Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33



Сторінка3/17
Дата конвертації17.01.2018
Розмір3.17 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Таблиця 2

Кількість тварин, необхідних для апробації селекційних досягнень


Вид і стать сільськогосподарських тварин

Нова створена порода

Нова породна група

Новий внутрішньо-породний тип

Новий заводський

тип


Нова заводська лінія

Свині: ♀



5000

500


3000

300


3000

300


500

50


100

10 поліп.



Вівці грубововних

порід: ♀



10000


200

5000


100

5000


100

3000


60

500


10 поліп.

Вівці тонкорунних порід: ♀


25000

500



10000

200

10000

200



5000

100

500

10 поліп.



Вівці каракульських порід бурого, чорного, сірого забарвлення: ♀



-

-



-

-



5000


100

3000


60

500


10 поліп.

Вівці оригінального забарвлення: ♀


-

-



-

-

-

-



1000

20

250

10 поліп.



Велика рогата худоба: ♀



5000

150


3000

100


3000

100


1000

30


500

10 поліп.



Кози: ♀



10000

200


5000

100


5000

100


3000

60


500

10 поліп.



Коні: ♀



2000

100


1000

50


500

25


200

10


50

6 поліп.


Підставою для апробації є перевершення тварин селекційного досягнення, що апробуються, над стандартом породи і тваринами-однолітками за однією або комплексом селекціонованих ознак, що мають бути наступними.

По великій рогатій худобі молочних і молочно-м’ясних порід: перевершення за надоєм молока корів апробованого селекційного досягнення над однолітками на 10% за одночасного надою однолітків не нижче 150% стандарту породи; вміст жиру в молоці на 10% і білка на 5% вище стандарту породи; швидкість молоковіддачі не нижче 2 кг/хв.; оплата корму молоком, жиром і приростом живої маси на 10% вище, ніж у однолітків.

За апробації селекційного досягнення з однієї будь-якої селекційної властивості, крім молочності (швидкість молоковіддачі, оплата корму, форма вимені, комолість) молочна продуктивність корів має бути не нижче 150% стандарту породи, а жирність і вміст білка в молоці – не нижче стандарту породи.



По великій рогатій худобі м’ясних порід: перевершення тварин апробованого селекційного досягнення над однолітками за енергією росту на 5%, за живою масою у віці 15 місяців – на 10%, за молочністю – на 15% вище стандарту І класу; за витратами корму на одиницю приросту маси на 10% нижче, ніж у однолітків.

За апробації селекційного досягнення за якоюсь іншою селекційною властивістю (екстер’єр, конституція, стійкість до захворювань) рівень енергії росту, жива маса у віці 15 місяців і молочність мають перевищувати стандарт І класу на 15%.



По свинях усіх груп порід (різного напряму продуктивності): перевершення вимог класу еліта тваринами апробованого селекційного досягнення за енергією росту на 5%; витратах корму на 1 кг приросту маси менше на 10%; на 15% менше за товщиною шпику над 6-7-им грудними хребцями; перевищення над однолітками за масою задньої третини напівтуші на 15%; площа м’язового вічка не менше 35 см2; багатоплідність не менше 11 життєздатних поросят; молочність (у віці 21 день) не менше 60 кг.

При апробації селекційного досягнення за одним або декількома селекційними ознаками інші показники мають бути не нижче вимог класу еліта.



По вівцях: селекційні досягнення тварин усіх порід (крім романівської і каракульської) апробовують на фоні продуктивності однолітків, які перебільшують вимоги І класу за настригом митої вовни на 20%, за масою – на 10%. При цьому тварини апробованого селекційного досягнення мають перебільшувати однолітків за настригом митої вовни на 10%, за масою – на 5%; по вівцях курдючних, жирнохвостих та інших грубововнових м’ясо-сальних порід перевершення за масою – на 20%.

Дорослі тварини, які підлягають апробації, повинні мати довжину вовни річного росту:



    • тонкорунні породи – у маток не менше 9 см; баранів – не менше 11 см;

    • м’ясо-вовнові напівтонкорунні породи – довгововнових, типу лінкольн, матки – не менше 16 см, барани – не менше 18 см;

    • короткововнові тонкорунні та напівтонкорунні породи – у маток не менше 8,5 см, баранів – не менше 9,5 см.

По вівцях романівської породи селекційні досягнення апробують за умови відповідності всієї апробованої групи тварин вимогам найвищого бонітувального класу за всіма якостями і при наявності статистично вірогідного перевершення за одною або декількома селекційними властивостями.

По конях: селекційні досягнення апробують при умовах відповідності групи тварин, що підлягає апробації, вимогам найвищого бонітувального класу за всіма якостями і наявності статистично-вірогідного перевершення за однією або декількома селекційними властивостями.

По птиці: селекційне досягнення по породі, породній групі, внутрішньопородному типу, апробують за умови відповідності птиці, яка підлягає апробації, вимогам класу еліта, а по окремих заводських лініях вимогам найвищого бонітувального класу, і перебільшення цих вимог для птиці, що апробується, всіх селекційних досягнень за однією з наступних ознак: яйценосність – на 5%; маса яєць – на 3%; маса молодняку в забійному віці: (для м’ясної птиці) по курах – на 15%; по інших видах птиці – на 5%.

Птиця нового селекційного досягнення, яка підлягає апробації за господарсько-корисними ознаками, не названими у вимогах (стійкість до захворювань, високі якості яєць), має бути не нижче І класу за основними і додатковими ознаками.


4. Селекційні досягнення в скотарстві, свинарстві, вівчарстві і конярстві


    1. Селекційні досягнення в скотарстві

Українська червоно-ряба молочна порода. На основі вивчення угорського досвіду з вдосконалення худоби симентальської угорської породи (мад'яртарка) схрещуванням з червоно-рябою голштинською у 1976р. Ю.Д.Рубан вніс пропозиції Міністерству сільського господарства СРСР про необхідність впровадження у виробництво нашої країни даного методу. На початок 1981р. ВАСГНІЛ була прийнята програма виведення червоно-рябої молочної породи (від України авторами нового проекту були В.П.Буркат і В.В.Борзов). У 1982р. В.П.Буркат, В.Зубець, А.П.Кругляк та О.Ф.Хаврук розробили програму „Червоно-ряба порода – 1982”. Нею передбачалося на материнській основі симентальської породи створити нову методом відтворного схрещування з червоно-рябою голштинською, монбеліардською і айрширською породами. Симентальська порода не сповна відповідала вимогам продуктивності до умов промислової технології й одержання високої молочної продуктивності.

Реалізуючи програму, почали широко використовувати монбеліардську породу. Але оцінка бугаїв-плідників за якістю нащадків не підтвердила прогнози. Більшість дочок цих бугаїв мали слабкі кінцівки і полімастію, різниця в надоях була незначною. Уточнення селекційної програми, широкий ареал роботи, прагнення досягти мети – все це дозволило у вересні 1992р. державній комісії апробувати нову українську червоно-рябу молочну породу.

Породу створено відтворним схрещуванням сименталів з червоно-рябими голштинами. В деяких зонах додатково використовувалися монбеліарди й айршири. Застосовувалися найбільш ефективні методи: трансплантація ембріонів, використання генетичних маркерів.

У породі 3 внутрішньопородних типи (центральний, південно-східний і прикарпатський), 5 заводських типів (вінницький, київський, прилуцький, харківський і черкаський), 6 заводських ліній і 58 заводських родин.

Тварини нової породи характеризуються міцною конституцією, гармонійною будовою тіла, ванноподібним і чашоподібним вим'ям, доброю пристосованістю до місцевих умов.

Генетичний потенціал за молочністю становить 6500-7500 кг молока за лактацію.

Жива маса повнолітніх корів – 630-680 кг. Лише в центральному внутрішньопородному типі виведено 342 корови з надоєм по 8 і більше тис. кг, а від рекордистки породи корови Русалки 4125 з племзаводу „Христинівський” Черкаської області – 13672 кг молока жирністю 3,9%. У базових господарствах налічується 13,1 тис. корів із середньою продуктивністю 5496 кг молока жирністю 3,94%.

Загальна кількість маточного стада становила 1,5 млн. голів, з яких до 500 тис. корів.

Заводські лінії: Імпрувера 333 471, Сьюприма 333 470, Хановера 1 629 391, Шеврея 6241, Майєрдел Сайтейшна 1 599 075, Дон Жуана 7960.

Племінна база породи – 59 племінних і базових господарств, розміщених у 14 областях України. Кращі стада створено в племзаводах „Колос”, „Шамраївський” і „Світанок” Київської, „Христинівський”, „Золотоніське”, „Яснозір’я”, „Маяк” Черкаської, „Тростянець”, „Білорічинський” Чернігівської, „Червоний велетень” Харківської областей.

Автори породи – М.В.Зубець, В.П.Буркат, О.Ф.Хаврук, С.Ю.Рубан, А.П.Кругляк, В.В.Борзов та інші.

Шляхи подальшого вдосконалення породи: консолідація породи, вдосконалення молочності, м’ясних якостей тварин.



Українська м’ясна порода. Створена в 1993р. складним відтворним схрещуванням сірої української, симентальської, шаролезької і кіанської порід. Перший варіант схрещування для створення м’ясної породи запропонований у 1973р. М.А.Кравченком, Ф.Ф.Ейснером і П.Л.Погрібняком. Спочатку було створено й апробовано в 1979р. придніпровський (3/4 кіанська х 1/4 сіра українська) і чернігівський (3/4 шаролезька х 1/4 симентальська) типи, потім телиць і корів першого типу спаровували з плідниками другої групи, а маток другої – з плідниками першої.

У 1993р. затверджено нову українську м’ясну породу, у генотипі якої 3/8 крові кіанської х 3/8 шаролезької х 1/8 сірої української х 1/8 симентальської порід.

У породі два заводські типи (лохвицько-золотоніський і головеньківський), 7 заводських ліній (Пагина 0354, Осокора 00109, Тайника 1821, Ангара 0988, Сома 0418, Лосося 2391, Хижного 1599) і 42 родини.

Порода відповідає світовим стандартам. Жива маса дорослих бугаїв – 1100-1300 кг, корів – 600-710 кг, телят при відлученні в 6 місяців – 220-240 кг. Бугайці у 18-місячному віці досягають живої маси 600 кг, мають середньодобові прирости 1200 г, при витраті кормів на 1 кг приросту 6,8 к. од., забійний вихід – 59-63%.

Провідні племрепродуктори породи: „Чиста криниця” Полтавської, „Воля” Черкаської, „Головеньківський” Чернігівської областей, „Світанок” Автономної Республіки Крим. Автори створення породи М.В.Зубець, Е.М.Доротюк, А.М.Угнівенко, В.П.Лукаш та інші.

Тварини характеризуються спокійною поведінкою, легкими отеленнями.



Волинська м’ясна порода. Створена методом складного відтворювального схрещування. Маточною основою була місцева чорно-ряба і частково червона польська породи, що схрещувалися з плідниками абердин-ангуської, герефордської і лімузинської порід.

Використані високі можливості порід: лімузинської – висока енергія росту, високорослість, велика жива маса; абердин-ангуської – комолість, легкість отелень, плідність, спокійна поведінка; місцевої худоби – молочність, пристосованість до даних умов.

Порода має 6 ліній (Цебрика 3888, Ямба 3066, Мудрого 3426/9100, Буйного 3042, Красавчика 3004, Сонного - Кактуса 3307-9828), 24 родини.

Жива маса дорослих бугаїв – 950-1050 кг, корів 500-550 кг. Забійний вихід – 62-65%.

Репродуктори породи: „Зоря” й „Україна” Ковельського району, „Слава”, „Світанок”, „Волинь” Володимир-Волинського району (Волинська область), „Заболоття” Володимирського району (Рівненська область).

Відповідно до схеми схрещування кінцевим результатом є генотип, у якому 3/8 крові лімузинської х 3/16 абердин-ангуської х 1/4 місцевих порід. У подальшому – розведення помісей „у собі”.

Тварини нової породи відрізняються пропорційністю будови тіла, міцним типом конституції. Худоба пристосована до цілорічного безприв'язного утримання на відкритих вигульно-кормових майданчиках, легко переносить зимові холоди, добре споживає грубі корми, а в літній період – траву пасовищ.

Масть – червона і червона з білими мітками на лобі різних відтінків (від світлих до темно-червоних).

Худоба пристосована до пасовищного утримання в природно-кліматичних умовах Полісся і Прикарпаття.

Поліська м’ясна порода. Створена методом складного відтворювального схрещування з використанням симентальської, сірої української, шаролезької, кіанської і абердин-ангуської порід. Поліська м'ясна порода затверджена в 1999 році.

У складі породи 6 ліній (Іриса 559, Каскадера 530, Лайнера 65, Омара 814, Пакета 93, Великана – Селектора 24) і понад 30 родин.

Жива маса дорослих бугаїв – 950-1050 кг, корів – 500-550 кг. Середньодобові прирости – 900-1000 г. Забійний вихід – 62-65%.

Плідники можуть бути ефективно використані при схрещуванні з коровами чорно-рябої, червоно-рябої, симентальської і червоної степової порід, а також української і волинської м'ясних порід.

Основні господарства, де займаються розведенням тварин поліської м'ясної породи: племзавод „Заповіт”, „Росія”, „Нове життя”, „Переможець” Житомирської, племзавод „Світанок” і „Промінь” Рівненської областей.

При виведенні поліської м'ясної породи застосовувалося складне відтворювальне схрещування. Одержані генотипи чернігівської м’ясної (ЧМ-1: сіра українська х кіанська), що не відповідали вимогам кінцевого типу, „приливали кров” абердин-ангуської породи через помісних бугаїв 1/2 абердин х 1/4 шароле х 1/4 сименталів. Кінцевий результат 3/8 шароле х 1/4 абердин х 3/8 симентал; 3/8 шароле х 1/4 абердин х 1/8 кіан. До поліської породи було віднесено тварини з такими частками крові вихідних порід: 1/2 шароле х 1/4 абердин х 1/4 симентал, 1/4 кіан х 1/4 шароле х 1/4 абердин х 1/4 симентал. Загальна вимога – підбір тварин світлої масті й комолих. Тварин бажаного типу розводили „у собі”.

Худоба поліської м’ясної породи за типом наближається до типу абердин-ангусів американської селекції: довгі, широкотілі з добре розвиненою задньою третиною тулуба. Порівняно невисокі на ногах.

Породу створено в поліській зоні України, що дуже постраждала від викидів радіонуклідів і важких металів внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.



Знамя’нська м’ясна порода. Початок роботи над породою покладено в колгоспі ім. Шевченка Знам’янського району Кіровоградської області ще у вісімдесяті роки.

Роботу тоді очолювали К.Б.Свєчин, О.Г.Тимченко, Ю.М.Лисенко. У подальшому до цього долучилися Е.М.Доротюк, Я.К.Романюк та інші.

У створенні м’ясної породи використовуються симентальська, червона степова, чорно-ряба, абердин-ангуська, шаролезька та кіанська породи. Для майбутньої породи характерні комолість, бура масть, глибокий і добре обмускулений тулуб. Жива маса корів – 550 кг, бугаїв – 850 кг. Забійний вихід бугайців – 60%.

Асканійська м’ясна порода. На півдні України створюються три внутрішньопородних типи асканійської м’ясної породи: таврійський, причорноморський і кримський.

Таврійський тип створюється в стаді „Асканії-Нова” та в інших господарствах Херсонської і Запорізької областей. При цьому материнською основою є тварини укрупненого типу санта-гертруда (санта-гертруда х червона степова і санта-гертруда х шортгорнська х червона степова II і III поколінь), батьківською – кубинські зебу. Кращими сполученнями є: 3/8 зебу х 3/8 санта-гертруда х 1/4 червона степова; 1/4 зебу х 1/2 санта-гертруда х 1/4 червона степова; 5/8 шароле х 1/4 санта-гертруда х 1/8 червона степова. Помісей розводять „у собі”. Масть у тварин полова і світла.

Причорноморський тип створюється в господарствах Одеської і Миколаївської областей на основі схрещування червоної степової породи з бугаями м’ясних порід герефорд, шароле і кубинського зебу.

Кримський тип створюється в господарствах АР Крим методом схрещування зебувидних бугаїв, завезених із стада „Асканія-Нова”, що використовуються на коровах червоної степової породи і її помісях з українською м'ясною породою.

При визначенні методів роботи Ю.С.Мусієнко, М.В.Зубець та інші враховували одержання помісей і гібридів, які б сполучали в собі кращі якості: пристосованість до екстремальних умов півдня України, високу молочність червоної степової породи, крупність і високу інтенсивність росту м'ясних порід, дрібноплідність. Робота в цьому напрямі продовжується.


    1. Селекційні досягнення в свинарстві

Ще в 60-х роки ХХ ст. перед вченими свиноводами і практиками виникла потреба корінної зміни підходів у селекції районованих порід свиней у напрямі поліпшення їх м’ясності, інтенсивності росту, зниження витрат кормів на приріст живої маси, підвищення резистентності й стресостійкості. Водночас розпочався процес створення спеціалізованих м’ясних порід, типів, ліній та їх кросів для виробництва високоякісної і конкурентоспроможної товарної продукції.

Ініціатором, методичним керівником і безпосереднім виконавцем створення м’ясних генотипів свиней на міжпородній основі був професор Б.В.Баньковський – визнаний учений селекціонер.



Полтавська м’ясна порода. Багаторічну цілеспрямовану селекційно-племінну роботу щодо створення високопродуктивних м’ясних генотипів було розпочато ще в 1966р. у дослідному господарстві Полтавського НДІ свинарства завдяки складному відтворювальному схрещуванню порід: велика біла, миргородська, ландрас, п’єтрен та уессекс-седлбекська. Завдання було об’єднати в новій моделі тварини кращі господарсько-корисні ознаки вихідних порід. На основі результатів апробації в 1979р. полтавську популяцію свиней визнано як нове селекційне досягнення в свинарстві, яке дістало назву “Полтавський заводський тип м’ясних свиней”(ПМ-1).

У подальшому свині полтавського заводського типу виявилися селекційною основою формування полтавської й української м’ясних порід, а також спеціалізованої лінії м’ясних свиней. В 1993 році полтавську м’ясну породу було затверджено і дано заводську марку “ПМ”. Основними авторами полтавської м’ясної породи були: Б.В.Баньковський, Н.М.Середа, Л.Г.Перетятько, В.П.Рибалко, І.Б.Баньковська, І.С.Іващук, З.П.Шестакова, Е.Т.Хомиченко.

Характерною особливістю свиней цієї породи є добре виражені м’ясні форми і висока енергія росту. На інтенсивній відгодівлі підсвинки досягають живої маси 100-110 кг за 175-185 днів при витраті 3,4-3,5 к. од. на 1 кг приросту і виході м’яса в туші 61-63%. Породу можна використовувати як материнську, так і батьківську форму в умовах господарств різних категорій. Основними базовими стадами її є племзаводи: Інституту свинарства УААН, Стрілецького кінного заводу Луганської, СЗАТ “Маяк” Сумської областей.

Українську м’ясну породу створювали протягом 1981-1993 рр. Творчі колективи селекціонерів Інституту свинарства УААН, Інституту тваринництва УААН та Інституту тваринництва степових районів “Асканія- Нова” УААН на основі полтавського заводського типу м’ясних свиней за участю тварин білоруської, харківської та асканійської селекції. Авторами визнано 16 наукових співробітників, серед яких основними є: Б.В.Баньковський, В.О.Медвєдєв, І.В.Соловйов, А.Ф.Ткачов. Селекційно-племінну роботу з українською м’ясною породою виконують за трьома заводськими типами: центральний полтавської селекції, харківський і асканійський, що об’єднують у своєму складі 12 генеалогічних ліній та 25 родин. Нині поголів’я цієї породи за чисельністю в генофонді свиней України посідає третє місце після великої білої та української степової білої порід. Маса дорослих кнурів становить 300-350 кг, довжина тулубу – 180-192 см, а свиноматок відповідно – 220-270 кг та 165-172 см. Свиноматки приводять 10,5-11,3 поросяти на опорос. На контрольній відгодівлі за середньодобових приростів 150-920 г молодняк досягав живої маси 100 кг за 176-190 днів при витраті 3,4-3,6 к. од. корму на 1 кг приросту.

Основними базовими стадами є племзаводи дослідного господарства “Еліта” Миронівського інституту пшениці УААН, “Чувиріне” Харківської і “Асканія-Нова” Херсонської областей.



Червоно-поясна м’ясна порода. Створення червоно-поясних м’ясних свиней як батьківської форми розпочато в 1976р. методом складного кросування тварин полтавського заводського типу , а також порід великої білої, ландрас, дюрок і гемпшир. Одержано семипородних помісей 14-15 генерації від розведення “у собі” з різною кровністю вихідних генотипів. Це порівняно крупні тварини з добре розвинутими м’ясними формами. Масть свиней червона з білим поясом на лопатках. Свині міцної конституції, спокійного норову і невибагливі до умов утримання. Середній показник багатоплідності провідної групи маток – 11,5 поросяти. На контрольній відгодівлі молодняк досягнув живої маси 100 кг у середньому за 176,5 дня при 846 г середньодобового приросту і витраті 3,48 к. од. на 1 кг приросту та виході м’яса в туші 62,1%. Популяцію лінії червоно-поясних спеціалізованих м’ясних свиней (ЧПСЛ) затверджено в 1994 році. Основні автори цього типу: В.П.Рибалко, Б.В.Баньковський, І.О.Самохвал, Є.М.Агапова. Базовими господарствами є агрофірма “Нива” Тернопільської, радгосп “Гвардійський” Одеської, сільськогосподарське підприємство “Агроекологія” Полтавської областей.

Під час створення наведених генотипів свиней на міжпородній основі використано вже відомі в зоотехнії класичні методи, але доповнені й удосконалені з урахуванням останніх наукових досягнень у селекції, а також сучасних умов ведення галузі. Серед нових методологічних підходів та теоретичних концепцій, запропонованих і перевірених авторами в селекційному процесі, є такі:



  • одночасне використання під час створення нових генотипів 5-11 порід з урахуванням наявності в кожній з них спадкових ознак, потрібних для формування тварин бажаного типу і напряму продуктивності;

  • доцільність створення нових порід через формування спеціалізованих типів (ліній), які в своєму складі мають генеалогічну структуру , що дає змогу забезпечити тривалу ротацію стада без прилиття крові інших порід;

  • застосування масової оцінки молодняку і високого селекційного тиску за показниками швидкості росту та прижиттєвої товщини шпигу;

  • закріплення спадкових ознак продуктивності методом гомогенного поліпшуючого підбору з використанням різного ступеня інбридингу;

  • вивчення біологічної особливості тварин кожного покоління, оцінка їх стресостійкості, імуногенетичного статусу і адаптаційних особливостей до умов годівлі та утримання;

  • створення племінної сітки, нарощування загального поголів’я племінних свиней, розробка системи управління селекційним процесом для подальшого вдосконалення створеного генотипу чи породи в цілому.

Методичне керівництво селекційного процесу у великій білій породі, яка за чисельністю становить 80% загальної кількості свиней у країні, вже багато років здійснює відомий учений, селекціонер, член-кореспондент УААН М.Д.Березовський. В умовах базових племзаводів і племгоспів з розведення цієї породи запроваджено в основному метод переважаючої селекції, який дає змогу створити в породі спеціалізовані стада і таким чином збільшити в ній генетичну різнорідність, що сприяє успіху при внутрішньопородних і міжпородних поєднаннях.

Українська велика біла порода. Методами переважаючої селекції створено і апробовано (1985р.) материнський внутрішньопородний тип УВБ-1, що є головною материнською формою в системі гібридизації. Нині селекційну програму з цим типом спрямовано на підтримання високого рівня продуктивності, досягнутого в період його апробації (багатоплідність – 11,6 поросяти на опорос, молочність 61,2 кг, маса гнізда в 2 місяці – 196,8 кг). Селекція свиней великої білої породи за удосконаленням відгодівельних якостей завершилась апробацією та затвердженням у 1994 році внутрішньопородного типу УВБ-2. Цей тип створено методом чистопородного розведення із залученням генотипів великої білої породи української, шведської та естонської селекції. Тварини цього типу є проміжною батьківською формою. Головне їх призначення при поєднанні з внутрішньопородним типом УВБ-1 – одержувати ремонтних свинок і використовувати їх як материнську форму в регіональних системах гібридизації. У 1999р. апробовано ще дніпровський та голубівський заводські типи. Завершено створення нового заводського типу тварин з підвищеними м’ясними якостями на базі генотипів української, естонської і англійської селекції, який разом із заводським типом голубівський стане генеалогічною структурою внутрішньопородного типу УВБ-3. Основними авторами селекційних досягнень у великій білій породі є: М.Д.Березовський, В.О.Медведєв, Н.Д.Голуб, Н.П.Ноздріна.

Українська степова біла порода. Робота з українською степовою білою породою (Л.Ф.Крилова) спрямована на збереження в ній високих материнських якостей, збільшення чисельності і широкого використання в умовах півдня України. Для підвищення генетичного потенціалу виконується селекційна робота щодо створення внутрішньопородних і заводських типів цієї породи.

На особливу увагу заслуговують дві вітчизняні породи: миргородська (С.Л.Войтенко) і українська степова ряба (М.П.Михайлова). Ситуація склалася така, що з миргородської породи залишилося два, а з української рябої тільки один племзаводи, тобто є загроза зникнення цих популяцій свиней. Причина цього – не відсутність попиту на племпродукцію, а дуже скрутний економічний стан племінних господарств. Різке скорочення поголів’я названих порід призводить до неминучого звуження генеалогічної структури, а значить – до вимушеного інбридингу з усіма його негативними наслідками. Аналогічна ситуація і з тваринами великої чорної породи (Д.В.Ломако), яка потребує негайного прилиття крові завдяки імпорту неспоріднених тварин з однієї із західноєвропейських країн.

Селекція м’ясних порід ландрас (А.І.Хватов), дюрок (В.С.Топіха) і уельс (А.Ф.Ткачов), яких у різні роки було імпортовано, потребує періодичного завезення цих генотипів для підтримання генеалогічної структури на відповідному рівні. Особливо це стосується уельської породи, селекцію якої понад 20 років здійснюють методом закритої популяції з вимушеним “прилиттям крові” інших генотипів, що призводить до втрати окремих властивостей, характерних для даної породи.

Порода дюрок виведена у 1860 році в США шляхом схрещування ліній червоних свиней. Відповідно до потреб ринку селекція з цією породою спочатку велася за сальними, а в останні десятиріччя – за м’ясними якостями.

Свині породи дюрок відрізняються високою швидкістю росту. На випробувальних станціях США середньодобовий приріст на 1570 голів становить 942 г, витрати корму на 1 кг приросту – 2,58 кг, прижиттєва товщина шпигу – 22 мм, площа “м’язового вічка” – 34 см2. В інших випробуваннях на 1491 голову середньодобовий приріст становить 1016 г, витрати корму на 1 кг приросту – 2,48 кг, середня товщина шпигу – 19,8 мм, площа “м’язового вічка” – 34,3 см2.

За даними досліджень, проведених у центрі Белтсвіля (США), середньодобовий приріст на відгодівлі свиней породи дюрок становить 706-748 г, товщина шпигу – 26-29 мм, площа “м’язового вічка” – 28-29 см2.

В Україну свині породи дюрок завезені в 1976 році. Вивченням питань акліматизації, продуктивних якостей тварин цієї породи займалися вчені Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф.Іванова „Асканія-Нова” УААН. Роботу з удосконалення породи, в першу чергу підвищення відтворювальних якостей, розпочала професор В.С.Топіха.

Дорослі кнури важать 315-330 кг, матки – 240-250 кг. Багатоплідність – 9-11 поросят. На контрольній відгодівлі молодняк досягає живої маси 100 кг за 170-180 днів при затраті на 1 кг приросту 3,6-3,8 к. од. і товщині шпику над 6-7-им грудними хребцями 15-20 мм. Це довгі тварини з коропоподібною спиною, добре вираженими м’ясними формами та прямою слоноподібною постановкою кінцівок. Масть тварин червона, різних відтінків.

Свиней породи дюрок використовують для промислового схрещування, а також для створення нових порід, типів і ліній м'ясного напряму продуктивності. За їх участю створено червоно-поясну спеціалізовану лінію м'ясних свиней.

Основні генеалогічні лінії: Ріфле, Колумбуса, Ладана; родини: Роналі, Тарзанки, Алади.

Подальша селекційно-племінна робота з цією породою проводиться під методичним керівництвом професора Топіхи В.С. у напрямі підвищення багатоплідності та збереження м’ясних якостей. З цією метою використовували генотипи чеської, датської, англійської та американської селекції. Апробація новоствореного внутрішньопородного типу в породі дюрок української селекції проходила в грудні 2006 року.

Новий заводський тип свиней породи дюрок української селекції – це обмежена група тварин, яка є частиною породи з підвищеними якостями маток, створеної у ВАТ „Племзавод „Степной” Запорізької області в результаті тривалої творчої роботи авторів.

Новий заводський тип свиней породи дюрок української селекції характеризується такими параметрами продуктивності: багатоплідність маток – 10,8-11,5 поросят, що вище на 0,8-1,5 поросяти класу еліта і перевищує за цим показником аналогів у кращих племінних господарствах США, Данії, Швеції, Чехії, Словакії на 0,51-1,52 поросяти; молочність маток 62,8-64,1 кг; маса гнізда в 2-місячному віці – 215 кг, що на 35 кг вище класу еліта; вік досягнення 100 кг живої маси – 178 днів, що на 12 днів менше класу еліта; витрати кормів на 1 кг приросту – 3,59 к. од., на 0,31 к. од. менше класу еліта; довжина туші 95,6 см – на 2,6 см довше щодо вимог класу еліта; товщина шпику на 6-7 грудними хребцями – 23,3 см – на 0,57 см менше вимог класу еліта, маса окосту – 11,70 кг, площа м’язового вічка – 36,4 см2.

Тварини червоної масті в основному від темно-червоної до темно-коричневої. Вони стійко передають спадково-господарські корисні ознаки потомству і відповідають параметрам цільового стандарту нового типу.

Основний масив нового заводського типу свиней породи дюрок української селекції зосереджений у ВАТ „Племзавод „Степной” Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області.

Господарство має 4,5 тис. свиней, у тому числі 36 кнурів, 265 маток, 1570 голів племінного та ремонтного молодняку. Розвиток дорослого поголів'я такий: кнури мають середню живу масу 295 кг (270-320 кг), довжина тулуба – 181 см (180-184 см), матки відповідно 240 кг (210-310 кг), 177 см (167-180 см), вік першого опоросу – 14 місяців, багатоплідність маток – 10,94 голів (10,5-18,0 голів), маса гнізда –220 кг (230-287 кг), маса поросят у 2 місяці – 21,8 кг (20,0-28,0 кг). На контрольній відгодівлі результати наступні: вік досягнення живої маси 100 кг 178 днів (кращі поєднання 165-168 днів), витрати корму на 1 кг приросту 3,59 к. од. За комплексом ознак стадо свиней розподіляється таким чином: до класу еліта-рекорд відносять кнурів – 84%, маток – 32%, до класу еліта відповідно 16%, 68%. Тобто, основне поголів'я маток та кнурів стада відповідає лише класу еліта-рекорд і еліта. Структура нового заводського типу свиней породи дюрок української селекції складається із таких генеалогічних ліній: Бистрий, Дерзкий, Вітамін, Далекий, Степной: 10 родин: Вишня, Ромашка, Росинка, Августа, Гастела, Лілія, Лама, Музила, Венера, Роза. Ці лінії та родини неспоріднені між собою і представляють селекційно-генетичний диференціал нового типу свиней породи дюрок української селекції.

У середньому по лініях продуктивність тварин така: багатоплідність маток 11,1 поросяти, великоплідність 1,30 кг, молочність – 62,82 кг, кількість поросят у 2 місяці – 10,21 голів, маса одного поросяти – 21,8 кг, в середньому по родинах відповідно: 11,42 поросяти, 1,28 кг, 10,42 голів, 20,8 кг.

За багатоплідністю матки ВАТ „Племзавод „Степной” перевищують аналогів дюрок у кращих племінних господарствах США, Данії, Швеції, Чехії, Словаччини на 0,51-1,52 поросяти.

Щорічно методом контрольної відгодівлі матки та кнури перевіряються за відгодівельними та м’ясними якостями потомства. Свині нового заводського типу породи дюрок української селекції дають високу ефективність при схрещуванні. За прямою та зворотною схрещування з великою білою породою підвищують репродуктивні якості на 5-7%, відгодівельні та м’ясні на 6-10%.

Свині нового заводського типу породи дюрок української селекції пристосовані до природно-кліматичних і виробничо-технологічних умов господарства та розведення їх в Україні. У тварин створена спадково стійка специфічність у морфологічних, фізіологічних, продуктивних та інших господарсько-корисних ознаках, притаманних даному племінному заводові.

Свині міцної конституції, стійкі до захворювань, у них добра відтворна здатність з високими репродуктивними якостями.



Проблема роботи з цими, як і з іншими породами, пов’язана зі скороченням реалізації племінної продукції і, як наслідок, з різким погіршенням економічних показників. У країні створено відповідну племінну базу галузі свинарства. Крім того, розроблено республіканську селекційно-технологічну систему розведення свиней, що базується на використанні сучасних методів чистопородного розведення, схрещування, гібридизації та штучного запліднення в роботі племінних і товарних господарств. Однак для збереження вітчизняного племінного генофонду й істотного впливу його на товарне свинарство слід розробити механізм заохочення племінних господарств щодо вирощування висококласного племінного поголів’я та форми зацікавлення в його придбанні виробниками товарної продукції. Особливе місце в селекційній роботі з породами, типами і лініями слід відводити оцінці тварин за фенотипом і генотипом. Проблемним питанням оцінки за власною продуктивністю є недостатній рівень годівлі і дефіцит приладів для тестування тварин. Для оцінки свиней за відгодівельними та м’ясними якостями потомства вкрай потрібне відновлення роботи контрольно-випробувальних станцій і, насамперед, при головному і зональних селекційно-генетичних центрах. Через відсутність державного координуючого органу, який би однаковою мірою впливав на роботу племінних господарств різної підпорядкованості, слід зміцнити та активізувати роботу державної племінної інспекції при Міністерстві аграрної політики України. Вона має вирішувати такі питання:

  • контроль організаційного та наукового забезпечення в роботі племінних господарств;

  • визначення відповідності племінних господарств чи ферм своїй категорії;

  • визначення (разом з науковими установами) потреби імпорту племінного поголів’я;

  • контроль ведення племінних книг за породами та стану і рівня оцінки тварин за фенотипом і генотипом;

  • організація апробації селекційних досягнень.

До державної племінної інспекції мають входити штатні й позаштатні працівники (провідні вчені і висококваліфіковані спеціалісти). Слід за всяку ціну зберегти державні й племінні господарства – важку індустрію галузі. Селекційний процес в умовах присадибних та фермерських господарств призведе до подальшого зниження продуктивності тварин і катастрофи свинарства України в цілому. Слід терміново налагодити повне забезпечення господарств необхідними формами зоотехнічного і племінного обліку, приладами для мічення тварин та прижиттєвого вимірювання товщини шпигу, а також персональними комп’ютерами і відповідними програмами, які б сприяли здійсненню селекційно-племінної роботи на сучасному рівні.


    1. Селекційні досягнення у вівчарстві

За останні роки також збільшилася кількість конкурентоспроможних генотипів у вівчарстві. Одним з них є українська гірськокарпатська порода. Ця порода овець, як нове селекційне досягнення в тваринництві, затверджена в 1993 році. Породу створено під методичним керівництвом Інституту землеробства і тваринництва Західного регіону УААН за участю співробітників Закарпатського інституту агропромислового виробництва, Інституту фізіології і біохімії тварин, Українського національного університету, Львівської академії ветеринарної медицини, Івано-Франківської та Чернівецької обласних сільськогосподарських дослідних станцій. Основні автори: Я.Ф.Суліма, Д.К.Міхновський. Породу виведено методом відтворювального схрещування місцевих грубововнових маток типу цакель з баранами цигайської породи. Це комбінований вовново-молочно-м’ясний напрям продуктивності. Вівці невеликі: жива маса баранів-плідників – 55-65 кг, вівцематок – 38-40 кг. Вовна неоднорідна, довга, середня тонина вовни – 32-36 мкм. З дорослих баранів-плідників настригають 2,4-2,8 кг чистої вовни, з вівцематок – 1,4-1,8 кг. Вихід чистого волокна – 65-75%. Гірськокарпатська вовна є цінною сировиною як для підприємств легкої промисловості, так і для народних промислів. Технологічні властивості цієї вовни дають змогу успішно використовувати її для виробництва гладких та ворсових килимів, високоякісного сукна, трикотажу, штучного хутра. Місцеве населення традиційно займається виготовленням гуцульських килимів та ліжників. Від гірськокарпатських маток після відлучення ягнят за два місяці лактації одержують 30-40 кг товарного молока. Молоко використовується для виробництва овечого сиру-бринзи, що має великий попи у споживачів. Показники м’ясної продуктивності: після нагулу на природних гірських пасовищах 8-9-місячні ягнята мають живу масу 28-30 кг, після інтенсивної стійлової відгодівлі – 36-38 кг. Плодючість маток – 100-110%. Краще племінне поголів’я овець гірськокарпатської породи зосереджено на фермах дослідного господарства “Карпати” Воловецького району, колективних сільськогосподарських підприємств “Верховина” Міжгірського, “Верхнє Водянське” Рахівського району, “Боржава” Свалявського районів Закарпатської області, ім. Федьковича Путильського району Чернівецької області.

У 1996 році затверджено нове селекційне досягнення “асканійський тип чорноголових овець з кросбредною вовною”. Автори селекційного досягнення: П.І.Польська, Л.К.Гребінь. Новий тип виведено шляхом ступінчастої селекції при складному відтворювальному схрещуванні вівцематок цигайської породи з англійськими суффольками і оксфорддаунами, “прилиттям крові” асканійських кросбредів та спеціальним підбором пар із застосуванням інбридингу. Характерною особливістю є крупна величина (середня жива маса баранів – 122-136,8 кг, вівцематок – 72-80 кг) при середній багатоплідності 141,5% і виході м’яса на вівцематку 78 кг, настриг чистого волокна 4,5-5,3 кг. Кращі господарства – “Асканія-Нова” Інституту тваринництва степових районів і репродуктори – у дослідному господарстві “ Молочне” Чаплинського району Херсонської та ім. Щорса Бобринецького району Кіровоградської областей.

У дослідному господарстві Інституту тваринництва степових районів “Асканія-Нова” методом відтворювального схрещування овець каракульської та багатоплідної романовської порід виведено асканійський породний тип багатоплідних каракульських овець. Автори: І.Л.Перегон, Р.А.Глубочанська. Новий тип затверджено в 1971 році. Вівці асканійського породного типу чорного забарвлення відзначаються підвищеною багатоплідністю (167-204%), досить високими смушковими якостями, великою живою масою (барани-плідники – 90-100 кг, вівцематки – 57-63 кг), виходом смушків І сорту – 89-93%. Настриг вовни у вівцематок – 2,5-3 кг, баранів 4,5-5 кг. Висока молочність маток забезпечує вирощування двох добре розвинутих ягнят до 4-місячного віку. Краще господарство – племзавод “Маркеєве” Херсонської області.

Асканійські кросбреди затверджені в 1990 році. Автори: П.І.Польська, Г.П.Калащук. В основі методу створення асканійських кросбредів – ступінчаста селекція на базі використання вітчизняного та світового генофонду методом складного відтворювального схрещування між собою контрастних за генотипом і схожих за фенотипом напівкровних лінкольн-асканійських баранів з лінкольн-цигайськими вівцематками. Асканійські кросбреди – це великі, скороспілі, міцної конституції тварини з високою вовновою, м’ясною, молочною продуктивністю. Середня жива маса асканійських кросбредних баранів – 124 кг, настриг чистої вовни – 9,3 кг; вівцематок відповідно 77 кг, 5,6 кг. Багатоплідність маток становить 148%, молочність за 120 днів лактації з двійнятами 255 кг. Ягнята народжуються великими: одне завбільшки 5,4-5,7 кг, двійнята – по 4,4-4,6 кг. Характерною особливістю асканійських кросбредів є довгововновість за високих настригів міцної вовни, вирівняність руна, чітка звивистість. Найкращі господарства: племзавод “Асканія-Нова”, “Маркеєве” Херсонської області, репродуктори – “Зоря комунізму” Скадовського району Херсонської, ”Надія” Саратського району Одеської областей.


    1. Селекційні досягнення в конярстві

Україна, один із світових центрів одомашнення коней, відома своїми конярськими традиціями, що зароджувалися за часів Трипілля, Скіфії, Київської Русі і Козаччини. З другої половини XVIII – початку XIX сторіччя тут засновуються кінні заводи (Деркульський, Стрілецький, Лимарівський, Новоолександрівський), які відіграли значну роль у створенні нових порід коней і започатковували основи сучасного кіннозаводства.

На початок 2005 року племінна робота з породами коней ведеться в 17 кінних заводах і 150 племрепродукторах, де утримується 2367 маток 13 порід. Найбільш численними є: українська верхова – 782 голови, російська рисиста – 389 голів, новоолександрійська ваговозна – 339 голів, чистокровна верхова – 294 голови, орловська рисиста – 237 голів, торійська – 104 голови, тракененська – 86 голів, гуцульська, латвійська, ганноверська і донська породи мають від 10 до 65 маток, що становить 5,7% від їх загальної кількості. У кінних заводах від загального поголів'я маток 98,4% відносять до української й чистокровної верхової, російської та орловської рисистих та новоолександрівської ваговозної порід.



Українська верхова порода виведена на кінних заводах та племінних фермах України. Роботу із створення української верхової породи коней було розпочато в 1945 році на Українському кінному заводі № 173 Дніпропетровської області. Ця робота була спрямованою на складне відтворювальне схрещування коней орлово-ростопчинської, чистокровної верхової, тракененської, угорської, ганноверської порід. Помісей бажаного типу парували між собою з метою одержання універсального верхово-запряжного коня. Розвиток кінного спорту, вступ України до Міжнародної федерації кінного спорту у 1952 році та участь вітчизняних спортсменів-вершників у міжнародних змаганнях внесли деякі корективи в розпочату роботу із створення породи у бік посилення верхового типу.

У маточну основу застосовували багаточисельних напівкровних кобил місцевого походження, а також тракененських, угорських (ноніуси, фуріозо) та гановерських, прибулих з військових частин, а в плідники брали тракененських, гановерських, угорських та чистокровних верхових жеребців.

У роботі з породою можна виділити три етапи.


    • На першому етапі (1945-1951 рр.) велося накопичення помісей бажаного типу: напівкровних кобил місцевого походження, а також тракененських, угорських і ганноверських та плідників – тракененських, ганноверських, угорських (гідран, фуріозо, ноніус) та чистокровних верхових. Добір вели за комплексом ознак, враховуючи походження, типи тілобудови, характерні для майбутньої породи екстер’єрні ознаки, зберігаючи при цьому універсальність типу, наміченого в перспективних планах.

У маточну основу застосовували багаточисельних напівкровних кобил місцевого походження, а також тракененських, угорських (ноніуси, фуріозо) та гановерських, прибулих з військових частин, а в плідники брали тракененських, гановерських, угорських та чистокровних верхових жеребців.

Заводські матки кінних заводів були умовно поділені на 4 групи за особливостями будови тіла: великі, середні, полегшені, “поза типом”.

Підбір маток до жеребців вівся з урахуванням цих екстер’єрних типів: кобил, що мали зайву масивність і грубість, парували з чистокровними жеребцями, а кобил полегшеного типу – з гановерськими, тракененськими та англо-угорськими. У результаті такого підбору за період до 1952 року склалося три типи коней: основний (верхово-запряжний), запряжний, верховий.

Коней першого типу, найбільш бажаного, почали розводити “у собі”. Помісей, що були надмірно масивні і запряжного складу або навпаки верхового і полегшеного, схрещували повторно за зазначеною вище схемою з плідниками верхових порід.



    • Другий етап (1952-1959 рр.) характеризувався нагромадженням кращих генотипів, одержаних на основі багатопорідного схрещування. Внаслідок застосування різних методів підбору, враховуючи корегуючий, був утворений масив коней, що відповідає вимогам визначеної перспективним планом “моделі”, згідно з якою було передбачено повний тип тілобудови, конкретні методи побудови родоводів та характерні екстер’єрні ознаки.

    • Протягом третього етапу (1959-1984 рр.) широко практикувалося розведення “у собі” помісей бажаного типу із застосовуванням гомогенного за типом підбору пар, які мали в родоводі бажаний генеалогічний комплекс. З початку цього періоду цілеспрямовану племінну роботу щодо створення породи проводили Олександрійський, Деркульський, Дніпропетровський та Ягільницький кінні заводи. З 1975 року до роботи залучався і Лозівський конезавод. Ці господарства мали значний вплив на утворення породи, особливо на етапі її консолідації.

Третій етап роботи характеризувався заміною плідників вихідних порід на жеребців напівкровних, одержаних унаслідок гомогенного підбору, що мають бажане походження, тип, тілобудову та спортивні якості (рух, здатність до стрибка).

Якщо на початку роботи з породою метою було одержання верхово-запряжного коня, то з часом напрям племінної роботи дещо змінюється. Починаючи з середини 70-х – початку 80-х років ХХ сторіччя поряд з підвищенням вимог до коней, яких використовують для сільськогосподарських робіт, суттєво зростає попит на спортивних.

Обмежені можливості українських вершників щодо придбання верхових спортивних коней зарубіжної селекції, у тому числі російської, призвели до необхідності мати власну породу, яка спроможна виявляти високі результати у змаганнях з класичних видів кінного спорту. Саме тому на названому етапі ставиться за мету удосконалення екстер’єрно-конституційних ознак, у тому числі збільшення висоти в холці та вдосконалення типу, підвищення спортивної роботоздатності українських верхових коней, що відповідає вимогам сучасного кінного спорту.

Так за 40-літній період колективом фахівців і працівників кінних заводів, племінних ферм, колгоспів, радгоспів Кіровоградської, Дніпропетровської, Харківської, Луганської та інших областей шляхом складного відтворювального схрещування було виведено оригінальну породу коней, яка поєднала в собі енергійний темперамент, силу і витривалість верхової чистокровної породи, гармонійність форм та граціозність рухів російських верхових і арабських чистокровних коней, великий зріст, масивність західноєвропейських, міцну конституцію та адаптивність місцевих напівкровних коней.

Під час апробації нової породи на виводках демонструвалися жеребці-плідники, матки і молодняк, підібрані за генеалогічними групами. На час апробації у племінному табуні було 190 жеребців і 2066 кобил, створено 6 генеалогічних ліній, 2 споріднені групи та 19 маточних родин. Породу було затверджено у жовтні 1990 року.

У 1975-1980 роках в української верхової породи налічувалося лише дві лінії жеребців (Безпечного та Хобота).

Генеалогічна структура породи складається з шести провідних ліній (Безпечного, Хобота, Фактотума, Хрусталя, Гугенота, Водопада), в яких є по дві-три гілки, та із п’ятнадцяти маточних родин та гнізд.

Лінія Безпечного створювалася в Олександрійському і Деркульському кінних заводах. Лінія розвивається через чотирьох синів родоначальника: Інбара, Збірника, Миролюба і Разбора. Більшість чоловічих нащадків має цінний генеалогічний комплекс із значною долею крові російської верхової породи. Представники цієї лінії нарядні, відрізняються крупними розмірами. Характерною їх особливістю є також породність, масивність, гармонійність будови тіла, правильний екстер’єр, відмінні спортивні якості.

Лінія Хобота створювалася в Олександрійському, Ягільницькому та Лозівському кінних заводах. Тепер вона є однією з провідних в породі. Значну кількість представників лінії Хобота одержано в результаті кросу з лінією Безпечного, що збагатило генофонд породи в цілому.

Лінію Фактотума також широко представлено в породі. Представники цієї лінії відрізняються крупністю, правильним екстер’єром, добрими спортивними якостями.

Лінія Хрусталя створювалася в Олександрійському і Лозівському кінних заводах.

Лінія Гугенота останнім часом набула значного поширення через відомого своїми спортивними якостями Залога, рудої масті, 1959 року народження, від якого в Деркульському кінному заводі одержано багато потомків. Найбільш прогресивними продовжувачами є сини Залога – Бензал, Плаз, Казначей. Друга гілка лінії Гугенота представлена синами Балагура, більша частина яких є в складі племінних ферм. Представники цієї лінії дають хороші результати при поєднанні з іншими лініями.

Лінію Водопада було закладено в Дніпропетровському кінному заводі, а в подальшому в її формуванні брав активну участь Лозівський кінний завод. Лінія розвивається через відомого жеребця Експерта (Водопад – Естрада). Коні цієї лінії відрізняються міцною будою тіла, правильним екстер’єром, високою роботоздатністю.

Серед маточних – родини Тіни, Хохлатки, Флангової, Фаворитки, Нони.

Нині в породі чітко сформувалися вісім ліній: Безпечного, Хобота, Фактотума, Гугенота, Хрусталя, Рауфбольда, Водопада, Хініна.

За період після затвердження породи генеалогічна структура племінного ядра зазнала значних змін. Порода має чітке спортивне призначення. Популярність коней української верхової породи в спорті, їх універсальність, спроможність виступати в виїздці, конкурі та триборстві, підтверджується багаторазовими досягненнями спортсменів-кінників.

Коні української верхової породи відрізняються сухою головою, довгою і високопоставленою шиєю, видовженою і широкою потилицею, що забезпечує добрий „збір”, глибокий тулуб, довгу і косо поставлену лопатку, рівну і міцну лінію верху, сильний круп. Вони спокійного норову, легко керовані, витривалі й невибагливі до умов утримання. Кращі представники породи мають гарний екстер'єр, що відрізняє їх від коней інших напівкровних порід. Масть здебільшого гніда.

За своїми промірами коні української верхової породи перебільшують вихідні породи. Вони характеризуються наступними промірами та індексами будови тіла:



  • жеребці кінних заводів – висота в холці – 166,0 см, коса довжина тулуба – 167,0 см, обхват грудей – 194,0 см, обхват п’ястка – 20,9 см; індекси – формату – 100,2%, масивності – 117,2%, костистості – 12,6%;

  • кобили кінних заводів відповідно 161,0; 160,0; 188,0; 20,3 см; індекси – 99,9%; 116,8%; 12,6%;

  • жеребці племінних ферм – 163,9; 165,3; 190,3; 20,9 см; індекси – 100,8%; 116,7%; 12,7%;

  • кобили племінних ферм – 160,5; 160,3; 186,6; 20,1 см; індекси – 100,2%; 116,2%; 12,5%.

Коні української верхової породи характеризуються високою працездатністю і універсальними спортивними якостями, про що свідчать неодноразові перемоги з виїздки, доланні перешкод та у триборстві на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи. Вони мають великий попит у нашій країні та за кордоном. Станом на 2000 рік у кінноспортивних організаціях України було 56,9 % коней української верхової породи від загальної їх кількості. Успішно використовуються вони за кордоном у масовому і професійному кінному спорті та конезаводстві. Так, син відомого плідника української верхової породи Руха (154 Хобот – 148 Радуга) – Бах, з новим ім’ям Уолл-стріт, під сідлом знаної спортсменки Улли Зальцгебер успішно виступає на міжнародних турнірах високого рівня. А жеребець Хлорофіл 1988 року народження від тракененського Орфея-69 і 996 Хромотінії (доньки чистокровного верхового жеребця 2985 Приза Дніпропетровського кінного заводу), якого свого часу був реалізований у якості своєрідного „доважку”, що свідчило про його обмежені спортивні якості. Але після першої участі у настрибуванні на волі та у змаганнях з подолання перешкод стало ясно, що це висококласний спортивний кінь, і в 1995 році його було продано до Німеччини. Після того, як Хлорофіл почав систематично виступати в турнірах, його придбав відомий німецький кіннозаводчик Пауль Шокемелле. Він добився того, що Хлорофіла було визнано конем саме тракененської породи, його таврували фірмовим знаком – двома семикінцевими рогами лося на лівому стегні. Він також одержав ліцензію на племінне використання. Нині ціна лише за одне спарювання з ним перевищує ту, за яку його було продано.

Найбільш цінний племінний склад породи сконцентровано в кінних заводах: Олександрівський, Деркульський, Лозівський, Ягільницький, „Сніжків”.



Новоолександрівська ваговозна порода. Її створено на основі коней українського типу, відокремлених від російської ваговозної породи. Впродовж довгого часу формувався оригінальний за типом, екстер’єром і працездатністю ваговоз невеликого зросту. Затверджено породу в 1998 році.

Початок роботи з породою відноситься до другої половини XIX сторіччя, коли із Бельгії почали завозити гірських арденів, що відрізнялися високою працездатністю при невеликому зрості, невибагливістю до умов утримання і годівлі, сухістю і міцним здоров’ям.

Попит на цих коней був таким високим, що їх утриманням займалися 376 господарств, у тому числі й в Україні. Чистопородне розведення, схрещування з місцевими робочими кіньми, брабансонами і першеронами значно поліпшили екстер'єр і працездатність коней і, залежно від кліматичних зон, умов утримання, домінуючого впливу різних порід, відбулося формування декількох їх типів, у тому числі й дібрівського ардена.

Провідна роль у виведенні породи належить Новоолександрівському кінному заводу, де з 1923 року концентрується найбільш цінна група коней бажаного походження і типу, в т.ч. дібрівських ваговозів і маріупольської народної ферми. Серед них були і жеребці-плідники Ларчик, Караул і Поденщик – майбутні родоначальники ліній. З 1926 року в кінному заводі розроблялася і система тренувань та позаіподромних випробувань працездатності ваговозів для їх наступного відбору до племінного складу. В майбутньому ця система виявлення працездатності стала поширеною у роботі з іншими породами.

Таким чином, велася робота щодо консолідації коней невеликого зросту типу ваговоза на сухих правильної постанови кінцівках, сухого конституційного типу і високої працездатності. Для закріплення бажаних якостей застосовувався однорідний за походженням і типом підбір та інбридинги на найбільш цінних жеребців і маток, закріплювалися лінії і маточні родини.

З 1952 року за породою офіційно було затверджено назву – російський ваговоз, виділений і визнаний новоолександрівський тип.

У 1950-1960 роках Новоолександрівський кінний завод продовжував роботу з удосконалення типу методами чистопородного розведення, зокрема поліпшувався екстер’єр і робочі якості коней. Перспективним планом роботи з породою на 1960-1985 рр. передбачалося створення на основі новоолександрівського типу коней нової ваговозної породи. Розширюється ареал породи за рахунок створення Новоспасівського і Олицького кінних заводів.

В даний час можна говорити про те, що коні новоолександрівської ваговозної породи визначаються правильним гармонійним екстер'єром і сухою міцною конституцією, енергійним урівноваженим темпераментом. Голова у них порівняно легка, суха, широколоба, з живими очима. Профіль здебільшого прямий. Шия досить довга, мускулиста, часто з арабізованим вигином, і переходить у невисоку, середньої довжини широку холку. Спина широка, довга, міцна, поперек рівний, широкий, мускулистий. Круп широкий, роздвоєний, мускулистий, найчастіше приспущений. Грудна клітка округла. Кінцівки сухі, міцні, короткуваті, з невеликою оброслістю. Волосся гриви і хвоста густе, довге, зустрічається хвилеподібне.

Масть переважно руда, бура, рудо-чала, зрідка гніда, трапляються вороні і сірі.

Проміри жеребців кінних заводів (см): 157,0–166,9–205,5–23,2; маток (см): 150,5–160,9–192,6–21,5.

Порода відзначається високою плодовитістю, скороспілістю і довговічністю. Новоолександрівський кінний завод протягом тривалого часу одержував по 85-95 лошат на 100 кобил, а в 1983-1989 рр. вихід лошат становив 90-94%. Ростуть вони інтенсивно. У півторарічному віці за висотою в холці лошата на 96-97%, а за живою масою на 75% відповідають дорослим тваринам. Майже повністю закінчується їх ріст у три роки, і вони можуть бути використані в роботі та для відтворення. Племінне використання деяких представників породи продовжується інколи і до 27 років.

Коні новоолександрівської породи відрізняються високою працездатністю і продуктивними якостями – м’ясними і молочними.

Усі рекорди з доставки вантажу риссю, кроком, а також з вантажопідйомності при випробуваннях дрібних ваговозів належать коням новоолександрівської породи. Кращу працездатність на випробуваннях демонструють представники ліній Кокетливого і Стиля. В останні роки не проводиться випробування працездатності конематок, знизилися вимоги до тренінгу і випробувань жеребців-плідників.

Основний метод племінної роботи з породою – чистопорідне розведення за лініями і маточними родинами. Генеалогічна структура породи складалася під значним впливом жеребців-плідників Караула, Ларчика, Поденщика та їх нащадків.

У породі склалося 9 ліній, з яких 7 є основними: Кокетливого, Тантала, Стиля, Градуса, Капітена, Газона, Поденщика.

Лінію Кокетливого створено в процесі розвитку старої лінії Ларчика через Льоха – Коварного – Комплекса. Свого часу найбільш інтенсивним було використання жеребця Коварного, що забезпечує можливість закріплення якостей лінії інбридингом на нього. У сучасному селекційному ядрі породи використовується 8 жеребців-плідників і 44 конематки, які належать до трьох гілок лінії через Бука, Лікаря і Пакета.

Лінія Тантала розвивається через його синів – Літака, Листопада, Лютика. Для Тантала і його нащадків характерна гармонійність, винятково красивий екстер’єр, висока працездатність, яскрава вираженість новоалександрівського типу.

Лінію Стиля трансформовано з однієї з гілок лінії Караула через Лауреата – Лавра – Талона. Стиль комплексно інбредований на Караула IV-V, Ларчика IV-V, Бурного V-IV; великий, породний, нарядний рекордист (за терміновою доставкою вантажу риссю) і чемпіон породи. Його нащадки разюче відрізняються від нащадків інших гілок лінії Караула крупністю, масивністю корпуса, добре розвиненим кістяком.

Лінія Градуса походить зі старої лінії Лазутчика через Соболя. Вона найбільш розгалужена – розвивається через 4 гілки і представлена його синами – Логарифмом, Виноградом, Генералом та онуком Слогом. У сучасному племінному складі представлено 19 жеребців-плідників і 37 маток.

Лінія Газона представлена 10-ма жеребцями і 32-ма конематками. Популярна для використання в племрепродукторах завдяки своєму невеликому росту при хорошій масивності, костистості та невибагливості.

Лінія Капітена представлена 7-ма жеребцями-плідниками і 37-ма конематками. Сам Капітен був сирої конституції – великим, масивним і дуже костистим (156–208–26). Але його нащадки ще у період формування породи і донині відзначаються промірами, характерними для породи, і досить нарядним екстер'єром.

У селекційному ядрі породи більшість маточних родин було закладено в Новоолександрівському кінному заводі і розширено в Лимарівському, Дібрівському, Ягільницькому. Найбільш поширені маточні родини Тунгуски, Баронки, Троянди, Лави, Брусники, Траки, Вербової. Найбільш цінною вважається родина Тунгуски, з якої виділилися родини Травки і Троянди та цінні жеребці-плідники Талант, Тезис, Талісман, Таллінн, Трепет та інші.

На 1 січня 2005р. у 6-ти кінних заводах і на 33-х племінних фермах налічувалося 570 голів коней виробничого складу новоолександрівської ваговозної породи, в тому числі 77 жеребців-плідників і 319 племінних конематок. Найбільш цінне поголів’я породи сконцентровано в Новоолександрівському, Дібрівському, Лимарівському, Лозівському, Ягільницькому кінних заводах.

Російська рисиста порода. Найбільш численна порода СНД та України, легкозапряжний призовий тип. Виведена методом відтворювального схрещування кобил орловської рисистої породи з жеребцями-плідниками американської стандартбредної. У подальшому зазнала незначного впливу французької породи.

В історії породи можна виділити кілька періодів, що відрізняються як метою і завданнями, так і методами племінної роботи.

Перший період починається наприкінці XIX сторіччя, коли кращих кобил орловської породи почали спаровувати з плідниками американської стандартбредної для одержання більш жвавих орлово-американських помісей з метою їх іподромного використання. Для цього в Росію із США й інших країн було завезено 156 плідників і 220 кобил американського походження, серед яких зустрічались іподромні рекордисти і кращі представники породи за походженням: Кресціус, Боб Дуглас, Аллен Вінтер, Гей-Бінген, Алойшата та інші.

Ідея формування нової породи на базі накопичених орлово-американських помісей виникла в 30-ті роки XX сторіччя. Переслідувалася мета створення легкозапряжної породи, більш жвавої і сухої, ніж орловська, з нарядним екстер’єром і добрим зростом, шляхом проведення «розведення в собі» кращих орлово-американських помісей.

Основним методом племінної роботи раннього періоду було відтворювальне схрещування помісей з використанням інбридингів, а також відворотне схрещуванню помісей з орловською породою. Відбір і підбір вівся за жвавістю, походженням, зростом, запряжним типом.

У породі сформувалося 11 ліній, серед яких домінуюче положення в 50-80-ті роки мали: Заморського чуда, Гільдейця, Подарка, Налима, Додиря, Трепета – прямі нащадки жеребців-плідників американського походження за винятком лінії Додиря, що була одержана методом відворотного схрещування. Впродовж 20 років за онуком Додиря – Жестом, гнідим жеребцем 1947 року народження, утримувався рекорд породи на 1600 м – 1.59,6.

У породі було створено ряд цінних маточних гнізд і родин: Новинки, Зорьки, Говорухи, Авося, Породи та інших.

Коні російської рисистої породи характеризуються легкою, сухою, найчастіше з прямим профілем головою, довгою і мускулистою шиєю, прямою лінією верху, з добре виконаним попереком, мускулистим крупом, косо поставленою лопаткою, сухими міцними кінцівками.

Мускулатура добре розвинена. Конституція здебільшого суха, міцна.

З недоліків найчастіше зустрічається звислий круп, розкид кінцівок, перехват під зап’ястям, м’які бабки. Середні проміри жеребців (см): 160,3–161,5–182,3–20,2; кобил (см): 159,3–161–182,7–19,8.

Масть найчастіше гніда, буває ворона, руда і сіра.

Розвиток рисистого кінного спорту та експорту підняв попит на коней високого класу жвавості. Тому з 1962 року проводилося схрещування російського рисака з американською і незначною мірою з французькою породами. Внаслідок цієї роботи збільшилася середня жвавість племінного складу кінних заводів, оновлена більшість рекордів, лідерами в породі стали жеребці іноземного походження та їх нащадки. У результаті відбулася генеалогічна перебудова породи. У 90-х роках у породі використовувалося до 75% стандартбредних плідників та їх помісей, які теж використовувалися на помісних і чистопородних російських кобилах. Скоротилась кількість плідників вітчизняних ліній. Близько 50 % маток також належать до американських ліній, а значна кількість маток, що належить до вітчизняних ліній, через бокових предків теж мають кров стандартбредної породи.

Таким чином, на цьому етапі роботи російська порода зазнала значного впливу американської.

До 1994 року представники „російських” ліній становили лише 1%, а кровність маток за стандартбредною породою перевищувала 32%.

Але вважати це поглинанням крові неможливо, оскільки водночас проводилося відворотне схрещування, враховувався тип, плодовитість та інші ознаки.

Після 2000 року жеребці й плідники американської стандартбредної породи майже зовсім витісняють із кінних заводів вітчизняні лінії. Постає питання про майбутнє породи, що значно відійшла за рядом показників від російської, але не наблизилася повною мірою до стандартбредної. Жеребці-плідники ліній Воломайта, Скотленда та Аксворті американської стандартбредної породи майже зовсім витіснили з кінних заводів представників вітчизняних ліній.

В Україні розведенням коней російської рисистої породи займаються три державні кінні заводи: Дібрівський, Запорізький, Лимарівський, АТ „Павловське” та ряд племрепродукторів.

На 1 січня 2005р. у цих кінних заводах налічувалось 15 жеребців і 166 конематок. Середня жвавість жеребців-плідників становить 2.03,05 сек., а конематок – 2.11,1.

Українські кінні заводи зробили чималий внесок у розвиток російської рисистої породи. Особливо тут слід відзначати Дібрівський кінний завод, заснований 1888 року. Впродовж усієї історії розвитку породи він був лідером серед кінних заводів дореволюційної Росії й СРСР як за кількістю одержаних іподромних призів, так і видатних плідників і маток. Значний вплив на російську рисисту породу впродовж майже 50 років мала лінія Гільдійця, створена в Дібрівці. Поява на іподромах „безхвилинних” дібрівських синів Лоу Гановера, Колчедана, Ідеала, Властного не тільки закріпила в породі розвиток лінії Воломайта, але й сприяла піднесенню іподромного тренінгу і випробувань до більш високих міжнародних рівнів.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconБердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №2. – Бердянськ: бдпу, 2007. – 196...
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 18 травня 2007 року. –...
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconДиплом за спеціальністю "Юрист"
Горбуров Кирил Євгенович (28. 03. 1980, м. Миколаїв) – кандидат історичних наук (2007 р.)
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКонспект лекцій запоріжжя ббк 87. Ж 17 Ухвалено до друку вченою радою Гуманітарного університету

Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconПедагогічна система К. Д. Ушинського
Кравець В. П. Історія української школи І педагогіки: Курс лекцій. Тернопіль, 1994
Курс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33 iconКурс лекцій Кесоттеїкіесі Ьу Ле Міпізігу о Есіисаіїоп аз а Іехі-Ьоок ґог зішіепуз оґЬізіогісаі зресіііііез оґШе



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка