Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ



Сторінка41/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір6.99 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   48
В центрі індуїстської онтології опинився Брахма - творець усього живого, який після такої важкої, масштабної роботи кожного разу стомлюється й засинає. Поки Брахма спить - світ погіршується і врешті-решт гине у вогні. Від катастрофи Брахма прокидається, знову творить світ, знову засинає, і цикл поновлюється. Сам світ індуїсти уявляли полігоном боротьби двох непримиренних стихій: руху й нерухомості, динаміки й статики, уособленням яких виступають божества: стабілізатор Вішну та руйнівник Шива.

Шива - покровитель йоги, втілення руйнівної сили та чоловічої енергії (яка, за переконанням індусів, може лише руйнувати й не може творити). Звідси фалічні символи, яким поклоняються шиваїти, і релігійний танець тандав - танок люті й руйнування, який виконують чорні люди з намистом із черепів на шиї.


Вішну - персоніфікація сонячної небесної енергії, бог справедливості й добра, яке в усі часи люди уявляли як спокій та стабільність. Отже, це бог-консерватор, але активний борець зі злом, зброєю якого виступає чакра (диск-сонце). Поступово з ним злилися культи Індри (бога блискавки) та Крішни (чорного бога-пастуха доарійського походження).

Згодом індуїзм розпався на три основні течії: вішнуїзм, шиваїзм і рух смартів (які однаково шанували всіх індуїстських богів), причому розбіжності між ними виявилися не тільки у філософії: географічно вішнуїзм панував на півночі Індостану, шиваїзм - на півдні.

Жерці-вішнуїти пропагували бережливе ставлення до власного здоров'я, родини, дітей, агітували за плодючість, тому їм заборонялися алкоголь і наркотики, проте ставилося в обов'язок задовольняти всіх жінок-вішнуїток, якщо вони цього забажають. Це вважалося великим щастям, тому в разі, коли до села приходив гуру (вішнуїт-учитель), його часто не відпускали далі в подорож, доки він не переспить з усіма жінками общини.
Шиваїти, навпаки, повинні були прискорювати рух перероджень, отже, знищувати свою плоть для якомога швидшого переселення душі в нову субстанцію. Тому шиваїтам-жерцям заборонялися статеві контакти з жінками, проте ставилося в обов'язок вживання алкоголю й наркотиків.

Від буддизму індуїзм запозичив інститут храмів. Раніше будівництву храмів заважав варновий ізоляціонізм молитов: до молитовного місця брахманів допускалися лише брахмани, вайш'їв - тільки вайш'ї, кшатріїв - лише кшатрії і т.д. Індуїсти стали молитися спільно у своїх храмах (раніше храми мали тільки буддисти), де поміщали зображення богів (цього в класичному брахманізмі теж не було), причому вішнуїти й смарти молилися “Трімурті” (потрійному істуканові Брахма-Вішну-Шива) і їхні жерці читали “Бхагавадгіту” та “Рамаяну”; а шиваїти поклонялися шивалінгаму (фалічному символу) й читали Веди. Три мільйони інших богів також шанувалися, але менше.


Велику роль в індуїзмі став відігравати культ легендарних “мудреців” (ріши) - “творців” Вед (Атрі, Ангіраса, Бхарадваджі, Агастьї, Васіштхи, Вішвамітри, Каш'япи), а також міфічних “авторів” “Махабхарати” (Крішнав'яса) і “Рамаяни” (Вальмікі). Логічним продовженням такого вшанування було визнання “Махабхарати” п'ятою Ведою індуїзму й культ аскетів (садху), який теж прийшов від буддизму та джайнізму. Від аскетів вимагалися цнотливість, подвижництво та “мудрість”, а окрему течію садху становили йоги.
Індуїзм переміг, але не став єдиним і ортодоксальним ученням з безліччю невизнаних єретичних і тому конфліктних_конкурентів. Він перетворився на полісектну єдність, включивши пізніше в пантеон богів навіть Будду. Деякі секти стали одіозними (як-от шанувальники Калі - дружини Шиви, - вони душили перехожих їй у жертву), були й миролюбні, й войовничі, та всі визнавалися легітимними, однаково ортодоксальними й за збереження залізної варново-кастової системи давали людині необхідне їй відчуття духовної свободи. Індійці здобули право беззаборонно обирати ідеологію, і духовний пошук не породжував усередині єдиної релігії міжконфесійного фанатизму й нетерпимості.
Додатковий поштовх дав індуїзм розвиткові індійської середньовічної культури, в якій з'явилися нові жанри та стилі.
На весь світ уславилася різьба по кістці (Пенджаб), рогу (Орісса, Бенгалія), дереву (Джамму і Кашмір, Гуржарат), північноіндійське гравірування по металу, розпис-емаль (Джайпур), розпис по лаку (Махараштра), виробництво парчі (Гуджарат) і килимів (Кашмір). Серед санскритомовних поетів виділялися постаті філігранного майстра поетичних форм і одночасно новатора, творця нових складних поетичних розмірів Магхи (VII - VIII ст.), класика аристократичної придворної любовної лірики Амару (VIII ст.).
Індуїзм допускав “єдність у відмінностях”, тому вже від VII ст. поряд із класичною санскритомовною літературою з'явилися твори новоіндійськими мовами, які вийшли за межі усних говірок і стали літературними. (Мовою пенджабі писали в ІХ - Х ст. майстри соціальної лірики Горакхнахт і Чарпат.)
Розцвіла індуїстська храмова архітектура. Особливу популярність здобули прикрашені рослинним орнаментом і барельєфами на еротичні теми: храм Кандар'я Махадео (Х - ХІ ст.) у Кхаджурахо (біля Делі) й бенгальський храм Лінгараджі (Х ст.) у Бхубанесварі. А в Гуджараті вражали розкішшю храми джайнів, які казково збагачені на заморській торгівлі купці будували з білого мармуру, інкрустованого коштовним камінням (храми Палітана й гір Абу, Х - ХІІ ст.). Уславилося також мистецтво бенгальської живописної мініатюри на пальмовому листі (ХІ - ХІІ ст.).
Озброєні модернізованим індуїзмом войовничі раджпути розгорнули масовані бойові дії щодо підкорення Індо-Ганзької рівнини, а основними конкурентами Гурджара-Пратіхарів стали деканські Раштракути й бенгальські Пали. Спочатку гучні перемоги здобув вождь раджпутів Ватсараджа (778 - 784), наступні п'ять років (785 - 790) пройшли під знаком гегемонії Дхруви Раштракути (780 - 793), а на рубежі VIII - ІХ ст. посилилися Пали. Конкуренти ще не раз мінялися ролями, а в 914 - 928 рр. раштракутський владика Індра ІІІ підкорив переважну частину території Індії, але вже в Х ст. всі три держави розпалися. Практично до ХІІІ_ст. в Північній Індії не склалося жодної впливової політичної сили, яка б могла об'єднати Індо-Ганзьку долину. Індуїзм становив перешкоду для будь-яких державницьких процесів імперської централізації, але не завадив бурхливому розвиткові торгівлі, стабільному функціонуванню сільського господарства та розквітові культури.
Серед сузір'я великих імен тогочасної індійської культури можна згадати санскритологів Халаюдху (ХІІ ст.) і Хемачандру (ХІІ ст.), астронома Бхаскарачар'ю (ХІІ ст.), поета-сатирика Кшемендру (ХІ ст.), творця прозово-поетичного жанру чампу Сомадеву Сурі (Х - ХІ ст.), хіндумовного поета Чанда Бардаї (ХІІ ст.). Традиції еротичної скульптури продовжив храм Шур'ї (бога Сонця) в Конараці (Орісса) ХІІІ ст.
У військовому й політичному відношеннях Індія була знесилена, але залишилася казково багатою економічно. Звичайно, такий стан речей не міг існувати довго. З ХІ ст. грабіжницькі набіги ісламських володарів на незахищені дрібні князівства Індо-Ганзької рівнини стали постійними, а з ХІІІ ст. почалося поступове, але необоротне завоювання арабо-мусульманами Індостану. В Індію прийшов іслам, який значною мірою деформував її цивілізацію.
1История Индии / Антонова К.А. и др. М., 1979. С.117.
2Гумилев Л.Н. Ритмы Евразии. М., 1993. С.358 - 386.

Лекція 17


Індія після ісламського завоювання

Делійський султанат


Держава Бахмані
Держава Гуджарат
Держава Віджаянагар
“Імперія Великих Моголів”
Делійський султанат. Ще на початку VIII ст. арабо-мусульмани завоювали територію Індського гирла, чим розпочали процес втягнення Індії в орбіту ісламського світу, але до ХІ_ст. на цьому мусульманська експансія в Індо-Ганзьку долину тимчасово припинилася. Та багатства Індії причаровували, проповіді війни з “невірними” давали відчуття морального комфорту всім учасникам грабіжницьких набігів, і коли владу в більшості мусульманських країн здобули войовничі тюрки, нова ісламська агресія стала неминучою. Успіхам мусульман в Індії сприяли політична роздробленість, варново-кастова розпорошеність та унікальний фаталізм абсолютної більшості індусів, для яких державна незалежність була ніщо порівняно із законами касти і збереженням общини. Підняти таке населення на боротьбу з агресором виявилося справою неможливою: жоден індус середньовіччя, якщо він не кшатрійського роду, ніколи не йшов воювати, бо це справа не його касти, а для автономної общини було байдуже, яким володарям (індуїстським чи мусульманським) платити податки. Великий хіндумовний поет Чанда Бардаї (ХІІ ст.), оспівуючи у своїх епічних поемах боротьбу з мусульманами індуїстського делійського раджі Прітхвіраджі, закликав населення до опору. Проте <%-2>цей заклик не дістав відгуку. Саме тому мусульманські <%-6>правителі<%-5> змогли не лише завоювати, а й правити Індією протягом<%0> <%-2>століть в умовах, коли кількість індусів перевищувала чисельність<%0> пришельців у десятки, а подекуди - в сотні разів.
Епоху масованої мусульманської експансії в Індію розпочав у 1001 р. знаменитий тюрко-ісламський войовник Махмуд Газневі (Газнійський, 998 - 1030).
Легка перемога й багата воєнна здобич спонукали Махмуда продовжити набіги, й до 1026 р. він здійснив, за різними підрахунками, від 15 до 17 походів на Північну Індію, використовуючи для цього кліматичний оптимум “індійської зими”. На сухий і дощовий сезони він повертався в Газні, а восени знову вирушав у похід, ставши прокляттям Індо-Ганзької рівнини. Походи спричинили цілковите руйнування північноіндійських державних інститутів і завоювання Пенджабу, куди нащадки Махмуда (Газневіди) навіть перенесли свою столицю (в м.Лахор), побоюючися могутніх сельджуків.
Одночасно посилилися колишні васали Газневідів - дикі горяни Гуру, непереможного лідера яких Джехан-суза прозвали за жорстокість “палієм світу”. Його наступники, ставши володарями Кабула та Газні, натрапили на те, що самих горців перестало вистачати для військового панування в регіоні, тому вони вдалися до масової тюркізації гуридської армії за рахунок гулямів (рабів-гвардійців), частина яких дослужилася до генеральських посад. У 1186 р. Гуриди здобули Лахор, що означало ліквідацію залишків газневідської держави. Наступною жертвою стали індуси, на яких у 1191 р. Мухаммед Гурі організував перший похід.
Набіг був невдалим. У грандіозній битві при Тараїні войовничі раджпути завдали Гуридам нищівної поразки, але вже в 1192 р. на тому ж місці гору взяли мусульмани. Решта індуїстських князівств упали майже без опору, й на 1206 р. уся долина Гангу (включаючи Бенгалію) опинилася в руках гуридського генерала-гуляма Кутб ад-дін Айбека, резиденцією якого спочатку був Лахор. У 1206 р. Мухаммед Гурі загинув, чим скористався Айбек, оголосивши незалежність і взявши собі титул султан (“влада”). Столицю Кутб ад-дін переніс у Делі, тому створена ним держава дістала назву Делійського султанату (1206 - 1526), а династію, яку він заснував, назвали династією Гулямів згідно з походженням її засновника. Довго правити Айбеку не судилося: в 1211 р. під час гри в човган (кінне поло) він упав і розбився на смерть, тому лише його наступник (теж гулям) Шамс ад-дін Ілтутмуш (1211 - 1236) завершив розбудову нової держави, яку в 1229 р. офіційно визнав багдадський халіф.
Політичну верхівку новоствореної імперії становила тюркська військова знать - здебільшого гулями середньоазіатського походження. Її організаційною структурою стала спілка “Сорок” (за кількістю її засновників), яка обирала пожиттєвого султана й була при ньому своєрідним дорадчим органом. Державною релігією в Делійському султанаті оголосили суннітський іслам, але більшість тюрків, будучи непоганими воїнами, залишалися неписьменними, тому основу ісламського управлінського апарату в Індії становили хорасанці (перси, таджики), запрошені на службу завойовниками. Індусів оголосили зіммі (“невірними”) й вони стали політично безправними низами суспільства. Мовою офіційного діловодства була фарсі (новоперська).
Колосальна кількісна перевага індусів змушувала завойовників спочатку триматися спільно, і навіть султанський деспотизм був обмежений діями “Сорока”, але щодо зіммі знущанням не було меж. Згідно з настановами владних інструкцій, “коли збирач вимагає у кхірадж-гузарів (“свиней-поганців”) гроші, ті повинні, не ставлячи запитань, віддати золото. Якщо збирач бажає плюнути в рот платникові, той має, не гаючи часу, відкрити рота. Вчиняючи так розсудливо, індус демонструє свою покірливість, свою смиренність і шану”1.
Завойовники перерозподілили на свою користь аграрний фонд країни: колосально збільшилася площа державних земель, частина яких залишилась у прямому підпорядкуванні султанських чиновників (халіса), а інша частина становила умовне пожалування воїнам (ікта), державні податки з яких ішли на утримання тюркського вояка та його родини, але без права власності на цю землю. З'явилась і невелика частка привілейованих володінь ісламської церкви (вакф), а також приватних земель (мульк), та все це становило лише верхівку соціально-економічного айсберга. В реальне життя індійської общини влада не втручалася, а тому порядки варново-кастового індійського села залишилися недоторканими. Зламати його залізний каркас не зуміла навіть деспотична ісламська влада, яка врешті-решт задовольнилася збиранням фіксованих нею податків і зверхністю мусульман в Індії. Змінилася, втім, структура податків, яка тепер включила джизью (подушну подать на всіх немусульман) та земельний харадж, але сплачувала їх, як і раніше, община, за що відповідав староста.
Прихід ісламу кардинально змінив естетичні канони Індії. Серйозного удару зазнали скульптура й живопис, де згідно з мусульманськими табу обмежили використання людських і тваринних зображень, зате розквітли рослинний та геометричний орнамент, мистецтво каліграфії й мозаїки, нечуваних висот досягла монументальна архітектура. З'явилися небачені до того в Індії арки, купола, склепіння, а в будівництві почали використовувати вапняковий розчин. Уже від перших делійських султанів залишилися видатні архітектурні шедеври, й серед них - унікальний стрункий столичний мінарет Кутб-Мінар (ХIII ст.) з червоного пісковика з ажурним різьбленням.
Мусульмани принесли в Індію елемент державної стабільності, чому сприяла жорстка вертикаль владної структури ісламського типу. Індійці поплатилися за це втратою незалежності (що більшість із них не турбувало) і підвищенням податків, спричиненим не стільки деспотизмом іноземної влади, скільки зміною структури експорту й імпорту. Індійці завжди воювали пішки або на слонах, але мусульмани звикли битися на конях, тому імпорт скакунів сягнув небачених висот і став економічним прокляттям ісламської Індії, бо “в Ындейской же земли кони ся у них не родят”2, у зв'язку з несприятливим для коней кліматом. “Щорічно цар (індійський) купує тисячі дві коней і навіть більше; стільки ж купують його брати; а наприкінці року немає й сотні коней, усі здихають”3.
До того ж тих, хто знав, як ходити біля коней, купці в країну не допускали. Це породжувало хронічну незабезпеченість індійського ринку кіньми й шалені ціни на них в Індії (в степовиків їх купували за 10 динарів, а в Індії продавали за 500 і більше). Таку “цінову вилку” не покривав ніякий індійський експорт (ювелірні вироби, прянощі, <%-2>тканини, індиго й т.ін.), що перетворило зовнішню торгівлю<%0> на джерело економічного грабунку, а індійську економіку_ - на колоніальний придаток ісламського світу. Мусульмани поводилися в Індії як типові завойовники: грабували підданих, грабували природу (таких царських полювань індуси ніколи раніше не бачили), але внутрішню суспільну структуру країни, яка гарантувала окупантам шалені доходи й спокій підданих, залишили без змін.
Звичайно, Делійський султанат не став такою міцною державою, як там, де ісламська державність спиралася на цілком мусульманське населення (Близький Схід, Середня Азія). Відсутність такої бази давалася взнаки, бо в ідейно-інституціональному плані індо-мусульманські держави завжди являли собою поєднання двох соціально-культурних прошарків (індуїстського фундаменту й мусульманської надбудови), але в політичному плані така структура виявилася значно міцнішою від суто індуїстської, а в культурі породила унікальний синкретизм стилів та жанрів, який втілився в шедеврах світового рівня (особливо в архітектурі).
Першою зовнішньополітичною проблемою, що постала перед новоствореною державою, стали хорезмійці, яких у 1221 р. привів до Індії син розбитого монголами хорезмшаха Джелал ад-дін. Його вояки влаштували в долині Інду криваву різанину й загальний грабіж, але це не сподобалося делійському султанові Шамс ад-дін Ілтутмушу, який силою зброї примусив “братів по вірі” покинути країну. Слідом за хорезмійцями в Індію прийшли монголи - і боротьба з ними стала нелегким випробуванням для молодої держави.
Жах перед звірствами монголів згуртував індійських мусульман як ніколи. Вони навіть виробили свою загальнозрозумілу усну мову - урду (“табірна”), яка складалась із суміші тюркських, перських та індоарійських слів і стала Lingua franca для всіх мусульман в Індії. Ілтутмуш побудував у Делі розкішну гробницю з іменним мінаретом, а своїм спадкоємцем призначив енергійну доньку Разію, яку вважав “кращим чоловіком” від власних синів. Але бойові тюркські генерали не стали миритися з жіночим правлінням: у 1240_р. Разію зарізали, і в державі почалися смути, чим знову скористалися монголи, захопивши Лахор. Тільки в 1246 р. політична ситуація в султанаті стабілізувалася завдяки діяльності першого міністра, а з 1265 р. - султана Гіяс ад-дін Балбана (Улуг-хана, 1265 - 1287).
Методом наведення порядку Балбан обрав жахливий терор. За щонайменший опір непокірних прилюдно топтали слонами або з живих здирали шкіру, не зважаючи на релігію чи попередні заслуги. А коли в 1280 р. султанові спробували перечити члени “Сорока”, їх посадовили на палю. Страх припинив усобиці, й Балбан знову прогнав монголів, але після смерті старезного султана смути поновилися. Перемогу в них здобули воєначальники з тюркського племені хілджи (халдж), а їхній 70-річний лідер Джелал ад-дін Фіруз ступив на престол у 1290 р., заснувавши другу династію Делійського султанату - династію Хілджи (1290 - 1320).
Фіруз боявся заколотів своїх соратників-земляків, тому створив автономну власну гвардію з 30 тис. монголів, одне ім'я яких наводило жах на тюрків. Платили цим найманцям щедро, тому служили вони чесно, водночас припинилися й набіги їхніх співвітчизників з півночі. Все це спонукало Фіруза продовжити ісламське завоювання Індії, і він відрядив у похід на Декан свого зятя-племінника Ала ад-дін Мухаммеда з військом. Набіг був удалим, але Ала ад-дін не схотів ділитися з тестем багатством і лаврами переможця: повернувшись у Делі, він зарізав підстаркуватого тестя й оголосив себе султаном, а монгольських гвардійців наказав вирізати, що й було зроблено тюрками за одну ніч.
Тепер неминучою стала нова війна з монголами, й Ала ад-дін зосередив усі зусилля на підготовці до масштабних бойових дій. Удвоє (з 1/4 до 1/2 врожаю) підвищили податки, а щоб індусам не лізли бунтівні думки в голову, султан заборонив їм носити зброю, багато вдягатися та їздити верхи. Оподаткували навіть привілейовані землі мусульманського духовенства. Колосальним напруженням сил, розоривши дощенту підданих, Ала ад-дін Мухаммед довів кількість армії до 475 тис. вершників (!) і в грандіозній битві на річці Раві в 1206 р. остаточно розбив монгольських агресорів: їхні набіги на Індію припинилися.
Жорстокий рішучий султан виявив себе здібним полководцем і талановитим адміністратором, але навіть йому грошей на утримання такого величезного війська не вистачало, тому, щоб сотні тисяч вояків не нудилися без діла, Ала ад-дін знову відправив їх у 1307 р. на південь завойовувати індуїстські держави Декану. Делійські армії, очолені славетним полководцем Малік Кафуром, пройшли переможним маршем через весь Індостан і вийшли на мис Коморін (південна кінцівка Індії). Армія знову годувала сама себе, а до Делі текли золото, коштовності, зброя, раби. Незалежність від султанату в Індії зберегли тільки войовничі раджпути (столиця Чітор), горяни далекої півночі та роздроблена Бенгалія, у джунглях якої панували дрібні мусульманські князьки. Навіть південні індуїстські держави Хойсалів і Пандьїв сплачували Ала ад-діну данину, а сам султан оголосив себе халіфом. Та підданих більше хвилювали розорливі податки, в державі зростало невдоволення: збунтувалися навіть мусульмани (Гуджарат).
Султан-халіф піти на зменшення податків не міг (грошей і так не вистачало на утримання колосального війська), тому вирішив загравати з індусами: до гарему взяв індійку як дружину (!) й пообіцяв створити нову синкретичну ісламо-індуїстську релігію, яка зрівняє всіх підданих султанату в правах. У 1316 р. Ала ад-дін помер від водянки.
Наступники одразу перегризлися за владу (жертвою інтриг став навіть славетний Малік Кафур), а в 1320 р. на султанський престол сів ісламізований індус (!) Хосров-хан. Та цього тюрки витримати вже не могли. В 1320 р. шляхом двірцевого перевороту престол захопив генерал Малік Газі з роду Туглак, який заснував третю делійську династію - Туглакідів (1320 - 1413), а Хосров-хану відрубали голову.
Малік Газі коронувався під гордим іменем Гіяс ад-дін Туглак (1320 - 1325). Новий султан не міг похвастати шляхетним родоводом: його батько (середньоазіатський тюрко-монгол - джагатай) був гулямом султана Балбана, а мати_ - індускою землеробської касти джатів із Пенджабу, але сильною стороною владики залишався талант воєначальника й політика. Гіяс ад-дін скоротив до 1/10 врожаю податки й виділив державні кошти (!) на реконструкцію іригаційної системи в країні. В попередніх смутах мусульманські вояки енергійно вирізали один одного, що само собою скоротило армію - отже, зменшилися витрати на її утримання. Завдяки конфіскації майна в знищених конкурентів влада утримала фінанси під контролем, а невдовзі вже розумна економічна політика сприяла швидкому відродженню господарства, що, у свою чергу, озолотило султанську скарбницю навіть за умов зменшення процентної податкової ставки у 5 разів (з 1/2 до 1/10 врожаю).

Економічне піднесення дало Гіяс ад-дінові змогу поновити агресивні війни: делійці знову пограбували індуїстський південь Декану, а до складу султанату ввійшла Західна Бенгалія.


В країні бурхливо розвивалися наука й культура. Першими істориками ісламської Індії були Зіяд ад-дін Барані та Шамс Сірадж Афір (ХІV ст.). Видатною пам'яткою індо-ісламської архітектури став Туглакабад - ціле місто-фортеця з рожевого граніту, яке Гіяс ад-дін наказав побудувати біля самого Делі. Там же посеред штучного озера спорудили з білого та червоного камню схожий на фортецю мавзолей для славетного султана. Великий поет епохи Амір Хосров (1253 - 1325) писав вірші на фарсі й першим почав писати їх на урду.
Та всім благим починанням поклав край син Гіяс_ад-діна - Джауна-хан. На честь повернення з походу батька він улаштував у 1325 р. в Делі парад, який султан приймав, перебуваючи в дерев'яному рубленому павільйоні. Коли повз володаря крокували бойові слони, павільйон раптово розвалився, і Гіяс ад-дін загинув під його уламками. Ібн-Баттута свідчить, що катастрофу підстроїв Джауна-хан, вважаючи, що батько дуже вже довго засидівся на троні. В тому самому році Джауна-хан коронувався під іменем Мухаммед-шаха (1325 - 1351), побудувавши для батька красень-мавзолей у Делі.
Мухаммед Туглак був здібним полководцем, але оригінальність його державного мислення межувала із самодурством, яке довело султанат до хаосу.
Утримання колосальної армії й шалені збитки від грабіжницьких цінових ножиць на ринку коней вимагали нових коштів, і молодий султан вирішив здобути їх шляхом посилення грабунку підданих (увівши для цього додаткові побори - абваби) й сусідів - насамперед південноіндійських індуїстських царств. Щоб бути ближче до джерел пограбування, Мухаммед Туглак переніс свою столицю південніше: з Делі до Девагірі, який перейменував на Доулатабад, але з цієї авантюри нічого не вийшло. При переселенні половина столичних мешканців загинула від спеки, спраги й голоду, а решта - розбіглася. Султан змушений був повернути столицю назад, та господарське життя Делі вже встигло занепасти, а на його відродження потребувалися додаткові кошти, яких у влади не було. До всіх бід додалася посуха, й індійські селяни почали масово тікати в джунглі, кидаючи свої господарства. Залишившися без золота й срібла, султан наказав карбувати гроші з міді, які кожен підданий повинен був приймати за золото під загрозою смерті. Але іноземні купці виявилися неспроможними усвідомити тотожність золота й міді та припинили торгівлю. Соціальне напруження стало піковим, коли своїм воякам Мухаммед Туглак теж почав платити грошима такого геніального винаходу... Економічний колапс змусив султана викупити неповноцінні монети назад за золото й срібло, що остаточно підірвало фінанси, а спроба поправити їх грабіжницьким походом у Гімалаї скінчилася катастрофою. 100 тис. теплолюбних делійських солдатів загинули від холоду, голоду та дощів, а решту вирізали горяни.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   48

Схожі:

Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2 Види радіоактивних розпадів І випромінювань 8
Лекція № Активність радіонуклідів 15 Лекція № Взаємодія іонізуючого випромінювання з речовиною 23
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconО. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив »; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок» Мета
Тема О. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив»; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок»
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Вступ до курсу історії України План
Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета
Лекція. Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconВіктор Олександрович Міняйло
Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань І блаженств глибоко вросли в грунт великої малої Вітчизни. (А....
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Предмет та основні функції релігії Лекція 2
Термін "релігія" походить, за Цицероном, від латинського "геge1е" шанувати, почитати, І означає "богошанування", "культ"; або ж,...
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЦе рівнинний степ, з балками І ярами, поділений на поля лісовими смугами
В 3-х км на північ від міста Бобринця, по ліву сторону річки Сугоклей, простяглися землі Свердловської сільської ради, Бобринецького...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка