Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ



Сторінка38/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір6.99 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   48
Битва за Відень, де атаки 120-тисячного османського війська (300 гармат) відбивали 20 тис. християн (70 гармат), тривала майже три тижні (вересень - жовтень 1529 р.), проте міцні мури, героїзм захисників і початок холодних осінніх дощів перешкодили туркам захопити місто. Втративши 40 тис. убитими, агресор відступив, полонивши при відході 10_тис. християн.
Католицький світ зупинив османську експансію, але про розгром імперії Сулеймана І не могло бути й мови, тим паче що в турків у Європі з'явився солідний союзник - Франція.
Затиснуте з усіх боків Габсбургами Французьке королівство змушене було в XVI ст. у нелегких війнах з арміями “світової імперії” Карла V відстоювати свою незалежність. А коли після розгромної поразки під Павією французький король Франціск І (1515 - 1547) потрапив у полон, він сам став ініціатором франко-турецького військово-політичного антигабсбурзького союзу. Гордий Сулейман Кануні відповів королю натхненним повчанням і обіцянкою перемоги<$FСултанський лист до Франціска І звіщав: “Не можна сказати, що поразки імператорів і взяття їх у полон були нечуваними подіями; тому не втрачай мужності й не занепадай духом. Наші славетні предки... ніколи не припиняли вести війни, щоб відбити ворога та придбати нові володіння. І ми їхніми слідами... І вдень, і вночі наш кінь осідланий, і ми оперезані мечем”. Див.: Бахрушин С.В., Сказкин С.Д. Дипломатия в XVI_в._// История дипломатии. М., 1959. Т.1. С.257.>, а коли Франціск І звільнився, союзники спочатку таємно узгодили спільні воєнні операції проти Габсбургів, а в 1535 р. “на великий сором усьому християнському світові” був укладений перший франко-турецький договір, за яким Франція в обмін на торговельні пільги в Туреччині зобов'язувалася воювати з основними османськими ворогами в Європі - Австрією та Венецією.
Габсбурги не мали сил воювати на два фронти, тому, коли в 1532 - 1533 рр. Сулейман І чергового разу розорив Угорщину, Карл V запропонував османам вигідний для них мирний договір, який і підписали в Стамбулі 1533 р. Угорщина була розчленована на Північно-Західну, що офіційно відійшла до Австрії за умови сплати щорічної данини султанові, і Східну, де надалі правили турецькі васали. Наступні австро-турецькі війни (1540 - 1547, 1551 - 1562, 1566 - 1568) ситуацію не змінили.
На решті фронтів турецька експансія тривала ще успішніше. Османський флот на чолі з непереможним адміралом-піратом Хайреддіном Барбароссою окупував Тріполітанію, а у війні з Венецією (1535 - 1540) завдав венеціанцям кілька відчутних поразок та відібрав у “морської республіки” Далмацію та 20 середземноморських островів. Кілька успішних затяжних воєн провели турки з Сефевідами (1533 - 1538, 1547 - 1555), і за османами залишилися Месопотамія (з Багдадом і шиїтськими святинями) та Вірменське нагір'я (яке турки з тих часів називають Східною Анатолією). Османський васалітет визнали Молдова й Валахія, в 1555 - 1557 рр. турецький експедиційний корпус захопив територію сучасного Судану, а в 1558 - 1559 рр. османи завоювали африканське узбережжя Червоного моря й відібрали в ефіопів Північну Еритрею. Лише Мальту завзяті рицарі мальтійського ордену відстояли, відбивши турецький напад 1565 р. з великими втратами для османів (20 тис. вояків).
Велика імперія османів розкинулася на трьох континентах, охопивши Анатолію, Балкани, Східне Середземномор'я, Ірак, більшу частину Аравії, майже всю Північну Африку (крім Марокко), й досягла апогею могутності.
Вона включала 21 еялет (провінцію) з 250 санджаків (повітів), налічувала 25 - 35 млн населення<$FДля порівняння: у Франції в той час було 16 млн мешканців, в Італії_ - 13 млн, в Іспанії - 8 млн.> та 6 млн км2 території (тільки в Стамбулі в XVI ст. було до 0,5 млн мешканців). Податкові надходження імперії становили 550 млн акче на рік (не рахуючи воєнну здобич), а османське військо було найкращим у світі: 250 тис. кадрових вояків (із них 12 тис._ - яничарів), 300 гармат і 400 бойових кораблів плюс десятки тисяч башибузуків (люмпенів-добровольців із “невірних”), турецьке ополчення (яя та мюселлем), а також армії султанських васалів - кримського хана й алжирських піратів.
В імперії творили видатні поети: Алі Ашик-паша (? - 1522) та Махмуд Абдуль-Баки (1527 - 1600) - останнього особливо цінував Сулейман Кануні, дарувавши йому титул “султана поетів”. Класиком османської архітектури визнаний ісламізований грек Коджа Сінан (1490 - 1588) - автор 300 монументальних споруд, серед яких стамбульські мечеті Шахзаде і Сулейманіє, мавзолеї Сулеймана І та Хайреддіна Барбаросси, мечеть Селіміє в Едірне. Бурхливо розвивалося під впливом італійських майстрів мистецтво турецької живописної мініатюри (Насух, перша половина XVI ст.; Осман, друга половина XVI ст.; Нігярі, 1492 - 1572). На весь світ славилися пишно орнаментовані турецькі тканини (особливо з Бурси) та облицьовувальна кераміка з Ізніка (з підполив'яним розписом). І, звичайно, фантастично високою якістю вирізнялася холодна турецька зброя, вироблена майстрами Стамбула, Трабзона й Ерзурума. Зробила Туреччина достойний внесок і в розвиток світової музики, ставши батьківщиною такого специфічного жанру, як бойовий військовий марш (спочатку марші писали для оркестрів яничарського корпусу).
У 1567 р. в Стамбулі відкрилася перша в Туреччині друкарня.
Ослаблення й занепад турецької могутності. Тривале правління Сулеймана Пишного стало “золотим віком” Османської імперії, але воно ж стало її “лебединою піснею”: з другої половини XVI ст. почався поступовий занепад Оттоманської Порти (як її називали в європейських дипломатичних дoкументах). З одного боку, далися взнаки наслідки Великих географічних відкриттів. Прокладення в 1498 р. португальським піратом Васко да Гамою прямого морського шляху з Європи в Індію (навколо Африки) зламало монополію османських султанів на посередницьку торгівлю між Сходом і Заходом. Ще більшими виявилися наслідки відкриття Колумбом (1492) та пограбування конкістадорами Америки. По-перше, спираючися на значні фінансові ресурси, католицькі держави Заходу істотно підвищили свій бойовий потенціал (грошей вистачило й на переозброєння армії найновішою вогнепальною зброєю, і на наймання десятків тисяч професійних вояків - частково навіть із колишніх башибузуків). По-друге, наплив дешевого американського золота й срібла спричинив “революцію цін” (ціна на коштовні метали впала вчетверо), що реально зменшило фіксовані доходи яничарів та тімаріотів, а спроба виправити ситуацію збільшенням податків (особливо з немусульман) довела до “точки кипіння” невдоволення підданих й остаточно розвалила хвору османську економіку. До цього додалися вади зацентралізованої та бюрократизованої державності (хабарництво й здирства), морально-фізичний розклад політичної верхівки та поразки у війнах.
Наступником Сулеймана Кануні став його син султан Селім ІІ (1566 - 1574), матір'ю якого була українка, дочка священика Анастасія Лісовська, відома під гаремним прізвиськом Роксолана. Потрапивши як воєнна здобич до гарему пишного Сулеймана, українська красуня швидко призвичаїлася до місцевих порядків і, виявивши надзвичайні підступність, хитрість, жорстокість, жіночий талант та унікальну пристосовуваність, спочатку причарувала султана своєю красою, а потім почала сама вершити політику. Її вплив на Сулеймана І був тотальним, а жертвою ставав кожен, хто опинявся на шляху цієї “залізної леді” українського гатунку. Через її інтриги десятки османських генералів і чиновників утратили голови, але особливо виявила себе Роксолана, коли народила сина - Селіма. Тепер усі свої сили вона кинула на те, щоб Селім став султаном, і під впливом її тонкої хитрості Сулейман наказав задушити свого дорослого й здібного первородного сина-спадкоємця Мустафу як “заколотника”, хоч вини на принці, звичайно, не було. Джерела свідчать, що яничари плакали з горя на похованні Мустафи12, але Селім став офіційним спадкоємцем, а в 1566_р. ступив на османський престол.
З правління Селіма ІІ (1566 - 1574) починається тотальна криза колоніальної Османської імперії. До негативних для Туреччини наслідків “революції цін” і Великих географічних відкриттів додалися негаразди її традиційної державної структури, обтяжені людськими вадами самого Селіма_II, який був хронічним алкоголіком (за що звався Софт - “П'яниця”). Оттоманська Порта охоплювала величезну територію і мала відповідно великий внутрішній ринок, але самі турки остаточно розучилися працювати, звично орієнтуючися лише на війну як на основне джерело прибутків. Проте здійснювати нові завоювання стало неможливим, бо сусіди зміцніли, а сил ледь вистачало, щоб тримати в покорі мільйони вже пригноблених народів. Продуктивна праця стала сприйматися як заняття ганебне, тому працювали в імперії лише “невірні”. Але хижацький характер держави “з'їдав” сам себе. “Революція цін” підштовхувала владу до пошуку нових доходів, а втрата транзитної монополії та припинення вдалих масштабних воєн змусили підвищувати податки, що ініціювало народно-визвольні заворушення серед поневолених турками етносів.
За традиціями османів методом виходу з фінансово-економічної скрути Селім ІІ обрав війну, і першою мішенню стала Росія, яка після завоювання Астраханського ханства активно розширяла свій вплив у районі Каспію та Причорномор'я й намагалася заручитися підтримкою Сефевідів для спільної боротьби з турками. В 1569 р. московський уряд подарував шахові Тахмаспу І 100 гармат (!) і 500 рушниць13, і в тому ж році спільна турецько-татарська армія спробувала захопити Астрахань, але невдало: війська російського князя Серебряного розбили 60-тисячний корпус мусульман ущент. Решту інтервентів добили донські й гребенські козаки, а на Чорному морі залишки цього війська потонули від шторму: із 60 тис. уціліло 700. А коли в 1571 р. кримський хан Девлет-Гірей удалим раптовим набігом спалив Москву, його армію при відступі знищили донські козаки в 1572 р., причому хан - загинув.
У 1570 р. османи відвоювали у венеціанців Кіпр (де влаштували жахливу різанину християн із десятками тисяч жертв). Відповіддю на новий акт турецької агресії стало створення масштабної антиосманської коаліції (Венеція, Австрія, Іспанія, Генуя, Савойя, Ватикан тощо) під назвою “Священна Ліга”, а 7 жовтня 1571 р. її об'єднаний флот під проводом іспанського принца дона Хуана Австрійського (217 кораблів) атакував і знищив турецький флот Алі-паші (275 кораблів) у битві в затоці Лепанто (Греція).
Турки втратили 224 кораблі й 40 тис. матросів (із них 15 тис. - полоненими). До рук союзників потрапили 300 трофейних гармат, а їхні втрати становили 15 галер і 18 тис. убитих. Учасник цієї морської баталії іспанський письменник Сервантес писав: “Зруйнована була неправильна думка всього світу й усіх народів про непереможність турків на морі... осоромлена була оттоманська гординя”14. І хоча Кіпр залишився в османів, а в 1574 р. турки окупували Туніс (вибивши звідти іспанців), османська агресія в Європі захлинулася.
У 1574 р. Селім ІІ Софт безславно “помер з надмірного пияцтва й уживання життя”15, і на османський престол ступив його безвольний і теж схильний до алкоголю син Мурад ІІІ (1566 - 1595). За його правління туркам ще раз пощастило побити Сефевідів у війні 1578 - 1590 рр. і за Стамбульським миром приєднати до Порти Закавказзя й Азербайджан. На рабських ринках продали 100 тис. полонених (грузини, вірмени, азербайджанці, перси, курди та ін.), але це був останній гучний успіх турецької зброї.
Господарство імперії зазнавало цілковитого розвалу, дефіцит бюджету становив 200 млн акче (!), почалося псування монети, а далі вибухнув справжній голодомор із десятками тисяч жертв, який знелюднив азіатські провінції Оттоманської Порти. Загнаний у глухий кут, Мурад_IІІ розпочав війну з Австрією (1592 - 1606) і невдовзі помер.
Війна з Габсбургами завершилась у 1606 р. внічию, але сефевідський Іран після масштабних реформ Аббаса_І (1587 - 1629) взяв у турків вражаючий реванш. Перси відвоювали Азербайджан і Східні Грузію, Вірменію та Курдістан (1603 - 1612). У самій Туреччині почалися масові бунти голодних і знедолених.
Ще більше заплутав ситуацію вкрай релігійний султан Ахмед І (1603 - 1617), який із міркувань “гуманності” скасував звичай убивств братів нового султана при його вступі на престол. Тепер їх тримали в ізоляції в спеціальних клітках, куди не пускали навіть жінок. Але владу за тюркськими степовими традиціями успадковував найстаріший чоловік роду, тому надалі османський престол почали переважно посідати не сини, а по черзі брати колишнього султана, кожен з яких не мав відповідно ніякого досвіду не лише в державних, а й у звичайних життєвих справах. Перехоплення в султанів реальної влади візирами й яничарами стало звичайною справою.
Податки збільшилися в 10 - 15 разів, і в 1572 р. збунтувалася Молдова, в 1594 р. - Валахія, в 1596 й 1598 рр. - Болгарія. Протягом 1595 - 1610 рр. повстання спалахували в Анатолії, Південній Сербії, Чорногорії, Герцеговині, Мореї, Далмації, Албанії, а в 1625 р. Османську імперію спустошила жахлива епідемія чуми.
Побачивши, що влада хитається, султани спробували знову спертися на голе насильство, збільшивши до 100 тис. головорізів свою гвардію (яничари, сіпахі), але це лише довело до повного спустошення державні фінанси, а грошове утримання вояків стало жалюгідно мізерним, тому для виживання вони почали займатися торгівлею або землеробством. Бойовий потенціал такого війська катастрофічно впав, а війни остаточно перестали бути переможними.
Прокляттям Туреччини стали криваві набіги українських козаків-запорожців, які звільняли християнських бранців і жорстоко грабували й знищували мусульман. На своїх човнах-чайках у 1606 р. запорожці здобули болгарську Варну, в 1614 р. зруйнували Сіноп і Трапезунд, у 1616 р. оволоділи кримською Кафою (де визволили до 40 тис. православних рабів), а в 1615 р. потопили турецьку флотилію в гирлі Дунаю (взявши в полон османського пашу) і вдерлися до Стамбула (!), розграбувавши й випаливши все столичне передмістя. “Не можна сказати, який тут був страх великий... 16 кораблів козацьких прийшло сими днями, дійшовши аж до Помпеєвої кольони на устю Босфору, знищили Карамусол, попалили й пограбили тутешні села, і такий з того був перестрах...”16
Османи вирішили покарати Річ Посполиту (на теренах якої офіційно розташовувалася Запорізька Січ) і в 1620 р. розбили польського гетьмана Жолкевського під Цецорою (Молдова), але в грандіозній битві під Хотином (23 - 30 серпня 1621 р.) об'єднана 75-тисячна польсько-козацька армія (під проводом польського гетьмана Ходкевича й українського гетьмана Сагайдачного) завдала відчутної поразки 150 - 200-тисячному турецько-татарському війську, яким керував сам султан Осман ІІ (1618 - 1622). Польсько-турецький мир 1621 р. закріпив існуючий статус-кво.
Що вже говорити про чиновників, котрі брали й давали хабарі направо й наліво. Тімарна система розвалилася, а корпус яничарів поповнювали тепер не юнаки через девширме, а діти яничарів. Традиційні порядки вичерпали в XVI_ст. свій ресурс, але турки вперто не бажали з цим миритися і шукали виходу в межах шаблонів минулого: здирство, війна, грабунок, залякування, диктат, владний деспотизм, бюрократична централізація.
Ідеологами реформ, спрямованих у “щасливе минуле”, стали науковці Мустафа Кочібей та Кятіб Челебі (1609 - 1658) і великий візир Кьопрюлю Мехмед-паша (1656 - 1662). Метою реформ оголосили відновлення державної та податкової дисципліни, непорушне дотримання всіх законів, жорстоку боротьбу з некомпетентністю й корупцією та відновлення успішних воєн. Методом запровадження “нових старих законів” обрали терор.
У перші роки реформ відтяли голови 30 тисячам недбалих чиновників, військових, дипломатів і “занадто розумних” гаремних одалісок. Голови страчених везли до Стамбула й виставляли перед брамою султанського палацу. Для пожвавлення вітчизняного виробництва ввели “патріотичні” економічні закони: “Народ у нашій країні має утримуватися від використання дорогих товарів із країн, ворожих Османській імперії, й у такий спосіб не припускати відпливу монети й товарів. Слід якомога більше користуватися виробами місцевого виробництва”17.
Спочатку це справді дало певні плоди. В 1639 р. Туреччина повернула собі Ірак (відвоювавши його в персів), а в 1676 р. 100-тисячне османське військо вдерлося в Україну. Результатом двох походів на Чигирин (1677 - 1678) став Бахчисарайський мир 1681 р., за яким туркам відійшла Правобережна Україна.
Динамічніше почали розвиватися в XVII ст. турецькі наука й культура, здобутками яких стали історико-географічні твори османського мандрівника Евлія Челебі (1611 - 1679), політизована сатирична лірика Вейсі (? - 1628) та Нефі (1572 - 1635), а з другої половини XVII ст. завдяки творчості композитора й виконавця Бухурі-заде Мустафи Ітрі-ефенді турки почали й музику вважати високим мистецтвом. Щоправда, сатира владі не сподобалася, тому поетів знову обмежили офіційним панегіричним славослов'ям, а тих, хто не погодився йти проти совісті й таланту (як-от Нефі), знищили без зайвого галасу.
Криваві стабілізаційні реформи Мехмеда Кьопрюлю та його наступників-візирів Фазіль-Ахмета Кьопрюлю (1661 - 1676) й Кара Мустафи (1676 - 1683), прилюдні страти корупціонерів і хапунів, наведення елементарного порядку в діловодстві дали змогу османам ще на 20 років реанімувати ефективність традиційних порядків, але наприкінці XVII ст. останні резерви турецької хижацької державності східного типу вичерпалися.
В 1683 р. турки знову обложили Відень, проте здобути місто штурмом не змогли, а коли в тил османам ударили гусари польського короля Яна ІІІ Собеського, 170-тисячна султанська армія була розтрощена. Турки втратили 20 тис. убитими, 300 гармат і останню ініціативу, а в Європі відродилась антиосманська “Священна Ліга” (Австрія, Польща, Венеція, Мальта, Росія), яка завдала мусульманам кілька великих поразок підряд. У 1697 р. австрійська армія Євгена Савойського добила турків на р.Тиса: тут загинуло ще 30 тис. османів, причому був убитий великий візир, а султан Мустафа ІІ (1695 - 1703) дивом уник полону. Оновлена Європа сама перейшла до експансії, й за Карловицьким миром 1699 р. Туреччина втратила Угорщину, Трансільванію, Славонію, Морею, Далмацію, Правобережну Україну, Поділля та ряд островів грецького архіпелагу.
На початок XVIII ст. Османська імперія розгубила залишки колишньої могутності й почала невідворотно перетворюватися на другорядну державу, що перестала відігравати активну роль у міжнародних справах. Лише крайня мілітаризація й суннітський фанатизм дали туркам змогу зберегти свою державну незалежність, але про перевагу над Європою довелося забути. Туреччина прощалась із середньовіччям в умовах воєнних поразок, загострення міжетнічних та міжрелігійних суперечностей, занепаду економіки й політичної чехарди навколо султанського престолу. Східний деспотизм вичерпав свій ресурс, але для впровадження нових порядків туркам треба було пожертвувати своїм панівним статусом етносу-хижака, який не працює, а живе пограбуванням “невірних”, і почати працювати самим - до таких “жертв” османи ще “не дозріли”. Турки вперто продовжували правити старими методами (терор, збільшення податків, війна, дріб'язкова регламентація, бюрократичний контроль, фальсифікація монети), але у XVIII ст. ККД цих “заходів” з нульового перетворився на від'ємний, і замість вступу до Нового часу Османія впала в колапс постсередньовіччя, агонія якого тривала до ХХ ст.
1Указ Баязида І //История средних веков: Хрестоматия: В 2 т. М., 1988. Т.2. С.38 - 39.
2Степанова В.Е., Шевеленко А.Я. История средних веков (XV - XVII_вв.): Хрестоматия: В 2 т. М., 1974. Т.2. С.47.
3Цит. за: Петросян Ю.А. Османская империя: могущество и гибель. М., 1990. С.28.
4Рансимен С. Падение Константинополя в 1453 г. / Пер. с англ. М., 1983. С.63.
5Там само. С.136.
6Цит. за: Петросян Ю.А. Древний город на берегах Босфора. М., 1991. С.138.
7Цит. за: Петросян Ю.А. Османская империя: могущество и гибель. С.50-51.
8История законов янычарского корпуса / Пер. с тур. И.Е.Петросян. М., 1987. С.108.
9Цит. за: Петросян Ю.А. Османская империя: могущество и гибель. С.57.
10Цит. за: Там само. С.60.
11Назарук О. Роксоляна. Жінка халіфа й падишаха (Сулеймана Великого) - завойовника й законодавця. Львів, 1930. С.55.
12Там само. С.56.
13Бушев П.П. История посольств и дипломатических отношений русского и иранского государств в 1586 - 1612 гг. М., 1976. С.44.
14Цит. за: История стран зарубежного Востока в средние века. М., 1957. С.355.
15Назарук О. Вказ. праця. С.56.
16Цит. за: Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т. К., 1995. Т.7. С.462 - 463.
17Цит. за: Всемирная история экономической мысли: В 6 т. М., 1987. Т.1. С.352.

ТЕМА ІІІ
ПІВДЕННА АЗІЯ

В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

До складу Південної Азії входять острів Цейлон (Шрі-Ланка), півострів Індостан, Індо-Ганзька рівнина та Гімалаї. Регіон - надзвичайно строкатий з природно-кліматичної, етнічної, культурно-господарської точок зору. Динамічно змінювалися в епоху середньовіччя політичні кордони держав Південної Азії, а загальна кількість мов і релігій, що існували на цих неозорих просторах, залишається загадкою для науковців. У середньовічній Азії не було цивілізаційного конгломерату, строкатішого за південноазіатський, але за всієї аморфності він завжди залишався певною спільнотою, утворюючи так званий індусо-буддійський світ. Головні цивілізаційні ознаки цього субконтиненту сформувалися переважно під впливом індуїстської та буддійської філософсько-релігійних систем, які, попри всі свої відмінності, становили певну спільність, що виявлялася в проповідуванні тлінності й ілюзорності земного буття, фаталізму, примату ненасильницького співіснування та єдності людини з природою через концепцію переселення душ у різних її модифікаціях. Звичайно, такий погляд на світ можна сприймати по-різному, але він існував і зберігся, незважаючи на будь-які вторгнення ззовні (у формі релігійної пропаганди, завоювання або етно-мовної дифузії). Й хоча фундаментальні основи індусо-буддійського світу не виходять за межі визначальних рис структури східного типу, унікальність і неповторність його початково-характерних принципів не підлягає найменшому сумнівові. Саме вони породили специфічні регіональні особливості розвитку Південної Азії в межах середньовічного Сходу, що спонукає розглядати її історію в контексті єдиного цивілізаційно-культурного організму.

Лекція 16
Доісламська Індія

Природно-кліматичні умови


Основні етноси середньовічної Індії
Індія на світанку середньовіччя
Північна Індія в епоху Гуптів і Харші. Крах індійського буддизму
Південна Індія в доісламську епоху
“Індуїстська революція” та її наслідки. Північна Індія напередодні ісламського завоювання
Природно-кліматичні умови. Географічно цивілізаційний ареал середньовічної Індії значно ширший від кордонів сучасної Республіки Індія. Він охоплює також терени нинішніх Пакистану, Непалу, Бутану, Бангладеш і частково Афганістану, утворюючи обширний Індійський субконтинент, єдність якого в середні віки визначали спільні особливості культурно-господарського життя й менталітету населення.
Розташована обабіч північного тропіка, захищена від холодних вітрів горами Гімалаїв і пісками Каракумів, середньовічна Індія вирізнялася жарким кліматом, близьким до екваторіального на півдні та гірським субтропічним на крайній півночі, з трьома чітко визначеними сезонами. Літо й початок осені - сезон дощів, які приносять з Індійського океану вологі екваторіальні мусони. Протягом сезону дощів у країні стоїть жара, щоденно йдуть безперервні зливи й панує 100%-на вологість. Із середини осені вологі океанічні мусони поступалися місцем північно-західним континентальним, з якими наставала відносна прохолода й суша. Починалася райська індійська зима, яка тривала до березня-квітня, з її помірною прохолодою (+20 - +30оС) та відносною сухістю. Але з березня-квітня приходив сухий сезон тривалістю до травня-червня. Протягом цих жахливих місяців припинялися дощі, а нещадне сонце доводило температури майже до +50оС, пересихали колодязі й дрібні річки, а в тих, що залишалися, температура води дорівнювала температурі людської крові. Це спричинювало нестачу питної води, падіж худоби, аж поки вологі мусони не приносили знову жадані дощі й не починався новий сезон дощів.
Щодо регіональних особливостей Індія може бути поділена на три основні краї, географічні відмінності яких суттєво відбилися на історії їхніх мешканців.
1. Долина річки Інд (північний захід), де клімат сухіший і спекотливіший від інших районів, що робило неможливим регулярне рільництво без зрошувальної іригації.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   48

Схожі:

Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2 Види радіоактивних розпадів І випромінювань 8
Лекція № Активність радіонуклідів 15 Лекція № Взаємодія іонізуючого випромінювання з речовиною 23
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconО. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив »; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок» Мета
Тема О. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив»; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок»
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Вступ до курсу історії України План
Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета
Лекція. Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconВіктор Олександрович Міняйло
Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань І блаженств глибоко вросли в грунт великої малої Вітчизни. (А....
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Предмет та основні функції релігії Лекція 2
Термін "релігія" походить, за Цицероном, від латинського "геge1е" шанувати, почитати, І означає "богошанування", "культ"; або ж,...
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЦе рівнинний степ, з балками І ярами, поділений на поля лісовими смугами
В 3-х км на північ від міста Бобринця, по ліву сторону річки Сугоклей, простяглися землі Свердловської сільської ради, Бобринецького...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка