Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ



Сторінка44/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір6.99 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   48
Жорстокістю, підступністю, похітливістю, схильністю до алкоголізму й наркоманії Шах Джахан не поступався батькові, та водночас він знав кілька мов, любив поезію, виявив себе розсудливим та вибагливим меценатом, а культурні пам'ятки його правління увійшли до “золотого фонду” людства. В імперії творили славетні художники-мініатюристи, серед яких прославилися Манохар (XVII ст.) і неперевершений в Індії майстер зображення квітів, тварин та птахів Мансур (XVII ст.). Архітектурним дивом став делійський “Червоний форт”, біломармурні соборні мечеті Лахора, Агри й Делі, але всіх затьмив Тадж Махал (“Вінець гарему”) - білий мавзолей, побудований в Агрі для улюбленої дружини падишаха Мумтази. Його збудували з білого мармуру на березі Джамни, а стіни й купол прикрасила мозаїка з дорогоцінних каменів. Розкіш, пишність і марнотратство шах-джаханівського двору перевершили будь-яку міру, але все це стало красивою оболонкою глобальної кризи індійського середньовіччя, вмирання традиційної східної структури в Південній Азії.
Розвиток індійського господарства на засадах традиційних східних цінностей досяг апогею і впав у стагнацію. Варново-кастова система остаточно загальмувала технологічний прогрес суспільства, а з ним припинилося розширення орних земель; зовнішня торгівля, яка буквально “роздягала” Індію, цілком потрапила до рук іноземців. Нееквівалентний обмін і грабіж з боку іноземців знесилили економіку, на підтримку якої вже не вистачало казкових індійських багатств. Навіть серед мусульман (окрім грабіжницької верхівки) почався невтримний занепад життєвого рівня: джагірдари не могли прогодуватися й почали жити бандитизмом. Влада підвищувала податки, але загальний господарський регрес перешкоджав збільшенню її доходів. Перестала розвиватися наука, геніальні винаходи якої не знаходили практичного застосування в продуктивній сфері. Індія вперше стикнулася з господарським запустінням і голодоморами (з мільйонами жертв). Система, яка не давала людині розкрити індивідуальні здібності, вичерпала свій потенціал, а глобальне технологічне відставання від Заходу активізувало в регіоні колоніальні зазіхання європейців.
Початок шах-джаханівського царювання не став спокійним навіть після того, як вирізали всіх найближчих родичів падишаха: боротьба з бунтівними намісниками вимагала коштів, і Шах Джахан знову підвищив податки, спричинивши масовий голод в імперії (вперше в індійській історії!). Особливо потерпів Гуджарат, де від голодної смерті загинуло 3 млн мешканців, серед них багато городян (купців, ремісників). Навіть англійських колонізаторів розруха примусила перенести звідси свою активність на Коромандельське узбережжя, заснувавши там порт Мадрас, і в Бенгалію, де пізніше (в 1690 р.) англійці побудували Калькутту. Англійські колоніальні володіння в Індії доповнив Бомбей, який Португалія подарувала в 1661 р. Карлу (Чарльзу) II Стюарту як посаг за своєю принцесою, що стала його дружиною.
Європейська експансія не подобалася моголам, і першою їхньою жертвою впали португальці. В 1632 р. Шах Джахан після тривалої облоги захопив бенгальський порт Хуглі, який контролювали португальці. Майже 4 тис. полонених із помпою пригнали в Агру, де звільнили тих, що погодилися прийняти іслам (їм зробили обрізання), а решту ефектно стратили. Слідом були завойовані й перетворені на могольських васалів Ахмеднагар, Біджапур та Голконда, але багатства Індії вже розграбували, тому війни перестали приносити прибутки й розорили імперські фінанси. Національне багатство країни, яке в межах традиційних порядків творили десятки поколінь, султани й падишахи прогайнували на коней та війни, а змінити ситуацію на краще без фундаментальної ломки суспільної структури було неможливо. Індію охопили селянські бунти (!), чого теж країна раніше не бачила. Останньою спробою мобілізувати в Індії внутрішній потенціал суспільства традиційного типу стало правління Аурангзеба, яке вінчає епоху індійського середньовіччя.
У 1656 р. Шах Джахан тяжко захворів, і чотири його сини від покійної улюбленої Мумтази (якій побудували Тадж-Махал) розв'язали криваву різанину за владу.
Улюбленцем падишаха був високоосвічений та схильний до містицизму старший син Дара Шукох. Він захоплювався суфізмом і йогою, підтримував тісні контакти зі “святими людьми” індуїзму та мріяв про нове злиття ісламу з індуїзмом. Опорою Дара Шукоха стали раджпути, індуси-джагірдари й реформаційне крило мусульман імперії, які пов'язували з його можливим правлінням надії на повернення акбарівських традицій віротерпимості. Проте, втративши кохану дружину, хворий і знервований усобицями дітей Шах Джахан впав на схилку років у глибоку меланхолію, так і не втіливши в життя свої наміри щодо спадкоємця.
Усобиці за владу тривали два роки, а перемогу в родинній ворожнечі здобув фанатичний сунніт Аурангзеб (“Краса престолу”, 1658 - 1707) - лідер крайніх мусульманських ортодоксів. Зашорені ісламські фанатики вперто не бажали розставатися зі своїми привілеями в Індії.
Захопивши владу, Аурангзеб заарештував та згноїв за гратами жахливої фортеці Гваліор і трьох братів, і батька. Після смерті в'язня-падишаха він, як щирий мусульманин та дбайливий син, добудував для заспокоєння батьківської душі Тадж-Махал, де й поховав Шах Джахана поруч з Мумтазою.
Аурангзеб намагався довести до максимуму могольську армію і жахливим терором припинити в країні політико-економічний розвал. Для цього потрібні були гроші, тому знову збільшили податки (до 1/2 урожаю). Це остаточно зруйнувало господарство, а імперія перетворилася на державу хронічно голодних людей. Надзвичайні заходи дали змогу збільшити управлінський апарат і довести чисельність могольської армії до 170 тис. вояків, але це не додало державі порядку.
Холодний, жорстокий політик Аурангзеб прославився фанатичною відданістю суннітському ісламу, заповідям Корану й Сунни. В імперії почали всіляко переслідувати шиїзм та інші прояви вільнодумства, заборонили шиїтські свята, вино, танці, музику, наркотики, живопис та скульптуру. Цілком безправними стали індуси: їм заборонили носити багатий одяг і прикраси, їздити верхи й на слонах, а їхні храми падишах наказав ламати та будувати з цього ж каміння на тому самому місці мусульманські мечеті. Навіть храм Айодх'я - святиня індусів, де, за легендою, народився Рама, - була перетворена на купу каміння, з якого спорудили мечеть. У 1679 р. знову ввели джизью.
Така політика породила загальноімперську катастрофу. Проти влади повстали сікхи, раджпути, афганці, джати, але найбільшого клопоту моголам завдали маратхи - індоарійські нащадки могутніх Раштракутів, які відродили в XVII ст. свою державність на базі рамаїтського індуїзму (а Рама - бог-воїн!).
Першим вождем борців за маратхську незалежність став Шахджи, але його сили залишалися ще дуже обмеженими, тому Шахджи змушений був завжди балансувати між володарями Пуни й Мавалу та коритися моголам. Справжнім творцем маратхської незалежності став його син, невтомний войовник Шиваджи, а ідейними лідерами державницького руху маратхів - наставник Шиваджи Рам Дас (1608 - 1681) і апологет антимогольських воєн поет Бхушан (1614 - 1716)_ - панегірист Шиваджи.

Силою та хитрістю Шиваджи об'єднав усі маратхські роди в невелику, але войовничу, міцну й надзвичайно агресивну державу. Такий перебіг подій занепокоїв Біджапур, султан якого вислав у 1658 р. на приборкання маратхів сильне військо на чолі з хитрим і досвідченим Афзал-ханом.


Біджапурський полководець викликав Шиваджи на переговори й при зустрічі вдарив маратхського лідера кинджалом, але Шиваджи знав, з ким має справу: на ньому під одягом була кольчуга, а в рукаві залізні “кігті”, якими Шиваджи зарізав Афзал-хана. Залишившися без полководця, мусульманське військо розбіглося, а маратхи розпочали спустошливі набіги на сусідів.

Зі своїх головорізів Шиваджи створив непереможне військо з жорсткою дисципліною і стабільною централізованою державною платнею в мирний час або на засадах грабіжницького самозабезпечення при походах на сусідів. Обдирання сусідів озолотило маратхську скарбницю, що дало Шиваджи змогу зменшити до мінімуму податки з маратхських селян і здобути цим масову підтримку свого народу. Навіть армії Аурангзеба не зуміли спочатку припинити маратхські набіги, жертвами яких стали Біджапур, Берар, Хандеш, Карнатік і навіть Гуджарат, де Шиваджи здобув та пограбував Мурат, підірвавши місцеву торгівлю. В 1674 р. Шиваджи офіційно оголосив про створення незалежної держави, а в 1677 р. уклав союз із Голкондою, але маратхи явно недооцінили Аурангзеба.


В 1680 р. Шиваджи помер, а його син і спадкоємець Самбхаджи не мав талантів батька. Одразу активізувалися моголи; в 1686 р. вони захопили Біджапур. Облога тривала півтора року, але голод, епідемії та спрага (моголи зруйнували систему міського водопостачання) зламали опір захисників. У тому самому році впала Голконда, а в 1689 р. Аурангзеб розгромив маратхів: Самбхаджи потрапив у полон.
Усе життя Аурангзеб із фанатичною впертістю придушував бунти й заколоти, вів війни, рубав голови непокірним і розширював свої володіння. “Імперія Великих Моголів” охопила весь Афганістан і майже всю Індію (окрім Кандагару, який тримали під контролем Сефевіди; крайнього півдня Індостану та кількох європейських колоній).
У країні продовжували працювати видатні поети: серед них - зірка середньовічної деканської урдумовної поезії Валі Аурангбаді (1668 - 1707 або 1744), а також персомовні придворні поети Саїб Тебрізі (XVII ст.) та Беділь (1641 - 1720), творчість яких вплинула навіть на перську літературу Ірану, породивши там ускладнений та витіюватий “індійський стиль”. Історичну науку прославили творець спогадів могольський воєначальник Мірза Нат-хан (XVII ст.) і перший індійський автор, який спробував вийти за межі просто хронік і писати історичні твори з елементами наукового аналізу, концептуального дослідження подій та виявлення певних історичних закономірностей, - Хафі-хан (XVII ст.). Справжній бум пережила місцева мусульманська архітектура.
Але вражає й ціна цього ілюзорного процвітання. Країна була розорена, вичерпалися потенції традиційної індійської суспільно-господарської системи, в стан регресу занурювалися економіка та більшість галузей науки й культури. Лише за 1702 - 1704 рр. на Декані від голоду померло понад 2 млн людей. Роками не отримували платню джагірдари, які перетворилися на грабіжників і бандитів. Імперія стояла на краю прірви, що болісно відчув напередодні смерті сам Аурангзеб.
У 1707 р. під час чергового походу знесилений війнами 89-річний Аурангзеб тяжко захворів і, помираючи, написав листа синам, де одною фразою підбив підсумок своєму правлінню: “Життя, таке цінне, пішло на ніщо”. Невдовзі суворий падишах помер, але йому не стали будувати пишний мавзолей, а поховали просто в Доулатабаді, поставивши над могилою просту біломармурову стелу, на якій викарбували цю гірку фразу Аурангзеба.
Смерть Аурангзеба позначила початок цілковитої політичної, економічної та соціальної анархії в Індії. Стабільності не забезпечували вже ані держава, ані варново-кастова система. Традиційні суспільні структури Індії не контролювали більше ситуацію, а славетні титули нащадків гордих могольських імператорів перетворилися на чистісіньку фікцію. Всі різалися з усіма, й дедалі більший вплив на субконтиненті здобували європейські колонізатори, серед яких виділялися англійська та голландська Ост-Індські компанії. Середньовічна Індія як унікальна стабільна система традиційних порядків перестала існувати, але тотальна криза не створила умов для фазового переходу до нових суспільних структур. Країна вступила в нелегкі часи перманентної суспільно-господарської та політичної нестабільності, ускладненої нестримною колоніальною експансією технологічно передових країн Заходу.
1Цит. за: Ферро М. Как рассказывают историю детям в разных странах мира / Пер. с фр. М., 1992. С.4.
2Хожение за три моря Афанасия Никитина. Л., 1986. С.7.
3Книга Марко Поло / Пер. со старофр. И.П. Минаева. М.,1955. С.184.
4Цит. за: История стран зарубежной Азии в средние века. М., 1970. С.312.
5Повесть о Ханг Туахе / Пер. с малайск. Б.Б.Парникеля. М.,1984. С._277.
6Цит. за: Мюллер А. История ислама с основания до новейших времен_/ Пер. с нем. Н.Л.Медникова: В 4 т. СПб., 1896. Т. З. С. 444.

Тема IV
ТРОПІЧНО-ЕКВАТОРІАЛЬНА

ТА ПІВДЕННА АФРИКА В СЕРЕДНІ ВІКИ

Африка - це величезний континент площиною 30,3 млн км2 (1/5 земної суші), який сама природа (найбільша на планеті пустеля Сахара) розділила на дві частини: Північну (де клімат залишався типовим для Середземномор'я) і Тропічно-Екваторіальну (де майже цілорічно панувала спека), проте відмінності між ними не обмежуються природно-кліматичними. В часи середньовіччя Північна Африка належала спочатку Візантії, а з VII - VIII ст. потрапила в обрій ісламської суперцивілізації з відповідними культурно-історичними, політико-економічними та соціально-етнічними наслідками. Зовсім іншою виявилася доля Африки Південної та Тропічно-Екваторіальної, чию строкату суперцивілізаційну спільноту називають іноді “Чорною” (хоч це не зовсім відповідає етно-расовому складові регіону).


За своїми географічними й природно-кліматичними умовами “Чорна Африка” складається з чотирьох зон:
1. Судан (араб. біляд ас-Судан - “країна чорних”) - величезна савана (тропічний степ з обрідними деревами й чагарником), що простяглася від Атлантики до Ефіопського нагір'я, від Сахари до дельти р. Нігер і вічнозелених вологих лісів Конго. Її рясні трави годували безліч великих травоїдних (слони, зебри, антилопи, носороги), тут було багато хижаків (леви, гепарди, гієни), води кишіли рибою, крокодилами й гіпопотамами, цілорічна температура становила +20о - +40оС, а погода чітко поділялася на два сезони: сухий (з грудня по травень), коли сахарські вітри приносили з півночі суш і спеку, та дощовий (з червня до листопада), коли атлантичні пасати приганяли з океану дощові хмари. Полювання давало на цих теренах багату здобич, а південніше (ближче до вічнозелених екваторіальних лісів) були непогані умови для землеробства (ямс, ячмінь, банан, просо, арахіс, сорго, маслинові пальми, суходільний рис тощо), але умови для тваринницької доместикації залишалися досить обмеженими, бо більшість савани “контролювала” люта муха цеце (укус якої є смертельним для більшості коней, волів, овець та кіз).
2. Басейн річки Конго - вологі тропічно-екваторіальні ліси, жахливі африканські джунглі, непролазні хащі дерев, кущів, ліан, орхідей та рослин-паразитів, чия суцільна зелена маса закриває всі прогалини в лісовому куполі. На цих теренах панують жара й щоденні зливи, туман і комахи, бактерії та слимаки; в лісах можна цілорічно збирати їстівні плоди, а ріки кишать рибою, але землеробство, тваринництво або мисливство - неможливі (бо будь-яка галявина на очах перетворюється в непрохідну гущавину, через котру не продереться жодна велика тварина, а хвороботворні бактерії донищують будь-яку худобу). Мешканці екваторіальних лісів завжди намагалися розводити птахів, кіз і навіть собак на м'ясо, але результативність цих спроб залишалася мізерною, тому їли тут усе, що росте, бігає, літає чи повзає (включаючи жаб, слимаків і змій).
3. Східна Африка являє собою грандіозне плоскогір'я, оточене Індійським океаном і озерами великого тектонічного африканського розлому. Нечасті тут низини й ущелини-долини (кола) вирізняються дуже жарким і нездоровим для людини мікрокліматом, загрожують інфекціями та страхітливими крокодилами. Проте більша частина земель розташована на 1000 (й вище) метрів над рівнем океану, тому клімат на них помірніший, а флору утворює чергування спокійних гірських лісів і саван. Тут здорове повітря, майже немає мухи цеце й можна займатися полюванням, скотарством (коні, віслюки, мули, велика й дрібна рогата худоба), рільництвом та садівництвом (теф - ефіопське просо, кунжут, арахіс, батат, суходільний рис, банан, кокосова пальма, ячмінь тощо). Сезонність Східної Африки дихотомічна: з жовтня до травня триває сухий сезон, а з червня до вересня - період дощів. Крім того, на відміну від інших регіонів континенту, Східна Африка має відносно порізане океанічне узбережжя (з достатньою кількістю зручних гаваней і бухт) та безліч озер (Тана, Вікторія, Танганьїка, Ньяса тощо), що сприяло розвиткові рибальства й судноплавства. Місцевий тваринний світ надзвичайно багатий (слони, носороги, мавпи, крокодили, бегемоти, антилопи, леви, леопарди, гепарди, страуси й т.ін.) й охоплює весь природно-рельєфний спектр, окрім вічно білої вершини найвищої африканської гори Кіліманджаро (5895 м).
4. Південна Африка вирізняється досить монотонним рівнинним рельєфом, оточеним із півночі лісами Конго й горами Східної Африки, з південного Заходу - водами Атлантичного, а з південного Сходу - Індійського океанів. Проте природні умови даного регіону аж ніяк не можна назвати одноманітними. Крайній південь материка перебуває у сфері теплого помірного клімату, який нагадує середземноморський, і рослинно-тваринний світ тут не поступається Судану й Східній Африці. Північніше розташовані кам'янисте плато Карру й засушлива напівпустеля Калахарі. На узбережжі Індійського океану (суч. Мозамбік) за відносно високих температур панують дощові пасати, чиї зливи перетворили землі на суцільні болота, абсолютно непридатні для рільництва або скотарства. Лише на певній відстані від узбережжя болота плавно переходять у вельд (степ). А вздовж атлантичного узбережжя розташована зовсім гола, майже безживна кам'яниста пустеля Наміб, у якій роками не буває опадів і висихає навіть гирло Оранжевої річки. Унікальна засушливість океанічного (!) узбережжя спричинена крижаною Бенгельською течією, що приходить у місцеву акваторію Атлантики з Антарктиди. Вода в ній настільки холодна, що навіть не випаровується, тому Наміб майже не знає опадів, а без води не живуть рослини й тварини.
Доля “Чорної Африки” унікальна й драматична. Щедро наділений природними ресурсами континент, де з'явились одні з перших на Землі держав, де сама людина зародилася як вид, уже в часи середньовіччя почав тотально відставати від інших континентів світу в розвитку економіки й культури, державності й науки, військової справи та технологій. Причини шукали й у “біологічній неповноцінності негрів”, і в жорстокостях колоніалізму, і в убогих грунтах, і в мухах цеце, але всі ці “пояснення” наука поступово відкинула. Виявилося, що негроїди не такі вже й примітивні (про що свідчить їхнє насичене культурно-інтелектуальне життя, успіхи темношкірих атлетів у спорті, поява видатних письменників, митців, політиків, акторів, генералів із чорним кольором шкіри не лише в Африці, а й на Кубі, в Бразилії та США, інших країнах світу). З'ясувалося, що червоноземи Кенії родючіші від українських чорноземів, а укус павучихи “чорна вдова” (масово мешкає у США) нічим не кращий від сонної хвороби, що її викликають укуси цеце. І все ж глобальне відставання Африки мало місце, причому почалося воно задовго до появи на “Чорному континенті” європейських колонізаторів.
Комплексного й вичерпного пояснення проблеми досі немає, а серед безлічі висунутих причин загальновизнаними є три:
1. Особливості природних умов, які сприяли автаркії, ізоляції “Чорної Африки” від решти світу, що завадило африканським народам використати повною мірою досвід інших цивілізацій у власному цивілізаційному розвитку. З півночі субконтинент обмежували майже непрохідні піски Сахари, а слабо порізаним африканським берегам Атлантичного й Індійського океанів явно бракувало зручних бухт, спираючися на які можна було б розвивати мореплавство. Звичайно, ізоляція ніколи не була цілковитою, але обсяги культурно-технологічного, політичного, інтелектуального й навіть товарного обміну природа жорстко обмежувала. Майже все африканці мусили винаходити самостійно, відірвано від здобутків сусідів - а це прямий шлях у відсталість.
2. Експортна работоргівля, котра в жахливих масштабах знекровлювала Африку протягом тисячоліть. За даними афро-американського історика Вільяма Дюбуа, загальні збитки континенту від вивозу рабів становлять 100 млн осіб (з них 60 млн припадає на работоргівлю трансатлантичну, ініційовану європейцями, а 40 млн_ - на работоргівлю транссахарську та водами Індійського океану, де століттями хазяйнували араби, бербери, перси, індійці, індонезійці тощо), причому на кожного вивезеного африканця припадає 4 - 8 убитих або померлих. Протягом тисячоліть з артерій Африки лилася кров, її молодь (найздоровіша й найактивніша частина будь-якого суспільства) методично винищувалася або вивозилася, що виснажувало життєві соки місцевих етносів. А якщо згадати, що работоргівля несла із собою війни, знищення матеріальних і культурних цінностей, голод і т.п., - можна лише уявляти, наскільки це відкинуло Африку назад.
3. У традиційній Африці первісна периферія ніколи не була периферією, вона завжди домінувала, була справжнім первісним океаном, генеральним тлом, на якому тільки як обмежені та часто-густо ізольовані анклави поставали території, котрі досягли рівня цивілізації: з державними інститутами, структурованим суспільством, писемністю (а отже науками, розвинутою історичною пам'яттю тощо). До епохи європейської колонізації первісна стихія значно переважала цивілізаційні вогнища “Чорної Африки” й кількістю людей, і бойовим потенціалом. Боротьба за виживання ставала за цих обставин проблемою номер один для всіх традиційних цивілізацій субконтиненту, породжувала війни та мілітаризацію суспільства, виснажувала ресурси й часто завершувалася поглинанням цивілізаційних осередків первісною стихією. Це ще більше відкидало Африку назад, спричинювало не просто стагнацію, не просто загибель людей і матеріальних цінностей: руйнувалася сама цивілізация як тип суспільства порівняно з первісним, доцивілізаційним етапом історії людства, повертаючи Африку в порочне коло тотальної відсталості.
Серед цих чинників не було якоїсь одної першопричини, всі вони діяли спільно, породжували й посилювали один одного, утворюючи жахливий регресивний резонанс, перед яким виявилися безсилими всі таланти африканців: мужність вояків, хитрість політиків, розум науковців, здоровий глузд виробників і гнучкість торговців.

Лекція 18


Східна Африка

Держава Аксум


Нубія
Ефіопське царство
Міста-держави східного узбережжя Африки
Держава Аксум. Північно-Східна Африка стала першим регіоном чорного субконтиненту, де на рубежі давнини й середньовіччя активізувалися державоутворюючі процеси. Пов'язано це насамперед з постанням у ІІ ст. н.е. в районі плато Тиграй (північ Ефіопського нагір'я) царства Аксум, котре спробувало зробити якісний стрибок від вождівства до держави. Його етнічною основою стали семітомовні племена осілих землеробів, антропологічні характеристики котрих належали до перехідної ефіопської раси (представники якої мали темно-коричневу шкіру, кучеряве волосся, високий зріст, сухорляву статуру й тонкі риси обличчя).

Вони культивували на гірських терасах і рівнинах теф (залізисте ефіопське просо), розводили рогату худобу, займалися примітивним ремеслом. Родючий шар земель в Ефіопії невеликий, що внеможливлювало глибоку оранку, землю обробляли примітивною сохою або мотикою, а врожайність та обсяги додаткового продукту залишалися жалюгідно малими. Побудувати на такій бідній господарській базі повнокровну державу здавалося неможливим, проте на рубежі нашої ери в регіоні з'явились іммігранти та купці з Південної Аравії, які заснували в І ст. на плато Тиграй місто Аксум.


Пришельці принесли нові технології, і за кілька десятиліть обличчя плато якісно змінилося. Почалося спорудження іригаційних гребель і каналів, розширилися видобування й обробка заліза, карколомно зросла продуктивність праці, а наявність надлишків дала змогу активізувати торгівлю - і в ІІІ - IV ст. Аксум, зміцнившися, почав швидко поневолювати слабших сусідів.
Ефіопо-аравійський синтез відбувався активно. На базі сабейського (південноаравійського) складового письма була створена писемність для давньоефіопської аксумської мови гєез. У країні розквіла будівельна й ювелірна справа, а аксумські армії (основою котрих залишалося народне ополчення) підкорили всю північ Ефіопського нагір'я, Нубію, частину Східного Судану й північну окраїну Африканського Рогу. Аксуміти вийшли на береги Червоного моря, де через порт Адуліс розгорнули торгівлю з Аравією, Римом, Іраном, Індією та Шрі-Ланкою. Вивозилися африканське золото, слонова й носорогова кістка, зуби бегемота, страусове пір'я, панцирі черепах, екзотичні тварини та їхні шкури, ароматичні смоли, смарагди й чимало рабів, захоплених під час воєнних операцій у внутрішніх районах континенту. Імпортувалися ремісничі вироби, вина й цукор.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   48

Схожі:

Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2 Види радіоактивних розпадів І випромінювань 8
Лекція № Активність радіонуклідів 15 Лекція № Взаємодія іонізуючого випромінювання з речовиною 23
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconО. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив »; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок» Мета
Тема О. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив»; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок»
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Вступ до курсу історії України План
Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета
Лекція. Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconВіктор Олександрович Міняйло
Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань І блаженств глибоко вросли в грунт великої малої Вітчизни. (А....
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Предмет та основні функції релігії Лекція 2
Термін "релігія" походить, за Цицероном, від латинського "геge1е" шанувати, почитати, І означає "богошанування", "культ"; або ж,...
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЦе рівнинний степ, з балками І ярами, поділений на поля лісовими смугами
В 3-х км на північ від міста Бобринця, по ліву сторону річки Сугоклей, простяглися землі Свердловської сільської ради, Бобринецького...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка