Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33



Сторінка11/17
Дата конвертації17.01.2018
Розмір3.17 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17

2. Кореляційні зв’язки між ознаками
У свинарстві проведено значну роботу щодо визначення кореляційної залежності між продуктивними ознаками. Між одними і тими ж ознаками є досить великі розбіжності, причина цього – якісні показники результатів селекції, різні вибірки поголів’я, взятого для розрахунків та ін. Але, незважаючи на це, аналіз багатьох досліджень дозволяє визначити межі кореляцій між найважливішими господарсько-корисними ознаками (табл. 14). Загальною закономірністю є те, що ознаки в межах кожної групи (відтворювальні, відгодівельні й м’ясні якості) досить добре корелюють між собою, але кореляції між ознаками різних груп набагато нижчі або зовсім відсутні.

Таблиця 14

Коефіцієнти кореляції між продуктивними ознаками у свиней

(за Ю.В.Лебедєвим, М.Д.Березовським)



Кореляційні ознаки

r

коливання

у середньому

1

2

3

4

Кількість поросят при народженні

Кількість поросят при відлученні

Маса одного поросяти при відлученні

Маса гнізда при відлученні

від 0,50 до 0,80


від -0,2 до -0,5
від 0,38 до 0,72

0,70
-0,40


0,60

Середня маса одного поросяти при народженні

Число поросят при відлученні

Маса одного поросяти при відлученні

Маса гнізда при відлученні

від 0 до 0,40


від 0,08 до 0,54
від 0 до 0,35

0,20
0,35


0,25

Маса гнізда при відлученні

Маса гнізда в 30 днів

Кількість поросят при відлученні

Маса одного поросяти при відлученні


від 0,50 до 0,80
від 0,50 до 0,96
від 0,20 до 0,40

0,70
0,80
0,35

Середньодобовий приріст при відгодівлі

Маса одного поросяти при народженні

Маса одного поросяти при відлученні

Споживання корму

Витрати корму на 1 кг приросту


від 0 до 0,30


від 0,30 до 0,50

від 0,70 до 0,90


від 0 до -0,80

0,18
0,40

0,80
-0,50

Продовження таблиці 14



1

2

3

4

Процент м’яса в туші

Середньодобовий приріст за відгодівлі

Витрати корму на 1 кг приросту

Довжина туші

Товщина шпику над 6-7 грудними хребцями

Товщина шпику середня

Площа „м’язового вічка”

Маса окосту

Процент м’яса в окості


від -0,30 до 0,30


від -0,15 до -0,40

від 0,10 до 0,50


від -0,40 до -0,70
від -0,40 до -0,80
від 0,30 до 0,70

від 0 до 0,20

від 0,70 до 0,90

0
-0,30

0,30
-0,60
-0,65
0,50

0,10


0,80

Товщина шпику на живих свинях

Товщина шпику на туші забитих свиней

Процент м’яса в туші


від 0,70 до 0,90 від -0,35 до -0,80


0,80


-0,60

З точки зору селекції свиней аналіз кореляції має цікаві особливості.

У багатьох випадках практикується оцінка маток за масою гнізда за відлучення. Це дозволяє мати справу з однією ознакою замість двох (кількістю поросят і їх середньою масою), що значно полегшує роботу. Однак коефіцієнти кореляції показують, що маса гнізда за відлучення в основному залежить від кількості поросят (r = 0,80) і дуже мало від їх маси (r = 0,35). Відбір за масою гнізда збільшуватиме кількість поросят від свиноматки, покращуватиме їх збереженість, але слабо впливатиме на масу за відлучення кожного поросяти, на швидкість його росту до відлучення. Тому маса поросяти до відлучення залишається важливим показником оцінки тварин, вона певною мірою також відображає швидкість росту тварин після відлучення (r = 0,40).

Молочність маток тісно пов’язана з масою гнізда за відлучення (r = 0,7). Велика маса гнізда за відлучення здебільшого характеризує і високу молочність матерів, що дає підстави не оцінювати маток за молочністю (в інструкції з бонітування показник молочності не враховується). За раннього відлучення поросят це питання ще більше спрощується, оскільки відлучене гніздо за своєю масою все більше наближається до величини молочності.

Середньодобовий приріст на відгодівлі негативно корелює з витратами корму на 1 кг приросту. В цілому свині, що швидко ростуть витрачають менше корму на одиницю приросту. Але ці кореляції відрізняються великою амплітудою коливань (від 0 до 0,80). Це пояснюється тим, що приріст залежить як від споживання корму, так і від його засвоювання. Якщо приріст підвищується за рахунок збільшення поїдання корму, то кореляції із затратами корму на 1 кг приросту будуть низькими. Якщо ж ріст прискорюється за рахунок кращого засвоювання з'їденого корму, то кореляції стають високими. Останнє найбільш бажано, оскільки такі свині підвищують економічні показники господарства.
3. Основи оцінки, відбору та підбору в свинарстві
Прогнозування майбутньої продуктивності тварин є одним з головних питань, що визначають темпи селекційного процесу.

Існуючі методи оцінки свиней, як правило, ґрунтуються на інформації про власну продуктивність. При цьому залишаються невикористаними показники предків, потомків та бокових родичів. У даний період із великого обсягу інформації, що зосереджена в племінній документації, використовується для оцінки тварин не більше 10%. Крім того, сама система оцінки тварин не враховує принципу нелінійності зв’язку, генотипу пробанда на відповідні фенотипи предків, потомків або бокових родичів, за даними яких ведеться відбір.

Залежно від успадкування ознаки (h2) необхідно застосувати ту чи іншу тактику оцінки. В одних випадках залучення даних родоводу розширює можливість оцінки генотипу пробанда, в інших – не дає додаткової інформації.

Неправильний підхід закладено і в використанні бічних родичів за оцінки тварин. Як правило, критерієм оцінки є абсолютні відхилення груп сибсів або напівсибсів від пробанда. Така оцінка буде занадто умовною, оскільки при цьому не враховується величина успадкування ознаки, що оцінюється, і „коефіцієнту шляхів”, тобто зв’язку між спорідненими особинами і твариною, що оцінюється. На точність оцінки впливає також кількість родичів, які до цього залучені.

У свинарстві, як і в інших галузях, можуть траплятися різноманітні комбінації споріднених тварин і при цьому визначальним критерієм оцінки буде не лише їх середня величина продуктивності, а й величина „коефіцієнтів шляхів” між ними. У зв’язку з цим великого значення набуває розробка системи оптимізації методів визначення племінної цінності тварин, що враховують усі можливі критерії оцінки.

Інтенсифікація селекційного процесу вимагає науково обґрунтованих підходів за проведення племінного відбору. При цьому одним із найважливіших завдань є підвищення ступеня точності оцінки генотипу тварин. Існуючі наукові підходи до вирішення цієї проблеми можуть бути реалізовані з розвитком обчислювальної техніки. Необхідність розробки системи оптимізації методів визначення племінної цінності тварин диктується також тим великим розривом, що створився між методами оцінки тварин та теоретичними дослідженнями.



Теоретичні основи оцінки племінних якостей плідників. Ефективність відбору плідників значною мірою залежить від правильної оцінки їх племінної цінності. Оцінка племінних якостей тварин ґрунтується на законах генетики, відповідно до яких продуктивність будь-якої особини (фенотип) зумовлюється її генотипом та впливом факторів навколишнього середовища. Якщо всі генетичні фактори віднесені до впливу зовнішнього середовища, то фенотипову цінність тварин (Р) можна визначити за такою формулою:

Р = G + U, (22)

де G – генетична цінність тварин; U – відхилення від генетичної цінності, зумовлене впливом факторів зовнішнього середовища.

Генетичну цінність тварин визначають адитивним ефектом генів (А) і відхиленням від нього, зумовленим домінуванням (D) та взаємодією генів (в основному епістаз):

G = А + D + 1 (23)
Адитивно-генетична або загальна племінна цінність тварини за однією з господарсько-корисних ознак визначається загальним ефектом усіх генів, що впливають на цю ознаку, її можна визначити на основі фенотипу самої особини, її предків або потомків.

Домінування й епістаз трапляються лише в окремих комбінаціях генів і характеризують специфічну комбінаційну племінну цінність, яку можна встановити на основі спеціальних експериментів як для окремих спаровуваних особин, так і при схрещуванні спеціалізованих ліній. Специфічна цінність виявляється при схрещуванні та гібридизації у птахівництві й свинарстві, що дає змогу вести селекцію на гетерозис.

У свою чергу фактори середовища (U) поділяють на систематичні (С), що зумовлюють однаковий вплив на тварин (наприклад, рівень годівлі у стаді), та на випадкові (G), які з однаковою ймовірністю можуть впливати на будь-яку окрему ознаку (наприклад, вік тварин): U = С + Е. Для правильної оцінки племінної цінності тварин необхідно усунути вплив як систематичних, так і випадкових факторів середовища шляхом комплектування одновікових перевірюваних тварин.

Із генетичних позицій мета оцінки та відбору плідників полягає в тому, щоб з одного боку, запобігти поширенню у популяції мутантних генів, що зумовлюють виявлення у потомків генетичних морфологічних дефектів та захворювань, а з другого – підвищити частоту генів, що контролюють формування високої продуктивності й відтворювальної здатності, пристосованості до умов експлуатації і т.п.

Щодо спадкових аномалій, то вони, як і інші якісні ознаки, успадковуються за законами Г.Менделя. Нормально розвинені плідники, які є носіями спадкових дефектів, мають гетерозиготний генотип за цією ознакою. Ефект летальних генів виявляється лише в гомозиготному стані генотипів.

Летальні гени можна виявити на основі випробування за потомством. Наприклад, для оцінки плідників на наявність у генотипі летальних генів їх спермою необхідно запліднити дочок. Якщо плідник є носієм летального гена, то у його гомозиготних потомків, одержаних від такого парування, виявляються спадкові аномалії. Однак цей метод не має практичного значення, тому що широке застосування його на практиці призвело б до великих втрат через інбредну депресію, а також негативно позначилось би на темпах селекції.

Сучасна система оцінки та відбору плідників уже в перший рік використання дозволяє встановити, чи є вони носіями летальних генів.

Відповідно до програми оцінки плідників за потомством кількість маток, яких запліднили, достатня для того, щоб виявити носіїв спадкових аномалій.

Кількісні ознаки (вихід м’яса в туші) мають безперервний характер мінливості. Оцінити племінну якість плідника за такими ознаками означає оцінити середній ефект генів, які він передає потомкам. Кожний потомок має випадкове поєднання половини батьківських і материнських генів. За цими ознаками ми не можемо одержати повних відомостей про спадкові задатки плідника.

Як уже зазначалося, племінну цінність тварин за господарсько-корисними ознаками можна визначити на основі адитивного ефекту генів і взаємодії між ними.

Оцінюють ці ефекти за даними продуктивності досить великої кількості потомків плідника. Так, адитивну племінну цінність кнура за селекційними ознаками можна оцінити за потомками, одержаними на основі парування його з випадково відібраними в стаді свиноматками. Якщо спермою кнура запліднити спеціально підібраних свиноматок, які належать до спеціальних порід чи ліній, то різниця між потомками може залежати від ступеня поєднання генотипів особин, що паруються. Особливо це важливо для селекційних програм, які передбачають одержання гетерозису. В молочному скотарстві та у вівчарстві неадитивний характер успадкування ознак виявляється рідко, а тому ці ефекти не мають великого практичного значення (М.З.Басовський, І.А.Рудик, В.П.Буркат, 1992).

Племінну цінність плідників можна оцінити на основі власних показників фенотипу предків, потомків та побічних родичів. Характеристика показника, за яким проводять оцінку племінної цінності, має бути репрезентативною, тобто слід ураховувати або всі виміри, або випадкову вибірку.

Племінну цінність тварин за селекційною ознакою можна виразити у вигляді абсолютних показників або відхиленнями від середніх даних стада (популяції). Немає сумніву в тому, що племінна цінність тварин у різних умовах середовища виявляється по-різному, а це завжди треба враховувати. Якщо усунений вплив середовища , то адитивну племінну цінність плідника за власними показниками можна визначати за такою формулою (М.З.Басовський, І.А.Рудик, 1992):

, (24)

де Р – фенотип плідника;



– середній фенотип ровесників;

В – стандарт породи.
, (25)

де h2 – коефіцієнт селекційної ознаки;



m – кількість вимірювань ознаки;

t – повторюваність ознаки.
Коефіцієнт успадкування означає регресію племінної цінності тварини та її генотип. Ступінь вірогідності оцінки племінної цінності за власними показниками визначають за формулою:

. (26)
Для оцінки генотипу плідників за потомством використовують формулу:

, (27)

де b – коефіцієнт регресії фенотипу потомка на генотип плідника;



Р – середня продуктивність потомків;

– середня продуктивність ровесників потомків.


Лекція 9




СЕЛЕКЦІЯ свиней




  1. Оцінка племінної цінності свиней

  2. Індексна селекція у свинарстві

  3. Відбір у свинарстві

  4. Підбір у свинарстві



1. Оцінка племінної цінності свиней
Селекція – основний метод генетичного поліпшення тварин. За кількістю одночасно вдосконалених ознак розрізняють комплексну та переважаючу селекцію.

Комплексна селекція – характеризується одночасним поліпшенням багатьох показників продуктивності (багатоплідність, скороспілість, м’ясні якості і т.д.). Це сприяє підтримуванню усіх господарсько-корисних якостей у стаді на достатньо високому рівні і забезпечує в цілому високу продуктивність тварин. Комплексна селекція була основою вдосконалення великої білої та інших вітчизняних порід свиней.

Поряд із позитивними сторонами комплексна селекція (створення масивів племінного свинарства) виявлені і негативні. Одна з них – утримання темпів поліпшення тих ознак, що стають вирішальними на тих чи інших етапах розвитку свинарства, адже вдосконалити одну ознаку або групу схожих завжди легше і швидше, ніж відразу всі ознаки. Поліпшення всіх порід за комплексом ознак призводить до втрати значною мірою генетичної різноманітності не лише між стадами однієї породи, але і між усіма породами. Для успішного ведення комплексної селекції необхідно вирощувати і оцінювати більшу кількість свиней, при чому потреба в ремонтному молодняку збільшується у 2 рази із введенням до селекції кожної нової ознаки. В цьому полягає основний недолік комплексної селекції і для його подолання розроблено індексну селекцію.

Більш ефективною щодо досягнення того чи іншого виду продуктивності є переважаюча селекція (ПС), яка полягає в поліпшенні однієї або декількох ознак, що корелюють між собою при підтримці інших на постійному середньому рівні. Вона може бути направлена на поліпшення відтворювальної здатності (багатоплідності, молочності, збереженості), відгодівельних якостей (швидкості росту, витрат корму) або м’ясних (товщина шпику). Така селекція дає можливість прискорити вдосконалення окремих продуктивних ознак і створити в породі спеціалізовані стада, посиливши в них генетичну різноманітність.

За переважаючої селекції основна доля селекційного тиску впадає на ту ознаку, яку необхідно поліпшити, але при цьому не можна допускати зниження прояву інших ознак, а слід підтримувати їх на досягнутому рівні.

Результати селекційних експериментів показали, що генетичне поліпшення швидкості росту і ефективності використання корму досягається переважаючою селекцією без зниження багатоплідності, м’ясності та інших ознак при вибракуванні за ними незначної кількості тварин.

Ознаки з високим рівнем спадковості забезпечують ефективність племінної роботи при оцінці тварин за власною продуктивністю (фенотипу), а ознаки з низьким рівнем спадковості малоефективні при селекції за фенотипом (власною продуктивністю). Ця якість продуктивних ознак свідчить про успіхи селекції з вітчизняними породами за відгодівельними і м’ясними якостями і недостатній її темп за власною продуктивністю (відповідно багатоплідність).

Селекціонери, які працюють у провідних племінних господарствах, повинні знати рівень спадковості деяких селекційних ознак і насамперед тих, за якими ведеться переважаюча селекція.

Доведено, що коефіцієнти спадковості підвищуються із збільшенням віку свиноматок або кількістю опоросів у них, тому доцільно вивчати спадковість багатопліддя лише на повновікових тваринах.

Установлено, що свиноматки, починаючи з третього опоросу, більш стійкі проти несприятливих умов середовища, а їх відтворювальна здатність у цьому віці (26-30 міс.) в значною мірою відображає генетично зумовлену реакцію з цієї ознаки на різні стреси.

Наприклад, низький рівень спадковості за одночасно високої фенотипової мінливості багатоплідності в першому опоросі не забезпечує надійних результатів. Багатьма дослідженнями встановлено, що за селекційного диференціалу не менше 0,7 поросяти і ступеня спадковості (h2) 0,25, підвищення багатоплідності за одне покоління становить 0,08-0,1 поросяти за опорос. У цілому такий темп селекції низький, однак, він необхідний для стабілізації досягнутого рівня продуктивності свиноматок. Якщо селекціонер недооцінюватиме відбір ремонтних свинок від багатоплідних маток, це призведе до зниження їх репродуктивних якостей.

Таким чином, відбір ремонтного молодняку від високопродуктивних свиноматок хоча і не дає високого селекційного ефекту, однак є стабілізуючим, і продуктивність стада при цьому можна постійно підтримувати на фактичному селекційному рівні.

Ефективну племінну роботу відносно поліпшення репродуктивних якостей можна вести методами індивідуальної селекції з оцінкою тварин за якістю потомства. При цьому кнурів і свиноматок оцінюють за продуктивністю їх дочок. Таку оцінку можна одержати лише в 32-36 місяців, тобто у віці, коли більшість тварин вибуває із стада, особливо у племінних господарствах, де впроваджено елементи промислової технології. З урахуванням цієї та іншої причин, оцінених за фенотипом кнурів і свиноматок залишається в стаді не більше 8%, що є недостатнім для прискорення селекційного процесу. Тому зусилля селекціонера повинні бути спрямовані на ранню оцінку генотипу свиней. Для цього застосовують новий селекційний підхід – вивчають повторюваність ознаки, яка характеризує стійкість відповідного показника репродуктивних якостей в опоросах, що тісно пов’язано із коефіцієнтом спадковості. Спостерігаються суттєві особливості повторюваності за оцінки багатоплідності свиноматок у різних опоросах. Так, за оцінки свиноматки за її суміжними опоросами спостерігається низька повторюваність – 0,06-0,25 і висока за сумою опоросів (1+2+3) r = 0,81. Отримані результати дають змогу з високою вірогідністю прогнозувати багатоплідність свиноматок за середніми даними перших 2-х опоросів, тобто у віці 20 місяців.

На цієї підставі можна зробити висновок, що поліпшення багатоплідності проводиться в 2-х напрямках:



  1. при спеціалізації селекції за м’ясними якостями достатньо вести відбір за фенотипом, тобто відбирати ремонтних свинок і кнурців від кращих маток стада;

  2. при спеціалізації селекції за репродуктивними якостями – відбирати ремонтний молодняк від кнурів, які оцінені за генотипом (продуктивність дочок), а також від свиноматок, які мають високу багатоплідність за сумою 2-х опоросів.

Відзначаючи позитивне в переважаючій селекції, слід вказати на її окремі труднощі. Головна з них полягає в тому, щоб при вдосконаленні однієї ознаки не допускати різкого погіршення інших. Наприклад, при підвищенні м’ясних якостей важливо не допустити зниження якості свинини або багатоплідності свиноматок, а підтримувати ці ознаки хоча б на середньому рівні для породи (своєчасне вибракування небажаних тварин).
2. Індексна селекція у свинарстві
На думку багатьох дослідників (М.З.Басовський, 1994; Н.В.Михайлов, 1987; С.І.Мориков, 1988 та ін.) індексна селекція порівняно з іншими методами відбору є найбільш ефективною. Фактично в країнах з розвиненим свинарством селекція ведеться виключно за індексами, тому далі індексній селекції відводиться особлива роль.

Під селекційним індексом слід розуміти математичне описання лінійної комбінації ознак продуктивності або показник племінної цінності тварини, що базується на врахуванні окремих господарських та біологічних ознак. Розраховане для кожної тварини числове значення індексу є критерієм відбору і являє собою узагальнюючу оцінку тварин. Суттєвість відбору за індексами полягає у використанні інтегрованої оцінки тварин. У цій оцінці об’єднані в один декілька показників продуктивності з урахуванням їх питомої ваги в загальному економічному ефекті, ступеня успадкування (h2), різноманітності в популяції, генетичних і фенотипових кореляцій з іншими селекціонованими ознаками.

За даними М.З.Басовського (1974), теоретичною передумовою ефективності селекції за індексами є наявність у кожній популяції численних дрібних мутацій, що зумовлює появу особин з відповідними відхиленнями за величиною ознак, а значить і в коефіцієнтах кореляції. Але при селекції за окремими ознаками ці відхилення можуть бути непоміченими, і вони елімінуються. Індексна селекція дає можливість побачити і ці незначні відхилення в зв'язках між ознаками і відібрати особин з необхідною комбінацією генів, що надзвичайно важливо за ведення селекції з ознаками, котрі мають негативний напрямок кореляцій.

Згідно з джерелами інформації щодо фенотипового виявлення ознак індекси об’єднують у чотири основні групи:



  1. Індекси, побудовані лише за однією ознакою і мають дані про саму тварину та її найближчих родичів.

  2. Індекси, які мають декілька ознак з характеристикою конкретного індивіда та його родичів.

  3. Індекси за декількома ознаками, що стосуються самого пробанда.

  4. Індекси, що мають одну або декілька ознак, оцінених у тварин будь-якої лінії або в результаті спеціальних схрещувань ліній з вивченням загальної та специфічної комбінаційної здатності.

За даними І.Lush (1967), для побудови індексів необхідні:

А. Фенотипові константи – 1. Стандартне (квадратичне) відхилення кожної із ознак. 2. Фенотипічні кореляції для кожної пари ознак. 3. Фенотипічні кореляції між ознаками родичів.

В. Генетичні константи – 1. Успадкована частка варіації кожної ознаки. 2. Генетичні кореляції між кожною парою ознак.

Залежно від того, виконуються всі чи лише відповідна частина цих вимог, індекси можна поділити на дві основні групи:

1) „базисні” або оціночні, побудовані на основі фенотипових характеристик селекціонованих ознак;

2) власне селекційні або „спадкові” індекси, до складу яких, крім абсолютних показників продуктивності, входять додатково коефіцієнти успадкування (h2) або генетичні кореляції. У цьому разі враховуються вагові коефіцієнти ознак, величину яких визначають на основі селекційно-генетичних параметрів: успадкування, мінливості, фенотипових та генетичних кореляцій між ними, а також їх відносне економічне значення.

Принципові підходи при конструюванні селекційних індексів випливають з теорії поодиноких коефіцієнтів регресії, за допомогою яких можна визначити величину та напрямок залежності сукупного генотипу від фенотипових значень тих чи інших ознак, що входять до оцінки.

Основною моделлю лінійного селекційного індексу є такий математичний вираз:



, (28)

де А – вільний член;



b1, b2bn – вагові коефіцієнти ознак;

(Х ) – відхилення продуктивності тварини за кожною ознакою від середнього значення її в популяції (стаді, лінії).


Першочерговим етапом при конструюванні селекційних індексів є визначення їх структури, пов’язаної з відбором і багатьма селекціонованими ознаками, в тому числі 2-3-ма головними, котрі зумовлюють прямий відбір. Оптимізація структури індексів здійснюється за основними селекційно-генетичними параметрами ознак (G, r, h2 та ін.) і оцінкою впливу цих характеристик на величину очікуваного генетичного поліпшення того чи іншого виду продуктивності.

Наступним кроком моделювання індексів є оцінка економічних значень (ваги) кожної ознаки для селекції.

Характеризуючи в цілому численні літературні дані щодо конструювання селекційних індексів (М.Михайлов, 1981; І.М.Нікітченко, 1987; С.І.Мориков, 1988 та ін.), слід сказати, що всі вони відрізняються між собою за ознаками, що відносяться до індексу, а також за економічними та фенотиповими характеристиками.

Селекційні індекси умовно можна поділити на три групи:



  1. Індекси, до яких відносять лише репродуктивні якості свиноматок.

  2. Індекси, побудовані з залученням до їх структури репродуктивних якостей маток та відгодівельних якостей молодняку.

  3. Індекси, що поєднують забійні та м’ясо-сальні якості свиней.

У країнах із розвиненим свинарством створення і поліпшення генотипів свиней базується виключно на застосуванні індексної селекції, що дозволило досягти високих показників продуктивності свиней, особливо за ознаками, що мають середній і високий рівень успадкування, тобто відгодівельних та м’ясних якостей. Безумовно, що обов’язковою умовою успішної реалізації індексної селекції є досить високий рівень годівлі і утримання свиней, а це сприяє повному виявленню генотипу тварин.

У вітчизняному свинарстві, особливо в селекції свиней великої білої породи, започатковано перші кроки практичного використання індексів, у першу чергу оціночних і частково селекційних („спадкових”). Нижче описано використання різних індексів при створенні і поліпшенні внутрішньопородних типів великої білої породи – УВБ-1 і УВБ-2.

Враховуючи те, що розробка селекційних індексів має значні труднощі, пов’язані перш за все з наявністю комп’ютерної техніки, вирівнюваністю умов зовнішнього середовища, ефективним слід вважати використання оціночних індексів, що можуть бути універсальними для кожного стада за наявності відповідного зоотехнічного обліку. З такого класу індексів за створення материнського типу у великій білій породі (УВБ-1) для ранжування маточного поголів’я використовували індекс, запропонований Лашем і Мольном (1967) у нашій модифікації:

, (29)

де І – індекс продуктивності свиноматок;



n0, n21, n60 – кількість поросят за народження в 21 і 60 днів;

W21, W60 – маса гнізда у 21 і 60 днів, кг.
Індекс (І) визначають по кожній тварині і величину його заносять у племінну картку (за кожним опоросом) свиноматки. Найбільшу цінність він має тоді, коли встановлюють ранг свиноматок з одним опоросом при переведенні їх в основне стадо. Наприклад, у племзаводі „Бобровицький” на 210 основних свиноматок одержують 160-170 опоросів від перевірюваних. Після ранжування їх за наведеним індексом 55-65 кращих за його величиною переводять в основне стадо. Після другого опоросу визначають індекс за сумою двох перших опоросів (у середньому). Якщо з переведених в основне стадо свиноматок з першим опоросом деякі з них після другого знизили продуктивність за сумою двох опоросів нижче встановленого середнього рівня для стада, їх вибраковують; решту з них залишають у стаді, щоб одержати молодняк для племпродажу, а найпродуктивнішими поповнюють провідну групу.

При підготовці даних до бонітування цей індекс визначають для всього стада і за його величиною встановлюють межі для свиноматок провідної групи, групи розмноження та тих, що вибраковують із стада.

У практиці селекційно-племінної роботи для ранжування маточного поголів'я за продуктивністю можна використовувати оціночний індекс іншої конструкції, до якої входять, крім вищенаведених показників, і дані енергії росту поросят у підсисний період.
І = В + 2W + 35 G, (30)

де В – кількість поросят при народженні, голів;



W – кількість відлучених поросят, голів;

G – середньодобовий приріст поросят до відлучення, кг.
Останнім часом у селекції материнських форм використовують оціночний індекс, до якого відносять ряд додаткових показників, що сприяють більш об'єктивній оцінці свиноматки (М.Д.Березовський, Д.В.Ломако, 2000).

Оціночні індекси використовують при характеристиці відгодівельних якостей молодняку свиней (І):



, (31)

де А2 – валовий приріст за період відгодівлі, кг;



В – кількість днів відгодівлі;

С – оплата корму, к. од.
Для оцінки ремонтного молодняку після зняття з вирощування можна використовувати оціночний індекс такої моделі:

І = 100 + (242 х К) – 4,13 х L), (32)

де 242; 4,13 – константи;



К – середньодобовий приріст, кг;

L – товщина шпику, мм.
Техніка використання оціночних індексів досить проста і полягає в характеристиці кожної тварини за величиною індексу – з наступним установленням відповідних рангів за групою оціненого молодняку. Кнурців і свинок з найвищим індексом відбирають для поповнення стада вибракуваних кнурів і маток.

На основі генетико-математичного аналізу достатньої кількості за відтворювальної якості запропоновано індекс відбору в материнських лініях, умовно названий комплексним показником відтворювальної якості (КПВЯ):



КПВЯ = 1,1 Х 1 + 0,3 Х 2 + 3,3 Х 3 + 0,35 Х 4, (33)

де Х1 – багатоплідність, голів;



Х2 – молочність, кг;

Х3 – кількість поросят до відлучення у 2-місячному віці, голів;

Х4 – маса поросяти до відлучення у 2-місячному віці, кг.
Питоме значення кожного з ознак, що входять до індексу, в підсумковій оцінці складає відповідно 9, 11, 20 і 60.

При мінливості багатоплідності і межах від 6 до 14 голів, молочності – від 35 до 70 кг, кількості поросят до відлучення – від 6 до 12 голів і маси гнізда за відлучення – від 70 до 240 кг КПВЯ може набувати значення від 60 до 160 балів.

Схема селекції в материнських лініях з використанням КПВЯ дуже проста: для ремонту від кращих маток залишають усіх нормально розвинутих свинок (3-5 голів); усі вони оцінюються за першими опоросами, а в провідну групу вводяться лише ті сім’ї, де КПВЯ найбільш високий. Одночасно отримані дані використовують для оцінки за якістю потомства батьків оцінених свинок: у стаді залишають лише тих, які свою високу відтворювальну здатність підтвердили високою продуктивністю потомків.

Для селекції за відгодівельними і м’ясними якостями рекомендовано селекційні індекси двох типів: для попереднього відбору за даними власної продуктивності і для підсумкової оцінки провідних продовжувачів ліній за результатами контрольної відгодівлі їх потомства. Індекси першого типу мають наступний вигляд:



СІ100 = 1,2 (225 – Х1) + 0,1 (Х2 – 450) + 8 (35 – Х3), (34)

СІ120 = 0,8 (260 – Х1) + 0,1 (Х2 – 500) + 10 (39 – Х3), (35)

де Х1 – вік досягнення 100 або 120 кг живої маси., днів; Х2 – середньодобовий приріст живої маси від відлучення до досягнення кінцевої маси, г; Х3 – товщина шпику на рівні 6-7-го грудних хребців, мм.

Селекційні індекси для кінцевої оцінки і відбору провідних продовжувачів ліній побудовані на використанні значень шести змінних і тому точність їх дещо вища:

СІ100 = 1,3 (200 – Х1) + 0,1 (Х2 – 650) + 67 (4,1 – Х3) + 2 (Х4 – 93) + +4 (33 – Х5) + 15 (Х6 – 10,2), (36)

СІ120 = 1,3 (224 – Х1) + 0,1 (Х2 – 670) + 50 (4,4 – Х3) + 1,3 4 – 96) + + 4,4 (40 – Х5) + 10 (Х6 – 11,0), (37)

де Х1 – вік досягнення 100 або 120 кг живої маси, днів; Х2 – середньодобовий приріст живої маси, починаючи із 30 кг і до досягнення живої маси 100 або 120 кг; Х3 – витрати кормів на 1 кг приросту живої маси, к. од.; Х4 – довжина туші, см; Х5 – товщина шпику на рівні 6-7-го грудних хребців, мм; Х6 – маса задньої 1/3 напівтуші, кг.


Прийоми індексної селекції мають застосування також в інших галузях тваринництва.

Оцінюючи племінну цінність кнурів і маток за власною продуктивністю, за показниками продуктивності бокових родичів і якістю потомства, використовують такі ж методичні принципи, що і при оцінці інших видів сільськогосподарських тварин.

Однак, слід підкреслити, що за відгодівельними показниками найбільш точно оцінити племінні якості можна на випробувальних станціях. Наприклад, якщо на випробувальних станціях коефіцієнти успадкування середньодобового приросту становлять до 0,40, то в умовах господарства вони в 2 рази менші (0,20). У той же час, за товщиною шпику, коефіцієнти успадкування, за даними випробувальних станцій і господарств, практично не відрізняються. Так при знятті підсвинків з контрольної відгодівлі жива маса їх має бути 100 кг, тому по тих тваринах, у яких вона 95 або 105 кг проводиться перерахунок показників. Корекція фактичних даних за віком досягнення живої маси 100 кг проводиться відповідно з ДСТ 10-286 за формулою:

, (38)

де В – фактичний вік тварини в день останнього зважування, днів;



m – фактична жива маса тварини в день останнього зважування, кг;

П – середньодобовий приріст тварини за контрольний період випробування, кг.
Метод модальної селекції. При визначенні племінної цінності кнурів за окремими селекційними ознаками, отриманими на основі контрольної відгодівлі потомків, використовується метод пробітів. За ознаками, які селекціонуються на збільшення (середньодобовий приріст, довжина туші, маса задньої 1/3 напівтуші), індекс племінної цінності методом пробітів (І) розраховуються за формулою:

, (39)

де Хі – середня продуктивність і-ої ознаки по групі потомків кнура, якого оцінюють;



– середня продуктивність однолітків потомків оцінюваного кнура;

δ – середнє квадратичне відхилення ознаки за потомками всіх оцінюваних кнурів.
За ознаками, що селекціонуються на зменшення (товщина шпику, витрати корму на 1 кг приросту, вік досягнення живої маси 100 кг), індекс плідника розраховується за формулою:

(40)
Залежно від величини індексу (пробіта) кнурам дається категорія племінної цінності: поліпшувачі (5,7 і більше), нейтральні (5,6-4,4) і погіршувачі (4,3 і менше).
3. Відбір у свинарстві
У свинарстві розрізняють відбір масовий та індивідуальний.

Масовий відбір застосовують у неплемінних господарствах, він оснований на оцінці тварин за конституцією, екстер’єром, розвитком і продуктивністю без урахування їх спадкових якостей, тобто якості нащадків. Масовому відбору тварин за фенотипом надається велике значення, адже фенотипові особливості тварин зумовлені їх господарською цінністю. У той же час ефективність масового відбору залежить від того, наскільки, ознаки самої тварини (фенотип) відображають їх спадкові якості (генотип).

Індивідуальний відбір – є основною формою відбору в племінному свинарстві, за якої тварин оцінюють не лише за фенотипом, а й за якістю нащадків. У зв’язку з цим індивідуальний відбір ефективніше масового, він сприяє швидкому вдосконаленню стада. При індивідуальному відборі оцінюють за комплексом ознак кожну тварину. Направлення відбору, ознаки за якими він буде проводитися, цифрові показники продуктивності, передбачені на перспективу, відображаються в планах селекційно-племінної роботи зі стадом або породою.
3.1. Відбір за походженням

Відбір за походженням – це початковий і обов’язковий етап племінної роботи в свинарстві. Для цього у кожної племінної тварини має бути родовід (за 4-ма рядами предків). Розведення з урахуванням родоводу призвело до відбору за генотипом. Потомство тварин, предки яких розрізнялися бажаними якостями, як правило, більш цінне, ніж потомство тварин, які лише самі мають ці якості.

Оцінка за родоводом дозволяє ще до народження поросят якось мірою робити висновки про їх цінність. На продуктивні та племінні якості потомства найбільш спадковий вплив мають батько та мати, менший – потомки ІІ, ІІІ, ІV предків. Особливу цінність мають ті тварини, в родоводі яких є велика кількість високопродуктивних поколінь. За родоводом можна визначити, застосовували при одержанні даної тварини споріднене G парування чи ні. Родоводи тварин, в яких містяться дані про продуктивну та племінну цінність батьків і більш далеких предків, дають можливість для складання генеалогії стада або породи: в ній (генетичній структурі) відображається багатий дослід племінної роботи, вивчення якого полегшує подальше вдосконалення стада або породи.

Ефективність відбору за походженням при чистопородному розведенні завжди вища в старих сформованих стадах (породах) порівняно з новими, особливо помісними стадами, через їх несталу спадковість.

Відбір за походженням має велике значення, коли в родоводі є тварини, оцінені за якістю потомків. Так, Є.Я.Борисенко вважає, що коли в родоводі у обох порівнюваних плідників є предки, оцінені за якістю потомків, то за всіх рівних умов необхідно надавати переваги тому пліднику, в родоводі якого записаний предок, який одержав більш високу оцінку за потомками.
3.2. Відбір за конституцією та екстер’єром

Великого значення за відбору свиней М.Ф.Іванов приділяв міцності конституції, вважав її основою доброго здоров’я і високої продуктивності племінних тварин. Нині це питання має особливу актуальність у зв’язку з селекцією порід за м’ясною продуктивністю, при чому ці фактори не завжди позитивно впливають на стан здоров’я і міцність конституції тварин. У племінних стадах відбір свиней за екстер’єром та конституцією проводиться регулярно протягом усього періоду їх використання. Для подальшого розведення залишають тварин міцної пропорційної будови тіла з добре вираженими ознаками породи, які не мають недоліків і вад екстер’єру.


3.3. Відбір за продуктивністю

Великоплідність і вирівняність гнізда. За великоплідністю, як і за іншими ознаками продуктивності, свиноматки кожної породи і навіть однієї породи при різних опоросах характеризуються значною мінливістю. Середня великоплідність свиней вітчизняних порід коливається в межах 1,1-1,3 кг. Для відтворення стада слід залишати лише великоплідних свиноматок. Ще більшу увагу необхідно приділяти вирівняності гнізда, адже як вирощування і утримання тварин в такому разі значно полегшується. Найбільш цінними на плем’я є свиноматки з меншим розмахом живої маси поросят за народження.

Багатоплідність і молочність свиноматки. Багатоплідність – важлива ознака свиней, що впливає на економіку ведення галузі. незважаючи на невисокий коефіцієнт успадкування, багатоплідність слід розглядати, як одну з основних селекційних ознак у свиней. Уже за першого опоросу свиноматки дають по 8-9 поросят і більше, для маток старше 1,5 року характерна вирівняність поросят у приплоді. У результаті поглибленої селекційної роботи багатоплідність свиней вітчизняних порід доведено до 10-12 поросят за опорос.

Молочність свиноматок – єдина з важливих селекційних ознак, що значною мірою визначає нормальний ріст і розвиток поросят-сисунів, їх збереження та результати наступного вирощування в господарстві. Фактори, що впливають на молочну продуктивність свиноматки: спадкова основа (порода, індивідуальні особливості, вік, кількість сосків, умови годівлі, догляду та утримання тощо).

Тому одночасно із селекцією свиноматок за багатоплідністю велику увагу слід приділяти їх молочності, а також враховувати і використовувати у племінній роботі всі фактори, що впливають на цей показник продуктивності.

Материнська якість свиноматок – дуже важлива ознака. Від свиноматок з добрими материнськими якостями можна виростити до відлучення на 10–15% більше здорових поросят.

У свинарстві досить ефективною і важливою новою селекційною ознакою слід вважати критерій визначення вирівняності гнізд свиноматок за великоплідністю. На підставі вивчення причин зменшення збереженості поросят, було встановлено, що крім погіршення умов утримання свиноматок, великий вплив мають деякі ознаки їх відтворної здатності, які ще мало вивчені. Серед них головна – вирівняність гнізд свиноматок. Найбільш точно вирівненість гнізд характеризує запропонований критерій (Березовський М.Д., Ломако Д.В.):



, (41)

де ВГ – вирівняність гнізд;

3,1 – постійний коефіцієнт;

– середня маса поросяти в гнізді на час народження, кг;

Хmax – жива маса найважчого поросяти в гнізді, кг;

Хmin – жива маса найменшого поросяти в гнізді, кг.
Проведеними дослідженнями встановлено, що вирівняність новонароджених поросят мала високу позитивну кореляційну залежність з вирівняністю гнізда на час відлучення (r = 0,75). Доцільність вибору показника вирівняності гнізда як нової селекційної ознаки підтверджується тим, що вона має високий рівень успадкованості (h2 = 0,41) та достатню мінливість (Cv = 39,44%), що створює умови для ефективного відбору гнізд свиноматок. Цю ознаку автори рекомендують ввести до програми вдосконалення материнських родинних форм.

З метою отримання інтегральної оцінки груп свиноматок за показниками багатоплідності, великоплідності, маси гнізда та вирівняності поросят у гнізді використано оціночний індекс репродуктивних якостей, розроблений Лашем та Мольно у модифікації М.Д.Березовського, Д.В.Ломако. Визначають індекс (Р) за формулою:



, (42)

де n0, n60 – кількість поросят на час народження та відлучення, гол.;



ВГ – вирівняність гнізд свиноматок, кг;

m0, m60 – середня жива маса поросят на час народження та відлучення, кг;

Z – збереженість поросят у підсисний період, %;

W – маса гнізда на час відлучення, кг.

Найменші значення індексу отримано для маток класу М, а максимальне значення цього показника отримано у класі М+.

У дослідженнях цього впливу статевого співвідношення новонароджених кнурців і свинок у гніздах та вирівняності гнізд на репродуктивні якості свиноматок найбільш багатоплідними виявилися свиноматки зі статевим співвідношенням у гніздах 50% ♀ – 50% ♂, матки з більшою кількістю кнурців поступалися на 0,48 голови, а з більшою кількістю свинок – на 1,81 голови.
3.4. Відбір за якістю потомства

Заключним і дуже важливим етапом відбору свиней є оцінка їх за якістю потомків. У системі вдосконалення порід свиней велике значення має використання перевірених за якістю потомства плідників, особливо у зв’язку із широким впровадженням штучного запліднення. У результаті оцінки виявляють кращих кнурів-плідників за відгодівельними і м’ясними якостями, яких потім широко використовують у системі підбору.

У свинарстві використовують два методи оцінки плідників за якістю потомків: контрольну відгодівлю і контрольне вирощування.

Контрольна відгодівля. Систему оцінки племінних кнурів-плідників за якістю потомства методом контрольної відгодівлі було розроблено в Данії у кінці ХІХ сторіччя. Суть цього методу в наступному: для оцінки за скороспілістю і м’ясними якостями відбирають молодняк від кращих у лінії кнурів і свиноматок, яких мають перевести в стадо. Кнурів оцінюють не менше як за трьома гніздами (12 потомків).

Для перевірки батьківських пар із гнізда в 2-х місячному віці відбирають 2-х боровків і 2-х свинок масою не менше 16 кг. Кнурців, призначених до контрольної відгодівлі, каструють у 6-ти-7-ми тижневому віці. Відгодовують їх на станції контрольної відгодівлі. Тварин утримують гніздами (по 1 м2 станкової площі на тварину) або індивідуально (не менше 1,9 м2). Їм роблять ветеринарну обробку проти інфекційних захворювань і дегельмінтизації. В період контрольної відгодівлі тварини одержують стандартний комбікорм і по 1,5 л відвійок на добу.

Комбікорм замішують на відвійках і воді. Корм роздають двічі на день. Враховують кількість спожитих кормів у розрахунку на групу за групового утриманні або індивідуально (якщо в станку є один підсвинок). Обліковий період починається за досягнення підсвинками живої маси 30 кг, а закінчують його при 100 кг. По закінченні відгодівлі тварин відправляють на м’ясокомбінат для контрольного забою. Шкуру не знімають. За відгодівельними і м’ясними якостями потомства кнурів і маток оцінюють за наступними показниками: вік досягнення 100 кг, витрати кормів, товщина шпику над 6-7-м грудним хребцем; довжина туші і маса задньої 1/3 напівтуші. При визначенні сумарного класу за відгодівельними та м’ясними якостями використовують інструкцію по бонітуванню свиней. Кнурів і свиноматок, які є позакласними, із племінного стада вибраковують.

У нашій країні першу контрольну перевірку свиней було проведено в 1928 році на Полтавській станції. Першу зразкову станцію контрольної відгодівлі створили в 1948 році при Всесоюзному науково-дослідному інституті годівлі сільськогосподарських тварин. Через нестачу станцій контрольна відгодівля проводилася у господарствах. Проведення контрольної відгодівлі безпосередньо у господарствах і оцінка кнурів там набули масового характеру. Проте важко було отримувати порівнювальні дані. В зв’язку з цим було побудовано 14 станцій з контрольної відгодівлі свиней в тому числі і Миколаївська станція.

Досягнення генетики і селекції дозволяють запровадити в практику свинарства нові методи оцінки племінних якостей тварин. Одним з них є прижиттєва оцінка м’ясних якостей свиней за допомогою ультразвукового та інших приладів.

Товщина шпику – найпростіший і достатньо точний прижиттєво визначальний показник, на основі якого можна вести роботу щодо поліпшення м’ясних якостей (визначення товщини шпику здебільшого залежить від живої маси тварин і частково, на 7-9%, від їх віку).

Таким чином, для оцінки м’ясних якостей забивати тварин не обов’язково. Тому великого значення набуває оцінка скороспілості племінних тварин за результатами їх вирощування в господарських умовах. Показником скороспілості в цьому разі є вік, за якого тварина досягає живої маси 100 кг.

Отже, в масових виробничих умовах оцінка плідників може бути організована також методом контрольного вирощування з урахуванням скороспілості і м’ясних якостей потомства.

Методика контрольного вирощування полягає в наступному: оцінці підлягає ремонтний племінний молодняк, для інтенсивного росту і розвитку якого створюють оптимальні умови годівлі й утримання. Тварини одержують доступ до зелених кормів і активний моціон. Контрольне вирощування починають за досягнення тваринами живої маси 28-30 кг. Ураховують вік, за якого підсвинки досягають живої маси 100 кг, та середньодобовий приріст, прижиттєво враховують м’ясні якості тварин (за допомогою ультразвуку). Найгірших вибраковують.

Особливості оцінки і відбору ремонтного молодняку. Попередньо відбирають ремонтний молодняк після його відлучення у 2-місячному віці за походженням. Згідно з метою ремонту і відповідно до плану племінної роботи в окремих лініях, родинах, споріднених групах залишають молодняк від високопродуктивних матерів, одержаних від їх запліднення кнурами, перевіреними за продуктивністю дочок. Від кожної свиноматки, покритої перевіреним кнуром, бажано відбирати не менше 2-х кнурців і 3-х свинок міцних, здорових, нормально розвинутих, не нижче вимог І класу за живою масою, що мають не менше 12 (6/6) добре розвинутих сосків. У розрахунку на 100 основних свиноматок необхідно відбирати в 2-місячному віці 140-150 свинок, а на 10 основних кнурів – 25-30 кнурців. Це дозволить за період вирощування попередньо оцінити спадкові якості батьків за потомством. Швидкість росту ремонтного молодняку визначають за результатами його періодичного зважування. З 6-місячного віку вимірюють і довжину тулуба. Систематично проводять огляд тілобудови підсвинків. Молодняк, який не задовольняє відповідні вимоги протягом вирощування, вибраковують.

При живій масі 85-110 кг ремонтний молодняк оцінюють за м’ясними якостями прижиттєво визначають товщину шпику. Ремонтних свинок у віці 9-10 місяців і ремонтних кнурців у віці 10-12 місяців (еліта і І клас за розвитком) переводять у групу свиноматок і кнурів, що перевіряються.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17

Схожі:

Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconБердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №2. – Бердянськ: бдпу, 2007. – 196...
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconБердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №1. – Бердянськ: бдпу, 2007. – 220...
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 18 травня 2007 року. –...
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconДиплом за спеціальністю "Юрист"
Горбуров Кирил Євгенович (28. 03. 1980, м. Миколаїв) – кандидат історичних наук (2007 р.)
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКонспект лекцій запоріжжя ббк 87. Ж 17 Ухвалено до друку вченою радою Гуманітарного університету

Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconПедагогічна система К. Д. Ушинського
Кравець В. П. Історія української школи І педагогіки: Курс лекцій. Тернопіль, 1994


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка