Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ



Сторінка5/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір6.99 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48
Візиткою танської архітектури став столичний Чан'ань_ - прямокутний, майже квадратний у плані, геометрично бездоганно поділений вулицями на симетричні квартали й оточений кріпосним муром із червоної цегли.
Танський живопис прославили батько і син Лі - Сисюнь (651 - 716) та Чжаодао (670 - 730) - засновники нового графічного стилю, коли зображення отримували розмивами туші; майстер монохромного пейзажу, художник і поет Ван Вей (699 - 759), творці неперевершених шедеврів портретного і жанрового живопису Чжан Сюань (713 - 742) та Хань Хуан (723 - 787), автор монохромних сувоїв на буддійські мотиви У Даоцзи (700 - 760) і перший в Китаї художник-анімаліст Хань Гань (720 - 760).
Найяскравіші постаті танської культури пов'язані з поезією. Як наголошувалося в Китаї пізніше: “Проза має бути такою, як за Цинь і Хань, поезія - як у період розквіту Тан”17 . Серед поетів першої половини VIII ст. височать фігури співця природи й дружби Мен Хаожаня (689 - 740); лірика Ван Вея, котрий шукав гармонію в природі; Лі Бо (701 - 762) - гордовитого гуляки, який заради вина й волі жив бурлакою, зате був вільним у своїй творчості; Ду Фу (712 - 770) - творця громадянської лірики, першого “критичного реаліста” серед класиків китайської поезії.
Поряд з літературою бурхливо розвивалася танська музика. В країні функціонували п'ять музичних навчальних закладів, у придворних оркестрах налічувалося до 1500 виконавців, а інструментарій китайської класичної музики налічував понад 100 різновидів (більше, ніж у сучасних симфонічних оркестрах). Серед відомих танських музикантів зірками першої величини стали Сюй Хецзи, Хе Маньцзи, Лі Гуйнянь, Дуань Шаньбень.
Імперія здавалась непохитною, “доу рису на ринку можна було купити всього за 30 монет”18, а про “Сина Неба” Лі Лункі (Сюань-цзун, 712 - 756) писали, що він мав “високу і гордовиту поставу... У ньому все було прекрасним_ - неабиякий літературний талант, військові здібності”19. Дбав імператор і про злуку південних та північних районів у єдину нерозривну спільноту, для чого наказав вирощувати в долині Хуанхе типово південну культуру - апельсин. Та державу роз'їдала іржа внутрішніх руйнівних процесів.
Розпочався, передовсім, розклад державної системи землекористування й тісно пов'язаних з нею планової економіки, централізованої бюрократичної державності, _а згодом - утрата авторитету династії.
Китай завжди відчував дефіцит родючих земель, а “науково обгрунтована” система, коли кожній селянській родині чиновники давали вказівки про час посівів, запланований урожай, відповідну кількість податків, навіть місця садіння певних культур та їхній сівообмін, у комплексі з рентою (здебільшого тканинами) з жінок і відробітковою та військовою повинностями для чоловіків, не сприяла інтенсивному освоєнню нових земель. Охочих каторжно працювати на державній (а не на своїй) землі було небагато, а збільшення населення звело нанівець легітимні нормативи земельних сімейних ділянок. Жорстко централізоване планове господарство опинилося в глибокій кризі. В пошуках виходу з цього скрутного становища уряд оголосив, що піднята цілина вважатиметься приватною власністю того, хто її обробив. Це зламало монополію держави на земельну власність.

_ Іншим чинником розвалу тотальної державної землевласності стали протизаконні дії місцевих чиновників: за хабар чи для самих себе бюрократи видавали оброблені ділянки за покинуті й занедбані, потім “засвідчували” на папері фіктивне освоєння цих земель і, нарешті, оформляли приватизацію. “Прихватизовані” маєтки називали по-різному: бешу (“заміський будинок”), бее (“миза”), шаньчжуан (“будинок у горах”), але суть скрізь була одна: “Це були часи найвищого розквіту Танської імперії. Та хоч надільна система й існувала, але з періоду Кайюань-Тяньбао (713 - 755) закони послабли і збільшилося зло скупчення земель”20. До середини VIII ст. кількість земель, з яких держава перестала отримувати доходи, сягнула половини земельного фонду Китаю, але сума податків з кожної провінції залишилася жорстко фіксованою, і, якщо кількість державних земель зменшувалася (на користь приватних), влада компенсувала нестачу, збільшуючи побори з тих, хто залишився в межах планової економіки. Подвійний податковий тягар спонукав селян до масових утеч від державної юрисдикції та переходу під покровительство “сильних домів” - і це остаточно зруйнувало планове господарство.


Іншою фундаментальною причиною розвалу імперії стали етнічні конфлікти. Табгачська “напівварварська” династія Тан залишилася чужою для більшості китайців. Доки імперія йшла від перемоги до перемоги, а високий життєвий рівень гасив ентузіазм невдоволених, влада відчувала себе спокійно. Розвал економіки викликав ремствування, і династія пішла на поступки конфуціанським ортодоксам, що стало смертним вироком для строкатої танської імперії.
У 714 р. вийшов указ про заборону буддизму. В 739 р. Конфуцію посмертно дарували титул принца і збільшили пишність поминальної церемонії на його честь. Тоді ж для отримання службового чину ввели обов'язкові екзамени. Претенденти мали здавати літературно-філософську класику, конфуціанський канон та ієрогліфіку. Це стало нездоланною перепоною до владних посад для некитайців. У 754_р. відкрили чиновничу Академію (Ханьлінь), а головою уряду став ярий конфуціанець Лі Лінфу.
В 742 р. Тани силою зброї та дипломатії знищили Другий Тюркський каганат, але імперія втратила контроль над Степом: там утворився могутній Уйгурський каганат (747 - 847), ворожий Китаю. Кидані розбили Танів у Маньчжурії, давно забули про китайське панування в Кореї, а Тибет методично витискав танців з Центральної Азії.
І тут Танам пригадали все: і “варварське” походження, і схильність до буддизму, і моду на тюркський одяг, і танки голих індійських та согдійських танцюристок на офіційних імператорських прийомах, що шокувало правовірних конфуціанців. До того ж, саме в цей час на заході активізувались араби-мусульмани, які творили тоді свою “світову імперію” - халіфат. У 751 р. величезна танська різноплемінна армія на чолі з велетнем-корейцем Гао Сяньчжи спробувала відвоювати Центральну Азію, але була розбита на р. Талас арабським військом Зіяд ібн Саліха.
Грандіозна різанина тривала п'ять днів. Утрати обох сторін сягали десятків тисяч убитими та пораненими. Долю битви вирішили алтайські тюрки-карлуки, які на п'ятий день перейшли на бік арабів і завдали удару по танцях з тилу.
Вирішального удару по імперії у старому її вигляді завдав цзедуши (“намісник прикордонного військово-адміністративного округу”) Ань Лушань - син тюрка та согдійської княжни-шаманки. Він відзначався світлим розумом, спритністю в промовах, музичним хистом і знанням наук, “умів догодити імператору (Сюань-цзуну), і той його любив”21, тому призначив цзедуши трьох (!) намісництв. Під рукою Ань Лушаня опинилося 150 - 200-тисячне військо, основу якого становили “варвари”-найманці (насамперед войовничі монголомовні кидані).
Безпосередньою причиною антитанського заколоту стали негаразди в політичній верхівці імперії. Сюань-цзун був велелюбною людиною, але всіх у його гаремі затьмарила красуня Ян Юйхуань. Зачарований її красою, підстаркуватий “Син Неба” зробив Ян “дорогоцінною наложницею” (гуйфей). Всі вищі чиновничі посади при дворі посіли родичі Ян-гуйфей, а її старший кузен Ян Сянь (Ян Гочжун) став 752 р. Першим міністром імперії.
Правління кліки Ян завело в безвихідь державний механізм імперії. Марнотратство сановників і політичні інтриги євнухів не мали меж. Яни контролювали всі державні фінанси та вершили цензуру, а чесні чиновники, щоб прогодуватись, змушені були власноручно обробляти землю (в Китаї VIII ст. таке суміщення шокувало). Хабарництво роз'їло державний апарат, “звання й титули продаються, і стати великим чиновником можна, лише якщо у вас є гроші”22 . Особливо невдоволеним таким розвитком подій був генералітет імперії, переважно некитайський за походженням. Тому, коли Ань Лушань у 755 р. повстав, жодна із шести танських армій, розміщених навколо столиці, не виступила на придушення заколоту, а розніжених гвардійців головорізи Ань Лушаня розбили вщент. У 756 р. заколотники захопили Чан'ань, вирізавши мало не всіх його мешканців. Сюань-цзун з фавориткою втекли до Південно-Західного Китаю (область Шу), де ненависну всім Ян-гуйфей задушили, Ян Гочжуна стратили, весь рід Янів вирізали, а Сюань-цзуна примусили зректися престолу. “Сином Неба” став Лі Хен (Су-цзун, 756 - 761), а військовим міністром - командувач танських військ на тибетському фронті, досвідчений генерал Го Цзиї.
Тани провели в Китаї тотальну мобілізацію, навербувавши на півдні десятки тисяч напівдиких манів, грішми й дозволом безкарного пограбунку привернули на свій бік тюркомовних шато та могутніх уйгурів, тибетців, хотанців і навіть “даши в чорних сорочках” (арабів). Серед заколотників, навпаки, почались чвари.
Ань Лушань раптово осліп (гіпертонічний криз) і з горя, “ставши нервовим”, знищив кількох своїх соратників, за що в 757 р. його зарізали наближені. Заколотників очолив Ши Симін, якого в 761 р. убив власний син.
Все це дало можливість Танам у 763 р. придушити смуту, але вони залишилися без війська, а їхня економічна опора (державна надільна система) перестала існувати. Якщо до заколоту під податковим контролем уряду перебувало ще 9 млн дворів, то після смути їх залишилось лише 2_млн. Податки зросли на 90 %. Необхідні були радикальні реформи, які здійснив у 780 р. новий Перший міністр Ян Янь.
Визнано крах надільної системи, замість тріади повинностей власті ввели єдиний державний податок (ренту) для всіх землевласників, яких за якістю та кількістю їхніх земель поділили на дев'ять розрядів. Але на практиці, до поборів чиновника-приватизатора додалися державні податки, й трудівникові залишалося менше 50 % врожаю, що в умовах тогочасного Китаю прирікало його на голод. Лише виняткова працьовитість і терплячість китайців дозволила їм ще деякий час зберігати виробництво та розвивати культуру.
Китайську поезію того часу збагатили своїми творами філософ-пейзажист і правдолюб Бо Цзюї (772 - 846), а також знавець, шанувальник та відроджувач канонів давнини (не лише в поезії, а й у філософії) Хань Юй (768 - 824).
Проте відчуття дискомфорту у підданих наростало. У багатьох викликав обурення черговий антибуддійський указ 845 р., а на початку 70-х років IX ст. в Китаї почалася страшенна посуха, яка призвела до економічного краху. “З полів нема що збирати, всюди голод і запустіння, люди втратили опору... Окружна та повітова влада наказують негайно сплатити податки і як тільки що - карають... Люди вирубують дерева, кидають хати, продають жінок і дітей”23. У 874 р. розрізнені селянські бунти переросли у велику селянську війну.
Повстання розпочалось на Північному Сході країни, а очолили його колишні контрабандисти-солеторговці Ван Сяньчжи та Хуан Чао. Соціальна програма повсталих була простою і водночас жахливою: не ставлячи під сумнів імператорську систему правління, селяни, при підтримці частини кримінальних елементів, знищували чиновників, а заодно й міста, як осередки “несправедливої” місцевої влади, куди безпосередньо надходили їхні податки й повинності.
Кілька років Ван Сяньчжи та Хуан Чао конфліктували між собою за право очолити повстання, але 878 р. Ван Сяньчжи був оточений танцями й загинув. Єдиним лідером селян залишився Хуан Чао.
Надзвичайно честолюбивий, Хуан Чао за молодих літ мріяв про кар'єру чиновника, але провалився на іспитах. Пізніше він став впливовою фігурою кримінального світу, а під час селянської війни одним із її вождів. Він був високою, фізично сильною людиною, знався в ієрогліфіці та військовій справі, вирізнявся красномовством і винятковою жорстокістю.
Розоривши весь схід імперії, повстанці 879 р. захопили на півдні Гуанчжоу - найбільший океанічний порт тогочасного Китаю, - де вирізали 120 тис. іноземних купців, надовго перервавши морську торгівлю країни з державами Південної та Південно-Східної Азії і Близького Сходу. Кількість “бунтівників” сягнула 500 тис., і хоча в армії Хуан Чао спалахнула епідемія малярії, 880 р. вона захопила Лоян, а наступного року Чан'ань. Солдати Хуан Чао вчинили жорстоку розправу над мешканцями столиці. “Людей вбивали на місці, не жаліючи ані старого, ані малого, - кров текла рікою”24. “Населення тікало в гори. Багато загинуло від снігопаду, і закляклі трупи заполонили околиці”25. Імператора Лі Сюаня (Сі-цзун, 874 - 888) вивезли із зруйнованої столиці, на попелищі якої Хуан Чао проголосив себе “Сином Неба”, засновником нової династії - Великої Ци (Да Ци).
Це суперечило початковим гаслам війни, і частина повстанців, яка мріяла про знищення бюрократів і міст, а не династії, покинула Хуан Чао, а ті, що залишились (менш 30 % війська), остаточно перетворилися на банду мародерів і насильників. Сили Танів, які знову запросили на допомогу тюрків шато, й навіть частина колишніх повстанців на чолі з Чжу Венєм (він перейшов на бік урядових військ, за що отримав від імператора титул “Цюань-чжун” - “Двічі вірний”) тіснили Хуан Чао й 883 р. змусили його покинути Чан'ань. У 884 р. повстання було остаточно придушено. Сам Хуан Чао, як повідомляли автори офіційних хронік, загинув, за іншою версією він сховався у буддійському монастирі, де закінчив життя монахом.
Наслідки селянської війни 874 - 884 рр. були жахливими. Економіка розвалилася остаточно, безліч міст і культурних пам'яток були зруйновані, мільйони людей загинули під час бойових дій, від голоду та епідемій, в державі не стало законів, і вона розпалася: на місцях владу захопили місцеві цзедуши, а при дворі знову хазяйнували євнухи. Імперію добив “двічі вірний” Чжу Вень, який у 907 р. зайняв Чан'ань, вирізав євнухів, скинув останнього танського імператора й оголосив себе “Сином Неба” (династія Пізня Лян, 907 - 923).
Наступні півстоліття класична китайська історіографія назвала “епохою п'яти династій та десяти царств”. Чжу Веня зарізав власний син, потім у долині Хуанхе змінювали одна одну п'ять династій (у тому числі й народу шато), на півдні гризлися між собою клаптикові держави й продовжували бунтувати селяни. Саме в цей час на північ від Китаю на початку X ст. утворилася могутня імперія монголомовних киданів (держава Ляо), які захопили частину китайських земель і перетворили північнокитайських царків на своїх данників. Економічні й політичні інтереси, відчуття етнокультурної єдності вимагали від китайців возз'єднання країни, але шлях до нього виявився непростим.
1 Рассказы у светильника. Китайская новелла XI - XVI веков / Пер. с кит. К.И. Голыгиной. М., 1988. С. 53.
2 Малявин В.В. Гибель древней империи.М., 1983. С. 28.
3 Там само. С. 19.
4 Там само. С. 58.
5 Очерки истории Китая (с древности до “опиумных” войн) / Пер. с кит. М., 1959. С. 112.
6 Там само. С. 113.
7 Там само.
8 Малявин В.В. Гибель древней империи. С. 161.
9 Там само. С. 163.
10 Ло Гуаньчжун. Троецарствие: В 2 т. / Пер. с кит. В.А. Панасюка. М., 1954. Т. 1. С. 369.
11 Там само. Т. 2. С. 741.
12 Очерки истории Китая (с древности до “опиумных” войн). С. 179.
13 Там само. С. 182.
14 Гумилев Л. Н. Древние тюрки. М., 1967. С. 168.
15 Очерки истории Китая (с древности до “опиумных” войн). С. 208.
16 Удивительные истории нашего времени и древности / Пер. с кит. В._А. Вельгуса и И.Э. Циперовича. М., 1988. С. 428.
17 Разоблачение божества. Средневековые китайские повести / Пер. с кит. В.А. Вельгуса и И.Э. Циперовича. М., 1977. С. 507 - 508.
18 Рассказы у светильника. Китайская новелла XI - XVI веков. С. 47.
19 Пу Сунлин. Рассказы Ляо о необычайном / Пер. с кит. В._М._Алексеева. М., 1988. С. 50.
20 Конрад Н.И. Избранные труды. История. М., 1974. С. 381.
21 Рассказы у светильника. Китайская новелла XI - XVI веков. С. 50.
22 Удивительные истории нашего времени и древности. С. 77.
23 Заново составленное пинхуа по истории Пяти династий / Пер. с кит. Л._К. Павловской. М., 1984. С. 99.
24 Там само. С. 120.
25 Очерки истории Китая (с древности до “опиумных” войн). С.

Лекція 2
Китай (закінчення)


Імперія Сун
Китай під владою монголів
Імперія Мін
Маньчжурське завоювання та його наслідки

Імперія Сун. У 951 р. в Північному Китаї було ліквідовано панування кочової знаті шато. Владу знову захопила північнокитайська династія Пізня Чжоу (951 - 960), яка, спираючись на доктрину “націоналізму” та конфуціанської державності, взяла в 954 р. курс на возз'єднання Китаю. Для забезпечення внутрішньої стабільності була реорганізована армія (вона стала найманою), у десять разів скорочено кількість буддійських монастирів, а в фінансах і діловодстві наведено порядок шляхом жахливих репресій проти хапуг і нерадивих чиновників. Але імператорам цієї династії не судилося довести справу до кінця.


У 959 р. пізньочжоуське військо на чолі з імператором Чай Жуном (Шень-цзун) розпочало великий похід на киданів, але в дорозі “Син Неба” раптово помер, чим скористався командир імператорської гвардії Чжао Куан'інь, який проголосив себе імператором нової династії Сун (960 - 1279), а замість воєн з киданями висунув гасло: “Спочатку Південь, потім Північ”. Столицю нової імперії перенесли в Бяньцзін (сучасний Кайфин).
Чжао Куан'інь (Тай-цзу, 960 - 975) довів до логічного завершення перспективні починання своїх попередників, взявши курс на абсолютну централізацію влади, жорстку фінансову й судову регламентацію та повну професіоналізацію війська, яке з цього часу перейшло на державне утримання і повністю контролювалося імператором. Вдалі реформи швидко дали плоди, і в 979 р. Суни завершили воєнними засобами возз'єднання імперії.
Імперія міцніла, але конфуціанський догматизм і національна пихатість призвели до того, що Китай у своїй зовнішній політиці спирався лише на власні сили, яких явно не вистачало. Війни з імперією Ляо 979 й 986 рр. виявилися невдалими. В 1004 р. кидані оточили Бяньцзін і примусили Сунів укласти з ними ганебний для Китаю мир, згідно з яким він мав сплачувати “варварам” досить обтяжливу данину (300 тис. зливків срібла, 200 тис. відрізів шовку на рік). Невдало завершилися також війни з тангутами, яким імперія платила надалі 100 тис. зливків срібла та 100_тис. відрізів шовку на рік, але в галузі економіки та культури сунський Китай вражав світ.
Руйнівні наслідки воєн у старих господарських регіонах країни змушували людей освоювати нові землі на Південному Сході Китаю. Після завершення усобиць це дало можливість різко збільшити фонд оброблюваних земель у країні, причому 64 % всіх посівів Китаю тепер знаходилося в долині Янцзи. Почалося культивування нових сортів проса, пшениці, сої, а коли із Тьямпи (Центральний В'єтнам) до Китаю завезли новий, високоврожайний сорт рису, і держава швидко й централізовано запровадила його де тільки можна, селяни завалили країну продукцією.
Талановитий винахідник Юань Чжень розробив нову конструкцію плуга, завдяки чому селянин міг сам, без допомоги тяглових тварин, зорати поле. Кількість тяглової худоби можна було скоротити, а за рахунок “зекономленого” таким чином зерна збільшити обсяг “додаткової продукції” на селі. Збільшенню урожайності сприяла також реконструкція та розширення (за державний кошт) іригаційної мережі в долині Хуанхе та на південь від Янцзи.
Лавиноподібне збільшення сільськогосподарської продукції і відсутність великих воєн сприяли зростанню міст, розвитку ремесел і торгівлі. Завдяки впровадженню коксу вчетверо збільшилося виробництво заліза - до 150 тис. т на рік (це більше, ніж в Англії доби першої промислової революції кінця XVIII ст.), що дало можливість наситити якісними знаряддями праці господарство і озброїти величезну сунську армію (яка на час заснування династії налічувала до 400 тис. вояків, а в середині XI ст. - майже 1,3 млн добре озброєних бійців-професіоналів). У країні функціонувало 28 фарфороробних підприємств (з центром у м. Цзіндечжень).
Розквітла заморська торгівля, чому сприяв винахід на початку XII ст. компаса. Сунська імперія торгувала з 50 країнами, і доходи від митних зборів (10 - 13 % вартості товару) збільшилися вп'ятеро, що дало можливість стабілізувати державні фінанси. В господарстві з'явилася регіональна спеціалізація і майстерні з використанням найманої праці (особливо у виробництві залізної монети, зброї та вина).
Дивом архітектури були сунські міста. Китайські зодчі, продовжуючи танську традицію, дотримувалися повної симетрії при плануванні вулиць. У містах Учан, Фучжоу, Цюаньчжоу, Гуанчжоу, Лін'ань (Ханчжоу) налічувалося більш як 1 млн мешканців, а в столичному Бяньцзіні проживало 1,4 - 1,7 млн городян.
Бурхливий розвиток товарно-грошових відносин сприяв переходу до залізних (замість мідних) монет - їх випустили 200 млрд штук загальною вагою 750 тис. т, і вони стали світовою вільноконвертованою валютою. Археологи знаходять ці монети в Малайї, Південній Індії, на Близькому Сході, навіть у Східній Африці.
“Сунський економічний бум” сприяв розквіту науки та культури.
В епоху Сун вийшли в світ 2200 історичних творів, популяризації яких сприяв винахід Бі Шеном у 40-х роках XI ст. книгодрукування. Найвідомішими істориками того часу були Оуян Сю (1007 - 1072) - автор “Сін Таншу” (“Нової танської історії”) та Сима Гуан (XI ст.). Сунську філософію прославили творці неоконфуціанства брати Чен [Хао (1032 - 1085) та І (1033 - 1107)], Чжу Сі (1130 - 1200), за ім'ям якого цю філософську течію називають ще чжусіанством. Даоси-алхіміки IX ст. винайшли випадково порох (шукали еліксир безсмертя), який почали використовувати для феєрверків, а пізніше й у військовій справі. В літературі з'явилася художня проза, а в сунській поезії зажив слави Су Ши (1037 - 1101) - поет-енциклопедист, який чимало часу провів у камері смертників і чудом врятувався, писав у багатьох жанрах і ще за життя став класиком (незадовго до смерті був реабілітований і удостоєний найвищих державних почестей). Сунську фізику та біологію прославив геолог світового рівня Шень Ко, сунський живопис - унікальний пейзажист Го Сі (1020 - 1090).
Але за все доводилося платити. Безконтрольний тиск людини на природу в умовах економічного буму виснажив природні ресурси Китаю, і на початку II тис. н.е. “Серединна держава” пережила другу в її історії екологічну катастрофу з усіма негативними наслідками: посухами, повінями, неврожаями, хворобами й масовими жертвами. Зростало виробництво, але його наслідком було лише нечуване збагачення верхівки суспільства і зубожіння основної маси населення. Працював класичний принцип традиційної східної структури: кожен має стільки, скільки йому належить, а не скільки він заробив. Протягом XI ст. податки в Китаї зросли удесятеро, що призвело до згортання виробництва та зниження інтенсивності праці. Дріб'язкова регламентація, тотальний бюрократичний контроль і прогресуючий державно-податковий тягар не давали дихнути виробникам і купцям, гальмували запровадження технологічних новинок. У країні процвітали лихварство, спекуляція, злочинність, хабарництво. Катастрофічно зростала інфляція, наростала атмосфера загального невдоволення.
Кожного століття штат чиновників збільшувався у два рази, на колосальну армію (до 1,6 млн вояків) витрачалося від 2/3 до 5/6 державного бюджету, який в XI ст. став хронічно дефіцитним. Спробою подолання кризової ситуації була серія реформаційних акцій XI ст., вінцем яких стали реформи Ван Аньши (1021 - 1086). Розпочаті 1069 р., вони дістали назву “нових законів”.
Ван Аньши народився в сім'ї високопоставленого чиновника, відзначався унікальними здібностями та неабиякою працьовитістю. Невпинне навчання в дитинстві та юнацтві підірвали його здоров'я, проте коли йому виповнився 21 рік (!), Ван Аньши призначили начальником повіту, в 1069_р. - віце-прем'єром, а наступного року - Першим міністром імперії. На керівних посадах Ван Аньши проявив себе жорстоким і владним царедворцем (на нього навіть склали памфлет - “Трактат про підлих міністрів”). Проте всі свої здібності й широкі повноваження Перший міністр намагався використати на благо держави, а коли ставало зовсім кепсько на душі - писав вірші.

_ Метою реформ було наведення елементарного порядку в державі, оздоровлення економіки, зміцнення військового потенціалу імперії та розширення соціальної підтримки влади серед підданих.


В адміністративній сфері згідно з “новими законами” збільшили зарплату дрібним чиновникам. Економічні заходи передбачали перепис земель, ліквідацію вільного ринку та введення фіксованих державних цін на всі товари, впровадження дешевого державного кредитування для виробників (40 % річних замість 300 % у приватних лихварів). Усі податкові пільги, якими користувалася соціальна верхівка суспільства, були ліквідовані, а додаткові кошти, що їх отримала державна скарбниця, виділили на освоєння цілинних земель. На них поселили безземельних селян, чим збільшили кількість державних платників податків. Реформи зачепили й військо: замість найманої армії, утримання якої вимагало величезних коштів, ввели дешеву систему рекрутських наборів, перетворивши військо на загальнокитайське ополчення. Від претендентів на чиновницькі посади під час державних екзаменів стали вимагати практичних знань, а не зазубрювання філософських трактатів. Це відкрило шлях на державну службу для соціальних низів. Нарешті, жахливим терором і показовими репресіями власті придушили хабарництво й бандитизм, зміцнили виконавську дисципліну. Гарантом реформ виступив імператор Чжао Сюй (Шень-цзун, 1067 - 1085).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48

Схожі:

Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2 Види радіоактивних розпадів І випромінювань 8
Лекція № Активність радіонуклідів 15 Лекція № Взаємодія іонізуючого випромінювання з речовиною 23
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconО. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив »; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок» Мета
Тема О. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив»; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок»
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Вступ до курсу історії України План
Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета
Лекція. Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconВіктор Олександрович Міняйло
Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань І блаженств глибоко вросли в грунт великої малої Вітчизни. (А....
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Предмет та основні функції релігії Лекція 2
Термін "релігія" походить, за Цицероном, від латинського "геge1е" шанувати, почитати, І означає "богошанування", "культ"; або ж,...
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЦе рівнинний степ, з балками І ярами, поділений на поля лісовими смугами
В 3-х км на північ від міста Бобринця, по ліву сторону річки Сугоклей, простяглися землі Свердловської сільської ради, Бобринецького...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка