Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ



Сторінка25/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір6.99 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   48
В абсолютній своїй більшості південні араби належали до індо-середземноморського типу великої європеоїдної раси, північні - до балкано-кавказького типу тої ж раси. Не було в доісламській Аравії єдиної літературної мови: безліч племінних діалектів утворювала умовні західну й східну групи. Писали тогочасні аравійці сабейським, набатейським або арамейським шрифтами, і лише на рубежі VІ - VІІ ст. остаточно склалася, а в Корані була кодифікована загальноарабська норма класичної літературної мови, яку відносять до семітської мовної сім'ї.
Її вирізняють надзвичайна кучерявість, складна система словотворення, напівжорсткий порядок слів у реченні (спочатку йде присудок, потім підмет, а визначуване слово завжди передує означенню), наявність таких граматичних категорій, як рід, число, особа, стан, вид, та трьох відмінків (які втратили сучасні арабські діалекти). Тоді ж остаточно склалося й фонетичне арабське національне письмо - в'язь із 28 приголосних фонем, три з яких паралельно використовувалися для відтворення на письмі довгих голосних, і система додаткових позначок, яку ввели наприкінці VІІ_ст. Писали середньовічні араби справа наліво й обов'язково в межах певного графічного стилю (пошибу) - дівані, магриб, талік, насталік, сульс, куф, насх тощо.
Абсолютно унікальною була арабська система антропонімії (особових імен). Араби не мали прізвищ у звичному для Європи або Далекого Сходу розумінні, зате система імен іноді утворювала ланцюг із десятків слів. По-перше, відзначимо алам - первинне, особове ім'я людини у вузькому розумінні слова. Існувала кунья - тектонім, до якого обов'язково входили елементи абу (“батько”) або умм (“мати”), що розумілися в широкому сенсі як “володар” чогось (Абу-л-Хасан - “батько Хасана”, Абу-л-Хайр - “володар добра, добрий” тощо). Далі йшов насаб - по батькові, яке оформлялося через елемент ібн (“син” такого-то). Четвертий - лакаб - прізвисько або епітет, який для простолюдина просто приєднувався (...Тавіл - “Довгий”), а для сановних людей оформлявся через шляхетний елемент -дін, ад-дін, -мульк, -іслам тощо (Нур ад-дін, Шамс ад-дін тощо). Нарешті, замикала все нісба - етнічний, релігійний, соціальний або географічний детермінант (аль-Хорезмі - “Хорезмієць”, Бекрі - “прибічних Абу-Бекра”, Шиї - “шиїт”, Алфі - “тисячник”, тобто раб, якого купили за 1000 монет, тощо). Традиційний порядок елементів включав кунью, алам, насаб, лакаб та нісбу, що утворювали іноді кумедні для європейця іменні ланцюги, тому в нашому посібнику імена всіх діячів арабського середньовіччя подаватимуться в конкретній скороченій формі, яка вже прижилася в європейському сходознавстві.
Основу господарського життя арабів півдня становили насамперед землеробство та мореплавство.
Єменці культивували пшеницю, рис, просо, цукрову тростину, льон, бавовник; з городніх культур - бобові, огірки, кавуни, дині, гарбузи, ріпу, цибулю, салат, перець, моркву; сади рясніли виноградом, мигдалем, гранатами, маслинами, яблуками, горіхами, абрикосами, персиками, бананами і, звичайно, славетними фініками. Іноземцям Ємен здавався справжнім раєм, де іригаційна система, мусонні дощі й працелюбність мешканців забезпечували досить високий, бодай гарантований від голодної смерті рівень життя. Єменіти розорали навіть гори, покривши їх терасами: це дало 5 млн га обробленої оранки (що становило до 80% усіх земель Південної Аравії). Допоміжну роль у сільському господарстві відігравало скотарство, спеціалізоване насамперед на великій рогатій худобі.
Другим масовим заняттям єменців була заморська торгівля, в якій араби довгий час утримували світову першість і яка згадується вжє в Біблії (Третя Царств: гл. 9,10). Ще за 1000 років до н.е. вони почали торгувати з Індією та Африкою, першими у світі перейшовши від каботажного плавання до прямих морських та океанічних подорожей з урахуванням течій і мусонів. Південноаравійські порти (Аден, Клісма, Аїл тощо), а також бахрейнський Хатт приголомшували сучасників масштабами торговельних операцій та їхньою прибутковістю (яка ніколи не була меншою за 50% вкладених коштів). Єменські купці міцно тримали в руках монополію на десятки видів товарів, бо ретельно берегли свої професійні секрети (про маршрути подорожей, ринки, джерела сировини тощо), й тому не дивно, що римський історик Пліній Старший (І ст. н.е.) писав: “Араби живуть тим, що дають їхні моря"1.
Кораблі “Щасливої Аравії” привозили із-за моря китайський шовк, бавовну-сирець, тканини та списи з Північної Індії; корабельну деревину, коштовне каміння та перець із Південної Індії; слонову й носорогову кістку, рабів і золото з Африки; перець, срібло, олово й корицю з Цейлону; срібло, папірус, вино та хліб із Заходу. Що ж до експорту, то поряд із транзитними товарами єменіти пропонували й власну продукцію - ладан, алое, мірру, білий мармур і зброю, що сприяло розвиткові місцевого ремесла. Крім цього, кахтан видобували вдома сіль, золото, срібло, сердолік, онікс, хризоліт, кували чудові мечі, а з моря отримували рибу, перли й корали, якими кишіли моря навколо Аравії.
Господарське життя ізмаїлітів якісно відрізнялося від південно-аравійського:
основним заняттям північних арабів залишалися кочове скотарство, караванна торгівля, мито з купців (“плата за покровительство”) і прямий бандитизм, яким іноді жили цілі племена бедуїнів (“людей пустелі”).
Для більшості з них усе господарство крутилося навколо колодязя, фінікової пальми та верблюда, причому лише доместикація останнього наприкінці ІІ тис. до н.е. дала змогу арабам (“бродяги, кочовики”) стати володарями пустелі. Крім верблюдів (які могли нести до 300 кг вантажу, проходити в день до 160 км і при температурі понад +50о триматися 5 діб без води), бедуїни розводили віслюків, мулів, дрібну й велику рогату худобу та коней (славетних арабських скакунів), проте останніх було мало, годувати їх треба було дефіцитним ячменем і поїти дорогоцінною водою, а тому скакуни вважались елементом розкоші в пустелі. Крім скотарства, яке давало бедуїнам шкіру, м'ясо, вовну, молоко й транспорт, кочові араби збирали дикий мед, полювали в оазисах, а також контролювали славетну “дорогу ладану” - торговельний шлях із Ємену через Кам'янисту Аравію (уздовж Червоного моря). Звичайно, північні араби самі теж приторговували (шкіри, м'ясо тощо), але частіше стягували з купців мито, а якщо складалися сприятливі умови - жили грабіжництвом.
Унаслідок відмінностей господарського життя різнилися в арабів їжа, побут та одяг.
Бедуїни носили довгополу сорочку з довгими рукавами, головну хустину та розстібний плащ (аба), споживали м'ясо й верблюже молоко, прісні коржі з пшениці, проса або ячменю та фініки, а жили в чотирикутних палатках-шатрах із чорної (переважно козячої) вовни. Жіночий одяг був майже таким, як і чоловічий (різнився лише способом носіння та особливостями оздоблення), зате бедуїнки носили безліч прикрас (каблучки, серги, браслети на руках і ногах), татуювали й фарбували обличчя, долоні, ступні та інші інтимніші частини тіла.
Надзвичайно сильними в бедуїнів залишалися сімейні, родоплемінні та кланові зв'язки, які цементувалися пам'яттю про спільного пращура та кровною помстою, бо в пустелях людина без роду й племені вижити не могла. Щодо внутрішніх сімейних канонів, то при збереженні патріархальних основ суспільства статус дружини-бедуїнки, яка вела господарство, доки чоловіки воювали або полювали, вважався досить високим, що не виключало елементів полігамії, особливо якщо мова йшла про наложниць-невільниць. Соціальний статус останніх був надзвичайно низьким, а покарання за їхню неправильну поведінку могли позмагатись із садизмом. (Так, за усну сварку з хазяїном-чоловіком невільниці могли відрізати язика й запхати його в кусс - статевий орган2.) Наречену жених або купував за калим у майбутнього тестя, або крав, причому особливо шанувався крос-кузенний шлюб.
Що ж до єменітів, то їхній одяг складався із запнутої спідниці (фута) й головної пов'язки або круглої шапочки, у спекотні дні фута заміняла поясна спідниця - відріз тканини, обмотаний навколо стегон. Одяг жінок - пряме темне покривало, що надягалося поверх сукні вільного крою. Основу їжі становили: зернова каша, козяче молоко, овечий сир, зелень, бобові та овочі, м'ясо (баранина та яловичина), безліч фруктів, прянощі, велика кількість алкогольних напоїв (із фініків, ячменю, проса, меду, винограду та ізюму), а на узбережжі ще й риба (включаючи сардини та в'ялене м'ясо акули). Жили єменіти в печерах та кам'яних домах-фортецях у горах або в глинобитних хатинах із гостроверхим дахом із соломи та пальмового листя на узбережжі.
Стосовно сімейних традицій єменітів, то в небагатьох родинах “чистих” землеробів панував тотальний патріархат, але в більшості сімей, де чоловіки активно займалися торгівлею, жінка почувала себе надзвичайно привільно (що й не дивно, бо чоловік часто-густо плавав за тридев'ять земель). Шлях до шлюбу розчищав лише калим, який платив майбутній чоловік батькам нареченої: умикання нареченої в єменітів майже не практикувалося.
Щодо ментальності арабів, то всі іноземці відзначали їхні гордість, мужність, вільнолюбство й потяг до незалежності, священну гостинність, колосальний родоплемінний сепаратизм і сімейність, багату фантазію, жадобу до грошей і багатства, схильність до пияцтва й розпусти, любов до поезії та сластолюбство. Араби вирізнялися відносною віротерпимістю, нестриманістю у вчинках, політичним скептицизмом і неготовністю терпіти знущання від владик, бунтівливістю та войовничістю, оспіваною в безлічі поем. Середньовічні араби не були надто працьовитими, тому рільництво й ремесло вважались у них заняттями “плебейськими”, а до елітних занять належали торгівля, лихварство, поезія та воєнні подвиги.
Колосальних змін зазнало етнічне обличчя арабів із приходом ісламу, й особливо зі створенням світової мусульманської імперії. З одного боку, це породило значну етнічну уніфікацію арабів, хоча релікти протистояння південних - північним, а осілих арабів-городян - бедуїнам проявлялися протягом усього середньовіччя. Перетворившися за життя одного покоління з принижених васалів або цивілізаційних провінціалів на “панів світу”, араби відчули себе надлюдьми, свою релігію й культуру - найвищими, свою зброю та військове мистецтво - найкращими у світі.
Якісно новим стало господарське життя. В межах халіфату, що розкинувся на трьох континентах, араби познайомилися з цитрусовими, які запозичили з Індії, - й найкращим плодом вони тепер вважали лимон. Розширився діапазон городніх культур, а “найкращим овочем” визнали цикорій. У захоплених регіонах з'явилася нова регіональна спеціалізація: Єгипет давав зерно, рис, льон, бавовну й цукрову тростину; Північна Африка - маслини; Сирія та Палестина - виноград, фрукти й цукрову тростину; Аравія - фініки й ладан; Ірак - пшеницю та ячмінь; Іран та Азербайджан - бавовну, городні й баштанні культури та білий мов сніг цукор. Повсюдно поширилося конярство. Багдадські килими, сирійські тканини, єрусалимські дзеркала, золототкана матерія Тунісу, аравійська фарба індиго, шкіри Аравії, папір, скло та зброя Дамаска славилися на весь світ і активно йшли на експорт, за що араби отримували: прянощі, алое, коштовне каміння та цінну деревину з Індії й Південно-Східної Азії; шовк, порцеляну й мускус з Китаю; слонову кістку й невільників з Африки; рабів зі Степу та Східної Європи тощо. Багдад, Дамаск, Каїр, Бухара, Самарканд, Басра, Александрія, Аден як ісламські міста перетворилися на центри світової торгівлі. І все це за життя трьох поколінь!
Проте етнічні процеси, що їх пережив халіфат, виявлялись іноді несподіваними. Коран дозволяє чоловікові мати до чотирьох дружин і безліч наложниць залежно від його фізичних і фінансових можливостей, а також соціального статусу, тому мусульманські завоювання часто супроводжувалися вирізанням чоловіків і захопленням жінок, яких ділили між собою переможці.
Звичайно, арабська сім'я була патріархальною, і жінка в ній мала набагато менше прав порівняно з чоловіком. У суді голос чоловіка дорівнював двом жіночим, вона зобов'язана була слухати й поважати чоловіка (батька, старшого сина), за провину або внаслідок фінансової скрути чоловік міг її вигнати, вона ховала на вулиці обличчя від сторонніх, та й сам інститут гаремної полігамії може розцінюватися як приниження жінки. На відміну від бедуїнок або єменіток, які вели все господарство, жінку тепер майже цілком вилучили з виробничої сфери, залишивши їй виховання дітей і побутові турботи (особливо в родинах соціально-майнової верхівки), а з цим “канули в Лету” всі її колишні “вільності”. Втім, думка про те, що жінка за ісламу - зразок забитості - не зовсім правильна. Порівняно з доісламськими часами дружина дістала чіткий юридичний статус, за нею завжди зберігався її посаг, її не можна було вигнати без причини, тим паче продати, якщо вона мусульманка. Чоловік повинен був повністю утримувати своїх жінок, ублажати їх фізично й матеріально, а в разі проблем дружина йшла до мулли (релігійно-духовного мусульманського настоятеля й наставника), і той примушував чоловіка приділяти жінці належну увагу (ці “пільги” не поширювалися тільки на невільниць). Не дивно, що більшість жінок на ісламському середньовічному Сході була цілком задоволена життям, а деякі ставали навіть правительками держав.
Багатшою стала арабська кухня, а з цим забулися жахливі випадки заривання бедуїнами своїх дочок живими в землю, бо не було чим їх годувати. Щоправда, іслам запровадив певні харчові табу (на мертвечину, алкоголь, свинину тощо), але, якщо вірити джерелам, сприйняли араби не все: зокрема, вина вони пили чимало й охоче. Заборонив Коран і содомію, але цей гріх, перейнятий арабами в розбещених візантійців, зберігся в ісламських містах. Що ж до лесбіянства, то воно процвітало в грандіозних гаремах мусульманської політичної верхівки.
На нових землях, особливо в містах, поступово розвалилася міцна бедуїнська родоплемінна система, а канони степової доблесті, гордості, вільнолюбства та взаємодопомоги загинули під тиском бюрократичної деспотії та безконтрольного всевладдя політичної верхівки. Родинні зв'язки заступив непотизм, доблесть змінилася користолюбством, гордість - раболіпством перед начальством, вільнолюбство - потягом до розкоші та життєвих утіх, а взаємодопомога - “качанням прав” перед владою. Лише “дикі, неосвічені й нецивілізовані” бедуїни, які не купилися на грабіжницькі трофеї й залишилися жити в пустелі, зберегли свій менталітет недоторканим.
За все треба платити. Перемоги наповнили арабські гареми персіянками, “румійками”, вірменками, грузинками, “франками”, тюрчанками, слов'янками, індійками, берберками, “зінджанками”, абіссінками, согдійками тощо, але доки чоловіки воювали або вершили державні справи, дітей виховували матері - й кожна, звичайно, в традиціях свого народу. Наслідки цих неконтрольованих шлюбів виявилися жахливими. Рідні брати (через батька, але народжені та виховані різними матусями) діставали абсолютно різне виховання і засвоювали різний стереотип поведінки, що робило їх абсолютно чужими один одному й батькові. Син гречанки полюбляв вино й філософію, “зінджанки” (африканки) - мелодичні пісні й ритми “тамтамів”, син слов'янки вмивався під проточною водою, а син західноєвропейки - бовтався в тазу, син персіянки любив азартні ігри, а син тюрчанки - скакати на конях тощо, і за століття єдність арабського етносу розвалилася на шматки. Піддані халіфа перестали відчувати себе етнічною спільнотою й різалися між собою тотальніше, ніж з “невірними”, а місце етнічної ознаки заступила релігійна належність. Поняття “вітчизна” замінилося на поняття “держава”, а патріотизм поступився місцем відданості правителю - і це стало кінцем панування “чистих” арабів у власній державі. Їхні традиції панували в літературі, науці, одязі, естетиці від Атлантики до Індської долини, від Середземномор'я, Кавказу та Середньої Азії до портів Східної Африки й нігерійських степів, але арабська войовничість, степова дружба й кровна помста стали надбанням легенд, а народ вільних родів-бедуїнів перетворився на неспокійних, іноді бунтівливих, але врешті-решт заляканих і покірних підданих всесильного владики.
Аравія на світанку середньовіччя. З давнини політичний, соціально-економічний та культурний розвиток на теренах Аравійського півострова відбувався вкрай нерівномірно. Північні араби жили родоплемінними кочовими й напівкочовими об'єднаннями, які ще не вийшли за межі вождівства (“чіфдому”). Такі об'єднання, чисельність кожного з яких через суворі природно-кліматичні умови не перевищувала 600 осіб (більша кількість на такому бідному ландшафті не могла прогодуватися), очолювалися напіввиборними-напівспадковими вождями, які мали титул сейїд (“оратор”), що значною мірою пояснює джерело їхнього політичного авторитету. Державоутворюючі процеси й господарська еволюція за цих обставин просувалися вкрай повільно, а нетривалі й хиткі міжплемінні союзи бедуїнів формувалися так само блискавично, як і розвалювалися. Метою цих союзів були набіги на сусіда для умикання тварин, жінок і дітей, яких потім повертали за викуп. Лише колективна взаємодопомога, родинна солідарність і закон кривавої помсти стримували розгнуздане насилля, що царювало у відносинах між бедуїнськими племенами, тому вбивати ворогів під час “спортивних” грабіжницьких набігів не рекомендувалося.
В релігійному житті бедуїнів панувало язичництво, ускладнене строкатим культово-племінним сепаратизмом. Шанувалися боги стихій та астральні божества, бетіли (сторч поставлені кам'яні брили), існував культ предків (і мертвих узагалі) з елементами фетишизму й тотемізму, процвітали знахарство й мистецтво різноманітних заклинань. Богам і духам приносили жертви, але вираженої касти культового жрецтва ще не існувало.
Зовсім іншою була ситуація на осіло-торговельному півдні Аравії. Тут шалені торгові прибутки та досконала культура іригаційного землеробства, оплотом якого була грандіозна Марибська гребля (600 м завдовжки, 15 м заввишки), збудована ще в VІІ ст. до н.е., забезпечили виробництво високого відсотка додаткового продукту, а це активізувало державоутворюючі процеси. Поступово серед низки клаптикових карликових державок регіону (Саба, Катабан, Маїн, Аусан, Хадрамаут) піднялося на рубежі н.е. Хім'яритське царство (утворене в 115 р. до н.е.), столицею якого став Зафар.
У релігійному житті єменітів панував політеїзм, але особливо шанувався бог Місяця аль-Маках.
Ще одним осередком державоутворюючих процесів в арабів стала північна окраїна Аравії, де на кордоні з Римською імперією та Іраном виникали ілюзорні царства. На початку нашої ери найвідомішими серед них були Набатейське царство (столиця Петра) й царство Пальміра, але вони постали в результаті скоріше політичного впливу і штучного втручання сусідів, ніж внутрішніх державницько-економічних процесів. Ці державки-сателіти ніколи не мали стабільної політичної й економічної структури, залишалися нетривкими й аморфними утвореннями, які дуже рідко відігравали самостійну роль у політиці, а араби-бедуїни взагалі не сприймали їх серйозно.
В релігійному житті набатеїв-політеїстів ознак верховного божества поступово набував бог Душара (“владика гірської країни”), а серед пальмірців дедалі більшого авторитету набирали елліністичні боги (Аполлон, Гермес, Лето тощо).
Такою була ситуація в Аравії на початку нашої ери - ситуація, яку можна назвати реліктом стародавнього світу, але середньовіччя зруйнувало цю хитку рівновагу.
Подвійний погром Іудеї римлянами (66 - 73 та 132 - 135 рр.) спричинив масову втечу євреїв із “землі обітованої”, зокрема до релігійно терпимої Аравії. Це ускладнило релігійну ситуацію на півострові (тут з'явився іудаїзм і поширились ідеї монотеїзму), а євреї, прибравши частково трансаравійську караванну торгівлю до своїх рук, не забули, хто їх вигнав з батьківщини, й підтримували всіх ворогів Риму, а потім - Візантії.
Другого удару по давньоарабських політико-релігійних традиціях завдала християнізація Римської імперії на початку ІV ст. Змінивши свої античні культи на прозелітичне християнство, Захід посилив не лише військово-економічну, а й ідеологічну експансію в Аравії, підтримуючи місцевих християн у боротьбі за торговельні шляхи з Індією та Китаєм (насамперед проти перської караванно-шовкової гегемонії).
Третім ударом стало утворення та посилення зороастрійської імперії Сасанідів, для яких боротьба за аравійську торгівлю становила питання й політичне, й фінансове, а в союзі з нею виступили єврейські купці.
Ще одна сила, яка виявила заінтересованість в аравійських справах, - Аксум (держава на терені сучасної північної Ефіопії), котрий після прийняття християнства монофізитського напряму став природним союзником християнського Риму (Візантії) й запеклим ворогом персів та іудеїв у регіоні.
За кілька десятиліть Аравія перетворилася на ідеологічний вулкан, осередок політико-релігійних течій і суперечностей, ускладнених економікою. Приморські араби давно славилися як чудові мореплавці й корабели, їхні судна ходили до Мадагаскару, Індії, Суматри й Китаю, а основним сухопутним торговельним шляхом була славетна “дорога ладану” - караванний шлях з Ємену через Мекку (Кам'яниста Аравія) до Пальміри, звідки араби розвозили по світу західноаравійські шкіри, срібло, фініки й найкращий у світі ізюм; африканських рабів та золото; прянощі, слонову кістку й тканини Індії; бахрейнські перли та китайський шовк. Назад купці везли античні тканини, сукно, папірус, скляний посуд, металеві вироби, зброю та предмети розкоші, а також маслинові олію й зерно, які швидко збували бедуїнам на ярмарках Мекки, Шабви, Тімни, Ясіла, Ясріба, Таїфа, Сани, Адена тощо. Араби сумлінно берегли свої купецькі секрети, контролювали світовий ринок перцю й кориці, вдало підриваючи сасанідську монополію на торгівлю шовком. Проте кожен посередник “накручував” ціну, що не влаштовувало споживачів (насамперед Захід), а перси хворобливо сприймали зазіхання на їхню гегемонію, тому в умовах політичної строкатості та ідейного розбрату довго це тривати не могло.
Першими почали скорочувати кількість торговельних посередників римляни: в 106 р. імператор Траян знищив Набатейське царство, перетворивши його на римську провінцію Аравію, після чого хім'яритські царі Ємену оголосили себе “друзями та союзниками Риму” (тобто васалами Римської імперії). В ІІ ст. н.е. римляни ледве не стали володарями Аравії, але Едеська катастрофа 260 р. підірвала їхні авторитет і міць та розвіяла відчуття непереможності римських легіонів. Імперію тоді врятував цар Пальміри Узейна (римляни звали його Оденат), який відкинув персів, за що отримав від вдячного імператора Галлієна царську корону, але у 266 р. налякані зростаючим авторитетом арабського шейха-царя римляни його отруїли. Опір Риму очолили вдова Одената Бат-Себін (лат. Зенобія) та її син Вахбаллат, яким удалось окупувати ненадовго Єгипет і більшу частину Малої Азії, та у 273 р. оновлена й возз'єднана Авреліаном імперія витіснила арабів зі своїх східних провінцій і знищила Пальміру.
Пошматована чварами Аравія вступила в середньовіччя як полігон, на якому билися за гегемонію дві супердержави регіону_ - Рим та Еран-шахр.
Доісламська Аравія. З точки зору клімату І тис. н.е. пройшло в Аравії під знаком поступового й невідворотного збільшення опадів, джерелом яких були мусонні вітри Індійського океану, але якщо для ізмаїлітів це стало благом (зеленіла пустеля, зростали бедуїнські отари худоби, а з ними посилювалася кочова політико-економічна міць), то для єменітів - трагедією. Іригаційна система, на якій базувалося місцеве землеробство, була розрахована на певну кількість води, а коли маса опадів перевищила місткість каналів і водоймищ, греблі не витримали. Хім'яритські владики, які, скориставшися римо-пальмірськими війнами, звільнилися близько 300 р. від римського протекторату, мусили зосередити максимальні зусилля на збереженні господарської інфраструктури, проте виробництво неухильно падало, і з відносно перенаселеного Ємену почався масовий відтік людей на північ.
Зустріч єменітів з бедуїнами не можна назвати мирною, але на боці кахтан були елементи державності, досконала зброя, гроші, зароблені на торгівлі, та лють людей, у яких немає виходу. Цього тиску ізмаїліти не витримали, й деякі південні арабські племена осіли в Аравійських степах, потіснивши бедуїнів.
Вони принесли з собою традиції державотворення й досконаліші ремесла, але сприйняли бедуїнські канони життєустрою, а коли в справи втрутилися могутні сусіди, в Аравії знову з'явилися номадичні протодержави. Перси й візантійці мріяли використати ці арабські племена як прикордонну варту та військового сателіта для боротьби з конкурентами, й південні за походженням племена лахм, гассан та кинда створили на цьому хиткому грунті свої ефемерні вождівства: в другій половині ІІІ ст. Лахміди (столиця - м.Хіра біля давнього Вавилона), які пізніше прийняли християнство несторіанського напряму (прокляте у Візантії), стали вірними союзниками Сасанідів; Гассаніди (Фінікія, Палестина, Синай) обрали монофізитське християнство й сперлися на підтримку Візантії; Киндити укріпилися в Центральній Аравії та спробували здобути цілковиту державну незалежність.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   48

Схожі:

Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2 Види радіоактивних розпадів І випромінювань 8
Лекція № Активність радіонуклідів 15 Лекція № Взаємодія іонізуючого випромінювання з речовиною 23
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconО. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив »; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок» Мета
Тема О. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив»; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок»
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Вступ до курсу історії України План
Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета
Лекція. Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconВіктор Олександрович Міняйло
Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань І блаженств глибоко вросли в грунт великої малої Вітчизни. (А....
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Предмет та основні функції релігії Лекція 2
Термін "релігія" походить, за Цицероном, від латинського "геge1е" шанувати, почитати, І означає "богошанування", "культ"; або ж,...
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЦе рівнинний степ, з балками І ярами, поділений на поля лісовими смугами
В 3-х км на північ від міста Бобринця, по ліву сторону річки Сугоклей, простяглися землі Свердловської сільської ради, Бобринецького...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка