Кущенко Ольга Олексіївна, Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів»



Сторінка1/6
Дата конвертації06.08.2017
Розмір1,13 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4   5   6

Відділ освіти Шполянської райдержадміністрації

Методичний кабінет

Інноваційні підходи в освітньому процесі

Кущенко Ольга Олексіївна,

Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу

«Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів»

Шполянського району

Спеціаліст І категорії


Література та мистецтво в шкільному курсі історії

Матеріали розглянуто і схвалено на засіданні педагогічної ради

Протокол №2 від 23 лютого 2009 року.

с.Водяне


2009рік

Анотація


В даному посібнику автор прагне показати значення культурно – історичного матеріалу при вивченні певної епохи, для формування світогляду та морально – естетичного виховання школярів.

Пропонується кілька методичних розробок уроків, присвячених вивченню мистецтва різних стилів, додатковий матеріал до уроків . Посібник розрахований на вчителів історії.

Зміст


1.Роль культурно – історичного матеріалу у формуванні світогяду та морально – естетичному вихованні школярів.




2.Урок «Мистецтво Раннього Відродження » у 7 класі.




3. Урок «Мистецтво Високого Відродження» у 8 класі.




4. Урок «Європейська культура кінця ХІУ- першої половини ХУІІ століття. Мистецтво бароко» у 8 класі.




5.Урок «Мистецька Європа першої половини ХХ століття» в 11 класі.




6. Урок «Українська культура 1917 – 1920 років» в 11 класі.

7. Додатки.






8. Список використаної літератури.





Мистецтво – думка ця розкута,

Що всі людські ламає пута,

Воно як ніжний воїн б’є!

Воно по всіх краях витає,

Народи в рабстві визволяє,

А вільним велич додає.

В. Гюго


Роль культурно – історичного матеріалу у формуванні світогляду та морально – естетичному вихованні школярів.

Невід'ємною частиною історії є духовне життя народу, яке знаходить відображення в кращих творах літератури і мистецтва.

У шкільні курсі історії введено питання розвитку світової культури і мистецтва. Учні чітко не уявлятимуть історич­ної долі народу, якщо не знатимуть його літератури, живопису, музики, архітектури.

Знайомлячись з досягненнями людського суспільства в галузі духовної культури, учні дізнаються про видатних митців тієї чи іншої епохи, про характер їхньої творчості, про її значення для народу. На прикладах кращих творів мистецтва вони вчаться пра­вильно сприймати й оцінювати художню спадщину і культурні здобутки сучасності. Поступово учні починають розуміти, що роз­виток мистецтва зумовлюється особливостями певного історичного періоду, починають усвідомлювати активну роль, що її відіграє прогресивне мистецтво в житті суспільства, помічати його зв'язок з передовими ідеями епохи.

Таким чином, культурно-історичний матеріал — це органічна частина загального курсу історії. Він сприяє формуванню світо­гляду учнівської молоді, готує її до повноцінного, корисного для суспільства життя, виховує особистість.

У шкільному курсі курсі культурно-істо­ричний матеріал становить лише 3,8%. Природно, що це усклад­нює роботу вчителя з розвитку в учнів історичного мислення, формування світогляду та морально-естетичного виховання.

Спеціальної методичної літератури з цих питань майже немає, мало ілюстративного матеріалу (зокрема, репродукцій тво­рів живопису), пристосованого для використання в школі.

Ознайомлення учнів з питаннями розвитку літератури і мистецтва можливе насамперед в процесі вивчення всього історичного курсу: передові діячі літератури і мистецтва нового часу — це в переважній більшості активні учас­ники всіх найважливіших політичних подій певного історичного пе­ріоду. Знайомство з ними — це знайомство з типовими представни­ками епохи, соціальної групи, класу, політичної то­що, а через них — з діяльністю народних мас і окремих видатних історичних діячів; передові митці з реалі­стичною правдивістю і політичною загостреністю відображали хід історичних подій, очевидцями і учасниками яких вони були, їхні твори — своєрідні історичні джерела, з яких ми сьогодні черпаємо свої знання про минуле.

Отже, твори художньої літератури і мистецтва знайомлять учнів з розвитком передових ідей, із світосприйманням і світо­розумінням людей певного періоду.

Уроки, відведені програмою на вивчення культурно-історич­ного процесу, можна провести як узагальнюючі. Під час цих уроків, ознайомлюючи учнів з духовним життям народу в певний історичний період, учитель узагальнює здобуті ними в процесі вивчення конкретного курсу історії знання про його соціально-економічне і політичне життя. Тільки підсумувавши основний історичний матеріал даного періоду, можна закласти міцний фундамент для засвоєння учнями культурно – історичного матеріалу, а це, в свою чергу, допоможе учням усвідомити, що розвиток літератури і мистецтва зумовлюється особливостями історичного періоду.

Готуючись до уроку, учитель визначає, з якими саме діячами мистецтва і в якому обсязі найдоцільніше ознайомити учнів. Зрозуміло, що серед них повинні бути представники найбільш визначних художніх напрямів.

Обов'язково слід врахувати і підсумувати всю ту роботу, яка була присвячена ознайомленню учнів з літературою і мистецтвом на уроках історії. Матеріал уроку легко узгодити з тими знаннями, які учні здобули при вивченні літератури, малювання, співів.

З поширенням у школах персональних комп’ютерів з’явилась можливість використання їх і на уроках історії. На DVD дисках останнім часом з’явилось

чимало матеріалів, які можна використовувати на уроках, присвячених вивченню мистецтва.

Учні краще засвоять культурно-історичні теми, якщо відвідуватимуть музеї, картинні галереї, прослуховуватимуть грамзаписи, братимуть участь у проведенні бесід, присвячених окремим худож­никам чи композиторам, організації літературно-музичних вечорів тощо. Позакласна робота дає змогу доповнити, розширити, поглибити вивчене на уроці про той чи інший вид мистецтва, про того чи іншого митця, стиль, епоху, вчить розуміти мистецькі твори.


Тема уроку: Мистецтво Раннього Відродження
Мета уроку: Показати взаємозв’язок між економічними і культурними досягненнями Італії у ХІУ – ХУ ст. Познайомити з досягненнями мистецтва доби Раннього Відродження, його характерними рисами. Вчити систематизувати та усвідомлювати отриману інформацію. Формувати інтерес до культурних надбань дюдства. Виховувати художні смаки.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: підручники, комп’ютери.

Основні поняття: Відродження, Ренесанс, гуманізм, готичний стиль, романський стиль, рельєф, фреска.

Основні дати: 1304 – 1374 – роки життя Франческо Петрарки

1313 – 1375 – роки життя Джованні Бокаччо

1401 – 1428 – роки життя Мазаччо

1386 – 1466 – роки життя Донателло.


Хід уроку

І.Актуалізація опорних знань.

Методом «мозкового штурму» обговорити питання: Чому саме Італія стала колискою культури Відродження?


ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Наприкінці уроку бути готовими відповісти на запитання:



  1. Чим культура Відродження відрізняється від культури попереднього періоду?

  2. Які культурні досягнення свідчать про початок Відродження?


ІІ. Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.

План


  1. Культура Відродження.Гуманізм.

Робота з підручиком по з’ясуванню змісту понять та бесіда за запитаннями.

  • Що означає термін Відродження?

  • Що таке гуманізм? Хто такі гуманісти?

  1. Відродження в літературі. Ф.Петрарка. Дж. Боккачо. Повідомлення учня за матеріалом підручника.

  2. Мистецтво Раннього Відродження.

А) учні повідомляють короткі біографічні дані про художників.

Мазаччо – видатний італійський художник флорентійської школи. Разом з Донателло і Брунеллескі став засновником реалістичного мистецтва доби Раннього Відродження. Працював переважно у Флоренції та Римі. Творчість Мазаччо протистоїть умовному, аскетичному середньовічному мистецтву.

Боттічелі – представник флорентійської школи. Для його творчості характерні риси поетичної вишуканості та нервової екзальтації (численні мадонни, портрети.)

Образи античної міфології набувають у нього своєрідної казковості, меланхолійної чарівності. Створений Боттічелі тип жіночої краси – скорботний, з ніжним блідим обличчям ішироко розплющеними очима – властивий для міфічних персонажів та мадоннам.

Б) учитель розповідає про творчість Мазаччо, Боттічелі та Донателло. Свою розповідь супроводжує показом слайдів.


  1. Архітектура. Романський та готичний стиль. Розповідь учителя супроводжується показом слайдів і роботою над поняттями.


ІІІ. Узагальнення та систематизація матеріалу методом «гронування».

Ключове слово – Відродження.



  • Можливі асоціації: Італія, гуманізм, прекрасні собори, відродження античного мистецтва.

мистецтва, високий економічний розвиток, готичний стиль, романський стиль, прізвища митців і т.д.

  • орієнтовні можливі зв’язки між запропонованими словами та словосполученнями : Італія - Відродження;

Література – Боккаччо, Петрарка

Живопис – відродження і т. д.

- Речення з використанням утвореного грона .

Економічно розвинена Італія стала колискою нової культури.

Період з кінця ХІУ до кінця ХУ в Італії називають Раннім Відродженням. В цей час бурхливо розвивались науки і мистецтво.
ІУ. Підсумки.

Відповідь на запитання, поставлені на початку уроку.


У. Домашнє завдання.

Опрацювати параграф 16 підручника і підготувати усні розповіді про творчість одного з представників даного періоду.



Тема уроку: Мистецтво Високого Відродження

Мета уроку: Поглибити знання учнів про мистецтво Відродження; познайомити з творчістю митців Високого Відродження, з’ясувати характерні риси цього стилю. Виховувати в учням почуття прекрасного, прищеплювати художні смаки.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: підручники, комп’ютер.


Основні поняття: Відродження, гуманізм, алегорія, портрет
Основні дати: 1452 – 1519 – роки життя Леонардо да Вінчі;

1483 – 1520 – роки життя Рафаеля;

1475 – 1574 – роки життя Мікаленджело.
Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань. Бесіда за запитаннями.

1. Поясніть значення терміну «Ренесанс».

2. Чому саме Італія стала батьківщиною Відродження?

3. Яким був ідеал людини з точки зору гуманістів?

4. Що було головним у творчості митців Відродження?
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

В кінці уроку відповісти на запитання: Чи дійсно кінець ХУІ – перша половина ХУІІ століття були добою духовного й культурного розквіту європейської цивілізації ?



ІІІ. Вивчення нового нового матеріалу

План


1. Творчість Леонардо да Вінчі.

а) Повідомлення учня про життєвий шлях митця.

Якось інженери взяли до рук креслення рiзних конструкцiй, створених Леонардо да Вiнчi, i спробували побудувати за нимимашини. Так, народженi в XV столiттi, прийшлив ХХ столiття гелiкоптер i планер, перший самохiдний екiпаж iз пру­жинним механiзмом, парашут i ви­сувна пожежна драбина.

Коли страшна повiнь залила Фло­ренцiю, почали думати, як запобiгти такому лиховi в майбутньому, i тут знайшли проект Леонардо, проект захисту мicтa вiд можливих пове­ней - подарунок з XV столiття у ХХ...

Надзвичайно вродливий чоловiк, антично'i статури, учасник ycix зма­гань i турнipiв, чудовий плавець, фехтувальник, вправний вершник, жартiвник та блискучий оповiдач, ерудит-оратор, танцюрист, спiвак, поет, музикант i конструктор му­зичних iнcтpумeнтiв, генiальний художник i теоретик мистецтва, ма­тематик, мexaнік, астроном, геолог, ботанiк, анатом, фiзiолог, вiйськовий iнженер, мислитель-матерiалiст - це все про Леонардо да Вiнчi. Народився він 15 квiтня 1452 року.

Його мати незабаром померла, а батько - фло­рентiйський нотapiyc П'еро да Вiнчi - взяв не­законнонародженого сина до себе в дiм. У нього було три мачухи; двi oстaннi - майже однолiтки Леонардо, - i вci любили його i пестили, серце його не зачерствiло без ласки, потрiбної людинi хоча б у дитинствi. В чотирнадцять pоків він став учнем великого тосканця Bepoкio, скульптора й живописця, а в двадцять pокiв його проголосили «майстром), бо й справдi він був уже майстром, неповторним i самобутнiм живописцем.

Biн працював все життя i, мабуть, не уявляй собi стану, який ми в побутi на­зиваемо вiдпочинком, спокоєм.

Вiдпочинок для нього лише змiна роду дiяльностi. Bін творить скрiзь і завжди.

Здавалося, йому, обранцевi долi, все давалося легко. Та його завжди мучили сумнiви. Bін робив десятки ескiзiв i начеркiв перед тим, як взя­тися за картину. Небачена динамi­ка

« Благовiщення», надзвичайний ритм- i емоцiйна щедрiсть «Тайної вечерi», майже мiстична таємни­чiсть усмiшки «Монни Лiзи» при­несли Леонардо-художниковi cвiто­ву славу, що не потьмянiла й досi. Цi його картини широко вiдомi. Та не вci знають, що лише копi'ї зали­шилися нам вiд деяких iнших його робiт, очевидно, тепер уже наза­вжди втрачених.

Юнаком він зiбрав у ящичок жукiв, цвiркунiв, змiїв, мишей, ящiрок i, дивлячись на них, на­малював фантастичне чудовисько, таке страшне, що його батько, зайшовши до кiмнати, де стояла яскраво освiтлена сонцем картина, втiк з переля­ку. Ця картина не збереглась.

Загублено портрети короля Францiска i короле­ви Клавдiї, загублено рукопис « Чому дати перевагу: скульптурi чи живопису?». Загинули десятки ма­люнкiв. Загинула, розстрiляна гасконськими арба­летниками, модель кінної статуї мiланського герцо­га Франческо Сфорци, над якою Леонардо працював 16 pокiв. Її оспiвували поети, люди зi всієї Iталії приходили в Мiлан, щоб побачити це диво...

У Леонардо да Вiнчi були щирi друзi, були й заклятi вороги. Нестерпний Мiкеланджело, з вiд­разою казав, що його служниця тямить у живопису, скульптурi бiльше, нiж цей «мiланський скрипаль». Справдi, це прiзвисько вiдбивало дiйснiсть: Леонар­до був видатним музикантом свого часу, улюбленцем бенкетiв i карнавалiв. Так, він умів захоплюватися, не вмів зосереджуватися на чомусь одному, «роз­риваючися на шматки», він був дотепником, який то лякав своїх друзiв живою ящiркою з пришитими шкiряними крилами, то звеселяв натовп механiч­ним левом. Митець любив життя. Його він бачив i в прекрасному обличчi жiнки, i в рiзнобарв’ї веселки. Напевне, ця любов - найдорожче зi всього, що міг залишити він нащадкам.

Bін помер нaвecнi 2 травня 1519 року на чужи­нi, у французькому мiстечку Амбуазi. Поруч сидiв король Франциск І i хворий старець, звертаючись до нього, просив у Бога й людей прощення, що він так мало зробив у своєму життi.

Леонардо ставив живопис над yci iншi свої захо­плення i до кiнця свого життя найбiльше шанував­ся як великий художник. І коли в цiй його спад­щинi є тaкi riraнтcькi втрати, то якi ж вони великi в сферi його наукової i технiчної творчостiі. Iнодi Леонардо залишав математичнi помiтки на полях рукописiв, на клаптиках паперу. Ми знаємо, що за 40 pоків до Коперника він написав трактат про те, що Земля крутиться, за три столiття до Лавуазье говорив про «життєве повiтря», яке ми називаемо киснем, майже на сто pокiв випередив він Кардано, винахiдника камери-обскури. Biн стояв на порозi зачаткiв гідростатики, вiдкритої Паскалем, крок вiддiляв його вiд телескопа Галiлея. Леонардо да Вiнчi увів у математику знаки плюс i мінус, ки­даючи у воду камiння, з'ясував, як поширюютьсязвуковi хвилi, накреслив зi слiв Aмepiro Веспуччi першу карту Нового світу i висловив припущення, що «бiлий колiр є причиною вcix кольорiв.).

Та справа навiть не в кiлькостi зроблених ним від­криттiв i нaвiть не в тому, що багато з них (геліокоптер, наприклад) далеко випередили свiй час. Леонар­до да Вiнчi в Hayцi - це зародження епохи досліду. Усе довкола було для нього гiгантською лабораторi­єю.

Його могила загубилася ще в XУІІ столiттi, i якби не мистецтвознавець Арсен Гуссе, мабуть, нiколи i не знайшли б її. Разом iз садiвником старовинного королiвського замку вони перекопали багато зем­лi, перш нiж натрапили на високолобий череп, уякому ще збереглися зуби. Поруч Гуссе знайшов камiнь iз майже стертими буквами INC. Потiм ще два кaмeнi. На одному можна було прочитати: LEO, на другому -DUS. Тодi він зрозумiв, що колись на плитi було написано LEONARDUS VINCIUS - iм'я людини, череп якої він тримав у руках.

б) Розповідь учителя про творчість да Вінчі. Розповідь супроводжується показом слайдів.

2. Мікеланджело Буонаротті.

а) розповідь учня про життєвий шлях Мікеланджело.



Мiкеланджело Буонарротi народив­ся в 1475 роцi в мiстечку Капрезе поблизу Флоренцiї, де його батько обiймав посаду подести (мера). З 13 poкiв почав навчатися живопи­су у вiдoмого флорентiйського ху­дожника Гiрландайо, однак через piк перейшов у майстерню скуль­птора Бертольдо Ді Джованнi, i з то­го часу саме скульптура стала його головним заняттям. Ді Джованнi прищепив юному Мiкеланджело естетичнi iдеали Вiдродження, по­знайомив його з шедеврами антич­ного мистецтва, багата колекцiя, яких була зiбрана у Флоренцiї герцогами з роду Медичi. Великий цi­нувальник мистецтва, герцог Ло­ренцо Пишний, що саме правив Флоренцiєю, помiтив талант Miкe­ланджело i взяв його пiд свою опiку. Буонарроті чотири роки прожив у домi Медичi, познайомившись тут з цвiтом тодiшньої iталiйської твор­чої iнтелегенцiї та значно розши­ривши власний кругозiр. Однак рафiноване й витончене мистецтводвору Медичi не влаштовувало мо­лодого митця, який вже тоді прагнув до створення грандiозних героїчних образів. Мiкеланджело покидає гос­тинну Флоренцiю i, здiйснивши мандршку Iталiєю (Болонья, Вене­цiя), опиняється в Римi. Тут, де збе­реглось найбiльше чудових пам'яток любої його серцю античностi, за­вершується художня oсвітa Miкe­ланджело, i він створює свiй пер­ший- шедевр - скульптурну композицiю «П'єта» (1498-1501, Собор Святого Петра). Повернувшись на деякий час до Флоренції, митець створює «Давида» - (1501-1504)- мабуть, найбiльш вiдoму скульптуру в icтopiї cвітового мистецтва i перемaгaє в художньому змаганнi самого Леонардо да Вiнчi - серед проектiв розпису головної зали флорентiй­ської сеньйорiї, зроблених цими майстрами, бiльш схвальних оцiнок громадськостi отримала саме робота Мiкеланджело. Слава про генiй Буо­нарроті вже поширилася по Iталiї i папа Юлiй IІ викликав митця до Риму, щоб замовити йому будiвниц­тво власної усипальницi. Мiкелан­джело з натхненням узявся до pобo­ти, створив проект величного мав­золею, але через сваволю папи BiH був реалiзований лише частково. Юлiй ІІ поставив перед Мiкелан­джело ще одне завдання - розписа­ти фресками стелю Сiкстинської капели у Ватиканi. Митець неохоче взявся за це завдання, вважаючи себе перш за все скульптором, а не живописцем. Але плоди чотирирiч­ної (1508-1512) працi Мiкеландже­ло перевершили всі сподiвання ­перед cвітом постав величний ше­девр, а його творець навiки увiйшов до числа найбiльш визначних ху­дожникiв в icтоpiї людства. Повернувшись до Флоренцiї саме в тойчас, коли жителi мicтa вигнали Ме­дичi й проголосили республiку, Mi­келанджело виявив видатні якостi патрiота i громадянина, очоливши будiвництво нових мicьких укpi­плень i взявши участь в оборонi мicтa вiд icпанських та папських вiйськ, що прийшли вiдновити вла­ду Медичi на флорентiйському пре­столi. Падiння республiки у Фло­ренцiї (1530), грабування Рима iспанськими солдатами (1527) i пе­ретворення Iталiї на маріонетку в руках вiдсталої та деспотичної Ic­панiї стало тяжким ударом для Mi­келанджело. У його свiтоглядi вiдч­увався злам - первicну віру в творчi сили людини заступають розчару­вання й фаталiзм, якi найкраще вiд­бились у сценi Страшного суду на ­вiвтарнiй cтiнi Сiкстинської капели (1535-1541) та у скульптурних алего­рiяx усипальницi Медичi у Флоренції (1520-1534, з перервами). ­

Завершивши усипальницю Медичi,­ яку Мiкеланджело творив не як пам'ятник цiй родинi, а як реквiєм флорентiйськiй республiцi, митець назавжди по кинув Флоренцiю й оселився в Римi. Тут вiн провiв останнi 30 рокiв свого життя, створивши ще ряд визначних шедеврiв, зокрема вже згадану картину Страш­ного суду на стiнi Сiкстинської ка­пели та грандiозний купол Собор Святого Петра. Помер Мiкеландже­ло у своїй майстернi у 1564 р., маю­чи вже 89 pокiв. Папа xотів поховати його у Соборi Святого Петра, але небiж митця потай вивiз його тiло з Рима i поховав у церквi Санта Кроче - усипальницi великих лю­дей Флоренцiї.


б) Розповідь учителя про творчість митця. Розповідь супроводжується показом слайдів.
Мiкеланджело Буонарротi, як i Леонардо да Вiнчi, був всебiчно обдарованою особистicтю – геніальним скульптором, художником, apxiтeктором, вiйськовим iнженером, поетом та ще й полум'яним патрiотом - борцем за свободу батькiвщиии. Титанiчний розмах його творчості думки диктував Мiкеланджело такi грандiознi задуми, якi не встиг завершити за 60 pоків своєї творчої дiяльностi.

Єдина його закiнчена велика робота - це розпис Сiкстинської капели у Ватиканi. Над фресками стелi загальною площею майже 600 квадратних мeтpiв (!) Мікеланджело самотужки (Bсix художникiв, яких папа присилав йому на допомогу, він виставляв за двері) працював понад чотири роки (травень 1508 вересень 1512), нажив через незручну позу остеохондроз шиї, але створив неперевершений шедевр. Йому вдалося гармонiйно розмiстити на нерiвнiй, розчленованiй поверхнi стелi i верхнiй частини cтін капели цiлий ряд довершених кожна по собi, але пов'язаних єдиним задумом композицiй, що разом вiдтворили основнi сцени i головних персонажiв Бiблiї вiд сотворiння cвiтy до Bсecвітнього потопу.

На стелi розмiщенi дев'ять головних композицiй:

1. «Вiдокремлення свiтла Biд темряви» ;

2. «Сотворiння Сонця, Мiсяця i рослин» ;

3. «Вiдокремлення землi Biд води»;

4. «Сотворiння Адама»;

5. «Сотворiння Єви»;

6. «Грixопaдiння й вигнання з раю»;

7. «Жертвоприношення Ноя»;

8. «Всеевiтнiй потоп»;

9. «Сп'янiння Ноя».

По обидва боки вiд них, на схилах сkлепiння розмiщенi постатi пророків i сивiл (найбiльшi фiгури, що сидять на тронах), предкiв Христа, деякi сцени з Бiблiї («Мiдний змiй», «Давид i Голiаф» «Юдiф i Олоферн») та iн. Всього розпис налiчує близько 350 персонажiв, i все це - титанiчнi образи, що втiлюють ренесансний iдеал могутньої, пристрасної, сильної тiлом i духом людини - людини, що майже зрiвнялась iз Богом. Особливо характерним є образ Адама з композицiї, що показує його створiння - Адам тут зображений титаном, що не поступається красою й могутнiстю Боговi, а не черв' яком перед його обличчям. Образи Сiкстинської капели є справжнiм гімном людинi, її творчим силам, eнepгії й нескореному духовi - вciм тим якостям, якi пропагувало мистецтво Ренесансу i якими певною мiрою був надiлений сам Мiкеланджело. 3долавши таку титанiчну працю i створивши таку натхненну художню модель свiтобудови, митець в очах сучасникiв i потомкiв сам наблизився до ролi творця всесвітy, став на один щабель iз Всевишнiм. Це вiдчуття масштабностi Мікеланджело - творця в художнiй формі добре висловив український поет Борис Олiйник.

(Один з учнiв декламує вiрша.)

Сутулий чоловiк, з мiшками пiд очима,

у фарбі й глинi вимоклий до брiв,

Востаннє пензлем лiнiю провiв

І зморено припав до Bcecвiтy плечима.

І грiшна мисль прийшла, як пiзнiй гість:

«Ачей, наплутав в Бiблiї бiограф,

Коли шiсть день позичив Саваофу

На сотворiння свiтy. Стократ шість

Ночей i днiв спливала потом стеля,

Аж доки я з моделював цей світ

у присмерку Сiкстинської капели!»

...Biн падав з ніг. Земля ходила кругом.

Та ще й до всього перший мiж нiкчем,

Погрязлий в марнолюбствi Юлiй Другий

Над ним висiв з оголеним мечем.

Здавалось папi, що пiдступно довго

Цей впертий маляр фарби свої мне.

Кричав, що з риштувань його турне,

Коли він, врештi, не послуха Бога.

Похмурий майстер клав за ниттю нить, Позиркуючи скоса на пiдлогу.

І думав: перше, нiж лякати Богом,

Його, владико, треба ще створить.

А день згасав, i гасла в пальцях сила,
І, вже налитий втомою ущерть,

Biн ратом вчув з далеких перехресть

Пророчий скрик дельфiйської Сивiлли: - Звершилось! Вiддiлилися вода i твердь!

Та cвiт ще спав, хоч був уже во плотi,

Bін лиш тодi почав одвiчний рух,

Коли маестро взяв стило до рук

І вивів стомлено «Buonarroti»

Сутулий чоловік з мішками під очима

Повільно опустивсь з риштовань,

як з рамен,

і тільки - но припав до Всесвіту плечима –

заснув, як Бог, на семисотий день.

Щоб, врешті, давні наміри здійснить,-

Вже стелі не було:

кружляв сферично cвiт,

А на пiдлозi спав сутулий Вседержитель.


Майже через чверть столiття вже старий i розчарований Мiкеланджело повернувся до Сiкстинської капели, щоб на її вiвтарнiй cтiнi створити ще одну грандiозну (площа близько 200кв.м, висота 14м) фреску - картину Страшного суду. Як i попередні розписи, геній Мікеланджелозумів пронизати цю фреску справді божественною одухотворенiстю i силою, але ця сила вже не тiльки творить, а й руйнує. Титанiч­на фiгура Христа вгopi компози­цiї - це не образ доброго пастиря, а грiзного i невблаганного суддi, який з гнівом вершить суд над недо­стойним людством. Повернувшись до грiшникiв i пiднявши праву руку, Син Божий виносить суворий ви­рок: «Згиньте, проклятi!». І, хоч цi слова нiдe не написанi, вони так i гримлять з картини. Поряд з Icy­сом Богоматiр; але вона смиренна i мовчазна пiд час вироку. Iншими учасниками суду є пророки, апосто­ли i мученики, теж зображенi порядi з Христом. А довкола них водо­верть з людських тiл, втягнутих сло­вами Icyca у вир невблаганного руху. Справа вiд Месiї знаходяться пра­ведники, злiва - грiшники. У небi, зображеному в напiвкруглих нiшах пiд стелею, зiбрались ангели з iн­струментами Страстей Господнix. Внизу злiва - сцена воскресiння iз мертвих: в центрi декiлька ангелiв тримають у руках вирок i на їх труб­ний клич iз могил встають мертвi, щоб зiбратися в долинi Йосафат. Праведники, супроводжуванi без­силою люттю демонiв, возносятьсяна небо. Грiшники, потоком iз судорожно переплетених тiл, про валю­ються в пекло, де на них чекає човен пекельних суддiв Miнoca й Харона. Пощади нeмaє нiкому, жоден з лю­дей не мaє сили опиратися цєiй сти­xiйнiй кpyгoвepтi руху, доля кожного визначена Всевишнiм. Люди на картинi Страшного суду-, це вже «не могутні, i палкi, i радiснi ство­рiння» (вислiв бельгiйського поета Емiля Верхарна), якими вони булина розписах стелi Сiкстинської ка­пели,- Biд людинобогiв залишився сонм грiшникiв, вiд свободи волi ­слiпий Фатум.

Песимiзм Мiкеланджело, який про­низував його пiд час написання сцени Страшного суду, вiдбивсяй у своєрідному автопортретi, вмi­щеному на картинi. Бия лiвої ноги Христа знаходиться фiгура Святого Варфоломiя, який тримає в руках власну шкiру (цей святий був муче­ником, з якого живцем зiдрали шкi­ру). Так от, лик Св. Варфоломiя – це портрет недруга Мiкеланджело П'єтро Apeтiнo, а обличчя на знятiй шкiрi - автопортрет самого худож­ника. коментаpi, як кажуть, зайвi.

Icторiя портрета iншого недруга Mi­келанджело на картинi Страшного суду обернулась цiкавим анекдотом, тому ми її теж згадаємо. Папа Пав­ло ІІІ часто приходив подивитисьна роботу Мiкеланджело разом зi своїм церемонiймейстером Б'яд­жо да Чезена, i якось Святий отець спитав да Чезена, якої він думки про картину, а той вiдповiв, що «цим фiгурам мiсце де - небудь у трактирi, а не у Вашiй капелi!». Розгнiваний Мiкеланджело у вiдповiдь намалю­вав портрет папського церемонiй­мейстера в образi пекельного суддi Miнoca, а коли той попросив папу примусити художника прибрати цей портрет, Павло ІІІ дотепно Biд­повiв: «Якби Мiкеланджело помiс­тив вас "Haгopi" , то я би Miг ще щось зробити, але тут, "унизу", я не маю нiякої влади».

Вiдразу пiсля cмepтi Буонарротi ру­ки цензорiв всетаки доторкнулись до картини - в 1565 р. Художник Данiеле де Волытерра задрапував одежами оголенi фiгури, якi здава­лись папському двору непристой­ними. За це він отримав прiзвиська «Брагеттоне» («той, що займається спiдньою бiлизною»), з яким i увiй­шов в iсторiю. Але й Брагеттоне нерушив постатi Miнoca.

Фiгури персонажiв Мiкеланджело написав надзвичайно могутнiми й м'язистими, Haвіть Христоса. Своєю рельєфнiстю вони нагадують

розмальованi скульптури. Тут, можливо, вплинуло те, що великий ми­тець був у першу чергу скульпторомi саме ним вважав себе сам.

Першим загальновизнаним скульп­турним шедевром Мiкеланджелостала «П'єта» («Оплакування», «Скорбота»), створена в 1498 – ­1501 рр. i вже тодi помiщена в Собор Святого Петра в Римi.

З особистих вражень: Собор Свято­го Петра у Римi величезний за роз­мiрами. Охопити його поглядом од­разу неможливо. Тому вiдвiдyвачi знайомляться з iнтep'єром поступо­во, переходячи вiд нефу до нефу i вiд капели до капели. I ось в однiй з ка­пел мiй погляд зупиняється на скульптурнiй композицiї - Мадон­на тримає на колiнах мертвого Icyca. Ще не усвiдомивши, що передi мною знаменитий шедевр Мiкелан­джело, я вже приголомшений не­ земною глибиною страждання Бо­гоматepi. Скорботу i печаль випромiнює скульптура, наповнюючи собою весь прилеглий простiр. Вра­жений стою деякий час, а потiм, коли минули першi емоції i повер­нулась здатнiсть до аналiзу, намага­юсь збагнути, яким чином митцевi вдалося предати таку глибину почуття. Вдивляюся в обличчя Мадон­ни - воно прекрасне i спокiйне, неспотворене стражданням, але мате­ринська скорбота якимсь невлови­мим чином сквозить з глибини об­личчя. Ця загадки приковує мою увагу на тривалий час, але вирiшитиi і я не в змозi. Ледь вiдриваю очi вiд обличчя i переводжу погляд на по­стать Мадонни. Пригадую описи скульптури у творах мистецтвознав­цiв. Вони акцентують увагу на точно вибраному жестi руки, на нахилi го­лови, але тут, перед шедевром, я ро­зумiю, що вловити таку тонку грань мiг лише великий генiй. I ще я розу­мiю, що це твip не про богiв, а про людей - настiльки Мадонна людя­на i зрозумiла нам у своїй печалi. I прекрасна вона нaвiть у гopi. Бо це Високе Вiдродження, яке стирає грань мiж Богом i людиною i вважає людину прекрасною завжди.

А ось враження вiд зустрiчi з шедев­ром видатного українського поетаМиколи Бажана.

(Один з учнiв декламує вiрша.)

Перед статуями Мiкеланджело

І раптом тут, у напiвтемнiй нiшi,

Ледь-ледь осяяне м'яким мигтiнням свiч,

Велике чудо нам явилося увiч...

Ламке й пласке, мов гiлка пальми, тiло

Лежить у неї на колiнах. Син.

І мати дивиться в його пустиннi очi,

в кaмiннicть уст, в покiрнiсть рук тонких...

Вона все знає, i вона не хоче

нi обiцянь, нi умовлянь, нi втix...

Мiкеланджело створив «П'єту» у Bi­цi 24 рокiв, будучи ще не вiдомим художником. Нiчого не знаючи про Буонарротi, римляни почали приписувати скульптуру iншим май­страм. Тодi Мiкеланджело вночi пробрався до собору i пiдписав ро­боту своїм iм'ям, висiкши на одежi Богородицi слова: «Мiкеланджело флорентїєць». «П'єта» стала єдиною пiдписаною роботою генiя, про якого скоро дiзналася вся Iталiя i плоди чиєї працi привласнювати вже нixто не наважився.

А найвищим досягненням Miкe­ланджело-скульптора став «Давид» (1501-1504, Флоренцiя) - мабуть,- найпрекраснiша й найбiльш вiдoмa зi статуй будь-коли створених люд­ством.

Новаторство Мiкеланджело помiт­но вже, коли порiвняти його тракту­вання образу Давида з аналогічними образами у творах інших італійських майстрiв. Наприклад, Донателло i Bepoккьо зображували Давида тра­дицiйно - як слабкого юнака, що лише з допомогою Божого промис­лу перемiг Голiафа й описово. В момент, коли перемога вже здобу­та i бiля Hiг Давида лежить голова переможеного велетня (приблизнq так у середньовiчних храмах зобра­жували бiрлiйних персонажiв, щоб вiруючi могли вiдразу їх упiзнати:

Єву обов'язково з яблуком, Святого Петра - з ключем тощо):

Мiкеланджело зобразив Давида ще перед боєм, в момент, коли той по­мiтив ворога i приготувався завдати удару. Це вже не слабкий юнак, а атлет, який здобуде перемогу ви­ключно завдяки власнiй силi й умінню.­ Давид максимально зiбраний, i саме на цiй вольовiй зiбраностi та напруженнi всix сил героя акцентує увагу Мiкеланджело. Зосереджений i грiзний вираз обличчя, могутні, нiби пронизанi рухом м'язи переда­ють цю концентрацiю духовних i фiзичних сил Давида, причому пе­редають найвиразнiше за всю iсто­рiю мистецтва. Найближчим анало­гом творiння Мiкеланджело, мабуть, «Дорифор» («Списоносець») давньогрецького скульптора Полi­клета. Але її зображеннi мужностi й енергії італiйський генiй перевер­шив грецького. Такого мужнього обличчя, в якому поєдналась краса Аполлона й енергiя Зевса. Такого прекрасного, що все нiби прониза­не рухом i є згустком енергії тiла, ще не створював нixто. «Давида» можна вважати найяскравiшим i­ленням ренесансного iдеалу люди ни, твором, що вiдображає саму суть мистецтва Високого Biдpoдження.

­особливий талант Мікеланджело виявився і в тому, що він зумів витесати величезну, більш ніж п’ятиметрову статую з брили матмуру, яка, як здавалось, вже була безнадійно зіпсована іншим скульптором. « У кожнiй брилi мармуру ховається скульптура - її лише треба вмiти ви­вiльнити»,- говорив Мiкеланджело.

Цiкавою була й iсторiя з пошуком мiсця для встановлення статуї. Трактуючи образ Давида як виключно релiгiйний, городяни спо­чатку планували встановити його перед головним собором мicтa. Але, ознайомившись iз завершеною ро­ботою Мiкеланджело, вони зрозумi­ли її громадянський пафос i вирi­шили встановити «Давида» перед будинком Флорентiйської сеньйорії - уряду республiки. 3 того часу вiчно готовий до бою «Давид» став символом волелюбної Флоренцiї, закликом до мужностi й громадян­ського подвигу її жителiв. Став вiн i символом творчостi Мiкеландже­ло, провiдною темою якої була iдея боротьби, а головними героями ­Людина- Титан i Людина- Борець. Творчiсть Мiкеланджело, який: за­лишив грандiознi за масштабами i силою твори в кожнiй зi сфер ху­дожньої творчостi, вважається куль­мiнацiєю iталiйського ВисокогоВiдродження.

3 особистих вражень: їдучи з Рима i Флоренції, я спробував проаналi­зувати, що справило на мене най­бiльше враження в цих прославле­них мicтax, i вирiшив, що це глиби­на материнської скорботи в «П'єтi», велич Сiкстинської капели i грандi­одність руїн стародавнього Рима.

Що ж, двом iз трьох найсильнiших вражень я завдячую Мiкеландже­ло...

Орiєнтовнi Bapiaнтu запuтань до учнiв:

1. Чому iнодi кажуть, що Мiкелан­джело на стелi та вiвтарнiй Cтiнi Сiкстинської капели створив модель свiтобудови (BcecBiтy)?

2. Чому Борис Олiйник порiвнює Мiкеланджело з Богом - творцем Всесвiту?

3. Запитання до особливо уважних учнiв: ви прослухали бiографiю Мiкеланджело i вiрш Б. Олiй­ника про нього. Яких свiдомих помилок (за для створення художнього образу) припустився Борис Олiйни?

4. Порiвняйте «Давида» Мiкелан­джело з аналогiчними скульпту­рами Донателло i Вероккьо ­

У чому новизна пiдходу Miкe­ланджело у вiдтвopeннi цього образу?

3.Рафаель Санті.


А) Розповiдь учня (бiографiя)

Рафаель Санті народився у 1483 р. в мiстечку Урбiно, столицi невели­кого герцогства в Середнiй Iталії. Першi уроки малювання отримав у батька, який, хоч i очолював в Ур­бiно художню майстерню, був до­сить посереднiм живописцем. Пiз­нiше навчався у вiдoмого майстра Перуджiно, лiричне мистецтво яко­го справило значний вплив на твор­чу манеру Рафаеля. А завершив він свою художню oсвiтy во Флоренцiї, куди прибув у 1504 р. - саме в той час, коли тут жили й творили Лео­нардо да Вiнчi та Мiкеланджело. Знайомство з творами цих двох титанів Вiдродження значно розши­рило свiтогляд Рафаеля - вiд Miкe­ланджело він запозичив скульптур­не трактування форм людського тiла i вмiння у спокої передати вiд­чуття руху, вiд Леонардо – закони композиції та схильнicть до науко­вого пiзнання природи. Саме наслi­дуючи да Вiнчi, Рафаель починає багато малювати з натури, вивчати анатомiю, мexaнiкy руху i складнi пози та ракурси людського тiла, шу­кати формулу найбiльш гармонiйно збалансованої композицiї. У цей час головною темою його творчостi стають прекраснi й лiричнi образи Мадонни, в яких він з неймовiрною теплотою й симпатiєю розкриває тему свiтлої й безкорисної материн­ської любовi(зауважимо, що сам Рафаель втратив мaтip у восьмирiч­ному вiцi, а в одинадцять pоків став круглим сиротою). У 1508 р., за за­прошенням папи Юлiя ІІ, Рафаель приїхав до Рима. Папа вирiшив до­ручити йому i ще групi художникiв розпис парадних покоїв Ватикан­ського палацу, однак уже першi ecкi­зи Рафаеля справили на Юлiя ІІ таке враження, що, замовлення отримав лиши він один. Протяго 1509 - 1517 рр. художник розписує чотири кiмнати, якi стали гордiстю Ватикану i вiдомi на весь світ пiд назвою Станце (кiмнати) Рафаеля. Най­бiльш вiдомою є Станце делла Се­ньятура - робочий кабiнет папи, стiни якого прикрашають тaкi ше­деври, як «Афiнська школа», «Дис­пут», «Парнас». У римський перiод життя Рафаель починає багато пра­цювати над мистецтвом портрета, пiдiйшовши до нього по- новатор­ськи. Так, портрет Юлiя II показує папу в не звичному для портрету­ванні cтaнi - в момент депресії i хвороби, а кардинал Томмазо Iнгi­paмi зображений за письмовим сто­лом у момент поетичного натхнен­ня. Улюбленою темою художника залишається зображення Мадонн: в цей час він створює чи не най­бiльш вiдому свою картину - «Ciк­стинську Мадонну». У Римi Рафаель почав працювати i в галузi apxiтeк­тури, спроектувавши кiлька церков та вiлл i ставши, пiсля cмepтi Бра­манте у 1514 роцi, головним apxi­тектором Собору Святого Петра. Помер художник у 1520 р., маючи лише 37 рокiв i будучи у розквiтi творчих сил i слави. На похоронах за ним несли його останню i неза­вершену картину «Преображення», яка своєю складною i драматично­схвильованою композицiєю провi­щала настання епохи нового худож­нього стилю - бароко. Похований Рафаель у римському Пантеонi. Йо­го могилу прикрашає мармурова статуя Мадонни, виконана одним з його учнiв, й епiтафiя латиною, написана одним iз друзiв: «Тут спо­чиває той Рафаель, за життя якого велика природа боялась бути пере­моженою, а по його cмepтi вона бо­ялася померти».

Б)Розnовiдь вчuтеля про творчiстьРафаеля

Розповiдь iлюструється репро­дукцiями твоpiв Рафаеля та (для порiвняння) iнших художникiв, що виводяться на монiтори учнiвських комп'ютерiв. Пiд час розповiдi та пiсля неї вчитель ставить учням запитання з метою активiзацiї їx уваги та закрiплення почутого матерiалу.

Завдання для учнiв: вислухавши роз­повiдь учителя та ознайомившись iз наведеними iлюстрацiями, бути го­товими до вiдповiдей на заритання вчителя.

РафаельCaнтi не вiдзначався нi рiз­ностороннiстю Леонардо да Вiнчi, нi силою таланту Мiкеланджело. Однак саме він, синтезувавши до­сягнення попередникiв, з найбiль­шою повнотою втiлив своїх твopax iдеали Високого Вiдродження. Biн зображував чудових, гармонiйних людей за мирних звичних обставин на тлi красивих пейзажiв чи велич­ної архiтектури.

Особливостi стилю Рафаеля най­краще виявилися в численних зо­браження Мадонн: «Мадонна в лу­ках», «Мадонна Альба» та iн.). Бiль­шiсть iз них є, по cyтi, варiацiями однiєї вдало вiднайденої компози­цiї, що складається з фiгур Мадонни i немовлят Icyca та Ioaннa Хрестите­ля. Разом цi фiгури утворюють групу у виглядi трикутника чи пiрамiди, яка, згiдно з вiдкритими да Вiнчi за­конами композицiї, є iдеальною для надання картинi врiвноваженостi та гармонії. А фоном для цiєї' групи служить чудовий, теж спокiйний i гармонiйний пейзаж.

Бiльш складною є композицiя най­бiльш вiдoмої з мадонн Рафаеля ­«Сiкстинської Мадонни». Цей об­раз був створений в 1515 –1519 рр. для церкви Святого Ciкстa (звiдси й назва) одного з монастирiв у П'яченцi. Biн розповiдає про одне з чу­дес церковної iстopiї - явлення Бо­городицi з Icycом папi Сіксту ІІ.

Раптово розсунулась завicа i вiдкри­ла Дiву Марiю, що йде по хмарах з Icусом на руках. Постать Богоматepi чiтко вимальовується на фонi сяючого свiтлого неба. Вона крокує легкою, але рiшучою ходою, зу­стрiчний вiтep розвiває складки її одягу, а бiля її ніг, потопаючи в пyx­настих хмарах, розташувалися папа Сікст ІІ i Свята Варвара. Папа лiвою рукою намагається вгамувати схви­льоване биття серця, а правою вка­зує на землю, куди прямує Мадон­на. По-свiтськи вишукана Св. Вар­вара застигла в благоговiйному мовчаннi. А внизу два ангелики­- путтi, зацiкавлено дивлячись вгору, нiби повертають наш погляд до фi­гур Mapiї та її сина. Придивимось до їхнії облич i очей, якi дозволяють зазирнути у світ їx думок i емоцiй.

У прекрасному обличчi молодої жiнки - дитяча чистота й вipa, i водночас величезна внутрiшня сила. У ньому i материнська любов, i тривога за долю сина, i непорушна , твердiсть та усвiдомлення величi того подвигу, який вона повинна здiйснити, принiсши в жертву єди­ну дитину заради спасiння людства. А немовля широко вiдкритими очи­ма дивиться на cвiт, що вiдкрився перед ним, i в цьому поглядi є щось недитяче - глибоке i серйозне.

Як i попереднi картини Рафаеля, «Сiкстинську Мадонну» вiдрiзняє яснicть i гарморiйнiсть композицiї. Фiгури Mapiї, Ciкcтa ІІ i Св. Варва­ри утворюють улюблену художни­ком пiрамiду: нижче, порiвняно з Богородицею, розмiщення двох oстaннix персонажiв пiдкреслює її ранг, а легка хода по хмарах, в яких потопають Ciкст i Варвара, - її небесну суть. До того ж, Рафаелю вда­лося досягти дивовижного ефек­ту,- на полотнi не помiтно жодного руху, але, чим бiльше диви шея наМарiю, тим бiльше здається; що во­на наближаться. Саме через цю особливicть картини росiйський поет В. Жуковський назвав «Ciк­стинську Мадонну» «небесною ми­моплинною дiвою». Та найголовнiше, що вiдрiзняє даний шедевр вiд бiльш paннix Мадонн Рафаеля,- це значно глибший iдейний змicт. За­лишились лiризм i пiднесенiсть, але замiсть свiтлого i безтурботного ма­теринства ми бачимо глибокий дра­матичний конфлiкт мiж материн­ською любов'ю й її жертвою. Велич­ний образ, повний невичерпного iдейного змicту, - головний шедевр Рафаеля - так коротко можна оха­рактеризувати «Сiкстинську Ма­донну».

Достойна великого шедевру й дра­матична доля цiєї картини. Два сто­лiття вона прикрашала церкву заштатного провiнцiйного монастиря у П'яченцi. Про неї практично забу­ли, i нaвіть авторство Рафаеля пiд­ давалося cумніву, аж доки У 1712 р. тi не побачив спадкоємець саксон­ського i польського престолiв, май­бутнiй король Август ІІІ. Юнак, якого батько вiдправив знайомити­ся з культурними пам'ятками Iталiї та Францi, був настiльки вражений творiнням Рафаеля, що поставив пе­ред собою мету будь-що заволодiтиним. Мрiя Августа ІІІ справдилася аж через сорок років, коли він, уже будучи королем, викупив у монахів картину за величезнi, еквiвалентнi 70кг золота грошi. Кажуть, коли «Сiкстинську Мадонну» вносили до палацу у Дрезденi й проносили че­рез головну залу, Август пiдxопився iз трону, i, вiдсунувши його, щоб звiльнити їй прохiд, вигукуючи: «До­рогу великому Рафаелю!». Злi язики потiм говорили, що це було найкра­ще, що виголосив за своє тривале правлiння цей, в цiлому безпутний, король.

«Сiкстинська мадонна» стала окра­сою королiвського палацу у Дрезде­нi, а потiм i вiдoмої на весь світ Дрезденської картинної галереї. Але в роки Другої cвітової вiйни, вона ледь не загинула. Коли в 1942 р. фа­шистську Нiмеччину почали бом­бардувати лiтаки антигiтлерiвської коалiцiї i найбiльше потерпали ве­ликi мicтa країни, шедеври Дрез­денської галереї були розосередженi ­по довколишнix панських мaєтках i замках. А в 1945 р. у переддень па­дiння нацистського режиму, цi тво­ри були захованi в покинутих пiд­земних шахтах Caкcoнiї. Тут їх, поплiснявiлих вiд сиростi, вiднайшли радянськi солдати в результатi три­валої пошукової операцiї. Безцiннi шедеври, у тому числi й «Сiкстин­ська Мадонна», були врятованi. Їx вивезли до Москви на реставрацiю, а в 1956 р. повернули нiмецькому народовi. І сьогоднi «Сiкстинська Мадонна» продовжує радувати, хвилювати й надихати вiдвiдyвачiв Дрезденської картинної галереї.

Iншим великим творiнням худож­ника є розпис парадних поков Ва­тиканськоrо палацу - так званих Станце Рафаеля, серед яких видiля­ються фрески Станце дела Сеньяту­ра. Сюжетом розпису цiєї кiмнати є чотири сфери духовної дiяльностi людини: Богослов'я, Фiлософiя, Юриспруденцiя i Поезiя. Вони пред­ставленi алегоричними фiгурами начотирьох схилах склепiнчастої стелi чотирма вiдповiдними композицiя­ми на cтiнax кiмнати. Iлюстрацiє0ю Фiлософiї є знаменита «Афiнськашкола».

На фонi перспективи величних ар­кад представленi гpeцькi фiлософи рiзних шкiл i поколiнь. У центрi ­Платон й Арiстотель; сперечаючись, вони наближаються до глядача. У запалi полемiки Платон, заклика­ючи у свiдки вищу силу, вказує пальцем на небеса, а Арiстотель, за­перечуючи своєму учителю, жестом руки, опущеної до долу, утверджує земне начало. Абстрактне поняття суперечки iдей з граничною яснiстю втiлене в цих реальних образах. До­вкола них iншi видатнi дiячi грець­кої науки: Сократ веде бесiду з мо­лодим воїном, на сходах сидить за­мислений Гераклiт, поряд з ним лежить Дiоген, а справа Евклiдв оточеннi учнiв креслить на дошцi геометричну фiгуру. Деякi з цих фi­лософiв написанi з реальних лю­дей - Платон портретом Леонар­до да Вiнчi, Гераклiт - Мiкеландже­ло, а внизу справа картини – Рафаель (у темному беретi) зобразив i себе. Bci персонажi картини об'єднанi настроєм високого духовного пiд­несення. Вони також вдало згрупованi - так, що вся складна i бага­то фiгурна композицiя справляє враження ясностi й гармонійної. А ве­лична, iз строго розмiреним ритмом аркад apxiтeктypa нiби розсуває стi­ни невеликого примiщення i своєю величчю та пiднесенiстю сприяє вiдтворенню атмосфери високого пiдйому творчої думки.

За видатнi якостi своїх творінь Рафа­ель ще за життя здобув слави iдеального художника. Його великi карти­ни вiдзначались глибиною задуму, гармонiєю та яснiстю художньої мо­ви, портрети - глибиною психоло­гiчної характеристики персонажiв, а таких свiтлих i лiричних жiночих образiв, як Рафаель, не створив нi­хто нi до, нi пiсля нього, як нixто недосяг i такої багатогранностi у зо­браженнi найтонших нюансiв обра­зу жiнки - мaтepi.

До всього Рафаель мав щасливий характер - він любив життя i лю­дей, i вони вiдповiдали йому взаєм­нiстю. Кажуть, якось художник, пишно вбраний i в оточенi юрби шанувальникiв, зустрiв одинокого Мiкеланджело, який, у забризканiй фарбою робi, повертався iз Сiкстин­ської капели. «Куди це ти йдеш, одягнений, мов князь?» - запитав Мiкеланджело. «А я i є князь! Князь живопису»,- весело вiдповiв Рафа­ель i додав: «А ти куди йдеш, одино­кий, мов кат?». На мою думку, цей дiалог добре переда€ рiзницю в ха­рактерах двох геніїв.



ІУ. Узагальнення вивченого матеріалу.

Учні відповідають на запитання , поставлене на початку уроку.



У.Слайд –тест.

УІ. Домашнє завдання.

Опрацювати матеріал параграфа 7.





Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Кущенко Ольга Олексіївна, Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів» iconУкраїнська література
Туменського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І ііі ступенів дошкільний навчальний заклад»
Кущенко Ольга Олексіївна, Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів» iconОмар Хайям – корифей персько-таджицької літератури Бакумець Оксана Василівна
Бакумець Оксана Василівна, вчитель світової літератури Сушківського навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад загальноосвітня...
Кущенко Ольга Олексіївна, Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів» iconДитина з особливими потребами: рівний доступ до якісної освіти з досвіду роботи комунального закладу «Навчально-виховне об’єднання спеціальна загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №1 – дошкільний навчальний заклад»
«Навчально-виховне об’єднання спеціальна загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №1 – дошкільний навчальний заклад» Кіровоградської міської...
Кущенко Ольга Олексіївна, Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів» iconКняжицький навчально виховний комплекс: загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад словниковийдивограй княжичі 2014
Княжицький навчально виховний комплекс: загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів
Кущенко Ольга Олексіївна, Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів» iconКонкурсі «Педагогічна надія»
Високобайрацький навчально виховний комплекс «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад»
Кущенко Ольга Олексіївна, Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів» iconВітівський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»
Шевченківського національного заповідника в системі громадянсько-патріотичного виховання школярів
Кущенко Ольга Олексіївна, Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів» iconНаукове товариство учнів «Ерудит» цдют м. Ульяновка
«Ульяновський навчально-виховний комплекс №2 «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» Ульяновської районної...
Кущенко Ольга Олексіївна, Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів» iconКалендарно-тематичне планування уроків світової літератури, 6 клас Небога Світлана Миколаївна
Комунального закладу Навчально-виховне об'єднання багатопрофільний ліцей фізико-математична школа загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів...
Кущенко Ольга Олексіївна, Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів» iconКалендарно-тематичне планування уроків світової літератури, 7 клас Небога Світлана Миколаївна
Комунального закладу Навчально-виховне об'єднання багатопрофільний ліцей фізико-математична школа загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів...
Кущенко Ольга Олексіївна, Вчитель історії та правознавства навчально – виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів» iconВикористання сучасних методів контролю успішності та оцінки знань учнів при вивченні іноземної мови
Малоскнитський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад – середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка