Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ



Сторінка4/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір6.99 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48
Та попри всі незгоди, динамічний розвиток урожайного рисівництва забезпечив населенню долини Янцзи прожитковий рівень, життя поступово стабілізувалося, про що переконливо свідчили досягнення китайської культури.
На ці бурхливі часи припадає зародження середньовічного китайського живопису, засновниками якого вважають Гу Кайчжі (ІV ст.) та Се Хе (V_ст.). Справжнім мистецтвом стала в ІV ст. китайська каліграфія, неперевершеним майстром якої визнано Ван Січжі (ІV ст.), а в галузі поезії обезсмертив своє ім'я поет-філософ Тао Юаньмін (365 - 427). Високим залишався рівень китайської науки, чому сприяли престижність освіти в народі та певна підтримка науковців державою. Видатний математик Цзу Чунчжі (V ст.) вперше у світі обчислив значення числа <$Epi> до 7-го знака після коми, а в галузі агрономії зажив слави енциклопедист Цзя Сисе (V - VІ ст.).
А в долині Хуанхе владу 398 р. вибороли табгачі, заснувавши в Північному Китаї імперію Північна Вей (398 - 534), у якій панівним етносом стали сяньбійці, а кількісно переважали китайці. Очолила державу династія Тоба, яка взяла курс на тотальну буддизацію імперії.
Буддизм процвітав. У 383 - 413 рр. його проповідував у Китаї славетний індійський філософ Кумараджива (344 - 413). Тоді ж паломництво до Індії здійснив китайський перекладач сутр Фа Сянь. Під враженням цієї подорожі він написав свої відомі “Записки про буддійські царства” (“Фо го цзи”). Світовим шедевром буддійського культового зодчества є печерні храми Дуньхуану ( на заході країни), прикрашені вишуканими фресками й скульптурами. На початку V ст. в імперії функціонувало 6500 буддійських храмів, в яких налічувалось 77 тис. монахів.
Проте як ідеологічна система буддизм підрубував основи воєнізованої окупаційної влади степовиків, бо перетворював загартованих воїнів на полум'яних аскетів і самітників, вириваючи із армійських рядів людей вкрай потрібних для забезпечення військового панування над численнішими китайцями. Тому 446 р. буддизм у Північній Вей був заборонений, але це змусило табгачів звернутися до конфуціанства, оскільки власної державницько-ідеологічної системи їм бракувало. Це спричинило тотальну китаїзацію пришельців, забування степових традицій і, в перспективі, крах табгачської імперії: указом 495 р. сяньбійська мова, одяг, коса (національна зачіска), навіть шлюби табгачів з табгачками й поховання в рідних степах заборонялися. Замість цього вводилося все китайське: навіть табгачські імена замінили китайськими, а імперію перейменували на Юань.
Вистояв лише буддизм, чому сприяв прихід у 520 р. до Китаю (із Індії) патріарха буддійської школи дх'ана (“споглядання”) Бодхідхарми (в Китаї його секта дістала назву чань-буддизму). В імперії Юань-Вей налічувалося до 2 млн буддійських монахів (з них близько 3 тис. у столичному Лояні).
Табгачі перейняли китайську мову, одяг, звичаї, та від цього ворожа окупація не перестала бути ворожою, і 531 р. китайці повстали. Юань-Вей розпалася на дві держави, на руїнах яких відродилися китайські династії: Північні Чжоу (557 р.) та Ци (550 р.), а більшість табгачів настільки окитаїлись, що залишилися жити в долині Хуанхе як піддані другого сорту.
В Китаї наступило “Чотирицарство” (на півдні правили династії Чень та Пізня Лян), але возз'єднання “Серединної держави” було вже не за горами.
Імперія Суй. Першою активні бойові дії почала держава Північне Чжоу, яка 557 р. захопила Північну Ци, знову об'єднавши долину Хуанхе, але 581 р. в ній відбувся переворот і до влади прийшли заповзятливі китайські націоналісти - династія Суй (581 - 618), засновником якої був “залізний войовник” Ян Цзянь (храмове ім'я Вень-ді).
Він був “гнівливим, недовірливим і не любив книг, діяв хитрістю, ...вмів примусити боятися себе, і його накази виконувалися швидко й беззастережно, державними справами він займався з ранку до вечора без ознак утоми”12.
Найнебезпечнішим ворогом тогочасного Китаю був могутній каганат тюркютів (давніх тюрків), що утворився в середині VІ ст., підкорив Степ від Чорного моря до Тихого океану, і якому роздроблений Китай платив обтяжливу данину (оформлену як “добровільні подарунки”). Тому програма Ян Цзяня була простою: не платити данину тюркютам, що дало б можливість зменшити податки в Китаї, а суворими законами встановити в країні порядок на базі панування конфуціанської ідеології.
Такий перебіг подій не влаштовував тюркського кагана (“великого хана”), і 582 р. тюркюти вдерлись на “Центральну рівнину”. Китайцям поталанило чудом відбитись, але сил для масштабної війни зі Степом Ян Цзянь ще не мав, тому в бій вступила китайська дипломатія. До ставки кагана відправили китайського посла-вивідувача Чжан Суньшена, який, граючи на свавіллі та владних пориваннях, додавши до цього підкуп і наклепи, зумів пересварити тюркютських ханів. У 584 р. в каганаті почалися усобиці, а Ян Цзянь, скориставшися ситуацією, до 589 р. завершив завоювання Південного Китаю, возз'єднав країну та здійснив важливі політико-економічні реформи.
У 589 р. державна єдність імперії, втрачена в 316 р., була відновлена. Знову почала функціонувати централізована державна система, і планова одержавлена економіка забезпечила стабільність господарства. Втричі зросла кількість оброблюваних земель, а населення Китаю перевищило 45_млн. Для стабілізації продуктових цін в імперії створили систему державних комор, в яких зберігалося зерно на випадок неврожаю. Для відродження ремесел і торгівлі власті скасували соляну й винну монополії, уніфікували грошову систему та систему мір і стандартів. Державною ідеологією імперії стало ханьське конфуціанство, _на базі якого функціонував розгалужений бюрократичний апарат, розквітли освіта і наука.
Кун Інда (574 - 648) завершив кодифікацію канонічного конфуціанського П'ятикнижжя, а Ци Хуайвень розробив спосіб виплавки сталі. Лу Фань у 601 р. склав класичний фонетичний словник середньокитайської мови. Безцінним пам'ятником суйської архітектури став перший у світі кам'яний одноарочний міст через р. Сяохе (провінція Хебей) висотою 7 м і довжиною прогону арки 37,5 м (автор мосту Лі Чун).
Та незважаючи на такі безперечні досягнення, ситуація в імперії Суй виявилась далеко не безхмарною. Одержавлена планова економіка при всіх її плюсах (прогнозованість, простота управління, підконтрольність владі за умов соціальних катаклізмів та воєн) мала суттєві мінуси, серед них найважливіший - надзвичайна розгалуженість управлінського апарату, _утримання якого примушувало знов і знов підвищувати податки. “Чиновників надзвичайно багато, видатки на їхнє утримання з кожним днем збільшуються, ...народу мало, чиновників багато; ...на десять овець припадає дев'ять пастухів”13. А в каганаті 593 р. усобиці скінчилися, тому коли 594 р. Китай уразила посуха й розпочався голод, Ян Цзянь не наважився відкрити державні зернові комори, які зберігав на випадок війни. Люди їли бобові лушпайки та полову, але зерносховища, що ломилися від запасів, залишилися під замком.
Імперія знову кинула в бій Чжан Суньшена, і коли 597_р. спалахнула нова тюркюто-суйська війна, в тилу кагана розпочала активні дії відновлена партія тюрків-китаєфілів.
Певні реформи були здійснені в суйській армії. Прикордонний офіцер Лі Юань (сам напівтюрок) першим привчив своїх вояків жити в юртах, їсти м'ясо та молоко, а на ловах навчив їх мистецтву кінного бою. Досвід Лі Юаня поширили, і суйці дістали можливість на рівних битися з закутою в лати важкою кіннотою тюркютів. У 597 р. суйські генерали Гао Фань і Ян Со розбили кочовиків, після чого каганат розпався на Західний та Східний.
Китаю більше не загрожували набіги степовиків, але Ян Цзянь на цьому не заспокоївся і пішов протореним шляхом ханьських імператорів. Від оборони Китай знову перейшов до агресії, одним з напрямів якої стала Корея, що переживала тоді свою епоху “трьох царст” (Когурьо, Сілла, Пекче). Похід 598 р. проти північнокорейського царства Когурьо був невдалим, але Ян Цзянь з поразкою не змирився і... раптово помер у 604 р. Імператором став його син Ян Гуан (Ян-ді) - один з найодіозніших сатрапів в історії, якого нерідко звинувачують у причетності до несподіваної смерті батька.
За часів правління Ян Гуана деспотичний імперсько-націоналістичний характер суйської державності досягнув апогею. Деякі масштабні почини тирана були корисними. Понад мільйон чоловік кинули на модернізацію Великого Китайського муру, що посилило оборонні можливості держави. 5 млн нещасних прорили Великий Китайський канал: ця грандіозна гідротехнічна споруда довжиною 2,5 тис. км поєднала долини Хуанхе та Янцзи і мала величезне економічне та воєнно-стратегічне значення, але 2 млн підданих залишилися назавжди на цьому грандіозному будівельному кладовищі. Решта імператорських витівок межувала з безумством і садизмом одночасно.
2 млн будівельників звели для Ян Гуана нову столицю (Лоян), куди імператор переселив 10 тис. найбагатших сімей з Чан'аня. Для імператорських утіх архітектор Ю Сяншен побудував “Терем мрій” - палац-лабіринт, де “Сина Неба” ублажали 18 тис. музикантів і тисячі гаремних красунь”.
Найбільших невдач Ян Гуан зазнав у зовнішній політиці.
Спочатку імперії таланило, бо її союзником став Східний тюркський каганат, де перемогла партія китаєфілів (її позиції підкріплювали китайське золото, чай, шовк і зерно). В 608 - 609 рр. тюрки завоювали для Ян Гуана 30 центральноазіатських князівств “Західного краю” (зокрема, Тогон, Турфан і Хамі). В 610 р. генерал Чен Лін здійснив вдалий набіг на Люцю (Тайвань), але на Когурьо суйська військова машина поламала собі зуби.
В 612 р. імператор, особисто очоливши гігантську армію в 1 млн 130 тис. вояків, рушив на Когурьо (все населення якого не перевищувало 700 тис.). Ще мільйон чоловік обслуговував обоз “Непереможного війська”. Глибина порядків суйців сягала 900 лі (450 км). Але відсутність таланту полководця у Ян Гуана, героїзм та самовідданість когурьосців і неабиякий військовий хист корейського стратега Ильчі Мундока звели нанівець зусилля агресорів. Залишивши на полях Кореї 300 тис. трупів, суйці змушені були відступити. Ця невдача наблизила крах держави Ян Гуана.
Безумства імператора, й особливо воєнні авантюри, дорого обходилися державі. Податки доводили людей до самопродажу в рабство, епідемії косили цілі повіти, а Ян Гуан відновив у 607 р. державні монополії (що призвело до різкого підвищення цін), посварився із тюрками й, побоюючись підданих, заборонив їм у 609 р. мати залізні знаряддя праці. Якщо ж пригадати, що Південний Китай був Ян Цзянєм завойований, міцність трону виявилась ще непевнішою. І врешті-решт обурення діями імператора дало про себе знати.
В 610 р. послідовники Майтрейї (будди майбутнього) збунтували Лоян. вирізали, але 613 р. в армії повстали дезертири з кличем: “Не підемо вмирати до Ляодуну” (тобто до Кореї). А коли з упертістю, гідною кращого застосування, імператор ще двічі кидав свої армії на Когурьо, в тилу у нього “заколотники, як бджолиний рій піднялись”14, а з півночі хлинули тюркюти.
Терор карателів був нечуваним навіть для Китаю: полководець Ван Шичун, який упокорював Південний Китай, пообіцявши амністію тим, хто складе зброю, закопав живцем 300 тис. (!) полонених. Ще 30 тис. вирізали навколо Лояну, але повстання не вщухали, бо замордовані поборами люди їли кору дерев, листя та рисову солому. Весь Китай повстав проти сатрапа, якого в 617 р. задушили свої ж царедворці.
Династія Суй впала, а на зміну ідеям китайсько-конфуціанського націоналізму прийшла ідеологія китайсько-степового синтезу, _виразником якої виступила наймогутніша династія китайського середньовіччя - Тан (618 - 907).
Імперія Тан. _Засновником третьої всекитайської імперії доби середньовіччя був Лі Юань - уже на той час відомий полководець, намісник Тайюаня. Він був далеко не єдиним, хто збунтувався проти самодура й сатрапа Ян Гуана. Скориставшись тим, що заляканий імператор покинув столицю і втік у Цзянду, поринувши з горя у запій і розпусту, Лі Юань у 617 р. захопив Чан'ань і посадив на суйський престол свою маріонетку Ян Ю (Гун-ді). Відтепер він став не заколотником, а захисником незаконного, але “доброго” “Сина Неба” Ян Ю, проти законного, але “злого” Ян Гуана. А коли до Чан'аня надійшла звістка, що Ян-ді задушили замордовані сатрапом підлеглі, Лі Юань 18_червня 618 р. оголосив себе імператором, назвавши свою династію Тан.
Новий імператор стратив найодіозніших вельмож суйського режиму, оголосив у країні амністію, відкрив державні комори (чим припинив голод) і скасував жорстокі суйські закони, залишивши смертну кару лише за вбивство, пограбунок, зраду та бунт. Не дивно, що авторитет Лі Юаня (Гао-цзу) неймовірно зріс, і до 624 р. весь Китай підкорився новому правителю, “агітаторами” якого, окрім удалих реформ, стали 16 кінних корпусів ілохе (“молодців”), навчених методам кочової війни. Танів на цьому етапі підтримали навіть тюркюти, які вбачали в Лі Юані руйнівника ненависної суйської державності.
Нова династія міцно закріпилася на троні, але всередині країни залишилося відкритим питання про шляхи подальшого розвитку Китаю. Існували дві партії. Перша, яку очолив старший син імператора, спадкоємець престолу Лі Гяньчен, мріяла про повернення до суйських порядків і відродження бюрократично-конфуціанської державності. Під її тиском Лі Юань видав у 626 р. указ про обмеження буддизму та даосизму, секуляризацію храмового майна й повернення монахів до податного стану. Але сумний досвід суйської імперії яскраво засвідчував безвихідь такого шляху, і другий син імператора Лі Шимінь запропонував курс на світову синкретичну імперію, гаслом якої мало стати не завоювання Степу, а синтез Китаю зі Степом. Хай кочовики пасуть отари і служать у кінноті, китайці - обробляють землю і служать у піхоті, горці - роблять і те й інше, хай усі моляться своїм богам, аби виконували закони, платили податки та не бунтували, визнаючи владу “Сина Неба”. Опорою цього курсу стали табгачі - окитаєні нащадки степовиків, які сприйняли китайську мову, були підданими імператора, але не забули кочової традиції: жили в юртах, пасли худобу, пили молоко й кумис, їли з ножа, а воювали на конях. Для більшості китайців цей шлях здавався одіозним, бо вимагав визнати, що “варвари” - нормальні люди, а їхній спосіб життя не гірший від китайського, проте наслідки суйської державності були такими жахливими (населення Китаю скоротилося на 2/3), що в прихильників імперського варіанту з'явився шанс.
Лі Шиміня боялися, й навіть спробували отруїти, але він чудом вижив і власноручно застрелив старшого брата, після чого Лі Юань призначив Лі Шиміня наслідником престолу, скасував закон про заборону буддизму й даосизму, а 4_вересня 626 р. зрікся престолу. На трон зійшов Лі Шимінь (Тай-цзун, 626 - 649).
Посилення Китаю викликало занепокоєння тюркютів, але Лі Шимінь був справді геніальним полководцем і політиком. Танська дипломатія інспірувала в степах повстання поневолених тюркютами народів (уйгурів, бугу, байирку, тонгра), а в 628 - 630 рр. Тай-цзун кинув на супротивника шість армій. Східнотюркютський каганат, ослаблений війнами з повстанцями, упав під копитами танської кінноти табгачів, а степовики-нетюркюти визнали владу Китаю, і гордий Степ (навіть залишки тюркютів) за шовк, зерно і печиво погодився служити Танам.
Здійснюючи політику “довгого повода”, Лі Шимінь став хазяїном Степу: Китай отримав кінноту й мир, кочовики - продукти землеробства, а 1,2 млн “варварів” стали рівноправними підданими “Сина Неба”. Імператор заборонив доноси (на яких добре зналися китайські грамотії-чиновники, зате були безсилими кочовики), оточив себе, окрім китайських радників (Вей Чжена, Фан Сюаньліна, Ван Гуя), відданими степовиками, серед яких виділялись похмурий однорукий уйгур Кібі Хелі та тюркютський царевич Ашина Шені. Саме в цей час було складено китайсько-тюркський словник, а в столичному Чан'ані (де постійно проживали тисячі тюрків і табгачів) взагалі пішла мода на все тюркське: одяг, музику, їжу, юрти (!). Китай знову відкрився світові: в 627 - 645 рр. буддист-пілігрим Сюань-цзан (Сюань Чжуан) відвідав Середню Азію та Індію. Свої враження він виклав у “Записках про країни Заходу” (“Си юй цзи”). В 671 - 695_рр. ще один буддійський монах І Цзін здійснив морську подорож до Індії (з відвідуванням Суматри й Непалу). Через “Великий шовковий шлях” китайці познайомилися з цукром.
Китай вступив у пору процвітання та нестримної територіальної експансії, але на нових ідейних засадах і руками переважно “напівварварів”-табгачів і “варварів”-степовиків, матеріальний добробут яких теж збільшився. В імперії прийняли новий кодекс законів (“Тан люй шу”), гуманніший від суйського, але то для китайців, а кочовикам залишили всі їхні традиції в обмін на право вмирати за імперію.
У 635 р. Танам підкорився Тогон, потім імперія силами кібі та тюркютів під керівництвом китайських генералів захопила Гаочан - один із вузлових центрів “Великого шовкового шляху”. Щоправда, в 641 р. проти Тай-цзуна збунтувалися тюркомовні сеяньто (200 тис.), та імперія розчавила їх. Невдалим для Танів виявився похід на Когурьо (645 р.), але для північнокорейського царства це була “піррова перемога”, яка підірвала могутність держави Когурьо. А далі 100-тисячне танське військо захопило 70 міст Центральної та Середньої Азії, включаючи Бухару.
Тан стала “світовою імперією”. Вона контролювала половину “Великого шовкового шляху”, а державна надільна система, плановість господарства забезпечили економічне піднесення. Високий рівень сільського господарства давав можливість вирощувати до 900 кг зерна на людину на рік (!). Степ давав вдосталь молока, м'яса та шкір, виробники чаю, солі й металів завалили країну продукцією, а в галузі ремесел технологічним відкриттям світового масштабу стала поява фарфору. Такою залишив нащадкам імперію Лі Шимінь, коли 10 липня 649 р. переселився в кращий світ. Його гробниця поблизу Чан'аня, прикрашена неперевершеними пластичними горельєфами, стала шедевром танської архітектури. На престол сів його син Лі Чжи (Гао-цзун). Він не мав талантів свого батька, але імпульс, отриманий танською державою за часів Тай-цзуна, був таким сильним, що протягом багатьох років імперія ще по інерції ішла від перемоги до перемоги.
Непереможне танське військо, що складалося з китайської піхоти й кінноти табгачів, східних тюркютів та уйгурів, на чолі з генералом Су Дінфаном завоювало в 655 - 657 рр. Західнотюркський каганат, а потім Танам підкорилися Куча, Кашгар, Хотан, Самарканд, Фергана, Шахрізябз, танці вийшли на береги Каспію. Ситуація ж у Кореї ускладнилася. Лобові походи на Когурьо (649, 650, 651 рр.) знову не принесли успіху. Щоб виправити становище, туди перевели із Заходу славетного Су Дінфана.
Операція, яку провів цей полководець, не мала аналогів у попередній китайській історії: в 660 р. він переправив на кораблях через Жовте море 135-тисячне військо, десантувавши його напроти Пекче, а коли на допомогу Танам прийшла 50-тисячна сілланська армія Кім Юсіна, Пекче перестало існувати.
В події спробувала втрутитися Японія, але японський флот з 32-тисячним десантом виявився неспроможним воювати з могутнім Китаєм. Танці завдали в 662 р. цілковитої поразки “зухвалим східним варварам” на р. Пеккан, потопивши майже 400 японських кораблів. У 668 р. об'єднана тансько-сілланська армія під командуванням Лі Шицзі та Кім Юсіна завоювала ослаблене внутрішніми усобицями Когурьо. Єдиною державою, яка не лише витримала танський тиск, а й сама перейшла до територіальної експансії в регіоні, був Тибет. Що ж до Корейського півострова, то китайці насадили на колишніх землях Когурьо й Пекче свою адміністрацію.
Це не влаштовувало Сіллу, що мріяла об'єднати всю Корею під своїм скіпетром. Скориставшися тим, що кращі танські армії та генерали зосередилися на тибетському фронті, Сілла у війні 670 - 675 рр. витіснила танців з Кореї, захопивши весь півострів. Корея, об'єднана сілланцями, стала незалежною державою (що визнали Тани 735 р., узаконивши кордон по р. Тедонган).
У цілому танські загарбницькі війни були успішними, державно-політичний та економічний механізм імперії, керований “Сином Неба”, якому допомагали два канцлери, вісім міністрів і майже 1 млн чиновників (серед них 3,5 тис. вчених-математиків), працював як добре налагоджений механізм, але небезпечний для династії ворог з'явився в особі красуні У Цзетянь (У Чжао).
Ця жінка встигла побувати наложницею Лі Шиміня, коханкою, а потім наложницею його сина Лі Чжі, а в 654 р. Гао-цзун, зачарований її красою, проголосив У Цзетянь імператрицею. Вона відразу ж розпорядилася знищити весь імператорський гарем (щоб позбавитися конкуренток). Нещасних красунь четвертували або втопили у вині.
У Цзетянь (У-Хоу) стала страхітливим лідером відродженої “націоналістичної партії” при дворі, ворогом ідеалів синкретичної танської імперії. Через її інтриги більшість славетних генералів і політиків (творців “світової імперії” Тан) закінчили життя на дибі або в засланні, а після смерті чоловіка (683 р.) У-Хоу стала правити єдиновладно, тримаючи в кулаці своїх синів-імператорів. Реальним співправителем імператриці став її фаворит Чжан Ічжи, визнаний надалі символом чоловічої краси в Китаї.
Імперія Тан похитнулася. Всі некитайці знову стали “варварами”, чужинцями, їхню кров, пролиту за імперію, забули, а славетних полководців вигнали або знищили. Тюркам це категорично не сподобалось, і вони 679 р. повстали, відродивши каганат. Степ знову перетворився на ворожу Китаю силу. Ідейний догматизм конфуціанців обернув нерідних, але чесних союзників, на запеклих супротивників. У Цзетянь цього здалося замало. 690 р. вона скасувала династію Тан, присвоїла собі титул “Син Неба” (начепивши для впевненості накладну бороду) і назвала свою династію Чжоу (690 - 705).
Новину про загибель “напівварварської” табгачської династії Тан більшість “національно” свідомих китайців прийняла з радістю. Знову основою ідеології стало конфуціанство, але монахи-буддисти, вчасно зорієнтувавшись, написали трактат, де йшлося, що У Цзетянь - дочка Будди, й вирубали статую Будди з її обличчям. За це потішена імператриця наказала збудувати буддійські храми у кожному місті країни.
Лише після смерті престарілої кривавої диктаторши (705_р.) її син Лі Сянь (Чжун-цзун) відновив династію, повернувши їй стару назву Тан, але це була вже тінь могутньої попередниці. Щоправда, продовжувалося економічне й культурне піднесення.
Перша половина VIII ст. була “золотим віком” танської культури, господарства й науки. “Хлібороби успішно працювали, гори по всьому Китаю зорали, сохи й плуги були в достатку. Продовольства запасли на кілька років. Неможливо було визначити кількість зерна, що зберігалося у величезних коморах”15. Поряд із “класичними” культурами створювалися плантації чайних кущів, цукрової тростини, бавовнику, дубового шовкопряда, кавунів, винограду. Вчетверо зросло населення країни (досягнувши 53 млн).
Про рівень міжнародних контактів імперії танці хвалькувато писали: “Сілла хвалу нам посилає на витканій парчі; з Індії ми отримуємо птахів, що володіють людською мовою; з Ірану - змій, що ловлять пацюків; а Візантія посилає нам у дарунок собак, яких запрягають замість коней; ..._перлини, що сяють уночі, нам посилає Ліньї (В'єтнам), уславлених коней дарують нам курикани; добірні страви отримуємо з Непалу”16. Через “Великий шовковий шлях” Китай отримував фарбу для брів, килими й самоцвіти з Сирії, корали Червоного моря, індійські та єгипетські тканини, перські прикраси, наркотики з Малої Азії. М'ясо, шкіри та хутра надходили із Великого Степу, а морем ішли японські мечі, унікальні представники тваринного світу Індокитаю, література з Індії. Що ж до експорту, то основним китайським товаром залишався шовк, який окрім краси має також гігієнічні якості. Шовку бояться комахи, які в умовах загальної антисанітарії досить-таки дошкуляли людям тогочасного світу. Звичайно, шовк коштував шалені гроші, але він мав великий попит і залишався основою китайського експорту навіть після того, як у VI ст. таємницю його виготовлення завдяки “промисловому шпіонажу” розкрила Візантія.

_ В одному Чан'ані діяли 200 торговельних рядів. Серед портових міст виділявся Гуанчжоу, в якому мешкало 120 - 200 тис. іноземних купців. Танські кораблі (з екіпажами до 700 моряків) ходили в Індію, Персію, Арабський халіфат, Корею, Японію, Південно-Східну Азію, потіснивши на океанічних маршрутах індійців, індонезійців, персів та арабів.


Фундаментальною базою науки стали колосальні бібліотеки (лише Центральне імператорське книгосховище налічувало 90 тис. сувоїв). Сотнями створювались історичні твори, серед яких виділяються “Суй шу” (історія династії Суй) Кун Сида та твір Лю Чжицзі “Проникнення в історію”, в якому автор вперше дав вичерпний історіографічний аналіз праць своїх попередників. Поряд із рукописними книгами з'явилися ксилографічні видання, в Чан'ані почала виходити перша в світі газета.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48

Схожі:

Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2 Види радіоактивних розпадів І випромінювань 8
Лекція № Активність радіонуклідів 15 Лекція № Взаємодія іонізуючого випромінювання з речовиною 23
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconО. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив »; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок» Мета
Тема О. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив»; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок»
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Вступ до курсу історії України План
Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета
Лекція. Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconВіктор Олександрович Міняйло
Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань І блаженств глибоко вросли в грунт великої малої Вітчизни. (А....
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Предмет та основні функції релігії Лекція 2
Термін "релігія" походить, за Цицероном, від латинського "геge1е" шанувати, почитати, І означає "богошанування", "культ"; або ж,...
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЦе рівнинний степ, з балками І ярами, поділений на поля лісовими смугами
В 3-х км на північ від міста Бобринця, по ліву сторону річки Сугоклей, простяглися землі Свердловської сільської ради, Бобринецького...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка