Курс лекцій з історії соціології київ 2005



Сторінка7/11
Дата конвертації17.04.2017
Розмір2.51 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

ФОРМАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ ГЕОРГА ЗІММЕЛЯ

1. Метод, предмет і задачі формальної соціології.

2. Соціальна філософія і соціологія культури.

3. Зіммель і сучасна йому соціологія.


З усіх теоретиків, що працювали на рубежі XIX—XX ст. і вважаються нині класиками буржуазної соціології, Георг Зіммель (1858 – 1918 рр.) — самий непослідовний і суперечливий. Його творчість постійно піддається інтерпретаціям. Оцінки соціології Г.Зіммеля істориками і теоретиками соціології коливаються від повного заперечення ними цінності його ідей до визнання їх етапними, що значною мірою визначили зміст і напрям подальшого соціологічного розвитку.

Георг Зіммель народився 1 березня 1858 р. в Берліні. Закінчивши класичну гімназію, він вступив до Берлінського університету. В 1881 р. він отримав докторський ступінь по філософії, через 4 роки став приват-доцентом, а через 15 років — екстраординатором, тобто позаштатним професором і залишався на цій посаді ще півтора десятиріччя не одержуючи ніякої платні, за винятком студентських внесків за лекції. Лише в 1914 р. він отримав штатну посаду професора в університеті Страсбурга, де читав логіку, історію філософії, метафізику, етику, філософію релігії, філософію мистецтва, соціальну психологію, соціологію, а також спеціальні курси по І.Канту, Ч.Дарвіну. Помер Г.Зіммель 26 вересня 1918 р.

Головна робота Г. Зіммеля – “Філософія грошей“ була задумана ним ще в 1889 р. спочатку як “Психологія грошей“, а отримала завершення і була опублікована в 1890 р. Соціолог, на думку Г.Зіммеля, одержує те, що не відноситься до психології, а складає сферу цінностей — область идеального. Соціолог вивчає ідеальне (точніше — ідеаціональне), а не психологічне або етичне. Але і це ще не все. Справжній соціолог вивчає не зміст індивідуального, а цінності самі по собі, тобто як чисті соціальні форми. Так, очистивши від випадкового людські відносини, вчений отримує межі вічного — чисті форми. З них пропонується будувати геометрію соціального світу. Чиста форма є просто відношення між індивідами, що розглядаються окремо від тих об'єктів, які виступають предметом їх бажань.

З цієї точки зору всі предмети кожної з суспільних наук є своєрідними, особливим чином оформленими “каналами“, через які “тече“ суспільне життя — “єдиний носій будь-якої сили і будь-якого значення“. Навпаки, нове соціологічне бачення має своєю задачею виділення і охоплення закономерностей, що не піддаються аналізу засобами кожної з цих наук.

Кінцевою метою соціологічного методу, що практикується в різних науках, вважав Г.Зіммель, є той, що вичленяє в їх сукупності предмети особливого ряду чинників, що стають власним предметом соціології, “чистих форм соціації“. За виявленням чистих форм соціації повинне було слідувати їх впорядкування і систематизація, психологічне обгрунтовування та опис їх в історичній зміні розвитку.

Практику застосування соціологічного методу в різних суспільних науках, тобто виявлення особливого роду закономерностей в рамках їх традиційного предмету, Г.Зіммель називав загальною соціологією, опис і систематизацію чистих форм соціації — чистою, або формальною, соціологією. Чиста соціологія повинна служити виробленню орієнтирів, що дозволяють дослідникам в різних науках про суспільство підходити до свого предмету “социологічно“, а значить — більш усвідомлено, ніж раніше, ставити проблеми і шукати їх рішення. Чиста соціологія повинна виконувати по відношенню до інших суспільних наук методологічну функцію, стаючи “теорією пізнання приватних соціальних наук“.

Таким чином, складалася цілісна триступінчата (загальна — формальна — філософська соціологія) концепція соціального знання. Намічена Г.Зіммелем програма виявилася для свого часу вельми прогресивною. Період її виникнення був періодом прискореної інституціоналізації і професіоналізації соціології. В цей час питання про з'ясування власної наочної області соціології було особливо актуальним.

Згідно Г.Зіммелю, його власна концепція давала можливість жорстко визначити обидва роди міждисциплінарних меж: по-перше, вона гарантувала чіткість відділення соціології як вчення про чисті форми соціації від інших суспільних наук; по-друге, вона дозволяла провести межу між науками про суспільство (в яких опинялося застосування соціологічного методу) і науками про природу. Тим самим вона одночасно забезпечувала єдність соціології як науки і єдність суспільних наук.

Поняття форми та тісно пов'язане з ним поняття змісту — найважливіші поняття зіммелівської чистої, або формальної соціології.

Задача формальної соціології в тому, щоб, кажучи сучасною мовою, тематизувати суспільство як міжлюдське, міжіндивідуальне явище. Г.Зіммель зовсім не прагнув (в чому його, до речі, часто дорікали) складання вичерпного “каталога“ людських взаємозв'язків. Навпаки, він вважав, що чисті формальні поняття мають обмежену цінність і проект формальної соціології лише тоді буде реалізований адекватно, коли виявлення чистих форм соціації супроводжуватиметься з'ясуванням того,“що значать вони як чисті форми поведінки, за яких обставин вони виникли, як розвивалися, яких змін зазнавали завдяки особливостям їх об'єктів, завдяки яким одночасно формальним і матеріальним характеристикам суспільства вони виникли“. Іншими словами, кожна форма соціації, будучи ототожнена, повинна була стати об'єктом історичного змістовного опису.

Г.Зіммель не ставив задачі створити загальну класифікацію соціальних форм. Він зробив предметом своїх досліджень ряд аспектів і сторін соціального життя, виділених ним як форми з її “живої реальності“: панування, підкорення, суперництво, розподіл праці, утворення партій і т.д. Всі ці форми, вважав Г.Зіммель, відтворюються, наповнюючись відповідним змістом, в різного роду групах і соціальних організаціях, у свою чергу можуть трактуватися як форми: в державі й релігійному співтоваристві, в групі змовників і економічному об'єднанні, в сім'ї та художній школі і т.п. Зразки дослідження цих та інших подібних форм Г.Зіммель дав в нарисах, що склали книгу “Соціологія“.

Прикладом зіммелівського аналізу соціального процесу, як форми асоціації, може служити його дослідження моди. “Мода, пише Г.Зіммель, одночасно припускає наслідування та індивідуалізацію. Людина, що наслідує моді, одночасно відрізняє себе від інших, затверджує свою приналежність до певного прошарку або групи. Неможливість моди без прагнення до індивідуалізації Г.Зіммель доводить тим, що в примітивних суспільствах, які характеризуються максимальною соціальною однорідністю, де відсутнє прагнення виділитися із загальної маси, відсутня і мода. Так само в будь-якому суспільстві, керованому порівняно невеликою групою людей, представники правлячої олігархії носять однаково строге плаття, не бажаючи демонструвати свою винятковість перед лицем загальної маси громадян. Приклад: венеціанські дожі, що ходили тільки в чорному.

Неможливість моди без прагнення до наслідування, до злиття з колективом доводиться тим, що в суспільствах, які характеризуються розпадом групових норм, мода відсутня. Так, у Флоренції XIV ст. кожний слідував власному стилю одягу: мода була відсутня, бо було відсутнє прагнення до злиття з колективом.

Як тільки яке-небудь явище (одяг, ідеї, манери, речі та ін.) стало “модним“, воно тут же починає “виходити з моди“. В тому-то і чарівність моди, що вона одночасно і нова й швидкоплинна. Мода дає відчуття теперішнього часу, відчуття перебігу часу. Причиною широкого розповсюдження моди в сучасну епоху, говорить Г.Зіммель, якраз і є процес розкладання старовинних переконань, звичок, традицій, внаслідок чого більш активними стають тимчасові, перехідні форми. Звідси засилля моди в мистецтві, в науках, навіть в моралі.

Проте не дивлячись на швидкоплинний характер тієї або іншої конкретної моди, вона як соціальна форма володіє деякою постійністю: мода в тому або іншому вигляді існує завжди.

Друга категорія соціальних форм, досліджувана Г.Зіммелем, — соціальний тип. Людина, включена в певного роду відношення, знаходить деякі характерні якості, які є для неї сутнісними, тобто що виявляються постійно та незалежно від природи тієї або іншої конкретної взаємодії. Приклади соціальних типів, досліджених Г.Зіммелем, — цинік, бідняк, кокетка, аристократ і т.д. Як і в прикладі з модою, думка Г.Зіммеля при характеристиці соціальних типів рухається діалектично, через виявлення характерної суперечності. Так, буття такого соціального типу, як аристократ, є єдністю двох характеристик: з одного боку, він цілком заглиблений в свою групу, її фамільну традицію, бо є гілкою фамільного древа, з іншого — він абсолютно відокремлений і навіть протиставлений їй, бо сила, незалежність та особиста відповідальність суть цієї характерної для аристократії традиції.

Прикладом соціальних форм, що відносяться до третьої групи, іменованою моделлю розвитку, може слугувати універсальний процес взаємозв'язку розширення групи з посиленням індивідуальності.

У міру збільшення групи, пише Г.Зіммель, члени її стають все менш схожими один на одного. Посилення індивідуальності супроводиться деградацією групи. І навпаки, чим менше, тобто своєрідніше, група, тим менш індивідуальні її представники. Історичний процес розвивається у бік посилення індивідуальності за рахунок втрати індивідами їх унікальних соціальних характеристик: розширена сім'я змінюється самостійними повноправними індивідами і нуклеарною сім'єю; цехова і кровноспоріднена організація змінюється цивільним суспільством з характерною для нього високою індивідуальною відповідальністю.

Приведена трьохмірна (соціальні процеси — соціальні типи — моделі розвитку) класифікація соціальних форм вельми невизначена. Більш змістовною може стати класифікація соціальних форм по ступеню їх віддаленості від безпосереднього потоку життя. Ближче всього до життя, вважає Г.Зіммель, такі спонтанні форми, як обмін, особиста схильність, наслідування, форми, пов'язані з поведінкою натовпу, та ін. Дещо далі від потоку життя, тобто від “матерії“ соціального і суспільного змісту, стоять такі більш стійкі і незалежні форми, як економічні та інші формальні (не в зіммелівському, а в звичному нині соціологічному значенні слова) організації.

І нарешті, найбільшу дистанцію від безпосередності соціального життя зберігають форми соціації, що є не розумовою абстракцією, а реально існуючі в соціальному житті ігрові форми. Вони “чисті“, бо зміст, колись їх “наповнюючий“, зник. Приклади ігрових форм: те, що розуміється під старим режимом, тобто політична форма, що пережила свій час і не задовольняюча запитів індивідів, що беруть в ній участь; “наука для науки“, тобто знання, відірване від потреб людства, що перестало бути “зброєю в боротьбі за існування“, “мистецтво для мистецтва“ і т.д.

Винятковою по своїй ролі і значущості ігровою формою є так зване вільне спілкування. Вільне спілкування — це спілкування заради спілкування, затіяне без жодної конкретної мети, окрім однієї — насолоди спілкування. Такого роду спілкування є ігровою формою соціації, або абстрактною моделлю соціального процесу, позбавленою всяких змістовних елементів. Індивіди входять в такого роду спілкування, як “формальні індивіди“, позбавлені яких-небудь змістовних характеристик (таких, як здібності, багатство, статус, влада, переконання і т. д.); це спілкування — спілкування “рівних“. В аналізі вільного спілкування Г.Зіммель якнайповніше і послідовно продемонстрував ідею чистої або формальної соціології. Проте в ньому він, можна сказати, і вичерпав цю ідею, продемонструвавши її межі.

Стосовно соціології проблема філософського обгрунтовування ставилася Г.Зіммелем як проблема: а) розробки соціологічної теорії пізнання, б) створення соціальної філософії або, як говорив сам Г.Зіммель, соціальної метафізики.

Специфічною теорією пізнання соціальних явищ Г.Зіммель вважав теорію історичного розуміння. Розроблена ще в “Проблемах філософії історії“, теорія ця розглядалася Г.Зіммелем як філософська методологія пізнання, що служить керівництвом по застосуванню в ході соціологічного аналізу загальнонаукових методів, таких, як індукція, типологізація та ін.

Самі по собі ці методи, згідно Г.Зіммелю, не дозволяють з'ясувати значення соціально-історичних явищ. Потрібне з'ясування того, як зв'язано досліджуване явище з інтересами самого дослідника або соціальної групи, яку він представляє. Теорія розуміння була послідовно розвинута Зіммелем в другому німецькому виданні “Проблем філософії історії“. В результаті явище виявляється не тільки включеним в ряд номологічно пізнаних наукою об'єктів, але і осмисленим, зрозумілим з погляду соціальної реальності, життя. Розуміння, таким чином, виступає як метод, що характеризує тільки соціальне пізнання, бо на місце формальних загальнонаукових критеріїв адекватності висувається новий, змістовний, соціальний по самій своїй природі критерій.

Крім того, теорія розуміння підкреслювала роль суб'єктивних “компонентів пізнання в соціальних науках, тобто роль дослідника, творчо і зацікавлено розглядаючого соціально-історичні явища, що розгортаються, будучи одночасно засобом “контролю“ цього суб'єктивного компоненту, бо визнання участі інтересів і цінностей в соціальному пізнанні вимагало послідовного з'ясування їх ролі у виборі об'єктів, у формуванні та інтерпретації понять і т.д.“

Точно таким же чином організовується, по Г.Зіммелю, і соціальне пізнання: суспільство при посередництві використовуючої процедури розуміння індивіда пізнає саме себе; воно вважає уявлення про себе самого як регулятивний принцип пізнання, примушуючи тим самим явища і факти соціального життя, що розгортається, виражатися в категоріях і формах.

Саме таким чином, відповідно до самих загальних уявлень про процеси і механізми пізнання і будує Г.Зіммель свою соціологічну концепцію. Саме в цьому значенні і слід тлумачити роль теорії розуміння в загальносоціологічній концепції Г.Зіммеля — як сполучної ланки між формальною соціологією (форми соціації, що описує, і трактує їх історичну зміну і розвиток) та соціальною філософією. Лише в духовній “діяльності“ дослідника, писав Г.Зіммель, яка упорядковує факти у згоді з пануючими ідеями і цінностями, складає факти в такі поєднання, з яких народжуються рішення проблем, які навіть і не могли б бути поставлені, якби дослідник спирався тільки виключно на початкові “ряди досвіду“, — лише в такій діяльності народжуються гіпотетичні по самій своїй суті утворення, що сприймаються та обговорюються як “історичні істини“.

Ця духовна діяльність є діяльністю розуміння, а початком, її регулятивним принципом є “цілісний образ“ соціального світу, що фігурує в образі соціальної філософії.

У фундаменті соціально-філософської концепції Г.Зіммеля були закладені характерні для еволюціонізму XIX ст. ідеї про розвиток суспільства як функціональні диференціації, що супроводжуються одночасною інтеграцією різних його елементів. В цьому позначився вплив позитивістського еволюціонізму, що переважав на початковому етапі філософсько-соціологічної творчості Г.Зіммеля.

Історія суспільства є, надумку Г.Зіммеля, історія наростаючої інтелектуалізації (тобто по суті, раціоналізації) соціального життя і поглиблення впливу принципів грошового господарства. Іншими словами, історія суспільства ототожнюється Г.Зіммелем з історією становлення сучасного капіталізму, в якому якнайповніше виразилися характерні загальні риси грошей та інтелекту.

Г.Зіммель досліджує соціальну функцію грошей і логічної свідомості у багатоманітних і якнайтонших опосередкуваннях, що проявляються: в буржуазній демократії, формальному праві, ідеології лібералізму, всевладді науки, розвитку техніки, тенденціях художнього смаку, улюблених мотивах і композиції художніх творів, нарешті, в самому ритмі та темпі сучасного життя. У всіх областях і сферах сумісного людського існування він відкриває “стильову єдність“ сучасної культури, обумовлену природою цих двох керівних нею чинників.

Г.Зіммель дав в “Філософії грошей“ вражаючий опис якнайглибших суперечностей капіталістичної цивілізації у сфері культури. Вперше цю тему Г.Зіммель висвітив ще в 1889 р. в однойменній статті, опублікованій в “Шмоллерівському щорічнику“, що вийшла першим виданням в 1900 р. Книга стала першою в нескінченному ряді присвячених аналізу “духу капіталізму“ праць різних авторів. “Сучасний капіталізм“ В.Зомбарта, “Протестантська етика і дух капіталізму“, а також ряд нарисів по соціології релігії М.Вебера, роботи Р.Штаммлера, Е.Трельча, М.Шелера, а ще пізніше — О.Шпенглера, дало теорію капіталізму в другому томі “Заходу Європи“, соціологів і філософів антропологічного напряму — А.Гелена, X.Плесснера, Е.Ротхакера, “Діалектика Освіти“ М.Хоркхаймера і Т.Адорно і вже більш пізні праці критичних філософів і соціологів Франкфуртської школи - всі ці роботи з'явилися після зіммелівської, але далеко не всі вони містили таку гостру критику духовного ладу капіталізму.

Г.Зіммель дав блискучий опис процесу деградації культурних норм і пов'язаної з цим релятивізації способу життя в умовах капіталізму — зсередини самого цього процесу, з позицій учасника подій, що відбуваються. Він продемонстрував явище спустошення соціальних форм, нездатних більш містити усередині себе матеріальний рух життя, побічно підтвердив тим самим Марксовий діагноз капіталізму як соціально економічної системи, нездатної забезпечити адекватне використання перерісших її суспільних продуктивних сил. В ході власних міркувань він продемонстрував глибину і плідність марксового аналізу ролі грошей в перетвореннях буржуазної свідомості, марксової концепції відчуження, критики буржуазного права, буржуазної демократії і т.д. Дія думки К.Маркса висвітлюється на багатьох сторінках “Філософії грошей“.

Проте ця схожість (а іноді і прямі запозичення у К.Маркса) зовсім не знімає протилежність підходів К.Маркса та Г.Зіммеля до дослідження капіталістичного суспільного устрою і капіталістичного способу життя. Ця протилежність виявляється як на початкових пунктах аналізу, так і в кінцевих висновках.

Так, сукупність соціальних явищ сучасного йому капіталізму Г.Зіммель виводить з панування грошей, яке, у свою чергу, розглядається як наслідок і вираз культурного розвитку. Для К.Маркса ж сама культура є продукт соціальних відносин, що складаються в ту або іншу історично конкретну структуру в ході розвитку і як наслідок розвитку продуктивних сил.

Зосереджуючись на аналізі символічної функції грошей, потрактувавши її виключно як результат культурного процесу, Г.Зіммель відмовляється від вивчення механізмів функціонування грошового господарства в умовах капіталістичної економіки, що має далекоглядні наслідки. Аналіз стає абстрактним, далеким від дійсності капіталістичних суспільних відносин. Позиції і точки зору релятивізуються, релігійні, моральні, правові зв'язки починають вважатися такими ж значущими, як і економічні замість вивчення процесів взаємодії культури і соціально-економічної структури суспільства увага зосереджується на дослідженні функціональних взаємозв'язків різних елементів культури.

Зрозуміло, останній підхід також правомірний, якщо розглядати його як один з можливих напрямів дослідження, не претендуючи на відкриття єства культурного розвитку в умовах капіталістичного суспільства. Проте Г.Зіммель протестує проти всякого субстанціонального пояснення культури, вважаючи свій підхід єдино можливим. Тому в протилежність К.Марксу, що дав прекрасний аналіз ролі грошей в капіталістичному суспільстві, що розкрив реальні соціальні суперечності, Г.Зіммель, зосереджуючись на описі символізму грошей, прагне приховати ці суперечності за “загальною релятивністю життя“.

Ця установка пояснюється свідомою філософією, світоглядною позицією Г.Зіммеля. Він вважав, що концепція марксиста соціально-економічного розвитку догматична і нерефлексична, відносячи марксизм до тих версій “історичного реалізму“, роз'ясненню “сконструйованої природи“ яким повинна була служити його теорія історичного розуміння. Визнаючи в історичному матеріалізмі “позитивний зміст“, Г.Зіммель вважав однією із задач своєї соціально-філософської концепції “підбудувати під історичний матеріалізм фундамент такого роду, щоб зберегти пояснювальну цінність господарського життя шляхом включення її в підстави духовної культури, але щоб самі господарські форми розглядалися при цьому як результат більш глибоких оцінок і течій, психологічних і навіть метафізичних передумов“.

Інакше кажучи, Г.Зіммель припускав релятивізувати здобуті історичним матеріалізмом істини, тобто фактично позбавити історичний матеріалізм його міцного матеріалістичного фундаменту. Спроба “удосконалити“ марксизм виявлялася боротьбою з марксизмом, а концепція Г.Зіммеля не дивлячись на свою критичну спрямованість, була принципово протилежною баченню марксиста соціально-історичного процесу.

Протягом всього свого життя Г.Зіммель як соціолог користувався величезною популярністю. Проте незабаром після смерті його роботи хоча і не були зовсім забуті, але як би випали з поля зору дослідників. Тому виною — особливості стилю його творчості, а також маргінальне положення по відношенню до офіційних академічних кругів. Г.Зіммеля протиставляли “глибоким аналітикам» і «систематикам“ Е.Дюркгейму і М.Веберу.

20 - 30-і роки XX ст. ознаменувалися в соціології упадком теорії і розквітом емпіричних досліджень. Не можна сказати, що Г.Зіммель тоді був забутий зовсім. Хоча в самій Німеччині його праці та ідеї виявилися відсунутими на задній план бурхливими соціальними подіями, вони користувалися значним успіхом в США, особливо серед соціологів і соціальних психологів школи Чікаго. Була опублікована книга про Г.Зіммеля; А.Смолл, Р.Парк, Е.Берджесс та інші друкували переклади із Г.Зіммеля і широко пропагували його праці, чим зробили вплив на формування своїх власних соціологічних концепцій. Проте не сукупність соціологічних ідей Г.Зіммеля викликала їх інтерес. Привертали перш за все цікавість ті з його робіт, які відповідали напряму їх досліджень: по соціології міста, динаміці людських груп, соціальної дезорганізації, соціальної екології і т.п. Саме в цей період і склалося багато в чому властиве американській соціології і понині уявлення про Г. Зіммеля як про тонкого і наглядового соціального психолога, теоретика взаємодії, що не ставив у відмінність від його сучасників М.Вебера та Е.Дюркгейма великомасштабних, теоретичних, методологічних, соціальних проблем.

Виразом цієї точки зору може служити присвячений Г.Зіммелю розділ в перекладеній на російську мову книзі Г.Беккера і А.Бескова “Сучасна соціологічна теорія“.

Розвиток соціології в післявоєнний період вніс деякі корективи в уявлення, що склалися раніше. В працях Г.Зіммеля знаходять сьогодні ідеї, що дозволяють вважати його одним з попередників символічного інтеракціонізму. За словами Н.Дензіна, кінцевою метою інтеракціоністських досліджень є формулювання “універсальної формальної теорії в зіммелевскому значенні“, тобто формулювання “граматики“ символічних взаємодій, згідно якої конституюються будь-які соціальні факти і явища незалежно від їх конкретно-історичного змісту.

Один з найглибших інтерпретаторів Г.Зіммеля — Фр.Тенбрук трактує його як основоположника структурно-функціонального підходу. Якщо сукупність форм соціації тлумачити як сукупність ролевих структур, то суспільство виявляється функцією міжіндивідуальних взаємодій, що організовуються в цих структурних рамках.

В зв'язку з цей Фр.Тенбрук звертає увагу на динамічний аспект зіммелівського поняття соціації. “Підхід Г.Зіммеля, говорить він, відрізняється тим, що ролі трактуються у Г.Зіммеля не як примусово діючі знаряддя соціалізації і соціального контролю, а, навпаки, як “вторинні утворення“, функція яких визначається їх внутрішнім, індивідуально обумовленим змістом, тобто мотивами, метою, культурним матеріалом, що привноситься до ролі взаємодіючими індивідами. Фр.Тенбрук підводить до необхідності розглядати формальну соціологію Г.Зіммеля як той же структурний функционалізм, але без абсолютизації системи, по-перше, і вільну від зневаги роль особи, по-друге.

В працях Г.Зіммеля знаходять також класичні зразки досліджень в області ролевої теорії, динаміки соціальних груп, соціології влади, соціології конфлікту і т.д. При цьому, часто виявляється втраченою загальна теоретична система координат, в рамках якої ставилися і розв'язувалися Г.Зіммелем вказані проблеми. Багато сторін соціологічної спадщини Г.Зіммеля вислизають з поля зору дослідників. Широко поширеним залишається думка про “мілкотемність“ його робіт, про відсутність скільки-небудь цілісної концепції суспільства і соціального розвитку. Схоже, що Г.Зіммель мав рацію, записавши більш півстоліття назад в своєму щоденнику: “Спадок, який я залишу, схожий на розмінний чек; гроші розподілені, і кожний вкладає свою частину в ту справу, яка відповідає його натурі, забуваючи, кому зобов'язаний цьому спадку“.

В останні десятиріччя на Заході намітилося пожвавлення інтересу до соціологічної творчості Г.Зіммеля. З'являються роботи, присвячені аналізу його соціологічної концепції в єдності всіх її складових частин: загальної, формальної і філософської соціології. Особливо помітна в цьому відношенні книга П.Шнабеля. Іноді говорять навіть про “зіммелівський ренесанс“. За словами Л.Козера, Г.Зіммель “продовжує стимулювати соціологічну уяву так же могутньо, як Е.Дюркгейм або М.Вебер“.
ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ


  1. Проаналізуйте конфлікт сучасної культури за Г.Зіммелем.

  2. Чому вчення Г.Зіммеля називають “формальною соціологією“? Що являє собою його вчення?


ЛІТЕРАТУРА

1 Аберкомби Н. Социологический словарь: Пер. с англ. / Н.Аберкомби, С.Хилл, Б.С.Тернер: подр ед. Ерофеева – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЗАО „Издательство „Экономика”, 2004.

2. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки: Пер.з фр. / Г.Філіпчука. –К.:Юніверс, 2004. – 688с.


  1. Зиммель Г. Общение. Пример чистой или формальной социологии СОЦИС. — 1984. — № 2.

  2. Ионин Л. Георг Зиммель — социолог. — М., 1981.

  3. Кравченко А.И. Основы социологии. - М., 1997.

  4. Очерки по истории теоретической социологии XX столетия (от М. Вебера к Ю. Хабермасу, от Г.Зиммеля к постмодернизму). — М., 1994.

  5. Семенов В. А. Массовая культура в современном мире. — СПб., 1991.

  6. Социология: Наука об обществе. Учебное пособие / Под общей ред. проф. В.П.Андрущенко, проф. Н.П.Горлача. - X., 1996


РОЗДІЛ 14



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconПрограма Комплексного вступного іспиту на окр «Спеціаліст» за спеціальність «Соціологія» історія соціології
Основні етапи історії соціології. Основні підходи до переодизації історії соціології. Поняття протосоціології та основні етапи її...
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconІсторія хімія (курс лекцій)
Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconПрограма навчальної дисципліни історія соціології в Україні для студентів галузі знань
Червінська Т. Г., доцентка кафедри теорії та історії соціології, кандидатка соціологічних наук, доцентка
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКурс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ
Головна редакція літератури з духовного відродження України та історико-філософських наук
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconПрограма фахового іспиту для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень „ Спеціаліст
Особливості історичного розвитку соціологічного знання, зв’язок його еволюції з історією суспіль­ства та культурними традиціями....
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКурс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33

Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconУчнів-членів ман україни контрольні роботи з історії, географії, правознавства, філософії та соціології харків – 2007 р
Збірник контрольних завдань з базових дисциплін історико-географічного відділення, права, філософії, та соціології Харківського територіального...
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКорпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005. Частина ІІ лідерство Укладач Ліпенцев А. В. вступ Актуальність вивчення курсу
Корпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка