / Пер. с перс. Ц.Б.Бану-Лахути и В.Г.Берзнева: В 6 т. М., 1989. Т. 6. Примечания. С. 569.
7 Цит. за: Там само. С. 596.
8 Цит. за: Там само. С. 595.
9 Прокопий Кесарийский. Война с персами / Пер. с греч. А.А.Чекаловой. М., 1993. С. 37.
10 Там само. С. 37.
11 Цит. за: Фирдоуси. Вказ. праця. С. 604 - 605.
12 Цит. за: Там само. С. 625.
13 Цит. за: Там само. С. 626.

Лекція 10


Араби в середні віки. Виникнення

ісламу та арабської державності



Природно-кліматичні умови Аравії
Середньовічний арабський етнос
Аравія на світанку середньовіччя
Доісламська Аравія
Зародження ісламу. Створення загальноарабської держави
Природно-кліматичні умови Аравії. Аравійський півострів є одним з найбільших у світі (майже 3 млн км2), найбільшим в Азії й являє собою її південно-західну кінцівку. Із заходу його омивають води Червоного моря, зі сходу - Перська та Оманська затоки, а з півдня - Аденська затока й Аравійське море. За площею півострів дорівнює майже чверті всієї Європи, а за природними умовами поділяється на три не схожі одна на одну зони.
1. Південна Аравія, або Ємен (“Країна, що розташована праворуч”, тобто на півдні - згідно з давньоаравійським поділом на сторони світу), з найдавніших часів славилася своїми родючими землями (внаслідок сумлінної іригації), жарким, але не засушливим кліматом, непоганими бухтами та відносно багатими флорою й фауною. Теплі води Аравійського моря, й Аденської затоки зокрема, кишіли в епоху середньовіччя рибою та молюсками (в тому числі перлинними), а на суші водились антилопи, страуси, вовки, лиси, газелі, віслюки, зайці, тигри, леви, гієни тощо. Разом із Єменом Південну Аравію утворювали два краї, розташовані трохи східніше: Хадрамаут (“Берег ладану”) - гірсько-рівнинна країна, відома завдяки своїм верблюдам і ладану (пахощі, що отримували зі смоли місцевих ладанових дерев), та гірський Оман, уславлений надзвичайно родючими на рубежі нашої ери грунтами та безліччю зручних портів, які називали “дверима в Китай”.
2. Західна, або Кам'яниста, Аравія, або Хіджаз (“Перепона”) - аравійське узбережжя Червоного моря, яке в давнину називали також Аравійською затокою. Грунти тут кам'янисті й неродючі, річок і, відповідно, іригаційних систем немає, флора та фауна дуже бідні (непогано росли лише фінікові пальми, а серед тварин переважали верблюди, кролики, лиси, дикі коти та гірські орли з воронами), але відносно часто траплялися природні джерела води й струмки, навколо яких розросталися невеликі оазиси та пасовиська. Клімат жаркий, а Червоне море - тепле, багате на рибу й корали (добувати які небезпечно через велику кількість місцевих акул), але не глибоке й перенасичене рифами, що робило його малосудноплавним.
3. Решту Аравії (а територіально абсолютно переважаючу частину її площі) утворювала велика Аравійська пустеля. Опади тут не рідкість (Аравія з трьох боків оточена водою), але вдень спека така, що дощова вода іноді випаровується, не досягаючи поверхні землі (де температура повітря часом сягає +57оС!), а вночі доходить до заморозків. Жорсткість клімату зробила безводні засушливі степи Аравійської пустелі надзвичайно бідними на рослинність і тварин, у природі тут панували піщана буря та нефд (“дюна”). Виживали лише верблюди, ящірки, змії, а рослинний покрив становили верблюжі колючки. Лише взимку, коли дощі частішали й жара спадала, на цих теренах ненадовго оживала зелена рослинність, але новий подих спеки знову випалював землю, а місцями зливи спричиняли засолонення грунтів, роблячи порізану річищами дощових потоків землю абсолютно безживною.
Єдиним винятком на тлі цього сумного пейзажу залишалася вузька смуга Бахрейну - низинного аравійського узбережжя Перської затоки. Його землі переважно родючі (хоча місцями заболочені або перетворилися на солончаки), особливо на фініки; води багаті на перлини, а узбережжя порізане бухтами щільніше за Оман або Ємен.
В Аравії не було великих річок (лише ваді - сухі річища - в період зимових злив ненадовго перетворювалися на брудні потоки), тому вода завжди становила головне багатство місцевих мешканців. Для її збереження робили штучні ставки, копали колодязі й канали, споруджували цистерни та відстійники. Проте бідною на природні ресурси Аравію не назвеш. Крім згаданих перлів, червоних і чорних коралів та ладану, на всю Євразію славились аравійські мірра, бальзам, алое, кориця, шафран; гірські хребти півдня рясніли білим мармуром, оніксом та лігдіном (різновид алебастру). На півострові траплялися золото, срібло, олово, свинець, залізо, мідь, сурма, деяке коштовне каміння (смарагди, берили, бірюза), вдосталь було соляних родовищ. І все ж головним багатством Аравії протягом століть залишалося географічне положення: через її територію проходила ціла низка транзитних торговельних шляхів, що поєднували Європу з країнами Сходу (насамперед Індією, Китаєм та Східною Африкою).
Середньовічний арабський етнос. Араби - народ, відомий ще в епоху стародавності, але в ті часи вони залишалися далекою напівдикою периферією цивілізованого світу, не мали єдиної державності й не дуже відчували свою етнічну єдність, що проявилося навіть у легендах про їхнє походження. Згідно з біблійними переказами, араби чітко поділялися на північних - нащадків Ізмаїла, сина Авраама від його опальної наложниці-єгиптянки Агарі, яку разом із сином вигнала жіночими інтригами в пустелю старша дружина Авраама Сарра (Кн.Буття: гл.16,21); і південних, пращуром яких Святе Письмо вважає Кахтана (Іоктана) - праправнука <%-2>легендарного потопного Ноя через його сина Сіма (Кн.<%0>Буття: гл.10). Отже, із сивої давнини мешканці Аравії чітко розмежовувалися на південних (єменіти, або племінна група кахтан, до якої належали племена лахм, хім'яр, кинда, гасан тощо) і північних, які вважали своїм безпосереднім предком нащадка Ізмаїла - Нізара (Маада). Відповідною була самоназва північних арабів - нізарити (маадити), або ізмаїліти. Серед безлічі північноарабських племен знайшло свою політичну й господарську нішу плем'я курейш, із якого вийшов майбутній творець нової світової релігії та першої загальноарабської держави Мухаммед.
Витоки розмежування єменітів і ізмаїлітів були значно глибшими, ніж проста пам'ять про відмінність походження: різнилися їхні господарський уклад життя, одяг і побутові традиції, культура та сімейні канони, антропологічний тип і ментальність.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   48

Схожі:

Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2 Види радіоактивних розпадів І випромінювань 8
Лекція № Активність радіонуклідів 15 Лекція № Взаємодія іонізуючого випромінювання з речовиною 23
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconО. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив »; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок» Мета
Тема О. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив»; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок»
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Вступ до курсу історії України План
Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета
Лекція. Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconВіктор Олександрович Міняйло
Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань І блаженств глибоко вросли в грунт великої малої Вітчизни. (А....
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Предмет та основні функції релігії Лекція 2
Термін "релігія" походить, за Цицероном, від латинського "геge1е" шанувати, почитати, І означає "богошанування", "культ"; або ж,...
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЦе рівнинний степ, з балками І ярами, поділений на поля лісовими смугами
В 3-х км на північ від міста Бобринця, по ліву сторону річки Сугоклей, простяглися землі Свердловської сільської ради, Бобринецького...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка