Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33



Сторінка16/17
Дата конвертації17.01.2018
Розмір3.17 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

3. Типи підбору
Кожний тип підбору розподіляється на гомогенний і гетерогенний.

Гомогенний (однорідний) – це підбір однотипових за основними конституційними особливостями й показниками продуктивності вівцематок і баранів, що дасть змогу закріпити і навіть посилити у нащадків цінні властивості батьків та підвищити ступінь успадкування ознак. Застосовують його при внутрішньолінійних поєднаннях тварин, при розведенні овець провідних селекційних груп та роботі з окремими тваринами.

Однорідний підбір пар за максимальним розвитком ознак – маси тіла, настригу і довжини вовни, скоростиглості дасть можливість одержати нащадків з добрим розвитком цих ознак, забезпечить спадкову їх консолідацію та подальше спадкове вдосконалення цінних властивостей батьків.



Гетерогенний (різнорідний) підбір використовується для усунення недоліків, притаманних вівцям даного стада. Для такого підбору використовують баранів-плідників з добре розвиненими ознаками, якими передбачається поліпшувати стадо.

Гетерогенний підбір у стаді застосовують за вдосконалення ліній міжлінійними паруваннями для збагачення спадковості нащадків новими цінними властивостями, а також для швидкого підвищення продуктивності й поліпшення інших господарських-корисних ознак. Такі парування можуть стати формоутворюючими і дати початок новим цінним лініям.


4. Робота з лініями
Для подальшого прогресу породи планується робота щодо створення у племзаводах нових ліній. У зв'язку зі зміною кон'юнктури ринку на вівчарську продукцію виникла необхідність перенесення акценту селекційної роботи, окрім настригу вовни, на інші селекційні ознаки. Тварини нових ліній, поряд із збереженням набутих позитивних якостей вовни, повинні втілити в собі інші ознаки з більш вищим рівнем їх розвитку.

Створення спеціалізованих ліній передбачає тимчасовий відхід від селекції методами відбору за комплексом ознак і перехід до оцінки й відбору методами незалежних рівнів, тобто за кожною ознакою окремо.

Необхідно створити заводські лінії трьох напрямів продуктивності:

I – лінії тварин з великою живою масою, скороспілих, з добре вираженими м'ясними формами у племзаводі „Розовський”.

II – лінії тварин з підвищеною плодючістю у племзаводах „Розовський” і „Чорноморське”.

III – лінії з поліпшеною якістю вовни (вирівняність за тониною, довжиною волокон, чітка звивистість, з світлим кольором жиропоту) у племзаводі „Чорноморське”.

Характеристику тварин бажаного типу для нових заводських ліній наведено в таблиці 20.

Нові лінії в племзаводах будуть закладені за кілька етапів.

1. Виявлення й формування родоначальників. З цією метою всіх баранів-плідників племзаводу оцінюють за власною продуктивністю та родоводом. Найбільш видатних плідників відбирають для використання їх на матках селекційного ядра. За відбору потенційних родоначальників ліній основною умовою є те, щоб вони не лише самі мали комплекс бажаних для тієї чи іншої лінії ознак і властивостей, а й давали б високоцінних нащадків, тобто були препотентними поліпшувачами.

Таблиця 20

Середні показники продуктивності лінійних вівцематок бажаного типу


Лінія

Жива маса, кг

Довжина вовни, см

Настриг вовни, кг

Вихід чистої вовни, %

Молочність, кг*

Плодючість, %

І

70

12

3,2

60

30

110

II

60

12

3,0

62

30

140

III

60

13

3,5

65

25

110

Примітка: * – Визначається за живою масою ягнят у віці 21 день
За відсутності родоначальників ліній здійснюється ряд спеціальних індивідуальних парувань, розрахованих на одержання потенційного родоначальника.

2. Збереження і закріплення у нащадках особливостей родоначальника. На цьому етапі до родоначальника підбирають цінних вівцематок, найбільше схожих за конституцією, рівнем продуктивності та всіма іншими особливостями з його нащадками.

3. Окрім неспорідненого підбору, родоначальника спаровують з частиною його кращих дочок і онучок для одержання інбредних продовжувачів ліній. Ці дочки і онучки повинні мати чітко виражені якості й особливості, притаманні для майбутньої лінії й обов’язково – міцну конституцію та екстер’єр без будь-яких недоліків і вад.

Основне завдання при утриманні лінії – збереження однорідності тварин. Утримати в одній лінії весь комплекс господарсько-корисних ознак на достатньо високому рівні дуже важко, а деяких – і неможливо, тому лінія має бути спеціалізованою. За середніх і добрих показників одних ознак вона може значно виділятися за іншими.

Головні прийоми відтворення лінії такі:


  1. Вибір продовжувачів лінії.

  2. Консолідація лінії шляхом використання інбридингу помірних ступенів типу – ІІ–ІІІ, ІІІ–ІІІ, III–IV. Тісні споріднені парування типу І–ІІ, ІІ–ІІ, застосовують обмежено і, в основному, для виявлення генетичного тягара популяції – летальних і напівлегальних рецесивних генів.

  3. Інбридинг застосовують на фоні високого рівня годівлі, вибираючи для цього тварин міцної конституції з найвищим ступенем виявлення бажаних якостей.

  4. Для розмноження і вдосконалення лінії залучають не всіх тварин споріднених з родоначальником, а лише кращу частину, яка повню мірою відповідає бажаному типу. Ці тварини – модельні, і є тією частиною селекційного ядра племзаводу, яку утримують окремо.

  5. Для запобігання інбредної депресії лінійних тварин застосовують міжлінійні кроси „освіження крові”. Це парування інбредних плідників з неспорідненими їм матками іншої лінії (топкросинг) і інбредних плідників однієї лінії з інбредними матками іншої лінії (інкросинг).

Загальним критерієм ефективності селекції цигайської породи є збереження її біологічних особливостей: міцності конституції, адаптивності, комбінованого характеру продуктивності.

У роботі з внутрішньопородними типами і регіональними популяціями є деякі особливості. Селекція з приазовським м’ясо-вовновим типом буде спрямована на поліпшення ознак, характерних вівцям цього напряму продуктивності: скороспілості, м’ясності й плодючості. Із ознак вовнової продуктивності необхідно поліпшити вирівняність волокон у штапелі в топографічних ділянках вовнового покриву, підвищити густину вовни до 3,5 тис. волокон на 1см2, при їх довжині 13-14 см й тонині 28-34 мкм (50-48 якості) та досягти наявності світлого жиропоту у вовні.

У овець кримського типу необхідно збільшити живу масу, плодючість, довжину вовни до 12-13 см при її тонині 27-32 мкм (56-60 якості) і поліпшити якість і колір жиропоту, зменшити жорсткість вовни із збереженням її пружності, що є важливою технологічною ознакою.

Популяція цигайських овець Одеської області найбільш чисельна і характеризується більшою генетичною різноманітністю. Для її формування використано племінні ресурси приазовського типу племзаводу „Розовський”, кримського вовново-м’ясного племзаводу „Чорноморське”, заволзького вовново-м’ясного племзаводу „Алтайський” (Росія), молдовського вовново-молочного типу з племферм „Победа” і „Кетроси” (Республіка Молдова), а також племзаводу „Прогрес” Одеської області. Вибір напряму селекції з цією популяцією овець узгоджується з особливостями регіону, а саме потребою ринку в молочній продукції овець. Тому поряд з розв'язанням проблем, загальних для породи, необхідна селекція на збільшення вираженості ознак молочної продуктивності.

На базі племрепродукторів області необхідно створити два племінні заводи і започаткувати роботу щодо створення заводського вовново-молочного та одеського внутрішньопородного типів цигайських овець з використанням кращого вітчизняного та світового генофонду з видатними проявами ознак, необхідних для створення типів.

У Чернівецькій області сформовано з використанням баранів-плідників кримського типу місцевий тип цигайських овець комбінованого напряму продуктивності , який адаптований до умов Передкарпаття і в майбутньому буде удосконалюватися з використанням баранів-плідників асканійської м’ясо-вовнової породи буковинського типу з кросбредною вовновою.



Лекція 13




СЕЛЕКЦІЯ коней




  1. Генетичні параметри ознак коней

  2. Відбір коней

  3. Розведення за лініями

  4. Підбір у конярстві



1. Генетичні параметри ознак коней
Генетика – це наука про спадковість і її мінливість. Використовуючи закони генетики, селекціонери створюють і вдосконалюють породи сільськогосподарських тварин і культурні сорти рослин. Лікарі створюють нові лікарські препарати, ведуть боротьбу із хворобами людини й тварини.

Усі ознаки й властивості організмів розвиваються на основі генотипу, спадкової інформації, отриманої нащадками від своїх предків. Але спадкоємні задатки (гени) можуть мати специфічний вплив на формування властивостей особин лише в певних умовах зовнішнього середовища. Стосовно сільськогосподарських тварин це означає, що лише за нормальних умов годівлі, утримання, догляду, тренування можна одержати ефект від розведення спадково високопродуктивних тварин.

З далеких часів одомашнені коні, як вид, пройшли за тисячоліття суттєві зміни екстер’єру, форми і розмірів тіла, габітусу, ваги, гами забарвлення шерсті, типів крові, білків, конституції, нервової діяльності й поведінки. Альтернативні й комплексні ознаки багатовікової селекції легко піддавалися впливу тиску відбору і удосконалювалися в ортоселекції. Так поступово, але в одному напрямі, прийшов досвід, позначилася генетична база і перспектива не однієї популяції. Нині в розпорядженні селекціонерів цілий банк різноманітної сперми, ембріонів і живих коней, що допомагають поліпшити продуктивність і тип популяції.

Розглянемо одну з найважливіших ознак – відтворення. Овуляція у кобил проходить, як правило, незалежно від початку охоти та відбувається у будь-який її період, але найчастіше за один, два дні до закінчення еструсу. Термін парування по відношенню до овуляції має велике біологічне значення внаслідок короткого життя гамет в статевих шляхах кобили. Звичайно, що до виходу або після несвоєчасного виходу з яєчника яйцеклітин запліднення не відбудеться. Тому селекція за показниками плодючості коней є малоефективною. За високого генофонду популяцій для оптимального підвищення заплідненості звичайно не слід нехтувати раціональною годівлею, своєчасним лікуванням і зоотехнічною культурою утримання і використання коней. У разі безумовного визначення генетичної природи безпліддя (гамети, зиготи, ембріони, плоди, новонароджені) слід досліджувати родоводи батьків – їх цитокаріологію, пенетрантність і експресивність факторів аномалій відтворення.



Успадкування мастей. Масть – якісна ознака тварини, що легко реєструється й розпізнається. У процесі розведення коней накопичено великий фактичний матеріал, що дозволив з позицій генетики виявити закономірності успадкування цієї ознаки. За останні роки, коли кінь із „сільського мешканця” поступово перетворюється у „мешканця міст”, його масть випадків стала привертати особливу увагу селекціонерів і любителів. Типова масть – це надійна „фабрична марка”. Для вивчення кореляції між мастю і робочими якостями коней було використані різні методи дослідження. У результаті ні позитивних, ні негативних зв'язків не виявлено. Однак масть тварин, тобто здатність утворювати пігмент, не є біологічно байдужним фактором.

Властива дорослим коням масть формується у процесі їх індивідуального розвитку і з віком зазвичай змінюється. Новонароджені лошата мають нечітко виражену масть, але після першої линьки (в 6-7 місяців) виростає волос, що є характерним для постійного забарвлення. Для рудої, гнідої, буланої, ігреневої, солової та сірої мастей характерні темні й світлі відтінки, для рудої – золотисті, для сірої та вороної – сріблясті.



Чіткого зв’язку між мастю коня та його роботоздатністю не виявлено, хоч відомо, що забарвлення шкіри та волосу має певне біологічне значення. Остаточно встановлено, що коні лише сірої масті, особливо ті, що рано біліють, уражуються меланосаркомою та виявляють специфічну реакцію (фагопіризм) на гречану солому, що супроводжується появою на тулубі дрібних пухирців. Крім того, відзначалася знижена заплідненість у сірих коней. Помічено, що на білих кінцівках частіше з'являється мокрець, а світлий копитний ріг слабший.

Щодо успадкування мастей існує дві теорії. Відповідно до першої теорії, розробленої радянськими дослідниками (Н.А.Юрасов, В.О.Вітт, Д.А.Кисловський), усі масті коня можуть бути зведені в так званий епістатичний (супідрядний) ряд. Це означає, що дія однієї алельної пари генів мастей пригнічується геном неалельної їм пари. Але й епістатичний (пригнічений) ген не може виявитися під час відсутності певного комплексу гіпостатичних задатків, що пригнічують. Таким чином, у цьому разі спостерігається не проста домінантність або рецесивність ознаки, а особлива взаємодія неалельних спадкоємних задатків. Відповідно до цієї теорії перша стадія окислювання хромогену дає бурувато-руді пігментні зерна, що зумовлюють утворення рудої масті. Друга масть в епістатичному ряду – ворона. Вона не може утворюватися без пігменту й тому епістатична (супідрядна) стосовно рудої масті. Генетична формула вороної масті РРВВ, РРВb або просто ВВ і Вb, тому, що у всіх коней є задаток рудого забарвлення. За вороною в епістатичному ряду стоїть гніда масть (Г). У гнідого коня тулуб має різні відтінки коричнево-вишневого забарвлення, а грива, хвіст і нижня частина кінцівок – чорні. У цьому разі діє задаток, який загальмовує повне (до чорного кольору) окислювання пігменту, що вкриває голову й корпус коня. Дія задатку гнідої масті може виявитися лише за наявності задатку вороної масті. Формула гнідої масті може бути ВВГГ, ВВГг, ВbГГ, ВbГг. Від гнідих коней генетичної формули ВВГГ можна одержувати лише гнідих коней. Коні з формулою гнідої масті ВВГг, тобто гетерозиготні за гнідим задатком, можуть давати гнідих і вороних дітей і нездатні народжувати рудих. Гніді, гетерозиготні за задатками гнідих і вороних (ВbГг), здатні давати гнідих, вороних і рудих лошат. Булані коні (ББ) мають декілька генетичних формул; 1) ВВГГББ – гомозиготна булана, дає тільки буланих; 2) ВВГГБб – гетерозиготна за буланим забарвленням, здатна давати буланих і гнідих; 3) ВВГеББ – гетерозиготна за задатком гнідої масті, здатна народжувати буланих і вороних; 4) ВВГгБб – гетерозиготна за гнідою і буланою мастю, здатна давати буланих, гнідих й вороних; 5) ВвГГББ – гетерозиготна за вороним забарвленням, здатна давати тільки буланих і солових. На думку В.О. Вітта, за спільної дії комплексу задатків буланої й гнідої масті, при виявленні задатку вороної масті утворюється булана масть; 6) ВвГГБб – гетерозиготна, за буланим й вороним забарвленням, здатна давати буланих, гнідих, солових і рудих; 7) ВвГгББ – гетерозиготна за вороною й гнідою мастю, здатна давати буланих, вороних, солових і рудих; 8) ВвГгБб – гетерозиготна за задатками всіх мастей, здатна давати буланих, гнідих, вороних, солових і рудих. Багато мастей йдуть поза епістатичним рядом й розвиваються на основі одного спадкового задатку: сіра, чала, ряба, чубара, савраса. Сіра масть домінує над усіма мастями епістатичного ряду, та одержати сірих коней можна тільки від сірих. Характерна їх риса полягає в тому, що з віком вони біліють, тому що задаток сірої масті викликає ранню сивину волосся. Чала масть також домінує над мастями епістатичного ряду. Відрізняється вона від сірої тим, що протягом життя забарвлення не змінюється, тому що посивіння з віком не прогресує. Ряба масть характерна наявністю великих білих плям на корпусі коня. Описано дві форми рябих коней – домінантна й рецесивна. При домінантній рябій масті білі відмітини розташовані зверху корпусу коня, а при рецесивній – знизу. Чубара масть успадковується так само, як домінантна ряба. Савраса масть характеризується зональним розташуванням пігменту покривного волосся й пасмами сивого волосся в гриві й хвості. Визначається вона одним домінантним задатком. Мишаста масть визначається двома спадковими задатками – задатком дикого фарбування (домінантної) й задатком вороної масті.

Іншу теорію успадкування мастей розробили зарубіжні дослідники, головним чином Касл. Відповідно до цієї теорії, всі коні мають ген С – домінантний, що визначає здатність утворювати пігмент. Другий ген В впливає на утворення чорного пігменту. Третій ген А (ген агуті) – розподіляє чорний пігмент, тобто ген забарвлення диких тварин. Цей ген у коней представлений чотирма алелями, тобто чотирма різними генами, розташованими в одному локусі хромосоми, а саме: Аt – масть диких предків, масть коня Пржевальського; А – масть свійського темно-гнідого коня; аt – масть темно-каракового коня; а – рецесивна ворона; четвертий ген Е – керує повним розповсюдженням чорного пігменту (або коричневого) як у диких коней, так й у домашніх гнідих, рижих й вороних; рецесивний ген е викликає обмеження темного пігменту периферичними ділянками волосяного покриву, залишаючи центральну частину тулуба жовто-червоного забарвлення, та різниця між темно-гнідою (АВЕ) та світло-гнідою (АВее) забарвленнями.

За нормальних умов вирощування молодняку коней багатьма дослідниками виявлені особливості успадкування деяких закономірностей будови тіла в коней:


  1. Занадто виражені щітки домінують над слабовираженими. Розвиток щіток визначається декількома факторами неповного домінування.

  2. При схрещуванні коней крокових порід з кіньми швидкоалюрних порід простежується деяке домінування ознак ваговозів, а саме: помісі, як правило, мають грубу голову, масивний корпус, часто роздвоєний круп, коротку м’ясисту шию; широке тіло домінує над вузьким. Однак такий тип успадкування можна спостерігати лише в тому разі, коли матері належать до ваговозної, а батьки – до швидкоалюрної породи. За реципрокного схрещування, тобто коли матері вузькотілі, а батьки широкотілі, такої чіткої закономірності не спостерігається. У цьому разі виявляється переважний вплив материнського організму, посилений впливом фактора домінування пристосованого типу. У всіх випадках спостерігається домінування довгоногості над коротконогістю.

  3. Розміри тварин (висота в холці, обхват грудей, жива маса) відносяться до категорії кількісних ознак. Успадкування названої ознаки в коней має проміжний характер. Розміри потомства в цілому відповідають середнім розмірам батьків. Відхилення в той чи інший бік може бути незначним за рахунок неповного домінування широкотілого типу і довгоногості, а також домінування пристосованого типу й впливу материнського організму. Навіть за схрещування кобили поні з жеребцем породи шайр потомство має приблизно проміжні розміри.

  4. У всіх рекомендаціях з конярства і конезаводства вважаються спадкоємними такі вади екстер'єру, як курба, жабка, шпат і рорер. Було запропоновано також схеми успадкування цих вад, як правило, за однофакторіальним рецесивним типом. Однак наступні дослідження показали, що успадкування цих вад здійснюється більш складним шляхом. Коні зі шпатом не народжуються. Він з’являється у віці 1-1/2 року і старших внаслідок перенапруги скакальних суглобів і порушення цілісності суглобних поверхонь. Слабкість сухожильно-зв’язкового апарату, несприятлива механічна будова суглобів і кінцівок тазового поясу, недостатня міцність кістяку сприяють розвитку вади. Шпат частіше зустрічається в коней сирої (рихлої) конституції, схильних до кісткових розрощень, з неправильною будовою скакального суглоба. Аналогічно успадковується й така вада, як жабка.

Курба – вада сухожильно-зв’язкового апарату. Спадковість проявляється у схильності; частіше спостерігається в коней недорозвинених, з Х-подібною постановкою й шаблюватістю задніх кінцівок, при слабко розвинених і сирих скакальних суглобах. Курба у коня – ознака загальної слабості сухожиль і зв’язок.

Даних про успадкування рорера або свистячої задухи у коней немає, тому що ця вада зустрічається нечасто, і звичайно „хрипунів” не використовують для відтворення.

У коней описані спадкові дефекти, зумовлені летальними генами, що викликають загибель тварини на різних стадіях росту й розвитку (до статевого дозрівання). Ось їх перелік: крива шия, відсутність передніх кінцівок або деформовані передні кінцівки, повна відсутність волосся (покривного і захисного), часткова відсутність шкіри, непрохідність прямої кишки, атаксія лошат, що виявляється в судорогах і паралічах. Лошата, які мають летальні задатки цих ознак, або народжуються мертвими, або гинуть у перші дні життя. За загальною думкою дослідників, кожний з летальних дефектів зумовлений одним рецесивним геном і проявляється лише при гомозиготності за цією ознакою.
2. Відбір коней
Для вдосконалення порід коней відбирають кращих тварин, парують їх між собою і створюють оптимальні умови для вирощування приплоду. Проте відбір на плем’я не є механічним відбором тварин кращих за роботоздатністю, промірами, екстер’єром тощо. Як зазначав професор В.О.Вітт, треба навчитися відбирати не рекордистів та переможців класичних призів, а тих коней, від яких можна їх одержувати.

У конярстві застосовують комплексний та індивідуальний відбір. Ці поняття спочатку виникли в практиці селекції рослин, а потім – у тваринництві.



Комплексний відбір коней для племінних цілей проводять за кількома основними ознаками – промірами, жвавістю, скаковим класом, породністю, типом, гармонійністю будови тіла тощо. За сучасною генетичною термінологією цей відбір часто називають відбором за фенотипом, тоді як індивідуальний відбір, крім відбору за фенотипом, передбачає оцінювання племінних тварин за походженням (якість батьків і предків) та якістю їх власних потомків (оцінювання за генотипом). Наприклад, від орловського жеребця Откліка 2.07, 1952р. одержали велику кількість класного приплоду, серед якого за ознаками фенотипу найціннішими були Борєц 2.04,8, Водоворот 2.04,4, Вожак 2.03,5 та Піон 2.00,1. Усі вони походять від класних матерів, у своїх родоводах мають відомих предків, але досить істотно відрізняються за якістю власних потомків. За весь час заводського використання від Водоворота не одержано жодного рисака класу 2.10, від Борца і Вожака – 2-3, а від Піона – 126, в т.ч. класу 2.05 – 21 гол. та кілька рисаків-рекордистів.

Основою для відбору коней на плем'я є оцінка їх під час бонітування, що проводять найбільш кваліфіковані спеціалісти, які добре знаються у породі. Головні принципи бонітування – комплексність, детальність і суворість щодо визначення племінної цінності та призначення коней.

За чинною інструкцією (затверджена у 2003р.) племінних коней бонітують за 7-ма ознаками: походження, типовість, проміри, конституція та екстер’єр, роботоздатність, якість потомків, молочність – для кобил новоолександрівської, російської і радянської ваговозних порід, яких використовують для виробництва кумису. Кожну ознаку оцінюють за 10-бальною системою. Перше бонітування коней проводять у 2-річному віці за походженням, типовістю, промірами, екстер’єром: у 2,5 року вперше оцінюють роботоздатність. До 7-річного віку коней бонітують щороку. У 7 років виставляють першу оцінку за якість потомків. Пізніше дані бонітування уточнюють через кожні 3 роки в міру нагромадження відомостей про якість потомків та інших даних.

Принцип детальності бонітування полягає в ретельному оцінюванні статей або груп статей тулуба коня, аналізі переваг та недоліків батьків і предків родоводу.

Загальний бал за деякі ознаки (екстер’єр, проміри тощо) визначають за найменшою оцінкою. Наприклад, за першу групу статей коня виставлено 8 балів, за другу – 7, а за третю – лише 6. Загальний бал за екстер’єр у цьому разі становитиме 6 балів. Причому немає значення, за який промір, групу статей чи вид випробувань ваговоза виставлена мінімальна оцінка. За таким самим принципом визначають загальний бонітувальний клас – еліта, І та II. Коні, які не відповідають вимогам II класу, вважаються неплемінними.

За відбору жеребців і кобил враховують і такі дані, як дистанційність, стабільність виступів у змаганнях, участь у традиційних та міжнародних змаганнях і клас суперників, загальний виграш на іподромах тощо. Бажано, щоб у родоводі жеребця були предки з високими показниками роботоздатності, рекордисти, представники чи родоначальники прогресивних ліній.

За відбору кобил віддають перевагу тваринам з міцним здоров’ям, відносно довгим, більш глибоким і широким за будовою тулубом, особливо крупом, середнього зросту. Бажано, щоб у господарствах була детальна характеристика всіх кобил за станом здоров’я, плодючістю, довголіттям, регулярністю статевих циклів, поведінкою їх під час парування та жереблення, тривалістю жеребності, сервіс-періоду та охоти, молочністю та розвитком лошат до відлучення. Кобил, що запліднюються нерегулярно, народжують слабких або недорозвинених лошат, маломолочних, із злим норовом слід вибраковувати з господарства, незважаючи на їх рекорди чи висококласні родоводи.

У кіннозаводстві ми маємо справу, як правило, зі старими відселекціонованими породами; молодняк у заводах вирощують в умовах, сприятливих для прояву всіх спадкоємних задатків й особливо тих, що мають найбільше господарське значення. У результаті показники спадковості в цих умовах повинні бути низькими, і власно кажучи, селекціонери не можуть на них ґрунтуватися при проведенні відбору й підбору. Перші дослідження показали, що коефіцієнт спадковості плідності у тварин будь-яких порід дуже низький, приблизно 0,01-0,02. Дуже низький коефіцієнт успадкування жвавості в рисистих і чистокровних верхових коней. Це, звичайно, не означає, що ці найважливіші господарські ознаки не зумовлені спадковістю, а говорить про те, що породи добре отселекціоновані за цими ознаками і при їх вдосконалюванні слід застосовувати не масовий відбір і підбір, а методичний індивідуальний.



Індивідуальний відбір коней – це відбір їх за якоюсь селекційною ознакою.

Індивідуальний відбір можна здійснити за такими варіантами:

1. Відбирають лише за однією ознакою, наприклад, за жвавістю або за скаковим класом, не звертаючи уваги на всі інші – ріст, тип будови тіла, тип вищої нервової діяльності і т.п.

2. Відбирають відразу за декількома ознаками, вибраковуючи тварин за однією з них незалежно від того, наскільки добре розвинені інші.

3. Відбирають протягом деякого часу спочатку за однією ознакою, доводячи її до певного стандарту, потім за іншою ознакою, потім за третьою і т.д., поки не буде досягнуто бажаного рівня якості породи.

4. Оцінюють ознаки відбору балами. Відбирають тварин за сумою балів, яка в цьому разі буде індексом відбору або загальним показником цінності тварини.

Усі ці методи відбору тією чи іншою мірою застосовують у кіннозаводстві. Так, при різко виражених недоліках коней бракують за однією ознакою, особливо, якщо ця ознака біговий або скаковий клас. Але у коней з яскраво вираженими позитивними якостями й за істотних недоліків іноді віддають перевагу середньому класу, тим коням, що не мають вад, але і видатних якостей теж.

При відбору за походженням, наприклад, ставлять за мету створення переважно однорідних генеалогічних груп коней. Маточне поголів’я конезаводу зазвичай відносять до 2-3-х основних ліній та 3-5-ти родин, з якими у господарстві ведуть селекційну роботу. Бажано, щоб цінні за якістю потомків жеребці й кобили, рекордисти чи переможці змагань на традиційні призи, були у близьких рядах родоводу, не далі III-IV. Для племінної роботи у майбутньому має значення те, який саме вид відбору є основою родоводу молодих жеребців і кобил. Відомо, що жеребці, народжені від спорідненого парування (інбридингу), частіше бувають цінними за якістю потомків, ніж ті, в родоводі яких немає спільних предків у IV-V поколіннях (аутбридинг). Відбір за походженням ґрунтується на глибоких знаннях породи, особливостей ліній і родин, вдалих відборів тощо.



Відбір за екстер’єром. Можливий також індивідуальний відбір коней за екстер’єром, особливо тоді, коли в господарстві ведеться робота щодо свого типу. Прикладом в орловській рисистій породі є дібрівський, пермський, хрєновський та інші типи, що помітно різняться. Тому для збереження „заводської марки” відбору за екстер’єром у цих господарствах приділяють значну увагу. Більш жорсткими є умови відбору за екстер’єром коней арабської та ахалтекінської порід, для яких своєрідний екстер’єр є породною ознакою, від якої значною мірою залежать попит на них та їх вартість. Племінних жеребців і кобил з такими вадами екстер’єру, як шпат, жабка, курба, рорер, короткозорість та природжена сліпота, розрощення зовнішніх голівок грифельних кісток, крипторхізм (жеребці-нутряки), вибраковують з племінного складу.

Головними показниками відбору за роботоздатністю є: у верхових і рисистих коней – жвавість та витривалість на дистанціях випробувань; у ваговозів – потужність, швидкість руху з вантажем кроком і риссю, тяглова витривалість; у спортивних коней – інтелектуальність, гармонійність, привабливість, якість рухів і стрибка, жвавість та витривалість під час роботи під вершником.

Рисистих і верхових коней поділяють на дистанціонерів (стаєрів), здатних виявляти велику роботоздатність та витривалість на порівняно довгих дистанціях (наприклад, для чистокровних верхових коней 2100 м і більше) та фляєрів, представники яких здобувають перемоги на коротких дистанціях (для чистокровних верхових 1600-1800 м). Видатних стаєрів і фляєрів дуже високо оцінюють селекціонери. Головним показником відбору рисаків є рекорд жвавості, тобто час, за який кінь пробігає певну дистанцію, а для верхових коней – кількість перемог і призових місць (скаковий клас) та стиль перемог. Серед ваговозів відбір за показниками роботоздатності використовують дуже обмежено, оскільки тренують і випробовують незначну кількість коней цих порід.

Відбір за якістю потомків. Відбір коней за екстер’єром, промірами, роботоздатністю є відбором за фенотипом. Якби між фенотипом і генотипом завжди існував позитивний зв’язок (кореляція), то відбір був би значно ефективнішим. Проте в практиці так не буває – надійність відбору за фенотипом та родоводом залишається низькою. Близько 70% кобил вибраковується з маточного складу через неповноцінний приплід та захворювання репродуктивних органів. До старості утримують лише третину відібраних кобил. Крім того, не завжди жеребці-рекордисти чи переможці змагань на класичні призи стають видатними плідниками. Для прикладу, за післявоєнні роки в орловській рисистій породі було всього 4 жеребці з високим іподромним класом, від яких мали цінний приплід. Це Квадрат 2.08,1 (1946 р.н.) від Проліва і Кераміки, Успєх 2.03,7 (1951 р.н.) від Тульского Пряніка й Удачі, Отклік 2.07 (1952 р.н.) від Отбоя та Конвенції і видатний жеребець Піон 2.00,1; 4.13,5 від Откліка і Пріданніци.

Відбір не обмежується тільки зарахуванням молодих жеребців і кобил до відтворного складу, але й продовжується під час їх наступного заводського використання. Тільки після одержання від жеребця 2-3-х ставок (не менше 10 голів приплоду) [ставка – кількість лошат від жеребця за календарний рік], а від кобили – не менше двох пробонітованих лошат, можна провести остаточне оцінювання й відбір їх за якістю потомків. За низької оцінки жеребців і кобил вибраковують (виранжировують) з основного складу. Виранжирування стосується переважно жеребців – їх переводять в інше племінне господарство й апробують на матках іншого походження. Так, ще на початку 30-х років минулого століття відомий орловський рисак Бубєнчик 2.10,5, гн., 1925 р.н. був виранжируваний з Хрєновського і Шахівського кінних заводів (Росія) і восени 1934р. переведений у Дібрівку. Неперевершений селекціонер XX ст. Олексій Іванович Пайдасі, який працював на цьому кінному заводі з 1918 по 1938 роки, проаналізував усі підбори до Бубєнчика у попередніх господарствах і вирішив парувати з ним тільки дочок жеребця Воїна 2.15,2, сір., 1918 р.н. На подив усіх, приплід відзначався великою жвавістю, виграв багато традиційних призів і встановив чимало рекордів, частина яких з 30-х років XX ст. перейшла у третє тисячоліття. Кращими серед цього приплоду були Вальс 2.05,6; Капітанша 2.07; Ворган 2.07,1; Галл 2.07,5; Румба 2.07,6; Верхогляд 2.08 та інші.

Видатний за біговим класом орловський жеребець Поступок 2.06,8, сір., 1989 р.н. від Прічала і Порфіри, володар багатьох перемог на іподромах Києва, Одеси і Москви, в т.ч. шестиразовий переможець змагань на приз „Крєпиша” на тому ж Дібрівському кінному заводі залишив хіба що задовільний приплід, через що й був виранжируваний.

Оцінювання жеребців за якістю потомків. Оцінюють жеребців з метою своєчасної, правильної і всебічної перевірки плідників. Для цього застосовують кілька методів. За бонітування оцінювання за якістю потомків полягає у визначенні частки (в %) приплоду, віднесеного до класу еліта, І, II, та позакласового. За його результатами визначають загальну племінну цінність жеребця й необхідність його наступного використання. Цей метод оцінювання жеребців застосовують у напівкровному та неспеціалізованому конярстві.

Оцінюючи за якістю потомків жеребців чистокровної верхової та рисистих порід, враховують насамперед їх роботоздатність, екстер’єр і типовість одержаного приплоду. У чистокровному конезаводстві показником роботоздатності потомків є сума виграшів на іподромах, дистанційність та індекс успіху, який, за пропозицією американських і французьких спеціалістів, визначається за формулою:



, (46)

де ІУ – індекс успіху;

v – сума виграшу призів, грн.;

n – кількість потомків;

m – середній виграш одного коня за сезон, грн.
Можна визначити цей показник за кожною ставкою жеребця і за всіма його потомками.

Якщо індекс успіху жеребця 4 і більше, то за якістю потомків він одержує 10 балів. Плідників напівкровних верхових порід оцінюють за методикою І.М.Чашкіна, в основу якої покладено економічну ефективність реалізації їх приплоду.

У системі оцінювання жеребців-плідників рисистих порід замість індексу успіху враховують індекс роботоздатності потомків. Для цього середній виграш з розрахунку на одного потомка (в грн.) перемножують на кількість потомків класу 2.10 і жвавіше:

, (47)

де Ір – індекс роботоздатності;



Р – кількість приплоду жеребця класу – 2 хв. 10 с;

п – кількість потомків;

v – сума виграшів, грн.


Жеребці з індексом роботоздатності 20 і більше вважаються хорошими, від 10 до 19,99 – задовільними і менше 10 – незадовільними. У тих, що не мають жодного потомка класу 2.10, індекс роботоздатності дорівнює нулеві.

За екстер'єром і типовістю потомків оцінюють комісійно за 5-бальною системою в період їх іподромних випробувань. Загальний розвиток та скороспілість потомків жеребця оцінюють, порівнюючи їх фактичні проміри з вимогами контрольної шкали росту.

Для ефективної селекційної роботи дуже важливо якомога раніше оцінити молодих жеребців за якістю потомків. Практично це можна здійснити лише використовуючи для обмеженого парування 3-річних жеребців цінного походження та з високими показниками іподромних випробувань. Крім того, ВНДІ конярства пропонує нагромаджувати заморожену сперму 3-4-річних жеребців рисистих порід і запліднювати 25-30 кобил різних конезаводів за індивідуальним добором або оцінювати за результатами іподромних випробувань у 3-річному віці.

У стандартбредному конезаводстві США практикується рання (з трьох років) апробація молодих жеребців – претендентів у штат плідників. Через високу скороспілість і довговічність коней цієї породи на заводах одночасно використовують представників 5 поколінь (батько – син – онук – правнук – праправнук). Це дає змогу досить ефективно перевіряти якість приплоду жеребців у найрізноманітніших генеалогічних, вікових, аутбредних та інбредних підборах. Так, від 5-ти-річного жеребця Сієрра Космос 1.53,4 лише за перший рік заводського використання одержано 92 лошати.

У роботі з удосконалення існуючих заводських порід та створення нових дуже відповідальним є відбір найцінніших племінних тварин. Це робота складна, копітка і потребує ґрунтовних знань та навіть уміння вибирати потрібних тварин.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Схожі:

Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconБердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №2. – Бердянськ: бдпу, 2007. – 196...
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 18 травня 2007 року. –...
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconДиплом за спеціальністю "Юрист"
Горбуров Кирил Євгенович (28. 03. 1980, м. Миколаїв) – кандидат історичних наук (2007 р.)
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКонспект лекцій запоріжжя ббк 87. Ж 17 Ухвалено до друку вченою радою Гуманітарного університету

Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconПедагогічна система К. Д. Ушинського
Кравець В. П. Історія української школи І педагогіки: Курс лекцій. Тернопіль, 1994
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка