Курс лекцій з історії соціології київ 2005



Сторінка1/11
Дата конвертації17.04.2017
Розмір2.51 Mb.
ТипКурс лекцій
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


ЯРОШЕНКО А.О.


КУРС ЛЕКЦІЙ З ІСТОРІЇ СОЦІОЛОГІЇ


КИЇВ - 2005

Рекомендовано до друку Вченою радою


Національного педагогічного університету

імені М.П.Драгоманова


(Протокол № від грудня 2005 р.)

Рецензенти:


,

доктор філософських наук


,

доктор філософських наук



А.О.Ярошенко

КУРС ЛЕКЦІЙ З ІСТОРІЇ СОЦІОЛОГІЇ, - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005. – 195 с.
В підручнику розглядаються головні принципи історії соціології; аналізуються ключові ідеї, із яких сформувалась соціологія і завдяки яким передісторія цієї дисципліни перетворилась в її історію; подані інтелектуальні портрети деяких класиків соціологічної думки (О.Конта, Г.Спенсера, Е.Дюркгейма, К.Маркса, М.Вебера, Т Парсонса, П.Сорокіна і т.д.).

Видання відповідає загальній програмі курсу історії соціології та адресовано викладачам, студентам і аспірантам вищих навчальних закладів, рівно як і широкому колу читачів.



ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА 4 - 5

РОЗДІЛ 1 Соціологія як наука 6 - 13

РОЗДІЛ 2 Історія становлення соціологічних вчень 14 - 21

РОЗДІЛ 3 Протосоціологія 2 - 30

РОЗДІЛ 4 Суспільствознавство ХVІІ – початку ХІХ ст. 31 - 42

РОЗДІЛ 5 Класична соціологічна спадщина. О.Конт як засновник

науки соціології 43 - 54

РОЗДІЛ 6 Соціологія Герберта Спенсера 55 - 63

РОЗДІЛ 7 Соціологія марксизму 64 - 73

РОЗДІЛ 8 Психологічна соціологія кінця ХІХ – початку ХХ ст. 74 - 84

РОЗДІЛ 9 Соціологічна думка в Росії 85 - 95

РОЗДІЛ 10 Соціологія Еміля Дюркгейма 96 - 106

РОЗДІЛ 11 Соціологічна концепція Фердинанда Тьонніса 107 - 114

РОЗДІЛ 12 Соціологічна система Вільфредо Федеріко Парето 115 - 130

РОЗДІЛ 13 Формальна соціологія Георга Зіммеля 131 - 143

РОЗДІЛ 14 Теорія “соціальної дії” Макса Вебера 144 - 156

РОЗДІЛ 15 Соціальна система Толкота Парсонса.

Структурний функціоналізм 157 - 168

РОЗДІЛ 16 Інтегральна соціологія Пітірима Сорокіна.

Теорія соціальної мобільності 169 - 180

РОЗДІЛ 17 Витоки соціально-політичних вчень в Україні 181 - 190

РОЗДІЛ 18 Розвиток соціології в Україні на сучасному етапі 191 - 195

ПЕРЕДМОВА

Серед багаточисельних суспільствознавчих дисциплін соціологія – одна із самих молодих областей знання. Вона сформувалась як наука до середини XIX ст. І в самому цьому факті проявила себе вища раціональність історичного процесу, яка досягла стадії наукового самопізнання і саморегулювання. Серед інших суспільствознавчих наук – історії, філософії, права, політекономії – саме соціологія поставила перед собою за мету синтезувати знання про реальні процеси, що розкриваються в суспільстві, причому ці знання призначались для активного впливу на всі сторони життя суспільства.

Історичний досвід людства досяг того рівня, на якому стало можливим і, більш того, необхідним осмислення процесів, що відбуваються в суспільстві, але не в ,,абстракції’’, не метафізично, а з використанням раціональних методів, що грунтуються як на експерементальній методології природних наук, так і на знаннях, що напрацьовані в контексті розвитку наук про культуру, звернених до проблем реальних людей.

В історичному плані можна сказати, що наступні соціологічні теорії далеко не завжди відміняють в своєму розвитку попередні, але попередньо набуті знання соціальної реальності, особливо в його видатних проявах, зберігаються як діюче та присутнє в сучасних теоретичних дослідженнях. Відбувається своєрідний процес накопичення потенціалу соціального знання. Це зайвий раз підкреслює значимість історії соціології не тільки як історії розвитку думки, але і як розвитку теорії аж до її сучасних досягнень. Ні один сучасний творець соціологічних теорій не може творити поза контекстом вчень О.Конта, Г.Спенсера, К.Маркса, Е.Дюркгейма, Г.Зіммеля, М.Вебера та ін. Прицьому мова йде не про ,,ілюстративне’’ цитування класичних джерел, а про пряме співвідношення сучасних ідей в соціології з ідеями перечислених соціальних мислителів. В цьому смислі соціологи-класики XIX - початку XX ст. стають нашими сучасниками, в чому немає ніякого перебільшення.

Кожен соціолог, який претендує в наші дні на високий професіоналізм в своїй області діяльності, зобов’язаний володіти не просто історико-соціологічною ерудицією, але і глибоко особистісним, осмисленим відношенням до історичного шляху розвитку своєї дисципліни, вільно орієнтуватися в різних напрямках соціологічної думки, біографіях класиків соціології та їх творах. Все це в свою чергу навчає нас культурі соціологічного мислення, принципам формування соціологічного знання та уміння використовувати все це на користь суспільства.

РОЗДІЛ 1

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА


  1. Місце і значення соціології в системі сучасних наук.

  2. Об’єкт, предмет, закони і категорії соціології.

  3. Рівні дослідження: макро- та мікросоціологія.

  4. Структура і функції соціолоігії.

В сучасному світі існує велика кількість різних наук. Наука стає практичним перетворювачем світу. Без неї не можливий успішний розвиток жодної сфери людського життя. З якого б боку ми не підійшли до оцінки науки — оптимістичного чи песимістичного, зрозуміло одне — науці належить визначити образ майбутнього людства.

Наука — багатогранне суспільне явище, її можна розглядати під різним кутом зору:


  • як сукупність знань про світ;

  • як основу світогляду;

  • як форму суспільної свідомості;

  • як форму відображення світу у свідомості;

  • як елемент духовної культури.

В залежності від сфери дослідницьких інтересів сучасні наукові дисципліни можна поділити на чотири групи: а) природничі; б) технічні; в) гуманітарні; г) соціальні.

Якщо природничі науки зосереджуються на розкритті таємниць природи, технічні — на пошуку нових можливостей техніки, гуманітарні — на заглибленні у світ самої людини, то соціальні — вивчають сумісне життя в суспільстві.

Кожна з соціальних наук (крім соціології) займається якоюсь окремою сферою суспільного життя. Наприклад, економіка досліджує господарське життя (виробництво, послуги, розподіл, споживання тощо), політологія — сферу політики, історія — процес розвитку суспільства, педагогіка — проблеми навчання і виховання.

Соціологія (від лат. societas - суспільство і грецьк. logos - слово, поняття, вчення) вивчає суспільство в цілому, все соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування та взаємодію.

Отже, соціологія — це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Специфіка і відмінність соціології від інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає соціальні відносини між людьми, а також вплив цих відносин на формування людини, на її свідомість і поведінку.

Своєрідність соціології як самостійної науки серед інших суспільних наук полягає у вивченні суспільства, його функціонування та розвитку під специфічним кутом зору – через призму соціальних явищ, процесів, відношень, що складають головний зміст соціальної реальності – соціуму як об’єкта соціології. Це полягає перш за все в тому, що вони носять комплексний характер і не зводяться до відношень тільки економічних, тільки політичних чи духовних. Вони по своєму проявляються у всіх сферах суспільного життя і включають в себе так чи інакше соціально-економічний, соціально-політичний, соціально-духовний та соціально-культурний зміст. Саме тому, особистість, клас, нація, демографічна чи професійна група завжди і одночасно є носіями, суб’єктами всієї сукупності суспільних відносин. Таке розуміння соціального і соціальних відношень дозволяє вірно уяснити, яким чином соціологія, вивчаючи суспільство як ціле, не підміняє і не поглинає інші суспільні науки, маючи свій, специфічний об’єкт і предмет дослідження. Соціологія вивчає не все і вся в суспільстві, а тільки соціальну сферу його функціонування і розвитку.

Об’єкт соціології – те, на що направлена соціологічна увага і дослідження. Але це не просто суспільство, чи деяка сукупність суспільних відносин людей. По-перше, це все сучасне суспільство. По-друге, частково це і минуле суспільство, оскільки необхідні історичні порівняння для кращого розуміння сучасності. По-третє, і це особливо важливо, об’єктом соціології виступає інформація про суспільство: об’єктивна і суб’єктивна, первинна і вторинна, зібрана за допомогою самих різноманітних методів, на основі різних джерел.

Головними інформаційними об’єктами соціології виступають: демографічний (сукупність моделей народжуваності, смертності, міграції населення); психологічний (сукупність установок і методів поведінки людей); спільнісний (інформація про класи, групи, прошарки, організації); „стосунковий” (відомості про взаємодію людей, груп, обумовленням їх соціальних ролей та займаючими позиціями); культурологічний (пов’язаний з поведінкою людей, обумовлений нормами і цінностями життя і культури).

Отже, соціальна реальність, що виражається в сукупності інформації про неї, соціальні фактори утворюють об’єкти соціології. Вони не відділені від предмета. Предмет – частина об’єкта, він „виростає” із нього, є сукупністю змістовних вузлових проблем. Скажімо, суспільство як цілісність – об’єкт соціології. Вивчення його як органічної системи – предмет. Функціонування суспільства є об’єктом соціологічної науки, а дослідження механізму функціонування складає предмет.

Відповідно вимальовується поняття предмету соціології як науки про сучасне суспільство як цілісну систему, тенденції її функціонування та змін, науку про становлення та динаміку соціальних спільнот, інститутів та організацій, взаємодії між особистістю і спільностями, науку про осмислені соціальні дії людей, соціальні процеси та масову поведінку. Відповідно, головне питання соціології можна сформулювати так: що є суспільство як функціонуюча структурна цілісність? Відповідаючи на нього, ми говоримо, що це взаємодія соціальних спільнот, особистостей, соціальних процесів, поведінки людей. Ми даємо саме загальне визначення предметної області соціології, яке є лейтмотивом різних концепцій відносно природи соціологічного знання.

Визначення сутності і специфіки соціології як науки пов’язано з визначенням категорій і законів науки. Найбільш загальною, шорокою по змісту категорією соціології є поняття „соціальне”, яке включає в себе такі ж достатньо широкі поняття, як „соціальна система”, „соціальна структура”, „соціальний інститут”, „соціальна організація”, „соціальна група”, „соціальна дія” та ін. Кожне з них, в свою чергу передбачає виділення цілого ряду інших дуже важливих, хоч і менш загальних категорій. Так, категорія „соціальна група” пов’язана з такими поняттями, як „клас”, „соціальний прошарок”, „народ”, „нація”, „сім’я” та інші, а категорія „соціальна дія” – з поняттями „соціальний інтерес”, „соціальна мета”, „соціальна норма”, „соціальна цінність” і т.д. До числа найважливіших категорій соціології відносяться і поняття „соціальна рівність (чи нерівність)”, „соціальна несправедливість”, „соціальна свобода” та ін.

Якщо категорії соціології відображають ті чи інші суттєві сторони, властивості об’єкту цієї науки, то закони соціології відображають глибинні, сутнісні, необхідні зв’язки між ними.

Класифікація законів в соціології може бути проведена по різним основам. По ступеню спільності ці закони можуть бути розподілені на загальні, тобто, що визначають розвиток суспільства, соціуму, соціальної системи як цілого, і специфічні, тобто характерні для окремого елементу соціальної системи, частини суспільства. По характеру, способу проявлення соціальні закони поділяються на динамічні і статистичні. Перші виражають жорсткий, однозначний зв’язок між послідовністю подій в конкретних умовах і визначають напрям, фактори і форми соціальних змін. Другі – детермінують соціальні явища не жорстко, а з відповідною ступінню вірогідності; вони відображають головні напрямки і тенденції соціальних змін в рамках збереження даного соціального цілого.

Соціологічне значення неоднорідне і має свою достатньо складну, багаторівневу структуру, обумовлену перш за все різницею ресурсів і рівнів вивчення соціальних явищ і процесів. Так, наприклад, соціологія досліджує явища і процеси на рівні всього суспільства в цілому, на рівні більш чи менш широких соціальних спільнот та їх взаємодій, на рівні особистості й міжособистісних взаємодій. Таким чином, це дає об’єктивну основу для підрозділу соціологічної науки на такі складові частини: а) загальнотеоретичну соціологію як макросоціологічне дослідження, направлене на виявлення загальних закономірностей функціонування і розвитку соціуму як цілого; б) соціологію середнього рівня як дослідження меншого ступеня спільності, направлену на вивчення закономірностей і взаємодії окремих структурних частин соціальної системи, тобто власні, спеціальні соціологічні теорії, включаючи галузеві соціології (наприклад, соціологія соціальних груп, соціологія міста, соціологія села, етносоціологія, економічна соціологія, соціологія освіти, соціологія політики, соціологія права, соціологія пропаганди, соціологія сім’ї, соціологія культури, соціологія праці та ін.); в) мікросоціологію, що вивчає соціальні явища і процеси крізь призму дії і взаємодії людей, їх поведінку. В такій структурі соціологічного знання знаходить своє відображення співвідношення загального, особливого і одиничного.

В структурі соціологічного знання особливе місце займає метасоціологія, об’єктом вивчення якої є не соціальна реальність, як така і не спосіб отримання соціологічного знання, а наука соціологія, тобто саме соціологічне знання. Один із головних принципів структурування соціологічного знання є співвідношення теорії різного рівня, загального і галузевого знання.

Головними рівнями соціологічного знання являється макро- і мікросоціологія, теоретичний і емпіричний, фундаментальний і прикладний. Вони розрізняються, як мінімум, по трьох основах: широті охвату вивчаючих явищ, орієнтації соціології, ступеня узагальнення вивчаючого матеріалу. В зв’язку з наявністю протирічь і навіть „прірви” між головними рівнями соціологічного знання була зроблена спроба подолати розрив в вигляді теорії „середнього рангу” чи „середнього рівня” (Р.Мертон). У відповідності з нею існують три рівні соціологічного знання: широкі соціологічні теорії, теорії середнього рангу, малі робочі гіпотези, що виникають в повсякденних дослідженнях.

Соціологічне знання, включає системний аналіз, загальнонаукові методи, кількісні оцінки, може розглядатися як відносно точне і жорстке. Але, оскільки об'єкти соціології - соціальні спільності - відрізняються в своїй поведінці значними флуктуаціями, це знання не може бути таким же точним, як у природничих науках. Не дивлячись на те, що воно має справу з вивченням суб'єктивних думок людей, прагне до об'єктивності, яка визначається не тільки вживаними методами дослідження, але і рядом інших факторів: неупередженою і незалежною позицією соціолога, публічним характером його діяльності, критичним аналізом представлених матеріалів з боку колег. Соціологічне знання базується на фактуальной основі, яка виявляється достатньо хиткою, якщо отримані соціальні факти не можуть бути повною мірою достовірними і надійними. Соціальний факт реєструється соціологом або як онтологічний, або - будучи включеним в соціологічне знання - як гносеологічний. В останньому випадку він стає фактом соціології, втрачаючи свій онтологічний статус.

Різноманітність зв'язків соціології із життям суспільства, її суспільне призначення визначаються насамперед тими функціями, які вона виконує. Функції (виконання, призначення) соціологічної науки ззовні такі самі, як і в інших суспільних науках, але їх зміст у кожної науки свій.

1. Пізнавальна функція полягає в наданні наукою соціологією нових знань про різні сфери соціального життя, про тенденції суспільного розвитку.

2. Прикладна (практична) функція полягає в тому, що соціологічна наука не тільки пізнає соціальну реальність, але і володіє управлінським потенціалом.

Реалізація теоретико-пізнавальної функції дозволяє соціології розширити і конкретизувати знання про сутність суспільства, його структуру, закономірності, основні напрями і тенденції, шляхи, форми і механізми його функціонування і розвитку. Збагачення наукового соціологічного знання відбувається як на основі внутрішнього вдосконалення теоретичної соціології, так і в результаті динамічного розвитку самого об'єкту пізнання цієї науки - соціальної діяльності. І тут особлива роль належить емпіричній соціології і спеціальним соціологічним теоріям, що дають глибоке системне віддзеркалення сутності і закономірності розвитку суспільства. Прикладна (практична) функція соціології полягає в тому, що наука не тільки пізнає соціальну реальність але і виробляє пропозицію для управлінців всіх рівнів в умовах вдосконалення соціальної політики, для раціонального управління суспільством.

3. Функція соціального контролю дозволяє зняти соціальну напругу і кризу в суспільстві, інформуючи владні структури про посилення діяльності соціального контролю над процесами в суспільстві.

4. Ідеологічна функція полягає в тому, що дані соціології (знання) використовуються для вироблення певного менталітету, ціннісних орієнтацій, стереотипів поведінки, іміджів. Соціологічне знання може служити засобом маніпулювання свідомістю і поведінкою людей, або дані отримані соціологами можуть бути засобом досягнення суспільного консенсусу.

5. Прогностична (футурологічна) функція соціології полягає в здатності виробляти прогнози щодо розвитку соціальних процесів в майбутньому.

Таким чином, можна сказати, що соціологія є наукою про сучасне суспільство як цілісну систему, тенденції її функціонування і змін, наукою про становлення і динаміку соціальних спільностей, інститутів, організацій, взаємодій між особою і спільностями, наукою про осмислені соціальні дії людей, процеси і масову поведінку.
ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ

1. В чому полягає специфіка соціології як науки?

2. Проаналізуйте головні поняття, що складають предмет соціології?

3. Яке пізнавальне і практичне призначення соціології?


ЛІТЕРАТУРА

  1. Аберкомби Н. Социологический словарь: Пер. с англ. / Н.Аберкомби, С.Хилл, Б.С.Тернер: подр ед. Ерофеева – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЗАО „Издательство „Экономика”, 2004. – 620с.

  2. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки: Пер.з фр. / Г.Філіпчука. –К.:Юніверс, 2004. – 688с.

  3. Бергер П.Л. Приглашение в социологию. — М., 1996.

  4. Вебер М. Основные социологические понятия. Избр. произведения. - М., 1990

  5. Кравченко А.И. Основы социологии. - М., 1997.

  6. Маковецький А.М. Соціологія. — Чернівці, 2000

  7. Социология: Наука об обществе. Учебное пособие / Под общей ред. проф. В.П.Андрущенко, проф. Н.П.Горлача. —X., 1996

  8. Соціологія: Підручник / За ред. В.Г. Городяненка. —К., 2002

9.Соціологія: терміни, поняття, персоналиії, навчальний словник-довідник / За ред. В.М. Печі. —К.-Львів, 2002

РОЗДІЛ 2

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ.


  1. Витоки історії соціологічних знань.

  2. Етапи еволюції історії соціології.

  3. Теорії сучасної соціології.

Будь-яке знання людини про себе, суспільство, навколишній світ проходить багато етапів - періоди виникнення, становлення і розвитку. Соціологія — специфічна галузь знань, наука про суспільство, суспільні відносини проходить такі ж періоди. Кожному етапу, періоду розвитку властиві специфічні особливості, що характеризують, з одного боку, рівень знань про суспільство, суспільство про себе, навколишній світ, а з іншого, — здібності, можливості людини проникнути в таємницю суспільних явищ, пізнати їх. Багато галузей знань про суспільство, взаємозв'язок суспільства з природою під впливом об'єктивних умов і потреб буття з’явилися на ранніх стадіях існування людини і суспільства та порівняно швидко перетворилися на науки (математика, філософія, історія та ін.), що налічують у віковому календарі вже цілі тисячоліття. Але існують і порівняно молоді науки, які ті ж тисячоліття накопичували необхідні специфічні знання і в процесі діяльності людського розуму, перетворювалися на системи знань, навчань зі своїми законами, поняттями, методами пізнання і об'єктивно необхідними суспільству функціями молодих наук. Історія молодих наук порівняно коротка, хоча їх передісторія починається практично разом з появою здатності людей до осмислення навколишнього світу і свого місця в ньому. Такою наукою і є соціологія.

Про виникнення, основні етапи розвитку та історичні форми, напрями знань про суспільство, суспільні відносини й відносини між людьми — соціальні спільності, прошарки та особистості розповідає наука — історія соціології, що вивчає суспільство і що виділяється з різноманіття людського досвіду, набуваючи форми емпірично обгрунтованої наукової теорії.

Витоки історії соціологічних знань сягають сивої давнини, коли з'являється уявлення про суспільство, виникають ідеї і формуються теорії про суспільне життя, суспільство, про внутрішні його процеси, розвиток, про людську культуру. Саме, на грунті виникаючих стародавніх поглядів, ідей, вчень про суспільство поступово нагромаджуються знання про суспільне життя, формуються ідеї, теорії права, моралі, сім'ї, держави і самого суспільства.

Абсолютно очевидно, що природа, створюючи людину, не ставила перед ним якусь мету, не приписувала йому які-небудь функції. Людина сама шукала значення свого життя, що зводилося до самого життя, до збереження себе як представника роду людського, підкоряючись інстинкту самозбереження. І лише після того, як із збирача дарів природи людина перетворилася в землероба і скотаря, вона почала переосмислювати своє соціальне призначення. В процесі трудової діяльності людина все більше і більше віддаляласяся від тваринного світу і набувала все більш досконалих властивостей розумової діяльності. Колективність, що сформувалася, дозволила людині не тільки зберегтися як біологічному виду, але і створити основу для перетворення в людину соціальну вже в первісному суспільстві. В процесі поступового вдосконалення продуктивності праці відбувається економічне звільнення частини суспільства, яка ще мало чисельна та існувала за рахунок найжорстокішої експлуатації і повної неволі безпосереднього виробника.

В епоху рабовласництва відбувається якісна зміна відносин власності, що обмежує можливість організації праці в більш широких масштабах. Епоха рабовласництва створила можливість виділитися в певний шар рабовласникам. Нагромаджуються багатства, що зосереджуються в руках племінних вождів, старійшин, знаті, рабовласників. Виникає і формується держава. В господарсько-економічне життя суспільства втручається політика. Управління соціальними процесами стало невід'ємною частиною суспільного життя. Соціальне управління перетворилося на інструмент, за допомогою якого, досягаючи в процесі виробництва вдосконалення знарядь праці і розвитку, певний ступінь соціально-економічного життя утворює державу зі всіма атрибутами життєдіяльності суспільства людей. Діяльність держави направлена на збереження привілейованого положення пануючих соціальних прошарків — рабовласників. Роль рабовласницького ступеня соціально-економічної спільності не обмежувалася тільки реалізацією можливостей, закладених попередньою первісно-громадською сферою життя. Рабовласництво створило передумови самоудосконалення не тільки більш широкому колу заможних, але і вперше незаможним — землеробам, скотарям виноградарям і т.п. Правда, всього лише в продуктивності праці. Але і це вже прогрес. Такий соціальний прогрес визначався не довільно, а досягнутим рівнем продуктивності праці. Праця стає достатньо продуктивною, щоб відмовитися від жорсткої форми експлуатації - рабства, але недостатньо продуктивною, щоб надати особисту свободу землеробам, скотарям і т. п.

Історична місія феодалізму складніша, але не у використанні створених рабовласництвом передумов, а в підготовці переходу до потенційно нового типу виробництва, хоча і такого, що спирається на приватну власність. Росте потреба в розширенні торгівлі, обміну різними товарами і т.п. Зароджувалися і ставали капіталістичні відносини — відносини ринку. Феодалізм створив продуктивну, соціальну силу суспільства — найманих робітників, вільних від засобів виробництва. Зруйновані різновиди приватної власності: неповна власність феодала на безпосереднього товаровиробника і його власність на засоби виробництва. Кріпосний, що став особисто вільним, але без засобів виробництва, без коштів для існування, вимушений продавати здібність до праці. Соціальна спільність, що народжується, буржуазія, стала готова зайняти пануюче положення в суспільстві. Отже, феодалізм створив для буржуазії механізм економічного примусу, важливий головний стимул активізації виробничої діяльності. Феодалізм стає непотрібним. Людство вступає на вищу, в порівнянні з феодалізмом, ступінь соціально-економічних відносин, що тягне за собою формування капіталістичних та соціально-політичних відносин. Під тиском демократичної політичної боротьби буржуазія вимушена допускати трудящих до суспільно-політичного життя. Таким чином, капіталізм крок за кроком, не завжди добровільно, здійснює свою історичну місію, поступово наближає людство до вищого людського ідеалу.

Історія становлення соціологічних знань з античності до сучасності яскраво свідчить про закономірний діалектичний процес визрівання суспільної потреби в соціологічних знаннях. Пізнаючи навколишній світ, людина, перш за все, пізнає самого себе, своє буття, осмислюючи ті явища, які визначали сутність суспільних відносин, їх взаємозв'язки і наслідки. І чим більше посягала людина на досконалі умови життя, тим більше вона потребувала конкретних знань про своє і сусіднє суспільство (общину), про можливість задоволення своїх все зростаючих потреб в процесі різноманітних відносин в суспільстві і навколишньому світі. Об'єктивні процеси, що привели до виникнення держави, неминуче привели і до формування у правлячих класів і соціальних сил потреб в соціологічних знаннях. По мірі історичного прогресу суспільство удосконалюється, ускладнюються соціальні зв'язки, соціальні дії, відносини між соціальними спільностями, соціальними структурами, стають більш багатоплановими. В соціальних відносинах, соціальних зв'язках, соціальних діях відображаються не тільки бажання пізнати глибоко минуле і сучасне в суспільному бутті, але і прагнення зорієнтуватися в історичній перспективі. Разом з історичною умовою і вдосконаленням суспільного буття, вдосконаленням соціальних зв'язків, соціальних дій, зростанням потреб в соціологічних знаннях, разом з розширенням об'єкту соціологічного пізнання удосконалювався, ускладнювався і сам предмет пізнання. Суспільна і наукова думка потребувала не тільки відомостей прикладного, господарсько-економічного і політичного характеру, але і проникнення в сутність явищ, що відбуваються, в їх закономірні зв'язки.

Підсумовуючи вищевикладене, можна виділити в історії соціології декілька етапів.

Перший етап охоплює виникнення і становлення соціальних знань про суспільство в Стародавньому світі (міф і епос — як найдавніші форми віддзеркалення дійсності; розвиток емпіричних соціальних досліджень, розвиток історіографії та соціальні й політичні вчення в Стародавній Греції і Стародавньому Римі).

Другий етап охоплює розвиток соціальних знань в епоху середньовіччя (зміна світоглядної системи і форм пізнання. Теософія Августина Блаженного. Соціальні знання та ідеї про суспільство в епоху Відродження. Переписи на Русі. Козацькі реєстри в Україні і т.п. Становлення соціологічних знань: Н.Макіавеллі, Ж.Воден, Т.Гоббс та ін.).

Третій етап: соціальні знання про суспільство і людину XVII— XVIII ст. Концепції природного права і суспільного договору. Соціологічні концепції Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо та ін.

Четвертий етап: соціологічні знання XIX - XX ст. Наука про людину. Соціологія О.Конта. Інтенсивний розвиток емпіричних соціологічних досліджень. Домінування методологічного напряму в соціології позитивізму. З контівських часів починається так звана академічна соціологія як окрема галузь знань про суспільство. Виникають різні школи: натуралізм, еволюціонізм, органицизм, социал-дарвінізм та ін. Кінець XIX — початок XX ст. пов'язаний з гострою кризою натуралізму в соціології, поворот інтересів до проблем соціальної дії і взаємодії, розробка методів „розуміючої” соціології та концепції соціології особистості (М. Вебер, Е. Дюркгейм та ін.).

В цей період почав активно розвиватися психологічний напрям в соціології (А.Уорд, Ф.Гіддінгс, Р.Лебон, Р.Тард, Ч.Кули та ін.), що дозволило зробити новий крок на шляху наближення до конкретних проблем особистості, соціальної групи, суспільства. Саме цьому напряму соціологія зобов'язана збільшеним інтересом до вивчення внутрішнього світу людини, соціально-психологічних відносин між людьми і спільнотами.

Російська соціологічна думка XIX - початку XX ст. відображала погляди різних соціальних та ідейно-політичних сил - від революційно-демократичних до консервативних. Основними її течіями були: позитивізм (М.М.Ковалевській), релігійний консерватизм (М.Я.Данилевській), психологізм (М.І.Карєєв), суб'єктивізм (М.К.Михайловський).

Розвиток соціології в XX ст. пов’язаний, по-перше, із становленням і посиленням емпіричної лінії, по-друге, з прагненням певним чином з'єднати теоретичну і емпіричну соціологію. Хронологічні рамки цього етапу охоплюють, починаючи з 20-х років, пів-століття.

Причини активного розповсюдження емпіризму слід вбачати в розвитку як суспільства, так і самої науки, у виході на новий, більш високий рівень. Емпіричні дослідження в промисловості показали, що соціально-психологічні чинники відіграють значну роль. Крім того, вони відкрили широкі можливості соціології і дали поштовх її активному впровадженню в діяльність фірм. З'явилася потреба в нових кадрах, і американські університети (а потім і європейські) сталі енергійно займатися її задоволенням. Виникла потріба в модній і не погано оплачуваній професії соціолога.

Соціологія 70 - 80-х років характеризується наявністю декількох напрямів (з погляду "класичного аналізу" науки) і парадигм. Маючи на увазі диференціацію соціології по напрямах, виділимо три основних - неомарксизм, неопозитивізм та розуміючу соціологію. До першого віднесемо Франкфуртську школу і радикально-критичну соціологію в США, до другого - структуралізм, структурний функционалізм, постпозитивізм, неоеволюціонізм, до третього - етнометодологію, символічний інтеракціонізм, феноменологічну соціологію.

Крім цього, слід назвати як особливий напрям - марксизм, представники якого використовують в своїх теоретичних дослідженнях фундаментальні ідеї К.Маркса. Відзначимо, проте, що відношення західної соціології до напряму марксизму вельми "прохолодне". Якщо концепцію К.Маркса вважають одним з найзначніших внесків в розвиток соціології XIX ст., то його дослідників в XX ст. чекає абсолютно інша "доля". Необхідно довести, що базуючись на марксових ідеях, можна досягти в соціології яких-небудь успіхів.

Новим і важливим є підхід до аналізу сучасного стану соціології, заснованого на парадигмах, що склалися. Поняття „парадигма” було введено в широкий дослідницький обіг Т.Куном, американським філософом та істориком науки, в середині 70-х років і означає певну сукупність фундаментальних підстав наукового знання. Парадигма - це початкова концептуальна схема, свого роду модель постановки проблем і її рішення. Іноді під парадигмою розуміють вагомі теорії або групи теорій, а також всіма визнані досягнення в даній області науки. Звідси зрозуміло, що, у зв'язку з наявністю цілого ряду фундаментальних теорій, соціологія виступає як "мультипарадигматична дисципліна", тобто як наука, що має безліч парадигм.

Досліджуючи її сучасний стан, російський соціолог Г.В.Осипов виділяє декілька парадигм, що базуються на теоріях К.Маркса, Е.Дюркгейма, М.Вебера. Це парадигми соціальних чинників, соціальних дефініцій, соціальної поведінки. До першої Г.В.Осипов відносив структурний функционалізм і теорію соціальних конфліктів, до другої - символічний інтеракціоналізм і етнометодологію, до третьої - теорію обміну і психологічний редукціонізм.

Дещо інші підходи до визначення парадигм ми зустрічаємо в західній соціологічній літературі. Так, Ф.Гіддінгс, розглядає концепції О.Конта, Е.Дюркгейма, К.Маркса, М.Вебера, стосовно до сучасного стану соціології - функционалізм і структуралізм, символічний інтеракціонізм, марксизм, теорію конфліктів.

Разом з тим є сенс говорити, не про безліч соціологічних парадигм, а про дві - класичну і сучасну для 80-х років XX ст. Що дає підставу для подібної думки? Західні соціологи одностайно стверджують, що у зв'язку з переломним характером сучасної епохи описувати соціальні процеси на рівні поглядів К.Маркса, М. Вебера, Е. Дюркгейма вже неможливо. Тому на зміну повинна прийти нова парадигма, що дасть більш повну картину соціальної реальності, уявлення про суспільство, його соціальну структуру і організацію та індивідів.
ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ

1. Охарактеризувати етапи розвитку історії соціології.

2. Чому позитивізм О. Конта став домінувати в соціології І-ої половини ХІХ ст.?

3. Нові парадигми в західній та вітчизняній соціології.


ЛІТЕРАТУРА

1. Аберкомби Н. Социологический словарь: Пер. с англ. / Н.Аберкомби, С.Хилл, Б.С.Тернер: подр ед. Ерофеева – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЗАО „Издательство „Экономика”, 2004. – 620с.

2. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки: Пер.з фр. / Г.Філіпчука. –К.:Юніверс, 2004. – 688с.

3. Беккер Р., Босков А. Современная социологическая теория. - М., 1961.

4. Історія буржуазної соціології першої половини ХХ століття. - М., 1979.

5. Кравченко А.И. Основы социологии. - М., 1997.

6. Кукушкина Е.И. Российская социология XIX - начала ХХ столетия. - М., 1993.

7. Социология: Наука об обществе. Учебное пособие / Под общей ред. проф. В.П.Андрущенко, проф. Н.П.Горлача. —X., 1996.

8. Соціологія: Підручник / За ред. В.Г. Городяненка. —К., 2002.

9. Социология: Г.В.Осипов и др.,- М.: Мысль, 1990.




РОЗДІЛ 3


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconПрограма Комплексного вступного іспиту на окр «Спеціаліст» за спеціальність «Соціологія» історія соціології
Основні етапи історії соціології. Основні підходи до переодизації історії соціології. Поняття протосоціології та основні етапи її...
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconІсторія хімія (курс лекцій)
Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconПрограма навчальної дисципліни історія соціології в Україні для студентів галузі знань
Червінська Т. Г., доцентка кафедри теорії та історії соціології, кандидатка соціологічних наук, доцентка
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКурс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ
Головна редакція літератури з духовного відродження України та історико-філософських наук
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconПрограма фахового іспиту для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень „ Спеціаліст
Особливості історичного розвитку соціологічного знання, зв’язок його еволюції з історією суспіль­ства та культурними традиціями....
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКурс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33

Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconУчнів-членів ман україни контрольні роботи з історії, географії, правознавства, філософії та соціології харків – 2007 р
Збірник контрольних завдань з базових дисциплін історико-географічного відділення, права, філософії, та соціології Харківського територіального...
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКорпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005. Частина ІІ лідерство Укладач Ліпенцев А. В. вступ Актуальність вивчення курсу
Корпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка