Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ



Сторінка7/48
Дата конвертації09.04.2017
Розмір6.99 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   48
Терор і страх забезпечили імператорові повну керованість та раболіпство підданих, економічне піднесення - невичерпні фінансові можливості, а величезна армія - можливість вирішувати будь-які зовнішньополітичні завдання. Щоправда, виснажлива боротьба з японськими піратами (вако) залишалася малорезультативною, зате антимонгольські походи 1387 - 1388 рр. мінських військ остаточно ліквідували небезпеку реставрації монгольського ярма в Китаї, а династія Юань припинила існування. Якщо ж взяти до уваги, що до складу імперії увійшли землі манів (колишня держава Далі-Наньчжао), а тибетці, яким Міни пообіцяли продавати чай за низькими цінами, стали мирними союзниками Китаю, зовнішню політику Чжу Юаньчжана можна вважати успішною. І все ж, коли кривавий диктатор у 1396_р. помер від перевтоми, країна зітхнула з полегшенням.
Дітей у Тай-цзу було багато, і після смерті батька вони відразу ж перегризлися між собою за владу. Переміг у 1403_р. Чжу Ді (Чен-цзу, 1403 - 1424) - четвертий син Юаньчжана від наложниці-монголки. Гаслом свого правління Чжу Ді обрав фразу “Юнле” (“Вічна радість”), а основну увагу зосередив на зовнішній політиці.
Повною перемогою завершився для Мінів похід 1410 р. проти монголів, а після походу 1424 р. частина монгольських ханів визнала себе васалами Китаю. У 1407 р. дві мінські армії генералів Му Шена та Чжу Нена завоювали (щоправда, ненадовго) державу в'єтів (Дай В'єт), а китайський флот приборкав японських піратів, розгромивши їх поблизу Ляодуну.
Найславетнішу сторінку мінської зовнішньополітичної експансії становлять сім грандіозних морських експедицій адмірала Чжен Хе, _під час яких (1405 - 1433) китайський флот відвідав Індонезію, Малакку, Індію, Аравію і навіть Східну Африку, причому масштаби цих подорожей не йшли ні в яке порівняння зі скромними експедиціями Колумба, Магеллана або Васко-да-Гами. Уже в першій експедиції взяли участь 62 великих багатопалубних кораблі з екіпажем у 28_тис. (!) чоловік.
Проте ці масштабні, престижні зовнішньополітичні акції лише розорили державні фінанси й лягли подвійним податковим тягарем на китайських виробників. На відміну від європейських географічних відкриттів, вони не стали для Китаю початком нової епохи, що зайвий раз свідчить про принципову відмінність східної державної командно-адміністративної структури від західного методу господарювання, базою якого стали ринок, приватна власність, громадянські свободи, особистий інтерес, свобода енергії та підприємництва тощо. Для Сходу важливішим був престиж імперії, демонстрація величі та всесилля влади, але витрати виявилися настільки колосальними, що в 1433 р. експедиції були заборонені, а грандіозні кораблі (“плаваючі коштовності”) демонтовані.
У 1428 р. звільнився від китайського панування В'єтнам, а в 1449 р. фантастично вдалий набіг на мінські володіння здійснив хан західних монголів-ойратів Есен. Проводирями у монголів були опальні буддисти-сектанти “Білого лотосу”, а мінські вояки, які не змогли зупинити монголів, наловили в околицях столиці селян, поголили їм голови, а потім, повідрубувавши їх, заявили, що це голови знищених ними монгольських агресорів.
Розвиток Китаю в епоху Мін, звичайно, не припинився. В аграрному секторі з'явилося глибоке орання і висадження на полях попередньо вирощеної рисової розсади, що дало можливість поширити рисівництво на північ, у прохолодніші райони долини Хуанхе. Урожайний бавовник і бавовняні тканини витіснили коноплю, а серед технічних культур з'явилися індиго й тютюн. У шахтах почали використовувати штучну вентиляцію, а в ткацькому виробництві - ножний верстат. “Фарфор Юнле” із Цзіндечженя досі вважається неперевершеним. До стародавніх торгово-ремісничих центрів [Нанкін, Пекін (куди Чжу Ді переніс у 1421_р. столицю), Ханчжоу, Сучжоу, Сунцзян, Гуанчжоу, Ченду] додалися нові - центр фарфоровиробництва Цзіндечжень, центри металообробки Фошань і Цзуньхуа, “столиця бавовняних тканин” Шанхай, центр фарбовиробництва Уху тощо. Китай продовжував експортувати свої товари в усі країни Азії та в Європу. В XVI ст. в Китаї з'явилися мануфактури, в яких використовувалася наймана праця. Але на відміну від Європи, де вони виникли природним шляхом і спочатку у формі розсіяної мануфактури, тут їх “увела декретом” держава. Одержавлені китайські мануфактури повністю контролювалися чиновництвом і були малорентабельними.
Продовжували розвиватися наука та культура. Основи геоморфології та спелеології заклав у Китаї невтомний мандрівник Сюй Сяке (XVI ст.), мінську агротехніку прославив Сун Інсін (XVI - XVII ст.), фармацев-тику_ - Лі Шичжень (XVI ст.), а філософ Ван Янмін (1427 - 1528) вважається корифеєм конфуціанської логіки. В галузі історичної фонетики плідно працював Гу Янь'у (XVII ст.). Невичерпною скарбницею класичних китайських знань стала славетна “Енциклопедія Юнле” (22 877 томів !). Визначною подією у мінській літературі була поява роману-епопеї Ло Гуаньчжуна (XIV ст.) “Троєцарство”, а в XVI ст. вийшов перший в Китаї роман у жанрі фантастики - “Подорож на Захід” У Чен'еня.

_ В галузі архітектури відроджувалося правильно-геометричне планування міст, з'явився новий тип храму уляндянь (“безбалочний храм”) у вигляді цеглової споруди із напівциркульним склепінням: найвищим досягненням цього стилю був пекінський “Храм Неба” (1420 - 1530). Архітектурним шедевром мінської епохи вважається комплекс “Забороненого міста імператора” в північній частині Пекіну. В художній творчості виділялися постаті пейзажистів Ча Шибяо (XVII ст.), Сю Вея (XVI ст.) та Чоу Іна (XVI ст.).


“Золотий вік” традиційної східної структури для Китаю минув, і система почала пробуксовувати. Податки на селі стабільно перевищували 50 % врожаю, що прирікало селянина на голодне існування, гальмувало розвиток господарства. Держава всіляко обмежувала зовнішню торгівлю, що призводило до росту спекуляції. Китай потрапив у пастку максимального рівня суспільно-господарського розвитку на традиційних принципах структури східного типу. Максимально можливими при традиційних порядках і в межах традиційних технологій були врожайність сільськогосподарських культур, обсяг водного транспорту, як побічного продукту іригаційного землеробства, абсолютна кількість населення і питома вага людей, зайнятих у непродуктивній сфері, яких суспільство могло утримувати, і т. ін. Будь-які новації в межах традиційних порядків стали неможливими. Будування нових каналів спричиняло руйнування давніх іригаційних систем; ширше використання добрив обмежувалося відсутністю випасів для худоби, що в свою чергу було результатом максимального використання всіх земель, придатних для орання; впровадження нових технологій вимагало “права на помилку”, а його суспільство дозволити винахідникам не могло за умов, коли всі ресурси використовувалися з максимальною віддачею. Традиційне китайське суспільство все більше заганяло себе в глухий кут. До того ж, внаслідок неконтрольованого зростання населення, тиск на природу постійно посилювався. Кількість підданих невпинно наближалася до 100 млн, а в умовах скорочення валового національного продукту це призвело до зниження життєвого рівня населення. Єдиним виходом із цього скрутного становища могла бути кардинальна структурна ломка традиційної соціально-економічної та політичної моделі розвитку. Прискорила усвідомлення цього європейська колоніальна експансія.
На початку XVI ст. португальці захопили Малакку (1511) і відчутно потіснили китайців на торговельних шляхах Південно-Східної Азії. Послабли й зовнішньополітичні позиції імперії Мін у регіоні, а 1516 р. португальські каравели з'явилися поблизу берегів Китаю.

_ Перші кроки європейців на китайських землях засвідчували їх відверто колоніальні наміри. В 1531 р. мінський флот, розгромивши португальську ескадру, змусив колонізаторів зменшити свої апетити, але в порту Аоминь (Макао) португальці влаштувалися міцно.



_ У другій половині XVI ст. іспанці ліквідували мінський вплив на Філіппінах (перетворивши їх на іспанську колонію), а на початку XVII ст. регіон почали “освоювати” Нідерланди та Британія. Голландці в 1624 р. захопили майже весь Тайвань, а англійці піддали бомбардуванню у 1637 р. порт Гуанчжоу, змусивши Мінів укласти з ними “торговельні угоди”.
Китай відчув, що починає відставати від передових країн Заходу, але традиційні продуктивні ресурси імперії і так використовувалися на грані можливого, тому шлях до порятунку Міни вбачали в самоізоляції. Всі китайські порти, крім фактично колонізованого Аоминя та насильницьки відкритого Гуанчжоу, закрили для європейських кораблів.
Водночас у Південній Монголії утворилася степова держава Даян-хана. Спустошливі набіги монголів на північ Китаю продовжувалися до 1570 р. Монголо-китайський мир 1570 р. був принизливим для Мінської імперії, занепад якої став очевидним для всіх.
Ситуацію ускладнило відновлення політичного впливу гаремних клік євнухів при дворі.
Економічна стагнація, розклад політичної верхівки та падіння зовнішньополітичного авторитету викликали опозиційний рух за реформи в країні, опорою якого були шеньши (“стан науковців-чиновників”). Проте всі їхні ідеї та реформаційні проекти не виходили за межі вдосконалення існуючих соціально-економічних та політичних структур. Ніяких “західників” тогочасний Китай не знав.
Перші спроби реформ припадають на 1567 - 1582 рр. Їх ініціатором був міністр-науковець Чжан Цзюйчжен, який закликав відремонтувати дамби на Хуанхе, спростити систему оподаткування - ввести єдиний грошовий податок, а також посилити контроль над чиновниками, розширивши штати інспекторів і каральних органів. Реформи суттєвих результатів не дали, а після смерті Чжан Цзюйчжена (1582_р.) були остаточно згорнуті.
Ще одним центром опозиціонерів була конфуціанська академія Дуньлінь (“Східний ліс”), розташована в м. Усі. В 1595 р. тут сформувалося справжнє політичне угруповання (“партія”), лідерами якого стали Гу Сяньчен (опальний прибічник Чжао Цзюйчжена) і впливовий сановник Лі Саньцай. “Дуньліньці” пропонували обмежити кількість земель, зосереджених в одних руках (для ліквідації безземельного селянства), зменшити податки, відмінити державний контроль над ремеслами й торгівлею, а також сприяти розвиткові приватного підприємництва та мануфактур, заснованих на найманій праці. В політиці рекомендувалося реформувати чиновницький апарат й усунути від влади євнухів.
Доки необмеженою владою в імперії на початку XVII ст. користувався євнух Вей Чжунсянь, шанси опозиціонерів залишалися мізерними, але 1620 р. на престол зійшов молодий, енергійний Чжу Чанло (Гуан-цзун), який виявляв прихильність до “дуньліньців”. Проте реакціонери своєчасно зорієнтувалися: “Сина Неба” отруїли, а новий імператор Чжу Юцзяо (Сі-цзун, 1620 - 1627) хотів пожити спокійно і став слухняною маріонеткою гаремних клік. У 1624_р. академію Дуньлінь ліквідували, а всіх активних опозиціонерів знищили. Поразка реформаторів стала смертним вироком імперії.
Наприкінці XVI ст. в Маньчжурії утворилася держава маньчжурів, яка з 1609 р. носила ім'я Цзінь (“Золота” - на честь імперії протоманьчжурів-чжурчженів XII - XIII ст.), а 1636 р. була перейменована на Цин (“Чиста”). Матеріальний добробут маньчжурських мисливців, рибалок, тваринників, і землеробів залишався низьким, а багатства південних сусідів притягували як магніт: у 1618 р. розпочалася китайсько-маньчжурська війна.
Мінське військо швидко продемонструвало повну небоєздатність. У 1621 р. маньчжури захопили Ляодун, а мінський генерал Юань Інтай з горя повісився. Після численних поразок китайців загнали за Великий Китайський мур, за що було страчено мінського генерала Сюн Тінбі. У 1626 р. в боях за Нін'юань загинув цзіньський правитель Нурхаци, але його син Абахай продовжив завоювання.
З великими труднощами Мінам удавалося стримувати маньчжурський натиск, спираючись на колосальну чисельну перевагу та стіни Великого Китайського муру, але виснажлива війна остаточно розорила знекровлену китайську економіку. В імперії запанували голод і канібалізм, армії і навіть чиновникам не платили зарплату. Уже 1625 р. в країні почалися голодні бунти, які з 1628 р. переросли у справжню селянську війну, до якої додалися релігійні заворушення дунганів (китайців-мусульман). Соціальна програма повстанців і “методи” її втілення в життя мало чим відрізнялися від дій їхніх кривавих попередників: бойовиків Хуан Чао та “червоних пов'язок” у XIV ст.
Основні сили мінських військ вели в цей час виснажливі бої з маньчжурами, тому перекинути на придушення бунту значні армійські контингенти влада не могла, але перший похід 200-тисячної повстанської армії на Пекін зазнав невдачі: 1633 р. гвардія та добірні підрозділи карателів розсіяли селянські загони, а лідер повсталих Ван Цзиюн загинув. Та остаточно придушити заколот у Мінів не вистачило сил, а причини війни залишилися: в 1635 р. відроджена повстанська армія налічувала вже 500 тис. вояків. Її очолили збіглий солдат Чжан Сяньчжун (1606 - 1646), колишній офіцер-кіннотник Гао Інсян, а головнокомандувачем став Лі Цзичен (1606 - 1645).
Лі Цзичен походив із заможних селян, працював пастухом, потім поштовим кур'єром. Оволодівши грамотою, фехтуванням і навиками кулачного бою, дослужився до посади сільського вартового. Мав честолюбивий, запальний характер. Не стерпівши образи, зарізав місцевого чиновника (У Мінчжи) й утік на маньчжурський фронт. Служба простим солдатом йому також не сподобалася, і в 1631 р. Лі Цзичен опинився серед повсталих. Підлеглі прозвали його чуанцзян (“несамовитий”).
Повсталі створили надзвичайно дисципліновану армію (завдяки жорстоким покаранням за найменше порушення), але щодо розподілу трофеїв панував принцип зрівнялівки (давалося взнаки егалітарне мислення селянської більшості).
Більшість селянських вождів вирізнялися неабияким апломбом і честолюбством, тому їхній союз не міг бути тривалим, чим скористалася влада. Міни пообіцяли амністію усім, хто припинить бунт. Це дало свої наслідки, і протягом 1636 - 1638 рр. розрізнені селянські загони були розсіяні. Гао Інсян потрапив у полон і прийняв мученицьку смерть у Пекіні. Проте у 1639 - 1640 рр. Китай спіткало стихійне лихо - навала сарани і засуха. Люди їли землю, відродилося людожерство, а соціальна верхівка (менш 1 % населення), як на глум, демонстративно смітила грішми. Тому, коли в 1640 р. залишки “бунтівників” на чолі з Лі Цзиченом спустилися з гір (де вони ховалися від карателів), повстанська армія наповнилася зневіреними, здеморалізованими людьми, готовими грабувати всіх і вся. “В ті часи північніше й південніше від Великої ріки (Хуанхе) скрізь безчинствували розбійники. Зустрінуть жінку - спаплюжать, побачать малюка - уб'ють... Уб'ють вагітну жінку, виймуть з її нутра жир, приготують особливу суміш і просочують факели. А то прив'яжуть малюка до жердини та стріляють у нього з луків і самострілів немов по мішені... Дев'ять жінок з десяти вважали за краще позбутися плоду, щоб не загинути від рук злодіїв. У багатьох родинах новонароджених топили в річці, щоб вони не потрапили до розбійників”7. До всіх бід у 1642 р. додався черговий прорив дамб на Хуанхе: кількість жертв сягала 350 тис.
Єдиновладним вождем повсталих став Лі Цзичен - він очолив антимінський уряд, куди ввійшли його племінник Лі Го, коваль Лю Цзунмінь і поет Лі Сінь (Лі Янь) - автор своєрідного гімну повсталих, у якому вони обіцяли селянам скасувати всі податки.
В 1643 р. заколотники захопили Сіань (колишню китайську столицю Чан'ань), де Лі Цзичен проголосив себе імператором держави Велика Шунь (Да Шунь), сформував уряд із шести міністрів, завів чиновництво, поновивши з цією метою екзаменаційну систему, і почав карбувати власну монету. 25 квітня 1644 р. повстанці взяли Пекін, а останній мінський імператор Чжу Юцзянь (Си-цзун) повісився у садку власної резиденції. Із повсталих лише честолюбний Чжан Сяньчжун не визнав Лі Цзичена імператором і продовжував безчинствувати самостійно, але залишалася ще регулярна армія, яка воювала на маньчжурському фронті. Командувач цього війська генерал У Саньгуй спочатку погодився на переговори з новоявленим “Сином Неба”, але на заваді стало надмірне сластолюбство Лі Цзичена... Відвідавши будинок родини У, вчорашній пастух повів себе як справжній східний деспот, проявивши неабиякий інтерес до генеральських наложниць. Довідавшись про це, У Саньгуй припинив будь-які контакти з повсталими й зважився на союз із ворогом, визнавши себе васалом маньчжурського імператора. Цини спочатку не повірили, тож У Саньгуй, щоб довести свою відвертість, наказав китайським солдатам змінити зачіски на маньчжурський лад (поголити голову спереду, а довге волосся ззаду заплести в косу. З тих часів ця зачіска стала символом маньчжурського ярма для китайців).
Остання середньовічна загальнокитайська імперія Мін припинила своє існування, але знесилена країна вже не змогла створити на її руїнах нову державу. Традиційна китайська державність, базована на принципах східної структури, вичерпала себе, а новий тип суспільства так і не сформувався. Момент цивілізаційного вакууму використали маньчжури.
Маньчжурське завоювання та його наслідки. 27 травня 1644 р. в грандіозній битві біля Великої Стіни об'єднане маньчжуро-китайське військо під цинськими знаменами розгромило армію Лі Цзичена. 6 червня того ж року, взявши Пекін, маньчжури проголосили імператором об'єднаної маньчжуро-китайської імперії Цин малолітнього сина Абахая Шуньчжи (Ши-цзун, 1643 - 1661). На 268 років (1644 - 1912) Китай втратив свою національну державність.
Окупантів народ не визнав і боровся проти них ще 40 років, але середньовічний Китай помер, а новий не народився, тому сил для опору не вистачило.
У 1645 р. маньчжури остаточно розгромили армію Лі Цзичена, а сам селянський вождь загинув у бою. У 1646 - 1647 рр. після низки поразок було знищено армію Чжан Сянь-чжуна, після чого інтервенти крок за кроком завойовували безкрайній для них Китай.
Останньою спробою звільнитися від іноземного ярма став заколот сумнозвісного У Саньгуя, який тепер сам захотів стати імператором незалежного Китаю; але повстання, яке він очолив у Південному Китаї в 1673 р., завершилося поразкою у 1681 р. Невдаха-генерал помер, не доживши до повного краху своїх честолюбних задумів. А коли 1683 р. маньчжурський десант захопив й окупував Тайвань (вигнавши звідти європейців), завоювання Китаю маньчжурами завершилося.
Наслідки навали були жахливими. Маньчжури лютували не згірше монголів. Від агресії загинуло 10 млн китайців, а в країні було встановлено окупаційний режим національного гноблення. Жорстоких утисків зазнала китайська культура, яка уже на схилі мінської епохи переживала явний регрес.
Так, у літературі на зміну романам-епопеям прийшли явно деформовані естетичні канони: найвідомішим твором початку XVI ст. був еротико-побутовий анонімний роман “Цзінь, Пін, Мей” з явним ухилом до порнографії.

_ Відповіддю на маньчжурське поневолення стало поширення патріотичного “езопового” стилю у класичному китайському живописі (Юнь Шоупін, 1633 - 1690), а в літературі - поява сатири. Прикладом цього жанру можуть слугувати фантастичні за формою, але сатиричні за змістом новели Пу Сунліна (1640 - 1715), який в коротких оповідях, що розглядалися як “читання для відпочинку”, досяг рівня високої прози. Жорстоких утисків зазнала китайська наука, особливо в галузі історичних знань.


Сутінки середньовіччя були кривавими для “Піднебесної”, але, навіть перебуваючи на зламі епох, Китай не міг сподіватися, що в наступні часи його історія зміниться на краще.
1 Очерки истории Китая (с древности до “опиумных” войн). С. 327.
2 Там само. С. 363.
3 Там само. С. 367.
4 У Хань. Жизнеописание Чжу Юаньчжана / Пер. с кит. М., 1980. C._21.
5 Там само. С. 63.
6 Там само. С. 147.
7 Ли Юй. Двенадцать башен. Повести / Пер. с кит. Д. Воскресенского. М., 1985. С. 268.
Лекція 3
Великий Степ
Природно-географічні умови й клімат Великого Євразійського Степу. Особливості кочових цивілізацій
Великий Степ на світанку середньовіччя. Протодержава сяньбі (156 - 235)
Каганат жужанів (350 - 555)
Великий каганат тюркютів (552 - 651)
Хазарський каганат (651 - 966)
Другий тюркський каганат кок-тюрк (“блакитних тюрків”, 678 - 742)
Уйгурський каганат (747 - 847)
Держава Бохай (698 - 926)
Держава киданів (907 - 1125)
Чжурчженьська імперія Цзінь (1115 - 1234)
Природно-географічні умови й клімат Великого Євразійського Степу. Особливості кочових цивілізацій. Те, що зручно для Європи, не завжди підходить для Азії, тим паче для Великого Степу - неозорих рівнин, що тяглися широкою смугою від Карпат до Тихого океану, від тайги й лісів Північної Європи до Великого Китайського муру, пустель Середньої Азії, гір Тибету й Кавказу, вод Каспію та Чорного моря. Нині - це холодний, сухий, а місцями пустельний чи напівпустельний степ із різко континентальним, сухим кліматом, але так було не завжди. Так уже склалося, що протягом тривалого історичного періоду, клімат у районі Середземномор'я майже не змінювався, й це породило спочатку в європейській, а потім і у світовій науці помилкову думку про незмінність основних кліматичних параметрів по всій планеті за останні 5 тис. років. Проте далекосхідний регіон і степові простори переживали за той же період і глобальні потепління, й похолодання, засушливі епохи, й часи масштабних опадів. Навіть за 1,5 тис. років доби середньовіччя (ІІІ - ХVІІ ст.) кліматичні коливання неодноразово міняли не лише природні ландшафти, а й господарську та етнічну карту регіону. Єдине, що зберігалось у Великому Степу без змін_ - це рівнинний рельєф, різкі континентальні коливання температур протягом року та панування трав, зелених улітку і висушених, а тому багатокалорійних узимку, на яких цілий рік могла пастися худоба.
Місцевий тваринний світ складали переважно дикі й одомашнені копитні та безліч гризунів, серед хижаків переважали вовки, а в нечастих тут лісових масивах (гаях та перелісках) та долинах озер мешкали ведмеді, тигри й єнотоподібні собаки. В пустелях і напівпустелях (які дедалі частіше траплялися південно-західніше сучасної Монголії, зокрема пустеля Гобі) росли посухостійкі карагач і верблюжа колючка котрими годувалися верблюди, джейрани і гризуни, а в прирічкових лісах мешкали тигри й гобійські ведмеді.
Клімат степів визначали, як і в Китаї, мусони, але до них додавалися й континентальні особливості температурних коливань. Улітку, коли в регіоні панували дощові мусони океану, степ зеленів, а іноді місцями навіть вигорав під жарким сонцем. Узимку ж, коли погоду визначали сухі континентальні мусони, опади ставали рідкістю, морози <%-2>сягали 20<198> - 40<198>С. Малосніжні (хоча й морозні) зими давали змогу худобі розгрібати тонкий сніговий шар копитами й знаходити суху калорійну траву, що давало можливість вести масштабне класичне кочівництво (на відміну від степів Східної Європи, де снігу взимку вдосталь, а тому для годування худоби тваринники змушені заготовляти сіно на зиму. За таких умов цілорічне кочівництво у південноукраїнських степах неможливе, а місцевих номадів можна назвати тільки напівосілими).
Природно-кліматичні умови в районах Великого Степу завжди були суворими. Майже цілорічно на цих теренах панували вітри, корисні копалини були дуже обмеженими (лише залізна руда траплялася в достатній кількості), а дерево, без якого неможливо виготовляти юрти, стріли, вози тощо, завжди вважалося неабияким дефіцитом (тому за кожен гайок чи підлісок кочовики билися на смерть). До цього треба додати жахливі зимові морози та літню грозу, котра в степах вважалася прокляттям богів, бо сховатися на голій рівнині від блискавки (що вдаряє, як відомо, в кожен предмет, який здіймається над травами) неможливо, і жертвами “небесного струму” стають люди, вівці, коні, воли, вершники...
Життя в степах було нелегким і виховувало в номадах самостійність, уміння покладатися тільки на себе, родоклановий корпоратизм, взаємодопомогу між своїми і, за умов обмеженості ресурсів, жорстоку боротьбу за “своє” з усіма чужинцями. Єдиним гальмом, що стримувало номадів від перманентної війни всіх проти всіх, залишався звичай “кровної помсти”, без якого життя кочовиків могло перетворитися взагалі на тотальне пекло. Та тільки-но Європа дізналася про унікальні властивості шовку - все змінилося.
Шовк - це єдина тканина, в якій не живуть комахи, - і в умовах тотальної антисанітарії тільки шовковий одяг рятував людей від докучливих вошей. Європа, Близький Схід, Індія готові були платити за тканину-дезінфектора будь-які гроші, але через гори Тибету й Гімалаїв, джунглі й болота Бірми просуватися важко, а шлях морем - довгий та небезпечний (шторми, пірати, тайфуни...), тому каравани з Китаю на захід рушили через степ, і на рубежі н.е. склався “Великий шовковий шлях”.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   48

Схожі:

Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2 Види радіоактивних розпадів І випромінювань 8
Лекція № Активність радіонуклідів 15 Лекція № Взаємодія іонізуючого випромінювання з речовиною 23
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconО. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив »; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок» Мета
Тема О. Олесь «Згадую: так я в дитинстві любив»; «Степ». М. Рильський «Розмова з другом»; «Зимовий ранок»
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Вступ до курсу історії України План
Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета
Лекція. Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconВіктор Олександрович Міняйло
Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань І блаженств глибоко вросли в грунт великої малої Вітчизни. (А....
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЛекція Предмет та основні функції релігії Лекція 2
Термін "релігія" походить, за Цицероном, від латинського "геge1е" шанувати, почитати, І означає "богошанування", "культ"; або ж,...
Курс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ iconЦе рівнинний степ, з балками І ярами, поділений на поля лісовими смугами
В 3-х км на північ від міста Бобринця, по ліву сторону річки Сугоклей, простяглися землі Свердловської сільської ради, Бобринецького...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка