Курс лекцій з історії соціології київ 2005



Сторінка9/11
Дата конвертації17.04.2017
Розмір2.51 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА ТОЛКОТА ПАРСОНСА. СТРУКТУРНИЙ ФУНКЦІОНАЛІЗМ.
1. Ідейні витоки і формування функціональних уявлень в соціології.

2. Структурно-функціональний аналіз Т.Парсонса як теорія суспільства.

3. Характеристика головних проблем соціальної системи.

4. Ідеологічна і теоретико-змістовна критика функціоналізму.


Талкот Парсонс, безумовно, один з найвеличніших та найцікавіших соціологів-теоретиків XX століття. До часу, коли з’явились на сторінках наукових журналів його перші статті, в Європі, розореною світовою війною і соціальними катастрофами, що стоїть на порозі ще більш важких соціальних потрясінь, сходить зі сцени перше покоління великих творців соціологічної теорії (Е.Дюркгейм помер в 1918 р., М.Вебер – в 1921 р., В.Парето – в 1923 р., Ф.Тьонніс ще писав свої роботи, але був відсторонений від викладання), а така країна як США, хоча швидко набирала науковий потенціал, все таки залишалась окраїною наукового світу. В 1978 р., коли Т.Парсонс помер, США перетворилося на найсильнішу наукову державу. Значення Т.Парсонса як ученого не тільки в тому, що він сприяв цьому, але, що важливіше для світової соціології, він здійснив спадкоємність в розвитку соціологічної теорії. Глибоко вникнувши в роботи соціологів-класиків і проникнувшись їх ідеями, він асимілював багатющий потенціал їх теоретичних розробок в свої концепції. Звертаючись до теоретичних робіт Т.Парсонса, ми завжди відчуваємо в них цей глибинний і багатий пласт – збережений наслідок класичного періоду соціології, що не застаріває та плодоносить і в наші дні.

Життя Т.Парсонса дуже бідне зовнішніми подіями. Народився він в 1902 році в м. Колорадо-Спрінгс (штат Колорадо) і все життя пропрацював в Гарвардському університеті. Був головою Американської соціологічної асоціації (вибраний в 1949 р.), членом інших соціологічних закладів, зокрема очолив в 60-х роках комітет по зв’язках з радянськими соціологами, був поважним професором, пережив період виключної популярності в наукових колах, коли майже всі наукові твори, що з'являлися, рябіли посиланнями на його роботи, і період найсильнішої критики, коли за його концепціями заперечувалося яке б то не було значення, і період забуття в 70-х рр., — але завжди залишався самим собою, дуже простим в житті і в поведінці1, інтенсивно працюючим вченим. Чи передбачав Т.Парсонс нове пожвавлення уваги до його концепцій, невідомо, але він твердо вірив в те, що вони мають для науки певну цінність.

Нова хвиля інтересу до концепцій того типу, розробці яких він присвятив своє життя почалася після його смерті, але роботи його залишилися в науці і, дочекалися свого часу.

Самий ранній інтерес Т.Парсонса лежав в області політичної економії, про що говорить одна з першмх його статей ”Капіталізм в сучасній німецькій літературі: Зомбарт і Вебер” (1928 - 1929 рр.), ”Соціологічні елементи в економічній теорії” (1934 – 1935 рр.), ”Деякі роздуми про природу і значення економіки” (1934 р.).

Потім інтерес його все сильніше починає переноситися в сферу соціології (статті ”Місце основоположних цінностей в соціологічній теорії”, 1935 р.; ”Г.Робертсон про Макса Вебера і його школу”, (1935 р.) ”Загальна аналітична концепція В.Парето” (1936 р.). Також в 1937 році виходить перша монументальна праця Т.Парсонса ”Структура соціальної дії” (1937 р.). Вона одразу висуває молодого вченого в ряди великих соціологів-теоретиків. Йому було в цей час 35 років, а, по його власному задуму, вчений-гуманітарій (включаючи сюди і всю сферу соціальних наук) дійсно формується тільки до 40 років.

Для Т.Парсонса однією з центральних задач соціології є аналіз суспільства як системи функціонально взаємопов'язаних змінних. З погляду концепції дії система для Т.Парсонса є будь-який стійкий комплекс соціальних дій, що повторюються і взаємопов'язуються. Потреби особи виступають як змінні в соціальній системі. Т.Парсонс та інші дослідники прагнули не тільки розробити правила для функціонального аналізу будь-якої соціальної системи, але і визначити сукупність необхідних умов для ”функціональних передумов”, для всіх соціальних систем.

Ці умови, необхідні для роботи будь-якої системи, відносяться не тільки до соціальної системи як такої, але і до її членів. Кожна соціальна система повинна задовольняти певні фізичні потреби своїх членів так, щоб вони могли вижити. Вона повинна мати в розпорядженні свої засоби розподілу матеріальних ресурсів. Далі будь-яка система повинна виробити якийсь процес соціалізації людей з тим, щоб вони розвинули або суб'єктивні мотивації підкорення конкретним нормам, або якусь загальну потребу підкорення нормам.

Кожне суспільство на додаток до специфічних норм має визначені, властиві тільки йому цінності. За відсутності таких цінностей маловірогідно, що окремі діячі зможуть успішно інтерналізувати потреби підкорення нормам. Фундаментальні цінності повинні стати частиною особи.

Разом з тим кожна система повинна мати певну організацію видів діяльності та інституційні засоби, щоб успішно справлятися з порушеннями цієї організації тими або іншими формами примушення або спонуки. І нарешті, суспільні інститути повинні бути відносно сумісні один з одним.

Пошуки функціональних передумов не тільки соціальних систем взагалі, але і окремих типів соціальних систем направлені на те, щоб полегшити їх порівняння і підвищити точність аналізу їх життя. Проте функціональні вимоги Т.Парсонса як критерій виділення системи і її елементів дуже абстрактні і не володіють достатньою вибірковістю, щоб ефективно відрізняти системний об'єкт від несистемного.



Теоретичну схему Т.Парсонса об'єднує і організовує проблема соціального порядку.

Головними для Т.Парсонса є ”система” і ”структура”, що вживається ним як для роботи з об'єктами і відносинами, також і в роботі з абстрактними об'єктами.

Поняття структури у Т.Парсонса охоплює ті стійкі елементи будови соціальної системи, які відносно незалежні від незначних, і короткочасних коливань у відносинах системи із зовнішнім оточенням. Оскільки ці відносини міняються, необхідно ввести систему динамічних процесів і механізмів між вимогами, витікаючими з умови постійності структури, і вимогами даної зовнішньої ситуації.

Цей динамічний аспект бере на себе функціональна частина аналізу. Функціональні категорії, за словами Т.Парсонса, мають справу з впорядкованими способами пристосованої взаємодії між сталими зразками дії, створюючими дану структуру, і даними властивостями навколишніх систем.



На найзагальнішому, безособово-абстрактному рівні аналізу порядок у Т.Парсонса виявляється в основному продуктом двох процесів: 1) тенденції соціальної системи до самозбереження і 2) тенденція зберігати певні межі і постійність по відношенню до середовища (гомеостатистична рівновага). Дії системи в середовищі, яка сама є рядом систем, аналізуються виходячи з функціональних передумов, вимог для виживання і рівноваги системи. Тому в аналізі взаємодій соціальної системи важливо досліджувати область її взаємообмінів з іншими системами.

В західній соціології сьогодні помітно прагнення пом'якшити протистояння методологічного індивідуалізму і холізму, відповідно зближувати теоретико-дієвий і системний підходи. У зв'язку з цим ставиться задача представити властивості соціальних структур як стандартні форми соціальної дії і взаємодії. Сама відома спроба такого роду синтезу — загальна теорія дії Т.Парсонса, де досліджуються також колективні суб'єкти дії і розрізняються три рівні аналізу соціальної дії: соціальна система, культура і особа.

Виходячи на початку аналізу тільки з природи людської дії, завжди направленого на досягнення мети, Т.Парсонс виділяє три класи елементів і мотивацій дії: когнітивний (ідеї та інформація про об'єкти, що відносяться до целедосягнення), катектичний (емоційне відношення до об'єктів целедосягнення у зв'язку з потребами діяча) і оцінний (альтернативи вибору). Всі елементи дії стають соціальними через процес взаємодії.

Саме поняття соціальна ”взаємодія” надзвичайно багатозначно, оскільки має довгу філософську і соціологічну історію, в ході якої (залежно від розуміння специфіки суспільного життя) по-різному визначався предмет соціальної взаємодії. Емпірично і операціонально орієнтовані підходи розглядали поняття соціальної взаємодії як перший крок до поняття соціальної системи, а діадична взаємодія — як найпростішу форму цієї системи.



В цьому руслі рухається думка Т.Парсонса - в системі будь-якої соціальної взаємодії аналітично розрізняються принаймні чотири аспекти: 1) безліч взаємодіючих одиниць; 2) безліч правил або інших ”культурних кодів”, які організовують орієнтації одиниць і саму взаємодію; 3) система або процес взаємодії як такого; 4) середовище, в якому ця система діє і з яким відбувається регулярний взаємообмін.

Дана схема характеризує природу суспільних відносин і в більш обширних соціальних системах, створюючих цілу ієрархію відносно замкнутих систем взаємодії. Як видно, ці відносини в основному є безліччю нормативно злагоджених очікувань взаємних соціальних дій. В ідеальному наближенні все суспільство виявляється сукупністю соціальних статусів і ролей.

Внутрішня узгодженість (функціональна інтеграція) соціальних систем, тобто співіснування і взаємопідтримка різних сфер діяльності головним чином виявляється ненавмисним результатом тривалої соціальної взаємодії. Зміна теж є результатом його умов і процесів. Чим вище частота безпосередньої соціальної взаємодії, як це буває в малих групах і суспільствах, тим більш інтегрована система. Чим опосередкованіше воно в сучасних суспільствах, тим вище вірогідність зміни.

Отже, різні елементи соціальної системи, на думку Т.Парсонса, виявляються похідними від умов соціальної дії і взаємодії. Просуваючись далі в скріпленні характеристик дії і соціальних систем, Т.Парсонс перераховує п'ять пар універсальних дилем, які повинен вирішити будь-який діяч, орієнтуючись на інших у всіх соціальних ситуаціях. Він називає ці дилеми типовими, або ”структурними змінними”. На його думку, соціальні системи можна охарактеризувати типом рішення цих дилем. Т.Парсонс припускає, що діячі повинні вирішити дилеми, як орієнтуватися по відношенню один до одного, перш ніж почнеться взаємодія. Що для цього потрібно? По-перше, діяч повинен зробити вибір між емоційністю і емоційною нейтральністю, тобто між безпосередністю і опосредкованістю задоволення від досягнення мети. Друга дилема — ”специфічність” і ”дифузність”, тобто вибір між побудовою відносин на якомусь спеціальному інтересі (наприклад, відношення ”урядовець-клієнт” або на невизначеній безлічі загальнолюдських інтересів (наприклад, відносини в сім'ї). Третя пара — ”универсалізм” і ”партикуляризм”: чи слід розглядати інші в ситуації дії, виходячи тільки із загальних спеціальних і формальних критеріїв або правил, незалежно від інших їх характеристик, як, наприклад, в правовій системі, або ж брати їх у всьому багатстві рис як конкретну категорію людей. Четверта дилема — ”досягненість” і ”аскрипція”, або ”якість” проти ”представництва”, тобто вибір між орієнтацією на дійсну ефективність дій даної особи або ж на очікування і оцінку його дій, обумовлених його статусом. П'ята дилема — орієнтація на себе або орієнтація на колектив по інтересах, залучених в дію.

Т.Парсонс не стверджує, що ці дилеми вичерпують всі можливості орієнтації у взаємодії. Критика ж ставить під питання саму істинність їх і корисність як структуроутворюючих змінних. Парсонівська схема структурних змінних не володіє універсальною значущістю ще і тому що система взагалі може не видавати деяких рішень (альтернатива невизначеності), а діячі можуть порушувати рішення системи. Проте в системних побудовах Т.Парсонса структурні змінні відіграють важливу роль, оскільки з їх допомогою він описує основоположні елементи соціальних систем - їх головні ціннісні системи. Наприклад, основну систему цінностей сучасного бюрократизованого суспільства, яке у Т.Парсонса, як правило, позначає капіталістичне суспільство західного типу, він характеризує орієнтацією на универсалізм, якість виконання (або досягненість на відміну від аскриптивності), специфічність і емоційну нейтральність.

Підкреслимо, що рішення дилем, яку утворюють структурні змінні, повинні бути системними, а не особовими. Вирішуючи їх роль у відповідь на функціональні вимоги, система діє на своїх учасників через інституціоналізовані ціннісні переваги.

Від вивчення елементарної взаємодії Т.Парсонс переходить до самої соціальної системи. Остання є спонтанний результат будь-яких процесів взаємодії. Агент, через якого здійснюється системна діяльність, виступає як виконавець певної ролі, діяч. Розрізняються три рівні абстракції в аналізі соціальної дії: соціальна система, культура і особа. Культура, яка задає гранично загальну орієнтацію дії, є взаємозв'язаною системою загальних цінностей, символів і т.п. даної спільності. Особа є система мотивів, емоцій і ідей, інтерналізованих кожним індивідом. Власне суб'єктивні елементи дії Т.Парсонс ігнорує повністю. Крім того, серед систем, з якими обмінюється і взаємоперетинається соціальна система, Т.Парсонс називає ще ”фізичну систему”.

Будь-яка соціальна система повинна справлятися з чотирма комплексами проблем.

1. Проблемою раціональної організації і розподілу своїх матеріальних (природних), людських (персонал) і культурних ресурсів певними способами, щоб досягти мети системи. Ці функціональні вимоги відомі як проблеми адаптації, рішення яких закладені в економічній діяльності.

2. Проблемою визначення основної мети і підтримки процесу їх досягнення (проблема цілераціоналізації).



3. Проблемою збереження солідарності (проблема інтеграції). Другу і третю вимоги висуває культурна система, головною задачею якої є легітимація нормативного порядку соціальної системи. Проблема цілеорієнтації задовольняється політичними видами діяльності. Проблему інтеграції допомагає вирішити релігійна діяльність або її функціональні альтернативи — різні секулярні ідеології і т.п.

4. Проблемою підтримки мотивацій діячів при виконанні ними необхідних соціальних ролей і усунення прихованих напруг в системі особової мотивації (так звана проблема латентності). Ця проблема розв'язується сім'єю, яка здійснює первинну соціалізацію, вибудувавши вимоги соціальної системи в особову структуру діяча, і підтримує емоційну задоволеність своїх членів.

Адаптація і целеорієнтація задають проблемну сферу ”інструментальної діяльності”, що визначає технічні засоби організації діяльності, а інтеграція і підтримка мотивацій — область ”експресивної діяльності”.

Всі чотири функціональні вимоги мають сенс лише в сукупності, в структурній взаємозалежності. Т.Парсонс припускає інваріантність в їх застосуванні до всіх структурних рівнів. Одні і ті ж категорії функціональних вимог застосовуються ним до заздалегідь виділених різних рівнів структурної організації суспільства: первинному, або інтеракціоністському, де відносини конкретно визначаються через структуру зв'язків окремих діячів; рівню управління, де відносини визначаються структурою групової організації; інституційному рівню, де суб'єктами відносин виступають не індивіди, а організації; та соціетальному рівню, на якому інтеграція соціальної системи забезпечується вищеописаними функціями культури як структурного інваріанта.

У вітчизняній і зарубіжній критиці називають наступні головні вади функционалізму, що свідчать про глибокий консерватизм цієї системи поглядів: переоцінку нормативного елементу в суспільному житті і зменшення значення в ній суперечностей і конфліктів, підкреслення суспільної згоди, гармонійної природи соціальних систем. Хоча з тих пір, як вперше були виказані ці критичні зауваження, функционалізм виконав значну еволюцію, загальна консервативна орієнтація його збереглася.

Різко критикують функционалістську системну модель прихильники методологічного індивідуалізму та мікрофеноменалізму, представлену безліччю шкіл і рухів, що прийшли на зміну функционалізму в новітній соціології капіталістичного Заходу. Супротивниками системних посилок функціональних теорій виступають представники етнометодології Г.Гарфінкеля і ситуативної драматургії І.Гофмана, відродженого символічного интеракционизма Д.Міда, різних версій соціальної феноменології і необіхевіоризму Дж.Хоманса. Відкидаючи холістичні посилки функционалізму, прихильники новітнього методологічного індивідуалізму вимагають виходити з розуміння людської поведінки в його індивідуально-смисловій конкретності. Вони стверджують, що коли скоро всі соціальні явища, а також структурні елементи соціальної системи у функционалістських теоріях — будь то норми, цінності, ролі і т.д. — містять відсилання до значення, то і пояснювати їх слід, аналізуючи мінливі параметри свідомості, суб'єктивні тлумачення і визначення життєвої ситуації, індивідуальну символіку, психологію і поведінку. Так, одна з гілок соціальної феноменології пропонує доповнити функционалістський аналіз соціального порядку аналізом його розвитку навкруги випадковостей буденного життя суспільства.

Критика марксиста засуджує також в загальній теорії дії недооцінку категорії ”інтересу” (інструментальної орієнтації, по термінології Т.Парсонса), її підлеглість нормативній і ціннісній орієнтаціям в структурі індивідуальної свідомості і в системі культури. Цим виявляється ідеалістичний характер парсонівської концепції. При цьому ігнорується віддзеркалення класових інтересів в культурі й ціннісній системі, що додає суперечливий характер. Позиція вітчизняного соціолога А.Г.Здравомислова з цього питання наступна: ”Якби різні дослідники при оцінці того або іншого суспільного явища керувалися цінностями культури, то їх погляди на дане явище повинні були співпасти. Проте в класовому суспільстві такого збігу немає і не може бути, оскільки початковим пунктом оцінки є класовий інтерес, незалежно від того, усвідомлює або не усвідомлює його сам суб'єкт”.

Однією з головних підстав для заперечення функционалізму була постійна критика за його статичність, позачасовий підхід, аісторичність, за нездатність теоретично відобразити процес, становлення, діахронію, історію.

Корисно відзначити, проте, що в історії соціології ніколи не існувало абсолютного розділення теорій на ті, що описують суспільство тільки як статичну систему, з одного боку, і як динамічну — з іншого. Всі соціологи, починаючи з О.Конта, мислили ”статику” і ”динаміку” як два рівно необхідних аспекти соціологічного аналізу. Функционалізм також ніколи не міг повністю позбутися спадщини розкритикованого їним еволюціонізму XIX ст., а пізній функционалізм відродив істотні його риси з багатьма достоїнствами і недоліками.

В 60-і роки в структурному функционалізмі стало звичайним положення про соціальний конфлікт як елементи їх структури та передвісник структурних змін, що постійно відтворюються. На цьому грунті виникло навіть прагнення скористатися досвідом соціології марксистіва, що усвідомлювало значення суперечностей і конфліктів у суспільному розвитку.

В ті ж роки широку популярність набув еволюційний функционалізм, або неоеволюціонізм, Т.Парсонса, розвиваючий стару модель структурної диференціації Г.Спенсера та ЕДюркгейма. Пізній функционалізм практично співпадав з неоеволюціонізмом.

”Неоеволюційний обіг” центральної фігури пізнього соціологічного функционалізму Т.Парсонса породив ряд досліджень історико-еволюційного плану, особливо в політичній науці, в теорії політичного розвитку і модернізації країн, що розвиваються. До проблем модернізації колишніх ”традиційних суспільств” в країнах, що розвиваються, були широко застосовані моделі структурної диференціації, комплексно охоплюючі економічні, соціальні і культурно-символічні структури.

Узагальненими характеристиками традиційного суспільства на вищому рівні аналізу звичайно називають функціональну і структурну недиференційовану самодостатність і автономність соціальних одиниць, неспеціалізацію ролей і інститутів, скріплення, гальмування людських і матеріальних ресурсів в так званих приписних (споріднених, етнічних та інших незалежних від ”особистих досягнень”) групах і т.п. Мінімум характеристик відносно модернізованого індустріального суспільства — це система стратифікації, заснована на складному розподілі праці, високий ступінь диференціації ролей та інститутів, розвиток політичної, економічної і соціальної мети зовні приватних інтересів різних груп, широка комерціалізація товарів і послуг і їх розподіл через ринок, система освіти, здатна заповнити виникаючі ніші в системі занять і стратифікації.

Ці два типи суспільств виступають як початковий і кінцевий стани процесу модернізації. Проте реальні сили в розвитку цього процесу не показані. В роботах пізніх еволюційних функционалістів подано тільки формальний опис цього процесу, і досягається це за допомогою модернізованої старої моделі структурної диференціації. За їх уявленнями, будь-який процес можна зрозуміти тільки у зв'язку з категорією ”соціальної системи”, тобто організації безлічі елементів, які зберігають зв'язок і взаємодію в даному оточенні. Характеристика будь-якої соціальної системи інваріантними функціями дозволяє описати процес її диференціації щодо цих функцій. Основні соціальні функції (виробництво, розподіл, соціальна і нормативна інтеграція) залишаються тими ж, але вони розподіляються між спеціалізованими соціальними одиницями — інститутами і організаціями. Далі відбувається вторинна диференціація колишньої спеціалізації і т.п.

Ця модель припускає, що вже в ”простій соціальній системі” виконуються всі основні функції і що вона містить у зародку всі основні форми суспільних відносин, які пізніше стають структурно-диференційованими. В еволюційному плані дані схеми вносять мало нового в порівнянні з аналогічними класичними побудовами Г.Спенсера, Е.Дюркгейма та ін.

Функціональні теорії соціальної зміни консервативні по своєму духу. Вивчаючи порівняно часті й короткочасні процеси, вони загубили єдність предмету соціології, уявлення про крупні історичні перетворення і не відповідають на питання суспільного розвитку, з яких почалася соціологія.

Критика теоретичних невдач і незаконних ідеологічних висновків функционалістської західної соціології не перешкодила вітчизняним ученим оцінити структурно-функціональний аналіз ”як метод, як віддзеркалення специфічного феномена сучасного наукового мислення — системної орієнтації”, що використовується і у вітчизняній соціології.


ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ

1. Охарактеризуйте сучасний функціоналізм та його концептуальний апарат.

2. Синтез Т.Парсонсом уявлень про соціальну дію, взаємодію та соціальну систему.

3. Проаналізуйте критику структурного функціоналізму.


ЛІТЕРАТУРА

1. Кравченко А.И. Основы социологии. - М., 1997.

2. Маковецький А.М. Соціологія. — Чернівці, 2000.

3. Печатается по: Парсонс Т. Понятие общества: компоненты и их взаимоотношения // THESIS. Весна 1993. Т. 1. Вып. 2. С. 94-122.

4. Парсонс Т. Система современных обществ / Пер. с англ. Седова Л.А. и Ковалева а.Д. / Под ред. Ковалевой М.С. – М.: Аспект Пресс, 1997.

5. Социология: Наука об обществе. Учебное пособие / Под общей ред. проф. В.П.Андрущенко, проф. Н.П.Горлача. —X., 1996.

6. Соціологія: Підручник / За ред. В.Г. Городяненка. —К., 2002.

7. Соціологія: терміни, поняття, персоналиії, навчальний словник-довідник /За ред. В.М. Печі. —К.-Львів, 2002.

8. Теоретическая социология: Антология: В 2 ч. / Пер. с англ., фр., нем., ит. Сост. и общ. ред. С.П. Баньковской. — М.: Книжный дом ”Университет”, 2002. - Ч. 2.

РОЗДІЛ 16



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф

Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconПрограма Комплексного вступного іспиту на окр «Спеціаліст» за спеціальність «Соціологія» історія соціології
Основні етапи історії соціології. Основні підходи до переодизації історії соціології. Поняття протосоціології та основні етапи її...
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconІсторія хімія (курс лекцій)
Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconПрограма навчальної дисципліни історія соціології в Україні для студентів галузі знань
Червінська Т. Г., доцентка кафедри теорії та історії соціології, кандидатка соціологічних наук, доцентка
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКурс лекцій київ «либідь» 1997 зміст передмова вступ тема східна азія. Тибет І великий степ у середні віки лекція китай (закінчення) Лекція великий степ
Головна редакція літератури з духовного відродження України та історико-філософських наук
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconПрограма фахового іспиту для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень „ Спеціаліст
Особливості історичного розвитку соціологічного знання, зв’язок його еволюції з історією суспіль­ства та культурними традиціями....
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКурс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33

Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconУчнів-членів ман україни контрольні роботи з історії, географії, правознавства, філософії та соціології харків – 2007 р
Збірник контрольних завдань з базових дисциплін історико-географічного відділення, права, філософії, та соціології Харківського територіального...
Курс лекцій з історії соціології київ 2005 iconКорпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005. Частина ІІ лідерство Укладач Ліпенцев А. В. вступ Актуальність вивчення курсу
Корпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка